Феномен гри в історико-філософській ретроспекції

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

ФЕНОМЕН ГРИ В ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКІЙ РЕТРОСПЕКЦІЇ

Лисоколенко Т.В.,

кандидат філософських наук, доцент, доцент

кафедри філософії, Комунальний заклад вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» ДОР» (Дніпро, Україна),

Базуючись на методі контекстного аналізу, робиться спроба відтворити зміни, яких зазнавав феномен гри у роботах філософів різних часів. Автор обстоює позицію полісемантич- ності гри та намагається прослідкувати тенденційність змін у розумінні гри, крізь призму поняття «ігрове» та віднайти перехідні позиції гри, що перебувають поміж серйозним та несерйозним. Проведене дослідження дає змогу припустити, що гра є явищем з неоднозначним статусом, трансгресивним за своєю суттю та нерозривно пов'язаним з поглядами на роль та місце людини у соціальному просторі.

Ключові слова: гра, трансгресія, смисл, філософія гри.

THE PHENOMENON OF THE PLAY IN HISTORICAL-PHILOSOPHICAL RETROSPECTION

Lysokolenko T. V.,

PhD, Assoc. Prof. Communal Institution of Higher Education «Dnipro Academy of Continuing Education»

(Dnipro, Ukraine),

Based on the method of contextual analysis, an attempt is made to reproduce the changes experienced by the phenomenon of the play in the works of philosophers of different times. The author defends the idea ofpolysemanticity of the play and tries to trace the tendency of changes in the understanding of the play, through the prism of the concept of the “play” and to find transitional positions of the play, which are between serious and non-serious. The study suggests that the play is a phenomenon with ambiguous status, transgressive in nature and inextricably linked to views on the role and place of the person in the social space.

Keywords: play, transgression, meaning, the philosophy of play

феномен гра соціальний простір

Постановка проблеми. У XXIст. запит про те, що таке гра не втрачає своєї актуальності, що обумовлено формуванням нового типу соціальності в контексті трансформацій суспільних інститутів, віртуалізацією соціального простору та проникненням ігрових елементів до площини різних сфер. Як категорія, в межах філософської рефлексії, гра продовжує залишатись тим явищем, що перебуває в центрі уваги і як самостійний феномен, і як явище за допомогою котрого або поглиблюється розуміння філософських ідей, концепцій, систем, або обґрунтовується існування інших феноменів.

XX ст. стало відправним пунктом у зміні векторів дослідженні гри як соціальної категорії. Після «Homoludens» Й. Гейзинги та концепції мовних ігор Л. Вітгеншейна, гра позбавляється статусу легковажного явища в межах суто практичної діяльності, розширюючи свої межі до феномена з неоднозначним статусом, а швидкі темпи розвитку медіа технологій дозволяють констатувати, що гра зазнає імплозії, на що звернув увагу Ж. Бодрійяр. Відповідно, проведення ретроспективного аналізу феномену гри в історико-філософській площині дозволить не лише розширити межі розуміння спадку видатних філософів, а й збагатить концептуальне ядро філософії гри новими гранями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Гра як феномен філософського осмислення, перебувала в центрі дослідницької уваги безпосередньо, як об'єкт аналізу (Й. Гейзинга, Р. Кайюа, Г. Гессе, Х. Ортега-і-Гассет, Ф. Шиллер, Е. Берн, Л. Віт- генштейн, М. Бахтін, О. Фінк, Б. Ельконін тощо), або опосередковано (Платон, Арістотель, Секст Емпірик, Е. Роттердамський, Б. Спіноза, Б. Паскаль, Т. Мор, М. Кастельс, Ф. Ніцше, М. Гайдеггер, тощо). З чого випливає, те, що доволі часто, спроба методологічного узагальнення наштовхується на проблему вислизання гри від означення, від спроби окреслити її усталені лінії та складові елементи. У полі зору сучасних дослідників гра посідає належне місце, однак об'єднати ці розробки в певні групи дуже складно через те, що гра все частіше стає міждисциплінарною категорією аналізу, на чому наголошують BruinB. P. [27], TillGrune-Ya- noffandAkiLehtinen [28] та NguyenC. T. [29].

Формулювання цілей. Дослідження гри як явища можна проводити різними засобами в залежності від того, що вкладати в розуміння цього поняття [див. 22; 24; 26]. Послуговуючись методом контекстного аналізу спробуємо відтворити трансформаційні зміни, яких зазнавав феномен гри у роботах філософів різних часів.

Виклад основного матеріалу. Ставлення до гри так само, як і підходи до її опису виступають своєрідним віддзеркаленням суспільного життя певного суспільства. «У Стародавній Греції взагалі протягом цілого тисячоліття (VI ст. до н.е. - V ст. н.е.) звичайне людське життя та надлюдське, космічне буття, вічне сприймалося не інакше як гра» [15]. Тож, у текстах античних філософів ми зустрічаємо різні варіації інтерпретації гри та підходи до оцінки її значущості. У дослідженні «Про діалектику гри в діалогах Платона» [9] автор проводить реконструкцію розуміння гри у діалогах Платона, виокремлюючи понад сто згадувань цього поняття, вказуючи на те, що контекстне звернення до гри можна згрупувати у декілька тематичних розділів, які автор називає антиноміями. Так, лише у «Законах» знаходимо чисельні контекстні згадування гри, які пов'язані: із виховання та з утвердженням законів у суспільстві («Я стверджую: в жодній державі ніхто не знає, що характер гри дуже сильно впливає на встановлення законів та визначає, чи будуть вони міцними») [20]. Використовуючи ігровий метод інтерпретації софістики, Платон демонструє у «Софісті» гру розуму, сам софіст Платона - це гравець («Адже з того, що сказане тепер майже зрозуміло, що він належить до людей, зайнятих забавою» [21]. В «Бенкеті» Платон [19] використовує ігрову форму викладення дослідницького матеріалу, демонструючи сутність ідеї речі. Відповідно, слід припустити, що гра у чисельних роботах Платона виявляється інтегрованою до опису світобудови античного світу. Сама діалектика Платона відводить ігровому простору, в межах якого знімалося протистояння між ідеальним та реальним, особливе місце між грою як особливою формою діяльності та елементом виховного процесу та грою, як сприйняттям речей, грою як життям.

Арістотель у «Політиці» наділяє гру соціальним змістом, звертаючись до неї в контексті виховання та виокремлюючи її в окремий вид людської діяльності: «іграм варто .. .приділити час у проміжках між нашими заняттями. гра існує за для відпочинку. варто вводити ігри, обираючи для них вдалий час, якби даючи їх у якості ліків.» [1, с. 630]. В контексті аналізу гри в Античності, цікавим видається дослідження Ф.Ніцше «Філософія в трагічну епоху греків», де німецький філософ відзначає певну роль гри у поглядах Герекліта. «Те, що він виявив - вчення про закон, який властивий становленню, та про гру, яка властива необхідності, має віднині стати очевидним; він підняв завісу над цим величним видовищем» [16, с. 333]. Так, у текстах Геракліта знаходимо звернення до гри як до Вічності та як до людських думок [12]. Відповідно гра в доробках греків виступала частиною світосприйняття, подекуди за допомогою цією категорії тогочасні митці прагнули розкривати певні частини своїх концепцій світо буття.

Контекстне дослідження феномену гри в добу Середньовіччя свідчить про те, що цьому феномену не приділялося багато уваги, в той час побутувала думка, що гра - це те, проти чого слід вести боротьбу. Виключенням в цьому випадку є хіба що дослідження М. Кузанського «Гра в шар» [8], в гра в шар постає як гра розуму, гра мудрості, як вільна гра, що є невід'ємною від духовних засад людського життя. Але в цілому, гра в добу Середньовіччя використовувалася за для протиставлення пануючій тогочасній релігійній догматиці, що не заважало грі як такій, не дивлячись на кліше «легковажності», пронизувати собою практично всі Середньовічні ритуали та церемонії, що займали в житті тогочасної людини почесне місце, починаючи від театральних містерій і завершуючи періодом карнавалів, в межах яких гра виступала важливим елементом протистояння культури церковної та феодальної. В цьому контексті велике значення має дослідження М. Бахтіна «Творчість Франсуа Рабле і народна культура середньовіччя та Ренесансу», де автор пропонує кардинально інший погляд на гру, що не вписується в звичні її визначення. М. Бахтін в межах карнавалу створив певний ціннісно-смисловий простір, в якому гра відтворює зовсім інші, відмінні від утилітарних значень, смисли. М. Бах- тін стверджує, що під час карнавальних свят створювався особливий світ, особливий простір буття, кардинально відмінний від звичного буття тогочасних людей. «Отже, в карнавалі саме життя грає, а гра на час стає самим життям. В цьому специфічна природа карнавалу, особливий вид його буття»[2, с. 13]. М. Бахтін проводить деконструкцію поняття гри в контексті ігрового простору карнавалу, а по суті, цілої історичної епохи. «Бахтін виділяє священну серйозність всередині самої гри» [4]. Карнавал протистояв офіційному свята, будучи іншим буттям, яке ближче до сфери природи людини. Карнавал у М. Бахтіна також можна уявити як бінарне явище, точніше бінарну опозицію. Оскільки сам карнавал з одного боку стверджує свято, утворюючи ціннісно-смисловий простір гри, з іншого боку - заперечує гру тільки як сферу свята, створюючи область іншого буття, своєрідну антиструктуру, в якій висміюється громадська догма, формується інше сприйняття офіційних явищ і регламентацій (детальніше див.) [11].

Рухаючись далі, треба зупинитись на феномені утопій, які, в межах цієї роботи, можна розглядати як своєрідну «гру розуму». Створюючи власне ігрове поле, Т. Мор і Т. Кампанелла виходили з різних позицій та соціально-економічних ситуацій свого часу. Т. Мор, як політичний діяч, вважав, що його ідеї можуть бути корисними його державі, Т. Кампанелла, у свою чергу, провівши багато років у неволі, прагнув створити ідеальні умови для життя людей, апелюючи при цьому до ідей Античності. Один з варіантів досягнення щастя в Утопії Т. Мора - це гра, проте не звичайна гра, а та, яка сприяє вихованню людської чесноти. «У цій грі надзвичайно вміло вказується на розбрат вад між собою, і згода їх в боротьбі з чеснотами, а також те, які пороки яким чеснотам протистоять» [13, с. 84]. У роботі «Місто Сонця» Т. Кампанелла пропонує розглядати гру як принцип навчання дітей, застосування якого призводить до того, що «діти легко і як би граючи знайомляться з усіма науками» [5, с. 149]. Отже, гра в утопіях є амбівалентною сама по собі, адже самі утопії можна розглядати як гру уяви їх авторів, а з іншого - гра, в межах контекстного аналізу, постає наділеною певними (виховними) функціями.

Еразм Роттердамський у роботі «Похвала глу- поті» [23], присвяченій саме Т. Мору, демонструє читачеві гру з перевернутим смислом. Гру в цій роботі можна вважати знаряддям автора, за допомогою якого вдається говорити несерйозно про серйозне, ніби граючи зі змістом.

Рухаючись далі, зазначимо, що категорію «гра» можна віднайти у роботах значної кількості філософів, де вона виступає пов'язаною з найрізноманітнішими контекстами досліджень. Тож, побіжно зупинимось на них. Так М. Монтень зазначає, що гра - це такий же вид діяльності, як і всі інші, тому вона (гра) має право зайняти гідне місце серед інших аналізованих філософами категорій [14]. Р. Декарт відтворює на сторінках своїх текстів гру, яка виступає як «статут, умова, як als ob» [17, с. 138]. Саму гру можна сприймати як певну маску Декарта, що дозволяє йому створювати і обґрунтовувати власні методологічні принципи. Декарт зазначає: «Подібно до того, як актори, щоб приховати сором на своєму обличчі, надягають маски, так і я, збираючись піднятися на сцену ... з'являюся в масці» [3, с. 575]. Дослідниця Неретина С. С. констатує, що гра Декарта - це прямий шлях до пізнання його метафізики [17]. Б. Паскаль вважав що ігри, в різних аспектах свого прояву, здатні робити людей щасливими, бо дозволяють відволіктися від проблем повсякденності. Гра, таким чином, з одного боку, постає перед читачем «Думок» як особливий світ, з іншого ж - Б. Паскаль прирівнює гру до абсолютно природного процесу в житті людини, тому людина не може не перебувати у грі: «.. не грати не можна; хочете ви того чи не хочете» [18, с. 154]. Можна припустити, що у Б. Паскаля саме розуміння гри не є чимось раз і назавжди визначеним - бо гра - це і особливий світ, і окремо взята частина життя. Г. Ляйбніц у свою чергу, акцентував увагу на тому, що філософам варто було б пильніше придивитися до цього явища. «Ні в чому іншому розум людський не розкривається з таким блиском, як в іграх ... Я не раз вже говорив: ні в чому люди не виявляють стільки винахідливості, як в іграх ... філософу ж варто цим скористатися задля того, щоб удосконалити царину всіх... мистецтв» [10, с. 539; 548]. Однак, подальшого розвитку ці міркування в філософському спадку Г. Ляйбніца не отримали.

Отже, побіжний огляд контекстного вживання поняття гри в спадщині вказаних відомих філософів дає змогу говорити про те, гра є полісемантичною категорією, яка не може бути вміщеною в одні й ті ж самі площини та контексти, бо її означення характеризується трансгресивністю, яке видозмінюється у контексті різних філософських робіт.

Контекстний аналіз гри в період систем, зокрема в філософській спадщині І. Канта та Г. Гегеля, дає змогу вести мову про розширення меж використання цього поняття. Гра у І. Канта пов'язана з кількома моментами, а саме: можливістю пізнання сутнісного і можливістю свободи як такої. Гра являє собою частину естетичної діяльності людини, позбавлена певного означеного раз і назавжди даного, статусу, що може ще раз підкреслити її статус як феномена з неоднозначним, практично невловимим, статусом. У грі поєднана подвійність природи: чуттєва і надчуттєва складові, що ускладнює спроби зрозуміти механізм існування гри. Так, наприклад, пов'язуючи гру з такими поняттями, як ілюзія і зачарованість, І. Кант пише «Ілюзія - це така помилка, яке залишається навіть тоді, коли знають, що мисленнєвого предмета насправді немає. Це гра нашої душі з чуттєвою видимістю, дуже приємна і цікава» [6, с. 173]. Гра є невід'ємний частиною педагогічних міркувань

І.Канта [7], який визнає, що виховний процес так, власне, як і процес навчання, не мислимі без гри.

Говорячи про спрямованість, про сам процес гри в філософії Г. Гегеля, треба акцентувати увагу на тому, що німецький філософ багато в чому продовжив попередні, усталені кліше, звернення до гри. Безпосередньо в багатьох темах, які раніше підіймалися, німецький філософ зробив своєрідний «трансгресивних стрибок» і гра в цьому випадку не є винятком. «Трансгресія у Гегеля є лише гра духу з самим собою. Але і гра є трансгресією, хоча і не абсолютною, а обмеженою: трансгресією, яка порушує кордон в рамках окреслених меж» [25, с. 343]. Звичайно, щодо концепту гри, то погляди Г. Гегеля являють собою тільки початок своєрідного розмивання меж класичної її інтерпретації через іменування і чітке позначення. Далі, після німецької класичної філософії, в рамках наукового дискурсу, відбувається переоцінка цінностей, причому ця переоцінка схожа на їх перевернення, трансформацію. Яскравими представниками цього періоду звичайно ж є А. Шопенгауер і Ф. Ніцше, щоправда жоден з них не ставив у центр власних досліджень феномен гри як такий. Сама гра в рамках їх філософії «переходу періоду систем» також стає іншою, зазнає змін, переживаючи чергову трансгресію. Саме трансгресію, а не трансформацію. Оскільки трансформація гри може бути представлена через її втілення у нових формах, що також знайшло реалізацію в рамках культурного простору даного історичного періоду. Однак, «втілення» гри, аналіз її форм не є предметом нашого дослідження. Тут трансгресія гри безпосередньо прив'язана до змін поглядів на роль і місце людини в соціальному просторі. Гра, на фоні перегляду сутності буття, все більше збагачується характеристиками амбівалентності, поєднуючи в собі як вже раніше закладені й визнані характеристики, так і протилежні, як вважалось колись, основи гри, які лише стають частиною самої теорії гри. І вже, безпосередньо після Ф. Ніцше, в межах концептуально сформованого напрямку філософії гри, остання піддалася «ревізії». Звичне розуміння гри піддалося радикальній трансгресії, проломлюючись під різноманітні теорії та інтегруючись до змісту різнорідних постмодерних напрямків. В добу постмодерну, гра виявляється пов'язаною з поняттями множинності, випадковості, алеаторності, тобто перетворюється на феномен з невизначеним статусом, котрий віднайти, позначити або передбачити результат від його дій в переважній більшості доволі непросто.

Висновок. Проведене дослідження дає змогу констатувати, що гра у роботах видатних філософів різних часів зазнавала суттєвих змін. Намагання виокремити категорію гри в історико-філософській ретроспекції, дозволяють припустити те, що вказане поняття безпосередньо або опосередковано наявне у багатьох роботах та пов'язане, в переважній більшості з проблематикою ролі та місця людини у соціальному просторі. Хоча, у різні історичні часи домінували відмінні варіанти переломлення гри до контексту різнорідних ідей, що говорить про виправданість позиції відношення до гри як до полісемантичної категорії. Істотні зміни у підходах до ролі та значення гри відбулися у XX ст., коли феномен гри зазнав радикальної трансформації, набувши властивостей трансгресивного явища.

Список використаних джерел