Проблеми етносоціальних змін - феномен національної ідеї в освітньому контексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ЗМІН - ФЕНОМЕН НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ В ОСВІТНЬОМУ КОНТЕКСТІ

Аксьонова Віра Ігорівна,

кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри професійної педагогіки та соціально-гуманітарних наук, Льотна академія Національного авіаційного університету

Скловська Олена Іванівна,

кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри професійної педагогіки та соціально-гуманітарних наук, Льотна академія Національного авіаційного університету

У статті розкривається сенс національної ідеї України у поступовому подоланні примітивного погляду на роль людини в соціокультурному просторі; боротьба за гуманітарний вибір власного суверенітету є збереженням історичного оптимізму та переходом від романтичного просвітництва до демократичного патріотизму.

Ключові слова: метафізика історії, архетипи професіоналізму, інформаційна цивілізація, національна ідея, патріотизм, саморегуляція особистості, нова генерація.

Постановка проблеми. Метою гуманітарної освіти є проблема інформаційно-психологічної безпеки особистості в процесі створення комунікативно-інформаційного середовища. Ось чому особливістю гуманітарно-філософського розвитку майбутнього професіонала виявляється перехід від догматичного підходу формування стереотипів мислення до Європейського рівня громадянських якостей авіафахівця.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання професійної підготовки фахівців авіаційної галузі є основним напрямком багатьох наукових студій, в яких відображаються результати сучасних досліджень, що розвивають погляди В. Вернадського, Я. Корчака, А. Макаренка, Н. Лумана, З. Фройда, К. Юнга і деяких інших вчених закономірно підводять до висновку про необхідність філософсько-теоретичного осмислення ідеї загального інформаційного поля в галузі прикладних (педагогічно-психологічних, професійно-педагогічних) досліджень, що має безпосередньо практичне значення для професійної підготовки молодого авіатора до розуміння сутності своєї екстремальної професії.

Існують значні відмінності в поняттєвому апараті в підходах до виділення професійного розмаїття основних тенденцій відтворення операторів складних систем управління у багатьох авторів (Т. Плачинда, В. Рижиков, І. Скловський). У той же час, аналіз сучасних підходів дозволяє виділити деякі центральні положення, котрі підтриманні багатьма фахівцями в цієї галузі. Постійний діалог між професіоналами дозволяє відпрацьовувати найбільш оптимальні форми підготовки молодого авіатора. Так, наприклад, виділяється освітнє середовище, як важливе джерело підготовки авіафахівця, який спирався на інтенції української національної ідеї. Цей об'єктивний факт засвідчує появу в XXI столітті нової історичної реальності, котра вписується в «штучний світ», тобто в техносферу (де панує технократизм змагання нової техніки, технологій тощо) та ноосферу (де інформація та її суб'єкт відображують особистісний індивідуальний вимір сучасного фахівця). Активне використання поняття «гуманістика» інформаційного середовища розглядається нами, з одного боку, як ускладнення розуміння соціального середовища, а з іншого - як необхідність переходу до інноваційних методик в процесі всебічного розвитку молодого авіатора сучасності (В. Аксьонова, В. Зарин, М. Ляховецький, О. Скловська).

Метою статті є вивчення досвіду соціально-гуманітарної підготовки майбутнього авіатора за допомогою осмислення закордонного та власного досвіду льотних навчальних закладів, зокрема кафедри професійної педагогіки та соціально-гуманітарних наук ЛА НАУ.

Виклад основного матеріалу. Життєдіяльність курсанта ЛА НАУ розгортається як в етносоціальному середовищі, так і в інформаційному полі, яке створюється в залежності від рівня корпоративної культури.

На рубежі тисячоліть достатньо активно використовуються поняття «професійна підготовка фахівців», «суб'єкт інформаційної сфери», «інфраструктура освітнього простору», «суб'єктивація громадської активності», «корпоративна авіаційна культура», «цивілізованість патріотичних поглядів», «національне усвідомлення особистості».

Така ієрархізація в онтологічному та епістемологічному сенсах відображує суб'єктивацію молодого авіатора в інформаційній взаємодії з корпоративним, професійним та етносоціальним оточенням, що має свою закономірну специфіку системно-структурного, логічного та ситуативного функціонування, як нелінійно-постнекласичне осмислення майбутньої професії (синергетичний ракурс).

Неоліберальна історіографія зараз реалізує іноді шляхи механічної заміни «супер- інтернаціоналістичних» радянських міфологем виховання за стереотипами лише моністичного тлумачення сенсу «етносоціальної енергії», середовища, природи (суб'єктивуючи вчення В. Вернадського про ноосферу).

Тривалий час філософія у просторі фундаментальних засад освіти становила важливий компонент дефініційно-системного мислення, використовуючи спадщину «великих педагогів і філософів», розгортаючи як додаток духу, сукупну гуманістику виявлення глобальних соціокультурних трансформацій суспільства. Оскільки є кодекс загальнолюдської моралі, що передбачає виявлення поваги навіть до громадської (віктимної) жертви постає, як духовна відповідальність за долю етносу, зокрема спрямування на з'єднання когорти свідомих патріотів. Без цього майже не можна припинити «ліберальну демагогію» або лише з'ясувати участь вихованця в необхідних соціальних змінах, або часто-густо, зрозуміти про те, що нібито наша педагогічна парадигма - це механічний конгломерат знань наукових і духовних. У понятійній системі «етичний нахил парадигми», ще з ранньохристиянських педагогів, завжди статус Наставника займав центральне місце, бо він допомагав орієнтуватися серед філософських концептів, до тієї чи іншої галузей соціокультурної дійсності, оскільки демократичний патріотизм є запорука прогресу освіти і української держави та суспільства. Саме цей шлях розгортання філософії, як оновленої характеристики освіти, притаманний не тільки для давнини і нового часу, а й для XXI століття.

Інновації мають бути пов'язані з осмисленням відповіді видатних українських гуманістів, в першу чергу, Великого Кобзаря, з його прогнозом про створення на еволюційній основі «сім'ї великої, вільної, нової», яка через страждання трансформує український етнос в українську політичну націю. Така логіка є гуманістичним внеском носіїв демократично- патріотичного напрямку у європейський шлях розвитку. Іншими словами, філософеми людяності простору освіти, як і загальна філософістика, потребують звернення саме до ідеї гуманізму, який суттєво впливає на стабілізацію соціального простору, може висувати проекти реформування освіти, її безперервного існування в майбутньому, що дає можливість її реорганізації на основі існуючих «українських шкіл майбутнього», особливо за досвідом

В. Сухомлинського. Звичайно, аж ніяк і не завжди ці проекти співвідносилися з соціально-культурними, фінансовими ресурсами, але вони завжди випереджали свій час і задавали перспективу в розвитку освітньої системи і філософської педагогічної думки.

Стан справ у освітньому просторі України поступово почав конструктивно змінюватися. Створюються асоціації і об'єднання філософів та педагогів, що спеціалізуються в галузі гуманізації освіти, виявляють зацікавленість до проблем філософії нестабільності, до наукових методів її подолання за допомогою досвіду духовних побратимів з Прибалтики, Молдови та інших регіонів, де відбулося громадське гальмування етносоціального протистояння, яке трансформувалося у форми політичної конфронтації між корінним та «нетитульним» населенням.

Аналіз ментально-ціннісних символів формування масової національної системи виховання потребує уважного вивчення шляхетної традиції, оптимізуючи комунікативну гуманістику соціального простору у дусі «освітньої парадигми», змістовне значення якої має ще бути узгодженим науковою елітою з таким поняттям як «педагогічна парадигма» (В. Андрущенко, Є. Борінштейн, В. Кремень, М. Романенко). Здійснений аналіз продемонстрував, що зберігаючи загальне епістемологічне значення терміну «парадигма», що відображує систему взірців, методів, прийомів та засобів освітньо-історичного пояснення, зміст поняття «освітня парадигма» знаходить своє онтологічне висвітлення у контексті існування процесу базового рівня професійної комунікації, як систему онтологічних сенсів та індивідуальних аспектів філософських тлумачень пізнання освітніх парадигм. Вже наприкінці 80-х років XX ст. в Україні почали вживати це поняття, щоб продекларувати те, що «офіційна філософія» відмовляється бути добровільною «прислужницею ЦК КПРС». Тому й посилюється пошук епістемологічних носіїв шляхетних поглядів. У якісній етносоціальній зміні понять засвоєння нових категорій, що є відтворенням ідеальних патернів під впливом метаморфоз духу істини, іде метафізичний поступ, близький тому, що відображають дух і світських, і релігійних почуттів в процесі постійного пошуку сенсу життя.

Аналізуючи дані таблиці 1, ми з'ясовуємо пізнавальні установки і соціальні орієнтири професійно-комунікативного навчання майбутніх авіаторів, що обумовлені світовими тенденціями комунікативного суспільства. Це відображається в освітньому просторі європейських країн, у професійно-комунікативній підготовці українських фахівців тощо. Професійна хода буття використовує синкретичне осмислення громадянської відповідальності молодих авіаторів, які почали більш чітко усвідомлювати власну професіоналізацію, але в аспекті поглиблення процесів демократизації в Україні.

Структура нашого дослідження передбачає аналіз еволюції професійної свідомості курсантів ЛА НАУ у постімперську добу на фоні власного духовного розвитку, соціальної участі особистості в процесі становлення громадянського суспільства та суперечливої зміни вектору політичної активності українського народу. Простежується перманентний конфлікт «батьків і дітей», прихильність молодого покоління до громадянської взаємодії на користь становлення цивілізаційних чеснот пасіонаріїв (Л. Гумільов), але у контексті національних вимог до негайної реалізації ідеалів патріотичних носіїв площини європейської відповідальності, що висвітлює роль християнських ідеалів (М. Вебер), щоб більш вдало формувати громадянські та професійні якості майбутніх фахівців, носіїв професійно- екологічної доктрини, серед захисників Кобзаревих проявів духу політичної нації. У цілому соціально-гуманітарний комплекс знань, головним чином, окреслює ноосферо-цивілізаційний сенс професійної культури, який ми аналізуємо, як духовну рису фахівця, зокрема відображує етичний і морально-духовний портрет фахівця льотної справи тощо. За умов постіндустріальної доби української цивілізації, він діє таким чином, щоб мати чіткі громадські уявлення та усвідомлення аксіологічного аспекту своїх прав та обов'язків, демонструючи креативне зростання, становлення генерації «нової духовної аристократії».

Таблиця 1