Філософія любові у спадщині римських стоїків: антропологічний контекст

On the basis of the original texts of the Roman Stoics conducted a detailed analysis of their view of the meaning of love in human life. The author of the study based on Stoic philosophy and legacy of love and reasoning shows that the Stoics considered ambivalent love - it brings, as the greatest joy in human destiny, and most of sorrow and trouble.

"Нам необхідно постійно думати про те, що смертні ми, та ті, кого ми любимо" [Sen.Ep. LXIII, 15](Цитування творів Сенеки та праць платонівського і аристотелів- ського корпусів здійснюється за загальноприйнятою пагінацією)

Феномен любові ще з часів античності був одним з головних, над яким замислювались філософи. Любов, як важлива частина людського життя і діяльності, становить постійний предмет класичної грецької філософії. Однак ми звикли розглядати в контексті античної філософії любові лише постаті Емпедокла, Платона, Аристотеля, тоді як розгляд даного екзистенціалу людського життя у добу елінізму у наукових студіях досить побіжний. Варто відзначити, що поряд з позитивною інтерпретацією еросу, в античній філософській традиції ми зустрічаємо і досить критичний погляд на нього. Такий підхід ми можемо побачити і у двох філософських школах доби елінізму: епікуреїзмі і стоїцизмі. Хоча, слід зазначити про малу кількість досліджень філософії любові епікурейських та стоїчних філософів, а отже, актуальність даної наукової студії стосовно погляду на любов у контексті представників мислителів-стоїків є очевидною.

Наукові доробки вчених-антикознавців Р.Крейтнера [12], О.Лосєва [3], А.Мото [14], Д.Робертсона [16], У.Стівенса [21], І.Тітаренка [5] і філософів любові Г. Іван- ченко [1-2], В.Шестакова [6], Х.Яннараса [7] та інших слугували теоретико-методологічною базою дослідження. Проте варто констатувати той факт, що у них відсутній детальний аналіз любові у філософів-стоїків або ж приділена увага окремому мислителю даного напрямку античної філософії. Ми розуміємо, що охопити весь корпус праць даної школи елінізму - поза межами наших можливостей, та й обсяг наукової статті не дозволяє це зробити. Тому доцільно було поставити наступну мету - здійснити цілісний аналіз погляду на сенс любові у людському житті через призму спадщини римських стоїків (Епіктета, Марка Аврелія, Сенеки, Гіерокла).

Поставлена мета вимагає від нас вирішення наступних завдань:

1) розглянути песимістичні (негативні) впливи любові;

2) висвітлити позитивний аспект людської любові.

Проте, насамперед, варто взагалі відзначити те, що здавалося б, і за своїми основними ідеям, і по відношенню одна до одної ці філософські школи (епікуреїзм та стоїцизм) є полярними і навіть ворожими. Як відомо, епікурейці прославляли чуттєві насолоди і оголошували їх метою людського існування. Натомість стоїки відкидали блага чуттєвого життя і закликали до стриманості і самодисципліни. Але в кінцевому рахунку, зауважує відомий культуролог В. Шестаков, стоїки і епікурейці, незважаючи на очевидну протилежність, сходилися один з одним [6, с. 28]. "Обидві системи, - пише О. Ло- сєв, ставлять за мету - звільнення особистості та її щастя, блаженство, абсолютну незалежність. Обидві системи вищий стан блаженства знаходять в апатії, в атараксії, в апонії, в спокої самозадоволення. І стоїки, і епікурейці вимагають великого аскетизму, бо щастя дістається далеко нелегко; його треба виховувати, його треба домагатися, і дороги до нього - поміркованість, стриманість, скромність" [3, с. 311].

Сенека в одній з праць пише, що сама по собі любов не є пристрастю, але може легко стати нею, що веде до всякої безсоромності. Коли ж любов перетворюється на пристрасть, то слід очікувати зухвалість, жорстокість та божевілля. Такі свого роду прояви потворного в людській любові природні. Російська дослідниця феномену любові Г. Іванченко говорить також про те, що іноді у дискурсі любові виникають такі моменти, що можна стверджувати про демонічність його. Одним з таких демонічних моментів, на її думку, є те, що люблячі (з різною глибиною та буттєвістю почуття) іноді немовби змагаються один з одним жорстокістю по відношенню один до одного [1, с. 122-123]. Змагаються тим, що ображають, обманюють, намагаються іноді навіть свідомо зробити якомога болючіше для коханої особистості. Це воістину потворне для любові, як такої, так і по відношенню до тієї особи, на яку направлена наша інтенція любові. В чому ж причина того, що любов стає пристрастю, як не допустити таку трансформацію її природи? Адже, найважливіше у відносинах між люблячими - відчувати не пристрасть і бажання, а турботу і впевненість. У тому, що тебе цінують, що тебе не відпустять, що за тебе стають відповідальним, що захистять від будь-яких бід і просто хочуть бути поруч. Ніщо не замінить цінність таких моментів, коли тебе просто дбайливо і міцно обіймають.

Сенека вбачає причину трансформації любові на пристрасть через надмірну увагу до зовнішнього, тілесного аспекту предмету любові: "Як закоханим, щоб позбутися від своєї пристрасті, слід уникати всього того, що нагадує про улюблене тіло (адже ніщо не міцніє легше, ніж любов), так всякому, хто хоче загасити в собі колишні жадання, слід відвертати і погляд і слух від покинутого, але ще недавно бажаного. Пристрасть відразу піднімає заколот: куди вона ні обернеться, негайно ж побачить поруч якусь приманку для своїх домагань" (Sen.Ep. LXX, 3-4) [18, p.56]. Тому й не дивно, що в іншому листі даний римський мислитель зауважує, що "Люби розум - і ця любов дасть тобі зброю проти найтяжчих випробувань" (Sen.Ep. LXXIV, 21) [18, р.126].

На нашу думку, такі інтенції даних представників стоїчної школи беруть корінь з "Бенкету" Платона, в якому лунає наступна думка (з вуст Павсанія): "Негідником є той розпусний закоханий, що любить те, що мінливе. Хай тільки відквітне тіло, і вже його нема, - спурхнув, забувши, відлітаючи, всі свої слова й обіцянки. А хто любить за гарну вдачу, той залишається вірним на все життя, він-бо поєднав себе з тим, що неминуще. Закон вчить нас добре вивіряти закоханих і одним догоджати, а інших уникати" (Symp. 183e) [15, p.181].

Як ми бачимо, римські стоїки не стільки звинувачували саму любов як таку, але людей, які надмірно акцентують саме на тілесній основі, на пристрасті, на похіті, сексуальному бажанні.

Схожої думки притримується і інший римський стоїк Епіктет. У праці "Енхірідіон", він пише, що "що стосується любовних насолод, то, наскільки можливо, слід зберігати чистоту до шлюбу. Доторкнувшись до любовних утіх, слід брати собі з них те, що є законним. Однак, не будь тягарем для тих, хто їм відданий, щоб не викривати їх і не говорити про них всюди, що сам ти до них не причетний... Ми любимо за звичкою, хоча в ньому немає потреби і користі для нас. Бо ці три речі - насолода, необхідність і неминуча природна любов прищеплює нашу душу до смертних тягот" ((Cmrojйvw б V vцjijцv йaпijETaAnnпйov. jn jйvпoi йnax8nз Y'vou toпзxp wjйvoiз jr|6и иAeyktikфз: jr|6и noAAaxou то oti aщпфз oщ x РП, парафєрє) [10, p. 45]. З цієї сентенції даного античного мислителя, яка наповнена моральною настановою свідчить про те, що не мораль дає нам розуміння, що необхідно любити, а сама любов вибудовує ієрархію, піраміду цінностей. Адже виключно любов здатна надати сенс і справжню цінність усім людським справам, словам та думкам. Немає любові - і все знецінюється, і з іншого боку все знецінюється (стає другорядним, тлінним), коли є любов. Недарма вся західноєвропейська традиція, починаючи з Платона, говорить про те, що зміст любові - є прагнення і шлях до блага (Symp. 209b) [15, p.210].

Таке обережне ставлення до любові, на думку У. Стівенса, обумовлено тим, що позиція стоїків до любові наступна - потрібно постійно оберігати себе від небезпеки цих природних почуттів ковзання в польотах reasonless пристрасті. Як стверджує вчений, є важлива відмінність між природними почуттями любові і прихильності, і ці "польоти" пристрасті помилково вважалося природніми, які сигналізують надмірну прихильність до зовнішніх речей і характеру стиглих за порушення. "Ми могли б описати стоїків як безпристрасних, але не бездушних", підсумовує У. Стівенс [21].

Симплікій у коментарі на "Енхірідіон" Епіктета зазначає, що треба також обережно ставиться до любові, адже на його думку, вона є звичкою: "Ми любимо за звичкою, хоча в ньому немає потреби і користі для нас. Бо ці три речі - насолода, необхідність і неминуча природна любов прищеплює нашу душу до смертних тягот" [4, с. 132].

Відповідно до цього, у відносинах любові є не будується за принципом "ти мені - я тобі"; така "любов" може проіснувати зовсім недовго. А щоб виключати подібного роду відносини між боржником, на наш погляд, справедливої є думка Ж. Дерріда. Адже він наголошує натому, що небезпека в любовних відносинах полягає в тому, що ми чекаємо взаємності. Любити по-справжньому, на його думку, значить, в будь-якому разі не чекати і не вимагати взаємності. Важливим феноменом в концепції міжлюдської любові грає концепт "дарунку". Даруючи щось іншому, ми не повинні чекати відповіді, не вимагати "дякую" за це, в ньому неможливим стає навіть натяк навідповідь подарунка; якщо ми очікуємо взаємності - це не любов, а виключно - економічний розрахунок [12, p. 138].

Сенека також пише про негативний аспект любові наступне: "Шкідлива і легка любов, і важка: легкістю вона бере нас у полон, з труднощами змушує боротися. Тому краще нам залишатися у спокої, знаючи нашу слабкість" (Sen.Ep. CXVI, 5) [19, p.334]. Варто відзначити, що Сенека говорить, що відповідно до того як людина любить можуть виникнути різного роду негативні феномени знати, наскільки це правильно: адже у тебе був і раб і ворог. Ця пристрасть (гнів - В.Т.) може загорітися проти кого завгодно, вона народжується і з любові, і з ненависті, і серед важливих справ, і серед ігор і забав. Не те має значення, чи велика або маленька причина, що викликала її, а те, якою душею вона заволоділа особистість. Тому й не дивно, що інколи, любов досить легко перетворюється на пристрасть та може спричинити щось відразливе та безсоромне. Саме це уможливлює в любові різного роду "недосконалості", серед яких можна виділити заздрість, скупість та страх. Заздрість, на думку Г. Іванченко, - це гостре почуття невдоволення собою і своїм, незадоволеності власним життям і неможливістю змінити своє існування. Це ототожнення інших людей з тим, що думаєш про них ти, що думають про них інші люди, а вже через це - ототожнення себе зі своїм статусом, ролями, соціальними можливостями. Скупість ж - хвороблива прихильність до свого майна, "багатства", "до всього, що людина може назвати своїм", як говорив У. Джеймс, маючи на уваз, в першу чергу, матеріальну, "речову" сторону людської вкоріненості в бутті [2, с. 61]. Що стосується страху як недосконалості у любові, то ще в Новому Завіті, апостол Іоанн Богослов про це говорить: "У любові немає страху, але досконала любов проганяє страх, бо страх має муку. Боїться досконалий в любові" [1 Ін. 4:18].

Отже, серед основних песимістичних причин феномену любові, римські стоїки робили акцентуацію на тілесному аспекті її, коли люди перетворюють її на пристрасть, швидкоплинне захоплення іншою особою. Саме ці фактори, на їх думку, негативно впливають, як на внутрішнє (душевне), так і зовнішнє. Проте слід зазначити, що дані представники античної філософської традиції роздумували також і про позитивні вектори любові.

Сенека, розмірковуючи про сутність любові зазначає, що вона близька до дружби (в цьому продовжує певною мірою інтенції Аристотеля). Він зазначає: "Для чого здобуваю я друга? Щоб було за кого померти, за ким піти у вигнання, за чиє життя боротися і віддати життя. А дружба, про яку ти пишеш, та, що полягає в користі і дивиться, що можна вигадати, - це не дружба, а угода. Нема сумніву, пристрасть закоханих має з дружбою щось спільне, її можна б навіть назвати безрозсудною дружбою. Але хіба любить хто-небудь заради прибутку? Заради честолюбства і слави? Любов сама по собі, нехтуючи всім іншим, запалює душі пожадливістю до краси. Як же так? Невже причина більш чесна народить ганебну пристрасть? - Ти заперечиш мені: "Не про те зараз мова, чи треба шукати дружби заради неї самої чи заради іншої мети". - Навпаки, якраз це і треба було довести. Адже якщо треба шукати її заради неї самої, значить, і той, хто нікого, крім себе, не потребує, може шукати її" (Sen.Ep. IX, 10-12) [17, p.48].

Однак, на думку, Стагірита, "закоханість - є не стільки безумною пристрастю, скільки надмірною дружбою" (EN 1158a 12) [8, p.160]. Стагірит акцентує увагу на тому, що досліджуваний феномен є саме різновидом дружби, а не сліпим захопленням, оскільки пристрасть (na0oз) для давніх греків було гріховним. Через це мислитель уникає якогось осуду людей, які закохані один в одного. Давньогрецький філософ підкреслює, що закоханість - це серединне між коханням, дружбою та пристрастю, яка вбирає в себе їх елементи, але до них самих не зводиться.

Варто також відзначити фундаментальне значення пам'яті для любові, про онтологічну єдність даних феноменів, що відображена у спадщині Сенеки. Пам'ять для любові має таке ж унікальне смислове навантаження, як і у філософському і богословському контекстах. Вона має вимір глибоко буттєвий і означає якусь позачасову причетність однієї особистості до буття іншої особистості, взагалі причетність однієї особи до іншої, причетність буття до буття. Пам'ять для любові - це її мужність, сила її, що відкладається в пам'ять про щось або про когось не стільки як про минуле, скільки як про постійно, що присутнє в ній самій (пам'яті).

Сенека так зазначає в одному з листів про цю єдність: "Будемо ж намагатись, щоб пам'ять про тих, кого зараз з нами немає, була нам втішна. Ніхто з доброї волі не повертається думкою до того, про що не можна подумати без мук. Але нехай це неминуче, нехай, зустрівши ім'я тих , кого ми любили і втратили, ми відчуваємо сильну біль - в самій цій болі є якась особлива радість" (Sen.Ep.LX, 4) [17, р.426]. Суголосну думку він висловлює в іншому листі: "Я бачив поважних людей, які ховали своїх близьких: вся любов була написана у них на обличчі, але в їх скорботі не було лицедійства, - нічого, крім справжніх почуттів, яким вони дали вихід. Нелюдяно забувати близьких, ховати разом з прахом пам'ять про них, щедро лити сльози, а згадувати скупо. Так люблять своїх дитинчат звірі, своїх пташенят - птахи: їх любов несамовита, часом до несамовитості, але втрата гасить її. Таке не пристало розумній людині: нехай її пам'ять буде довгою, скорбота - короткою" (Sen.Ep. XC, 24-25) [18, р.412]. Також даний римський мислитель притримується думки, що не люблять тих, від кого відчувають страх. Ця думка близька і для Біблії, і для давньогрецької філософії також. Ще Аристотель у "Риториці" зазначає, що "ми любимо тих ще людей, які не викликають у нас страх і відповідно на яких можна сміливо покластися, адже ніхто не любить того, кого водночас і боїться (каї toщз цпфорєроис;,ка1 oыз

0appoыjЈv- oьфЈiз Y^P цv форєїтаї фіАєї.)" (Rhet II 4 1381b 34) [9, p.70]. Люблячий може в нас викликати лише позитивні емоції та почуття і з ним пов'язані головним чином позитивні екзистенціали, такі як сміх, радість, щастя, віра, надія. Любов є і рятівницею від страху. Адже як зазначається в Новому Заповіті: "У любові немає страху, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться - недосконалий в любові" (1 Ін. 4:18). Але любов в даній цитаті вживане не як Јpu>з і не як фіАїа, а саме як aYanr|. Любов, наголошує відомий грецький філософ Х. Яннарас, "настає неначе ранок і розвіює усі примари страху. Тому знаком справжнього кохання є відверта безстрашність. Той, хто набув досвіду блаженної взаємності, не боїться, тому що не претендує". Діалектика кохання виглядає наступним чином - "відмовившись від усього, ми маємо усе" [7, с. 88].

Оптимізм любові у Сенеки особливо яскраво відображений у розумінні ним тих чи інших проявів міжособистісної любові. Західна дослідниця А. Мото зауважує, що основний принцип міжособистісних проявів любові згідно його поглядів полягає в наступній відомій формулі: "Хочеш, щоб тебе полюбили - люби". Відповідно до цього, на її думку, і вибудовуються розмисли римського філософа стосовно любові:

1. до членів родини;

2. до своїх друзів;

3. до своєї другої половинки;

4. до своїх співвітчизників [14, р. 79]. Здатність Сенеки зобразити це людське почуття так живо пов'язано з його власним щастям відчути це почуття у найбільш повному обсязі в його долі. Любов до своєї країни, до своєї родини і друзів, до своєї дружини, може жодним чином не змішувалися зі страхом. Його власна любов простягнулась до своєї сім'ї, до своїх друзів, до другої половинки, до великих умів, які жили в його час. Він був гуманістом, космополітом, і у любові до своїх ближніх він розглядав усіх без виключення людей - чоловіків і жінок, багатих і бідних, панів і рабів. Цитуючи відому фразу з однієї комедії Теренція, "Homo sum, humani nihil a me alienum puto" (Я людина, і ніщо людське мені не чуже) [Heaut., 77] [21], Сенека, тим самим підкреслює, що людина народжується для громадського союзу, який, народжується завдяки любові і доброти. Насправді, він пропонує золоте правило для людської поведінки: "Ти повинен жити для іншого, якщо ти хочеш жити для себе".

Така праксеологія любові не є дивною для даної школи античної філософської думки. На думку відомого західного дослідника стоїцизму Стівенса, "Стоїк любить інших людей всеохоплююче. Його любов зовсім не обумовлена взаємністю. Стоїк не підриває свою власну моральну цілісність або психічний спокій у своїй любові для інших. Його любов порушена його знанням смертності своїх близьких. Його любов і прихильність служать для того, щоб збагатити свою людяність, щоб ніколи не піддавати його психічним мукам" [16]. Слід також зауважити - те, що Сенека жив для інших - це видно в численних літературних творів на адресу членів сім'ї і для друзів, для яких він мав саму глибоку прихильність.

Сенека багато чого дізнався про любов, доброту і щедрість від членів своєї сім'ї. Він описує свою матір, Гельвію як жінку з глибоким філософським ухилом, любові до вільних мистецтв і справжньої відданості своїм дітям. Про її велику безкорисливість і любов Сенека пише наступне: "Ви завжди встановлювали обмеження в нашій щедрості [до вас], хоча ви не встановлювали жодної межі вашій щедрості [до нас] ...Ваша доброта ніколи не випливає з користі..." (Sen. Ad. Helv. 14,3.) [20].

Повагу і захоплення Сенеки можна побачити також і до свого батька. Хоча він зображує його як сувору і старомодну людину, все ж давньоримський мислитель говорить з ніжністю про нього, називаючи його як "мій батько". Саме від нього видатний ритор, молодший Сенека перейняв майстерність у красномовстві. Сенека в честь свого батька написав його біографію, яка, на жаль, не дійшла до нас. В одному з листів до Луцілія він відзначає, що тільки думка про батька дуже часто його рятувала від самогубства (Saepe impetum cepi abrumpendae vitae; patris me indulgentissimi senectus retinuit) (Sen.Ep.LXXVIII, 2) [18, p.180]. Про батьківську любов також говорить інший стоїк Гієрокл. За свідченням Стобєя, даний римський мислитель зауважує, що "батьки будуть особливо задоволені, коли їх діти шанують тих, кого вони люблять і вважають гідними" [11]. Взагалі можна сказати, що стоїки фактично вперше в історико-філософській думці приділили окрему увагу любові дітей до батьків. І така позиція стоїків стосовно любові до батьків, на думку У. Стівенса, обумовлена їх теорією.

Ще слід сказати про одну жінку, яка зіграла головну роль у його житті і яку він любив дуже палко - це його дружина,Помпея Пауліна. Він зворушливо ставиться до неї: "Це я і сказав Пауліні, заради якої мені доводиться думати про здоров'я. Знаючи, що її життя стало єдине з моїм, я починаю щадити себе, оскільки щаджу її..." (Sen.Ep. Сії, 2) [19, p. 190]. Це була любов не на словах, а на ділі. Так глибоко були ці узи любові між ними, що, коли Нерон наказав Сенеці покінчити життя самогубством, то Пауліна наполягала також на позбавленні свого життя. Сенека спершу намагався переконати її зректися цієї ідеї, але згодом все ж погодився з нею.

Істинна любов, на думку Сенеки, у чомусь аналогічна ідеальній дружбі. Обидві виникають із взаємної, справжньої прихильності. Ті, хто шукають любов або дружбу для особистої користі - безчестять ці благородні людські відносини, принижують їх. Хоча любов і дружба мають багато спільного, все ж почуття любові інтенсивніше, ніж дружби; воно може бути описане як надмірна дружба. В обох випадках, однак, в любові і в дружбі, Сенека пропонує просте приворотне зілля для їх придбання та утримання. Він цитує філософа Гекатона промовляючи: "Той не заслуговує любові, хто сам не в змозі дарувати її іншим".

На думку Марка Аврелія, позитивна сторона любові полягає в тому, що вона допомагає жити: "Слід любити все, що відбувається з тобою з двох причин. По-перше, те, що сталося з тобою було призначене тобі і як би мало на увазі тебе, будучи пов'язане з тобою ще силою початкової причини. По-друге , воно є причиною благо- успішності, досконалості і самого існування правителя" (oщkoыv ката фuo Aфyouз qtepyeiv ХРП то aupЯaTvцv аоі: ка0 лva jйv, отюоі eyпveto каї aol quvetфtteto каї npаз aй nu>з eixev, avu>0Јv єк TцvnpЈaЯuTдTwv arnwv auYKAu>0ц|jЈvov: ка0 ЈTЈpov фй, оті тф то oAov бюікоСтутітпс; Ј0о0їас; каї Tfз аиутЈАЈЇас; ка^п Дїа Tfз aujjovfз аОт^ каї то iфfa dзЈraaTov n^ov аі'т^ єаті. піроСтаї Yаp то фАцкАпpov, йаv каї OTiocv 0іак0фГ|?т^ auvафЈ^аз каї auvЈXЈ^аз wanЈp tov jop^v, оитш фn каї Tфv атим:0іак0птЈ^ фй, oaov єпї aoз цтаv фuaаpЈaтпз, каї Tpцnov тlvааvаlpЈПз.) [13, p. 52]. В чому ж основа цієї думки імператора-стоїка?Відомий російський антикознавець О.Лосєв зазначає: "нам здається, що, скоріш за все, це можна було б охарактеризувати тодішнім терміном, як amor fati, як "любов до року (фатуму)"....Можна сказати, що стоїцизм - це не тільки закоханість у долю, але також, і притому абсолютно одночасно, це є і закоханість у тілесний світ, в стихію чисто тілесних доль і протікань.

За стоїками доля - це смислова плинність сенсу, а закоханість у неї є закоханість у цю смислову плинність сенсу. Доля робить все так, як треба тільки їй; і тут - абсолютний фаталізм. Але ось людина усвідомлює себе як цю саму долю, як одне з її творчих породжень. І виявляється, що доля - це вона сама, що доля в ній усвідомлює саму себе, що все вільно роблячи, вона наразі і є знаряддям долі. Тому важливо не перетворювати дійсність, але розуміти її. Стоїчний мудрець не чинить опір злу. Але він його розуміє, він - у стихії його смислової плинності. І тому він спокійний. А досягнувши людського розуміння долі, він уже бачить - тут не тільки фаталізм, а й темологія, не тільки матеріалізм, але і спірітуалізм, не тільки царство випадковості, але і досконалість мистецтва [3, с. 203, 204-205].

Таким чином, проаналізувавши погляд римських стоїків на сенс любові у людському житті, можна зробити висновок, що вони осмислювали та розуміли даний феномен амбівалентно. У дискурсі міжстатевої любові, на їх думку, можна розгледіти і проя ви потворного і навіть вона може впливати негативно на людську долю. Проте водночас для римських стоїків, любов як людське почуття є і позитивним, оскільки люблячи ту чи іншу людину: кохану дружину, батьків, друзів, людей, особистість здатна осягнути, відчути та зрозумітим справжній та глибинний сенс свого життя, усій її діяльності та справам.

Список використаних джерел

1. Иванчено Г.И. Космос любви: по ту сторона покоя и воли / Г.И. Иванченко. - М.: Смысл, 2009. - 160 с. 2. Иванченко Г.И. Логос любви / Г.И. Иванченко. - М.: Смысл, 2007. - 144 с. 3. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Ранний эллинизм / А.Ф. Лосев - Харьков: Фолио; М.: ООО Издательство АСТ" 2000. - 960 с. 4. Симпликий. Комментарий на "Енхиридион" Эпиктета / Симпликий / Э п и к т е т. Энхириди- он (Краткое руководство к нравственной жизни); Симпликий. Комментарий на "Энхиридион" Эпиктета. - СПб.: "Владимир Даль", 2012. - С. 85-384. 5. Титаренко И.Н. Философия Луция Аннея Сенеки и ее связь с учением Ранней Стои / И. Н. Титаренко. - Ростов-на-Дону: Изд- во СКНЦ ВШ, 2002. - 272 с. 6. Шестаков В.П. Философия любви и европейское искусство / В.П. Шестаков - М.: ЛКИ, 2011. - 224 с. 7. Янна- рас Х. Варіації на тему Пісні Пісень [Текст] / Х. Яннарас ; пер. з гр. С. Говорун ; ред. К.Б. Сігов. - К.: Дух і Літера, 1999. - 128 с. 8. . Aristotle. Ethica Nicomachea / Aristotle/ Opera / Ed. I. Bekkeri. - Oxonni, ETypographeo Academico, V. IX. 1837. - P. 1. - 219. 9. Aristotle Rhetorika / Aristotle / Opera / Ed. I. Bekkeri. - Oxonni, E Typographeo Academico, V. XI. 1837. - P. 1 - 168. 10. Epicteti. Enchiridion. Latinis versibus adumbratum / Per Eduardum Ivie A. M. Жdis Christi Alumn. - London, Oxford 1715 - 109 p. 11. Gierocles / Political fragments of Archytas and other ancient Pythagoreans / After what manner we ought to conduct ourselves towards our parents / Gierocles / [Електроннийресурс] - Режи- мдоступу: https://en.wikisource.org/wiki/Political_fragments_of_Archytas

_and_other_ancient_Pythagoreans/After_what_manner_we_ought_to_cond uct_ourselves_towards_our_parents 12. Hubbard K. The Unity of Eros and Agape: On Jean-Luc Marion's EroticPhenomenon / K Hubbard // Essays Philos - 2011- Volume 12 - P. 130 - 146. 12. Kreitner R. The stoics and the epicureans on friendship, sex and love // R. Kreitner / The Montrйal Review, January 2012. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.themontrealreview.com/2009/ The-Stoics-and-the-Epicureans- on-Friendship-Sex-and-Love.ph 13. Marci Antonini, Imperatoris. Commentariorum quos sibi ipsi scripsit libri 12. / recensuit Ioannes Stich - Lipsiae : in aedibus B. G. Teubneri, 1882 - Descript. xvii, 211 p. 14. Motto A.L. Seneca on Love / A.L. Motto // Cuadernos de Filologia Clasica. Estudios Latinos 2007, 27, num. 1 рр. 79-86. 15. Plato. Symposium / Plato / Platonis Opera : In 5 t / Plato; Recogn. brevique adnotatione critica in struxit: Ioannes Burnet. - Oxford [etc.] : Oxford Univ. Press. - (Scriptorum Classicorum Bibl.Oxoniensis).-(Oxford Classical Texts). T.2: Tetralogias 3- 4(continens). - 1976. - P Р. 165 - 236. 16. Robertson D. Stoicism & Art of Happiness [Електроннийресурс] - Режимдоступу: http:// philosophy-of- cbt.com/author/solutionscbt/ 17. Seneca. Ad Lucilium Epistulae Morales / With an engl. trans. by R.V.Gummere. In 3 V. V.I. - London, Harvars University press, 1979. - 467 р. 18. Seneca. Ad Lucilium Epistulae Morales / With an engl. trans. by R.V.Gummere. In 3 V. V.II. - London, Harvars University press, 1970. - 480 р. 19. Seneca. Ad Lucilium Epistulae Morales / With an engl. trans. by R.V.Gummere. In 3 V. V.III.- London, Harvars University press, 1925. - 463 p. 20. Seneka. Dialogorum Liber XII Ad Helviam matrem de consolatione [Електроннийресурс] - Режимдоступу: http://www.thelatinlibrary.com/sen/sen.consolatione3.shtml 21. Stephens W. Stoic Ethics [Електроннийресурс] - Режимдоступу: http://www.iep.utm.edu/ stoiceth 22 Terenti. Heavton timorvmenos [Електроннийресурс] - Режимдоступу: http://www.thelatinlibrary.com/ter.heauton.html

Размещено на Allbest.ru