Власність і держава в контексті філософсько-правового осмислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Власність і держава в контексті філософсько-правового осмислення

Михайленко Р.В. - кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ, м. Київ

Мета. Автор прагне дослідити види власності в сучасній державі. Сучасне суспільство є складним утворенням, від опрацювання низки компонентів якого залежить його розвиток, що є результатом розвитку політичних, правових, економічних підсистем суспільства в загальному розумінні. Значну роль у цьому процесі має власність. У статті висвітлено проблему власності й держави. Феномен власності розглянуто як філософську категорію власності. Власність є важливим фактором розвитку суспільства, держави й свободи людини. Ключове завдання автора статті - дослідження власності, наближення до сутності цього явища. Методологія. Методи дослідження зумовлені його характером. У статті використано передусім діалектичний і системно-структурний методи, методи логіки. Наукова новизна. Аналізуючи власність і державу на шляху їхнього генезису, розвитку й становлення в теоретичному спадку філософії, автор аналізує багаторівневу приватну власність як філософську категорію. Слід зазначити, що всі структури власності проаналізовано загалом крізь призму приватної власності. Підґрунтям індивідуальних прав людини є власність. Вона не є лише матеріальним надбанням - це головний чинник утвердження особистості. Система приватної власності встановлює індивідуальність й особистість шляхом укладення договірних відносин. Договір встановлює право власності через інституціоналізовані норми державних правових форм регулювання. Висновки. У статті проаналізовано ключові концептуальні підходи до розуміння природи власності як філософської категорії. Автор досліджує значущу філософську концепцію власності, її вплив на формування суспільних відносин в економічному, соціальному, правовому, політичному й державному способі регулювання та організації суспільного буття.

Ключові слова: держава; приватна власність; філософська категорія власності; власність; право власності; свобода людини; еволюція.

Вступ

Мета і завдання дослідження

На підставі вищевказаного метою є дослідити, яких видів набуває власність у сучасній державі. А справжнє завдання полягає в тому, щоб створити умови для дійсного засвоєння кожним індивідом усього багатства культури, накопиченого в межах держави, власності та її форм.

Виклад основного матеріалу

Держава як спосіб організації суспільства є основною формою сучасності. На різних етапах розвитку народи приходили, часто незалежними один від одного шляхами, до висновку про важливість створення органу, що здійснював би їхню охорону й забезпечував права та свободи. Тому причиною появи держави в різних народів є усвідомлення необхідності загального управління задля підтримання життєво важливих умов існування спільноти. У державі народ мав нагоду об'єднати свої сили, дисциплінувати діяльність членів суспільства та спрямувати їх на досягнення певних цілей. Держава виникла як закономірний, об'єктивний результат природної еволюції суспільства на певному етапі його розвитку (Butenko, 2016).

У широкому значенні держава - це країна, суспільство, розташоване на певній території та кероване певними органами державної влади. Держава є головним інститутом політичної системи суспільства, що є організаційним направляючим і контрольним щодо діяльності людей і відносин між соціальними групами, класами й націями. Матеріалізм розглядав виникнення держави як наслідок суспільного розподілу праці, створення приватної власності на засоби виробництва, розшарування суспільства на класи. Щоб класи з протилежними економічними інтересами не знищили один одного, потрібна була організація, котра б стримувала боротьбу класів, тримала суспільство в межах порядку.

Вивчаючи сутність держави, Маркс обґрунтовував, що держава відособлює приватну власність від суспільства, доводить її до абстрактної самостійності. Влада політичної держави над приватною власністю зводиться до домінування влади приватної власності, до її сутності, яка доведена до існування. Тому політичній державі на протилежність цій сутності лишається ілюзія, нібито вона є визначальним, тим часом як вона є визначуваним. Держава змінює волю суспільства, але вона це робить лише для того, щоб дати існування волі приватної власності, яка не підкорена суспільству, і визначити це існування вищим існуванням політичної держави, вищим моральним існуванням. Держава, на думку філософа, існує лише як політична держава. Отже, брати участь у владі - значить брати участь у політичній державі, виявляти своє буття як члена політичної держави, як члена держави загалом (Marks, 1980). Тому, коли власність і влада належать бюрократії, маємо одну з форм приватної власності. Маркс зауважував: «Оскільки бюрократія є по своїй суті “держава як формалізм”, то вона є нею і щодо своєї мети. Дійсна мета держави є, таким чином, бюрократії протидержавною метою. Дух бюрократії є “формальний дух держави”. Тому вона перетворює “формальний дух держави” або дійсне бездушшя держави на категоричний імператив. Бюрократія вважає саму себе кінцевою метою держави. Оскільки бюрократія робить свої “формальні” цілі своїм змістом, то вона скрізь вступає в конфлікт з “реальними” цілями. Вона змушена через це видавати формальне за зміст, а зміст - за дещо формальне» (Marks, 1980, р. 255).

Держава та власність тісно взаємодіють. Сучасна держава повинна знаходити можливості конкурувати серед інших держав. П. Петровський зазначає: «Сучасний стан розвитку України характеризується як незавершений процес трансформації всіх сфер суспільства, перехід від радянських атрибутів загальнодержавної власності, командно-авторитарної форми управління тощо до сучасних стандартів ринкової економіки та демократичних засад організації суспільних відносин. Масштаби й глибина модернізації вимагають відповідного якісного наповнення постановки завдань, прийняття кардинальних рішень і формування дієвих чинників розвитку. До останніх належить соціальний інститут приватної власності, що виконує низку надважливих функцій в сучасному суспільстві» (Petrovskyi, 2017, р. 91). На переконання С. Бутенка, важливим є те, що «процес соціалізації економіки не передбачає повного усуспільнення засобів виробництва, тому не є тотожним за своєю суттю процесу соціалістичної перебудови економічних відносин, згідно з ідеологією марксизму. Тобто йдеться не про ліквідацію відносин приватної власності, а про посилення впливу держави на економічну діяльність суб'єктів усіх форм власності з метою їх переорієнтації на повніше задоволення соціальних потреб соціуму згідно з вимогами часу» (Butenko, 2018, р. 120). Приватна власність трансформується у суспільну та усуспільнену. Усуспільнену й суспільну власність слід розрізняти. Усуспільнення в нашій філософській традиції було, по суті, зредуковане до єдиного, причому зовсім не визначального, його змісту та значення. Воно було ідентифіковане з процесом, що має своїм результатом встановлення та повне домінування суспільної власності на засоби виробництва. Таким чином була ліквідована відмінність між усуспільненим і суспільним, а суспільне усвідомлювалося у межах гносеологічної сваволі (Balaban, 2020).

Процес усуспільнення власності має виражатися через рух усуспільнення й усуспільненої власності. Якщо рух приватної власності, породжений вже наявним існуванням посталої приватної власності, породжував нове залучення найманої праці та низьку форму відтворення існування найманих робітників, то рух усуспільнення власності має стати рухом на дійсну власність, на опанування нею (Rakhmanov, 2019). Праця з метою усуспільнення є працею не лише для самовідтворення індивіда, вона повинна мати характер руху до освоєння нових форм праці. Рух усуспільнення власності давно відбувається вже в практичному житті. Про це свідчить те, що приватна власність якнайчастіше приходить до розбіжності з процесом виробництва капіталу. Цей висновок слід тлумачити так, що нові форми власності у сфері капіталу дають можливість швидше й ширше відтворювати капітал, що змушує приватну власність знаходити себе в процесі цієї конкуренції (Kaas, Mellert, & Scholl, 2020). На зміну приватній прийшли асоційована, державна й інші форми власності, а останнім часом з'являється й міждержавна власність. Тому приватна власність нині має архаїчний характер. Про це свідчить широкий процес приватизації та роздержавлення. Таким чином усунення приватної власності відбувається природним шляхом. Але факт її усунення як провідної форми з арени виробництва не дає змоги сказати, що з усуненням приватної власності зникає відчуження й експлуатація. Навпаки, вони набувають більш удосконаленої та тотально-масової форми. І вже власність менше визначається володінням засобами виробництва, а більше - наявністю накопиченої праці у формі капіталу, розвитку техніки, технологій тощо.

Технічний прогрес є визначальним у формуванні усуспільненої власності. Хоча перші прояви усуспільнення дали революції, вони були лише суб'єктивними рухами до усуспільнення. А об'єктивними виявами, що фіксують процес усуспільнення, є технічна революція. Технічна революція сама породжує підґрунтя для усуспільнення власності і водночас стає її гарантом. Процес породження полягає в тому, що технічні умови для створення й підтримання їх в дії вимагали від соціуму усуспільнення власності. Бо, наприклад, створення й експлуатація атомної станції, або ж запуск космічного корабля вимагають праці колективів однодумців, які не можуть бути відчуженими від цього процесу. Трагедія Чорнобиля наочно показує, що державна форма власності є неспроможною у володінні такими механізмами.

Крім того, техніка є гарантом усуспільненої власності як соціального інституту, бо, наприклад, сам факт існування ядерної зброї - вже беззаперечний гарант підтримки й існування усуспільненої власності. І доки не буде відведена загроза ліквідації усуспільненої власності, доти людство не відмовиться від ядерної зброї. Також досить чітко видно, що техніка сама по собі не може розв'язати питання зняття відчуження й експлуатації, вона дозволяє створювати лише нові їх форми. Таке твердження виникає, з огляду на аналіз того феномену, за яким техніка по своїй суті лише відтворює економічний і формально- юридичний моменти власності, тобто сама в собі зберігає та несе протиріччя власності. Якщо, з одного боку, техніка має тенденцію до розширення у планетарному масштабі, то з іншого - призводить до планетарного протистояння блоків країн завдяки наявності існування ядерної зброї. У формі ядерної зброї техніка проявляється як не економічний, а саме як формально-юридичний момент власності, бо в економічному сенсі вона не дає змоги щось виробляти, а допомагає лише формувати соціальні відношення щодо розподілу власності взагалі та в конкретних її формах прояву. До речі, власність на ядерну зброю чітко показує, що зовсім не володіння засобами виробництва є сьогодні визначальним у сутності власності.

Л. Корольчук зауважує, що сучасне суспільство змінюється, і власність набуває нових форм. «Головною формою власності стає інтелектуальна. Володіння інформаційними ресурсами та можливість їх швидкого опрацювання відіграє найважливішу роль у досягненні провідних позицій в усіх сферах суспільного життя» (Korolchuk, 2018, р. 29). Інтелектуальна власність має характерну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності, творчому характері праці щодо їх створення, тобто це інститут власності на нематеріальні блага. Тут не діє класична тріада компетентностей власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад, об'єкт своєї інтелектуальної власності, його творець не позбавляється тим самим будь-яких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїм розсудом змінювати цей об'єкт і взагалі вважати його винятково своїм.

Наукова новизна

Наукова новизна зумовлена тим, що зазначену проблему таким чином ще не розглядали. Запропонований у цій статті підхід дає змогу виявити сучасні світоглядні настанови щодо феномену власності. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що досліджено специфічні зв'язки у взаємодії між сучасною державою та формами власності. Взаємодії власності й сучасної держави характерне продукування унікальних форм.

Висновки

У сучасному суспільстві статус власності змінюється (Dubina, 2018). Зокрема, приватна власність у своєму функціонуванні набуває рис суспільного й усуспільненого характеру. (Baum, Cooper, & Lusk-Stover, 2018). Також потрібно погодитись, що власники приватного майна несуть економічну й правову відповідальність, задовольняють певні соціальні потреби. Взаємозв'язок різних форм і видів власності дає змогу усвідомити сутність інтелектуальної власності, а також розвинути її. (Bolatto, Naghavi, Ottaviano, & Zajc, 2019; Cherep, & Kuznetsova, 2018; Demchyshak, 2017; Luniachek, Ruban, Timaniuk, Fesenko, & Chernenko, 2017; Stovpets, 2016). Перетворити власність приватну у власність суспільну та усуспільнену - у власність всього суспільства - означає перетворити її на реальну власність кожного конкретного індивіда, кожного члена суспільства, бо в іншому випадку суспільство як таке буде розглянуте як дещо абстрактне, як щось відмінне від реальної сукупності всіх індивідів, з яких воно складене.

власність суспільні відносини буття філософський

Список використаних джерел