Особистісні мотиви філософування: картезій та к’єркегор

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особистісні мотиви філософування: картезій та к'єркегор

А. М. Малівський

¹ Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна (Дніпро, Україна),

Мета аналізу - акцентувати змістовну спорідненість та спадкоємність в підходах Картезія та К'єркегора до тлумачення ключових чинників філософських шукань. Її реалізація передбачає прояснення таких моментів в позиціях обох мислителів: а) належні засади людського існування, б) чинники можливості свободи людини як умова її саморозбудови, в) своєрідність підходу до реалізації задачі доказу Бога. Теоретичний базис. Звертання до феноменології та герменевтики надає можливість осягнення ключових ідей мислителів як прояви їх особистостей. Новизна підходу автора полягає у переконанні щодо правомірності розгляду філософії Нового часу як форми реалізації запиту епохи на розбудову людини. Істотною передумовою розкриття теми статті є увага до останніх досліджень філософії Картезія, котрі демонструють ключову значущість антропології. Оскільки становлення власної позиції К'єркегора є діалогом зі знеособленим баченням філософії, то формою увиразнення споріднених мотивів вчень обох мислителів є акцентування особистісних мотивів філософування. Спорідненість шляхів та способів їх увиразнення. проявляється, по-перше, в дистанціюванні від знеособленої та дегуманізованої картини світу, по-друге, в релігійній спрямованості шукань та доказах існування Бога виходячи з конечної природи людини. Висновки свідчать, що сучасний рівень історико-філософської науки уможливлює обстоювання тези про змістовну спорідненість позицій Картезія та К'єркегора щодо розуміння основних мотивів філософування, котрі суголосні нинішнім шуканням. Окреслюючи контекст тлумачення К'єркегором антропологічного проекту Картезія, автор виходить з визнання детермінуючого впливу гегелівського тлумачення філософії взагалі та його тлумаченням Картезія зокрема. Означена констатація уможливлює тлумачення шукань К'єркегора як деконструкцію Гегеля, оскільки подальше некритичне збереження та відтворення його настанов оцінюється як загрозливе для і реалізації людиною свого духовного покликання. Спільний принциповий момент в позиціях обох мислителів - посилений інтерес до індивідуально- особистісних аспектів природи людини як конститутивного чинника доказу існування Бога.

Ключові слова: Картезій; К'єркегор; антропологія; природа людини; деперсоналізація; особистість; знання; віра; свобода

А. Н. МАЛИВСКИЙ¹

¹Днепропетровский национальный университет железнодорожного транспорта имени академика В. Лазаряна (Днипро, Украина),

ЛИЧНОСТНЫЕ МОТИВЫ ФИЛОСОФСТВОВАНИЯ:

Цель - акцентировать содержательную родство и преемственность в подходах Картезия и Кьеркегора к истолкованию ключевых факторов философских исканий. Ее реализация предполагает прояснение таких моментов в позициях обоих мыслителей: а) надлежащие основания человеческого существования, б) факторы возможности свободы человека как условие ее самосозидания, в) своеобразие подхода к реализации задачи доказательства Бога. Теоретический базис. Обращение к феноменологии и герменевтике делает возможным постижение ключевых идей мыслителей как проявление их личностей. Новизна. Автор исходит из убеждения в правомерности рассмотрения философии Нового времени как формы реализации запроса эпохи на развитие человека. Существенной предпосылкой раскрытия темы статьи является внимание к последним исследованиям философии Картезия, демонстрирующим ключевую значимость антропологии. Поскольку становление собственной позиции Кьеркегора является диалогом с обезличенным видением философии, то формой выражения родственных мотивов учения обоих мыслителей является акцентирование личностных мотивов философствования. Родственность путей и способов их выражения проявляется, во-первых, в дистанцировании от обезличенной и дегуманизированной картины мира, во-вторых, в религиозной направленности исканий и доказательствах существования Бога исходя из конечного природы человека. Выводы. Современный уровень историко-философской науки делает возможным отстаивание тезиса

⁰ содержательном родстве позиций Картезия и Кьеркегора в понимании основных мотивов философствования, которые созвучны нынешним исканиям. Очерчивая контекст толкования Кьеркегором антропологического проекта Картезия, автор исходит из признания детерминирующего влияния гегелевского толкования философии вообще и его толкованием Картезия частности. Данная констатация позволяет истолковывать поиски Кьеркегора как деконструкцию Гегеля, поскольку дальнейшее некритическое сохранения и воспроизводства его установок оценивается как угроза реализации человеком своего духовного призвания. Общий важный момент в позициях обоих мыслителей - усиленный интерес к индивидуально-личностным аспектам природы человека как конститутивного фактора доказательства существования Бога.

Ключевые слова: Картезий; Кьеркегор; антропология; природа человека; деперсонализация; личность; знания; вера; свобода

А. М. MДLIVSKYI

¹ Dnipropetrovsk National University of Railway Transport named after Academician V. Lazaryan (Dnipro, Ukraine),

PERSONAL PHILOSOPHIZING MOTIVES: DESCARTES AND KIERKEGAARD

Purpose of the рарегis to emphasize affinity and succession in the aррroaches of Descartes and Kierkegaard to the interpretation of key factors of their philosophical search. It could be implemented through understanding such viewpoints of both thinkers as a) appropriate reasons for human existence; b) possible factors for human freedom as a condition of self-actualization; c) original approach to prove the existence of God. Theoretical basis. The use of phenomenology and hermeneutics enable us to comprehend the key philosopher's ideas as the manifestation of their personalities. Originality. The author believes that it is quite right to refer to the philosophy of the early modern period as a form of its demand fulfillment for human development. An essential prerequisite for revealing the toрic of the article is a focus on the latest investigations of Descartes' philosophy, which demonstrate the anthropological significance. Since Kierkegaard's viewpoint was developed through depersonalized understanding of philosophy, related motives of their thoughts are expressed by emphasizing their personal motives of philosophizing. This affinity is reflected firstly, in distancing from depersonalized and dehumanized world view; secondly, in religion- oriented search and proof of God's existence based on human nature. Conclusions. Due to the modern state of historical and philosophical science, it is possible to argue that Descartes and Kierkegaard had content-related philosophizing motives, which are close to current search. Interpreting Descartes' anthropological project by Kierkegaard, the author states the accepted determining influence of Hegel's philosophy interpretation in general and his interpretation of Descartes, in particular. This argument allows to understand Kierkegaard 's search as Hegel's deconstruction, because further uncritical retention and reproduction of his viewpoints are evaluated as a threat to fulfill human spiritual calling. A common and important thing in the views of both thinkers is their strong interest in individual and personal aspects of human nature as a constituent factor of God's existence.

Key words: Descartes; Kierkegaard; anthropology; human nature; deрersonalization; рersonality; knowledge; belief; freedom

Вступ

У ході революції в декартознавстві, що відбувається впродовж останніх п'ятдесяти років, спостерігається радикальне переосмислення усталених уявлень та стереотипів ключових ідей мислителя. До числа тих філософських вчень, минулого, котрі і сьогодні мають істотний евристичний потенціал, належить спадщина данського філософа Сьорена К'єркегора. Якщо на поверхні знаходяться істотні відмінності їх оригінальних концепцій, то більш уважний погляд засвідчує наявність споріднених моментів. Тим спільним моментом, котрий об'єднує вчення Декарта та К'єркегора, є бачення мотивів філософського шукання істини. Змістовна конкретизація останніх передбачає увагу до запиту на розбудову особистісне орієнтованої етики. Аналізуючи існуючі публікації, доцільно відзначити, що донедавна в них домінувало наївне бачення спадщини Декарта, опираючись зокрема на тезу Гегеля та К'єркегора щодо дитячості способу його філософування. А тому споріднені моменти французького та данського мислителів вбачалися в наявності автобіографічних моментів, та гносеологізації вчення Картезія, котра проявляється в тлумаченні cogito та сумніву (Grimsley, 1966). Нещодавно побачило світ дослідження, автор якого окреслює своєрідність антропології данського мислителя та її змістовних зв'язків з попередниками, зокрема німецької класики та романтизму, стало недавно предметом окремої уваги (Marrs, 2015). На мою думку, істотною вадою даного дослідження (як і попередніх публікацій) є повна відсутність уваги до спадкоємності та спорідненості вчень Картезія та К'єркегора. А тому автор вбачає свою задачу в тому, щоб заповнити цю лакуну. Цим визначається мета статті - дослідити змістовну спорідненість та спадкоємність в підходах Картезія та К'єркегора до тлумачення ключових чинників філософських шукань. Змістовне її розв'язання передбачає прояснення таких моментів: а) інтерес до проблеми належних засад людського існування, б) як можлива свобода людини як умова її саморозбудови, в) як виглядає своєрідність підходу до реалізації задачі доказу Бога?

Виклад основного матеріалу Спорідненість проблематики

У ході ознайомлення з текстами К'єркегора важко не помітити його змістовну спорідненість з картезіанським баченням ключових проблем власного вчення - "Якими шляхами я піду?" та "Чим мені необхідно керуватися в житті?...". Мається на увазі знаменитий сон 1619 року та повернення до проблеми належних засад людського існування в приватному листі Картезія до Мерсена від 15 червня 1630 року, де він експлікує мотиви незавершеності тексту "Правил": ".найбільш важливе. дізнатися, чим мені необхідно керуватися в житті." (Descartes, 1996, p. 137). Як легко помітити, мова йде про "новий проект", тобто ту уже існуючу проблему, котра постала в новому світлі.

У ході ознайомлення з текстами та аргументами данського мислителя на адресу гегелівського панлогізму важко позбутися враження, що для К'єркегора першочергову важливість має задача спростування ключових положень гегелівського тлумачення картезіанської спадщини. Інакше кажучи, тексти та категоріальний апарат данського мислителя переконливо засвідчують високу оцінку значимості постаті Картезія як мислителя та непересічну глибину його думок. А тому виглядають доцільними певні методологічні зауваги, а саме - теза про можливість та необхідність читати тексти К'єркегора як діалог з концепцією Гегеля, тобто мати на увазі полемічний контекст його висловлювань (котрий є коментарем до гегелівської маргіналізації антропологічного проекту Картезія). До числа наочних та яскравих прикладів правомірності наведеної думки належить критично спрямована щодо гегелівського бачення філософії як духу епохи індивідуалістично загострена теза К'єркегора. В тексті "Післямови" (Заключної ненаукової післямови до "Філософських крихт") він категорично наголошує на правомірності антитези гегельянському бачення філософії як форми оприявнення духу епохи: "Все заняты выяснением того, чего же требует от нас время; но похоже, никого не волнует вопрос о том, в чем нуждается индивид" (Kerkegor, 2005, p. 513).

К'єркегор сприймає означену етичну проблему як таку, що є наріжним каменем філософування взагалі, тобто інваріантну для історії філософії, а тому він озвучує її в ході критичного осмислення нинішнього кризового стану філософування. Спроможність чи неспроможність прояснити це питання є показником життєздатності гегельянства, котре претендує на роль вершини філософських шукань, а відсутність задовільної відповіді пропонується вважати вагомим аргументом проти гегельянства. На сторінках тексту "Або - або" К'єркегор озвучує, здавалось би, імпровізацію стосовно означених вище картезіанських питань - "как следует человеку действовать в жизни?" (Kerkegor, 2011, p. 648) в одному перекладі та "что делать человеку? как жить?" - в іншому (Kerkegor, 1994, p. 245). Аргументом на користь тези щодо нежиттєздатності гегельянства є мовчання та неспроможність бодай наблизитися до прояснення відповіді: "ужасающий аргумент против философии, если она ничего не сумеет ответить" (Kerkegor, 2011, p. 648).

У ході сучасної рецепції спадщини Картезія варто віддати належне тим історико- філософським дослідженням, автори яких акцентують зосередженість його уваги в "Правилах" на саморозбудові мислителя, оскільки "центральна задача, - пише про нього Гаукрогер, - переконати себе" (Gaukroger, 1995, р. 122). Пізніше в тексті "Дискурсії" Декарт неодноразово наголошую ключову значущість самоосвіти та саморозбудови, тобто на прагненні шукати науку в собі та реформувати власні думки. Аналогічним чином вихідним переконанням К'єркегора в ході звертання до філософії є визнання можливості та доцільності, більше того, зобов'язаності, людини перш за все вирішувати задачу особистісного покликання, тобто розбудовувати власне я: «...главная задача человека не в обогащении своего ума различными познаниями, но в воспитании и совершенствовании своей личности, своего "я"». Кінцевою метою людини проголошується цілісне - синтетичне та гармонійне духовне начало, тобто досягнення: «. самого главного в жизни - вновь обрести свое единое, цельное "я"» (Kerkegor, 1994, p. 233).

Факт змістовної спорідненості підходів французького та данського мислителів до тлумачення філософських питань є аксіоматичним для кожного, хто бодай побіжно знайомий з їх текстами. До числа яскравих свідчень цієї спорідненості належить майже повна тотожність ключових образів та метафор в їх текстах. Картезій в ході критичної ревізії моральних вчень древніх язичників порівнює їх вчення з пишними палацами, побудованими на піску та бруді, а окреслюючи власне бачення належних засад згадує про "твердий ґрунт або граніт" (Descartes, 2001, p. 21, p. 43). Як своєрідна ремінісценція означених образів постає фрагмент зі сторінок твору К'єркегора "Хвороба до смерті", де мова йде про неупереджену та неприкрашену картину засад нинішнього християнства, а точніше, про власне становище людини ("это собственное положение человека"): ".когда вместо твердой земли нет ничего, кроме болот и трясин?" (Kerkegor, 1993, p. 325).

Фізика Декарта в контексті антропологічних шукань філософії

Аналогічним чином об'єктом критичної уваги К'єркегора стає відомий принцип тотожності мислення та буття, котрий пов'язаний з вченням Декарта. Якщо у тлумаченні Гегеля йдеться про його умовність та гіпотетичність, вкорінених у всезагальній природі людини, то К'єркегор в ході оцінки означеного принципу наголошує на необхідності баченням людини як індивіда, тобто екзистенції. Для данського мислителя дотримання вимог означеного принципу передбачає нехтування екзистенцією, тобто найбільш істотними для філософії моментами. Інша форма наголошення на несумісності означеного принципу з екзистенцією має вигляд парадоксу: "Философское утверждение о тождестве мышления и бытия является прямой противоположностью тому, чем обычно представляется; оно выражает такое положение, когда мышление полностью покинуло экзистенцию..." (Kerkegor, 2011, p. 358). А оскільки мислення для данського мислителя є невід'ємним від індивідуальності, то він вважає за доцільне окреслити свою власну позицію як антитезу гегелівському вченню про Абсолютну Ідею (гностицизму). Систематичне та розгорнуте викладення власного бачення К'єркегора знаходиться в тексті "De omnibus dubitandum est", на сторінках якого вихідним пунктом філософії Нового часу, як і філософії взагалі пропонується вважати не "cogito" (яке для нього асоціюється зі знеособленим мисленням), а сумнів як втілення сумнівності людського існування. Увага до сумніву як форми оприявнення індивідуально-особистісного начала філософії дозволяє вийти за межі історичної ситуації та прийняти до уваги вимір вічності, де кожен наступний крок сучасної філософії є все більш глибоким усвідомленням вічності цього руху. ".окремий філософ має усвідомити себе і в цій свідомості має також усвідомити своє значення як моменту сучасної філософії". Отже, свідомість філософа має супроводжувати "найбільш запаморочливий контраст" природи філософування, котра є парадоксальним поєднанням плинності та вічності. Інакше кажучи, його власна персональність, як пише К'єркегор, постає "як розгортання вічної філософії" Johannes Climacus, or (De omnibus dubitandum est, 1992, р. 139).

Як видно з наведених міркувань, в ході відмежування від гегелівської традиції гносеологізації філософії для К'єркегора є неприйнятною редукція сумніву до ролі технічного засобу, а тому він акцентує укоріненість сумніву в природі екзистенції, як недавно влучно підмітив його співвітчизник Финн Хауберк Мортенсен (Mortensen, 1994,p. 166).

А оскільки для К'єркегора є ключовою теза про слабкість та недосконалість людського Я, позбавленого первісної сполученості з Богом, то для нього людина сама по собі неспроможна виступати в якості вихідного моменту та головного засобу розв'язання філософських проблем. Образною формою ілюстрації патологічності означених прагнень є широко відомі образи полоненого птаха та риби, позбавленої звичної водної стихії. Підкреслюючи принципову несамодостатність людини, він наголошує: "Человек сам по себе ни на что не способен".

Продовжуючи свою боротьбу зі спростування гегельянства як форми деперсоналізованого філософування, К'єркегор зосереджує увагу на подоланні поширеного кліше (котре часто безпідставно пов'язується з Декартом) стосовно редукованості філософії до чистого мислення. Йдеться про спроможність людини подолати обмеженість власної природи та уподібнитися Богові за допомогою розуму, нехтуючи при цьому вірою як найбільш автентичною формою самореалізації. Подібна ілюзія відносяться К'єркегором (Kerkegor, 2005) до числа небезпечних спокусливих оман, оскільки "...смешно пытаться походить на Него благодаря своему необычайно блистательному разуму. " (p. 606).

К'єркегор, як і в свій час Картезій, в ході пошуку відповіді на питання стосовно основних смислових орієнтирів людського існування вважає за доцільне виходити з конечної природи людини. Декарт на сторінках "Принципів філософії" наголошує на конститутивності людської конечності для доказу існування Бога: "Для доказу існування Бога достатньо однієї лише тривалості нашого життя" (Descartes,1996, р. 13І). Споріднені мотиви є ключовими для К'єркегора (Kerkegor, 2005), котрий акцентує залученість екзистенції до доказу існування вищого блага: ".существование абсолютного этического блага может бать доказано только самим индивидом, который, находясь в экзистировании, выражает то, что он сам существует. " (p. 457). А тому для К'єркегора є неприйнятною орієнтація Гегеля на розбудову завершеної системи, котра має увінчуватися абсолютною істиною. Данський мислитель дистанціюється від філософської системи та системотворчості, іронізуючи - йому, як вільному художнику, не дано ні зрозуміти, ні створити цілісну систему, оскільки пасії є для нього конститутивним моментом істини. Як ми бачимо, К'єркегор по суті продовжує та поглиблює картезіанське бачення людини як особистості, котре в ході традиційної рецепції залишається "в тіні" де персоналізованої фізики.

Інакше кажучи, змістовна спадкоємність мислителів може бути описана як зосередження уваги на окремому індивіді (дивися про ingenium Картезія) (Khoma, 2010). Гегелівська інтерпретація є прикладом спотворення значущості особистісного виміру та прагнення витлумачити де індивідуалізоване cogito як вихідний пункт та вирішальну інстанцію філософування засновника новоєвропейського раціоналізму. Оскільки для Гегеля тенденція знеособлення людини в філософії була його варіантом рецепції запиту епохи, котрий увиразнився в етатизмі, то К'єркегор істотно інакше бачить своєрідність нинішньої ситуації. На його переконання, гегелівська рецепція є демагогічна та популістська, тому що сьогодні дефіцитом є справжні індивідуальності,тобто суб'єктивні мислителі: "Миру всегда не хватало тех, кого можно назвать настоящими индивидуальностями, не хватало настоящих субъективно ориентированных личностей" (Kerkegor, 2005, p. 80). декарт к'єркегор філософія антропологічний

Оригінальність та своєрідність позиції К'єркегора в тлумаченні індивідуальності мислителя значною мірою пов'язана з тим поняттям, доцільність включення якого в число філософських категорій є для нього очевидною, оскільки цього вимагає нова культурно- історична ситуація. Мова йде про поняття "екзистенція", оскільки екзистенція є спосіб існування окремого індивіда. "Однако экзистировать - значит прежде всего быть отдельным человеком." (Kerkegor, 2005, p. 354). Як засвідчує співвідношення текстів цих двох принципово різних мислителів, їх філософські позиції мають багато спільного, а саме, - посилений інтерес до індивідуально-особистісних вимірів філософування.

Висновки

Сучасний рівень історико-філософської науки уможливлює ті тлумачення тези щодо змістовної спорідненості позицій Картезія та К'єркегора, котрі були недоступними раніше. Йдеться про бачення ними антропологічної укоріненості основних мотивів філософування, котре суголосне нинішнім шуканням. Окреслюючи контекст рецепції К'єркегором антропологічного проекту Картезія, автор виходить з визнання детермінуючого впливу гегелівської інтерпретації. Означена констатація уможливлює тлумачення шукань К'єркегора як деконструкцію позиції Гегеля, оскільки її подальше некритичне збереження та відтворення є загрозливим для реалізації духовного покликання людини. В ході окреслення спільних моментів в підходах обох мислителів аргументується домінування для Декарта антропологічного інтересу над фізикою, що відкриває перспективу бачення спорідненості форм дистанціювання поведінки людини від впливу зовнішнього світу. Як наслідок, увиразнюється можливість обстоювати тезу про посилений інтерес обох мислителів до індивідуально-особистісних аспектів природи людини як конститутивного чинника доказу існування Бога. Подальше осмислення інваріантних вимірів філософування Картезія та К'єркегора передбачає увагу до специфіки бачення ними пасій як форм прояви людської душі.

REFERENCES

1. Ben-Yami, H. (2015). Descartes Philosophical Revolution: A Reassessment. Basingstoke: Palgrave Macmillan. (in English)

2. Descartes, R. (2001). Mirkuvannia pro metod, shchob pravylno spriamovuvaty svii rozum i vidshukovuvaty istynu v naukakh. V. Andrushko, & S. Hatalska, Trans. from Ukr. Kyev: Tandem. (in Ukrainian)

3. Climacus, J. (1992). Or De omnibus dubitandum est.V. H. Hong, & E. H. Hong (Eds.), Trans. Princeton: Princeton University Pres. (in English)

4. Cottingham, J. (1993). A Descartes dictionary. Hoboken: Wiley-Blackwell. (in English)

5. Gaukroger, S. (1995). Descartes: An Iintellectual Biography. London: Oxford University Press. (in English) Gaukroger, S. (1996). Descartes R. Њuvres completes: In 11 Vol. Paris: Vrin, publiйes par Ch. Adam et P. Tannery. (in French)

6. Grimsley, R. (1966). Kierkegaard and Descartes. Journal of the History of Philosophy, 4(1), 31-41. (in English) Kerkegor, S. (2011). Ili-ili. Fragment iz zhizni: In 2 Vol. N. Isaeva, & S. Isaev, Trans. from Dan. Saint Petersburg: Russian Christian Humanitarian Academy: Amfora. (in Russian)

7. Kerkegor, S. (1994). Naslazhdenie i dolg. P. Ganzen, Trans. from Czech. Kyev: AirLand. (in Russian)

8. Kerkegor, S. (1993). Strakh i trepet. N. Isaeva, & S. Isaev, Trans. from Dan. Moscow: Respublika. (in Russian)

9. Kerkegor, S. (2005). Zaklyuchitelnoe nenauchnoe posleslovie k "Filosofskim krokham" (Mimicheski-Pateticheski- Dialekticheskaya Kompilyatsiya. Ekzistentsialnyy vklad Iokhannesa Klimakusa). Saint Petersburg: St Peterburg University. (in Russian)

10. Khoma, O. (2010). Ingenium and deductive method of Descartes. Sententiae, 22(1), 192-207. (in Ukrainian)

11. Khoma, O. (2014). Istoryko-filosofski stereotypy ta suchasne prochytannia Dekartovykh "Medytatsii". In Z.-M. Beisad, Z.-L. Marion, &K. S. On-Van-Kun, "Medytatsii" Dekarta u dzerkali suchasnykh tlumachen (pp. 333-360). Kyev: Dukh i Litera. (in Ukrainian)

12. Malivskyi, A. M. (2017). Anthropological project as a basis of cartesian ethics. Anthropological Measurements of Philosophical Research, 11, 117-126. doi: 10.15802/ampr.v0i11.105495 (in Ukrainian)

13. Malivskyi, A. M. (2016). The demand for a new concept of anthropology in the early modern age: The doctrine of Hume. Anthropological Measurements of Philosophical Research, 10, 121-130.

14. doi: 10.15802/ampr.v0i10.87391 (in English)

15. Marrs, D. J. (2015). To become transfigured: Reconstructing soren kierkegaards christological anthropology (Doctoral dissertation). Baylor University, Waco. (in English)

16. Mortensen, F. K. (1994). Before Kierkegaard was "the Word". In A. Frishman (Ed.), The World of Kierkegaard.

17. Russian and Danish Readings of Kierkegaards Works (pp. 75-81). Moscow: Ad Marginem. (in Russian) Nadler, S. (2013). The Philosopher, the Priest, and the Painter: A Portrait of Descartes. Princeton: Princeton University Press. (in English)

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ben-Yami, H. Descartes Philosophical Revolution: A Reassessment / H. Ben-Yami. - Basingstoke : Palgrave Macmillan. - 2015. - 277 p.

2. Декарт, Р. Міркування про метод, щоб правильно спрямовувати свій розум і відшуковувати істину в науках / Р. Декарт ; пер. на укр. В. Андрушко, С. Гатальська. - Київ : Тандем. - 2001. - 104 c.

3. Climacus, J. Or De omnibus dubitandum est / J. Climacus ; Eds. and Trans. by V. H. Hong and E. H. Hong with Introduction and Notes. - Princeton : Princeton University Pres. - 1992. - 362 p.

4. Cottingham, J. A Descartes dictionary / J. Cottingham. - Hoboken : Wiley-Blackwell. - 1993. - 187 p.

5. Gaukroger, S. Descartes: Апnntellectual Вiography / S. Gaukroger. - London : Oxford University Press, 1995. - 134 p.

6. Gaukroger, S. Descartes R. Њuvres complиtes : In 11 Vol. / S. Gaukroger. - Paris : Vrin, publiйes par Ch. Adam et P. Tannery, 1996. - 499 p.

7. Grimsley, R. Kierkegaard and Descartes / R. Grimsley // Journal of the History of Philosophy. - 1966. - Vol. 4, № 1. - P. 31-41.

8. Кьеркегор, С. Или-или. Фрагмент из жизни : в 2 ч. / С. Кьеркегор ; пер. с дат., вступ. ст., коммент. примечН. Исаевой и С. Исаева. - Санкт-Петербург : Русская Христианская Гуманитарная Академия :Амфора, 2011. - 823 с.

9. Кьеркегор, С. Наслаждение и долг / С. Кьеркегор ; пер. с чешского П. Ганзена. - Киев : AirLand, 1994. -504 с.

10. Кьеркегор, С. Страх и трепет / С. Кьеркегор ; пер. с дат., коммент. Н. В. Исаевой, С. А. Исаева. - Москва :Республика, 1993. - 383 с.

11. Кьеркегор, С. Заключительное ненаучное послесловие к "Философским крохам" (Мимически-Патетически- Диалектическая Компиляция. Экзистенциальный вклад Иоханнеса Климакуса) / С. Кьеркегор. - Санкт-Петербург : СПбГУ. - 2005. - 680 с.

12. Хома, О. Ingenium І "дедуктивний метод" Декарта / О. Хома // Sententiae. - 2010. - Vol. 22, № 1. - P. 192-207. Хома, О. Історико-філософські стереотипи та сучасне прочитання Декартових "Медитацій" / О. Хома // Бейсад, Ж.-М. "Медитації" Декартау дзеркалі сучасних тлумачень / Ж.-М. Бейсад, Ж.-Л. Марйон, К. С. Он-Ван-Кун. - Київ, 2014. - С. 333-360.

13. Малівський, А. М. Антропологічний проект як підґрунтя картезіанської етики / А. М. Малійський // Антропологічні виміри філософських досліджень. - 2017. - Вип. 11. - С. 117-126.

14. doi: 10.15802/ampr.v0i11.105495

15. Malivskyi, A. M. The demand for a new concept of anthropology in the early modern age: The doctrine of Hume / A. M. Malivskyi // Антропологічні виміри філософських досліджень. - 2016. - Вип. 10. - С. 121-130. doi: 10.15802/ampr.v0i10.87391

16. Marrs, D. J. To Become Transfigured: Reconstructing S0ren Kierkegaard's Christological Anthropology : Doctoral Dissertation / D. J. Marrs ; Baylor University. - Waco, 2015. - 288 p.

17. Мортенсен, Ф. Х. До Кьеркегора было "Слово" / Ф. Х. Мортенсен // Мир Кьеркегора. Русские и датские интерпретации творчества С. Кьеркегора / ред. А. Фришман. - Москва, 1994. - С. 75-81.

18. Nadler, S. The philosopher, the priest, and the painter: A portrait of Descartes / S. Nadler. - Princeton : Princeton University Press. - 2013. - 230 p.

Размещено на Allbest.ru