Наративний поворот в історичній науці: впливи, основний зміст, критика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наративний поворот в історичній науці: впливи, основний зміст, критика

Т.П. Ліщук-Торчинська

Анотація

У статті досліджено зумовленість наративного повороту в аспекті впливу на програму історичних досліджень здобутків в царині філософії мови. В контексті дослідження початків наративного повороту в історії уточнено поняття "лінгвістичний поворот", "наративний поворот". Розглянуто елементи критики історичного наративу і його перспективи як релевантної практики історіописання.

Ключові слова: лінгвістичний поворот в історичній науці, наративний поворот, історичний наратив, критика історичного наративу, практики нара-тивного історіописання.

Аннотация

Нарративный поворот в исторической науке: влияния, главное содержание, критика

Лищук-Торчинская Т. П.

В статье исследовано обусловленность нарративного поворота в аспекте влияния на программу исторических исследований достижений в области философии языка. В контексте исследования начал нарративного поворота в истории уточнено понятие "лингвистический поворот", "нарративный поворот". Рассмотрены элементы критики исторического нарратива и его перспективы как релевантной практики историописания.

Ключевые слова: линвистический поворот в исторической науке, нарративный поворот, исторический нарратив, критика исторического нарратива, практики нарративного историописания.

Summary

The narrative turn in the historical science: conditiality, main content, critics

Lishchuk-Torchynska T. P.

The narrative Turn conditionality in term on the Program of historical research achievements in the field of philosophy of linguistic language are investigated in this article. The notion "linguistic Turn", "narrative Turn" in history is clarified in the context research beginning of the narrative Turn. The Elements of criticism of historical Narrative approach were clarified and was outlined its prospects as a relevant practice of historiography.

Key words: the linguistic Turn in the Historical Science, the narrative Turn, historical Narrative, criticism of historical Narrative, practice of the Historical Writing.

На сьогодні в історичному дискурсі постають питання, які дотичні до філософсько-методологічних засад історичного пізнання: про наступність і нові шляхи історичного мислення, прикладом чого є неконвенційні історії (саме цей термін обрала польська авторка, професор історії Ева Доманська для заголовку своєї праці, яка була опублікована у 2006 р. [18]), актуальні теми і методи історичного дослідження, сучасні здобутки науки про історичне минуле, а також про особливості та спрямування розвитку її окремих напрямів. Один із важливих інтелектуальних напрямів, що виник в гуманітаристиці на ґрунті міждисциплінарних досліджень і був названий "наративний поворот", отримав неоднозначні оцінки і в середовищі істориків, і в середовищі вчених, які працюють в суміжних царинах науки.

Практика вивчення історії з початку 40-х рр. ХХ століття проникає у поле дослідницьких зацікавлень фахівців у галузі філософської та історичної науки. Артур Данто у праці "Аналітична філософія історії" (1965) запроваджує принципове розмежування дослідницьких програм з вивчення минулого - між субстантивною філософією історії, для якої властиве розмірковування в термінах всієї історії, створення всезагальних історій, панорамних картин минулого, та аналітичною філософією історії, яка вивчає способи концептуалізації історичного знання в кордонах теорії знання і теорії значення, проблему істини, проблему часу тощо [2, с. 1618, 42]. Як бачимо, передні краї в філософії історії починає займати дослідження текстів істориків в частині практик історіописання.

Історичний наратив - центральне поняття наративної філософії історії - у практиці історіописання бере свій початок ще в творах давньогрецьких істориків. Звернення до історичного наративу є важливим, тому що дозволяє увиразнити відмінність і, попри зміну парадигм історіописання, схожість практик історичного пошуку. Особливість історичних наративів полягає в тому, що, з одного боку, це праці, в яких описано минуле, вони є текстами, які належать до скарбниці історичної науки, а з іншого - їх мова буває метафорична і, за своєю структурою, риторична, що споріднює їх з художніми творами. В. Л. Лехцієр запропонував наступне визначення наративу, в якому акцентовано основні компоненти структури наративного тексту: "Подієвість, завершеність, темпора- льність (історійність), мінливість об'єкта оповіді, хронологічна послідовність історії, причинно-наслідкова сув'язь подій, тобто наявність логіки внаслідок чого-небудь, а не просто після чого-небудь (розрізнення ще Аристотеля), неперервність подієвого ряду тощо..." [6,с. 7].

Історичний наратив у набутті значення центрального концепту філософсько-історичного дослідження має свою історію, що відобразилося в термінології на кшталт "наративний поворот" (Мартін Крейсвірт) [19], "відро-дження наративу" (Лоуренс Стоун) [22], З наративним поворотом в історіографії відбулося відновлення термі-нологічного апарату та принципів дослідження, в центрі яких перебуває подієва трактовка минулого. Настання в гуманітаристиці позначуваного Л. Стоуном "відродження наративу" свідчить про стійкість наративної традиції іс-торіописання, та, як наслідок, про потребу його осмислення історичного наративу в філософії історії.

У. Геллі, А. Данто, У. Дрей, Л. Мінк, М. Уайт стали тими теоретиками, котрі окреслили нові рамки історичного мислення на ґрунті філософії мови. Наративний поворот в історичній науці був реалізований в дослідженнях Хейдена Уайта, Франка Анкерсміта, Поля Рі- кера.Рефлексія над наративним поворотом в історії була здійснена Фредеріком Джеймісоном, Евою Доман- ською, Алланом Мегіллом, Йорном Рюзеном, Єжи То- польським та ін. Вплив новацій у лінгвістиці на зміну дискурсу історії, підходів і практик історіописання в історичній науці вивчали М. О. Кукарцева, А. П. Міньяр- Бєлоручева, Р. Ф. да Сільва та ін.

Проте залишаються суперечливими питання щодо витоків і початків наративного повороту та можливостей історичного наративу в репрезентації минулого, що обумовило постановку наступних завдань статті:

- проаналізувати основні настанови у форматі парадигм, які, в кінцевому підсумку, зумовили наративний поворот в історичній науці;

- уточнити поняття "лінгвістичний поворот", "наративний поворот" та їх сув'язь в аспекті розгляду початків наративного повороту та етаповості зміни парадигми історичного дослідження;

- дослідити елементи критики наративного історіописання і його перспективи в аспекті нових практик репрезентації минулого.

Черілл Мантінглі та Лінди Гарро стверджують: "існує не один-єдиний наративний поворот, а декілька можливих поворотів. Деякі із них заохочують розвиток наративної теорії, пропонуючи нові способи концептуалізації і розширення наративного аналізу, в той час як інші прагнуть стримати і обмежити наратив, вказуючи на інші шляхи" [10]. Сказане стосується наративного повороту на міждисциплінарному рівні, проте, відображає стан філософсько-історичної рефлексії над шляхами розвитку наративізму. Відповідно, змішування різних типів історичних поворотів проблематизує питання початку наративного повороту в історичній науці.

Звернімося до міркування Еви Доманської щодо витоків формування поняття наративізму в філософії історії. "У 1971 р. у статті "Про природу і роль наративізму в історичних дослідженнях" Вільям Дрей вперше вжив окреслення "наративізм": "Наративісти - це ті філософи історії, - писав він, - які підкреслюють ключову роль наративу в історії". Він зарахував до наративістів Мортона Вайта, Геллі та Данто", - пише вона [3, с. 30]. Існує й інша усталена думка щодо початків наративізму, а, разом з ним, і лінгвістичного повороту в історичній науці: стверджують, що наративний поворот в ній збігається з лінгвістичним і постаттю першого плану тут є Хейден Уайт. Таку асоціацію з посиланням на Франка Анкерсміта і Германа Паула підкреслює Рожеріо Фора- стірі да Сілва. Проте, да Сілва, віддаючи належне Хейдену Уайту у ствердженні лінгвістичного повороту в історичному дискурсі, акцентує увагу також на доробку інших теоретиків, які зіграли видатну роль у становленні нового підходу: "До нього (Хейдена Уайта - Т. Л.-Т.) це стосувалося філософії лінгвістики, англосаксонської традиції (Річард М. Рорті), нових розробок в галузі лінгвістики, і французьких мислителів, зокрема, Жака Дер- ріди і Ролана Барта" [21, p. 402]. Джерелом натхнення для Хейдена Уайта да Сілва називає праці фахівців в галузі літературної теорії та літературної критики, зокрема, праці Нортона Фрая. Отож, затвердження лінгвістичного повороту в філософії історії має більш ранню точку відліку, аніж 1974 рік - час публікації праці Хейдена Уайта "Метаісторія. Історична уява в Європі ХІХ століття" [23]. З цього кута бачення ототожнення лінгвістичного і наративного повороту не є конструктивним для з'ясування смислу і ролі останнього в історичному пізнанні. Більше значення мають акценти саме на особливостях лінгвістичного повороту і його ролі у розвитку історичного пізнання.

Розвиток історичної науки від початків її виникнення як академічної дисципліни пройшов декілька фаз, які можна позначити як зміну парадигм або зміну епістемі- чних програм дослідження; останні формують свій осо-бливий тип раціональності. А. П. Міньяр-Бєлоручева у статті про зміну парадигм в гуманітаристиці визначила типи і зміст парадигм лінгвістичного та історичного знання: в ХІХ ст. - порівняльно-історичної в лінгвістиці та романтизму й позитивізму в історії.; надалі, відповідно: системно-структурної та модерністської (з варіантами неопозитивізму і постпозитивізму) - з кінця ХІХ ст. до 60-70-х рр. ХХ ст.; антропоцентричної та постмоде- рністської - від 60-70-х рр. ХХ ст. і до сьогодні. Сучасний етап в розвитку історичного знання А. П. Міньяр- Бєлоручева характеризує як екстраординарний, пояснюючи його виникнення кризовим станом історичної науки, якому відповідає метафора "кінця історії" і означенням якого стали терміни з префіксами "транс-, пост-, мета-; наприклад, транс-суб'єктивність, пост-міленіум, мета-модернізм тощо [11, с. 14-15]. У своїй моделі авторка постулювала паралелізм розвитку лінгвістики та історії аж до 60-70-х рр. ХХ століття. І тільки антропоцентрична парадигма, що сформувалася у лінгвістичній науці в останній період, на її думку, має безпосередній вплив на зміну історичного пізнання: "Антропоцентрична парадигма, основу якої склали ідеї В. фон Гумбольдта і Е. Бенвеніста... співпала з третьою хвилею "лінгвістичного повороту" і появою постмодернізму у 1960-1970-х роках. Це був період ан- тропологізації історії, коли в центрі історичних досліджень виявилася людина з її проблемами" [11, с. 13]. Проте, в цей же період була опублікована вже згадана праця А. Данто "Аналітична філософія історії", в якій об'єктом дослідження став дискурс історії і був здійснений філософський аналіз висловлювань про минуле.

В аналітичній філософії історії йдеться про структури мови, в яких подано історичне минуле: "На рівні го-воріння історик описує минуле в термінах окремих тверджень про історичні події, обставини, каузальні лан-цюжки і т. д. Це - бік історичного тексту. Тут історик підкорюється примусу досвідом. Інший бік утворює рівень, де відбувається обговорення того, яка саме частина мови (тобто який історичний текст) репрезентує досліджувану частину краще всього чи краще всього відповідає цій частині минулої реальності; яку дефініцію краще всього дати деякій історичній концепції, щоб отримати оптимальне розуміння шуканої частини минулого. Тут історик підкорюється примусу мовою" [4]. Розрізнення двох рівнів аналізу має значення в тому сенсі, що один із них стосується репрезентації історичної реальності, а інший - способів опису цієї реальності. Відмінність стосується не тільки самої мови (в одному випадку - історична термінологія, в іншому - наближена до метамови мова філософії історії), але й предметності дослідження (в одному випадку - відображене в історичному тексті історичне минуле, в іншому - історичний текст), а також критеріїв і способів обґрунтування знання. У філософії історії відбувається рефлексія над першим і другим рівнем історичного знання, над першим з них - традиційно, у формі критики, приклади рефлексії над другим рівнем надає наративна філософія історії.

Лінгвістичний поворот, що започаткував принципи логічного аналізу мови науки, став вирішальним для переосмислення основ історичного дослідження і появи в історії нових напрямів. Р. Рорті у праці "Філософія та дзеркало природи" (1979) в аналізі філософських основ філософії мови зазначає: "Лінгвістичний поворот". розпочався як спроба створити непсихологічний емпіризм, перефразувавши філософські питання як питання "логіки". Емпірицистські та феноменологічні доктрини могли б, як вважали, поставати радше результатом "логічного аналізу мови", ніж емпіричних психологічних узагальнень" [20, pp. 257-258].

Сув'язь лінгвістичного повороту і наративного в історичній науці, як один із моментів впливу лінгвістики на історичне пізнання, була вдало відзначена М. А. Ку- карцевою. "Можна виділити три головні моменти: "малий" лінгвістичний поворот, який фокусує увагу історика на мові об'єкта історичного дослідження, прикладом чому служить так звана "історія знизу".риторичний лінгвістичний поворот, який фокусує увагу на використанні риторики в історіописанні; і наративний лінгвістичний поворот - переосмислення сутності і функцій історичного наративу", - розмірковує дослідниця: [12, с. 59]. Хоча питання розмежування риторичного лінгвістичного повороту і наративного лінгвістичного повороту не беззаперечне, бо перший логічно подати як момент нара- тивного, проте сама ідея виокремлення ділянки впливу нових здобутків філософії мови на історію продуктивна.

Є певна варіативність реалізації наративного повороту в історичній науці. Постмодерністський варіант трактування історичного наративу подав Франк Анкер- сміт [ 9; 15]. Ним було проаналізовано мову історика, досліджено роль метафори в історіописанні, розкрито репрезентаційний зміст історичного наративу [17]. Фе- номенолого-герменевтичний підхід у трактовці історичного наративу здійснив Поль Рікер [1; 8]. В центрі його досліджень - побудова історичної оповіді як цілісності, специфіка історичного пояснення / розуміння, роль події в історії, наративна часовість і часовість людського життя тощо [13; 14]. Філософсько-історичні розмисли над історичним наративом з позицій структуралізму представлені Хейденом Уайтом [5; 7]. На основі аналізу творів істориків і філософів XIX століття Уайт запропонував новий погляд на структуру історичного наративу і розробив його модель [23].

Рожеріо Форастірі да Сілва критикує трактовку Хейденом Уайтом історичного тексту як літературного ар-тефакту. Критика Сілви спрямована до категорій бінарної логіки, в яких, на його думку, рухається мислення історика: ".позитивне проти негативного", "0 проти 1", "природа проти культури", "природний стан проти гро-мадянського суспільства", "сировина проти приготовленого", "подія проти структури". Проте на відміну від інших гуманітарних "наук", дискурс історії не є самодостатнім у межах цієї бінарної логіки, саме через її прихильність до конструювання соціальної пам'яті" [21, р. 404]. Багато в чому саме у відповідь на закиди критиків, історики, керуючись настановою міждисциплінарно- сті, збагатили історичний наратив новими методами і техніками дослідження минулого. Історичні наративи спираються на широке коло джерел - і традиційних з напрацьованими методами їх аналізу, і нових, коли беруть до уваги покази свідків і учасників подій. З-поміж нових типів даних, якими оперують історики, помітне місце в історичному наративі належить даним, що отримані в результаті застосування методу усної історії та візуальних методів. Використання методу усної історії, не дивлячись на вузьку сферу його застосування, збагачує історичну науку новими даними. У світосприйнятті нашого сучасника велику роль відіграють візуальні засоби. "Можна припустити, що наближення візуальної епохи виражається в тому, що сучасні засоби сприйняття зміщуються від вербальних (письмових), в бік образних (візуальних), - розмірковує Петро Штомпка. - У нових формах і нових проявах спостерігається повернення до певних рис примітивних долінгвістичних суспільств. Це особливо позначилося на території західної цивілізації, яка сформувалася на основі суто символічного письма, рахунку, нумерації, лінійної геометрії, двохзначної логіки [16]. Історична інформація може бути отримана з різних візуальних джерел, приміром, взята зкінематографа у його різновидах кінодокумен- талістики та художніх фільмів чи з відео- та фотоматеріалів тощо. Напрацьовані в суміжних науках теорії і методики роботи з візуальними документами не слід застосовувати в історичному дослідженні без урахування специфіки останнього.

Таким чином, наративний поворот характеризує важливий етап розвитку історичної науки, що ознамено-ваний антипозитивістською програмою дослідження минулого і критикою настанов класичної історіографії.

На сьогодні дослідники продукують нові способи організації нарації у вигляді, приміром, музейного нарати- ву, сперечаються з приводу пізнавального сенсу історичних кінокартин та розмірковують над можливостями репрезентації минулого у кінонаративі. Використання нових підходів в історичній науці відповідає гуманітари-зації історичного пізнання і окреслює шлях до неогума- нітаристики, а також дає можливість вивчати не тільки історію віддаленого минулого, а й історію сучасності.

Список використаних джерел

історичний філософія наратив

1.Борисенкова А. Теория повествования Поля Рикера : от нарративной организации опыта к нарративным основаним научного знания : [Рецензия] / А. Борисенкова. - Социологическое обозрение. - 2007. - Том 6. - № 1. - С. 55-63.

2.Данто А. Аналитическая философия истории / А. Данто ; [пер. с англ. А. Л. Никифорова, О. В. Гавришиной, под ред. Л. Б. Макеевой]. - М. : Идея-Пресс, 2002. - 292 с.

3.Доманська Е. Історія та сучасна гуманітаристика: дослідження з теорії знання про минуле / Ева Доманська ; [пер.з польськ. та англ. В. Склокін, С. Троян]. -К. : Ніка-Центр, 2012. - 264 с.

4.Кукарцева М. А. Лингвистический поворот в историописании : эволюция, сущность и основне процессы / М. А. Кукарцева // Вопросы философии. - 2006. - № 4. - С. 44-55. - Режим доступа :https://progs- shool.ru/voprosy-filosofii/695-lingvisticheskij-povorot-v-istoriopisanii.html

5.Кукарцева М. А. Хейден Уайт и практика исторических исследований ХХ века / М. А. Кукарцева // Диалог со временем. - Вып. 24. - М. : Едиториал УРСС, 2008. - С. 5-34.

6.Лехциер В. Л. Нарративный поворот и актуальность нарративного разума / В. Л. Лехциер // Международный журнал исследований культуры. Нарративный поворот. - 2013. - № 1 (10). - С. 5-8.

7.Ліщук-Торчинська Т. П. Структуралістська трактовка Хейденом Уайтом епістемологічного статусу та пояснювальної ролі історичного наративу / Т. П. Ліщук-Торчинська // Гуманітарний вісник ДВНЗ "Пере- яслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди : збірник наукових праць. - Переяслав-Хмельницький, 2012. - Вип. 24. - С. 458-463.

8.Ліщук-Торчинська Т. П. Герменевтичне розуміння наративу як темпорального дискурсу особливого роду в філософії Поля Рікера / Т. П. Ліщук-Торчинська // Людинознавчі студії ; Збірник наукових праць ДДПУ. Філософія. - Дрогобич : Ред.-вид. відділ ДДПУ ім. Івана Франка, 2011. - Випуск 24. - С. 52-63.

9.Ліщук-Торчинська Т. П. Репрезентативна функція історичного наративу: підхід Франка Анкерсміта / / Т. П. Ліщук-Торчинська // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Серія "Філософські науки". - 2012. - № 15 (240). - С. 86-91.

10.Маттингли Ч. Нарративные повороты / Черилл Маттингли, Линда Гарро[Электронный ресурс] // Вестник Самарской гуманитарной академии. Серия "Философия. Филология". - 2011. - № 1(9). - С. 133144. - Режим доступа : http://www.phil63.ru/narrativnye-povoroty

11.Миньяр-Белоручева А. П. Смена парадигм в истории и лингвистике / А. П. Миньяр-Белоручева // Вестник ЮУрГУ. Серия "Лингвистика". - 2014. - Том 11. - № 1. -С. 12-17.

12.Предисловие переводчика / М. Кукарцева // Мегилл А. Историческая эпистемология : науч. моногр. /Аллан Мегилл : пер. М. Кукарце- вой, В. Катаева, В. Тимонина. - М. : Канон+, РООИ "Реабилитация", 2007. - С. 11-68.

13.Рикёр П. Время и рассказ / П. Рикёр ; [пер. с франц. Т. В. Славко] ; под ред. С. Я. Левит. - Т. 1. Интрига и исторический рассказ. - М., СПб. : Университет. книга, 1998. - 313 с.

Размещено на Allbest.ru