Особливості культурологічного синтезу філософії класичного екзистенціалізму з теологією у ХХ столітті

Анотація

Стаття присвячена проблемі оновлення сучасних знань про феномен виникнення, концептуалізації та функціонування екзистенціальної теології. Яким чином, цей феномен представлений в західноєвропейському та американському варіантах. Розглядається контекст постекзистенціалістского мислення, як системи новоутворених культурологічних синтезів, ідей філософії класичного екзистенціалізму з різними галузями філософії і сучасними гуманітарними науками. Також описуються конкретні методологічні підходи до вивчення цього феномена у ХХ столітті.

Про екзистенціальну теологію вперше заговорили у зв'язку з творчістю і проповідуванням видатного мислителя минулого сторіччя С. К'єркегора. Та не менш згадують завдяки роботами Дж. Маккуоррі, таких як "Екзистенціальна теологія: порівняння Гайдеґґера і Бультмана", "Релігійна думка ХХ століття", "Нові напрямки сучасної теології", "Роздуми про Всевишнього" та інші. Саме цей мислитель, на думку наших сучасників, і є найбільш впливовим представником християнського екзистенціалізму. Але сам Дж. Маккуорі вважав, що його теологічні пошуки належать все ж таки до тієї лінії екзистенціальної трансформації теології, яка була розпочата С. К'єркегором і продовжена Р. Бультманом, М. Гайдеґґером.

Лінія суб'єктивно-ідеалістичного розуміння релігійної догматики протистоїть сьогодні, її об'єктивно-ідеалістичним інтерпретаціям, К. Браатена, І. Метца В. Паненберга, і концепціям її екзистенційно-феноменологічного розуміння Вей-Шун-Фу, М. Уестпал і ін.

Знаковою фігурою в історії виникнення, становлення і розвитку екзистенціальної теології є П. Тілліх. Як теоретик екзистенціалізму, він обґрунтував ряд основних понять цієї філософії, зокрема, поняття "existence", описав розвиток його змісту в історії філософської думки, визначив специфіку формування його сенсу.

Крім С. К'єркегора, Дж. Маккуоррі і П. Тілліха до представників сучасної екзистенціальної теології дослідники відносять також Г. Слейта з його роботою "Час і його завершення: компаративна екзистенційна інтерпретація часу і есхатологія" і М. Уестпала з його роботою "Бог, вина і смерть. Екзистенційна феноменологія релігії". Попередниками же Дж. Маккуоррі, Г. Слейта, М. Уестпала і також вважають творців діалектичної теології К. Барта, Е. Бруннера, Р. Бультмана, Е. Турнейзена, представників екзистенціального неотомізму Ж. Маритена і К. Ранера та інших.

На сьогоднішній день дискусійною є форма існування самого феномена екзистенціальної теології. Наприклад, в Україні екзистенціальну теологію, в її сучасному вигляді досліджують в кордонах постекзистенціалістского мислення, сукупності таких же культурологічних синтезів класичного екзистенціалізму не тільки з релігією, а й з антропологією, феноменологією, аксіологією, етикою, естетикою, діалектикою, а також найрізноманітнішими гуманітарними науками психологією, педагогікою, економікою, політологією та іншими.

Мета й дослідницьке завдання автора статті полягає у визначенні сутності екзистенціальної теології, як феномена постекзистенціалістського мислення.

Історично філософське мислення було невідокремлюваним і завжди базувалося на відповідних ціннісних вимірах. Філософія, як гуманітарна дисципліна, намагалася різноманітними способами створити аксіологію (теорію цінностей). Для вітчизняного наукового загалу є цікавішою практика інтерпретації, та переосмислення цінностей в різних концепціях постекзистенціалістського мислення. Сам термін постекзистенціалістське мислення не легко приживається в Україні, тому що багато хто, через свою необізнаність у сфері новітньої трансформації класично-екзистенціалістських ідей, просто заперечує доцільність його застосування. Та заперечує через те, що позначені цим терміном явища, загалом не вкладаються у їхні уявлення щодо сутності процесів розвитку сучасного філософського мислення. Термін постекзистенціалістське мислення інколи ототожнюють з терміном постекзистенціалізм, точніше плутають і ототожнюють ті явища, які такими термінами, на їхню думку, могли б бути позначені.

Відомий український дослідник в галузі історико-філософських досліджень екзистенціальної філософії, філософії класичного екзистенціалізму та постекзистенціалістського мислення К.Ю. Райда пропонує концепцію згідно з якою на зміну напрямку екзистенціалістській філософії приходить низка вже чинних "постекзистенціалістських культурологічних синтезів як екзистенціальна феноменологія, екзистенціальна антропологія, екзистенціальна соціологія, екзистенціальна психологія, психоаналіз та психотерапія, екзистенціальна політологія, екзистенціальна педагогіка, екзистенціальна теологія тощо викликані необхідністю вирішення проблем подальшого розвитку сучасного філософського та гуманітарного знання, збільшення його обсягу за рахунок специфічного (екзистенціально-феноменологічного) осягнення непідвладних раціоналістичним методикам сфер існування особи" [5, с. 8].

Дійсно, в реальності існує проблема обізнаності широкого філософського загалу з сутністю екзистенціалістсько-феноменологічної традиції, з тими змінами та інноваціями, що у цій традиції спостерігаються протягом останніх десятиліть. Що відбувається з класично-екзистенціалістськими та феноменологічними ідеями, дійсно існують різнополярні думки. Одні вважають, що термін постекзистенціалізм, по аналогії, скажімо, з таким самим терміном, що позначав відомі зміни у структуралізмі, мається на увазі термін постструктуралізм, не варто вживати, оскільки сьогодні не існує реальних продовжувачів філософії класичного екзистенціалізму у його концептуальному вигляді. Адже у випадку новітнього розвитку класично-екзистенціалістських ідей ми замість концептуально завершених інновацій фіксуємо унікальні процеси імплантації екзистенціалістських кліше у найрізноманітніші галузі філософського знання та гуманітарні дисципліни, які, тим не менше, за своєю роллю у цьому знанні претендують не лише на визначення "пост" екзистенціалістських.

Серед вчених, які сприймають це явище, й виступають за доцільність вживання терміна постекзистенціалізм вважають, що він є частиною та окремим елементом сучасної парадигми постмодерну.

Вживаючи термін постекзистенціалістське мислення дослідники підкреслюють специфіку і унікальність процесів розвитку філософії класичного екзистенціалізму в сучасному світі. І саме цим терміном вони позначають сукупність різноманітних культурологічних синтезів класичного екзистенціалізму з різними галузями філософії та гуманітарного знання, які у численних працях їхніх створювачів дістали назви - екзистенціальної - феноменології, антропології, естетики, соціології, психології, політології, теології тощо. Сьогодення кожен з таких синтезів, які я вище перелічила, представлений щонайменше десятками імен відомих зарубіжних дослідників й вчених з усього світу.

Ці синтези за своєю сутністю є типовим прикладом сучасного модернізованого філософсько-гуманітарного мислення, яке функціонує у новому інваріанті абсолютно незвичному і відмінному від традиційно відомої його форми. Синтезуючи ідеї філософії класичного екзистенціалізму з гуманітарними дисциплінами, кожний з новостворених синтезів виконує і роль прикладної філософії - філософії політики, філософії психології, філософії теології тощо. У якості відповідного теоретичного, методологічного і світоглядного підґрунтя конкретної гуманітарної дисципліни ці синтези по-новому, інноваційно представляють і предмети дослідження відповідних гуманітарних дисциплін й сутність процесів реальності, досліджуваних ними.

В статті посильно представлена лише одна з багатьох екзистенціалізованих версій сучасного гуманітарного знання, а саме: екзистенціальна теологія, як феномен постекзистенціалістського мислення.

Сучасне суспільство, як і минуле століття, продовжує говорити про кризу класичних західних цінностей - прогресу, гуманізму, раціональності, свободи, про їхню перманентну переоцінку, та напружені пошуки нових орієнтирів існування. Ця криза стосується і християнської релігійної культури. Спробою її оновлення є своєрідне поєднання класичного екзистенціалізму і теології, у якому багато хто вбачає можливість створення нових релігійних ідеалів, та забезпечення адаптації християнства до реалій сучасного світу. екзистенціальний теологія гуманітарний богослов'я

Не акцентуючи увагу на теоретичному дослідженні поняття “цінності", прихильники екзистенціалістського способу інтерпретації та розуміння світу в теології внесли значний внесок у його практичне, змістовне наповнення. "Створення екзистенціальної аксіології передбачає два пріоритетних напрямки: дослідження цінностей внутрішнього буття особистості, можливостей творчості, суб'єктивної інтерпретації цінностей і дослідження ціннісних підстав суспільного життя загалом, розвиток соціальної аксіології та аксіології історії. Принципової різниці між цими напрямками немає, оскільки їх об'єднує єдиний суб'єкт - особистість як феномен по відношенню до внутрішнього Я і як сутність по відношенню до суспільства та історії в цілому" [2, с. 6]. Спочатку вони акцентували увагу на ситуації усвідомленого нігілізму, хаосу ціннісних пріоритетів, що сприяла не лише пошукам нової парадигми розуміння буття, а й враховувала внутрішній розлад і кризу духовного світу багатьох людей, позбавлених спочатку віри в ірраціональне, а потім і в раціональне сприйняття світу.

Екзистенціальної теології у її постекзистенціалістському варіанті передувала практика модернізації богослов'я за допомогою екзистенціалістської методології представниками екзистенціального протестантизму К. Барт, Е. Бруннер, Е. Турнейзен, екзистенціально-протестантської неортодоксії Р. Бультман, Р. Нібур, П. Тілліх, екзистенціального неотомізму Ж. Марітен, К. Ранер. Їх концепції відрізнялися одна від одної, як спроби розвитку тієї чи іншої релігійної доктрини, як намагання поліпшити саму філософію класичного екзистенціалізму й застосувати її у трансформації християнства з метою його наближення до реалій сучасності.

Прикладом в даному випадку може бути екзистенціально-філософська концепція Дж. Маккуоррі, автора широко відомих на Заході монографічних видань "Релігійна думка ХХ століття", "Принципи християнської теології", "Роздуми про Всевишнього", "Нові напрями сучасної теології" тощо. Саме Дж. Маккуоррі залучив гайдеґґерівську філософську антропологію у християнську теологію і вважається найвпливовішим представником християнського екзистенціалізму. "Філософія сучасного екзистенціалізму стала своєрідною "оберненою формою", яка приховала глибинні, субстанційні перетворення філософської свідомості за інтерпретаціями релігійної, філософської спадщини" [3, с. 37]. Дж. Маккуоррі вважав себе належним до лінії екзистенціальної трансформації теології, яка була започаткована С. К'єркегора і продовжена Р. Бультманом, М. Гайдеґґером.

Концепція Дж. Маккуоррі визначена як екзистенціально-герменевтична теологія, щодо екзистенціально-феноменологічних інтерпретацій теології, саме так її оцінив Р. Бультман у передмові до першого видання книги Дж. Маккуоррі "Екзистенціальна теологія: порівняння Гайдеґґера та Бультмана". З появою цієї книги, мабуть, і почалося концептуальне оформлення екзистенціальної теології Дж. Маккуоррі, у якій автор намагався довести тотожність гайдеґґерівської аналітики буття, та вчення Р. Бультмана "про людину без віри" в теології Нового Заповіту. Автентичне існування, у його гайдеґґерівському розумінні абсолютно співвідноситься з бультманівськими ідеями щодо "істинно християнського життя". Дж. Маккуоррі підкреслював у передмові до видання цієї книги 1980 року, що процес деміфологізації, та екзистенціальної інтерпретації релігії був, хоча й не єдино можливим, але одним із найкращих шляхів у розв'язанні проблем відновлення інтелектуального впливу релігії на людину ХХ століття. Структуралістські інтерпретації міфологічних вимірів Нового Заповіту, надзвичайно цікаві самі по собі, були все-таки більш абстрактними і за силою виявлення смислу значно поступалися бультманівським і екзистенціальним.

У висвітленні інших різновидів прикладної філософії, наприклад, екзистенціальної психології у вітчизняній гуманітарній науці та історії філософії є певний прогрес, а екзистенціальна теологія у подібних її іпостасях і досі залишається у вітчизняному науковому інформаційному просторі темною плямою. Навіть у вітчизняних наукових релігієзнавчих працях історія взаємодії екзистенціалізму і теології залишається концептуально невизначеною.

Наприклад у "Академічному релігієзнавстві", згадується про екзистенційну герменевтику, репрезентовану працями Р. Бультмана, Г. Ебелінга, Е. Фукса, про специфічне тлумачення суб'єкта релігійної свідомості представниками екзистенціальної феноменології, про екзистенціальний томізм, репрезентований Е. Жильсоном та Х. Марітеном, про значення праць М. Гайдеґґера, С. К'єркегора, Г. Марселя, К. Ясперса в діалектичній теології.

Класик екзистенціалізму та один з головних архітекторів нової богословської структури ХХ сторіччя П. Тілліх є загалом знаковою фігурою в історії розвитку взаємозв'язку поміж екзистенціалізмом релігійним та філософією релігії і теологією. Будучи екзистенціалістським теоретиком він обґрунтував низку центральних, головних понять екзистенціалістської філософії, зокрема, поняття "існування", описав розвиток його змісту в історії філософії, визначив специфіку формування його сенсу. "Екзистенціалізм перетворився для цього американського мислителя на вдале придбання християнської теології" [6, с. 160]. П. Тілліх був тим мислителем, який переніс у Новий Світ екзистенціалістську філософську традицію та започаткував одну з форм її нового існування на американському континенті. Саме у його працях і з'явився термін "класичний екзистенціалізм", яким відокремлювалася також і специфіка тілліхівського розуміння сутності цього різновиду мислення. Як володар надзвичайно глибокого, тонкого та проникливого розуміння, він відкрив для широкого загалу ті виміри класичного екзистенціалізму, які, як правило, завжди і скрізь від нього ретельно приховувалися. П. Тілліх, як найвідоміший протестантський теолог минулого сторіччя, який не тільки не оминав, але й щиросердно намагався висвітлити та вирішити аксіологічні проблеми. До синтезу ідей філософії класичного екзистенціалізму з теологією П. Тілліх вдався, маючи на меті, передусім, не тільки оновлення, осучаснення релігійної доктрини протестантизму, але і його наближення до вирішення за допомогою релігії кричущих проблем існування своїх сучасників.

Для видатного теолога свого часу С. К'єркегора екзистенціалізм був тим засобом мислення, де філософська істина і пошуки смислу життя могли існувати лише у їх не відокремленості від психоемоційного фону й індивідуального переживання етично-духовних вимірів їхньої вірогідності, правдивості, справедливості, доброчинності тощо. "Екзистенціалізм С. К'єркегора, що виникає внаслідок трансформації класичної філософської свідомості і набуває ознак "екзистенціального" через трансформацію категоріальної структури християнства, у сучасній екзистенціальній теології продовжує виконувати роль антипода класичному світогляду індивіда, релігійної догматиці, намагаючись пристосувати їх до сучасного існування людини" [3, с. 35].

У розумінні сутності екзистенціалізму М.О. Бердяєв займав подібну позицію, та у своїх працях розвинув і обґрунтував поняття екзистенціальної філософії на противагу розуміння екзистенціалізму, як екзистенційного мислення. "Однак в цілому М.О. Бердяєв ухопив і правильно поставив проблему співвіднесення й співіснування екзистенційості та екзистенціальності у філософії класичного екзистенціалізму, він визначив ту межу, яка і розділяє екзистенційне та екзистенціальне у філософії" [4, с. 74].

Взаємодію неоднозначності культурних традицій християнства, та екзистенціалізму можна розглянути й на прикладі осучаснення релігійної свідомості, запропонованої в трансцендентальному неотомізмі видатного теолога і філософа минулого століття К. Ранера. Ним була здійснена спроба трансформувати традиційну католицьку доктрину відповідно до нових соціокультурних умов завдяки синтезу теологічних ідей з екзистенціалізмом. Щодо цього експерименту, і до цього часу точаться гострі дискусії поміж теологами, філософами та культурологами, які по-різному оцінюють його інновації.

У багатьох дискусіях жваво обговорюються проблеми різноманітного впливу екзистенціалізму на аксіологічні погляди К. Ранера і в аспекті конституювання такого культурологічного синтезу постекзистенціалістського мислення, як екзистенціальна етика, та значення цих поглядів для трансформації ціннісних підвалин усієї християнської культури. Беручи до уваги специфіку розвитку та функціонування різноманітних культурологічних синтезів постекзистенціалістського мислення, так званий трансцендентальний томізм К. Ранера заклав підвалини постмодерної екзистенціальної теології, неоекзистенціалістської аксіології, неоекзистенціалістської антропології. "Свою "головну" назву "трансцендентального томізму" теологічно-філософська концепція К. Ранера дістала внаслідок спроби розробки німецьким мислителем надзвичайно модного у його час трансцендентального методу, який, за його визнанням, повинен був би слугувати теоретичним підґрунтям нового найвпливовішого варіанту християнської антропології" [6, с. 169-170]. Намагаючись розкрити християнські істини сучасної людини у якості таких, що відповідають її світорозумінню, співпадають з її світобаченням, потребами, інтересами, його думка, у якій вже йшлося не про мову схоластики, а про мову любові, надії, осилювала поміж теологічними, екзистенційними та антропологічними проблемами. Від того часу, як К. Ранер став розуміти основне завдання теології і стало осучаснення християнської релігії, та головне розкриття її зв'язку з історією, соціальними та психологічними аспектами, різноманітними культурними збільшеннями духовної наповненості релігійної віри. "Таке завдання визріло у нього внаслідок переконання у тому, що абсолютні цінності християнської релігії - трансцендентний Бог, вічність християнської норми, інституційні характеристики релігії - постійно спустошуються у сучасному світі, постають недіяльними у новітніх умовах" [6, с. 170].

З огляду на унікальний характер розвитку екзистенціалістських ідей, які віднаходимо й у культурологічних синтезах класичного екзистенціалізму з релігією, дослідники намагаються виявити і проаналізувати характер, та сутність такого синтезу у напрямку від релігійного екзистенціалізму до екзистенціальної теології, від традиційної теології до екзистенціалізму, і навпаки. Змістовно співпадаючі, моменти філософії екзистенціалізму й неотомізму є результатом не випадкової конвергенції та взаємодії, яка має складний і неоднозначний характер. Всупереч екзистенціалізму, в неотомізмі розум не заперечується за допомогою протиставлення йому ірраціональної першопричини, а доповнюється за допомогою першопричини позараціональної, за допомогою віри. Філософія екзистенціалізму справила чималий вплив на християнську теологію, зокрема, і теологію католицьку, що концептуально оформилось в екзистенціальному неотомізмі.

З розумінням і збереженням позитивів суб'єктивного підходу, збереженням живої, екзистенціальної суб'єктивності випливають можливості збереження й інших надзвичайно важливих функціональних особливостей філософського мислення. Зокрема, його наближеності до реальних сутнісних проблем існування кожної людської істоти. Наближеності не у абстрактних логіко-теоретичних вимірах категоріальних філософських систем, а у абсолютно зрозумілих кожному вимірах свободи, добра, любові, справедливості тощо. Коли традиційні, і навіть вибудовані логічно - теоретично, різноманітні моделі філософії та гуманітарної науки з різних причин не завжди представляли розуміння, та інтерпретації смислу екзистенції у адекватних і близьких для кожної конкретної людини термінах, то представники та творці постекзистенціалістських синтезів демонструють індивіду правду й достеменність його повсякденного існування, навіть усупереч теоретичним вимогам функціонування філософських знань.

Список використаних джерел

1. Колодний А. Академічне релігієзнавство: [підручник] / Анатолій Колодний. - Київ: Світ Знань, 2000. - 862 с.

2. Баєва Л.В. Ціннісні підстави індивідуального буття: Досвід екзистенціальної аксіології: [монографія] / Баєва Л.В. - М.: Прометей, 2003. - 240 с.

3. Райда К.Ю. Історико-філософське дослідження постекзистенціалістського мислення: [монографія] / Костянтин Юрійович Райда. - К.: Український центр духовної культури, 1998. - 216 с.

4. Райда К.Ю. Екзистенціальна філософія. Традиція і перспективи: [монографія]/ Костянтин Юрійович Райда. - К.: ПАРАПАН, 2009. - 328 с.

5. Райда К.Ю. Постекзистенціалістські тенденції в сучасній зарубіжній філософії та гуманітарних науках (історико-філософський аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра. філос. наук: спец. 09.00.05 "Історія філософії" / К.Ю. Райда. - Київ, 1999. - 30 с.

6. Теоретичні проблеми сучасної етики: навчальний посібник / [Єрмоленко А.М., Ємельяненко Г.Д., Кисельов М.М. та ін.]. - Полтава: ГІНПУ імені В.Г. Короленка, 2012. - 232 с.

Размещено на allbest.ru