Ієрархічна концепція суспільства в поглядах Ф. Ніцше та О. Шпенглера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ієрархічна концепція суспільства в поглядах Ф. Ніцше та О. Шпенглера

Захарчук О.Ф.,

кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії і педагогіки, Національний технічний університет «Дніпровська політехніка» (Україна, Дніпро)

Аналіз соціального аспекту в філософських системах Ф. Ніцше та О. Шпенглера в основному зачіпає їх ідеї, що стосуються відносин в ієрархічному суспільстві. Також досліджуються анти ієрархічні й антидемократичні інтенції в філософії даних мислителів.

Метою даної статті є: Порівняльний аналіз соціальних поглядів Ф. Ніцше та О. Шпенглера, які базуються на загальних для них ідеях ієрархічної структури суспільства. Яким чином необхідність ієрархічного принципу зв'язується обома філософами з ірраціональним баченням природи соціуму і відносин в ньому. ніцше шпенглер соціальний антидемократичний

В контексті цілей і завдань даної роботи, основним дослідницьким методом є компаративний метод.

Ключові слова: Ф. Ніцше, О. Шпенглер, ієрархічне суспільство, демократія, буржуазія, раціоналізм, ірраціоналізм.

HSOCIETY'S IERARCHICAL CONCEPT IN THE VIEWS OF F. NITCHE AND O. SPENGLER

Zaharchuk A. F.,

Ph.D., Associate Professor, Department of Philosophy and Pedagogy, Dnipro University of Technology (Ukraine, Dnipro),

The analysis of the social aspect in the philosophical systems of F. Nietzsche and O. Spengler mainly affects their ideas regarding relations in a hierarchical society. It also explores anti-hierarchical and antidemocratic intentions in the philosophy of these thinkers.

The purposes of this article are: Comparative analysis of the social views ofF. Nietzsche and O. Spengler, which are based on their common ideas of the hierarchical structure of society. How the need for a hierarchical principle is associated by both philosophers with an irrational vision of the nature of society and relations in it.

In the context of the goals and objectives of this work, the main research method is the comparative method.

Keywords: F. Nietzsche, O. Spengler, hierarchical society, democracy, bourgeoisie, rationalism, irrationalism.

Актуальність аналізу соціальних поглядів Ф. Ніцше та О. Шпенглера пов'язана в першу чергу з їх критичним осмисленням тенденцій розвитку європейського суспільства в період Новітньої історії. Дані мислителі як представники філософії життя внесли цінний внесок в процес осмислення західною філософією кризових явищ властивих сучасної цивілізації.

Співвіднесення соціальних поглядів Ф. Ніцше та О. Шпенглера бачиться продуктивним і в аспекті вивчення безпосереднього змісту даних поглядів, які об'єднані загальним ірраціональним підходом, але природно мають і відрізняє їх специфіку, яка, своєю чергою, може бути краще прояснена при використанні компаративного методу дослідження.

Так соціальний аспект поглядів Ф. Ніцше зачіпається і в дослідженнях багатьох сучасних українських авторів, серед яких можна назвати таких як: Бичко А. К., Панченко В., Загурської Н. В., Ємельянової Н. Н.

Природно, що соціальний аспект поглядів О.Шпенглера також досліджується великим числом вітчизняних авторів, до них відносяться такі автори як: Бредун І. В., Цимба- люк Н. М., Троельнікова Л. О., Алексєєнко І., Кузьменко В. П.

Метою даної статті є: Порівняльний аналіз соціальних поглядів Ф. Ніцше та О. Шпенглера, які базуються на загальних для них ідеях ієрархічної структури суспільства. Яким чином необхідність ієрархічного принципу зв'язується обома філософами з ірраціональним баченням природи соціуму і відносин в ньому.

Для досягнення цієї мети слід вирішити ряд завдань:

- які соціальні класи та чому повинні перебувати на вершині соціальної піраміди;

- яким чином аргументується сама необхідність існування і побудови ієрархічного суспільства, яка в цій аргументації роль ірраціональних підстав;

- чи існують відмінності в оцінках Ф. Ніц- ше та О. Шпенглера ряду соціальних явищ, які саме ідеї та положення вчення впливають на відмінності в оцінках тенденцій в соціальному процесі;

- в чому продуктивність критичного осмислення Ф. Ніцше та О. Шпенглером соціальних проблем щодо сучасних суспільних реалій.

Важливу роль в соціально-політичних побудовах Ф. Ніцше та О. Шпенглера грають їхні погляди на структуру суспільства. Саме проблеми співвідношення певних класів суспільства, на думку цих мислителів, безпосереднім чином визначають хід історичного розвитку, а також багато аспектів соціально-політичного процесу.

Що стосується оцінки ролі тих чи інших класів в житті суспільства, то слід вказати на концептуальну близькість і певну спадкоємність поглядів О. Шпенглера до відповідних поглядів Ф. Ніцше. Як і Ф. Ніцше, О. Шпенглера можна сміливо віднести до апологетів ієрархічного, елітарного суспільства.

У певному сенсі можна навіть стверджувати, що всі філософські побудови Ф. Ніцше та

О.Шпенглера, які зачіпають соціально-політичну сферу покликані виправдати та довести необхідність елітарного принципу організації суспільства.

Основним моментом ієрархічних поглядів О. Шпенглера на суспільство, як і у Ф. Ніцше, є апологетика природності поділу суспільства на клас панів і клас рабів. Як і Ф. Ніцше, О. Шпенглер доводить, що тільки еліта, що володіє певними якостями, які їй органічно притаманні, може успішно управляти суспільством, державою. Життєздатним і повноцінним, в найширшому сенсі цього слова, на думку обох мислителів, може бути тільки ієрархічне суспільство. Зрозуміло, що конкретні трактування та подання О. Шпенглером цих загальних ідей мають суттєві відмінності від ніцшеанських трактувань цих же ідей.

Говорячи про соціальну структуру, О. Шпенглер використовує терміни «стану» і «класи». Те як мислитель розуміє сутність і відмінності між цими двома термінами має велике значення для розуміння його ієрархічних поглядів.

Згідно з уявленнями філософа, суспільство з самого початку своєї історії ділиться на дві нерівні частини: Перша, найкраща його частина -- це прасословія знаті та духовенства, друга частина -- всі інші класи суспільства, головне завдання яких підкорятися першого стану.

Говорячи про стани знаті та духовенства, О. Шпенглер відразу ж робить акцент на їх принциповій відмінності від інших соціальних груп. При цьому корінь цієї відзнаки лежить в ірраціональній сфері, яка дана згори.

«Що лежить в основі обох прасословій і тільки їх одних -- це ідея. Завдяки їй вони інтенсивно відчувають свій ранг, визначений Богом і тому не підлягає критиці ... Люди, що належать до цих станів внутрішньо, а не тільки на ім'я, дійсно являють собою щось інше, ніж залишок: їхнє життя на противагу селянському та буржуазному цілком спирається на символічному гідність» [8, с. 349].

У Ф. Ніцше так само простежується подібна думка про принципову відмінність класу панів від інших станів, в силу їх особливого, креативного характеру. Мораль панів «не вимагає схвалення і стверджує: « що шкідливо для мене, є шкідливо саме в собі», вона усвідомлює себе тим, хто робить речі шанованими, вона створює цінності» [2, с. 122]. Ф. Ніц- ше та О. Шпенглер близько розуміють особливу природу вищих класів, на підставі того, що тільки їм доступна істина буття або вони їй причетні.

Отже, принцип нерівності споконвічний, визначений самим Богом. Є обрані люди, яких

Бог зазначив вищим сенсом існування та інша маса людей, які не мають вищих цілей. Дана ідея сама по собі може бути сприйнята позитивно в тому сенсі, що дійсно люди відрізняються один від одного, і ці відмінності можуть визначати життя людини, в тому числі і в плані значення для соціуму. Однак О. Шпенглер говорить не просто про індивідуальні відмінності людей, він їх жорстко пов'язує з певними соціальними групами. Вибрані можуть реалізувати своє вище призначення тільки в рамках стану знаті або духовенства. О. Шпенглер пояснює такий стан справ через опис відмінностей між станами та класами. «Окремо від справжньої станової культури стоять всюди професійні класи ремісників, чиновників, художників і робітників. Їх виділення засноване на суто технічних навичках, а значить, не на символіці часу і простору; їх традиції також обмежуються технікою, а не власними звичаями або мораллю, як то часто-густо присутня в економіці або науці. Внаслідок цього над ними тяжіє якась відчуженість, позбавленість правил, найчастіше якась підозрілість.

... Таким чином, історії станів немає до професійних класів рішуче ніякого діла, вона є відбиття метафізичного моменту у вищій людині. Момент цей підноситься до великої символіки в різних видах життя, яке є вічною течію, і в цих-то видах історія культур і здійснюється» [8, с. 364-365].

Як можна побачити, стани в О. Шпенглера самі по собі мають певний метафізичний статус, який і реалізується у вищій людині. Класи ж не володіють в силу своєї спрямованості на виробництво чого-небудь, якимсь вищим сенсом. Духовне або ж матеріальне виробництво за О. Шпенглером також не дає можливості сформувати класам власну мораль і моральність, тобто, у класів немає можливості самоідентифікуватися не за професійними ознаками.

Ф. Ніцше подібно до О. Шпенглера також наділяє мораль рабів негативним характером через відсутність в ній надійної онтологічної основи. Мораль раба, каже філософ, «є воля до заперечення життя», прихований інстинкт знищення, принцип занепаду, приниження, наклепу» [5, с. 54].

Близькість між поглядами Ф. Ніцше та О. Шпенглера простежується і в їх взаємному прагненні обґрунтувати переваги соціальної нерівності спираючись на біологічні підстави.

У Ф. Ніцше дана тенденція найбільш чітко виражена в його концепції ієрархічного суспільства.

Необхідність побудови ієрархічного суспільства у Ф. Ніцше виражається через поняття експлуатації. Дане поняття у філософа носить найбільш яскраво виражене біологічне забарвлення.

Несправедливість, експлуатація це первинний людський інстинкт, вона «перебуває у зв'язку з сутністю всього живого, як основна органічна функція, вона є наслідком дійсної волі до влади, яка саме і є воля життя» [3, с. 381]. А раз так, то не може бути й мови про економічні, соціальні, моральні оцінки даного явища. Спроби усунути експлуатацію з суспільних відносин, прагнення уникати насильства як слідства експлуатації характеризується Ф. Ніцше як «воля до заперечення життя, принцип розпаду і загибелі» [3, с. 381].

Прагнучі обґрунтувати необхідність і природність ієрархічного суспільства, Ф. Ніц- ше так само часто вживає, наприклад термін «інстинкт»: «Є інстинкт розпізнавання рангу, який перед усім, є ознакою високого рангу; є насолода, що доставляється нюансами шанування, і вона вказує на знатне походження і пов'язані з ним звички» [3, с. 388].

«Біологічна» аргументація простежується також в О. Шпенглера в продовженні його ідей щодо станів. Стани засновані не на професійній основі, вони, на думку О. Шпенглера, органічно виростають «від землі», пов'язані з нею приблизно також як селяни. «Знать та духовенство спочатку виростають посеред сільської місцевості» [8, с. 363]. «Духовенство мікроскопічно і тваринне, знать космічна і рослинна -- звідси її глибокий зв'язок з землею» [8, с. 359]. Цей природний характер станів, їх близькість до тваринних і рослинних форм автоматично знімають можливі внутрішні суперечності. Біологічний характер станів краще всякого розуму дозволяє їх представникам орієнтуватися в навколишній дійсності.

За великим рахунком ідея О. Шпенглера про винятковість станів зводиться до двох моментів: 1. Стани метафізичні за своєю природою. 2. Метафізична сутність станів можлива, тому що вони є природними утвореннями, є наслідком самої природи, самого життя.

Водночас слід зазначити деякі можливі різночитання біологічного аспекту у Ф. Ніцше та О. Шпенглера. Так А. Н. Мочкін зазначає: «На відміну від А. Шопенгауера, у якого аргументація носила підкреслено біологічний характер, що робить його консерватизм як би таким, що виходить з природно-біологічної сутності роду Людина, консерватизм Ф. Ніцше -- це насамперед «естетизм», історичний редукціо- нізм, хоча і біології все ж відводиться велике місце. І якщо А. Шопенгауер тільки мріяв про реалізацію платонівської республіки як своєрідної аристократичної, євгенічно виведеної «касти деспотів», то Ф. Ніцше прямо вказує: «рабство належить до сутності культури» [1, с. 157-158].

Оцінку Ф. Ніцше релігії можна коротко сформулювати у вигляді наступної тези: релігія є негативним явищем, бо служить інтересам більшості та насаджує мораль слабких, яка пригнічує природні прояви сили та волю до влади -- основні закони життя. Для Ф. Ніц- ше в цьому питанні ключовим моментом є те, що релігія проявляє себе як явище, що допомагає державі насадити в суспільстві масовий тип людини, шкідливий для справжньої мети суспільства -- появи надлюдини. Релігія необхідно такій державі, яке є опікуном «неповнолітнього натовпу» [7, с. 444].

По суті, з оцінок співвідношення держави та релігії у Ф. Ніцше можна зробити висновок про їх своєрідний симбіоз, який з боку релігії, духовенства покликаний забезпечити державі легітимний характер: «Без сприяння духовенства ще й тепер ніяка влада не може стати «легітимною». Таким чином, уряд, який абсолютно опікає та ретельне збереження релігії необхідно йдуть рука об руку» [7, с. 444].

Необхідною умовою збереження держави є релігійна віра саме у своєму первинному, сакральному значенні. Коли в народі руйнується релігійна віра, руйнується і держава. Тому держава і церква у Ф. Ніцше виступають як єдине поняття, він підкреслює їх загальний негативний характер: «Церква -- це рід держави, і при тому найбрехливіший» [6, с. 116].

В ієрархічних теоріях Ф. Ніцше та О. Шпенглера чималу увагу приділяється критичному аналізу концепцій, які відстоюють інтереси більшості. У обох філософів дана критика спрямована в першу чергу на концепцію демократії.

Критику демократії О. Шпенглер починає з далеких підступів. Він починає критичний розгляд цієї проблеми з аналізу «третього стану» - буржуазії, виникнення якої знаменує собою початок історичного регресу.

Саме буржуазія, на думку О. Шпенглера, є тією головною силою, яка відтісняє від управління державою знать та духовенство, і надалі своєю діяльністю готує державу і суспільство до їх неминучої стагнації та загибелі в формі цивілізації.

О. Шпенглер, констатує, що боротьба буржуазії зі знаттю і духовенством за політичну владу, яка траплялася в історії, своєю причиною мала абсолютно ірраціональні, суб'єктивні моменти. Причиною даного соціального конфлікту мислитель називає «відсутність розуміння древніх символів, на місце яких тепер заступають цілком очевидні інтереси, нехай то будуть всього лише побажання натхнених мислителів побачити свої уявлення реалізованими» [8, с. 422].

Визнаючи наявність в середовищі буржуазії очевидних інтересів, О. Шпенглер все ж вважає, що каталізатором даного соціального конфлікту виступають зовсім не вони, а відсутність у буржуазії належного розуміння древніх символів (дане «розуміння» звичайно ж, не відноситься до раціональної сфери). Може бути, у буржуазії є певні економічні, політичні та інші інтереси, проте вони, мабуть, навіть не вторинні, а третинні. Перше місце, як уже зазначалося, О. Шпенглер віддає розумінню давніх символів, друге - «побажанню натхнених мислителів побачити свої уявлення реалізованими», і вже в самому кінці все інше, куди входять і об'єктивні інтереси буржуазії.

Цю «ієрархію» причин О. Шпенглер обґрунтовує виходячи зі своєї основної передумови про примат ірраціонального над раціональним. Філософ пов'язує процес піднесення «третього стану», який губить державу і культуру з раціоналізацією суспільної свідомості. Перемога раціоналізму в політичній сфері призводить до того, що «цінністю володіє лише те, що в стані виправдатися перед розумом; однак, позбавлена величі, наскрізь символічної й саме через це метафізично дієвої форми, національне життя втрачає силу, необхідну для того, щоб самоствердитися посеред історичних потоків існування» [8, с. 422].

Якщо світ за своєю сутністю ірраціональний, то він, природно, повинен управлятися ірраціональними законами. Тому О. Шпенглер в контексті своїх поглядів цілком логічно вважає об'єктивні чинники та розум, який може їх пізнати не тільки чимось незначним, але і просто шкідливим.

Не випадково тому, що всі уявлення про державу та суспільство які суперечать переконанням О. Шпенглера, останній прагнути пов'язати з раціоналізмом. Раціоналізм як такий, що не відображає закони дійсності повністю дискредитує і робить нежиттєздатною будь-яку теорію, будь-яку політичну систему.

Буржуазія як прагматичне, раціональне утворення крім усього іншого не може нести в собі якийсь вищий сенс, який відповідав би метафізичної сутності буття, і забезпечував життєздатність даного соціального шару. «Не буде тут і власних традицій і символіки, бо шляхетне буржуазне суспільство походить зі знаті, а також має багато від міського благочестя раннього християнства» [8, с. 373]. Знать і духовенство, як відомо, не суперечливі всередині себе, як в біологічному організмі не суперечать один одному окремі органи. Природність знаті та духовенства знаходиться в гармонії з метафізичними законами буття, і ця гармонія передбачає можливість творення власного благочестя, звичаїв і символіки.

Якщо говорити про негативні моменти в трактуванні демократії у Ф. Ніцше, можна послатися на слова А. Н. Мочкіна, який писав, що Ф. Ніцше, «бувши опонентом ліберальної демократії свого часу, і сам рух лібералізму ХІХ століття визначав як форму «нігілізму» і «декадансу», висхідну за своїми філософськими коріння до більш ніж двотисячолітньої історії європейської культури, європейського раціоналізму і християнського монотеїзму» [1, с. 167].

Але як до тимчасового явища життя сучасного суспільства Ф. Ніцше ставитися до демократії прихильно. Головну позитивну роль демократії філософ бачить в її покликанні оберігати та зберігати культуру, а так само в тому, що вона є фундаментом для майбутнього, яке сучасними адептами демократії ще не усвідомлюється. «Мабуть, демократизація Європи є одна з ланок ланцюга, величезних попереджувальних заходів, якими зайняті розуми нового часу і якими ми відокремлюємося від середньовіччя. Ми переживаємо тепер період циклопічних споруд; виробляється остаточне зміцнення фундаменту, щоб майбутнє могло безпечно зводити на ньому яку завгодно будівлю, споруджуються кам'яні греблі та оплоти, для захисту від варварів, від інфекцій, від лісового та розумового поневолення, бо неможливо допустити, щоб ниви культури були спустошені за ніч бурхливими гірськими потоками що раптово нахлинули [4, с. 374].

Демократія для Ф. Ніцше цінна не з аксіо- логічної точки зору, а як передумова для складання нового «понад національного і кочового способу людини», який в силу своїх певних рис, що сформувалися в умовах демократії, «підготовлений до рабства» і стане середовищем для появи сильних людей, тиранів.

«Демократизація Європи хилиться до народження типу, підготовленого до рабства в найтоншому сенсі слова: сильна людина в окремих і виняткових випадках повинна ставати сильнішою і багатшою, ніж вона, можливо, була коли-небудь дотепер, -- завдяки відсутності впливу забобонів на її виховання, завдяки величезній різноманітності вправ, мистецтв і притворів» [3, с. 362]. Бачимо, що демократія, на думку Ф. Ніцше, рухається до своєї протилежності -- тиранії меншини, як до підсумку антропологічних змін людини, що викликані демократією.

При цьому, наприклад, О. Шпенглер, вважає тиранію формою деградації та однозначно негативним явищем, в той час, як сам Ф. Ніц- ше до тиранії більш прихильний, що пояснюється через його концепцію надлюдини.

Абсолютно ясно, що підсумком всієї цієї «підготовки», головним підсумком буде поява надлюдини. Саме через ідею надлюдини можна найбільш адекватно зрозуміти, чому демократія для Ф. Ніцше не є абсолютним злом. Якщо демократія, нехай і опосередковано, але все ж допомагає становленню надлюдини, в будь-якому випадку, вона принципово не протистоїть цій ідеї, значить вона прийнятна, бо мета виправдовує засоби.

Цікаво, що, наприклад, в соціально-політичній концепції О. Шпенглера, демократія постає як однозначно негативне явище, саме тому, що за нею не стоїть нічого, ніякої кінцевої мети (якої в О. Шпенглера в соціально- політичній концепції просто немає). Через це демократія розумілася О. Шпенглером просто як форма відмирання аристократії, вона уособлює перехід культури в цивілізацію. «Аристократичність досконала культура, демократична починається цивілізація світових столиць, поки протилежність між ними не виявляється знятої в цезаризму» [8, с. 477].

Головний докір О. Шпенглера буржуазії -- це те, що вона розчищає дорогу не ієрархічним формам управління, в яких тріумфує принцип масовості згубний для культури. «Це щось абсолютно безформне, з ненавистю переслідує будь-якого роду форму, все відмінності в ранзі, всяке упорядковане володіння, впорядковане знання .... Маса -- це кінець, радикальне ніщо» [8, с. 377]. Принцип масовості -- ось, на думку О. Шпенглера, абсолютне зло. Маса -- це головний атрибут цивілізації, яку філософ протиставляв культурі як повний занепад і деградацію «істиною життя», як кінець історії.

На завершення даного розгляду, можна зробити наступні висновки:

Ф. Ніцше та О. Шпенглер подібним чином оцінюють необхідність існування в суспільстві ієрархічної моделі. Основним аргументом на її користь в обох філософів виступає уявлення про природність принципу ієрархії, його автентичності життю як такому. Дана природність може бути також зрозуміла як ір- раціоналістична за своїм характером. Ф. Ніц- ше та О. Шпенглер підкреслюють, що вищі класи отримують санкцію на панування саме тому, що їх природа лежить не в раціональній, а в ірраціональній площині.

Визначним моментом в розумінні структури вищого класу є різна інтерпретація у Ф. Ніцше та О. Шпенглера ролі духовенства в суспільстві. Якщо О. Шпенглер відносить духовенство до істинної еліти, то Ф. Ніцше жорстко відокремлює духовенство від істинного класу панів, вважаючи, що існування релігії цілком обумовлено наявністю нижчих класів.

Таким же чином, мають місце деякі розбіжності між Ф. Ніцше та О. Шпенглером в їх оцінках ролі демократії. Обидва мислителі вважають демократію неістинною формою суспільного устрою. Однак, якщо О. Шпенглер категоричний в її неприйнятті, то Ф. Ніц- ше знаходить в ній певний позитивний сенс, який в його поглядах пов'язаний з ідеєю надлюдини, появі якої на певному етапі може сприяти й демократія.

В цілому ж критика Ф. Ніцше та О. Шпенглера соціального процесу, особливо в культурному контексті, по-новому реалізувала критичну тенденцію в західній філософії. Критичний підхід в період Новітнього часу найбільш повно виразився в концепції кризи сучасної цивілізації, чому певною мірою сприяли ідеї даних філософів.

Список використаних джерел

1. Мочкин А. Н. Метаморфозы консерватизма в философии А. Шопенгауэра и Ф. Ницше // От абсолюта свободы к романтике равенства: (Из истории политической философии). - М.: РАН. Институт философии, 1994. - С. 146 - 168.

2. Ницше Ф. Воля к власти. Опыт переоценки всех ценностей: Пер. с нем. - М.: Московский рабочий, 1991. - 286 с.

3. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла // Ницше Ф. Сочинения: Пер. с нем. - В 2 Т / Мысль. - М., 1990. - Т.2 - С. 238 - 406.

4. Ницше Ф. Странник и его тень. // Ницше Ф. Избр. произведения: В 3 Т.: Пер. с нем. / REFL- book. - М., 1994. - Т.2: Странник и его тень. Смешанные мнения и изречения. - С. 270 - 399.

5. Ницше Ф. Рождение трагедии, или эллинство и пессимизм опыт самокритики 1869 - 1871: Пер. с нем. - В. 2 Т / Мысль. - М., 1990. - Т.1 - С. 47 - 157.

6. Ницше Ф. Так говорил Заратустра: Пер. с нем. - М.: Издательство Московского университета, 1990. - 302 с.

7. Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое // Ницше Ф. Сочинения: Пер. с нем. - В 2 Т / Мысль. - М., 1990. - Т.1 - С. 231 - 490.

8. Шпенглер О. Закат Европы. В 2 Т. / Мысль.

- М., 1998. - Т.2: Всемирно-исторические перспективы. - 607 с.

References

1. Mochkin AN Metamorphoses of conservatism in the philosophy of A. Schopenhauer and Nietzsche // From the absolute of freedom to the romance of equality: (From the history of political philosophy). - M.: RAS. Institute of Philosophy, 1994. - P. 146 - 168.

2. Nietzsche F. The will to power. Experience of revaluation of all values: Per. with him. - Moscow: Moscow Worker, 1991. - 286 p.

3. Nietzsche F. On the other side of good and evil // Nietzsche F. Essays: Per. with him. - In 2 T. / Thought.

- M., 1990. - T 2 - S. 238 - 406.

4. Nietzsche F. The Wanderer and his shadow. // Nietzsche F. Izbr. works: In 3 T .: Per. with him. / REFL - book. - M., 1994. - Vol.2: The Wanderer and His Shadow. Mixed opinions and sayings. - P. 270 - 399.

5. Nietzsche F. The birth of tragedy, or Hellenism and pessimism experience of self-criticism 1869 - 1871: Per. with him. - V. 2 T. / Thought. - M., 1990.

- T.1 - S. 47 - 157.

6. Nietzsche F. So said Zarathustra: Per. with him.

- Moscow: Moscow University Press, 1990. - 302 p.

7. Nietzsche F. Human, too human // Nietzsche F. Essays: Per. with him. - In 2 T. / Thought. - M., 1990.

- T.1 - S. 231 - 490.

8. Spengler O. Sunset of Europe. In 2 T. / Thought.

- M., 1998. - Vol.2: World-historical perspectives. - 607 p.

Размещено на Allbest.ru