Наукове мислення та різновиди інтуїції
Сучасні форми наукового мислення. Розсуд істини у прямому вигляді без необхідності доводити чи впадати у міркування. Класифікація наук наукового мислення за предметними областями. Етапи розвитку, види інтуїції. Особливості наукового розумового процесу.
| Рубрика | Философия |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.12.2021 |
| Размер файла | 252,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
ЗМІСТ
- ВСТУП
- РОЗДІЛ I НАУКОВЕ МИСЛЕННЯ
- 1.1 Форми наукового мислення
- 1.2 Класифікація наук наукового мислення за предметними областями
- 1.3 Стиль наукового мислення
- 1.4 Формування наукового мислення
- РОЗДІЛ II РОЗУМОВИЙ ПРОЦЕС
- 2.1 Особливості наукового розумового процесу
- 2.2 Принципи наукового розумового процесу
- РОЗДІЛ III РІЗНОВИДИ ІНТУІЦІЇ
- 3.1 Інтуїція
- 3.2 Види інтуїції
- 3.3 Як працює шосте почуття
- 3.4 Етапи розвитку інтуїції
- 3.5 Як пробуджувати та розвивати інтуїцію
- ВИСНОВКИ
- СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Наукова діяльність є ефективною, якщо в її основі лежить наукове мислення. Воно має ґрунтуватися на строгій доказовості, логічній обґрунтованості результатів, вірогідності висновків, усуненні суб'єктивізму. Але одночасно наукове мислення передбачає формулювання припущень, імовірних суджень, гіпотез. Тому наукова діяльність передбачає високий рівень розвитку логічного мислення, культури мислення, фахової підготовки науковців, їх спрямованості на вдосконалення існуючих знань, відкритість до нових знань і готовність їх сприймати.
Кожний з нас, будучи навіть дуже далеким від професійної наукової діяльності, постійно користується плодами науки, що втілилися в масі сучасних речей. Але наука входить у наше життя не тільки через ці "двері" масового виробництва, технічних новинок, побутового комфорту тощо.
Наукові уявлення про устрій світу, про місце і роль людини в ньому у тому чи іншому ступені проникають у свідомість кожної окремої людини; вироблені наукою принципи і підходи до осмислення дійсності стають орієнтирами й у нашому повсякденному житті.
Кожній людині притаманні такі особисті здібності як уява та інтуїція. Поширеність, загальність інтуїції підтверджують численні спостереження над людьми в звичайних, повсякденних умовах. У нестандартних ситуаціях за умов обмеженості в інформації суб'єкт діє нібито "передчуваючи", що потрібно діяти так, а не інакше.
Знання, одержувані людиною, споконвічно носять суспільний характер. У силу цього вони призначені для передачі від однієї людини до іншої, від нині живучих людей подальшим. Покоління людей, що приходять на зміну попередніх, стикаються з проблемою розуміння і пояснення як з проблемою гносеологічної, оскільки потрібно усвідомити для себе, що і чому писали стародавні, а також як донести до інших те, що з'ясував сам.
РОЗДІЛ I. НАУКОВЕ МИСЛЕННЯ
Виникнення науки як сфери людської діяльності тісно пов'язано зі зростанням інтелекту людей. Наука - це особлива сфера людської діяльності, яка спрямована на виробництво та теоретичну систематизацію життєво важливих знань людини щодо дійсності. Розвиток науки відіграє все більш вагому та вирішальну роль в житті сучасного суспільства. Адже давно стало зрозуміло, що в ХХI ст. могутність будь-якої держави визначається не тільки і не скільки її економічним потенціалом, скільки рівнем розвитку науки. Є всі підстави стверджувати, що специфічною рисою сучасного етапу еволюції науки є проективно-конструктивний, програмуючий характер науково-теоретичної свідомості по відношенню до практичної діяльності людини.
Наукове мислення - це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. Цілі пізнання, в свою чергу, детермінуються, з одного боку, практичними потребами суспільства, а з іншого - потребами розвитку самого наукового пізнання. Специфіка наукового мислення полягає у тому, що наука орієнтується на відділення особистісного від об'єктивного, стиль наукового мислення передбачає дослідження не тільки об'єктів, предметів і явищ, актуальних для сьогодення, але і тих, які будуть важливі в майбутньому, теоретичні принципи, на підставі яких будується комплекс знань, формують певну систему, методи, якими здійснюється вивчення предметів, об'єктів, їхніх зв'язків між собою усвідомлюються і контролюються вченим.
1.1 Форми наукового мислення
1) Ідея - це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб'єктивну мету її перетворення;
2) Проблема - це форма і засіб наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття;
3) Гіпотеза - це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена;
4) Концепція - це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обґрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять;
5) Теорія - це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта.
Отже наукове пізнання являє собою відносно самостійну, цілеспрямовану пізнавальну діяльність[1].
1.2 Класифікація наук наукового мислення за предметними областями
Всі продукти наукового мислення обґрунтовані і зібрані в єдину систему. Класифікація наук за предметними областями виокремлює суспільні (соціально-гуманітарні), природничі, технічні та математичні науки:
1. Соціально-гуманітарні науки націлені на отримання знань про суспільство і людину. Історія та правознавство пронизують усі галузі суспільного життя. Загальні знання про соціум зафіксовані в філософії і соціології. Антропологія, гносеологія, етика, філологія, психологія, політологія, культурологія, економіка розкривають конкретну область суспільної сфери. Наукове мислення в гуманітарній області досліджує людські помисли, спонукання, наміри і особистісні цінності;
2. Природничі науки передбачають вивчення природи. Біологія, хімія, географія, геологія, екологія, фізика, астрономія озброюють людей новими знаннями, що сприяють поліпшенню якості життя. Наприклад, у медичній галузі наукові відкриття сприяють одужанню пацієнтів, що страждають раніше невиліковними захворюваннями. Вчені-екологи досліджують водойми і навколишнє середовище, попереджають населення про небезпеку їх забруднення;
3. До технічних наук відносять механіку, робототехніку, інформатику, агрономію, архітектуру, які прискорюють науково-технічний прогрес. Багато технічні науки покликані автоматизувати виробництво підприємств, забезпечуючи їх новітніми технологіями. У сучасному світі успішно використовують роботів, нові види енергії, ультразвукові методи обробки, лазери в техніці.
4. Математичні теорії забезпечують всі інші науки формальними мовними засобами. Підрахунки, вимірювання, описання форми об'єктів застосовуються для знаходження загальних законів природи. Спостерігається їх структурний взаємозв'язок. Математичні моделі використовуються в розумовому науковому процесі при вивченні більшості наук.
Всі науки періодично перетинаються. При науковому дослідженні мислення спрямоване на вивчення відомостей, законів конкретних процесів і на аналіз, виявлення в них закономірних, повторюваних явищ[2].
1.3 Стиль наукового мислення
Специфічною формою подання продуктів наукової діяльності є стиль наукового мислення.
Стиль наукового мислення є складною системою взаємодії когнітивно-методологічних і психологічних факторів руху думки вчених у певний історичний період.
З точки зору нормативно-гносеологічного підходу стиль наукового мислення розглядається як система методологічних регулятивів, що направляють науковий пошук, що детермінують активність учасників пізнавального процесу.
Розуміючи «стиль наукового мислення» як внутрішню гносеологічну детермінацію наукового пізнання, дослідники ототожнюють стиль мислення зі структурою свідомості науки як соціального інституту, або з окремими елементами цієї структури, як правило, картиною світу, світоглядом, методом.
Представники нормативно-ціннісної детермінації пізнавального процесу стверджують, що стиль наукового мислення не пов'язаний з предметом дослідження і належить до неспецифічних пізнавальних механізмів, що забезпечує ціннісний зв'язок наукового пізнання з іншими сферами діяльності, з культурним цілим.
О. М. Сичивиця представляє стиль мислення як «потрійно детерміноване явище», оскільки він зумовлений гносеологічно, психологічно і соціально. Гносеологічна обумовленість пов'язана з тим, що «досягнутий рівень наукового знання, його характер, пануючі в науці теорії, методи і принципи стають такою силою, яка визначає характер осмислення людиною навколишнього світу, шляхи вирішення тих чи інших проблем».
Психологічна зумовленість стилю мислення викликана індивідуальними особливостями особистості мислячої людини, такими, як опір чужим думкам, співвідношення словесно-логічних і наглядно образних компонентів, польоту фантазії чи досконального вивчення деталей та ін. Соціальна детермінація може бути зрозуміла як той вплив, який здійснює на характер мислення вся сукупність пануючих суспільних відносин, «дух тієї чи іншої епохи».
У стилі мислення виражається соціально-культурне самовизначення суб'єкта наукового пізнання, творче освоєння ним форм інтелектуальної діяльності попередників і сучасників. Стиль невіддільний від особистості того, хто пізнає суб'єкта і упредметнений іншим як оригінальний спосіб здійснення пізнавальної активності. Формування стилю мислення є покликанням дослідника знайти свій шлях у науці, розсунути межі пізнання.
Все ж суб'єкт наукового дослідження - учасник колективної пізнавальної діяльності, що має свої особливості і закономірності, які неможливо звести до простої суми рис індивідуальної роботи вченого.
Стиль наукового мислення характеризує суб'єкта пізнання як організатора наукового співтовариства, що створює оригінальні предметні уявлення в ході інтелектуального конструювання як функції організації діяльності. Тому стиль мислення - це оригінальна предметна структура процесу пізнання, що виражає соціально-культурне самовизначення організатора науки [3].
1.4 Формування наукового мислення
Формування наукового мислення є тривалим процесом поетапного здійснення цілого ряду взаємопов'язаних проміжних цілей. Розглянемо етапи формування наукового мислення (рис.1.2.).
Размещено на http://www.allbest.ru
Рис.1.2 Етапи формування наукового мислення
При формуванні наукового мислення необхідно розрізняти змістову (аналіз однієї з проблем науки) і методичну (застосування методу проблемного викладу знань) сторони проблемного подання матеріалу. Відбувається поступове переведення індивіда з рівня формально-логічних узагальнень на рівень змістовних узагальнень, а згодом - на рівень гіпотетико-дедуктивного мислення і, відповідно, наукового пояснення і прогнозування явища, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, вміння пояснити методику рішення завдання.
Найвищого рівня пошукової самостійності можна домогтися на заняттях, що проводяться дослідним методом. Важливо в ході навчання відпрацьовувати методику рішення експериментальних завдань на основі міжпредметних зв'язків, застосовуючи методи наукового пізнання з поступовим ускладненням характеру завдань.
У процесі аналізу протиріччя, які створили комплексну проблемну ситуацію, викликають суб'єктивний стан інтелектуальної здивованості і прагнення вийти з нього. Проблемна ситуація як структурний компонент творчого мислення є одиницею рівня наукового мислення. Отже, необхідною є система проблемних ситуацій і завдань на основі пізнавальних протиріч.
Простежуються п'ять типів протиріч: протиріччя експерименту (протиріччя між двома або кількома дослідними даними); протиріччя між дослідом і теорією (фактом і узагальненням); протиріччя між старою і новою (менш і більш повною) теоріями; протиріччя між двома співіснуючими односторонніми теоріями; протиріччя між об'єктивними і суб'єктивними факторами в конкретній системі.
Одночасно, практичні заняття мають готувати зацікавлених осіб до наукової діяльності.
Цього можливо досягти у різні способи:
1. При розв'язанні практичних ситуацій демонструвати варіантність їх розв'язку із поясненням логіки кожного варіанту;
2. Обговорювати неоднозначність сутності багатьох категорій, наводити інші підходи до їх тлумачення і відображення;
3. Стимулювати самостійні дослідження, по-перше, ставлячи завдання критично оцінити певне визначення, концепцію, методику, сформувати власні пропозиції і логічно їх обґрунтувати, по-друге, ставлячи завдання знайти тему, яка потребує додаткового дослідження, дослідження в іншому аспекті, що спричинено зміною економічних і соціальних умов, або не досліджувалася[4].
РОЗДІЛ II. РОЗУМОВИЙ ПРОЦЕС
2.1 Особливості наукового розумового процесу
Індивід з науковим мисленням володіє гнучкістю, незалежністю. Він об'єктивно сприймає те, що відбувається в навколишньому світі, охоче отримує основні знання, засвоює нові відомості, готовий до будь-яких змін.
Наукове мислення характеризується фундаментальністю. На відміну від буденного розумової діяльності, йому притаманні універсальність, розумність, доцільність, високий рівень узагальнення знань, вміння формулювати проблеми і будувати гіпотези, логічна несуперечливість та доказовість, прагнення до об'єктивності та достовірності одержуваної інформації, перевірка фактів за допомогою аргументів, розвиненість понятійного апарату.
Весь світ науки представлений у вигляді понять і термінів. Наявність методології є обов'язковою складовою загального процесу. Даний вид розумової діяльності передбачає наступність у використанні накопичених раніше знань і безлічі нових достовірних ідей. Він виконує пізнавальну, світоглядну, діяльнісну, культурну і соціальну функції.
Ми починаємо пізнавати навколишню дійсність із відчуттів і сприймання, а потім починаємо мислити, осмислювати. Функцією мислення можна назвати розширення меж пізнання за допомогою виходу за межі чуттєвого сприймання. Мислення дає можливість за допомогою умовиводу розібратися в тому, що безпосереднім чином не дається нам у сприйманні.
Завданням мислення є виявлення зв'язків між предметами, відмежування їх від випадкових збігів. Мислення працює з поняттями і бере на себе функції узагальнення й планування. Психологія мислення як напрямок виникла лише в XX столітті. До цього панувала асоціативна теорія, яка зводила зміст думки до чуттєвих елементів відчуттів, а закономірності протікання мислення -- до асоціативних законів.
Чому мислення неможливо звести до асоціативного процесу?
Першою відмінністю є те, що перебіг асоціативного процесу обумовлюється випадковими зв'язками за суміжністю в просторій часі отриманих вражень, у той час як перебіг розумового процесу регулюється зв'язками предметного змісту.
Друга відмінність полягає в тому, що перебіг асоціативного процесу не осмислюється і не регулюється самим суб'єктом, тобто асоціативний процес позбавлений цілеспрямованості.
Виділяють основні особливості наукового розумового процесу:
1. Об'єктивність - при науковому підході до вивчення предмета або явища відбувається повне відсторонення від суб'єктивного світосприйняття. Під час читання художньої літератури людина відчуває суб'єктивний погляд автора на явища і факти. У науковому трактаті відображаються тільки факти, отримані шляхом ретельного об'єктивного дослідження. Особистісна інформація про вченого відсутня.
2. Системність - протягом багатьох століть народ збирав різноманітні описи і пояснення різних фактів і явищ. З часом їх упорядкування призвело до появи певних понять і термінів. Сформована система теоретичних даних являє собою опис відомостей, отриманих в результаті наукових досліджень.
3. Обґрунтованість - наукове мислення передбачає теоретичне обґрунтування принципів і закономірностей. Частина з них довгий час залишається на рівні припущень і передбачень, які з якихось причин ще не мають доказової бази, але надалі вчені обгрунтують здогадки. І вони будуть науково доведені або спростовані. Сховище доведених різних теорій і гіпотез містить безліч аргументів, що підтверджують їх об'єктивність.
Наукове мислення спрямоване в майбутнє. Для науки мають велике значення результати досліджень не тільки для поточного проміжку часу, але і для їх вдосконалення, трансформації у перспективи.
Вченим важливо визначити закони і закономірності розвитку явищ для принесення користі людству в подальшому житті. Такий вид мислення дає можливість конструювати майбутнє з окремих деталей, існуючих в сьогоденні.
Наука виокремлює об'єктивно вірні фрагменти, частини, форми, які знадобляться прийдешньому поколінню.
4. Концептуальність - природничо-науковий підхід до отримання знань для закріплення теорем, закономірностей різноманітних понять зобов'язує дослідників звертатися до формул, символів і іншим знакам. Специфічна знакова система постійно удосконалюється, змінюється, доповнюється протягом усього періоду існування науки.
5. Усвідомленість - здійснення спостереження і контролю за дослідженням об'єктів і явищ, їх зв'язків між собою свідчить про свідоме застосування вченими наукових методів.
6. Експериментальний підхід - теорії будуються на основі проведених експериментів. Науковий розумовий процес дає можливість використовувати отримані результати для збору доказової бази величезної кількості досліджених об'єктів. У ході експериментів формуються конкретні поняття, робляться певні висновки.
2.2 Принципи наукового розумового процесу
Головним принципом наукового розумового акту є присутність експерименту. Порівняно з емпіричним мисленням, науковий підхід передбачає поширення експериментальних результатів на дуже широкий діапазон відомостей. Завдяки цьому вчені знаходять можливість зробити більше різних висновків.
Другий принцип свідчить про прагнення вчених до об'єктивності і відстороненості. Емпіричний підхід передбачає безпосередню участь особистості в експерименті з урахуванням подальшого оціночного думки. Щоб уникнути випадкового або навмисного спотворення висновків, отриманих в ході експерименту, при науковому розумовому процесі спостереження здійснюється з боку.
Третій важливий принцип полягає у систематизації інформації з метою побудови теорії. Емпіричний підхід не передбачає теоретичного синтезу знань, тому всі дані розглядаються окремо один від одного. Науковий підхід вбачає взаємозв'язок між явищами з подальшим групуванням їх і складанням класифікації.
Наукове мислення прагне до застосування певних прийомів пізнавального процесу. Науковий метод відрізняється точністю, строгістю і об'єктивністю. Він дозволяє об'єктивну закономірність перетворити на правило дії дослідника. Універсальними способами такого пізнання є аналіз і синтез, дедукція та індукція, моделювання, аналогія, абстрагування та ідеалізація.
Аналіз передбачає розчленування цілого на складові частини, синтез - з'єднання частин в єдине ціле. При дедукції доказ виводиться з одного або декількох достовірних заяв, заснованих на законах логіки. При індукції окремі факти призводять до загального положення. Метод моделювання передбачає відтворення характеристик об'єкта з допомогою спеціально створеної іншої моделі. Цей спосіб застосовують при утрудненнях, що виникають під час дослідження самого об'єкта.
Абстрагування полягає в уявному відвертанні від деяких властивостей явищ і відносин між ними, виділення якого-небудь їх якості. Результатами абстракції можуть бути різні категорії і поняття. Ідеалізація являє собою розумовий процес, пов'язаний з утворенням певних абстрактних понять, який не завжди відтворюється в реальності[5].
РОЗДІЛ III. РІЗНОВИДИ ІНТУІЦІЇ
3.1 Інтуїція
Інтуїція (від лат. intuitio, intueror -- уважно дивлюсь) -- безпосереднє схоплення сутності предмета. В основі її вроджена здатність (талановитість), тривалий досвід, які допомагають осягнути сутність явища, опускаючи опосередковані ланки. Це третя форма відображення дійсності. Вона є способом пізнання через безпосереднє чуттєве споглядання чи умогляд на відміну від опосередкованого послідовного логічного мислення. Відмінність між логічним та інтуїтивним відкриттям полягає в тому, що перше відкриває елементи вже відомого людині буття, друге -- нові сфери буття, створюючи фундамент для логічних відкриттів. Внаслідок активності суб'єкта, його творчої уяви, фантазії, інтуїції відбуваються якісні переходи від чуттєвих форм відображення до логічних, від емпіричного до теоретичного, від знання явища до знання сутності, від сутності першого порядку до сутності другого порядку і т. д.
Що розуміють під словом інтуїція, що воно означає сьогодні? Поняття інтуїції у філософії пояснюється неоднозначно, пропонуються такі трактування:
1. Вид простого споглядання - знання, що приходить як несподіване осяяння після тривалої мозкової діяльності, такий філософський висновок робив Платон;
2. Поняття чистого розуму, без участі уяви, яке викликає сумніви у правильності думки - це є гарант істинності, вважав Р. Декарт;
3. Таємниця беззастережної достовірності, укладена лише у чуттєвості, так стверджував Л. Фейєрбах;
4. Інстинктом називав інтуїцію З. Фрейд і вважав її першопринципом творчості, що лежить на прихованому несвідомому рівні.
Сучасні філософські джерела дають можливість трактувати інтуїцію як:
1. Ірраціональну здатність людини, яка не залежить ані від почуттів, ані від розуму;
2. Специфічну нелогічну форму інтелектуальної здатності; здатність до сприйняття;
3. Неусвідомлений і скорочений шлях логічного процесу;
4. Наслідок специфічного способу взаємодії чуттєвого й логічного;
5. Самостійну форму «метаболічної» переробки інформації поряд з її чуттєвими, логічними й моральними формами;
6. Безпосереднє отримання знання, містичне осягнення істини, Божу іскру, даровану обранцям.
Ще з часів античності люди прагнули розділити пізнання світу на логічний та інтуїтивний методи. Інтуїція це те, що дозволяє знаходити рішення і осягати істину без попередніх висновків. Неусвідомлене та безпосереднє (інтуїція) - нічим не доведене розуміння вирішення проблеми. Вона має певні характеристики:
1. Безпосередність;
2. Несподіваність;
3. Неусвідомленість шляхів одержання нового знання;
4. Непочуттєве, безпосереднє знання, яке приходить як осяяння;
5. Знання завжди з'являється повністю завершеним;
6. Інтуїція знаходиться поза нашою свідомою частиною і приходить зсередини, із глибин психіки людини;
7. Умовою його прояву є відсутність засудження та безладної уяви розуму;
8. Інтуїція працює з непізнаваним, яке відомими термінами та законами неможливо пояснити»;
9. Споглядання, яке часом використовується як синонім інтуїції, є станом розуму безпосереднього та відстороненого спостереження за об'єктом.
3.2 Види інтуїції
Інтуїція як властивість глибинного свідомості людини різноманітна в своєму прояві. Інтуїція в даному випадку розглядається як здатність розуміти те, що відбувається миттєво і поза свідомого контролю, не вдаючись до усвідомленим умовиводів і міркування. Як правило, вона прокидається в умовах невизначеності, обумовлених недоліком інформації, необхідної для прийняття рішень про доцільної діяльності. Крім того, на противагу логічним способам переробки інформації інтуїція являє собою пряме, безпосереднє розсуд істини без обґрунтування логічними доказами і аргументами.
Основні види інтуїції:
1.Чуттєва - інтуїція, яка проявляється у здібності вироблення наочного образу, здатного у специфічний спосіб «синтезувати» проблему і тим самим «перекинути» місток до її наступного змістовного, понятійного переосмислення;
2.Інтелектуальна інтуїція - форма безпосереднього «розумового» («миттєвого») схоплення сутності досліджуваного питання. Так, завдяки «безпосередньому спогляданню» ідеї, за Платоном, душа здатна пізнавати сутність речей. На значенні інтелектуальної інтуїції у пізнанні, як відомо, особливо наголошував Р.Декарт. Він писав: «Під інтуїцією я розумію не віру у хитке свідчення відчутій і не оманливе судження хаотичної уяви, але поняття ясного та уважного розуму, настільки просте і чітке, що воно не полишає жодного сумніву у тому, що ми мислимо. Надійне поняття ясного і уважного розуму, породжене лише природним світлом розуму і завдяки його простоті більш достовірне, ніж сама дедукція.
3.Емоційна інтуїція означає вияви стану схильності, переваги у конкретних оцінках явищ, подій, заснованих на настроях, самопочуттях, а не на послідовних логічних міркуваннях та висновках;
4.Містична інтуїція - прояви божественного одкровення, завдяки особистісному спілкуванню зі своїм Творцем осявання світлом істини.
Побудовою типологій інтуїції зайняті багато дослідників. Наприклад, О.Г. Овчинникова в колективному посібнику виділяє види інтуїції, представлені на рис. 2.1.
Рис. 2.1 Види інтуїції
Аналітична (об'єктивна) інтуїція проявляється в тому випадку, коли до результатів людина приходить, аналізуючи вихідні дані та розкриваючи при цьому взаємозв'язку, про яких підсвідомості не було відомо. Реалізація об'єктивної інтуїції спрямована на пошук рішення проблем людини, а у семантичної інтуїції залежності від подій не спостерігається.
Семантичною називають інтуїцію, яка використовує знаки навколишнього світу в якості вихідного матеріалу (свого роду підказки реальності). Свого роду пророцтва, отримані в результаті магічних дій, відносять до магічної інтуїції, яка проявляється в результаті розбору підсвідомістю обставин взаємодії свідомості з енергетичними, інформаційними та подійними полями.
Подієва інтуїція дозволяє дізнатися інформацію, розташовану на подієвому поле, яке створюється за допомогою усвідомлення.
Під інтуїцією сну розуміють прояв здатності інтерпретувати сновидіння. Її розглядають як підвиду об'єктивної інтуїції.
Інші автори пропонують виділяти наступні види інтуїції (рис. 2.2):
Рис. 2.2 Типологія інтуїції
В даному випадку прозріння розглядається як несподівана знахідка шуканого рішення.
Візуалізація проявляється в раптовому сприйнятті образів, керуючись якими можна створити геніальні творіння.
Винахідливість - як неусвідомлене перевагу предмета чогось із загальної маси варіантів.
Інтуїтивна дія проявляється, коли виникає розуміння того, що потрібно виконати певну дію і сама дія виникає при цьому в правильному напрямку.
Передчуття - як попередження від якогось смутного почуття, до чого можна прийти, прийнявши те чи інше рішення. Причому це почуття часто виявляється вірніше самих точних прогнозів.
Осяяння приходить до людини як своєрідне просвітлення, і він відчуває прихильність вищих духовних (релігійних) сил.
Для виділення типів інтуїції існує кілька підходів. По одному з них зрозуміти, що таке інтуїція, і як протікає цей процес, можна виділивши два її види:
1) Чуттєва - задіяні сприйняття, відчуття, пам'ять, емоції, уява або воля. Тут передбачається здатність проводити аналогії, мислити асоціативно, включати творчу уяву і виявляти швидке ототожнення (входити у образ).;
2) Інтелектуальна - інтелект та логічне мислення. Тут на перші місця виходять швидкий висновок, здатність оцінювати та синтезувати ситуацію.
Ще один підхід до класифікації інтуїції пов'язані з видами предметно-практичної діяльності. Інтуїція по-різному проявляється в залежності від ситуації, але механізм її утворення залишається незмінним.
Тут вона поділяється за такими позиціями:
Життєва інтуїція у життєвих ситуаціях інтуїція може спрацьовувати задля унеможливлення негативних моментів. Вона часто проявляється у вигляді здатності відчути загрозу своєму фізичному здоров'ю чи близьким людям. Особистісні стосунки людина часто вибудовує також інтуїтивно.
Професійне інтуїтивне розуміння реальності коротке визначення того, що означає інтуїція на професійному рівні, звучить так: «Інтуїтивне осяяння - це результат вирішення проблеми, що базується на придбаному багажі знань та професійному досвіді».
Наукова інтуїція - варто відповісти на запитання «Інтуїція, доповнена дослідженням, чиє це кредо?». Вивченням ролі «шостого почуття» у науковому творенні займаються вчені різних сфер: від представників точних наук до психологів та соціологів. Існує визначення цього терміна - зосередженість винахідника на проблемі з таким ступенем, що вона призводить до пошуку рішення.
Томас Кун у своїй книзі "Структура наукових революцій" так формулює, що таке інтуїція, - це тип розуміння, не досяжний лише за допомогою вербальних засобів. І слова, і природа осягаються одночасно. Інтуїтивна відповідь є неявним знанням, набутим за практичної участі у дослідженнях, ніж засвоєним із правил, що регулюють наукову роботу.
Творче поняття інтуїції - великі та серйозні відкриття, потужні твори художників, літераторів та музикантів створені завдяки творчій формі мислення. У ті моменти, коли відкидається будь-яка логіка, і припиняються розрахунки інтелектуального характеру, у справу вступає «шосте почуття»[6].
3.3 Як працює шосте почуття
Кожна людина хоч раз у житті замислювалася над питанням: "Інтуїція - що це і як працює?". Механізм, яким проходять інтуїтивні процеси, носить індивідуальний напрям. Наприклад, швидкість і частота інтуїтивних рішень залежить від особистості людини, її емоційного стану, неупередженості мислення.
Нестача інформації, відсутність часу для усвідомлення компенсуються накопиченими знаннями та досвідом у сфері поставленої проблеми. Неправильно було б розглядати інтуїтивні припущення та логічні висновки як різнополярні процеси. Швидше за все це дві сторони одного цілого - інтелектуальної складової особистості людини.
Представники різних дисциплін суспільствознавства у відповідь питанням «як працює інтуїція?» єдині на думці: інтуїція нерозривно пов'язана з підйомами енергій: психічної, фізичної та духовної. Це дозволяє свідомості розширювати рамки сприйняття та робити інтуїтивні відкриття.
3.4 Етапи розвитку інтуїції
Існують три етапи, що дозволяють розвинути інтуїцію. Людина, тренує у собі екстрасенсорні здібності, починати з розвитку інтуїції. Для цього необхідно дотримуватися наступних пунктів:
1. Очистити розум - за допомогою спостережень за думками намагатися ігнорувати будь-які їхні прояви та переривати розмови всередині з незримими співрозмовниками та собою;
2. Проводити практичні заняття з розвитку інтуїції: досліди з картами (спроби вгадати карту, у міру практики вгадування будуть все частіше), при телефонному дзвінку постаратися вгадати підлогу, що телефонує і т.д.;
3. Довіритися інстинктам - слухати повідомлення, які посилає внутрішній голос і слухати голосу розуму (при прийнятті рішення намагатися зрозуміти, схвалює це душа чи ні).
Це три обов'язкові етапи, які потрібно пройти, щоб розвинути подібне почуття.
3.5 Як пробуджувати та розвивати інтуїцію
Коли розглянуті види інтуїції, і що це таке, хочеться дізнатися, як її розбудити. Діти перед тим, як починають усвідомлювати себе і вливаються в соціум, спілкуються зі світом за допомогою «шостого почуття». У міру дорослішання ці навички забуваються, але їх можна відновити.
Ось приблизні етапи тренування:
Перший - згадка інтуїтивного досвіду та відтворення відчуттів, з ним пов'язаних;
Другий - при вході в стан спогадів відключати логіку і ставити собі питання, прислухаючись до внутрішнього голосу.
Інтуїція може проявляти себе у вигляді тактильних відчуттів, візуальних і акустичних образів чи змін емоційного плану. Її не дарма називають «шостим почуттям», так як будь-яке з почуттів вона потребує частого використання, інакше атрофується[7].
ВИСНОВКИ
Науковий стиль мислення спрямований на вироблення достовірних знань про особистість, суспільстві і природі. Він відтворює об'єктивну картину світу за допомогою аналізу і синтезу.
Наукове мислення постає на складному ґрунті. Дух часу, суспільні запити і моральні переконання особисті, уподобання кожного конкретного науковця - як головного суб'єкту наукового процесу - відіграють одну з провідних ролей у формуванні наукового мислення. А отже, їх дослідження та усвідомлення значущості їхньої ролі у становленні наукового мислення є одним з пріоритетних завдань підготовки фахівців вищої кваліфікації - докторів філософії у будь-якій галузі наукової діяльності. Такі дослідження можливі не інакше як засобами філософії, що базується на комплексному дослідженні людського досвіду - як досвіду буття у світі - а також, осягненні його фундаментальних закономірностей, котрі не піддаються осягненню засобами конкретних наук і можуть бути досліджені тільки на мета-науковому, філософському рівні. Практичним результатом такого осягнення має стати бачення міждисциплінарних зв'язків та усвідомлення загальної природи наукового мислення як одного з різновидів мислення як загальнолюдської активності, спрямованої на утвердження свого буття у світі.
Інтуїтивні компоненти в більшій чи меншій мірі присутні практично у всіх видах наукового мислення. Тому, цілком очевидно, що якщо інтуїція допомагає нам в отриманні нового знання, то, яким би таємничим і незбагненним не здавався цей механізм, їм потрібно намагатися керувати. Для цього застосовуються, наприклад, досягнення сучасної психології - робота над подоланням підсвідомих бар'єрів та стереотипів. Причому краще не "переробляти" людини, а звертати увагу на ці питання на самих ранніх етапах виховання творчої особистості.
Необхідно також відзначити небезпеки, що таять у собі надмірне захоплення спробами штучного ініціювання інтуїції. Необхідно чітко уявляти, що ефективні і безпечні тільки непрямі і слабкі методи впливу на психіку і мозок. Проте наукового мислення це зовсім не стосується.
Слово «intuitus» з латинської мови бере свій початок від дієслова, що означає «осягати миттєво», «проникати поглядом».
Подібні твердження не заважали іншим філософським течіям пояснювати, що таке інтуїція. За їх визначенням, це несвідомий хід думки, що не спирається ні на логіку, ні на практику. І тут інтуїція - божественне одкровення. науковий мислення інтуїція розумовий
Отже, інтуїція - це у філософії не що інше, як розсуд істини у прямому вигляді без необхідності доводити чи впадати у міркування. Психологи стверджують, що інтуїція - це психології підсвідомий аналіз, тоді, коли логічних пояснень недостатньо.
Це явище не раптове, а закономірне, залежне від повноти логічного аналізу проблеми. Шляхом інтуїції здійснюється перехід від поступових кількісних змін у з'ясуванні і осмисленні пізнавальної проблеми до результативного її вирішення. Інтуїтивне відкриття не є безпосереднім знанням, воно досягається в сфері підсвідомої психічної діяльності.
На закінчення необхідно сказати про те, що дуже важливо як не переоцінити, так і недооцінити роль інтуїції в процесі наукового пізнання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Скиба О. П. Cтиль наукового мислення в інформаційну епоху. Стаття. Вісник НАУ. Серія: Філософія. Культурологія. 2011. № 2 (14);
2. Вишнякова А. О. Наукове мислення: сутність, специфіка, основні форми. ХНТУСГ;
3. Скиба О. П. Конспект лекцій. Стиль наукового мислення в соціально-психологічному і соціологічному аспектах. Вісн. Нац. авіац. ун-ту. - 2009. - № 1;
4. Стеценко С.С. Цінність наукового мислення в сучасному світі. ХНТУСГ, Харків 2018;
5. Важинський С. Е., Щербак Т. І. Методика та організація наукових досліджень. Публікація СумДПУ імені Макаренка, Суми 2016;
6. Ярощук М. В. Типи інтуїції та їх роль в емоційно-почуттєвому відображенні дійсності. Стаття. Луцьк 2018;
7. Богатырев Д. К. Пізнання. Досвід. Міркування. Інтуїція. Інтуїтивізм. Стаття. 2014 рік.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Специфічні ознаки наукового пізнання та процес його здобуття. Проблема методу і методології в філософії науки. Побудова і функціонування наукової теорії. Основні процедури наукової діяльності. Логічна структура наукового дослідження та її елементи.
курсовая работа [27,5 K], добавлен 15.06.2011Розгляд попередниками німецької філософії проблеми свободи і необхідності, особливості її тлумачення. Метафізика свободи І. Канта. Тотожність необхідності і свободи у філософії Шеллінга. Проблема свободи і тотожності мислення і буття у філософії Гегеля.
курсовая работа [47,0 K], добавлен 21.11.2010Мислення - розумовий процес людини, в ході якого вже з наявних знань формуються нові знання. Правильне та неправильне мислення: відповідність правилам і законам логіки, логічна необхідність висновку. Логічна помилка у софізмі. Поняття некласичної логіки.
реферат [38,1 K], добавлен 16.12.2010Об'єктивно-ідеалістичний характер філософії Гегеля. Система філософії Гегеля (основні праці). Принцип тотожності мислення і буття, мислення як першооснова та абсолютна ідея. Поняття як форма мислення. Протиріччя між методом і системою у філософії Гегеля.
реферат [477,5 K], добавлен 28.05.2010Характерні риси донаукового стихійно-емпіричного пізнання. Компоненти та рівні наукового пізнання, його форми (ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія) і методи (спостереження, вимірювання, експеримент, моделювання). Основні види наукових досліджень.
реферат [24,1 K], добавлен 25.02.2015Природа і призначення процесу пізнання. Практика як основа та його рушійна сила, процес відображення реальної дійсності. Поняття істини, її види, шляхи досягнення. Специфіка наукового пізнання, його форми і методи. Основні методи соціального дослідження.
реферат [20,8 K], добавлен 14.01.2015Основні складові процеси феномену людського спілкування, зокрема мислення та мова. Єдність та зв’язки між даними поняттями, їх взаємодія та основні способи поєднання. Дослідження поглядів філософів на єдність мовлення, спілкування та мислення людства.
реферат [21,9 K], добавлен 03.05.2014Історичний аналіз розвитку наукового знання з часів античності. Питання виникнення і розвитку науки і філософії. Наявність грецьких термінів у доказовій давньогрецькій науці. Розвитко доказових форм наукового знання. Формування філософського світогляду.
реферат [32,0 K], добавлен 26.01.2010Визначення поняття мислення та його форм. Типи помилок, пов'язаних з порушенням законів логіки та математики. Основні закони логіки (тотожності, суперечності, виключеного третього і достатньої підстави) як відображення основ правильного мислення.
реферат [29,7 K], добавлен 22.11.2010Становлення філософської системи, специфічного стилю і форми філософського мислення великого українця. Фундаментальні цінності очима Г. Сковороди. Традиції неоплатонізму і християнської символіки. Принцип барокової культури. Суперечності світу.
реферат [18,9 K], добавлен 19.10.2008Теологічний і філософський підходи до вивчення релігії, їх історія розвитку. Формування наукового підходу, становлення наукового релігієзнавства. Вплив на становлення релігієзнавства матеріалістичної тенденції в філософії релігії, її представники.
реферат [23,8 K], добавлен 08.10.2012Форми суспільної свідомості, принципи економії мислення. Співвідношення філософської, релігійної та наукової картин світу. Матеріалістичний та ідеалістичний напрямки в історії філософії від античних часів до сьогодення. Поняття філософського світогляду.
шпаргалка [645,5 K], добавлен 10.03.2014Наука як сфера людської діяльності, спрямована на систематизацію нових знань про природу, суспільство, мислення і пізнання навколишнього світу. Етапи науково-дослідної роботи. Аналіз теоретико-експериментальних досліджень, висновки і пропозиції.
контрольная работа [53,6 K], добавлен 25.09.2014Виникнення, предмет філософії та його еволюція. Соціальні умови формування та духовні джерела філософії. Філософські проблеми і дисципліни. Перехід від міфологічного мислення до філософського. Специфіка філософського знання. Філософська антропологія.
реферат [27,4 K], добавлен 09.10.2008Виробництво наукового продукту. Знання про глибинні процеси і явища, що відбуваються в природі, суспільстві. Поняття фундаментальних наук, їх взаємозв'язк з прикладними та внутрішня класифікація. Основна ознака поділу наук на фундаментальні і прикладні.
контрольная работа [579,6 K], добавлен 07.09.2010Діалектика: від античності до сучасності, її історичні форми. Альтернативи, принципи, категорії та закони діалектики. Діалектика як теорія та метод, її застосування в економічних дослідженнях. Діалектичне мислення як метод пізнавальної діяльності.
реферат [61,8 K], добавлен 27.09.2011Виникнення перших форм філософського мислення. Проблеми буття і людини у філософії давнього світу, зародження ідей права. Особливості античної правової культури. Космоцентричне обґрунтування права. Особливості філософсько-правової думки Середньовіччя.
реферат [35,9 K], добавлен 20.01.2011Проблема свідомості з точки зору науки і філософії. Дві концепції щодо розгляду проблем свідомості. Генезис форм відображення на різних рівнях розвитку матерії. Свідомість і психіка, мислення та мова. Поняття самосвідомості, несвідоме та підсвідоме.
реферат [40,0 K], добавлен 25.02.2015Довга й складна історія феномену інтуїції в контексті філософських і естетичних знань. Формування інтуїтивізму в умовах поступового занепаду філософії позитивізму. Теорія Бергсона про визначальну роль інтуїції в науковому та художньому пізнанні світу.
реферат [22,0 K], добавлен 12.04.2010Досягнення попередників Аристотеля у Стародавній Греції. Вчення про істину і закони мислення, про судження, про поняття, про умовивід, про доведення, логічні помилки, модальності. Індукція та її особливе місце в логіці Аристотеля. Парадейгма й ентимема.
реферат [31,4 K], добавлен 19.03.2014
