Ідеал правової держави в філософсько-правовому вченні Євгенія Трубецького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Ідеал правової держави в філософсько-правовому вченні Євгенія Трубецького

В.Ю. Омельченко, канд. філос. наук

У статті здійснюється історико-філософська реконструкція філософсько-правових поглядів Є. Трубецького, розглядається поняття філософії права та осмислюється особливість методології дослідження історії філософії права у контексті розвитку вітчизняної філософсько-правової думки ХІХ - поч. ХХ ст. Проілюстровано особливості тлумачення і розуміння предмету філософії права, специфіки її завдань в контексті університетської філософсько- правової традиції.

Ключові слова: філософія права, історія філософії права, Університет Святого Володимира, історико-філософська реконструкція.

філософський правовий трубецькой

В.Ю. Омельченко, канд. филос. наук

Ключевые слова: философия права, история философии права, Университет Святого Владимира, историко-философская реконструкция.

V.Y. Omelchenko, PhD, Assosiate Professor

The ideal of the legal state in the philosophical and legal doctrine of Eugene Trubetskoy

Keywords: philosophy of law, history of legal philosophy, University of Saint Vladimir, historical and philosophical reconstruction.

Оскільки завдання юриста зводиться до здатності застосовувати закони, то відповідно завдання філософа полягає у дослідженні передумов їх появи. Функція філософії полягає у своєрідному перекладі непізнаного, не осягнутого. У даному контексті філософія стає своєрідною методологією розуміння (словами Г.-Г. Гада- мера). Її завдання зводиться до перекладу неосяжного мовою конкретних і ясних понять. Г. Гегель слушно зазначив, що правові закони не є абсолютними, на відміну від природних, вони "походять від людей", відповідно їх треба навчитись тлумачити і віднаходити їх раціональні засновки. І саме це завдання розумного тлумачення і належить філософії. Метою даної розвідки є ґенеза поняття "правової держави" в філософсько-правовому вченні Є. Трубецького. Саме із таким запитом, ми і звертаємося до філософсько-правового вчення князя Євгенія Миколайовича Трубецького (1863-1920). Його перу належать наступні роботи: "Рабство в стародавній Греції" (1886); "Історія філософії права (давньої і нової) (Київ, 1894); "Філософія Ніцше: Критичний нарис" (1904); "Лекції по історії права" (1907); "Соціальна утопія Платона" (1908); "Енциклопедія права" (1908); "Світогляд В. С. Соловйова" (у 2 томах, 1912-1913); "Смисл життя" (1918) та ін. Також відомо про низку етюдів Є. Трубецького, які переважно були надруковані у часописі "Питання філософії і психології", наприклад "Політичні ідеали Платона і Аристотеля" та "Філософія права професора Л. Петражицького". В Університеті св. Володимира він читав курси із енциклопедії права та історії філософії права. За оцінкою В. Зеньковського, погляди Є. Трубецького не були занадто оригінальними, однак вирізнялися манерою письма, чіткістю формулювань і послідовністю викладу матеріалу, а також саме він "завершує" та коригує погляди В. Соловйова [3, с. 758]. Безперечно, враховуючи позицію В. Зеньковського, ми спробуємо відтворити як "сильні" так і "слабкі" аргументи філософсько-правової системи Є. Трубецького.

Для того, аби з'ясувати специфіку його інтересів та прослідкувати становлення його філософського смаку, нам слід відтворити деякі із сторінок його біографії. Є. Трубецькой зазнав впливу свого старшого брата - Сергія Миколайовича Трубецького (1862-1905).

Вихідці з давнього князівського роду при різниці у віці в один рік їм була притаманна не тільки братська любов один до одного, але і спільність інтересів. Виховуючись у строго християнському православному дусі, вони були учнями Калузької гімназії, але захопилися нігілізмом, самостійно приступили до вивчення філософії, простудіювавши "Історію філософії" Куно Фішера, твори Платона і І. Канта, які читали в оригіналі. Знайомство з поглядами О. Хомякова і В. Соловйова повернули братів до християнської традиції і після закінчення гімназії вони водночас вступають на юридичний факультет Московського університету (188і). Після року навчання шляхи братів розходяться у виборі наукових інтересів. С. М. Трубецькой переводиться на історико-філологічний факультет, де була єдина на той час кафедра історії філософії в Російській імперії, а Є. М. Трубецькой залишається на юридичному, спеціалізуючись в галузі історії та філософії права, віднайшовши прийнятний для себе синтез права і філософії ґрунтовно вивчаючи твори Й. Фіхте, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля, античну та церковну філософію Святих Отців. Окрім філософії і права жваво цікавився мистецтвом, іконописом. Самі ці сфери духовної творчості стали тими пріоритетними напрямами, які знайшли своє відбиття у розмислах Є. Трубецького, де філософія стала для нього не просто захопленням, а визначила його становлення як науковця і мислителя. Особливий вплив на нього мали погляди В. Соловйова, після зустрічі з яким він стає не тільки послідовником, але і пропагандистом його "філософії всеєдності".

Після закінчення університету шляхи братів остаточно розходяться. С. Трубецькой залишається в університеті, де згодом займає кафедру філософії, і стане його першим виборним ректором, а Є. Трубецькой переїздить у Ярославль, зайнявши посаду приват-доцента Демидівського юридичного ліцею. Поєднуючи викладацько-педагогічну роботу з науковою він в 1890 р. захищає магістерську дисертацію на тему "Релігійно-суспільний ідеал західного християнства в V ст. Світогляд Блаженного Августина", яка поєднувала в собі смисли історії богослов'я і філософії, а в 1897 р. докторську - "Релігійно-суспільний ідеал західного християнства в XI ст. Ідея Царства Божого у Григорія VII і публіцистів його часу". В цьому ж році він отримає звання професора і розпочинає викладання в Університеті св. Володимира.

За Статутом 1884 р. курс філософії скорочувався до 2 годин на тиждень, але професорам дозволялося читати й інші більш широкі курси. Між тим, відкриття в Університеті нових кафедр, інтенсифікація навчального процесу робили це практично не можливим. Саме за цих умов формується новий тип професорів гуманітарних наук і філософії, які, щоб підняти науковість своїх дисциплін та інтерес до них, шукають нові форми роботи зі студентами: організація лабораторій, семінарів, написання та обговорення рефератів, читання публічних лекцій як в Університеті, так і поза його стінами, зібрання студентів у себе на квартирах з обговоренням актуальних проблем своїх наук. Саме представником такого нового типу професорів, поряд з Г. Челпановим, О. Гіляровим, С. Булгаковим, став Є. Трубецькой. Як згадує Д. Заславський лекції з філософії права Є. Трубецького полонили студентів і збирали великі аудиторії його прихильників: "Він приваблював не лишень змістом своїх лекцій, а й своєю манерою читати і своєю особистістю" [2, с. 172]. Під час читання лекції професор вступав у діалог зі студентством, торкався актуальних тем, запровадив такий вид роботи як читання рефератів перед великими аудиторіями, які викликали жваві обговорення та диспути серед студентства, що палко відстоювали свої погляди.

Слід зазначити і про стиль розмислів Є. Трубецького, більшість його робіт із якими нам вдалося ознайомитись, мають чітку структуру, підпорядковані єдиній меті викладу матеріалу, у них домінує філософський понятійно-категоріальний апарат, зокрема такі поняття як: "іманентність", "антиномія", "абсолютний синтез", "судження синтетичні", "гносеологія", "онтологія" і т. ін. У праці "Смисл життя" Є. Трубецькой наголошує, що смисл - це така категорія, що має набути значущість для усіх, стати "всезагальною думкою про щось", бути позбавленою елементів психологізму і будь-якого суб'єктивного забарвлення. Для нього важливо було віднайти значення істини, що з необхідністю виражена у "всезагальній і безумовній формі" [10, с. 8]. Дана робота є підсумком його світоглядних настанов та спробою віднайти і сформулювати смисл людського буття, який розкривається у відтворенні власної людської подоби у відповідності із божественною, це і є "... справжньою, субстанційною і творчою справою, до якої покликана людина" [10, с. 231].

Показовим є і двотомне видання "Світогляд В. Соловйова", яка, за оцінкою А. Лосєва, є однією з найкращих праць, присвячених осмисленню творчого надбання В. Соловйова. Завдання Є. Трубецького не зводилось до "сліпого поклоніння" перед вченням свого вчителя, а було спробою зрозуміти його та дати йому об'єктивну оцінку, себто застосувати "іманентну критику", яка відокремлювала б передсуди минулого від ідей, які є актуальними в контексті сьогодення.

Нас цікавить вчення про державу і право В. Соловйова, радше його критична переінтерпретація. Є. Трубецькой спирається на наступну дихотомію права (за В. Соловйовим), "право є свобода, обумовлена рівністю" [9, с. 164]. Таке визначення права спровокувало Є. Трубецького оцінити знання В. Соловйова у сфері права як "дилетантські" [9, с. 167]. Критичні зауваги щодо розуміння права В. Соловйовим, Є. Трубецькой зводить до наступних пунктів: по-перше, саме визначення права є некоректним, так свобода є однією із ознак права, однак у вченні В. Соловйова відсутнє розмежування "свободи як реальної сили або властивості реальної психофізичної особи" [9, с. 167] від свободи як змісту права. Звідси, очевидно, що змістом права є лишень свобода зовнішня. Таким чином, за оцінкою Є. Трубецького, перша ознака права - свобода, некоректно тлумачиться В. Соловйовим, а друга складова права - рівність, вживається В. Соловйовим довільно, себто без врахування контексту. В. Соловйов вважає висхідною тезу, що усі люди є вільними істотами, і не припускає жодних виключень із цієї аксіоми, однак не враховує того, що існує нерівність в залежності від віку, або тендерної приналежності, того, що не усі люди є дієздатними. Поняття ж нерівності В. Соловйов ототожнює із неправдою, що свідчить про змішання права з мораллю. Тобто, В. Соловйов припускається термінологічної плутанини, яка є неприпустимою для розуміння предмету права, нечітке розмежування сфер права, їх невизначеність унеможливлює визначеність самого предмету. Є. Трубецькой критикує запозичення В. Соловйовим ідей А. Шопенгауера, який вважав право - частиною моральності нижчого щаблю, звідси, з очевидністю дізнаємося про природу походження визначення В. Соловйова, що право є мінімумом добра. Є. Тру- бецькой підкреслює, що право в цілому завжди є двояким: позитивним і негативним, як і будь-яке із його базових понять. Звідси, викликає подив те, що В. Со- ловйов, який ототожнював право із мораллю будує право виключно на принципах "не", "не нашкодь", "не відбери", залишаючи осторонь принципи моралі такі як: "допоможи", "віддай" [9, с. 169]. Пригадаймо, що критичні зауваги щодо філософсько-правового вчення І. Канта стосувались саме такого ж "негативного" визначення права через принцип "не", "не обмежуй". В свою чергу визначення права через заборони є лишень першим щаблем сходження ідеї права у концепції Г. Гегеля, який іменує його "абстрактним правом". По-третє, до числа очевидних прогалин В. Соловйова, Є. Трубецькой зараховує змішання їм ідеалів із самою дійсністю. Так, В. Соловйов продовжує плутанину понять, і не розрізняє "право, яким воно є" від того яким воно "має бути". Так, звичайно право має бути спрямованим на такі моральні чесноти як добро, має визнавати гідність людини, однак дійсність спотворює ці ідеали. Якщо не враховувати того, що, є порушення норм моралі, прав людини, тоді це елементарно суперечить фактам історії. Є. Трубецькой продовжуючи таку логіку висновує, що, якщо виходити із морального абсолюту, гідності і свободи людини, рівності усіх, то, як, тоді розглядати римське право [9, с. 170]. Також В. Соловйов не розмежував природне від позитивного права, під дихотомію права як "свободи обумовленою рівністю", В. Соловйов звів усе право в цілому, а "рівність прийняв за формальну ознаку позитивного права" [9, с. 170].

Таким чином, критичні зауваги щодо поняття права у вченні В. Соловйова спричинені плутаниною понять починаючи від визначення права, некоректного висвітлення його складових, які є суперечливими: від свободи та рівності до змішання ідеалів із самою дійсністю, ототожнення природного і позитивного права. Окрім, вчення про права у В. Соловйова є ще й вчення про державу, яке за оцінкою, Є. Трубецького зазнало "фатального впливу А. Шопенгауера". Чиї погляди, за Є. Трубецьким є застарілими та неактуальними. На противагу яким, Є. Трубецькой відзначає Б. Чичеріна (1828-1903) [12]. До речі В. Зеньковський зараховує його до лав "пізніх гегельянців". Він навчався на юридичному факультеті, однак неабияк захоплювався філософією. Філософії він (також як і М. Ренненкампф) [5] відводив роль освітньої функції, багатий матеріал якої дозволяє сформулювати судження про ті чи інші галузі наукового пізнання. За його, власним переконанням, тому, кому не вдалося "засвоїти логіку Гегеля, той ніколи, не буде філософом" [3, с. 578]. Б. Чичерін вважав, що ціль держави не зводиться лишень до правового забезпечення, а виконує ще й адміністративні функції управління суспільними інтересами. Є. Трубецькой також вважав, що держава не тільки "розмежовує інтереси, а й піклується про спільні користі і потреби" [9, с. 171]. А, визначення ролі і завдань держави В. Соловйовим є звуженим та суперечить його ж власному задуму про теократичну концепцію держави. Закиди Є. Трубецького щодо вчення про право і державу В. Соловйова стосуються і рекомендацій у вивченні якісної літератури. На думку, Є. Трубецького, слід було читати найбільш раціоналістичне із усіх відомих вчень про державу - Г. Гегеля, для якого "держава є повним об'єктивним здійсненням абсолютної ідеї і досконалим втіленням моральності" [9, с. 173]. Не може бути й мови про безумовну значущість держави, якщо зводити її роль тільки до запровадження права, до чого і вдався В. Соловйов. Попри таку обмежену роль держави, його задум був масштабним і обумовлював проект "великого синтезу, який мав охопити усі сфери людського життя", це союз релігії і держави. Тобто, за В. Соловйовим земне життя має відповідати принципу всеєдності і припускає органічне і вільне підпорядкування людської спільноти до теократії. Виходячи із такої логіки, Є. Трубецькой формулює низку пи- тань-протиріч. Як можна примирити ідею такої монолітності віросповідання із свободою? Чи можливо в цілому світі віднайти державу в якій уся громада сповідує єдину віру? І, де, тоді свобода вибору, і права невіруючих? Саме такі питання і викривають утопічність задуму В. Соловйова, адже не можна в дійсності віднайти суспільство віруючих. Нам, слід розбудовувати правове суспільство, звідси ідея "свободної теократії" є утопією, "немає іншої теократії, окрім примусової" [9, с. ІУ].

Є. Трубецькой досліджує філософію права засобами методології історії філософії права. Внутрішня логіка текстів мислителя ілюструє дослідження ґенези філософії права від античності до новочасного стану. Зокрема, у межах "Історії філософії права (нової)" (Київ, 1898) [6], Є. Трубецькой критично переосмислює різні філософські системи, присвячені розмислам про державу, право і місце людини у філософії Нового часу. На думку дослідника, усіх новочасних мислителів об'єднує заперечення середньовічної схоластики. Однак представникам нового часу, за оцінкою мислителя бракує чітко сформульованого методу пізнання, звідси автор оцінює думки новочасних мислителів подекуди як несамостійні, яким попри заперечення авторитету церкви, так і не вдалося позбутися залежності від прямих запозичень взірців думки античності. І лише двох мислителів відзначає Є. Трубецькой, як таких, що сформулювали питання про метод пізнання, а саме Ф. Бекона та Р. Декарта. Вище зазначені змістовні особливості одного з текстів, на нашу думку, свідчать про пріоритет наукових пошуків Є. Трубецького - методологію наукового пізнання, що має визначати внутрішню логіку будь-якої наукової розвідки. Звідси, задачу історика філософії, мислитель вбачає у дослідженні історико-філософських ідей, концепцій, систем відносно минулого і майбутнього історичного поступу. На думку, Є. Трубецького, мета філософа права - вказати на ідейні витоки, оцінити їх і тим самим передбачити розвиток майбутньої думки. Перейдемо до осмислення ідейних підвалин та смислових особливостей тексту "Енциклопедії права" (Київ, 1901) Є. Трубецького, яка присвячена розкриттю сутності філософії права, і аж ніяк не обмежується конспективним оглядом надбань минулого. Згідно переконань мислителя, стрижень філософії права - природне право, яке "тотожне приписам моральним", звідси "природне право є синонімом морально належного в праві" [7, с. 266]. Значення філософії права виявляється в критичній рефлексії діючого права з точки зору ідеалу. Таким чином, філософію права Є. Трубецькой зводить до ідеї природного права, що є взірцем розумно-морального порядку. Мислитель критично переосмислює вчення про природне право, зважаючи на його переваги та враховуючи його недоліки. До числа останніх, себто недоліків належить сприйняття природного права як "кодексу незмінних правил", Є. Трубецькой підкреслює, що, навпаки, природному праву, слід враховувати розмаїття проявів історичної дійсності, місця, ситуації і часу. Єдиною незмінною складовою природного права є засадниче положення про те, що зовнішня свобода особи має бути обмеженою свободою інших осіб, усі інші складові природного права є мінливими. Право є динамічним утворенням живого соціального організму - спільноти, що постійно розвивається, і відповідно змінюється, а право в свою чергу має реагувати на запити сьогодення, а не бути архаїчним кодексом вічного, незмінного та священного. Усе змінюється у відповідності від умов дійсності і запитів спільноти, які залежать від культури її мислення, задача права - "встановити гармонію між зовнішньою свободою індивіда і благом суспільства як цілого" [7, с. 269]. Зокрема, Ж.-Л. Бержель, французький теоретик права, зазначив, що право "це мистецтво, яке полягає в покращенні соціальних відношень шляхом формулювання справедливих правил гри і їх застосуванні..." [1, с. 21], себто ідеться про те що ідеали сприяють впорядкуванню практик життєсвіту у відповідності до взірця розумно-етичного порядку, що зумовлено пріоритетом не того, що є, а того, що "має бути" як належне. Попри зорієнтованість права на те що "має бути" важливо не втрачати зв'язок з запитами практик життєсвіту. На що вказував, й Г. Шершеневич (1863-1912), професор Казанського та Московського університетів, критикуючи філософів, за те, що останні перетворили право на "додаток практичної філософії" [11, с. 26], хоча схильні радше до побудови ідеальних, абстрактних марень, що аж ніяк не стосуються дійсності. Таким чином, філософія права попри свою зумовленість і орієнтир на ідеальний взірець, має враховувати мінливість і умовність кодифікованого, діючого права та збалансовувати вічні ідеали із рівнем вимог і викликів суспільства. "Природне право - не кодекс вічних заповідей, а сукупність моральних, правових вимог різних для кожної епохи і нації" [7, с. 272]. Відповідно, природне право через його мінливий характер не можна зафіксувати в "шаблоні, ані кодексі готових істин", довкола нього ведуться суперечки, звідси запровадження позитивного права, що є діючим набуває статусу необхідного. Природне право є критерієм для оцінки позитивного права, пробуджує критичне мислення, і провокує до виявлення суперечностей у діючому праві і відповідно оцінці його з точки зору ідеалу, зокрема "правди".

Задача філософії права - виявляти суперечності у просторі монолітності і спрямовувати оптику дослідження до досвіду практик соціального буття. Вивчення філософії права, за словами Й. Михайловського (18671920) "рятує від двох крайнощів", як від "поклону" перед пануючим правом, так і від необґрунтованого та подекуди "легковажного" його заперечення [4, с. 35].

Таким чином, стрижнем філософії права, за Є. Трубецьким, є природне право, яке "тотожне приписам моральним". Значення ж філософії права виявляється в критичній рефлексії щодо діючого права, з точки зору ідеалу. Таким чином, філософію права Є. Трубецькой зводить до ідеї природного права, що є взірцем розумно-морального порядку. Також, на основі проаналізованого матеріалу, ми вважаємо, що Є. Трубецькому вдалося вийти із "ідейного полону" свого вчителя В. Соловйова і сформулювати власну філософсько-правову систему, яка доводить свою актуальність для сьогодення.

Список використаних джерел

1. Бержель Ж.-Л. Общая теория права [Текст] / Жан-Луи Бержель. - Пер. с франц. Г. В. Чуршукова. - Под общ. ред. В. И. Даниленко. - М.: Nota bene, 2000. - 575 с. 2. Гриценко І. Юридичний факультет Університету Святого Володимира, 1834 - 1920 рр. [Текст] / І. С. Гриценко,

В. А. Короткий. - К.: Либідь, 2009. - 256 с. 3. Зеньковский В. История русской философии [Текст] / В. Зеньковский. - М.: Академический Проект, Раритет, 2001. - 880 с. 4. Михайловский И. Очерки философии права [Текст] / И. В. Михайловский. - Томск: Тип. В. М. Посохина, 1914. - Т. I. - 605 с. 5. Ренненкампф Н. Юридическая энциклопедия [Текст] / Н. К. Ренненкампф // Філософія та енциклопедія права в Університеті Святого Володимира: у 2 кн.: кн. 1; за ред. І. С. Гриценка. - К.: Либідь, 2011. - C. 313-435. 6. Трубецкой Е. История философии права (новой) [Текст] / Е. Н. Трубецкой. - К.: Печатня С. П. Яковлева, 1898. - 111 с.

7. Трубецкой Е. Энциклопедия права [Текст] / Е. Н. Трубецкой // Філософія та енциклопедія права в Університеті Святого Володимира: у 2 кн.: кн. 2; за ред. І. С. Гриценка. - К.: Либідь, 2011. - C. 227-380.

8. Трубецкой Е. Н. История философии права [Текст] / Е. Н. Трубецкой // Філософія та енциклопедія права в Університеті Святого Володимира: у 2 кн.: кн. 2; за ред. І. С. Гриценка. - К.: Либідь, 2011. - C. 5-226.

9. Трубецкой Е. Миросозерцание Вл. Соловьева [Текст] / Е. Н. Трубецкой. - М.: Товарищество типографіи А. И. Мамонтова, 1913. - Том. І.

10. Трубецкой Е. Смысл жизни [Текст] / Е. Н. Трубецкой. - М.: 1918, Типограф. Т-ва И. Д. Сытина. - 240 с.

11. Шершеневич Г. Общая теория права: часть теоретическая. Философия права [Текст] / Г. Ф. Шер- шеневич. - М.: Изд. Бр. Башмаковых, 1910. - 839 с. 12. Чичерин Б. Философия права [Текст] / Б. Н. Чичерин. - М.: Типо-литография Товарищества И. Н. Кушнеревъ и Ко, 1900. - 339 с.

Размещено на Allbest.ru