Антропологічні основи створення метафори: філософія творчого процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Антропологічні основи створення метафори: філософія творчого процессу

Овчаренко Н.М., аспірант, старший викладач кафедри теорії культури і філософії науки філософського факультету

Харків, Україна

Анотація

У статті розглянуто особливості функціонування елементів творчого процесу у метафорі, різні аспекти філософії творчості. Проаналізовані такі свідомі та несвідомі феномени творчого процесу, як асоціювання, аглютинація, інсайт, інтуїція, порівняння, уява. З точки зору філософсько-антропологічного підходу запропонована класифікація метафор на основі ступеня емоційного навантаження.

Ключові слова: філософія культури, філософія творчості, символ, метафора-абсурд, класична метафора, інсайт, уява, складові творчого процесу, надсвідоме.

In the article peculiarities of functioning of creative process elements in metaphor, different aspects of the philosophy of creativity are considered. Conscious and unconscious phenomena of the creative process such as association, agglutination, insight, intuition, comparison, imagination are analyzed. In terms of philosophical-anthropological approach classification of metaphors based on the degree of emotional intensity is proposed.

Keywords'.philosophy of culture, philosophy of creativity, symbol, absurd metaphor, classical metaphor, insight, imagination, components of creative process, superconsciousness, philosophical anthropology.

Постановка проблеми. Формулювання мети, завдань дослідження. Хоча метафора базується на багатьох раціональних елементах, таких як аналіз або порівняння, іраціональна, творча сторона метафори мало досліджена, тому метою даної статті є вивчення елементів творчості у метафорі, що у більшості є несвідомими елементами психіки людини. Об' єктом дослідження є метафоризація як несвідомий процес, предметом виступають складові частини творчого процесу та їх відношення до метафори.

Ступінь дослідження, аналіз останніх публікацій. Феномен творчості досліджувався такими вітчизняними та зарубіжними вченими: Є. П. Ільїн [2], П. В. Симонов[3; 4], Д. В. Ушаков, А. Грушка [б], Е. Нечка; П. К. Енгельмейер, О. Титар [5], А. С. Кармін, Г Гельмгольц [1], К. Дорланд, Т Лю- барт [7], І. Герц та ін.

Виклад основного матеріалу та отриманих наукових результатів дослідження. Відомо, що творчістю можуть характеризуватися не тільки окремі особистості, а й колективи. Зокрема на сучасному етапі розвитку науки особливо ціняться міждисциплінарні творчі колективи, однак основною проблемою таких колективів є знаходження спільної мови для усіх членів колективу. Творчі колективи використовують різноманітні методи, серед котрих варто виділити метод мозкового штурму. Даний метод є способом вирішення творчих задач і базується на методі вільного асоціювання [2, с. 31]. При використанні даного методу заборонена критика ідей, тобто будь-які ідеї, навіть абсурдні, сприймаються та розглядаються, у колективі це сприяє продукуванню великої кількості нових ідей, їх відбору та комбінаціям. Прикладом мозкового штурму є гра “Що? Де? Коли?”. Варто звернути увагу, що метод вільного асоціювання присутній як у творчих методах, так і у метафорі.

У метафорі асоціювання проходить несвідомо, а абсурдні ідеї також можуть бути представлені у фігурах абсурду, гіперболи та ін. Таким чином, творчі елементи вільного асоціювання, схильності до абсурду, відбору та комбінації нових ідей «перегукуються» з невід'ємними елементами метафори. Можна зробити висновок, що у метафорі існують дві «крайності»: можливість перетворення метафори у звичайне слово з одного боку та можливість, з іншого боку, переходу в абсурд (прикладом може слугувати твір «Хмара у штанях» В. Маяковсько- го). Абсурд несе емоційне навантаження, викликає цікавість або задіює почуття гумору.

Серед методів творчості варто згадати синекти- ку, тобто створення аналогій, що присутнє також і у метафорі; а також маєвтику (жарт як спосіб активізації мислення).

Наприклад, К. Дорланд способи метафоризації пов'язує з певними антропологічними типами, він виділяє дві групи творчих людей - «мислителів» та «робітників». У групу «мислителів» входять філософи, письменники, математики, представники точних наук, у групу «робітники» - актори, митці, винахідники, композитори, лікарі. У більшості «мислителів», згідно з К. Дорландом, період оптимальної продуктивності та креативності продовжується після 60 років.

Творчий процес можна розділити на 3 етапи: праця, несвідома робота та натхнення; при цьому натхнення - це перенос вже готового висновку з несвідомої сфери у свідомість. Згідно з П. К. Енгельме- йером, з яким ми загалом згодні, три акта присутні у творчому процесі: перший етап включає інтуїтивне зародження ідеї, другий - вироблення схеми або плану, третій - конструктивне виконання винаходу (не потребує творчої роботи). Надзвичайно важливим у творчій діяльності є так званий «інкубаційний період», впродовж котрого творча особистість робить перерву у праці, таким чином включається робота несвідомих процесів, що ведуть до інсайту. Можна також висунути гіпотезу, що митець - це своєрідний «перекладач» з ірраціональної мови у раціональну, коли відбувається об'єктивізація ідей. Нова ідея починається у вигляді абсурду, а закінчується як забобон.

Особливої уваги як у творчому процесі, так і у метафорі потребує поняття інсайту, тому розглянемо його більш детально, оскільки інсайт у творчості виступає як центральна частина рішення проблеми. Ми розглянемо янусіанські мисленнєві процеси та вид «одночасного бачення» у процесі творчості. Янусіанське мислення передбачає здатність обдумувати дві протилежні речі одночасно, паралельно. Другий підхід пов'язаний з переведенням уявлення із семантичної форми у символічну, а також здатність мати у пам'яті зв'язки, висновки, пов'язані з даними уявленнями [2, с. 52]. Часто творча ідея не сприймається автором як та, що була створена ним самостійно. Щодо метафор, Т Любарт та І. Гетц пропонують модель емоційного резонансу, що описує функціональну роль емоцій у породженні метафор [7]. У роботі А. Грушки та Е. Нечки доводиться, що високий рівень кре- ативності пов'язаний з більшою чуттєвістю до асоціативної підготовки [6]. У символіцизмі увага трактується як стан когнітивної системи, у котрому активізовані певні вузли семантичної мережі [2, с. 55]. Креативність проявляється у більшій активації саме віддалених концептів для асоціацій. Таким чином, принципи символьних когнітивних архітектур достатньо дієві для пояснення феномену творчої активності. Ця система розглядає інтуїтивний режим мислення (у противагу логічному режиму) як несвідоме залучення найбільшої кількості семантичних вузлів мережі у творчому мисленні. Тобто для вивчення феномену метафори необхідно звернути увагу на феномен асоціювання, що є невід'ємним для її створення.

Асоціювання - це несвідомий процес, що виникає на основі ближчого у часовому відношенні досвіду або певних пріоритетів для конкретної людини. Наприклад, літак може асоціюватися для однієї людини з багажем, для іншої людини - з птахом. Що відрізняє асоціацію, що веде до метафори, від звичайної асоціації'? У випадку з літаком, несвідомо згадана більша кількість функцій, елементів зовнішнього вигляду літака, тобто більше різноманіття, різнобічність сторін об'єкта. Також асоціацію необхідно відрізняти від порівняння, оскільки порівняння - це свідомий процес, що базується на аналізі, а асоціювання - це несвідомий процес зі швидким результатом. Вважається, що у метафорі присутні обидва процеси, і у метафоризації задіяні як раціональне, так і нераціональне мислення. Але, без сумніву, саме процес асоціювання у метафорі є творчим початком. Також при довгому невикористанні певної мови, поступово зникають семантичні зв'язки, що за допомогою метафорону створили метафору у слові, і з часом оригінальна метафора перетворюється на «мертву», «застиглу» форму метафори, котра не сприймається більше як метафора. Із цього можна заключити, що метафора є проміжним етапом при створенні нового слова, при цьому нові слова, котрі не є міжнародними, створюються на основі цінностей, пріоритету однієї цінності над іншою. Отже, ми пропонуємо розділити метафори на міжнародні, універсальні (характерні для всіх народів) та національні (характерні для певної окремої нації). Наприклад, міжнародною метафорою можна вважати «світлий» у значенні «позитивний», тому що для всіх народів світло асоціюється з добром і радістю.

Конкретною народною метафорою можна вважати будь-які прислів'я та приказки, що свідчать про досвід попередніх поколінь даного окремого народу. Наприклад, українська приказка «не лізь поперед батька в пекло» характеризує батьківський контроль в українському народі, самоіронію, дисципліну, організованість, чергу, ієрархію. Таким чином, метафора у поєднанні з досвідом вказує на традиційні цінності та мораль. Українську культуру можна віднести як до номадичного, так і до доместичного типу культури [5, с. 44], оскільки, з одного боку, у приказці підкреслюється рух, зміна, з іншого боку - це рух «крок за кроком», як у східних культур. Згідно з Лакоффом та Джонсоном, метафора базується на відношенні «верх - низ» або аналогічних. Ми вважаємо, що метафора є проявленням подвійності у світосприйнятті (день - ніч, добро - зло та ін.) та фізичній природі людини: два ока, дві ноги, дві руки - фізична двоякість майже рівноцінна, тобто немає за природою основної руки або ока, подвійність у фізичній природі людини зроблена про запас (одна рука про запас, одне око про запас). При розвиткові мислення перевага була надана правій частині тіла (права рука, права нога), тому що вони знаходяться на протилежній стороні від серця. Око фізично знаходиться над серцем, тому немає основного правого ока, до того ж фізична праця оком виконуватись не може. У метафорі людина інтуїтивно добирає дві основні якості об'єкта серед великого різноманіття інших, щоб їх порівняти одне з одним. Коли, наприклад, оказіональна метафора має вираження в одному слові, котре за- ключає велику кількість асоціацій, така метафора далека від раціональності, бо відсутня чіткість. Наприклад, оказіональна метафора «ти - мій Шек- спір» є індивідуальною, тому що невідомо, яку саме якість Шекспіра автор метафори бере для порівняння.

Проаналізуємо типи творчої діяльності, філософію творчості та типи творчих особистостей, а також те, як різні антропологічні якості впливають на метафору. Виділяють два типи творців, в залежності на їх орієнтацію на зовнішній або внутрішній світ («класики» та «романтики»). Це залежить від двох стилів творчої діяльності: аналітичного або синтетичного. Основним фактором, що впливає на рівень творчих здібностей є висока понятійна диференціація.

Для розуміння антропологічних складових творчого процесу Г Гельмгольц [1, с. 18-19] звернув увагу на те, як виявляється несвідоме у творчості: «судження постає не із свідомої логічної побудови... Цей останній рід індукції...грає у людському житті доволі велику роль, на противагу логічній індукції можна було б цей різновид індукції назвати художнім». Дані процеси Д. В. Ушаков описує як схожі на мутацію у біологічному відношенні, бо вони не можуть бути свідомо контрольованими. Він допускає, що свідомість, мисленнєві процеси служать для застосування готових способів вирішення задач до відносно нових ситуацій, метафоризація є певним ефективним способом адаптування до зовнішнього середовища.

Несвідоме грає у творчому процесі важливу роль, деякими вченими висловлюється думка, що без несвідомого творчі процеси неможливі. Багато вчених та митців неодноразово підтверджували, що насправді твір писали не вони, а «внутрішній голос», «Бог», ніби митець - це інструмент виконання для породження «творчого продукту». Що служить підставою для появи подібного припущення? Якщо проаналізувати інші підсвідомі процеси, окрім творчого, то дані підсвідомі процеси також нібито «виокремлюються» від людини, бо не належать до свідомості, наприклад, сон: те, що людина бачить уві сні, ніби не належить їй, а надається їй певною «зовнішньою силою». А. Ейнштейн вважає, що мислення протікає оминаючи символи (слова). Із цього можна заключити, що людині не потрібні «посередники» у вигляді символів для самовираження, а вищі форми «переробки та породження» нових мовних конструкцій, наприклад, метафора (метафорон), розвинулися з ускладненням мисленнєвих процесів (наприклад, порівняння, котре у слові стає «прихованим»). Принцип віддзеркалювання діє у символах, тому що людина може виражати себе лише за допомогою «посередника», тобто у даному випадку діє принцип «подвоєння» (примноження подвійності) (власне «подвоєнням» людина є сама по собі в антропологічному вимірі: дві руки, дві ноги і т.д).

Метафорон може вважатися способом «переробки» нового досвіду, який проявляється у мові згодом у вигляді певного «результату», закріпленого символічно у слові - метафори. Але також метафорою може вважатися «незвичне» слово у своїх часових рамках, тобто у тому випадку, коли слово змінює клас, категорію, до котрої відноситься (наприклад, монета = «та, що застерігає» або англійське слово money, що походить від слова «монета»). Таким чином, ми чітко розділяємо метафорон як процес, завдяки котрому породжується саме метафора, а не порівняння або символ, та метафору як матеріальне вираження, результат такої операції мислення у мові та інших типах самовираження (музика, художнє мистецтво, або будь-який інший вид мистецтва). Метафора у музиці, як і слово, також виражається у звуці, але у музиці спостерігається більший вплив сенсорики, «віртуальні» тактильні почуття приймають участь у породженні метафори. Наприклад, у творі А. Ві- вальді «Пори року»: швидкий темп асоціюється з рухом хуртовини (аудіальні відчуття), з холодом (тактильні) і з порою року у результаті. Із вищевказаного ми робимо висновок, що у метафорі, породженою музикою, спостерігається набагато інтенсивніше «змішування» типів чуттів (зір, слух, нюх або тактильні відчуття). Метафора у музиці або іншому виді мистецтва більш пов'язана з асо- ціюванням на базі сенсорних чуттів, ніж на основі аналізу або порівняння. Тобто метафорон у мистецтві має інші складові, відмінні від тих, що породжують метафору у слові (більш асоціювання, ніж аналіз та порівняння).

Для того, щоб уникнути неясності з тим, до якої категорії свідомості необхідно віднести метафорон, проаналізуємо коротко, що таке підсвідоме, несвідоме, надсвідоме, особливо у творчості. Несвідоме - це термін, що може включати і підсвідоме, і передсвідомість, тому ми будемо відносити метафорон до сфери несвідомого. Підсвідомість характеризується автоматизмами, тобто стереотипними діями у типових ситуаціях, що звільняє свідомість від повторних рішень вже вирішених і закріплених у підсвідомості задач. Підсвідомість емоційно орієнтує свідомість на важливі задачі, а найвища форма підсвідомості - інтуїція - орієнтує людину у творчій діяльності. Підсвідомість, на відміну від свідомості, оперує не поняттями, а емоціями та почуттями. Несвідоме - це психічне життя, що існує без участі свідомості. Згідно з Р. Декартом, свідомість є єдиною формою духовного життя. Численні феномени несвідомого - пам'ять, спогади, інтуїція, уява - беруть участь у формуванні метафори. Роль інтуїції визнається у багатьох філософських школах початку ХХ століття, таких як інтуїтивізм, феноменологія, філософська антропологія, а також у психоаналізі. Щодо надсві- домості: це активність, направлена на вирішення емоційних задач, а проявлення надсвідомості - це перші етапи творчого процесу (інсайт, гіпотези, здогадки). Отож, метафорон ми відносимо частково до сфери несвідомого, котра включає як підсвідоме, так і надсвідомість.

Не другорядну роль грає у метафорі інтуїція. На думку А. Бергсона, інтуїція була «принесена у жертву» інтелекту у процесі еволюції. Інтуїція вважається першоджерелом, оскільки від інтуїції до інтелекту можна перейти, але навпаки це зробити неможливо. Це евристичний процес, що пов'язаний з миттєвим та ясним розумінням істини на основі нелогічної інформації. Таке «передчуття» близьке як до психобіологічного інстинкту тварин, так і до вищих форм творчої діяльності у науці та мистецтві. На нашу думку, процес інсайту проходить по-різному у науковців та митців: у науковців він миттєвий, а у митців він буває більш тривалим (періоди натхнення). Нерідкими бувають випадки, коли творчість спостерігається у людей, що мають певну хворобу мозку або усього організму, або у душевнохворих. При використанні інтуїції інформація якісно своєрідна, черпається з досвіду, а об'єм інформації та способи її переробки відрізняються від інтелектуальних рішень. Виділяють такі різновиди інтуїції [2, с. 70]: диспозиційна інтуїція (зумовлена несвідомими установками), перцептивна (робота «бокового зору» та ін.), асоціативна («гра» чуттєвими образами), логічна («згорнутий» умовивід), евристична (взаємодія між чуттєвими образами та поняттями).

Інтуїція визначається і як відчуття близькості рішення, і як форма «стислого» досвіду. Особлива увага приділяється вивченню інтуїції у наш час. П. В. Симонов [3; 4] висуває гіпотезу, що творчий початок даний у діяльності мозку у творчій інтуїції - надсвідомості, що є несвідомою рекомбінацією раніше здобутого досвіду. На відміну від підсвідомості, надсвідоме створює проекти пізнання, що раніше не існували, отже це не випадкова рекомбінація слідів, що залишились у пам'яті. Згодом свідомість добирає здогадки і шляхом логічного аналізу формулює проблему. Інтуїція завжди працює на задоволення домінуючої потреби, саме цьому художнє відкриття може зробити лише та людина, котра має мотивацію пізнати світ та поділитися своїм знанням. Згідно з деякими теоріями, нове знання може бути здобуте лише із залученням інтуїції. З одного боку, інтуїція високо ціниться у науковій, професійній та художній сфері, з іншого боку, інтуїція може повести неправильним шляхом та спричинити проблеми. Для знання, що існує у мозку, але не проявляється у свідомості, існує термін - криптогноза. Це зашифроване знання, що може бути декодоване лише за допомогою інтуїції. Зокрема у нашому дослідженні ми звернемо увагу на «таситне знання», що отримується несвідомо, згідно з М. Полані [8]. Дане знання відрізняє успішну людину від неуспішної і є знанням не «що робити», а «як робити». Ми вважаємо, що таситне знання може бути свідомим, але його отримання стрибкоподібне і після його отримання людина не мотивована ділитися ним з оточуючими. Оскільки знання пов'язано із заробітком більшої кількості грошей, це знання продається також за гроші. Інтуїція, безперечно, залучена у процесі формування метафори, але на початковому етапі, коли відбираються об'єкти для порівняння. Якщо ми порівняємо інсайт та інтуїцію, інсайт відрізняється від інтуїції швидкістю засвоєння, а саме, моментальним отриманням відповіді на необхідне питання, більш того, рішення, що виникло у результаті інсайту, може бути згодом доведено (верифіковано), у той час як інтуїція не може бути доведена, оскільки не існують методи її верифікації. Саме тому породжується недовіра до інтуїції, особливо у наукових колах.

Розрізняють інтелектуальну та чуттєву інтуїцію. А. С. Кармін визначає, до інтуїцією вважаються різні типи когнітивних феноменів: інтуїція як когнітивна реакція, перцептивна інтуїція, асоціативна, логічна та евристична. Евристична інтуїція пов'язана з несвідомими механізмами взаємодії між чуттєво-наочними образами та поняттями. Концептуальна інтуїція оперує з переходами від наочних образів до понять, а ейдетична - навпаки. Мислення будь-якої людини являє собою єдність інтуїтивного та логічного, тобто неможливо відокремити один тип мислення від іншого, а отже у метафорі також неможливо відокремити логічний елемент від інтуїтивного, але, безперечно, обидва елементи у метафорі взаємодіють з певними закономірностями. Ми притримуємось точки зору, що, якщо людина походить від тварини, то багато ознак тварини ослабли, але не зникли зовсім, тобто у прийнятті багатьох рішень суттєвий вплив має «тваринна» інтуїція. Але з цього може слідувати парадоксальний висновок, що тварини можуть бути найбільш творчими істотами, тому що використовують здебільшого інтуїцію, а не логіку, але це не так. Отже, щодо впливу інтуїції у формуванні метафори, ми можемо сказати, що вона присутня на тому етапі, коли відбираються ознаки для порівняння об'єктів.

Торкнемося поняття уяви, що допоможе нам в аналізі метафори. Уява виконує специфічну функцію, оскільки змінює образний, наочний зміст проблеми і таким чином сприяє її рішенню, тобто уява або фантазія породжує нові образи через сприйняття або враження. Творча фантазія виявляється у легкості формування несподіваних асоціацій. Неофрейдисти вважають, що основна функція уяви - компенсація негативних переживань. Саме уява дає можливість уявити результат праці до її початку. Уява може бути активною та пасивною, наприклад, пасивна уява проявляється уві сні, коли логічні зв'язки розірвані. Активна уява - та, в котрій образи перетворюються відповідно до поставлених цілей. Активну уяву поділять на ту, що відтворює, та власне творчу. Власне творча уява діє у метафорі. У залежності від типу образів, котрими оперують, виділяють також конкретну та абстрактну уяву. Наприклад, абстрактна уява задіяна в узагальнених образах - схемах або символах (у математиці).

У процес створення нового творчого продукту підключається також і пам'ять, що нерозривно пов'язана з уявою. Для деяких вчених уява межує з яснобаченням. Згідно з Л. Рубенштейном, уява є мисленнєвою переробкою інформації в образній формі, а це значить, що уява є формою мислення. До уяви та нелогічних процесів існує різне відношення зі сторони вчених - від заперечення існування уяви (А. В. Брушлінський), до зведення нелогічних процесів до уяви, інтуїції, та, врешті- решт, до мислення. Але уява та мислення суттєво відрізняються одне від одного: уява тісно пов'язана з емоційною сферою та, як і мислення, є особливим видом пізнання та оперує у суб'єктивному світі. Отже, уява - це особливий вид діяльності, націлений на створення нового образу за допомогою аналізу, абстрагування, синтезу, операції аглютинації та ін. Прийомами уяви є комбінування, істотну роль у метафорі грає аглютинація як окремий випадок комбінування - з'єднання якостей, частин об'єктів, котрі не можуть бути з'єднані у реальності. Аглютинація, безперечно, активно використовується у метафорі. Також прийомом уяви є акцентування (загострення), типізація, схематизація, персоніфікація, інверсія та «згущення».

Отже, за статтею можуть бути зроблені такі висновки. У метафорі широко використовуються такі елементи творчості, як вільне асоціювання, що може наближатися до абсурду, жарт як спосіб активізації мислення, інсайт, інтуїція, уява та ін. Метод вільного асоціювання, що використовується у творчості, активно застосовується також і у метафорі, при цьому чим більш несподівані асоціації, тим оригінальніше метафора. На основі філософсько-антропологічного дослідження, ми висуваємо гіпотезу, що метафора може бути трьох типів: метафора-абсурд, що не підлягає однозначному трактуванню, але викликає інтенсивні емоції («Хмара у штанях»); класична метафора, основним різновидом котрої виступає поетична метафора («увесь світ - театр»); та «стерта» або «мертва» метафора («ніжка стільця»). Важливими як у творчому процесі, так і у метафорі є феномени інтуїції та інсайту, що відносяться до сфери несвідомого. Таким чином, метафора має дві тісно пов'язані складові - раціональну (логіка, аналіз) та ірраціональну (інсайт, інтуїція, інші творчі елементи). Суттєвою ознакою метафори є асоціювання, особливо комбінування якостей, котрі не можуть бути поєднані у реальності (аглютинація). На відміну від порівняння, асоціація - це моментальний несвідомий процес, що сприяє створенню оригінальних метафор. Дві складові метафори нерозривно пов'язані одна з одною і можуть бути проаналізовані лише у взаємодії.

творчий метафора інтуїція асоціювання

Список використаних джерел

1. Гельмгольц Г. 1866, Об отношении естествознания к системе наук вообще: Популярные научные статьи Г Гельмгольца, Спб., Санкт-Петербург.

2. Ильин Е. П. 2009, Психология творчества, креативности, одарённости, Питер, Санкт-Петербург.

3. Симонов П. В. 1988а, `Междисциплинарная концепция человека: потребностно-информационный подход', Вопросы психологии, № 6, сс. 94-100.

4. Симонов П. В. 1988б, Информационная теория эмоций и психология искусства: Искусствознание и психология художественного творчества, Наука, Москва.

5. Титарь Е. В. 2014, `Субъективность, идентичность и формы глобализированной культуры: проблемы типологии', Yearbook of Eastern European Studies, no.3, pp. 41-52.

6. Gruszka A., Necka E. 2002, `Priming and Accertance of Close and Remote Associations by Creative and Less', Creativity Research Journal, vol. 14, no. 2, pp. 193-205.

7. Lubart T., Getz I. 1997, `Emotion, metaphor and the creative process', Creativity Research Journal, vol. 10, no. 4, pp. 285-301.

8. Polany M. 1968, `Logic and Psychology', American Psychologist, vol. 23, no. 1, pp. 27-43.

References

1. Gelmgolc G. 1866, Ob otnoshenii estestvoznaniya k sisteme nauk voobshe: Populyarnye nauchnye stati G. Gelmgolca [On the relation of natural science to the system of sciences in general: Popular scientific articles by G. Helmholtz], Spb., Sankt-Peterburg.

2. Ilin E. P. 2009, Psihologiya tvorchestva, kreativnosti, odaryonnosti [Psychology of creativity and talent], Piter, Sankt-Peterburg.

3. Simonov P. V 1988a, `Mezhdisciplinarnaya koncepciya cheloveka: potrebnostno-informacionnyj podhod' [Interdisciplinary concept of human: need-based information approach], Voprosy psihologii [Questions of psychology], № 6, ss. 94-100.

4. Simonov P. V. 1988b, Informacionnaya teoriya emocij i psihologiya iskusstva: Iskusstvoznanie i psihologiya hudozhestvennogo tvorchestva [Information Theory of Emotions and Psychology of Art: Art History and Psychology of Art], Nauka, Moskva.

5. Titar E. V 2014, `Sub'ektivnost, identichnost i formyi globalizirovannoy kulturyi: problemyi tipologii' [Subjectivity, identity and forms of globalized culture: problems of typology], Yearbook of Eastern European Studies, no.3, pp. 41-52.

6. Gruszka A., Necka E. 2002, `Priming and Accertance of Close and Remote Associations by Creative and Less', Creativity Research Journal, vol. 14, no. 2, pp. 193-205.

7. Lubart T., Getz I. 1997, `Emotion, metaphor and the creative process', Creativity Research Journal, vol. 10, no. 4, pp. 285-301.

8. Polany M 1968, `Logic and Psychology', American Psychologist, vol. 23, no. 1, pp. 27-43.

Размещено на Allbest.ru