Релігійні почуття як презентація духовності: український контекст

Ключові слова: релігійні почуття, духовність, кордоцентризм, геополітичний чинник.

Аннотация

На основании исследования взаимосвязи геополитического фактора и мировоспринимаемых установок выясняется своеобразие религиозных чувств как конструкта духовности. Отмечается, что в становлении эмоционально-чувственной религиозности украинцев особое место занимает, с одной стороны, их экзистенциально-пограничная ситуация, а с другой - такие феномены как кордоцент - ризм и интровертизм.

Ключевые слова: религиозные чувства, духовность, кордоцентризм, геополитический фактор.

Abstract

The article is based on a study of relationship of geopolitical factors and worldview. it is revealed the originality of religious feelings as a construct of spirituality on this basis. it is noted that in the formation of emotional and sensual religiosity of Ukrainian nation occupies a special place, on the one hand, their existential boundary condition, and the other - such phenomena as cordocentrism and introvertism.

Keywords: religiousfeelings, spirituality, cordocentrism, geopoliticalfactor.

Основна частина

Сучасні глобалізаційні процеси, актуалізуючи проблему людського існування, з одного боку, містять тенденції до уніфікації особистості, надання їй універсального статусу, а з іншого - посилюють бажання зберегти її національну самобутність та унікальну самоідентичність. В цьому контексті значну роль відіграють релігійні почуття, від яких у значній мірі залежить релігійність як складника духовності, культури особистості. Причому, мова йде про такі релігійні екзистенціали, яким притаманний людинотворчий характер, без яких свідомість переживає безповоротну духовну інволюцію. Відтак пошук ефективних архетипічних, національних чинників протидії масовому поширенню бездуховності стає нагальною проблемою XXI століття.

В етнопсихічній структурі різних народів модель релігійного феномену постійно змінюється. Ці зміни можуть бути досить різноманітними: чи то послаблюватись чи, навпаки, інтенсифікуватись, чи перетворюватись під впливом зміни акценту на тому чи іншому компоненті. В випадку українського народу»… українська психічна структура вирізняється емоційно-почуттєвим характером, кордоцентричністю» [10, с. 10].

До проблем осмислення особливостей релігійності українців зверталися Н. Дудар, В. Дяків, В. Мельник, А. Колодний, О. Осетрова, С. Шудло та ін. Однак майже відсутні дослідження, де б аналізувалися релігійні почуття в якості конструкту духовності. Отже, метою статті є дослідження впливу релігійних почуттів на формування духовності українців. В цьому контексті потрібно звернути увагу на ряд питань: «Як релігійність репрезентується в сучасному українському просторі? Яким же чином феномен кордоцентризму пов'язаний з емоційно-чуттєвим світом українців?» Спробуємо відповісти на них.

Офіційна статистика релігійної мережі [7], яку подав департамент у справах релігій і національностей Міністерства культури України засвідчує, що релігійна мережа в Україні станом на 1 січня 2015 року представлена 55 віросповідними напрямами, в межах яких діє 35317 релігійних організацій, в тому числі 87 центрів та 292 управління, 33781 релігійних громад (справами церкви опікується 31781 священнослужителів), 516 монастирів (чернечий послух несуть 6939 ченці), 365 місій, 78 братство, 198 духовних навчальних заклади (навчається 17829 слухачі), 12406 недільних шкіл. Висвітленням релігійного життя займаються 370 конфесійних друкованих засобів масової інформації. Для проведення богослужінь релігійні організації використовують 28145 культових та пристосованих під молитовні будівлі. Отже, Україна - поліконфесійна держава. Головною ланкою релігійно-церковного життя в Україні є релігійні організації. Метою утворення релігійної організації є задоволення релігійних потреб віруючих громадян. Це означає, що віруючі повинні не тільки мати можливість колективно сповідувати свою релігію в богослужінні, виконанні релігійних ритуальних обрядів, а й реалізовувати за допомогою цих організацій приписи своєї релігії у повсякденному житті, вільно та цивілізовано їх пропагувати і поширювати. Релігійна громада - певна згуртованість віруючих одного релігійного напряму, цілісність якого забезпечується в контексті вертикального зв'язку «людина-Бог» і горизонтальних зв'язків - «людина - людина», «людина-суспільство». В ній всі види діяльності спрямовані немовби всередину і все підпорядковано згуртуванню громади, орієнтації на кожну людину, яка є членом цієї спільноти. В релігійній громаді домінує така форма спільності як згуртування, такі інтегруючі чинники як почуття солідарності, почуття «ми», які обумовлюються цілою системою релігійних почуттів, які відповідним чином «вписуються» в контекст віроповчальних настанов.

Для України релігійний чинник набуває особливого значення у зв'язку зі специфікою розвитку українського суспільства й держави, формуванням його регіональної структури. Як зазначав відомий український релігієзнавець А. Колодний, «релігійна духовність українців є універсальною - від релігії очікують не лише виконання ролі морального регулятора, а й визначення безпосереднього шляху наближення до Бога, самопізнання, вирішення соціальних негараздів, або навіть чинника наукового осягнення картини світу» [3, с. 172].

Емоційно-чуттєвий характер української релігійності, її «кордоцентричність» спричинені певною своєрідністю світосприймальних настанов. К. Ясперс виділяє наступні типи цих настанов - «напрямків нашого Я» [15, с. 92 - 134]. Передусім, це предметові світосприймальні настанови, скеровані на зовнішній світ, отже - на предмети навколишнього середовища. Далі йдуть рефлексивні світосприймальні настанови, скеровані на внутрішній світ людини. Вони «віддзеркалюють» дійсність крізь призму суб'єктивних переживань сприймаючого, його психічних станів, настроїв. Як предметові, так і рефлексивні світосприймальні настанови за силою актуалізації (само - актуалізації) можуть бути пасивними, споглядальними, або активними, дієвими, спрямованими на зміну або перетворення сприйнятого. Інші - містичні настанови, що передбачають психічні стани, де «Я» зливається з Богом чи Космосом. Нарешті можлива ситуація, коли людина у «процесі руху», який Платон називав «еросом», відчуває себе охопленою тотальністю, «суттю світу» (наприклад, злиття того, хто любить, з коханим у почутті любові). Ця настанова, що перемагає протиставлення «Я» і предмета сприйняття, називається ентузіастичною (К. Ясперс).

Одним із найважливіших аспектів концептуально - категоріального аналізу релігійного феномену є поняття «релігійність». На нашу думку, саме релігійні почуття (любов, страх, благоговіння тощо) формують релігійність, уможливлюють її духовні вияви. Загалом, релігійність - це сутнісна характеристика психічного стану особистості, позаяк вона пов'язана з чуттєвим світом людини. Щоб рельєфніше окреслити цей зв'язок, звернемося до вияснення окремого вияву релігійності - української.

М. Костомаров (18І7-1885), звертаючи увагу на архетипічну релігійну чуттєвість українського народу та порівнюючи Україну з Ісусом Христом, з болем відзначав її хресний, історичний шлях, насичений стражданнями, поневіряннями. Однак саме ці екзистенціали сприяли формуванню любові як «сердечному» сприйняттю світу, що й уможливлювало своєрідне сприйняття образу Бога, шо й забезпечувало «сердечний порив до духовного незнаного, таємничого радісного світу» [цит. за 1, с. 159]. В подальшому до проблеми української релігійності зверталось багато дослідників. В даному випадку нас цікавлять ті чинники релігійності, які надають як чуттєвої, так і смислової її забарвленості. На джерела нашої релігійності, як зазначає В. Янів (1908-1991), впливало геополітичне становище України, селянськість українців, зорієнтованість літератури та мистецтва на релігійні, смисложиттєві цінності, переважання чуттєвого, емоційного елементу над раціональним, інтровертизм, емотивність, родинний індивідуалізм, християнська всепрощенність [12, с. 181-200]. За

В. Янівим, релігійність є тим чинником, який сприяє духовності, конструює ментальність.

Упродовж багатовікової історії українці витворили певний спосіб думання, відчування і поведінки, які вирізняють їх від інших спільнот, етносів. О. Кульчицький (1895-1980) вирізняє ряд чинників, які впливали на формування національної психіки українців, зокрема: гео - психічні (вплив природного довкілля як цілісності), історичні (спільність історичної долі народу що живе в ситуаціях «межовості», соціопсихічні (соціальна структура української суспільності з домінуванням селянства), культурно-морфічні (належність української культури до Європейської, периферійний характер цієї приналежності), глибинно-психічні (комплекс меншовартості, визначальні архетипи в колективному несвідомому). Безперечно, кожен із цих факторів впливаючи на формування українського етносу, вирізняється певною функціональною специфікацією. Отже, як підкреслював О. Кульчицький, для українців притаманні світосприймальні настанови, в яких відображаються «цілість поглядів на світ, цілість пізнань і оцінок світу» [5, с. 48]. Протеі в них домінує емоційно-чуттєва «увнутрішненість», що уможливлює вміння вчуватися в природне довкілля, віднаходити в ньому дивовижне поєднання скінченного та нескінченного, абсолютного, що переживається в екзи - стенційно-межових ситуаціях - «загрози смерті», «випадковості», «терпіння», що їх витворила геополітична ситуація України, «української», плодючої, багатої межової смуги поміж Заходом і Сходом». Мабуть, ця сама межо - вість часто-густо й слугувала тією ідеологічною «мотузкою», яку полюбляли посмикувати горе-політики, щоб ще більше поглибити межу, приміром, між Заходом та Сходом України, між жителями одного регіону та іншого.

Спробуємо відстежити вплив геополітичного чинника, який ідентифікується як межовість, як «на грані двох світів», на емоційно-чуттєвий світ українців, як складову релігійності. Як свідчить історія, ситуація межовості призводила, з одного боку, до знаходження «при битій дорозі», якою проривалися орди кочівників, приносячи з собою боротьбу, смерть, знищення, руїни, а з іншого - саме такі «межові ситуації», порубіжжя, як певна граничність, спонукають до філософських роздумів про призначення людини, її сенсожиттєву спрямованість. Коли саме життя, як таке, стає проблематичним, людина шукає глибші змісти в житті - наступає перехід у вищу «екзистенціальну форму». У цій формі віссю ставлення до життя стає не воно саме, не турбота про життя, а щось вище за нього, якась його «трансценденція», якась ідея чи ідеал, що переступає й перевищує межі життя (К. Ясперс). Звичайно, у народів із християнською культурою цією «трансценденцією» була християнська віра, а ідеалом, що «переступав межі життя», була надія на вічне щастя у Богові.

Отже, в історії українського народу, саме релігія «намагалася» не лише пом'якшити ситуацію межовості, а й стати над ситуацією, слугувати тією точкою опори, яка уможливлювала збереженість того архетипу, який формувався упродовж тисячоліть. А це, зокрема, душевність, яка багато в чому була спричинена такими екзистенціалами як романтичність, естетизм, почуття любові до ближніх, до того довкілля, що оточувало людину.

Події в Україні в 2013-2014 роках, які отримали назву як Євромайдан або Революція Гідності, засвідчили, що ситуація межовості, має й інший контекстуальний смисл - вона ламає стереотипи, в якій схоплюється ситуація «між», перетворюючись у біфуркаційний топос, здатний зламати існуючу геополітичну структуру, зміщуючи центри тяжіння. Тому й цілком слушною є думка В. Корабльової:»… Подія Євромайдана вписується в топологічну метафорику Порубіжжя, адже суть не тільки в тому, що, по-перше, зазначені події не вкладаються в прогностику соціальних наук, постаючи тим самим сто - хастичним атрактором, випадковою точкою біфуркації, а по-друге, ці події можуть змінити архітектоніку соціального ландшафту континенту в цілому» [4, с. 300]. Масові заворушення, спершу маючи антиурядовий характер, будучи протестом проти корупції та криміналізації влади, згодом обернулися формуванням української політичної нації, громадської солідарності нового типу. В цьому процесі взяли участь майже всі конфесії. На відміну від Майдану 2004 в даних подіях змінюються орієнтації - вектором їх спрямування стають не персоналії, а ідеї та цінності - загальноєвропейські, загальнолюдські, зокрема почуття людяності, справедливості, гідності тощо. Громада, що виникла під час Євромайдану, продемонструвала вищий рівень засвоєння християнських цінностей, культури релігійних почуттів. «І ця теологія любові - це той момент, коли ти як християнин стоїш над ситуацією і маєш право на таке категоричне судження.» [11, с. 56], - влучно підкреслив Ю. Чорноморець. Отже, межовість ситуації, в даному випадку події Євромайдану, засвідчила, що релігійні почуття здатні слугувати психотерапевтичним чинником, тією спонукою, яка засвідчує їх культурні смисли. Отже, світовідчування українців характеризується як екзистенційно-персоналістичне, в якому зовнішні чинники, інтеріоризуючись, слугують спонукою до інтенсифікації внутрішнього життя людини. В «тканині» такого світовідчуття й формується релігійність, в якій поєднується ментальність та духовність.

До речі, саме А. Фурман запропонував розглядати ментальність як безпосередньо дієвий пласт національної культури, «духовну субстанцію», яка своїм корінням сягає в глибину століть. Розмежовуючи поняття «менталітету» та «ментальності», він підкреслює: «Менталітет як сутнісна форма вияву ментальності - не стільки набутий результат людських відносин і поведінки, скільки очікування цього результату, який повинен статися на основі визначальних програм і доктрин розвитку різних сфер суспільного життя (ідеологія, політика, освіта тощо)» [9, с. 43]. Однак, за А. Фурманом, менталітет, з одного боку, - це результат культурного розвитку нації, етносу тощо, а з іншого - життєдайне джерело розвитку культури, в струменях якого відсвічуються історично мінливі надбіологічні програми життєактивності, що включають певні складники, зокрема поведінку, діяльність, вчинок, спілкування. Саме ці складники забезпечують трансляцію соціального досвіду від покоління до покоління та генерують культурні смисли, які й впливають на емоційно-чуттєвий світ людини. забезпечуючи відтворення та зміни соціального життя в основних його проявах. А. Фурман виокремлює наступні пласти української ментальності, серед яких: гео - (соціо) культурний (ментальність характеризується як наслідок природних та культурних умов історичного життя української нації); історико-археологічний (риси української душі виводяться з географічних особливостей проживання народу); соцієтальний (ментальність структурується за особливостями психокультури українського соціуму як цілісності); соціально-психологічний (властивості та особливості національної ментальності та української душі науково інтерпретуються відповідно до сприйняття людей, взаємодії і розуміння між ними); психолого - педагогічний (пояснення українського характеру через узагальнені способи відтворення нових поколінь, засоби освіти, національного та сімейного виховання).

Окрім ментальності, релігійні почуття формують і духовність. Зазвичай, слово «духовний» в літературних джерелах, буденному житті частіше вживається в контексті внутрішнього світу людини. На повсякденному рівні частіше зустрічаються апеляції до концепту «душа» (наприклад, душа болить, страждає, переживає, любить тощо). Даний інтерпретативний зріз тяжіє до орієнтації на «внутрішній» світ людини. Відтак поняття «духовний» відноситься до внутрішнього життя людини, містить смислове навантаження, яке ідентифікується як «душевне, внутрішнє». Отже, поняття «душа» і «дух» дещо відрізняються смисловими нюансами, однак якщо ми схоплюємо феномен душі в динаміці, тоді процес «переходу» душі фіксується як «душа, яка розгортається як дух». В даному відношенні можна стверджувати про зв'язок між феноменами духовного та душевного. Отже, духовність, вирізняючись багаторівневістю, презентує «Я-концепцію» як самовибудову та самоздійснення людини та синтезує всі прояви людини. Душевне життя особистості, розгортаючись як світ її почуттів, виступає неодмінною умовою її духовності. Втрата душевності призводить до бездушності й врешті-решт й до бездуховності. Також релігійні почуття, з яких вихолощені душевні якості, втрачають свій духовний статус.

Які ж чинники забезпечують душевний рівень людини? На наш погляд, такими чеснотами-почуттями виступають Віра, Надія, Любов, які уможливлюють душевну розвинутість, розкривають, яким чином ці чесноти актуалізують душевну працю людини. В цьому контексті розглядає духовність С. Ярмусь. При цьому він зазначає, що «до категорії Віри можна, очевидно, зарахувати таку активність людського духу, як релігійна свідомість, релігійність, знання, богопізнання, богобоязнь, побожність, моління, чеснотність, етичність, самовдосконалення, духовна розсудливість та зорієнтованість тощо. До категорії Надії можна віднести такі аспекти духовної активності: впевненість, довірливість, безжурність, життєрадісність, вдячність, працьовитість, творчість, подвижність, мужність тощо. До категорії Любові можна зарахувати: добродушність, людяність, доброзичливість, приязнь, вірність, стійкість, співчутливість, служіння іншим, гостинність, милість, жертвенність, посвяту і багато іншого» [14, с. 18-19].Гадаємо, що українська духовність глибоко душевна, що й дає можливість стверджувати про її емоційно-чуттєву домінанту.

В. Ярема центральною складовою української духовності вважав інтровертизм, який найбільш яскраво втілився в постаті Г. Сковороди. «В ньому відбивається в найголовніших рисах і сам український народ, бо й він, як і Г. Сковорода, прив'язаний у своїй покорі до життєвих злиднів та своєї ролі нижчого в театрі життя, відданий більше внутрішнім переживанням, ніж діяльності назовні, з думкою, спрямованою на ідеал моральної краси й щастя у світі вічності; естет і співак у своїх терпіннях, і при цьому строгий суддя, непримиренний ворог і вічний революціонер проти сил лихої зовнішньої дійсності. Таким Сковородою був український народ довгі віки» [13, с. 44].

На особливу чутливість українського релігійного світогляду звертав увагу А.Річинський (1892-1956) [8, с. 9397], зазначаючи, що для нього притаманні наступні риси: відсутність усяких посередників між людиною і божеством (що, безперечно, зближувало їх, забезпечувало їх безпосереднє спілкування); почуття інтимної близькості між людиною і Богом (господар дому, піднімаючись до рівня духівника «безпосередньо встановлює містичний зв'язок між собою й божеством, цілим світом та всіма космічними силами» [8, с. 104]); космічне почуття єдності всього живого і неживого. Відтак таке світовідчуття ґрунтується на любові, доброті, відкритості душі.

До джерел нашої релігійності звертається також В. Янів (1908-1991), виокремлюючи геополітичний чинник як знаходження «на грані двох світів, що й спричиняло постійну екзистенційну напруженість», селянсь - кість як своєрідне відчуття природи, «вчуття» в неї, той антеїзм, який на протязі століть слугував джерелом сили і наснаги; зорієнтованість на літературу та мистецтво, в яких найяскравіше відчувався дух української релігійності; перевага почуттєвого, емоційного елементу над раціональним, що й зумовило витвір своєрідної української почуттєвості, релігійності; інтровертизм як постійне звернення, вчування в свій внутрішній світ; індивідуалізм як нахил до індивідуального землеволодіння, дбайливе ставлення до приватної власності, лагідність і сумирність вдачі, не войовничість [12, с. 181 - 199]. Таким чином, ці чинники формували релігійну духовність українця, яка стала тим своєрідним архетипом, який зберігся і в тих чи інших формах висвічувався в його духовному житті. Спираючись на позитивний потенціал досліджень з проблематики формування релігійної духовності українця можна висновувати, що психоповедінкові архетипи, виникаючи на перших етапах формування етносу, в ході історичного процесу модифікуються. Проте в цій рухливості зберігається певний інваріант, зумовлений спільними культурними, релігійно-етичними чинниками. Саме він дає народу можливість зберегти національну ідентичність, пронести її через всі «малі Апокаліпсиси» і врешті-решт зберегти й актуалізувати те, що йменується «духом нації», «душею народу».

Протесний рух в Україні засвідчив, що, з одного боку, релігія може бути як посередником між мітингуючими та владою, а з іншого - об'єднуючим фактором представників різних віросповідань. Попрання людської гідності стало сильним активатором релігійної віри, яка консолідувала релігійні громади та народ, змістила акценти з державно-конфесійних відноси в площину співпраці між ними та соціумом. Погоджуємося з думкою В.Єленського: «Ясно, що така екстремальна ситуація веде до загострення релігійних почуттів, до того, що Пітірім Сорокін називав «моральною поляризацією», тобто кристалізацією двох великих, більших, ніж, зазвичай, когорт людей. Одна з них демонструє велику людяність і стійкість у здатності протистояти злому; інша - небачену у «мирний час» аморальність і жорстокість. Земна, видима Церква зараз переживає такий період, коли кожне її слово і кожний вчинок може мати величезне значення для її майбутнього впливу на «світ цей» [2, с. 138].

Чому ж саме віра в поєднанні з релігійними почуттями стала інтегруючим фактором в Україні під час Революції Гідності? А тому, що: представники конфесій усвідомили загрозу національній безпеці України, взяли відповідальність на себе за її майбутнє; в такому контексті релігійні почуття, змінюючи палітру негації на позитив, стають специфічною зброєю, яка конструює новий тип реальності - зникають межі між опозиціями «Я - Інший», «Свій-Чужий», формується духовна людина; релігійні організації довели, що вони вище політичних орієнтацій, конфесійних відмінностей: їх основна місія - спасіння людини, її моральнісно-духовна сфера. Церква не має інших засобів, як, по-перше, молитися, а по-друге, бути з людьми. Коли на Майдані священник - він самим фактом своєї присутності змінював настрій і манеру поведінки людей (до речі, серед українців одним із найвищих рівнів довіри є саме довіра до церкви). Майдан став своєрідним екуменічним чудом, бо практично від початку там були представники різних конфесій. На Майдані було автентично екуменічне богослужіння чи «христослужіння», тобто служіння Христові, яке подолало бар'єри конфесійності. «Люди Майдану продемонстрували на цілий світ стриманість та можливість збиратися мирно в таких великих кількостях з такою дружньою, теплою атмосферою без агресії. Мені подобається, що я живу в такій країні. Я бачу, як сонце сходить і освітлює людські душі: люди хочуть мати світлі ідеали, нормальне життя, правду, хочуть жити не боячись, а в дружбі, в мирі та в злагоді. Україна має такий потенціал. Майдан проголосив хороші цінності. Ця висока духовна та культурна складова, яка лише на початковому рівні, має перспективу на розвиток та прекрасне майбутнє, проте народжується у муках, переживаннях та боротьбі. Майдан започатковує нову сторінку в історії України» [6, с. 104].

Отже, чим більше було свавілля влади, тим інтенсивніше проявлялися релігійні почуття, які укріплювали адептів різноманітних конфесій у вірі, підсилювали її діалогічність та відкривали простір для співіснування різних релігійних парадигм і водночас - простір для екуменічної парадигми, що зорієнтована, зрештою, на єдність релігійних громад, порозуміння між ними, що конституює принцип толерантності як конструкт взаєморозуміння, поваги, сприйняття іншого з іншим світоглядом. Віра, як впевненість та довіра, інтенсифікувала почуттєву сферу. Почуття солідарності на Майдані народжувало ефект розширення прав і можливостей, відчуття власної можливості впливати не лише на те, що відбувається в суспільстві, але й формувати єдиний простір - Європростір як простір прав та свобод людини, її гідності та людяності.

Таким чином, можна зробити наступний висновок: на своєрідність релігійних почуттів українців вплинули, з одного боку, геополітичний чинник, зокрема ситуація межовості, яка в певні ситуації здатна трансформуватися у біфуркаційний топос, здатна оприявити культурні смисли, а з іншого - світонастанови, зокрема, кордоцентризм, інтровертизм, які конструюють духовність, складовою якої є душевність. Перспективними в даному контексті виявляються дослідження, пов'язані з осмисленням системи релігійних почуттів як засобу впливу не лише на релігійний простір України, але й на ті світоглядні ідеологеми, які забезпечують їх спрямованість.

Список використаних джерел

геополітичний релігійний інтровертизм духовність

1. Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій. К.: Наукова думка, 1997. - 285 с.

2. Єленський В. Солідарність Церков перед наступом влади - критично важлива складова їхньої справжньої незалежності / Віктор Єленський // Майдан і Церква. Хроніка подій та експертна оцінка / за загальною редакцією д. філос. н. Л.О. Филипович і канд. філос. н. О.В. Горкуші. - К.: Самміт-Книга, 2014. - C.135-138.

3. Колодний А.М. Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан / А.М. Колодний, Л.О. Филипович. - Львів: Логос, 1996. - 182 с.

4. Корабльова В.М. Соціальні смисли ідеології: Монографія / В.М. Корабльова. - К.: ВАДЕКС, 2014. - 350 с.

5. Кульчицький О. Світовідчування українця / О. Кульчицький // Українська душа. - К.: Фенікс, 1992. - С. 48-65.

6. Паночко М. Це не протистояння між політиками, а сутичка правди з неправдою / Михайло Паночко // Майдан і Церква. Хроніка подій та експертна оцінка / За загальною редакцією д. філос. н. Филипович Л.О. і канд. філос. н. Горкуші О.В. - К.: Самміт-Книга, 2014. - C.102-104.

7. Релігійні організації в Україні (станом на 1 січня 2015 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/resourses/ statistics/ukr2015/60129/(дата звернення: 29.11.2015). - Назва з екрану.

8. Річинський А.В. Проблеми української релігійної свідомості / А.В. Річинський. - Вид. третє. - Тернопіль, 2002. - 448 с.

9. Фурман А.В. Психокультура української ментальності / А.В. Фурман. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. - 132 с.

10. Храмова В. До проблеми української ментальності / В. Храмова // Українська душа. - К.: Фенікс, 1992. - С. 3-35.

11. Чорноморець Ю. Церкви, суспільство, майдан, влада / Юрій Чорноморець // Майдан і Церква. Хроніка подій та експертна оцінка / Українська асоціація релігієзнавців / За загальною редакцією д. філос. н. Филипович Л.О. і канд. філос. н. Горкуші О.В. - К.: Самміт-Книга, 2014. - C.55-60.

12. Янів В. Релігійність українця з етнопсихологічного погляду / В. Янів // Релігія в житті українського народу. - Мюнхен - Рим - Париж, 1966. - С. 179-203.

13. Ярема В. Українська духовність в її культурно-духовних виявах / В. Ярема // Зб. Першого Українського Педагогічного Конгресу. - Львів, 1938. - С. 16-88.

14. Ярмусь С. Досвід віри українця. Вибрані твори / Степан Ярмусь - Друге видання. - К.: «Світ знань», 2007. - 488 с.

15. Ясперс К. Психологія світоглядів / К. Ясперс; з нім. пер. О. Кис - люк, Р. Осадчук. - К.: Юніверс, 2009. - 464 с.

Размещено на Allbest.ru