Ентоні Флю про природу знання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ентоні Флю про природу знання

М.М. Москальчук, асп.

Анотація

У статті запропоновано аналіз ідеї отримання наукового знання та природи знання Ентоні Флю у філософсько-антропологічному контексті.Проаналізовано дві науки - соціологія та психологія, на предмет того чи можливо за допомогою їх отримати істинне знання. Було висвітлено тему критицизму, яким людина повинна користуватися, щоб отримати надійне знання.

Ключові слова/знання, наукове знання, природа знання, раціональність, критицизм.

В статье предложен анализ идеи получения научного знания и природы знания Энтони Флю в философско-антропологическом контексте.Проанализированы две науки социология и психология, на предмет того возможно лис их помощью получить истинное знание. Рассмотрели тему критицизма, которым человек должен пользоваться, чтобы получить надежное знание.

Ключевые слова.*знание, научное знание, природа знания, рациональность, критицизм.

In the article offered the analysis of the idea of a scientific knowledge and nature of knowledge Anthony Flyu in philosophical anthropological context.Analyzed two sciences: psychology and sociology, on the object can we use them to get true knowledge. It highlights the theme of criticism, which a person must use to gain reliable knowledge.

Keywords:knoweledge, scientific knowledge, nature of knowledge, rationality, criticizm.

Актуальність дослідження теми полягає в тому, що в усі часи питання виникнення наукового знання були актуальними для філософії та науки. З перших днів свого становлення та розвитку відбувались спроби визначення та випрацювання критеріїв та норм об'єктивного знання. Втім, нове європейське наукове мислення привносить глибокі зміни в систему фундаменту пізнавальної діяльності, що послужило поштовхом для ґрунтовної рефлексії над науковими поняттями, які в свою чергу привели до постановки питання про природу та сутність наукового знання. На цій основі виникає цілий комплекс теоретико-методологічних проблем, зв'язаних з визначенням онтологічних, гносеологічних та методологічних аспектів наукового знання. Безперервні еволюційні процеси науки спричинили необхідність періодичного осмислення цих процесів. Тому, на сучасному етапі розвитку наукового знання існує необхідність аналізу та осмислення його різних аспектів.

Слід зазначити, що різноманітні аспекти проблеми наукового знання аналізувалися в працях Ф. Бекона, Т. Гоббса, Дж. Локка, Н. Мальбранша, Р. Декарта, Б. Спінози, Дж. Берклі, Д. Юма, О. Конта, Г. Спенсера, К. Поппера, І. Лакатоса, Р. Карнап, Т. Куна, Ст. Тулма- на, П. Фейерабенда та ін. Також природа філософського знання та теоретичний рівень пізнання досліджувались і висвітлювались у працях, як українських так і зарубіжних вчених - Н. Автономова, П. Гайденка, Д. Горського, У. Ільєнкова, С. Кримського, П. Копніна, В. Лекторського, С. Мартинович, І. Нарського, М. Поповича, Е. Табачковського, В. Шинкарука та ін.

Новизна дослідження полягає в тому, що незважаючи на важливі теоретичні напрацювання у цій сфері у вітчизняній філософській думці немає робіт присвячених творчому доробку британського філософа Ентоні Флю, який також досліджував ідеї природи знання та його отримання.

Враховуючи зроблене попередніми дослідниками, метою даної статті є необхідність зосередження особливої уваги на філософсько-антропологічному аналізі ідеї отримання наукового знання та природи знання проведеного Ентоні Флю у його праці "Атеїстичний гуманізм".

Людина з самого дитинства цікавиться оточуючим світом, з нього вона отримує інформацію яка допомагає їй поступово розвиватися, як індивід та виробляти в собі певні творчі навички і вміння. Згодом стаючи дорослішою людина набуває певного багажу знань, який використовує в повсякденному житті, але завжди залишаються питання на які ми не припиняємо шукати відповіді. Насамперед, це: яким чином ми аналізуємо набуту інформацію, щоб потім мати чітке і остаточне знання? Що допомагає нам вибрати вірне знання та з'ясувати, які існують методи і напрями, що фільтрують вже відому інформацію?

Для вирішення даних проблем в науці існує ряд загальних свідчень, які допомагають краще зрозуміти природу нашого знання, а наука сприяє впорядкуванню отриманого знання. Але для початку декілька слів стосовно того, що собою представляє наукове знання.

У різноманітних джерелах наукове знаннявизнача- ється, яксистема знань про закони природи, суспільства й мислення, яке отримується та фіксується за допомогою специфічних наукових методів та засобів. До ознак наукового знання відноситься - наукова діяльність, за допомогою якої отримується нове знання; метою науки є пізнання заради самого пізнання, або - істина; наука - це раціональне знання, вона є також і системою знання. Отже, чи не найголовнішою ознакою наукового знання, або головною характеристикою його є раціональність, якавідповідає принципам мислення. Втім за допомогою самої тільки раціональності неможливо повністю відрізнити дане знання, це можна зробити визначивши критерії його науковості знання.

Також для багатьох вчених становить інтерес проблема росту наукового знання. Так К. Поппер вважав, що науці необхідне зростання, яке б сприяло її подальшому прогресу. "Безперервне зростання є істотним для раціонального та емпіричного характеру наукового знання, і якщо наука перестає рости, вона втрачає цей характер. Саме спосіб росту робить науку раціональ- ною та емпіричною" [4, с. 325]. На цій основі вчені виробляють найкращі з існуючих теорій, які дають можливість замінити застарілі теорії на кращі й більш сучасні. Тут К. Поппер висуває три вимоги, які допоможуть вченому наблизитись до істини, а разом з тим і сприятимуть росту знання. По-перше, вказує філософ, "нова теорія повинна виходити із простої, нової, плідної та об'єднуючоїідеї.. "; по-друге, необхідно "щоб нова теорія була незалежноперевіряємою.."; по-третє, "теорія повинна витримувати деякі нові й строгі перевірки" [4, с. 365-366]. Загалом К. Поппер вважав, що його ідеї, витримавши всі перевірки, можливо є найбільш наближеними до істини.

Звернення К. Поппера до проблем росту знання дало підстави для виникнення нових наукових ідей і концепцій. До таких методологічних концепцій, які отримали широку популярність відноситься і концепція американського історика та філософа науки Т. Куна, в якій він застосовує термін "нормальна наука". На його думку саме цей термін означає дослідження, які базуються на наукових досягненнях і які є основою розвитку подальшої практичної діяльності. "Досягнення, у межах цих характеристик я називатиму далі "парадигмами" - терміном, тісно пов'язаним із поняттям "нормальної науки". Запроваджуючи цей термін, я мав на увазі, що деякі узвичаєні приклади фактичної практики наукових досліджень - приклади, що включають закон, теорію, їхнє практичне застосування і необхідне обладнання, - в сукупності дають нам моделі, з яких виникають конкретні традиції наукового дослідження." [1, с. 23-35].

Проблеми росту наукового знання у 70-х роках ХХ ст. досліджував англійський філософ І. Лакатос. Вчений розробляє теорію спрямовану на вивчення рушійних факторів розвитку науки. Згодом він пропонує власну методологічну концепцію дослідницьких програм. За допомогою цієї концепції І. Лакатос впроваджує новий спосіб раціональної реконструкції науки. "Дослідницька програма вважається прогресуючою тоді, коли її теоретичний ріст передбачає її емпіричний ріст, коли вона з деяким успіхом може пророкувати нові факти ("прогресивні зрушення проблем"); програма регресує, якщо її теоретичний ріст відстає від її емпіричного росту, тобто коли вона дає тільки запізнілі пояснення або випадкових відкриттів, або фактів, які відбуваються і винаходяться конкуруючою програмою ("регресивне зрушення проблем")" [2].

Серед дослідників наукового знання слід відмітити англійського фізика та філософа М. Полані, який бачив мету дослідження у вивченні процесу наукового пізнання. Вчений переконаний, що в "кожному акті пізнання присутній пристрасний внесок пізнаючої людини і що ця добавка - не свідчення недосконалості, але насущно необхідний елемент знання" [3, с. 19].

Згодом М. Полані розробляє власну концепцію осо- бистісного знання. Вчений зазначав, що ці два слова можуть здатись такими, що протирічать один одному, адже "справжнє знання вважається безособовим, загальним, об'єктивним. Для мене знання - це активне осягнення пізнаваних речей, дія яка вимагає особливого мистецтва" [3]. М. Полані вважав, що люди створюють науку, а тому отримані знання під час наукової діяльності неможливо персоніфікувати. Особистісне знання, переконаний вчений, це не тільки явне знання, яке виражене в поняттях, судженнях та різноманітних теоріях, це ще й неявне знання. Людина яка робить науку не може бути відсторонена від знання яке вона робить. Загалом М. Полані своєю концепцією особистіс- ного знання запевняє, що інформація, отримана через органи відчуттів, значно більша ніж та, що надходить шляхом усвідомлення, тому що "людина знає більше ніж може сказати" [3].

У даному аспекті вважаємо за необхідне звернутись до творчого спадку британського філософа Ентоні Флю, який спеціалізувався з аналітичної філософії та філософії релігії, досліджував ідеї природи знання та його отримання. Щодо біографічних даних: Ентоні Флю(11.02.1923 - 8.04.2010), народився майбутній вчений у Лондоні, там же закінчив Лондонську Школу з вивчення східних та африканських країн. Також навчався у Лондонському університеті, після війни закінчив коледж Святого Іоанна (Оксфорд). Викладацьку діяльність почав у коледжі Крайст-Чьорч, Оксфорд, протягом багатьох років викладав філософію в Університеті Абердина та в Університеті Келі. Довгий час перебував на посаді віце-президента британської Асоціації раціоналі- стів-натуралістів де захищав права людини на свободу совісті, був головою спільноти добровільної евтаназії і членом Міжнародної академії гуманізму.

Свою викладацьку діяльність Е. Флю плідно поєднував із науковою діяльністю. Його поправу вважають одним із відомих філософів-раціоналістів, та яскравим представником сучасного атеїзму. Втім у своїх поглядах на релігію вчений відносив себе до "негативних атеїстів" і дотримувався думки, що богословські передумови не можна ні підтвердити, ні заперечити досвідом. Саме такій своїй позиції Е. Флю присвятив працю "Теологія і фальсифікація". Але в 2004 році філософ кардинально змінює власну думку щодо існування Бога й заявляє, що Бог існує. Свої переконання він обґрунтовує тим, що сучасні дані про будову молекули ДНК незаперечно свідчать про те, що вона не могла виникнути сама по собі, а є чиєюсь розробкою. Генетичний код і буквально енциклопедичні обсяги інформації, які зберігає в собі молекула, спростовують можливість сліпого збігу.

Повертаючись до зазначеної теми дослідження необхідно звернути увагу на те, що у своїй творчості Е. Флю багато уваги приділяв ідеї отримання знання. Так у роботі "Атеїстичний гуманізм" пріоритетом дослідника стає людина, яка за своєю суттю може робити вибір, тим самим вчений підтверджує, що індивід є свідомою істотою й здатен осмислювати всі за та проти. Щоб отримати певний результат та зробити вірний вибір, зазначає Е. Флю, людина, подекуди, ставить багато запитань і тому отримуємо стільки ж відповідей. У такому разі, вважає вчений, кращим виходом є пояснення. "Коли у нас виникають перші думки, тоді і виникають пояснювальні відповіді на ці питання, тим більше, якщо з'являється більше одного питання, то тут може виникнути й багато пояснень, більш ніж одне" [5, р. 110].

Продовжуючи дану думку Е. Флю зазначає, що пояснення, які є відповідями на питання, можуть бути трохи легковажно виконані, і тому для кращого розуміння пояснення людина повинна звертати увагу не тільки на очевидні факти, але помічати і дрібну правду. Це за визначенням вченого і є приклад справжнього інтелекту. Тому як наслідок цього пояснення або значення й обґрунтування різних питань, які діють, повинні бути не обов'язково конкурентами, навіть навпаки, краще діяти безтурботним та більш абстрактним чином. Отже, якщо існує два різних питання, які запитують про щось по різному, то вони є й різними категоріально. Тут для прикладу Е. Флю виокремлює два різні види питання. Перше питання стосується запиту на пояснення. Воно звучить наступним чином: "Чому виконавець переконаний в р, запитується для констатування того в чому виконавець переконаний. Це здійснюється для того, щоб пояснити чи є для нього або неї підтверджуючі причини для приховування переконання в р, чим робиться для нього чи неї підтверджуюче обґрунтування" [5, р. 111]. Слідуючи далі Е. Флю пояснює чому той чи інший виконавець обирає певний окремий випадок для вираження-переконання в р, та аналізує думку та мету цієї окремої висловленої дії. Такий запит застосовується для того, щоб пояснити, які саме для нього чи неї є мотиваційні причини для виконання такої дії.

Продовжуючи у даному аспекті Е. Флю розглядає, як саме людині притаманне те, що вона може втратити здатність до припускання й ті причини, які підтверджують її дії, що можуть виключати одні мотивації. Це може відбутися в тому випадку, якщо одна і та ж особа має дві найсильніші мотиваційні причини з приводу відсутності переконання в р. Втім існує цілком достатньо підтверджуючих причин, які пояснюють їх справжнє проведення на практиці, що дають підстави у попередньому переконанні з приводу цього р.

Слід зазначити, що Е. Флювважав, що терміни мотиваційних причин, які пояснюють конкретний випадок, іноді можуть бути помилковими або такими, що перешкоджають чи стають адекватною підставою для пояснення та обґрунтування за допомогою термінів причини, які підтверджуються. Щоб краще зрозуміти таку позицію Е. Флю наводить, як приклад, працю провідного Британського Фрейдистського психоаналітика доктора Чарльза Берга, який вважав, що аналітик повинен бути вище всіх аналітиків. Це говорить про те, що він повинен знати всі позитивні людські емоційні реакції, всі людські судження, та навіть саму причину, де знаряддя є несвідомим; і це очевидні проникливі переконання, які розумна людина, якій це належить, стикається з неминучим результатом причин, що містяться в собі та приховуються в несвідомих рівнях його душі [5]. Тут мова йде про те, що, по-перше, знання виникає в тому випадку, якщо той хто висловлює певне знання, є повністю правдивим. По-друге, якщо хтось стверджує що-небудь, то його мовні акти доти будуть нічим, поки неминучий результат причин буде приховуватися під брехнею у несвідомому. З цього звичайно слідує, що будь-що, або будь-яка оцінка (навіть яку ми не можемо мати та реалізувати) не може бути здійснена, якщо ми не будемо робити все завдяки хорошим очевидним причинам для віри в будь-які із цих тверджень.

Така думка Е. Флю свідчить про те, що вчений досліджував за допомогою якої дисципліни та науки можна отримати істинне знання. За його переконанням такою дисципліною є психологія. Завдяки психології, зазначає Е. Флю, отримання знання, пояснення мотивів і цілей, дій людини виконуються через біхевіоризм, тобто за допомогою поведінки пацієнтів. Отже, дана дисципліна допоможе людині відкрити реальність, але при цьому вона не використовує певні інші аспекти, окрім тих які визначає вона сама.

Наступна наука, яка допоможе отримати знання є соціологія та соціологічне знання. Тут Е. Флю звертається до праці Барі Барнса "Наукове знання та Соціологічна теорія", у якій зазначається, що існує прямий реальний, розумно-незалежний світ, це саме той світ який не є будь-яким видом ідеальної соціальної конструкції. Окрім цього Б. Барнс зазначав, що предмет питання певних переконань робить виконання певного примусу таким у що насправді можна вірити. Ще один вчений до досліджень якого звертається Е. Флю з приводу встановлення знання за допомогою соціології, був Алан Блум. Саме він зазначав, що наш об'єктивний, видимий та існуючий зовнішній світ, здатен пояснити соціологію, яка в ньому створює методи і процедури, за допомогою яких виникає та підтримує даний світ. Окрім цього соціологи мають певний керований набір практик завдяки ним мають можливість створювати та взаємодіяти із зовнішнім світом. Також, зазначає Е. Флю, А. Блум вважав, що соціологічне знання не може дати надійне і спільне знання. Той хто намагається знайти об'єктивне знання, повинен дискутувати відносно того факту, що пошук і відкриття даного знання є соціально організованими. Тут мається на увазі те, що якщо брати до уваги об'єктивне знання, де воно означає знання, яке реально існує без мови або без передмови знання чи знання світу і яке не залежить від спостереження, то для того щоб зробити певне відкриття та виробити знання, у такому випадку не слід дотримуватись такої речі як об'єктивне знання.

Слід зазначити, що Е. Флю послідовно відстоював думку стосовно того, що звичайно існувати знання без мови не може. Для того, щоб отримати надійне та істинне знання слід не просто використовувати слова, а необхідно застосовувати еквівалентні слова, тобто ті слова які чітко будуть позначати і визначати ту інформацію, внаслідок якої ми отримуємо знання. "Кожна реальність, з якої ми можемо мати знання повинна залежати від нашої присутності, нашої діяльності, наших "процедур спостерігача", також необхідно мати такі концепції, які допоможуть отримати та висловлювати знання" [5, р. 118].

Послідовний аналіз даних концепцій надає можливість пояснити, як саме соціологічне знання, якого слід дотримуватись, повинно бути та залишається здатним доводити до мінімуму або навіть до заперечення важливості результатів і переконання у фактах, до яких ці вірування посилаються. Намагаючись пояснити, що собою представляє соціологічне знання, Е. Флю звертається до праці "Знання та Соціальне Уявлення" британського соціолога, професора Девід Блура, в якій йдеться про те, що для соціолога знання взагалі та наукове знання є лише як природні феномени. Соціологи розуміють знання дещо по-іншому, наприклад як розрізнення мирянина чи філософа. Аналізуючи ідеї Д. Блура, Е. Флю зазначає, що соціологічне знання воно певним чином є ірраціональним, адже раціональна характеристика або логіка спираються на когнітивну якість. Це, в свою чергу, призводить до існування двох думок стосовно того, як соціологи уявляють розрізнення між реальністю взагалі та "реальністю" яка сприймається. "Перша думка, - зазначає Е. Флю, - полягає в тому, що коли кожен із членів встановлює лапки, то це стає невірним тлумаченням їх значення. Тобто, це пояснюється тим, що ми можемо невірно прочитати певні явища чи не дочути їх і це визначається як показник розходження в поглядах. Другою думкою є те, що неможливо для соціологів чи психологів, або ще комусь вивчати "реальності", водночас і старанне збереження не є вивченням позиції про всі справжні реальності. Тому маємо діяти на основі переконання в тому, що всі ситуації та поведінка, а також і самі ці переконання, можуть бути більш зрозумілими, якщо вони будуть звертатися до того, що насправді трапляється у всесвіті навколо них" [5, р. 154-155]. З цього слідує, що їхні плани, наміри та рішення, а також, безсумнівно, і всі елементи існують в їхній "реальності".

Виходячи із теоретичних розробок Е. Флю ми з'ясували, що за допомогою соціології та психології, вважав вчений, можна отримати лише спеціалізоване знання, а не об'єктивне, з чого стає зрозуміло - щоб мати спільне знання для всіх необхідно зробити певний вибір. В такому контексті постає питання: чому в конкретній ситуації ми діємо саме так, а не інакше? Що спонукає нас так чинити? Розв'язати фізичні причини такої поведінки Е. Флю намагається за допомогою концепції Д. Юма, в якій мова йде про те, що фізичними підставами для отримання вибору є навколишнє середовище, а саме якості повітря і клімату, які діючи непомітно регулюють та змінюють тон та звички тіла. Окрім фізичних причин, людині допомагає зробити конкретний вибір саме раціональна властивість, яку зазначає Е. Флю, Гич називає натуралізмом. Вчений пояснює це тим, що "натураліст може підбирати, як зазвичай він повинен робити, стверджувати нічого більше і не менше, ніж його наукова основа натуралізму є нічим більшим і не меншим ніж правда" [5, р. 122].

Таким чином стає зрозуміло, що допомогою у виборі, окрім впливу на наше тіло і те, як воно сприймає оточуюче середовище, залежатиме яку інформацію ми отримуємо. Е. Флю переконаний у тому, що в отриманні вірного вибору та знання людині допомагає її здатність до раціонального мислення. Справа в тому, що раціональність людини пов'язана з відкритим розумом, саме за допомогою таких якостей ми можемо зробити вірний вибір. Відкритий розум, зазначає вчений, сприяє тому, що індивід здатний серед представленого багатого розмаїття ідей обрати ту одну, яка є безпосередньо неминучою і більш життєздатною. Для цього необхідно застосовувати всі власні раціональні сили та вірно спрямувати наші заперечення. Такі дії Е.Флю називає критицизмом. Саме наш відкритий розум допоможе розвинути у нас критицизм. Вчений зазначає, що "такий відкритий розум готовий показати обидві наші теоретичні ідеї та наші реальні поліси, для серйозного і чесного критицизму, але є завжди те, що не достатньо безпосередньо відповідає нашій силі" [5, р. 123].

Водночас, зазначає Е. Флю, відкритий розум сприяє тому, що ми повинні бути щирими відносно нашого особистого зобов'язання стосовно пошуку теоретичної істини та застосування критерію істинності з приводу власного відвертого звернення до заперечення, яке зафіксоване та може сприяти при виборі будь-яких реальних полісів на свою користь. Вчений вважає, що щирість припускає абсолютно сильну цікавість визначити чи була мета відверто розважливою, або ж насправді вона існує вже досягнутою. Окрім цього дана щирість нашого наміру та моніторинг прогресу містять у собі логічну істину запропонованого показу чи доказу, саме від цього людина зможе бачити очевидні логічні істини.

Продовжуючи послідовний аналіз поглядів Е. Флю слід зазначити, що вчений надавав значення критицизму. Він вважав, що критицизм, який застосовує людина, допомагає їй діяти в теоретичних науках, і що саме для всіх теоретичних наук головною метою є істина. "Якщо ми є щирими пошуковцями, тому ми повинні прийняти те, що Поппер називав критичним підходом" [5, р. 124]. Спираючись на цю ідею Е. Флю вважає, що вчені які бажають знайти істину повинні завжди бути готовими до перевірки і перевірки, і знову до перевірки. У цьому випадку критицизм є тим самим видом перевірки. Тому, коли науковці використовують критицизм, переконаний вчений, вони повинні встановити наступне:

чи є будь-які невідповідності між пропозиціями які висунуті;

чи є дані пропозиції сумісними ще з будь-чим, у що ми віримо чи знаємо. науковий знання критицизм антропологічний

Е. Флю зазначав, якщо "чесні дослідники бажають щоб їх власні природні теорії і гіпотези мали бути вірними, вони повинні у значній мірі вказати, що вони є дійсно щирими шукачами істини, такою є їх обов'язкова праця, а всі їхні власні теорії та гіпотези повинні бути вірними після перевірки всіх помилок" [5, р. 125]. Окрім цього, якщо науковець обирає найбільш підходящі гіпотези і теорії то йому необхідно їх фальсифікувати, тоді кульмінацією даної дії стане отримання прогресивного дослідження, за допомогою якого, в подальшому, наступні теорії та гіпотези повинні стати ближчими до попередніх.

Як вже зазначалось, однією із цілей теоретичної науки є істина, а встановлення намірів практичних полісів та інституцій є метою реалізації цих полісів та виконання цих цілей, які також різноманітні, як і людські бажання. Тому, відмічає Е. Флю, в науці для отримання істинного знання та чіткого наукового методу, потрібно проходити через помилки, тобто маючи певні теорії чи гіпотези слід починати з їхньої перевірки, тим самим відсіюючи хибну (ті самі помилки) інформацію та обираючи істинні дані. В результаті ми отримуємо остаточне, а саме - істинне знання.

Отже, послідовно аналізуючи тему вибору Е. Флю відстоює думку про те, що "ми всі маємо найбезпосе- редніший та найнеприступніший певний досвід: не тільки обидва - фізичний (як протилежне логічному), який є необхідний і фізичний (як протилежне логічному) неможливий, але також ми маємо здатність існувати у стані, в якому ми маємо силу (особисту), завдяки їй ми поводимось інакше ніж тоді, коли ми робимо та існуємо в тому стані в якому ми себе поводимо" [5, р. 130]. Саме така сила (особиста), яка нам притаманна, допомагає поступати інакше ніж ми це робили раніше, тому ми існуємо у стані вибору і маємо вибір між певними альтернативними можливими напрямками діяльності. Цей вибір і є таким від якого ми потім отримуємо знання, і з якого виходить раціональність, а згодом і людський досвід. За яких же умов знання може стати остаточним? Тут Е. Флю дотримується тієї ж думки, як і Берклі, який вважав, що людський розум і те, що він сприймає існує у двох видах - це враження та ідеї. Тобто, використовуючи власні органи відчуття і тому сприймаючи об'єкти, ми осмислюємо їх, впорядковуємо, і як результат отримуємо ідеї, які через перевірку і співставлення з вже відомою інформацією отримуємо остаточне, а саме - істинне знання.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене необхідно відмітити, що Е. Флю вважав, щоб отримати істинне знання людина повинна використовувати власну раціональність, не оминаючи при цьому й критицизм, який слід супроводжувати перевіркою отриманої інформації.

Список використаних джерел

1. Кун Томас. Структура наукових революцій: [Електронний ресурс]. - К.: Port-Royal, 2001.

2. Лакатос И. История науки и ее рациональные реконструкции. - М.: Прогресс, 1978. - 235 с.

3. Полани М. Личностное знание: На пути к посткритической философии:. - М.: Прогресс, 1985. - 343 с.

4. Поппер К. Логика и рост научного знания. Избранные работы : [пер. с англ. Л.В. Блинников, В.Н. Брюшинкин, Э.Л. Наппельбаум, А.Л.Никифоров]. - М.: Прогресс, 1983. - 605 с.

5. Flew Antoni. Atheistic Humanism (The Prometheus lectures) / Antoni Flew. - Prometheus Books. 59 John Glenn Drive. Buffalo, New York14228- 2197. - 1993. - 302 p.

Размещено на Allbest.ru