Концептуалізація духовної безпеки: соціально-філософський аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ДУХОВНОЇ БЕЗПЕКИ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ

Руслан Михайловський викладач кафедри філософії

Summary

Ruslan Mikhailovsky Teacher of the Department of Philosophy, Ivan Kozhedub Kharkiv National Air Force University

CONCEPTUALIZATION OF SPIRITUAL SAFETY: SOCIAL-PHILOSOPHICAL ASPECTS

The article analyzes the actual threats in the spiritual sphere of contemporary society. The sources, scales and possible consequences of influence on national interests are determined. The methodological and theoretical foundations of providing spiritual safety are substantiated.

Key words: spirituality, spiritual security, spiritual values, spiritual threats, spiritual sphere.

Анотація

духовний безпека загроза інтерес

У статті проаналізовано актуальні загрози в духовній сфері сучасного соціуму. Визначено їх джерела, масштаби та можливі наслідки впливу на національні інтереси. Обґрунтовано методологічні та теоретичні засади забезпечення духовної безпеки.

Ключові слова: духовність, духовна безпека, духовні цінності, духовні загрози, духовна сфера.

Постановка проблеми

На тлі посилення загроз і зростання нестабільності у світі, що сприяло усвідомленню необхідності системних змін не лише економічного порядку, а й соціально-культурного, особлива увага приділяється питанням “духовної безпеки”. Сьогодення демонструє гостру потребу в солідарності, згуртованості розшарованого суспільства, яку неможливо досягти без загальноприйнятих цілей та духовно-моральних цінностей як основи всього подальшого розвитку. “Духовна безпека” існує у вигляді однієї із важливих і головних нереалізованих суспільних потреб. Це підкреслює важливу актуальність її теоретичного осмислення, а також емпіричного вивчення (моніторингу), що дозволить більш чітко і конкретно визначити національні інтереси та загрози в духовній сфері, ієрархію цілей та задач щодо її забезпечення.

Мета

соціально-філософське осмислення “духовної безпеки” як фактору сталого розвитку суспільства, її сутнісних характеристик, особливостей та методологічних принципів формування в індивідуальному та соціальному вимірах.

Виклад основного матеріалу

Питання духовної безпеки давно турбують наше суспільство, особлива зацікавленість до них виникла на тлі посилення загроз і зростання нестабільності у світі, що сприяло усвідомленню необхідності системних змін не лише економічного порядку, а й соціально- культурного.

Попри нагальну соціальну потребу повномас- штабне й глибинне осмислення духовної безпеки як важливої проблеми сучасного суспільства взагалі та складової національної безпеки, на жаль, поки що не відбулося, що пояснюється низкою причин. Всупереч формально-логічному правилу повноти поділу, визначаючи такі сфери безпеки, як економічна, політична і соціальна, не виокремлюють духовну.

Сфера духовного не є річ абстрактна і відірвана від реального фізіологічного життя, вона стосується безпосередньо всіх і кожного та визначає наше життя у всіх її проявах. Духовний світ має свій цілком відчутний і реальний за своїми наслідками соціологічний вимір, не заперечує релігійно-філософського початку, але переломлює його в своїй “грубій емпіричності буднів”. Це вимір певним чином доступний науковому дослідженню і соціологічній передбачуваності.

Духовна сфера суспільства досить багатогранна. До неї відносять весь світ ідеального: сукупність різних знань, ідей, ідеали, принципи, типи світогляду, твори мистецтва, освіту, виховання, їх відображення у свідомості й поведінці людей, різні відносини, заклади (музеї, театри, галереї та інші організації, інститути і інституції) тощо. Духовна сфера суспільства включає також, духовне виробництво, розподіл, обмін, споживання та зберігання духовних цінностей (ідей, уявлень, наукових знань, ідеалів тощо), здійснюваних за допомогою певних соціальних інститутів. Сюди відносять освіту, ідейне, моральне, релігійне, естетичне, правове виховання. Дехто з філософів відносить сюди дух та ін., вкладаючи в це різний зміст, а також різноманітні форми, засоби залучення людей до духовної культури, які функціонують у взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва, являють собою процес формування й задоволення духовних потреб та виробництва суспільної свідомості.

Тому, проблема духовної безпеки -- це не лише збереження духовних цінностей суспільства, держави, нації, людства, а й захист функціонування всієї духовної сфери суспільства. Саме в духовній сфері, як зазначалося вище, формуються ціннісні засади суспільства, виробляються духовні блага і задовольняються духовні потреби нації та людства завдяки функціонуванню соціокультурних інститутів науки, освіти, моралі, мистецтва, релігії. Унаслідок цього формується духовний потенціал суспільства сталого розвитку, культура безпеки як відповідь на виклики глобалізації та реалізація потреби самозбереження людського роду. Але підґрунтям для функціонування духовної сфери є вищі цінності як духовні сенсоутворюючі засади існування людства, що забезпечують духовну сталість і цільність людини, моральне здоров'я суспільства, його духовний імунітет і добру волю.

Духовні загрози є не менш небезпечними, ніж військово-політичні чи економічні, але у науковій літературі сам термін “духовна безпека” ще не знайшов свого практичного застосування. Однією з причин несприйняття терміну “духовна безпека” є відсутність подібного поняття в науковому обігу західноєвропейської та американської соціально- філософської й політичної думки, що є характерним для раціоналістичного типу мислення.

По-перше, питання духовної безпеки є одним із ключових елементів національно-патріотичного диспуту. Як специфічна складова національної безпеки, духовна безпека включена в усі її види. Вона являє собою стан особистості, суспільства і держави, що забезпечує їх нормальне взаємозалежне існування і функціонування, а також творчий куль- турно-цивілізаційний розвиток вже сформованого національного способу життя.

По-друге, суб'єктивною причиною обережного використання словосполучення “духовна безпека” є складність і невизначеність її об'єкта. Неможливість встановити чіткі критерії, що відповідають сталому й здоровому стану духовності суспільства.

По-третє, небезпеки, які виникають у духовній сфері суспільства, автори частіше відносять до інформаційно-психологічного та інформаційного видів безпеки, оскільки інформаційний простір частково збігається з духовним, хоча лише у тандемі “інформація-знання”.

Під час розгляду інформаційної безпеки в техногенному аспекті смислове навантаження лягає передусім на проблему забезпечення захисту інформації. А коли інформаційну безпеку аналізують у гуманітарному ключі, то інформаційні технології розглядають переважно як засоби впливу, управління і маніпулювання духовними процесами суспільства і свідомістю особистості, використовуючи мережу Інтернет та ЗМІ. Проте, духовна сфера набагато ширша за інформаційну і містить феномен, що не вписується в характеристики інформаційних. Широка поінформованість людини ще не свідчить про її високу духовність, як і рівень інформатизації суспільства не є показником його духовності.

Останнім часом сформувалася тенденція, коли проблеми духовної безпеки почали розглядати у сукупності з проблемами, притаманними гуманітарній сфері. З одного боку, це є виправданим, оскільки гуманітарна сфера справді охоплює і духовні процеси, як різновид соціокультурних. Та з другого - за такого підходу втрачається специфіка аналізу духовних проблем безпеки суспільства, оскільки відбувається розширення меж предмета дослідження. Методологічним підґрунтям виріз- нення гуманітарної сфери є акцентування на соціокультурному аспекті безпеки, на відміну від техногенного.

Згідно з поглядами, що склалися в класичній філософії, суттєвими критеріями, які визначають вектор людської діяльності, є вищі духовні сенсо- утворювальні цінності добра, істини, краси, віри, надії та любові, що становлять ядро ціннісної системи культури будь-якого соціуму. Вищі духовні цінності, репрезентуючи систему значущостей, цілей та ідеалів певного соціуму, розглядають як критерії рівня цивілізованості суспільства, що визначають соціокультурний зміст і спрямованість історичного процесу.

Регулятивна функція вищих цінностей реалізується в життєдіяльність суспільства через ситуацію перманентного і, частіше, неусвідомленого вибору між добром і злом, істиною та хибністю, прекрасним і потворним, вірою та нігілізмом, надією і розпачом, любов'ю й ненавистю. Саме цей вибір визначає і спрямованість особистості, і вектор розвитку суспільства. Виконуючи системоутво- рювальну функцію, вищі цінності реалізуються через відповідні підсистеми соціально-політичних, економічних пріоритетів, соціально-психологічних настанов і мотивацій.

В умовах розширення можливостей маніпулювання свідомістю на підставі руйнації старих ідеологічних ціннісних систем і штучного створення нових духовних та політичних кумирів сьогодення роль вищих цінностей, як духовної основи стабільності соціуму зумовлена, також специфічними ідеологічними функціями. Духовні ідеали, визначаючи вищі сенси існування і спрямованість суспільного розвитку, становлять “духовний код” соціуму, виконують функцію духовного єднання і зміцнення суспільства, як політичної нації. Система духовних цінностей і моральних норм є однією з важливих умов забезпечення політичної і соціальної стабільності суспільства. Вона виконує роль імунної системи соціального організму, яка захищає його від інфікування руйнівними і деструктивними ідеями насильства, ксенофобії, радикального націоналізму, сепаратизму, моральної уседозволеності тощо. Так, найвищі цінності формують ядро духовного потенціалу суспільства, духовний стрижень особистості, забезпечуючи її духовну і морально- вольову стійкість, націленість на відстоювання національних інтересів, захист суверенітету і територіальної цілісності держави.

Найвищі цінності у сучасних кризових умовах будь-якого суспільства набувають значення важливого духовного чинника соціальної стабільності та безпеки, ціннісних засад формування культури безпеки, визначають світоглядні, моральні, гуманістичні, політичні, науково-технологічні та екологічні пріоритети розвитку держави, є провідними критеріями її сталого просування.

Духовні цінності суспільства, що становлять фундамент первинних сенсів суспільного буття, є найвищим рівнем регуляції соціальних процесів, вони формують усталену систему суспільних 80 відносин і зміцнюють соціум. На переконання деяких науковців, як В. Горлинський, однією з причин виникнення реальної загрози самознищення суспільством є втрата людством універсальної ціннісної системи, що спирається на вищі духовні та моральні абсолюти [1, 2].

Одним із шляхів виходу людства з глобальної кризи є передусім створення духовних засад, які забезпечували б усталеність і безпеку суспільного розвитку, переорієнтацію свідомості з утилітарних, споживацьких на вищі ціннісні основи, актуалізацію екологічних імперативів і повернення до духовних витоків.

Суперечність між важливістю ролі духовних цінностей, яку вони відіграють у безпеці держави, і реальним критичним станом духовності суспільства на сьогодні є проблемою і соціальною потребою в її розв'язанні. В. Горлинський звертає увагу на те, що порушену проблему для українського суспільства, як приклад, актуалізують наступні чинники:

- криза світоглядних засад, зумовлена зламом старих та несформованістю нових стратегічних пріоритетів на пострадянському просторі;

- поляризація ідеологем і відповідних цінностей в українському суспільстві, що виражається в різноспрямованості геополітичних векторів його розвитку та може сприяти розколу нації;

- поява інформаційних технологій для маніпулювання свідомістю громадян, в інтересах окремих політичних та інших груп;

- духовна маргіналізація, відсутність духовно-релігійної, культурної та громадянської самоідентифікації значної частини населення і зростання на цьому тлі впливу неорелігійних псевдоду- ховних організацій, тоталітарних сект, громадянська індиферентність населення;

- вимивання національних і традиційних цінностей українського народу та нав'язування масовій свідомості примітивних утилітарних смислів споживання і репродуктивного існування як наслідок глобалізаційного процесу.

Таким чином, методологічною підставою виокремлення вищих духовних цінностей із сукупності інших соціокультурних значущостей у контексті безпеки та усталеності людського розвитку є їх функціонування як специфічних духовних, сенсо- утворювальних джерел існування людства та ядра механізму самоорганізації безпеки суспільства [1, 2].

Справедливим буде твердження, що вищі духовні цінності все частіше виступають як чинник безпеки сучасного суспільства. Так, дослідження духовних засад розвитку суспільства передбачає з'ясування ролі духовного чинника в історичному процесі. В історії розвитку суспільства відомо багато прикладів, коли духовний чинник відігравав визначальну роль у долі народів. Мислителі наголошують, що конфуціанська мораль сприяла стабільному існуванню Китайської цивілізації. Загальновідомим є історичний факт про те, що імперію Арабського халіфату було створено на ціннісних засадах ісламу. Багато написано про вплив християнських духовних основ на економічний, політичний, соціальний і культурний розвиток Київської Русі, на зростання її зовнішньополітичного авторитету серед цивілізованих держав світу. На ролі протестантської етики в економічному і соціокультурному розвитку Західної Європи наголошував, зокрема, М. Вебер.

На тлі посилення загроз і зростання нестабільності у світі проблема духовної безпеки виходить на перший план і стає тим першопочатком, від якого залежить все майбутнє як окремого індивіда, так і людства в цілому. Саме від напруження сили духу залежить, чи зможе людина уникнути загибелі. Водночас - це також ситуація випробування самої культури як онтологічної основи людського духу. Тільки в поєднанні з духом розум може бути вищим за штучний інтелект. Пошук нових духовних засад буття - це загальна ознака сучасності. Проблема духовності - це не тільки проблема виживання цивілізації, соціуму, а й проблема осо- бистісного існування.

Деякі зигзаги соціально-історичного прогресу пояснюють у літературі відступом суспільства від його духовних підвалин. Наприклад, Е. Штерман зазначає, що розкладання і загибель античної цивілізації є наслідком відсутності власної духовної культури Риму. На думку П. Сорокіна, найважливішим чинником соціокультурних змін є розкладання домінантної культурної системи (менталітету, філософії, релігії, етики тощо). Отже, дискредитація і руйнування традиційних ціннісних засад, за твердженням культурологів, зазвичай передували економічним, політичним і соціальним катаклізмам у суспільстві. Так, у радянському суспільстві саме розчарування у недосяжності комуністичних ідеалів, подвійна мораль, тощо сприяли руйнуванню ідейних основ і створенню передумов для кардинальної трансформації соціалістичної системи. [2].

Унаслідок переходу суспільства у фазу інформаційного розвитку і підвищення ролі інформаційних технологій економічний та технологічний прогрес і безпека суспільства дедалі більше визначатимуться духовно-інтелектуальним розвитком соціуму. Інформаційну й духовну сфери аналітики розглядають як поле бою нового типу війн -- духовно-моральних, які ведуть за цінності та інтереси. Така війна, вважає Л. Шершньов, “б'є по сутнісній основі людини, її культурному ядру, моральності, ментальності” [3, С.74].

Треба зауважити, що проблема духовності є такою багатогранною і безмежною, як і неохоплю- ваний світ, що межує з матеріальним світом, тому існує багато філософських традицій, починаючи з Платона, які репрезентують це явище. А стислий історичний аналіз показує закономірну кореляцію духовних і соціально-політичних процесів, якою не можна нехтувати, визначаючи стратегію національної безпеки держави.

Відправною точкою аналізу ролі духовних цінностей у розбудові сталого суспільства є існуюче, у традиції раціональної філософії, розуміння духовності як взаємодії розумово-споглядальних та вольових процесів, що об'єктивуються в артефактах культури. Тобто, поняття духовності як процесу виражає тісний взаємозв'язок ідеального і діяль- нісного, результатом якого є духовна культура, відображена в цінностях. С. Кримський визначає духовність як “ціннісне домобудівництво” не лише індивіда, а й нації -- як “ціннісний досвід людства” [4].

Дослідник Г. Горак розглядає духовність через поняття духу як сукупність смислових та ідейних надбань людства в процесі його історичного розвитку, акумульованих у відповідних духовних формах, до яких вона відносить всі форми суспільної свідомості, норми, цінності та ідеали. Трансляційними каналами духовності вона вважає освіту, виховання, ідеологію, просвіту, культуру і засоби масової інформації [5].

Суспільна свідомість за своїм змістом є відображенням суспільного буття. Як і свідомість загалом, виражає певне ставлення до дійсності, соціальних потреб та інтересів. Усвідомлення останніх сприяє спрямовуванню діяльності людей на досягнення поставлених цілей. Дослідник В. Кузнєцов, точку зору яку я поділяю, під “духовною безпекою” пропонує розуміти процес збереження розвитку цілей, ідеалів, цінностей, норм і традицій людини, сім'ї і суспільства; справедливості; соціальних інститутів і мереж; забезпечення сталої і конструктивної взаємодії людей з захищеністю їх від неприйнятних ризиків, загроз, небезпек та викликів; ефективного запобігання загроз на основі випереджаючої стратегічної партнерської культури компромісу [6].

Іншими словами, найважливішою складовою духовної безпеки виступає культура довіри, яка в контексті концепції безпеки може бути представлена як ступінь важливості та дієвості в суспільстві на певному етапі його розвитку цінності довіри і довірчих відносин у системі соціальних зв'язків і взаємодій, що визначає ставлення індивідів і суспільства в цілому до проблеми формування довірчих відносин як необхідної умови забезпечення соціальної безпеки. Наприклад Н. Луман розрізняє “упевненість” та “довіру”, розглядаючи їх як самостійні соціальні феномени. “Упевненість” він тлумачить як очікування стабільності функціонування соціальних систем, а “довіру” -- як очікування благонадійної поведінки потенційного партнера в конкретній ситуації взаємодії у так званих особистих (психологічних) системах. “Упевненість” виникає у тому разі, коли у індивіда відсутні альтернативні стратегії дії в обставинах, що склалися, а якщо ж він обирає один із можливих варіантів, то в цьому випадку має місце “довіра”: “Якщо у вас немає альтернатив, ви перебуваєте в ситуації упевненості. Якщо ви обираєте одну дію, віддаючи перевагу їй над іншими, усупереч можливості бути розчарованим у діях інших, ви визначаєте ситуацію як ситуацію довіри”, -- писав Лу- ман у книзі “Довіра і влада” [7, с. 99]. Отже, довіра, на думку Н. Лумана, має циркулярний характер, є підставою утворення соціальних систем, в силу чого виступає “універсальним соціальним фактом” щодо створення стратегії надійності, визначення її потенціалу і запасів, хоча при наявності елементів взаємного ризику як результату взаємодії сторін (індивідів, влади і громадян тощо). З цієї точки зору в соціології прийнято вживати термін “соціальна довіра”.

Тривалий шлях становлення цього поняття в науці пов'язаний з іменами відомих соціологів -- М. Вебера, Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, П. Штомпки, Ф. Фукуями та ін. Слідуючи логіці нашого дослідження і представлених вище ідейних пасажів, соціальна довіра постає у вигляді соціального механізму забезпечення соціальної безпеки суспільства й особистості в умовах соціальної невизначеності, нестабільності та ризику. Виходить, що довіра здатна невизначеність трансформувати в певну форму визначеності у вигляді формування почуття впевненості в собі, оточуючих людях, організаціях, суспільстві в цілому.

Тоді впевненість стає синонімом довірі, що відповідає поглядам Е. Гідденса, але суперечить точці зору А. Селигмена. Якщо Е. Гідденс воліє розглядати довіру як прояв впевненості, виділяючи при цьому два типи довіри: довіра до людей і довіру до абстрактних систем, то А. Селигмен не схильний до такого узагальнення і дотримується диференційованого підходу до інтерпретації зв'язки понять “впевненість-довіра”, вважаючи, що саме руйнування впевненості, зважаючи на зміни рольової структури і рольового характеру соціальних взаємодій, зростання рольової невизначеності і непрозорості, стало джерелом появи довіри як специфічного соціокультурного явища [8, 9].

Отже, довіра, як певний стан психологічного внутрішнього спокою, що проявляється за відсутності подразників та переживань є необхідною умовою безпеки особистості і вцілому духовної безпеки. Якщо людина плекає довіру то гарантовано можна сказати що вона розраховує на вірність спільним інтересам. Ввіряти довірених у особисті проблеми, секрети, брати на замітку поради і бути впевненим за їх безпеку та конфіденційність є основою духовної захищеності.

Початок ХХІ століття характеризується актуалізацією розробок, спрямованих на дослідження специфіки трансформації феномена духовності та духовної безпеки в умовах глобалізації. В той же час конструктивний діалог ускладнюється об'єктивною неузгодженістю між різними системами духовного мислення. Проблема міжцивілізаційної взаємодії вимагає узгодження особливостей розуміння духовності, характерних для окремих культур, із загальнолюдськими. Така ситуація призводить до специфічної інтерпретації універсальних духовних цінностей. Тому аналіз нормативно -регулятивного потенціалу універсальних духовних цінностей в умовах глобалізації є актуальним і значимим у практичному відношенні. В такому разі духовна безпека має розглядатись виключно в діалозі 82 культур та підвищення рівня самосвідомості, як необхідної умови розвитку духовної безпеки особистості. Саме проблема самосвідомості є однією із центральних тем у багатьох наукових теоріях. Більшість дослідників під самосвідомістю схильні розуміти усвідомлення людиною себе як особистості, процес, за допомогою якого людина пізнає себе і ставиться до самої себе. Результатом самосвідомості є уявленням про себе, тобто “Я-концепцією”. Вона виникає у людини в процесі соціальної взаємодії як результат психічного розвитку, як щодо стійке й те водночас підвладне внутрішнім змін і коливань психічне придбання. У результаті самопізнання формується система знань про себе, свої можливості, свого місця та призначення в житті, формуються ціннісні орієнтації. Усталена самосвідомість на основі ціннісних орієнтацій створює можливість саморегуляції поведінки, вчинків, дій, думок, почуттів, фізичних і вольових зусиль.

Науковці доводять, що конфлікт цінностей складно піддається вирішенню, тому що стереотипи масової свідомості досить стійкі і змінити їх складно. Неможливо переконати тих, хто відмовляється прийняти нові правила життєдіяльності. Потрібно враховувати той факт, що суспільній свідомості притаманна консервативність щодо певних суспільних явищ, навіть якщо об'єктивні умови значно змінюються і викликають до життя нові відповідні ціннісно-нормативні уявлення. За усталеними ціннісними орієнтаціями і установками стоять принципи, позбутися яких важко або неможливо - адже останні формувалися із традицій, системи переконань і вірувань, культурних стереотипів сім'ї, спільноти, нації і порушення їх суттєво впливають на суспільну свідомість і самосвідомість особистості. Зміна свідомості - це складний, витончений та суперечливий процес. Чим сильніше закріплені старі типи ціннісних орієнтацій у свідомості особистості, тим гостріше цей процес відбувається. Така ситуація веде до того, що нові цінності не сприймаються серйозно, не засвоюються органічно [10, с. 58].

Зважаючи на вищезазначене, справедливим буде твердження, що “духовна безпека” - це система умов, що дозволяє якомусь суспільному об'єктові (культурі, суспільству) зберігати свої життєвоважливі параметри в межах норми, що історично склалися. Їх вихід за рамки норми під впливом різного роду чинників веде до дезорганізації, і кінець кінцем, до національної катастрофи, тобто до розпаду суспільства як цілісної системи у зв'язку з руйнуванням тих елементів що створюють його духовні засади [11, с. 209]. Так, дослідник В. Ба- ранівський акцентує увагу на тому, що теоретичною основою, яка вимагає переосмислення вихідних методологічних положень теорії безпеки на сучасному етапі, є кардинальні зміни її ціннісних парадигм. На зміну ідеалу державної безпеки, головним фактором якої була її військова міць, прийшов ідеал стабільного розвитку громадянського суспільства. Робиться висновок, що нова парадигма безпеки потребує суттєвих змін в системі цінностей та орієнтацій світосприйняття [11].

В аналізі феномена духовності, загалом проблем духовного розвитку сучасного суспільства виокремився новий підхід, пов'язаний з розглядом духовної безпеки в межах забезпечення національної безпеки. Такі акценти в наукових дослідженнях стали можливими і необхідними після краху радянської тоталітарної системи й появою суспільств перехідного періоду. З'являються наукові праці, автори яких, спираючись на дослідження доробок теоретиків Заходу і США, здійснюють спроби опрацювання теоретичних положень національної безпеки та власних концептуальних моделей національної безпеки в сучасних умовах.

Фундаментальним дослідженням з питань національної безпеки в умовах соціокультурних трансформацій є монографія О. Дзьобаня [12]. У роботі зроблена спроба системного поєднання різних методологічних підходів до аналізу основних аспектів забезпечення національної безпеки. Серед чинників, що впливають на національну безпеку в умовах соціальних трансформацій, дослідник виділяє архетипи й ментальність, які є невід'ємними атрибутами духовності.

Поділяю точку зору Олени Хилько, яка аналізуючи законодавчий та організаційно -управлінський підходи до визначення шляхів забезпечення національної безпеки звертає увагу на недостатню присутність соціокультурного підходу. Тому обґрунтовує роль і значення громадянського суспільства в забезпеченні національної безпеки, яке здатне забезпечити єдність людини, суспільства, нації, держави і організувати належний громадянський контроль за національною безпекою, гарантувати стабільний і безпечний розвиток суспільства в усіх сферах його життєдіяльності [13, с. 59].

У своїх дослідженнях національної безпеки Г. Ситник, окрім державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичних основ розвитку, сім'ї та соціальної справедливості, виділяє духовність як основну національну цінність. Зазначається, що врахування в процесі державного управління суті, джерел, механізмів і закономірностей формування національних духовних цінностей є головною передумовою збереження цілісності суспільства та його прогресивного розвитку [14, с. 215].

У працях дослідників констатується, що інформаційне суспільство забезпечує зростання освітнього, професійного, культурного рівня людини; сприяє перетворенню людини економічної на людину творчу. Вона стає не тільки метою і мірилом суспільного розвитку, але і його визначальним фактором. При цьому вказується, що під впливом інформаційного середовища в системній тріаді “біо-трудо-соціо”, що представляє людину, провідні позиції посідає “людина-соціо” осо- бистісне, нематеріальне начало людини. Тим самим поінформованість сприяє становленню духовності людини, а отже, і її безпеки.

Також, ряд вітчизняних дослідників вважаюсь освіту та виховання особливими складовими системи формування духовної безпеки та розвитку суспільства. Так, І. Утюж визначає освітній потенціал особистості як духовний феномен, що є запорукою надбання нею основної соціальної цінності постіндустріального суспільства - інформації. Як згусток людської активності, він приймає участь у формуванні потреб та їх реалізації, що забезпечує сталий розвиток інформаційного суспільства, а отже, є гарантом безпеки такого суспільства та людини в ньому [15, с. 131-132].

Дослідник С. Хмурковська наділяє сім'ю властивостями провідника патріотизму та національного духу, акцентуючи увагу на важливості спрямування виховання на розвиток духовності та суспільне благо [16, с. 130]. Злагода і порозуміння як гаранти соціальної і національної безпеки виносяться дослідницею на перший план.

Проблемам зв'язку освіти із питаннями національної самоідентифікації, національної самосвідомості, національних традицій та менталітету присвячена робота І. Житарюка. Автор розглядає освіту як функцію держави зі створення і розвитку інтелектуально-духовних форм і ресурсів об'єднання нації і забезпечення національної безпеки [17, с. 173]; також веде мову про елітарну освіту, що формує еліту як групу носіїв вищих цінностей і цілей, вищої відповідальності за долю держави, нації, цивілізації [17, с. 175].

Отже, питання духовної безпеки потребує подальшого соціально-філософського осмислення. Духовна безпека повинна визначатись як фактор сталого розвитку суспільства, її сутнісних характеристик, особливостей та методологічних принципів формування в індивідуальному та соціальному вимірах. Втрата людиною, суспільством духовних цінностей супроводжується втратою життєвих сенсів, ідеалів, орієнтацій, а також ціннісним вакуумом і, як наслідок, руйнуванням духовного, морально-вольового стрижня особистості, духовною кризою соціуму. Захист вищих духовних цінностей суспільства від руйнування є питанням національної безпеки держави.

Список літератури

1. Горлинський В.В. Філософія безпеки і сталого людського розвитку: ціннісний вимір: монографія: Київ, 2011. 377 с.

2. Горлинський В.В. Духовні координати безпеки суспільства [Електронний ресурс] / В.В. Гор- линский. Режим доступу: http://www.niisp.gov.ua/ydanna/panorama/issue.php7s =prnbl1 &issue+2006_ 1.

3. Шусть В.В. Ціннісно-історичні концепти як чинники традиційної системи виховання. Актуальні проблеми психології: Етнічна психологія. Історична психологія. Психолінгвістика: - Т. ІХ, частина 5. 2010 - С. 70-75.

4. Кримський С. Б. Заклики духовності XXI століття: (3 циклу щорічних пам'ятних лекцій імені А. Оленської-Петришин, 2002 р.) - К.: Академія, 2003. 32 с.

5. Горак Г.І. Філософія: Курс лекцій. К., 1997.

6. Кузнецов В.Н. Социология безопасности: программа учебного курса / В.Н. Кузнецов // Безопасность Евразии. 2002. № 3. С. 624.

7. Міхеєва В. В. Довіра як феномен соціальної реальності / В. В. Міхеєва // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Сер.: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. 2014. № 1. С. 76-83

8. Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации / Э. Гидденс. М.: Академический Проект, 2003. 528 с.

9. Селигмен А. Проблема доверия / Адам Се- лигмен ; пер. с англ.И. И. Мюрберг, Л. В. Соболевой. М.: Идея-Пресс, 2002. 256 с.

10. Лісовський П.М. Феномен духовної безпеки як система цінностей у соціокультурних вимірах / П.М. Лісовський // Гуманітарний вісник ЗДІА. 2007. Випуск 28. С. 56-63.

11. Баранівський В.Ф. вища освіта у вирішенні проблем духовної безпеки українського суспільства / В.Ф. Баранівський // Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Філософія. 2013. №41(1). С. 206-221.

12. Дзьобань О.П. Національна безпека в умовах соціальних трансформацій (методологія дослідження та забезпечення): монографія / Дзьобань О. П. Х.: Константа, 2006. 440 с.

13. Хилько О.Л. Теоретичні засади визначення загроз національній безпеці України та шляхів її забезпечення: Дис... канд. політ. наук: 23.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2004. 202арк.

14. Ситник Г.П. Державне управління у сфері забезпечення національної безпеки України: теорія і практика: автореф. Дис.... д-ра наук з держ. упр.: 25.00.01 / Ситник Г.П. Київ, 2004. 36 с.

15. Утюж І.Г. Парадигмальні засади освітнього простору: монографія / І.Г.Утюж. Запоріжжя: «Просвіта», 2012. 352 с.

16. Хмурковська С. Джерело нашої духовності родинне виховання [Електронний ресурс] / Світлана Хмурковська // Електронне фахове видання “Українознавство” - 2006. №3. С. 130.

17. Житарюк І. Освіта як ресурс розвитку [Електронний ресурс] / Іван Житарюк // Електронне фахове видання “Українознавство”. 2007. №4. С. 171-177.

Размещено на Allbest.ru