Толерантність як прояв гідного людського буття в сучасному світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Толерантність як прояв гідного людського буття в сучасному світі

Петренко М.О., аспірант кафедри соціально-гуманітарних дисциплін факультету туризму, готельного та ресторанного бізнесу Київський університет туризму, економіки і права, м. Київ

Summary

Petrenko M.О., postgraduate student of the department of social and humanitarian disciplines of the faculty of tourism, hotel and restaurant business Kyiv University of Tourism, Economics and Law, Kyiv

TOLERANCE AS A MANIFESTATION OF A HUMAN BEING IN THE MODERN WORLD

Tolerance is studied as one of the manifestations of a decent human being in the modern world, the influence of various factors on the transformation of understanding of tolerance at the present stage of civilization development of society is considered. The main difference from a traditional society is that in the information society, the issue of dignity, freedom, equality, recognition, tolerance begins to concern not all individual citizens, classes, but all citizens of the country. In addition, the latest information and communication technologies have created a new virtual space where high levels of tolerance with signs of globality are contemplated. Transnational corporations have also formed a new internal ethic in the behavior of multinational, religious, civic and cultural personnel, the main difference of which is a high level of tolerance. At the same time, the modern development of society, triggering the global movement of large human masses over considerable distances, created the prerequisites for the emergence of a significant number of migrants and refugees who flooded highly developed countries. This has become a challenge for both the national governments of these countries and society. After all, new societies have received a low level of tolerance and tolerance, which ultimately leads to conflict situations. That is why the above requires both regulation and new philosophical approaches to solving problematic issues.

Key words: tolerance, new communications, virtual space, globalization, migration, displacement, society, tolerance, human dignity.

Анотація

Досліджено толерантність як один із проявів гідного людського буття в сучасному світі, розглянуто вплив різних факторів на трансформацію розуміння толерантності на сучасному етапові цивілізаційного розвитку суспільства. Основною відмінністю від традиційного суспільства є те, що в інформаційному суспільстві питання гідності, свободи, рівності, визнання, толерантності починає стосуватися не окремої суспільної групи, класу, а всіх громадян країни. Крім того новітні інформаційно-комунікаційні технології створили новий віртуальний простір, де споглядається високий рівень толерантності із ознаками глобальності. Також транснаціональні корпорації сформували нову внутрішню етику поведінки мультинаціонального, релігійного, громадянського та культурного персоналу, головною відмінністю якої є високий рівень толерантності. Водночас сучасний розвиток суспільства, спровокувавши глобальні переміщення великих людських мас на значні відстані, створив передумови появи значної кількості мігрантів та біженців, які заполонили високорозвинені країни. Це стало викликом як для національних Урядів цих країн, так і для суспільства. Адже нові суспільні утворення отримали низький рівень толерантності і терпимості, що в кінцевому результаті приводить до конфліктних ситуацій. Ось чому вищевказане потребує як нормативного врегулювання так і нових філософських підходів до вирішення проблемних питань.

Ключові слова: толерантність, нові комунікації, віртуальний простір, глобалізація, міграція, переміщення, суспільство, терпимість, гідність людського буття.

Постановка проблеми

Бурхливий розвиток усіх сфер суспільства завдяки результатам впровадження науково-технічної революції в сферах телекомунікацій та транспортної інфраструктури створив передумови для появи таких речей, як цифровізація інформації та інформаційних і комунікативних процесів, побудова глобальної мережі передачі даних, широке використання інформаційно-комунікаційних технологій, інформатизації, які стали каталізатором так званої інформаційної (цифрової) та промислової революції. Вказане «підштовхнуло» людство до переходу на новий етап цивілізаційного розвитку, який отримав назву «постіндустріальне» або інформаційне суспільство. Новий етап розвитку людства почав характеризуватися раціональністю, технократизмом усіх сфер людського буття, впливаючи тим самим на морально-етичний стан людини і суспільства в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав значну увагу до вказаної проблематики з боку дослідників як зарубіжних, серед яких можна виділити таких: З. Бауман, Д. Баженов, Є. Бистрицький, А. Гоннет, О Гьофе, Г. Ковадло, М. Кукарцева, Я. Любивий, В. Малахов, Дж. Г. Мід, П. Рікер, Дж. Ролз, Е. Соловйов, Л. Ситніченко, М. Тофтул, М. Уолцер, В. Фурс, Д. Усов, О. Хома тощо.

Незважаючи на досить широкий спектр проведених досліджень відносно гідності людини та окремих елементів (свободи, рівності, визнання, толерантності, життєвого світу), які формують морально-етичну картину сучасної людини, толерантність як прояв гідного людського буття виступає частиною загальної проблеми, котрій присвячується означена стаття. Це зумовлено створенням нової парадигми влади, суспільства їх взаємовідносинам та нового дискурсу щодо морально-етичної сторони подальшого розвитку суспільства.

Метою статті є дослідження толерантності як одного із важливих складових гідності людського буття в сучасному світі.

Виклад основного матеріалу

Питання досягнення та/або забезпечення гідного людського буття стояло на порядку денного перед людством практично на всіх етапах його розвитку. Розуміння форм, методів та інструментів для створення передумов гідного людського буття лежало у площині існуючого на той час етапу цивілізаційного розвитку суспільства. Особливістю того часу було те, що вказане стосувалося лише певних обраних соціальних класів, каст та груп. І лише в новий час, в епоху інформаційного суспільства, коли формування основних ідей демократії, гідності, свободи, рівності, визнання, толерантності почало відбуватися на глобальному світовому рівні, почалися зміни дискурсу самого розуміння гідності людини. Так Є. Бистрицький в своїй праці «Конфлікт культур і методологія толерантності» наголошує, що дискурс толерантності «набуває значення найважливішої умови максимально демократичного розв'язання можливих суперечностей, розбіжностей, зіткнень», тому «саме спосіб існування конфлікту як контрольованого насилля або, у кращому випадку, у вигляді міжнародних намірів такого роду насильницького втручання (скажімо, у нотах протесту) дає підстави для сучасного визначення ситуації толерантності», адже «це спосіб дій (поведінки), який дає можливість утримати сторони, що конфліктують, від актуального насилля, тобто свідоме створення ситуації толерантності»[2, с. 102-103]. Тобто толерантність може бути тільки там де немає примусу, а відбувається досягнення загальної мети через дискурс. В свою чергу, Г. Ковадло відзначає, що «саме толерантність поціновує різноманітність, неідентичність, різність - індивідуальну, суспільну, культурну тощо» і тому пропонує продовжувати дискурс щодо толерантності в аспекті «серединності» і «стриманості», оскільки толерантність насправді знаходиться між «протилежностями: з одного боку - гнівом, жорстокістю, люттю, що становлять одну й ту саму схильність духу, а з іншого боку - раболіпством, догідництвом, покірливістю, що становлять іншу схильність духу», взявши за основу позицію Аристотеля щодо того, що «серединне» «є кращим і має перевагу над тим, що по обидва боки від нього розміщується», висловлену ним у своїй «Евдемовій етиці», у якій він відзначав особливу цінність так званої «золотої середини» по відношенню до людських чеснот [7]. А тому, враховуючи сучасні реалії розвитку суспільства, такий підхід до визначення толерантності через «серединність» можна вважати слушним.

Досліджуючи питання толерантності необхідно відзначити, що на сучасному етапові розвитку суспільства її можна умовно поділити на фізичну та віртуальну, а також на: побутову, національну та глобальну.

Як показують дослідження найбільший рівень толерантності споглядається у віртуальному просторові та на глобальному рівні. Це пов'язане з тим, що в умовах формування нового типу суспільства виникає розрив зв'язків географічного проживання із роботою, бізнесом, відпочинком, спілкуванням, культури, «життєвого світу», віросповідання тощо. Певним стимулом такого стану речей стало формування позитивної свободи («свободи для»), коли людина стає менш залежною від процесів масовості у виробництві, відпочинку, особистому житті, як це було притаманно тоталітарним режимам. Так, у транснаціональних корпораціях, досить часто для роботи над окремим проектом формується міжнародна команда фахівців, склад яких є мультигромадянським, національним, релігійним, конфесійним та культурним. І саме головне, що вказані команди переміщуються територіями багатьох країн, виконуючи поставлені завдання. Рівень толерантності всередині таких груп повинен бути високим адже вони спільно виконують одну роботу. Що стосується віртуального простору, то тут ситуація аналогічна, адже соціальні групи та мережі якраз і створюються навколо вирішення певних проблем або за інтересами і в своїй основі є загальносвітовим (глобальними). Прикладами можуть бути правозахисні, громадянські, екологічні об'єднання, а також різні асоціації (філателістів, нумізматів, антикварів тощо). Так завдяки глобальній мережі передачі даних та соціальним мережам стало можливо об'єднання будь-кого будь-де. Отже можна констатувати, що на вказаних вище рівнях питання толерантності апріорі не виникає запитань, оскільки взаємовідносини на цих рівнях відбуваються на позитивному ментальному рівні. Тобто якщо у людини виникає певна нетерпимість вона або не йде працювати у транснаціональну корпорацію, або не приймає участі у глобальних громадянських об'єднаннях. Таким чином на глобальному та віртуальному рівні нетерпимість є найменшою. Підтвердженням є кількісні показники людей, що зареєстровані та спілкуються в соціальних мережах, а також комуні кують через відкриті для діалогу Інтернет-майданчики (сайти власні, некомерційні тощо).

Основні проблеми, які охоплюють і проблему толерантності лежать на побутовому та національному рівнях. Особливо це стало проявлятися під час «вторгнення» у ці рівні глобалізації та віртуального простору.

Так, глобалізація та поява нових засобів переміщення створили передумови нову хвилю міграції і переселення значної кількості людей на довгі відстані (навіть на інші континенти). Особливістю такої сучасної навали мігрантів є те, що вони переміщуються на території із кардинально іншим світоглядом, «життєвим світом», цивілізаційним розвитком, культурою та віросповіданням. Прикладом виступають країни Західної Європи та Близького Сходу. Вказані процеси виявили неготовність як корінного населення, так і новоприбулих до них реалій спільного співіснування. Так, нові члени суспільства не бажають асимільовуватися не визнаючи при цьому обов'язки, норми поведінки, законодавство «нової» батьківщини. З огляду на масовість такої міграції новоприбулі починають домінувати над корінним населенням і вже самі починають встановлювати свої правила, норми поведінки та закони (мусульмани - закони шаріату). Так підґрунтям більшості конфліктів стає національна, релігійна та культурна сфери. В таких умовах суспільство стикається із проблемою низького рівня толерантності та терпимості з боку обох сторін. При цьому необхідно відзначити, що не зважаючи на масовий характер цієї проблеми, на сьогодні відсутні з боку національних владних еліт, так і міжнародних організацій практичні рекомендації для створення комфортних умов співіснування існуючих та новоспечених громадян та мігрантів в умовах багатоконфесійних, багатонаціональних суспільств на території окремих держав. Одним із тимчасових механізмів зменшення рівня конфліктів є компактне проживання за мононацільним принципом. Ось чому новий дискурс відносно толерантності та терпимості в сучасних реаліях є затребуваним як з боку влади, так і суспільства. В той же час О. Хома наголошує на тому, що «толерантність XVII сторіччя, змістовно цілком відповідна термінові «віротерпимість», навряд чи актуальна у мультикультурних конфліктах XXI сторіччя» оскільки «міжконфесійна толерантність доби Нового часу базувалася, в кінцевому підсумку, на єдиній культурній традиції та доволі слабких релігійних відмінностях»[8, с.76]. Таким чином толерантність віросповідання необхідно розглядати у контексті культурної толерантності. Такий підхід можна підтримати, враховуючи те, що саме культура «вбирає» в себе елементи віросповідання, «життєвого світу», а також певним чином втілює політичну та законодавчу складові. Зважаючи на це О. Хома акцентує нашу увагу на тому, що «концепції культурної толерантності нашого часу можна розглядати як граничне вираження цього мотиву» і «якщо Вольтер ще міг говорити про «варварів», «дикунів» тощо, то з сучасної політкоректної мови такі «дифамаційні» характеристики зникли безповоротно», а отже «міцна» толерантність може ґрунтуватися не на простому «терпінні», а лише на всебічному визнанні»[8, с.78]. А тому проблема толерантності є актуальною і для сучасного, постмодерного соціального проекту, який спрямовується на формування відповідальної та вільної особистості. Ось що говорить Я. Любивий «у сучасному суспільстві формується тип «мережевого громадянина», людини, яка є толерантною особистістю, що прагне до свободи, відчуває відповідальність за суспільні справи і має свідому громадянську позицію»[4, с.187]. В свою чергу О. Гьофе наголошує про гідне співіснування людей, засноване на розумінні толерантності, яка вкорінена у свободі та гідності кожного, тобто «вибудовується на усвідомленні власної цінності, самодостатності або почутті власної гідності: на особистій та колективній силі, яка відмовляється від будь-якого почуття зверхності»[3, с.187]. Враховуючи реальність можна стверджувати про складність досягнення сказаного, адже це вимагає від суспільства досягнення достатньої «моральної зрілості» та «повноліття», що стане перепоною для негативних сил, які провокують міжнаціональні, міжрелігійні та міжкультурні конфлікти. Так, Є. Бистрицький звертає нашу увагу на те, що створення та культивування в сучасних умовах розвитку суспільства певної «культурної універсалії» для забезпечення толерантного співіснування в одній державі (з мультинаціональним, культурним, релігійним, конфесійним, громадянським суспільством) не буде мати ефективних наслідків, оскільки «толерантність як універсальне поняття, ідея, проблема конференцій - це свідчення того, що не існує того єдиного, спільного екзистенційного фундаменту, є тільки негативно-роз'єднувальне «ні», «ми інші»; понад те, швидко зникає, наче шагренева шкіра, те місце, на якому проростали очікування на його побудову», а отже, «спроба впровадити, навіть з найщирішими намірами, найкращу, але екзистенційно спільну підставу відкриває шлях до виправдання політики тотального насилля на культурному (етнонаціональному) ґрунті»[2, с. 109-110]. Ось чому виникає потреба заміни примусу на діалог, де усі сторони конфлікту будуть слухати один одного та сприймати нову парадигму співіснування на основі мультикультуралізму, мультинаціоналізму та мультирелігійності. В цьому і полягає головна відмінність терпимості від толерантності. В першу чергу потрібна комунікація на рівні еліт, які будуть «вести» свою паству далі, адже жодна суспільна загальнозначуща справа неможлива поза її колективним визнанням, опосередкованим публічним обговоренням, тобто поза легітимацією, а публічне визнання досягається за допомогою досягнення консенсусу між усіма його учасниками і стає засадою їх самоповаги.

Варто погодитися з думкою Є. Бистрицького про те, що «поширення в останні роки дискурсу толерантності ще не дає підстав спрощено сприймати його як якусь ідейну перемогу практики ненасильства», адже «за фасадом відродженого поняття толерантності формується інший, можливо, більш витончений, досвід насилля», де «за сучасними трансформаціями сил нетерпимості, примусу та війни криються неоднозначні зміни у характері й передумовах політики та практики міжлюдських відносин»[2, с.102-103]. Нажаль такий дуалізм має місце. За таких обставин методологічного сенсу набувають класичні визначення толерантності, які «спираються на припущення існування універсальної силової основи, акумульованої у певних державних (і міждержавних також) установах і здатної стримувати конфлікт світоглядів у стані взаємотерпимості», а «саме тому толерантність, якщо говорити про її наявні визначення, не є лише суб'єктивною терпимістю до всього іншого в розумінні чужих поглядів і вірувань», що «передбачає практичну дію для стримування ідіосинкразії стосовно чужого», будучи, так званою, мірою «допуску», «дозволеного відхилення від певних стандартів і норм», тобто міра активного контролю над власними діями»[2, с.104]. На наш погляд така позиція є досить слушною в умовах збереження миру та життя людей. Р. Форст у своїй праці «Толерантність, справедливість і розум» розглядає толерантність як «толерантність співіснування та толерантність поваги, де толерантність співіснування характеризується відсутністю взаємності, коли одна сторона вимушена терпіти іншу пануючу сторону процесу співіснування з огляду на використання нею сили та влади», визначаючи концепцію толерантності поваги як «морально вкоріненою формою взаємної поваги окремих індивідів чи груп»[9, с.127], а «учасники процесу толерантності визнають один одного в якості автономних особистостей, незважаючи на відмінність їх етичних переконань та культурних контекстів»[6]. Саме опертя на роздуми Р. Форста та Дж. Ролза [10, с.63-72] дає можливість говорити про те, що «взаємне визнання за суб'єктами толерантності права на етично-автономне творення власного життя, а в сенсі морально-правової рівності - визнання на справедливий розподіл соціальних ресурсів на засадах спільних основних структур соціально-політичного життя», а тому «громадянам для повноцінного життя в сучасному розмаїтому суспільстві варто дотримуватися спільних моральних норм, а не лише «правил гри» у своїх етичних спільнотах», оскільки «для такого розуміння толерантності стає важливим осмислення рівності в її двох основних вимірах - рівності формальної та якісної» і завдяки цьому «толерантність, визнання та рівність неможливо розглядати без поняття справедливості, адже толерантність інтерпретується як чеснота справедливості»[6]. Отже, дослідження поняття толерантності виявляє необхідність дотримання загально визначених морально-етичних норм та чеснот, де культура виступає певним фундаментом, який поєднує у собі культурні і релігійні особливості.

Адже як зазначають О. Гьофе та Р. Форст «нормативні засади справедливого суспільного буття, тобто чесної участі всіх громадян в основних суспільних структурах, є (в означеному контексті) одночасно нормативними засадами взаємної толерантності, а не толерантна поведінка є глибоко несправедливою»[9, с.131]. Отже нам залишається лише запропонувати спробувати унормувати ненормоване заради формування такого нового суспільства в якому б рівень толерантності був набагато більшим ніж терпимість, що буде говорити про високий рівень свободи, гідності людини тощо. Це пов'язане з тим, що значний вплив на питання визнання, толерантності та терпимості має стан розвитку суспільства. Як показує практика, толерантнішим є більш розвинуте суспільство, що досягається вихованням особистості через постійне підвищення рівня культури, дотримання усталених загальнолюдських морально-етичних норм, чеснот у контексті прав людини, свободи та людської гідності, особливо на національному та побутовому рівнях. Ось що говорить Є. Бистрицький підсумовуючи свої дослідження толерантності за умов конфлікту культур, а саме: «Йдеться про вихідне прийняття сьогоднішньої позиції абсолютної й тому рівноправної відмінності культурних світів, різних ідентичностей. Тільки в цій перспективі вгамуються ті, хто бажає володарювати від імені загальних культурних цінностей і досягнень, ті, хто розуміє культуру не як мету, а лише як засіб власного політичного утвердження та боротьби. Методологія толерантності є лише регулятивним ідеалом визнання Іншого як абсолютно рівноправної за своєю культурою - етнічною, національною тощо - цінності, за невизнанням максимальної автономності якої - тінь найжахливішого конфлікту: війни світів.»[2, с.114]. Під час дослідження толерантності можна ототожнювати її з так званими «максимами» чи чеснотами. Так, на думку П. Рікера «існують максими, які успішно проходять випробування на універсалізацію», стаючи обов'язками, які «не є редукованими в логічному розумінні поняття, але похідними, в міру того, що ми могли б назвати висловлюваннями смислу, які виробляються у буденній практиці» і тому «множина обов'язків є наслідком того факту, що саме до множини максим, які самі відповідають різноманітності ситуацій, і прикладається формальне правило»[5, с.315]. До таких, наприклад, можна віднести справедливість, рівність, повагу, ідентичність тощо. Проте й досі не вироблено необхідних засад для подальшого безконфліктного існування за взаємної толерантності, визнання в умовах мульти-національного, релігійного, конфесійною, культурного та цивілізаційного суспільних груп в межах однієї країни.

Певною парадоксальністю виступає сучасний розвиток суспільства. З одного боку нове суспільство починає віддавати перевагу толерантності на відміну від традиційного - де домінувала терпимість. З іншого боку те, що відбувається зараз із суспільством трансформує усі традиційно-усталені норми, які стосуються людського буття. Досить детально вказану тем розвив З. Бауман у свої працях, які стосуються питань глобалізації. Так, З. Бауман наголошує, що в епоху постмодерну «сім'я, шлюб, батьківські відносини, сусідство, робота багато в чому втратили свою роль оборонців меж соцієтальної фабрики» і тому цей певний вакуум «заповнюють «неоплеменні» локальні співтовариства, які конструюються», а це «приховує у собі загрозу нового витка насильства в історії» оскільки «його постсучасна специфіка полягає у відмові від регулювання і децентралізації проблем ідентичності; насильство реалізується за схемою «зроби сам»[1]. Сучасні технології виступають лише каталізатором-прискорювачем таких тенденцій. Іншою тезою З. Баумана виступає його бачення культури як певного культурного плюралізму, який призводить до втрати будь-яких «об'єктивних» ієрархій культурних цінностей», де «панівний ринок не визнає ніяких ієрархій, крім ходкості товару», а «діячі культури сприймають це як експропріацію і обрушують свій гнів на комерціалізацію культури», але при цьому «культурний вибір вже приватизований і будь-яка спроба відновити хоч якусь ієрархію культурних цінностей сприймається як грубе насильство», і тому «час слави і політичного впливу інтелігенції як групи, що несе колективну відповідальність за культуру та етичні стандарти нації, як колективного носія загальнолюдських цінностей пішло в минуле і навряд чи повернеться»[1]. З одного боку, це дає змогу розвивати альтернативні напрями, які не залежать від догм, а завдяки появі, так званої, «ринкової культури як ходового товару», дає змогу отримати як інвестиції на нові проекти в сфері культури, так і певну винагороду виробникам такого «культурного» продукту.

Висновки

толерантність суспільство етика персонал

Підсумовуючи дослідження толерантності як прояву гідного людського буття в сучасному світі можна відзначити, що разом із цивілізаційним розвитком, змінюються такі базові поняття як свобода, гідність, які трансформують нове розуміння толерантності та терпимості в умовах віртуального глобального простору, масової міграції та переміщень, а також нової культури спільної праці в мультинаціональному, релігійному, конфесійному, культурному і навіть цивілізаційному середовищі. Зважаючи на подальший розвиток суспільства питання толерантності, гідності потребує подальших розвідок.

Список літератури

1. Бауман З. Жизнь во фрагментах: Эссе о постмодернистской морали. Лондон: Блэкуэлл, 1995. \ [Електронний ресурс]

2. Бистрицький Є. Конфлікт культур і методологія толерантності [Текст] / Є. Бистрицький // Філософська думка. - 2011. - № 4. - С. 102-118.

3. Гьоффе О. Демократія в епоху глобалізації. - Київ,: ППС-2002, 2007. - 436 с.

4. Любивий Я.В. Віртуальне суспільство доби постмодерну// Соціокультурні та теоретичні засади філософії постмодерну. - К., 2017. - С176-242.

5. Рікер П. Сам як інший / П.Рікер; [пер. з фр. Андрушко, О. Сирцова]. - К.: Дух і Літера, 2000. 458 с.

6. Ситніченко Л.А. Толерантність як чеснота справедливості [Текст] / Л.А. Ситніченко // Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Філософія / ХНПУ ім. Г.С. Сковороди ; - Харків: ХНПУ, 2013. С.68-77.

7. Толерантність як вимога розуму та взаємного самообмеження / Г. Ковадло // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. - К., 2010. С.159-168.

8. Хома О. Філософські культури: терпимість, толерантність і визнання [Текст] / О. Хома // Філософська думка. - 2011. - № 4. - 76-89.

9. Forst R. Toleranz, Gerechtigkeit und Vernunft // Toleranz. Philosophische Grundlagen und gesellschaftliche Praxis einer umstrittenen Tugend. - Frankfurt/ Neu York, 2000. - P.119-143.

10. Rawls J. Gerechtigkeit als Fairness. Ein Neuentwurf. - Frankfurt am Main, 2006. - 316 p.

Размещено на Allbest.ru