Дуалізм картезіанського вчення

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

З дисципліни "ФІЛОСОФІЯ"

На тему: «Дуалізм картезіанського вчення»

м. Київ - 2019 рік



Зміст

Вступ

1. Рене Декарт, біографія

2. Філософія Декарта. Дуалізм

3. Дуалізм в бухгалтерії

Висновок

Література



Вступ

Філосомфія свідоммості -- філософська дисципліна, предметом вивчення якої є природа свідомості, а також співвідношення свідомості та фізичної реальності (тіла).

У XIX столітті Артур Шопенгауер назвав свідомість «загадкою Всесвіту», натякаючи на те, що таємниця свідомості залишається темним місцем у всьому корпусі (сукупності) людського знання. У XX столітті філософія свідомості стає одним з найпопулярніших напрямів досліджень, щорічно з цієї теми виходить величезна кількість літератури. Сучасний американський філософ Річард Рорті навіть заявив, що на його думку філософія свідомості сьогодні є єдиною справді корисною філософською дисципліною.

Проблематика філософії свідомості започаткована ще в античності. Платон та Аристотель є попередниками сучасних дуалістів, оскільки вважали, що розум існує як окрема від матерії онтологічна реальність. Біля джерел традиції монізму стоїть інший грецький філософ, Парменід, який стверджував, що буття та мислення єдині. Свідомість стає найважливішим об'єктом вивчення філософів у Новий час, в концепціях Декарта, Спінози, Локка та Юма. Сьогодні філософія свідомості розвивається в основному в рамках аналітичної філософії. У класичному вигляді психофізична проблема була сформульована французьким мислителем XVII століття Рене Декартом.

Декарт вважав, що світ складається з двох родів субстанцій: матеріальної і духовної. При цьому основним атрибутом матерії є протяжність, а основним атрибутом духу -- мислення. З цього погляду, людина являє собою поєднання протяжного тіла і мислячого духу. Така позиція стала відома як психофізичний дуалізм. Психофізична проблема у постановці Декарта формулюється так: Як в людині співвідноситься його тіло і дух, яким чином вони корелюють один з одним?



1. Рене Декарт, біографія

Рене Декарт (фр. Renй Descartes, лат. Renatus Cartesius -- Ренат Картезій). Візіонер з когорти великих, окрім колосального впливу на розвиток філософської думки, зробив суттєвий внесок до математики, фізики, фізіології та медицини -- того, що сьогодні назвали б теорією знання.

Рене Декарт - математик, філософ, фізіолог, механік і фізик, чиї ідеї та відкриття зіграли велику роль у розвитку відразу декількох наукових галузей. Він розробив алгебраїчну символіку, яку ми використовуємо і до цього дня, став «батьком» аналітичної геометрії, заклав основи для становлення рефлексології, створив механіцизм у фізиці - і це далеко не всі досягнення.

Рене Декарт з'явився на світ у місті Лае 31 березня 1596 року. Батьки Рене були представниками старовинного дворянського роду, який в XVI столітті ледве зводив кінці з кінцями. Рене став третім сином в сім'ї. Коли йому виповнився 1 рік, мати раптово померла. Батько майбутнього прославленого вченого працював суддею в іншому місті, тому рідко відвідував дітей. Після смерті матері виховувати Декарта-молодшого взялася бабуся. З ранніх років Рене демонстрував вражаючу допитливість і прагнення до отримання знань. При цьому у нього було слабке здоров'я. Першу освіту хлопчик отримав в єзуїтській колегії Ла Флеш. Це освітня установа відрізнялося суворим режимом, але Декарту, враховуючи стан здоров'я, робили в цьому режимі послаблення. Наприклад, міг прокидатися пізніше, ніж інші учні. Як і в більшості коледжів того часу, в Ла Флеш освіта носила релігійний характер. І хоча навчання багато значило для юного Декарта, така спрямованість освітньої системи зародила та зміцнила в ньому критичне ставлення до філософських авторитетів того часу. Завершивши навчання в колегії, Рене відправився в Пуатьє, де отримав ступінь бакалавра в галузі права. Потім деякий час провів у французькій столиці, а в 1617 році вступив на військову службу. Мислитель брав участь у військових діях на території Голландії, в той час поглиненої революцією, а також в нетривалій битві за Прагу. У Голландії Декарт подружився з фізиком Ісааком Бекманом.

Декарт прославив своє ім'я великою кількістю трактатів з математики та філософії. Основні з них: «Геометрія» (1637), «Міркування про метод, що дозволяє направляти свій розум і відшукувати істину в науках» (1637), «Засади філософії» (1644). Крім того він заклав основи аналітичної геометрії, дав поняття змінної величини і функції, ввів багато алгебраїчних визначень. Автор теорії, яка пояснює утворення небесних тіл вихоровим рухом частинок матерії (вихори Декарта), розповів все про веселку. Ввів поняття рефлексу (дуга Декарта). Декарт запровадив власну систему координат. У фізиці він сформулював закон збереження кількості руху, запровадив поняття імпульсу сили. Декарт -- автор методу радикального сумніву в філософії, механіцизму у фізиці, предтеча рефлексології.

Постійно розмірковував і експериментував, чи то була веселка чи крісло-качалка. Французький філософ був одним з мислителів, які сприяли переходу від Середньовіччя до т. зв. Нового часу. Вихідне положення його праць -- що нічого не повинно бути сприйняте на віру, сформоване традицією чи усталеними поглядами сьогодення. Запропонована ним методологія власного пошуку істини, та відповідно "правильного" застосування свого розуму може бути хорошою методологічною вправою для будь-якої активно мислячої людини. Сам Декарт зіштовхнувся з проблемою конфлікту з науковими та релігійними авторитетами, що визначали "силове поле" ідей сучасної йому спільноти. І це, безумовно, вплинуло на форму і логіку опису його власних ідей. Ця ситуація є характерною для більшості творців візійного рівня. Інерційна характеристика спільноти, її спроможність до сприйняття нового, межа і корисність консерватизму з іншого боку є важливими, практичними характеристиками часів змін.

Крилаті вислови (а в працях їх безліч):

· Я мислю -- отже існую

· Розум -- це пломеніюче скло, яке запалюючи, саме залишається холодним.

· Читання хороших книг - це розмова з найкращими людьми минулих часів, і до того ж така розмова, коли вони повідомляють нам лише кращі свої думки.

· Бог може все, що я вважаю можливим.

· Прагни перемагати швидше самого себе, ніж долю, і змінювати своє бажання, ніж порядок у світі.

· Здоровий глузд -- найбільш розповсюджена річ у цьому світі, оскільки кожен думає, що він наділений ним повною мірою.

· Самотність потрібно шукати у великих містах.

· Найбільше заздрять славі.

· Боягузтво дуже шкідливе тому, що воно утримує волю від корисних дій.

· Неможливо вигадати чогось оригінального і малоймовірного, що не було б уже сказано кимось із філософів.

· Прагнення відмінностей при нестачі характеру згинає одну людину перед іншою.

· Ми можемо давати собі звіт щодо стану нашого здоров'я, але щодо стану розуму -- ніколи.

· Люди, які займаються філософією частіше виявляються менш мудрими, ніж ті, хто ніколи нею не займався.

· Уточніть значення слова, і ви позбавите світ від половини непорозумінь та помилок.

· Всі науки настільки пов'язані між собою, що легше вивчати їх всі відразу, ніж якусь одну із них окремо від інших.

· Для того, щоб вдосконалити розум потрібно більше розмірковувати, ніж заучувати.

· Краще взагалі не прагнути відшукувати істини, ніж робити це без будь-якого методу.

· Мало мати хороший розум, головне -- правильно його використовувати.

· Розпач -- це страх без надії.

· Цікавий відшуковує рідкісності тому, щоб їм дивуватися; допитливий ж для того, щоб дізнатися про них і перестати дивуватися.

· У більшості суперечок можна помітити одну помилку: в той час як істина лежить між двома захищеними поглядами, кожне з останніх відходить від неї тим далі, ніж з великим запалом сперечається.

А от в коханні йому пощастило менше, ніж в науці. Єдиний його любовний роман тривав всього лише три роки. Коханою Декарта була якась голландська жінка, що в 1635 році народила йому дівчинку. Декарт обожнював дитину і був сильно вражений раптовою смертю дочки у п'ятирічному віці від скарлатини. Він завжди казав про цю втрату, як про найбільше нещастя у своєму житті. Протягом двадцяти років він змінив 24 будинки в 13 різних містах і при цьому тримав свою адресу в таємниці навіть від найближчих друзів, з якими підтримував постійне листування.

Помер Декарт у 1650 році від запалення легень в Стокгольмі. «Пора в дорогу, душа моя…» були його останні слова. Однак зі смертю його не все так просто -- існує обгрунтована версія про отруєння Рене миш'яком.

Через тринадцять років всі роботи Картезія (латинське ім'я Декарта) ватиканські священники єдиним списком внесуть в «Індекс заборонених книг», а невіглас Бурбон Людовік XIV видасть спеціальний указ про заборону викладання філософії «картезіанства». Цікавим постскриптумом до смерті цієї великої людини, який віддав багато сил вивченню взаємодії тіла і душі, може послугувати історія його власного тіла після смерті. Через 16 років після смерті Декарта його друзі вирішили, що тіло має знаходитися у Франції. Але труна, яку надіслали до Швеції, виявилась занадто короткою. А тому шведська влада, не довго думаючи, вирішила відділити голову Декарта від тіла і поховати її окремо -- доти, доки не будуть отримані розпорядження з Парижа. Поки залишки філософа готували до відправки у Францію, французький посол вирішив, що непогано було б мати яку-небудь пам'ятку про великого співвітчизника. А тому він відрізав вказівний палець на правій руці Декарта. Тим часом тіло без голови і пальця було з великими церемоніями перепоховано в Парижі. Через декілька років один армійський офіцер викопав череп Декарта на сувенір, який потім протягом 150 років переходив від одного колекціонера до іншого, поки, нарешті, не був похований у Парижі.

2. Філософія Декарта. Дуалізм

Період, який розпочинається з XVII ст., отримав назву “Доби модерну”, передбачаючи утвердження культу розуму, активності, енергійності та практицизму. Це період формування нової філософської парадигми та нових світоглядних орієнтирів, які пов'язані зі значними соціокультурними й економічними змінами у суспільному бутті.

Наука доби модерну виникає в Європі у Новий час і пов'язана з іменем Рене Декарта. Адже, саме філософія Декарта закладає засади науки нового типу, зумовлюючи виникнення нових галузей пізнання, стає творцем нового світогляду, де лише раціоналізм проголошується визначальним чинником суспільного розвитку та основою морального і соціального оновлення.

Картезіанство створило ґрунт для розвитку найрізноманітніших напрямів, оскільки окреслило коло тих проблем, які не залишали байдужими, а тому підтримувалися і доповнювалися послідовниками, або заперечувалися та критикувалися опонентами. Адже саме Декарту вдалося стати основоположником нового європейського мислення. Його вчення - це не лише логічно обґрунтована, оригінальна і завершена філософська система, а науковий погляд, який повністю змінив існуючу картину світу, а тому і визначив напрямок розвитку всієї європейської філософії. На думку Л.М. Лопатіна: “... лише дуже небагатьом серед філософів дійсно вдалося корінним чином змінити увесь погляд на існуюче, на увесь склад світу, на його найголовніші закони і властивості, на початкове співвідношення, що визначає буття всіх речей”

Дуалізм філософського вчення Декарта можна простежити в таких аспектах:

в онтології:

· дуалізм матеріальної і духовної субстанції;

· дуалізм Бога і світу;

· дуалізм людини і тварини.

у гносеології:

· дуалізм інтелектуальної інтуїції та дедукції;

· дуалізм розуму та волі.

в антропології та етиці:

· дуалізм душі та тіла;

· дуалізм свободи та необхідності;

· дуалізм розуму та волі.

Увесь комплекс дуалістичного виміру вчення Р. Декарта узагальнюється дуалізмом метафізики та науки, через призму якого мислитель намагається створити свою філософську систему, ґрунтуючись на головних наукових досягненнях свого часу та власного логіко-математичного методу, однак зберігаючи при цьому багато метафізичних положень і відштовхуючись від них.

Значні досягнення у сфері природничої науки (засади математичного і експериментального природознавства закладають Галілей та Кеплер) мали величезний вплив на Р. Декарта. Мислитель, ще з юнацьких років в період навчання у школі королівського замку Ля Флеш проявляє геніальні математичні здібності й ставить метою свого життя пошук істини, створення чітких і зрозумілих понять, послідовного і обґрунтованого розкриття думок. “Декарт, - пише Гарольд Геффдінг, - дає механічному розумінню природи свідому і систематизовану форму. Напевно, що він приходить до цих поглядів завдяки природознавчим заняттям 1620-1629 рр. незалежно від Галілея, але ймовірно під впливом Кеплера. До попередників французького мислителя варто віднести Августина Блаженного з його вченням про самосвідомість, Ансельма Кентерберийського та Фому Аквінського з їх онтологічним доведенням Бога, Миколу Кузанського та Джордано Бруно з ідеями про безкінечність всесвіту та множинність світів. А тому, такий стан науки, певні економічні, психологічні та соціокультурні чинники зумовили створення логічно-обґрунтованої i систематизованої наукової філософської системи, яка дістала назву картезіанство.

Дуалістичний підхід в онтологічному вченні Р. Декарта передбачає наявність двох субстанцій: - матеріальної (природа, фізичні тіла);

- духовної (людська душа, розум, воля).

Поняття «людська душа» Р. Декарт перетворює в об'єкт пізнання. Він відкидає майже всі властивості душі, які, з його точки зору, ускладнюють її пізнання. Ось іще одне, досить цікаве, міркування Р. Декарта: «І хоча, можливо, у мені є багато того, чого я не помічаю (як я, дійсно, у цьому місті передбачав, я поки що не помічаю того, що моя думка має властивість надавати рух тілові, тобто те, чим вона субстанціально з ним пов'язана), однак, оскільки я помітив, що для мого існування достатньо однієї лише названої вище властивості, я впевнений, що Бог міг створити мене без деяких властивостей, яких я не помічаю, і, таким чином, ці інші властивості не належать сутності розуму. Мені здається, що жодна властивість, без якої певна річ може існувати, не існує в сутності цієї речі; і хоча розум належить до сутності людини, зв'язок з тілом не належить до сутності розуму».

Р. Декарт у людській душі зберігає одну, на його погляд, безсумнівну властивість - мислення. Зазначимо, що у зв'язку з цим, для його пізнання і насамперед для пізнання сутності людини, філософ запропонував оригінальний принцип - відомий принцип «cogito».

Принцип «cogito» застосовується ним і для пізнання людського тіла, принаймні спочатку. Р. Декарт, зберігши за душею тільки саме мислення, його безсумнівне існування, водночас образ людського тіла позбавляє всіх інших властивостей, окрім протяжності. Образ людського тіла, на думку Р. Декарта, обмежується певними обрисами й місцем, таким заповненням простору, яке «виключає наявність у цьому просторі іншого тіла». Він свідомо відмовляється від інших констатувань людського тіла. Філософ вибудовує досить тонку аргументацію щодо того, як ясність мислення, що є характеристикою мислячого суб'єкта, перетворює в предикат об'єкта, на який спрямоване мислення.

Французький філософ намічає логіку аналізу як тіла, так і душі, а саме: їхній взаємозв'язок і відмінність, що, у свою чергу, дає можливість для дослідження їхніх функцій.

Якщо поняття «душа» редукувати до поняття «свідомість», то дуалізм свідомості та тіла цілком реальний і може бути істинним. Свідомість та людське тіло цілком різні реальності (об'єкти). Свідомість не є людським тілом, а людське тіло не є свідомістю. Жоден мозок не може бути свідомістю й свідомість не може бути мозком. В антропології Р. Декарта принцип сумніву - «Cogito ergo sum» - виступає виразом індивідуалізації, людина для французького філософа є індивідом. Індивідуалізованість є в деякому розумінні первинною характеристикою «людської природи» у відношенні до всіх інших і особливо дуалістичності людської істоти.

Принцип «Cogito ergo sum» спрямований на виокремлення невідчужуваної основи людини як суб'єкта, як суб'єкта - індивіда. Тілесність і тіло не стосується вже цієї невідчужуваної основи. Такою невідчужуваною основою виступає лише розум.

Дуалізм картезіанського вчення вимагає «жертви» на користь асиметрії двох контрарних засад - матеріального й духовного. У вихідних чинниках метафізики Р. Декарта цікавить і те, як він через заперечення поняття кінцевого, тобто почуттєвого споглядання, приходить до поняття інтелектуального споглядання, яке розглядається ним, винятково, божественним способом споглядання. Ось Декартове зауваження: «Субстанція, якій притаманне безпосереднє мислення, є розумом».

З точки зору логіки, принцип «Cogito ergo sum» досконалий, оскільки не містить у собі логічного протиріччя. Тому прийняття самосвідомості в якості вихідного пункту пізнавального відношення людини до світу здається самоочевидним.

Безсумнівною заслугою Р. Декарта щодо визначення сутності душі і тіла є те, що відтепер істинність душевних і тілесних проявів пов'язується з принципом «достовірності», зміст (сутність) якого в західноєвропейській культурі прояснювався разом зі смислом провідної тези Р. Декарта - «Ergo cogito (ergo) sum» [4, с. 122]. Оскільки ця теза, за суттю справи, є виправданням суб'єктивного (власного) розуміння душі і тіла, їх взаємозв'язку, то теза Р. Декарта піддавалась найбільш різноманітним інтерпретаціям (у тому числі й хибним).

Проблема сутності світу у вченого розкривається через призму матеріальної і духовної субстанції. Але в онтологічному вченні Декарта виникає певна суперечливість, яка утверджує ще один дуалізм, а саме Бога та світу. Субстанція, на думку мислителя, це те, що існує і не потребує для свого існування нічого, крім себе самої. Але такою властивістю володіє лише Бог, як субстанція вічна, несотворенна і незнищима. Саме Бог створює світ, який складається з субстанцій. Вони самодостатні стосовно одна до одної, субстанційні щодо речей та людини, але щодо Бога вони - сотворені. Ці субстанції не лише залежні від Бога, але й існують лише через нього і є його наслідком як першої причини. Але Бог у вченні Декарта має суттєві відмінності від розуміння Його у середньовічній філософії. Бог Декарта випливає з факту самосвідомості, самодостатності людини і є основою її пізнання. Простежується перехід від мислячого “Я” до Бога як вродженої ідеї, а потім до об'єктивного світу. Ідея Бога ставиться в залежність від розуму й вважається невіддільним елементом мислення людини. Тобто Декарт утверджує думку “привілею першої особи”, яка “…таким чином забезпечує парадигму певного факту, й від цього певного факту… можна поступово просуватися до систематизованого бачення світу”.

Для Декарта гносеологічна проблематика стає головною світоглядною установкою, а тому раціональне пізнання є найвищим виявом духовності та сенсом людського буття загалом. Лише розум, на думку мислителя, має бути джерелом достовірного знання, адже лише інтелект здатний пізнавати істину, хоча і повинен звертатися за допомогою до уяви, відчуттів і пам'яті.

Oднак у самій гносеології пошук істинного, достовірного знання передбачає дуалізм:

- інтелектуальної інтуїції;

- дедукції.

Адже важливою ознакою раціоналізму Декарта є переконання в наявності у розумі вічних і необхідних істин, від яких відштовхуються при логічних операціях та доведеннях. Це є первоначала пізнання, певні метафізичні сутності, які стають підґрунттям раціоналістичної методології. Інтелектуальна інтуїція виступає містичним розумовим феноменом, передбачаючи знання безпосереднє, достовірне і безсумнівне.

Таким чином, вся філософська система Декарта, з огляду на історичні, соціально-культурні та психологічні чинники, пронизана онтологічним, антропологічним, гносеологічним та морально-етичним дуалізмом. Основу дуалістичного вчення французького мислителя становить узгодженість метафізичних та природничо-наукових засад, які неоднозначно сприймалися філософами, викликаючи або захоплення, або критику та нерозуміння. Але поряд з тим це був радикальний поворот у філософії, а тому вся подальша філософська рефлексія більшою чи меншою мірою відштовхувалася саме від вчення Декарта. Головні концепції філософа перебувають до сьогодні в центрі постмодерніського філософського дискурсу, й новітня філософія постійно апелює до його класичних положень, досить часто розгортаючи навколо них дискусію.

3. Дуалізм в бухгалтерії

Бухгалтер - справжній економіст.

П'ЄР ПРУДОН, французький філософ, економіст.

Бухгалтерське наукове знання, як цілісна система, що постійно розвивається, вимагає вирішення проблеми структури основ науки про бухгалтерський облік (фундаментальних ідей, понять та уявлень), на яких будуються теорії та конкретні емпіричні знання. Особливо значимим стало вирішення цієї проблеми та значно актуалізувалося під час дослідження динаміки бухгалтерського наукового знання, зокрема, при організації в системну цілісність різноманітних знань наукової дисципліни «бухгалтерський облік» на сучасному етапі її розвитку.

Без виділення структурного елемента бухгалтерських теоретичних знань неможлива побудова цілісної системи, що сприяє становленню бухгалтерського обліку як розвиненої науки. У складі основ науки бухгалтерський облік (виходячи із підходу, розробленого акад. В.С. Стьопіним [2, с. 144]), виділено такі складові (рис. 1).

Рис. 1. Складові основ науки бухгалтерський облік

Однією із норм наукового пізнання виступає вивчення виникнення, формування і розвитку об'єктів і концепцій обліку в хронологічній послідовності - застосування історичного методу досліджень.

Сучасні вчені в сфері бухгалтерського обліку використовують класичний набір завдань, які має виконувати облікова система підприємства: 1) надання необхідної і достовірної інформації про діяльність підприємства для прийняття управлінських рішень; 2) збереження майна власника; 3) визначення фінансових результатів підприємства.

Поява двох останніх завдань обліку є наслідком дуалізму бухгалтерського балансу. Як наслідок, чинна система обліку, що базується на застосуванні класичного балансового рівняння, характеризується іманентною властивістю зберігати майно власника підприємства та визначати його фінансовий результат. А оскільки баланс підприємства, як окрема форма фінансової звітності, надає інформацію для прийняття управлінських рішень, то це також є свідченням автоматичного виконання першого завдання із вищенаведеної класичної тріади чинною системою обліку.

Бухгалтерський облік виступає інформаційною технологією, що дозволяє лише надати інформацію про критичні фактори, що впливають на вартість підприємства, на основі якої управлінець може прийняти рішення щодо здійснення керівного впливу стосовно цих факторів. Тому бухгалтер не може збільшувати вартість підприємства, а лише інформаційно забезпечує управління нею. Загалом, необхідність максимізації вартості підприємства є завданням керівництва підприємства, для забезпечення чого може використовуватись допомога бухгалтера, однак вона не є безпосереднім завданням бухгалтера.

В той же час, бухгалтери, виявляється, також філософи, адже весь бухоблік побудований на дуалізмі, в основі якого -- принцип подвійного запису.

Запис кожної господарської операції у дебеті і кредиті відповідних рахунків в однакових сумах називається подвійним записом.

Він забезпечує контроль за правильністю виконання і зумовлює рівність оборотів за дебетом і кредитом рахунків.

Запис, який розкриває назву рахунків, що дебетуються і кредитуються, суму господарської операції називають бухгалтерським проведенням. Наприклад, підприємство отримало з поточного рахунка в касу 1700 грн. На цю операцію необхідно зробити таке проведення:

Д-т 30«Каса» …К-т 31 «Поточний рахунок» 1700 грн

Або: з каси підприємства виплачено зарплату робочим у сумі 800 грн

Д-т 661 «Розрахунки з робітниками»…К-т 30«Каса» 800 грн

Подвійний запис постійно удосконалював форми і методи реєстрації, накопичення і обробки інформації, які, з розвитком продуктивних сил і особливо з появою в XX столітті електронної обчислювальної техніки, значно змінювались. Сутність же самого подвійного запису не змінювалась, бо не зникала головна потреба в управлінні господарством.

Потреби управління диктують необхідність оформляти господарські операції відповідними документами, реєструвати та систематизувати їх на рахунках. Проте зафіксувати факт здійснення господарської операції (документація) не означає оцінити економічне явище чи процес.

Контрольне значення подвійного запису полягає в забезпеченні достовірності обліку, тотожності активу і пасиву, синтетичного й аналітичного обліку, своєчасності та повноти оприбутковування товарно-матеріальних цінностей, коштів, контролю за посадовими та матеріально відповідальними особами.

Економічна суть господарської операції полягає в тому, що вона викликає подвійні й рівновеликі зміни засобів та джерел їх формування. Двоїстий характер господарської операції зумовлює необхідність відображення її на рахунках методом подвійного запису.

Подвійний запис -- метод, що випливає з економічної суті відображення операцій, кожна з яких обумовлює зміни у двох частинах в активі, у пасиві чи в активі й пасиві одночасно. Це важливий принцип однакового відображення господарських операцій на рахунках.

Отже, суть і значення подвійного запису:

- спосіб подвійного запису зумовлений змістом самих господарських операцій, які викликають взаємопов'язані подвійні зміни у складі засобів та їх джерелах в процесі господарської діяльності;

- при відображенні кожної господарської операції способом подвійного запису обов'язково кореспондують два рахунки, один з яких дебетують, а другий кредитують на одну і ту ж суму;

- якщо господарська операція відображається складною проводкою, то загальна сума записів на одній стороні кількох рахунків повинна дорівнювати загальній сумі, записаній на протилежній стороні кореспондуючого з ними рахунка;

- оскільки кожна господарська операція в одній і тій же сумі відображається на дебеті одного і кредиті іншого рахунка, то підсумок записів по дебету всіх рахунків має дорівнювати підсумку записів по кредиту рахунків. Відсутність такої рівності свідчить про помилки в облікових записах.

Таким чином, подвійний запис забезпечує контроль за правильністю облікових записів шляхом звірки рівності загальних підсумків дебетових і кредитових оборотів, а також залишків на рахунках.

Як писав А. Літтлтон: «Можливо, не дуальність форми, а баланс результатів є основним принципом подвійної бухгалтерії…Повне забезпечення табулярною фінансовою інформацією, що містить всі необхідні дані та поширене в багатьох великих компаніях, що тепер досягається подвійною бухгалтерією не без свідомого використання рівності результатів і дуальності звітної форми».



Висновок

Філософські основи бухгалтерської науки є мета конструкцією щодо базових положень бухгалтерської науки та є системою категоріальних змістів. Вони спрямовують побудову мета теоретичних, теоретичних та емпіричних структур науки про бухгалтерський облік, а також дозволяють встановити взаємозв'язки між бухгалтерським науковим знанням та існуючими світоглядними орієнтирами, що функціонують в певному культурному просторі.

До таких основ відносяться філософські підходи до розуміння концепцій суб'єкта, об'єкта, предмета, часу, простору, руху, матерії, системи, зовнішнього середовища, теорії, метатеорії, сутності, форми, явища, факту, принципу, раціональності тощо. Наприклад, виходячи із філософського підходу до розуміння часу та енергії, випливає один із базових методів оцінки фінансових активів - оцінка на основі врахування вартості грошей в часі. На основі розуміння сутності та форми як філософських категорій побудований принцип превалювання сутності над формою.

Філософські основи бухгалтерської науки слід відрізняти від БНКС, яка використовує філософські основи в якості базису для побудови та обґрунтування її елементів. Сукупність категорій, що відносяться до філософських основ бухгалтерської науки не утворюють БНКС, оскільки остання історично формується в межах бухгалтерської науки шляхом узагальнення і синтезу визначальних напрацювань і наукових досягнень. Філософські основи бухгалтерської науки виступають дороговказом при здійснення такого синтезу, забезпечують обґрунтування і встановлюють взаємозв'язки між одержаними результатами.

Одним із можливих напрямів розвитку філософських основ бухгалтерської науки може виступати здійснення інтерпретації та застосування в обліку принципу корпускулярно-хвильового дуалізму. Застосування цього принципу означає, що з одного боку, господарську діяльність можна розглядати як потік перервних фактів господарського життя, які в багатьох випадках проявляють властивості безперервних хвиль (уособлюють собою безперервну діяльність).

філософський дуалізм декарт практицизм



Література

1. Покотило К. М., Таранов С.В. «Філософські мандри»- Бровари: ВНЗ «ЕТУ», 2005.-108 с

2. Горак Г. І. Філософія: Курс лекцій - К.: Вілбор, 2000. - 272с

3. Білуха М. Т. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. -- К., 2000

4. Лень В.С. Нехай В.А. Облік і аудит. - К. Центр навчальної літератури, 2009..

5. Бухгалтерський фінансовий та внутрішньогосподарський облік / В. В. Сопко та ін. -- К.: Фенікс, 2003.

6. Гриневич, С. Камінь знань: Поради строго Знахаря. [Текст] / С. Гриневич - К.: Вид.центр «Просвіта», 2005. - 88 с..

7. Кант, И. Критика способности суждения. [Текст] / И. Кант. - М., 1994. -

8. Декарт Р. Сочинения / Рене Декарт: в 2 т / [перев., сост., ред., вступ. ст. В. В. Соколов]. - М.: Мысль, 1989. - Т. 2. - 1994. - 640 с

9. Кониський Г. Моральна філософія, або Етика / Г. Кониський // Філософські твори: в 2 т. - К.: Наукова думка, 1990. - Т. 1. - С. 385-474.

10. Гусєв В. І. Феномен свідомості та сучасна наука / В. І. Гусєв // Наукові записки НаУКМА. - 2010. - Т. 102. Філософія та релігієзнавство. - С. 3-12

11. Чалмерс Д. Сознающий ум. В поисках фундаментальной теории / Дэвид Чалмерс ; пер. с англ. проф. В. В. Васильева. - М.: УРСС: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2013. - 512 с.

12. Велш Глен А., Шорт Деніел Г. Основи фінансового обліку / Пер. з англ. О. Мінін, О. Ткач. -- К., 1997. -- 943 с

13. Петренко Я.В. Інформаційні системи і технології в обліку та аудиті: навч. посібник / Я.В. Петренко. - Краматорськ: ДГМА, 2014. - 320 с.

14. Бутинець Ф.Ф. та ін. Моделі і методи прийняття рішень в аналізі та аудиті / Ф. Ф. Бутинець, М. М. Шигун, М. М. Александрова, Т. В. Барановська. -- Житомир: ЖДТУ, 2004. -- 351 с.

Размещено на Allbest.ru

...