Філософська концепція Алексіуса Майнонґа у колі герменевтичних можливостей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавський державний медичний університет

Віра Дубініна, доктор філософських наук, доцент, завідувач кафедри філософії та суспільних наук

Анотація

Реалії сучасного інформаційного світу з новою силою загострюють питання щодо людських можливостей сприйняття та інтерпретації інформації. Зближення різних культур, а подекуди й їх зіткнення, з новою силою актуалізує питання щодо первинного механізму та змісту людського пізнання, його предметності та породжує глибинні питання щодо витлумачення й осмислення результатів як окремих пізнавальних актів, так і людського пізнання у цілому. Ці питання представляють не лише академічний, а й загальнолюдський практичний інтерес для тих, хто прагне діяти осмислено, спираючись на міцний фундамент наукового знання, а не йти, торуючи собі шлях через незнайому й, можливо, небезпечну місцину, навпомацки. Розробка методу та методології філософської герменевтики стала одним із здобутків на цьому шляху, здійсненому у межах філософських наук. Прояснення ж процесу цього відкриття та його історико-філософська фіксація мисляться необхідною умовою й запорукою подальших поглиблених пошуків та успіхів у цьому напрямку. Однією з знакових фігур у становленні філософської герменевтики, безумовно, є Алексіус Майнонґ (1853-1920), який є відомий, передусім, розробкою своєї предметної теорії (Gegenstandstheorie - нім.).

Ключові слова: Алексіус Майнонґ, герменевтика, історія філософії, ноненїзм, предметна теорія, так- буття, теорія об'єктів.

Abstract

ALEXIUS MEINONG'S PHILOSOPHICAL CONCEPTION IN THE CIRCLE OF HERMENEUTIC OPPORTUNITIES

The contemporary informational world actualises with a new power the issue of the human ability to understand and interpret information. The rapprochement of different cultures, and sometimes their collision with renewed vigour, actualizes the issue of the primary mechanism and content of human cognition, its objectivity, and gives rise to deep issues of the interpretation and comprehension of the results of both individual cognitive acts and human cognition as a whole. These issues are not only of academic, but also of universal human practical interest for those who want to act meaningfully, relying on a solid foundation of scientific knowledge, and not walk, paving their way through unfamiliar and possibly dangerous terrain by touch. The development of the method and methodology of philosophical hermeneutics has become one of the achievements along this path, accomplished within the framework of the philosophical sciences. Clarification of the process of this discovery and its historical and philosophical fixation are thought to be a necessary condition and guarantee of further in-depth searches and success in this direction. One of the significant figures in the formation of philosophical hermeneutics, of course, is Alexius Meinong (1853-1920), who is known primarily for the development of his subject theory (Gegenstandstheorie - Germ.).

Keywords: Alexius Meinong, Gegenstandstheorie, hermeneutics, history of philosophy, noneism, Sosein, theory of objects.

Аннотация

ВЕРА ДУБИНИНА доктор философских наук, доцент, заведующий кафедрой философии и общественных наук,

Полтавского государственного медицинского университета

Реалии современного информационного мира с новой силой заостряют вопрос о человеческих возможностях восприятия и интерпретации информации. Сближение различных культур, а иногда и их столкновения с новой силой актуализирует вопрос о первичных механизмах и содержании человеческого познания, его предметности и порождает глубинные вопросы толкования и осмысления результатов как отдельных познавательных актов, так и человеческого познания в целом. Эти вопросы представляют не только академический, но и общечеловеческий практический интерес для тех, кто хочет действовать осмысленно, опираясь на прочный фундамент научного знания, а не идти, прокладывая себе путь через незнакомую и, возможно, опасную местность, наощупь. Разработка метода и методологии философской герменевтики стала одним из достижений на этом пути, совершенном в пределах философских наук. Прояснение же процесса этого открытия и его историко-философская фиксация мыслятся необходимым условием и залогом дальнейших углубленных поисков и успехов в этом направлении. Одной из знаковых фигур в становлении философской герменевтики, безусловно, является Алексиус Майнонг (1853-1920), который известен, прежде всего, разработкой своей предметной теории (Gegenstandstheorie).

Ключевые слова: Алексиус Майнонг, герменевтика, история философии, ноненизм, предметная теория, так-бытие, теория объектов, Sosein.

Актуальність теми дослідження. Реалії сучасного інформаційного світу з новою силою загострюють питання щодо людських можливостей сприйняття та інтерпретації інформації. Зближення різних культур, а подекуди й їх зіткнення, з новою силою актуалізує питання щодо первинного механізму та змісту людського пізнання, його предметності та породжує глибинні питання щодо витлумачення й осмислення результатів як окремих пізнавальних актів, так і людського пізнання у цілому. Ці питання представляють не лише академічний, а й загальнолюдський практичний інтерес для тих, хто прагне діяти осмислено, спираючись на міцний фундамент наукового знання, а не йти, торуючи собі шлях через незнайому й, можливо, небезпечну місцину, навпомацки. Розробка методу та методології філософської герменевтики стала одним із здобутків на цьому шляху, здійсненому у межах філософських наук. Прояснення ж процесу цього відкриття та його історико-філософська фіксація мисляться необхідною умовою й запорукою подальших поглиблених пошуків та успіхів у цьому напрямку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У попередні роки, філософська концепція Алексіуса Майнонґа була предметом наукових досліджень, що так чи інакше стосувались філософської герменевтики, наступних авторів: Ґустава Берґмана (Вег§шапп,1967), Аркадіуша Хрудзімскі (Chrudzimski, 2007), Джона Фіндлі (Findlay, 1963), Райнгарда Ґроссмана (Grossmann, 1974), Дейла Джакетта (Jacquette, 2015), Карель Ламберт (Lambert, 1983) та інших. Філософська концепція Алексіуса Майнонґа була предметом наукових досліджень Ліліани Альбертацці, Віри Альбрехт, Ґустава Берґмана, Франчески Берто та Ґрехама Пріста, Аркадіуша Хрудзімскі, Джона Фіндлі, Райнгарда Ґроссмана, Дейла Джакетта та інших.

Виклад основного матеріалу дослідження

В історії розвитку філософської герменевтики, остання чверть ХІХ - початок ХХ століття видаються визначальними. Цей період зазвичай асоціюється з поглибленими філософсько-психологічними студіями, ініціатором яких був геніальний Франц Брентано - однією з головних його заслуг бачиться повернення Аристотеля в обіг філософських дискусій свого часу, що врівноважувало як ідеалістичний порив репрезентантів німецького ідеалізму, так і ірраціоналізм та волюнтаризм їхніх прямих опонентів, і вже надто спрощене розуміння людського пізнання позитивістами, давало змогу відшукати «золоту середину», а отже й надію на віднаходження об'єктивного методу як шляху до філософської та наукової істини.

У цьому зв'язку, серед учнів Франца Брентано, на особливу увагу заслуговує Алексіус Майнонґ (1853-1920). За словами Аркадіуша Хрудзімскі, «він був першим філософом, який систематично розробив квазі-онтологічну дисципліну, що була набагато загальнішою, порівняно з дисципліною, яку традиційно називають метафізикою чи онтологією. Метафізика розглядає суще як суще і, згідно з тезою Майнонґа, існуючі сутності утворюють лише невеликий фрагмент того, що може бути досліджено під назвою теорії об'єктів. Об'єкти як такі («чисті» об'єкти), як каже Майнонґ, «позасутнісні», це означає, що вони повинні бути нейтральними щодо свого існування чи небуття» (Chrudzimski, 2007).

Також, принаймні частково, можна було б погодитись з Ґілбертом Райлем, який говорить: «Майнонґ, на мою думку, є важливим з трьох причин. Перша - він у значній мірі відповідальний за депсихологізацію логіки. Далі - він піднімав, і піднімав разом, логічні й метафізичні питання щодо природи та статусу відношень, чисел, фактів, універсального, заперечення, можливості, вірогідності, необхідності. Він також змусив філософів досліджувати цілісні проблеми, що означають такі категорії як «існує», «наявне», «є об'єктом», тощо. Але третє, й головне, він приймає традиційну доктрину термінів у логіці, й через узагальнення проблем та без докорів сумління робить висновки з засновків, він показує, хоча він й не бачить, що вся структура прогнила. Якщо ортодоксальні термінологічні теорії були б істинними, майже уся фантастична ієрархія Майнонґівських недійсних сутностей мала б бути прийнята» (Findlay, 1963).

Перший - філософсько-психологічний - період творчості Алексіуса Майнонґа проходить здебільшого під знаком Франца Брентано. Ключовою працею Брентано, що вплинула на становлення Майнонґа, вважається «Психологія з емпіричної точки зору» («Psychologie vom empirischen Standpunkt», 1874) - програмна праця віденського мислителя, що впроваджувала розподіл психології на «дескриптивну» (описову, відсторонену від фізіології) та «генетичну» (з елементами фізіології).

Від Брентано Майнонґ засвоює поняття інтенціональності думки, коментуючи цей факт, Дейл Джакетт пише: «Майнонґ розпочинає з критично проаналізованого припущення, що думка, на відміну від фізичного світу, є необхідно інтенціональною. Думка - це завжди думка про щось, скерована на об'єкт інтенції. Брентано розрізняв психологічні та чисто фізичні непсихологічні феномени на підставі інтуїції. На думку вченого, психологічні феномени завжди скеровані на певний об'єкт інтенції, тоді як про непсихологічні чисто фізичні об'єкти такого сказати не можна. Уважати - означає уважати на щось, певна пропозиція (є істиною), любити - означає любити щось, оскільки має бути - існуючий чи неіснуючий - об'єкт інтенції почуття любові, до якого або на який скерована емоція любові, незалежно від того, як цей складний ментальний стан і тілесні умови будуть зрештою усвідомлені. Подібно й щодо інших ментальних станів, незалежно від того, чи є об'єкти їхніх інтенцій речами у звичайному сенсі, фізичними чи абстрактними, або станами справ, такими як результати інтенцій споглядальних дій або рішення діяти, [або] ще неіснуючий стан, на усвідомлення якого скерована певна дія» (Jacquette, 2015, p. xxi). Від Брентано Майнонґ перейняв і потрійний феноменологічний аналіз ментальних станів, що включав ментальний акт, його зміст та сам предмет інтенції (Jacquette, 2015, p. xxii).

Першими дослідницькими працями Алексіуса Майнонґа, з легкої руки Франца Брентано, стали критичні дослідження філософії Девіда Г'юма, а саме його теорії абстракції (Meinong, 1877) та теорії відношення (Meinong, 1882), що й обумовили загальні характеристики цього періоду його творчості.

У Hume Studien I (1877), предметом яких є теорія абстракції Девіда Г'юма, центральною проблемою, яку Майнонґ прагне розв'язати, він проголошує проблему номіналізму. Реалізація цієї програми відбувається через прояснення фундаментальних понять об'єму (Umfang) та змісту (Inhalt), яке здійснюється через прояснення категорій загального (allgemein) та індивідуального (partikulдr) - у відношенні до об'єму та абстрактного (abstrakt) та конкретного (konkret) - у стосунку до змісту. Поєднання змісту поняття з його об'ємом утворює розмаїття абстракцій: результатом поєднання індивідуального і конкретного стає поняття індивідуальної речі або індивідуума (Begriff eines konkreten Individuums); результатом поєднання індивідуального й абстрактного стає поняття атрибуту конкретної речі або індивіда (Begriff eines Attributs von einem konkreten Individuum); результатом же поєднання загального та абстрактного стає «чисте» абстрактне поняття або поняття атрибуту, яке можна розглядати саме по собі (Begriff eines Attributs „fьr sich betrachtet“) (Meinong, 1877).

Індивідуальне, при цьому, Майнонґ визначає як те, що наявне тільки в одному предметі, а загальне -- як таке, що присутнє у більшості предметів. Поняття об'єму безпосередньо поєднане з розподілом (Distribution), тоді як зміст - з поняттям залежності чи незалежності (Selbstдndigkeit - Abhдngigkeit). Відповідно, поєднання індивідуального та конкретного дає конкретну річ (konkrete Individuen); поєднання індивідуального й абстрактного спричиняє появу індивідуального атрибуту або тропу (individuelle Attribute, „Tropen“); а поєднання загального та абстрактного - загального атрибуту (allgemeine Attribute).

У Hume Studien ІІ (1882), предметом яких є теорія відношення Девіда Г'юма, центральною проблемою, яку піднімає Майнонґ є проблема суб'єктивізму, відношення суб'єктивного до загальних категорій та структур зовнішньої (об'єктивної) реальності. Стверджуючи, що «відношення без засновку не існує» (Meinong, 1882, s. 43), Майнонґ намагається відкрити фундаментальні засади наявних відношень. Відношення ж, у свою чергу, він класифікує, розподіляючи на ідеальні або апріорні, реальні або апостеріорні, внутрішні чи зовнішні, тощо.

Дескриптивний або феноменологічний період. У 1890-ті роки Алексіус Майнонґ зосереджує свою дослідницьку увагу, передусім, на уточненні понять змісту (Inhalt) та предмету (Gegenstand) пізнання. Попередні дослідження уможливили подолання суб'єктивізму та усвідомлення можливості об'єктивного пізнання, в основу якої покладено єдину інтерпретацію результатів суб'єктивного пізнання. Утім, у перший період своєї творчості Майнонґ теоретично спирався на концепцію Франца Брентано щодо двох об'єктів або предметів - іманентного та трансцендентного, перший з яких є внутрішнім, тоді як другий - зовнішнім щодо суб'єкту пізнання. філософський герменевтика майнонґ

У філософії Майнонґа -- стала прискіплива дослідницька увага та намагання глибше прояснити питання абстракції та загальної уяви, розвиток вчення про невизначені предмети (Gegenstдnde), предмети вищого порядку (Gegenstдnde hцherer Ordnung) і спроба поглибленого аналізу спільного та відмінностей між ідеальними та реальними предметами.

Третій період розвитку філософської концепції Алексіуса Майнонґа - т. зв. «зрілий Майнонґ» - ми позначаємо як логіко-семантичний, оскільки саме у цей період відбувається остаточне становлення знаменитої предметної теорії, яку також називають теорією об'єктів й яка постає саме як результат логіко-семантичних зусиль її автора, як у стосунку предметності пізнання, так і у відношенні до самої методології побудови будь-якої теорії. Предметну теорію Алексіуса Майнонґа зазвичай визнають його головним філософським здобутком, що не можна не визнати слушним.

Безпосереднім підступом до оформлення предметної теорії є вчення Майнонґа про об'єктиви - відмінні від об'єктів трансцендентальні сутності, що співвідносяться з предметами так, як у мові співвідносяться окремі слова (предмети мови) і речення (мовні об'єктиви). Тобто, можна сказати, що об'єктиви виступають семантичним корелятом повних речень (vollstдndige Sдtze). Власне, сам Майнонґ говорить про об'єктиви як пропозиціональні сутності (propositionalen Entitдten). Об'єктиви виступають корелятом онтологічних структур, а найважливіше логічне відношення - логічна послідовність (logische Folge) є не чим іншим, як відношенням між відповідними об'єктивами (Meinong, 1902, s. 174-175). Утім, як слушно зауважує Хрудзімскі: «теорія об'єктив не може бути зведена ані до внутрішньої складності номінального об'єкту, ані до голої екзистенціальної позиції (або екзистенціальному запереченню, відповідно)» (Meinong, 1902, s. 150).

Це вчення знайшло своє вираження у праці «Про припущення» («Ьber Annahmen», 1902), що вийшла друком у 1902 році. У цій роботі Майнонґ з усією ясністю визнає пропозиціональність предметів пізнання та починає розбудову своєї предметної теорії, що постане на ґрунті його семантичної теорії. Сама назва цієї праці - «Про припущення» - відсилає нас до потрійної природи психічного акту, як її бачить собі Майнонґ, що включає уявлення (Vorstellen), припущення (Annahmen) та судження (Urteilen), при чому припущення займає середнє місце між уявленнями, як початковою формою пізнання та судженнями, як його досконалим завершенням.

Трактат «Про припущення» (1902), разом із попередньою працею «Про предмети вищого порядку та їх відношення до внутрішнього сприйняття» (1899), створили засновок, на якому постала програмна праця Майнонґа {{Предметна теорія» («Gegenstandstheorie», 1904) - саме на ці два попередні трактати Майнонґ постійно посилається у своєму знаменитому творі.

«Предметна теорія» стала вінцем й, багато в чому, підсумковим результатом філософської творчості Алексіуса Майнонґа. Проблему, яку він намагається розв'язати цією роботою, Майнонґ позначає як «питання щодо належного місця наукового дослідження предмету(Gegenstand), узятого як такого й загально - ми бажаємо знати чи існує серед наук, що усталились у контексті наукової традиції, якась у межах якої ми могли б здійснити спробу теоретичного осмислення предмету як такого, або з позицій якої ми могли б щонайменше про це запитати» (Meinon, 1904).

Структурно «Предметна теорія» складається з дванадцяти розділів, що включають: 1. Постановку проблеми; 2. Передсуди в інтересах дійсності; 3. Sosein (так- буття - В.Д.) та Nichtsein (не-буття - В.Д.); 4. Aussersein (зовнішнє буття - В.Д.) чистого предмету; 5. Теорія предметів як психологія; 6. Теорія предметів як теорія предметів пізнання; 7. Теорія предметів як чиста логіка; 8. Теорія предметів як епістемологія; 9. Теорія предметів як окрема наука; 10. Теорія предметів та інші науки. Загальна та спеціальна теорія предметів; 11. Філософія та теорія предметів (Meinon, 1904).

У цій праці Майнонґ намагається вийти за межі традиційної метафізики, що має справу з сущим й за його аргументацією є апостеріорною наукою, а отже з її компетентності випадають предмети, які не тільки не мають реального, а й вірогідного існування - утім, кількість цих предметів, уважає Майнонґ, значною мірою перевищує не тільки існуючі предмети, а й предмети, що мають безпосередній стосунок до буття; й було б несправедливо виключити всі ці предмети з пізнання, просто найменувавши їх непізнаваними.

Окрім опису принципової методології дослідження предметів у контексті предметної теорії, праця 1904 року репрезентує теорію предметів як окрему науку, а отже намагається вписати її у коло існуючих наук та устаткувати її міждисциплінарні зв'язки - передусім з психологією, логікою, загальною теорією наукового пізнання (епістемологією), філософією. Кінець кінцем, Майнонґ просуває думку про необхідність існування теорії предметів як окремої науки, розташовуючи її за ступенем абстракції поруч із метафізикою, але наголошуючи на її принциповій відмінності від метафізики, покликаючись на її апріорний характер (Meinon, 1904).

Врешті решт, здається, що головним завданням усіх наукових пошуків Алексіуса Майнонґа було знайти й утримати баланс між суб'єктом, логікою та семантикою в інтересах істини, а тому можна цілком погодитись з Дейлом Джакеттом, який говорить: «Майнонґівська логіка та семантика підносять можливість ставитись до об'єктів, про які йде мова, у онтично нейтральний спосіб, вести мову про що б то не було - існує воно, чи не існує - у тих самих семантичних рамках, що уможливлюють позначення через найменування та опис через предикацію (категоріальне визначення - В.Д.), розраховуючи, представляючи у кількісній формі, й тому подібне, незалежно від онтичного статусу. Для того, щоб ця теорія референтних значень, найменування, розрахунку, істино визначених категоріальних властивостей, а далі й істинної дескрипції, байдуже - існуючих чи неіснуючих предметів, була повністю зрозумілою й дозволила інтерпретацію, засобами виразно адекватної формальної символічної логіки, з точки зору Майнонґа, немає потреби в онтичній приналежності до фізичних чи абстрактних об'єктів інтенції. Усе, що нам потрібне для референції, а референція тягне за собою можливість, чи навіть неминучість, істинно категоріальних властивостей, що конституюють будь-який предмет інтенції, до яких може звертатись думка чи мова - це інтенціональні Ляйбніцевські умови тотожності, що стосуються властивостей і можуть бути прикладені до будь- якого об'єкту інтенції, незалежно від його онтичного статусу, й далі для ідентифікації та відрізнення від будь- якого іншого - неіснуючого, так само як і існуючого - предмету інтенції. Але, у будь-якому випадку, ми мусимо мати на увазі те, про що ми говоримо, для того, щоб те, що ми маємо на увазі, врешті решт, виявилось радше істинним, ніж хибним або оберненим. Це нагадує нам, що ми не можемо заходити вже надто далеко у нашому філософському розумінні суб'єкту, не усвідомлюючи при цьому тієї міри, до якої логіка обумовлює структуру висловлювань та умовиводів інтенціональної думки та дискурсу. З тієї ж причини, ми не можемо заходити надто далеко й у логіку та семантичну філософію, намагаючись надати пріоритет радше істині перед значенням, ніж значенню перед істиною» (Jacquette, 2015, p. xxxi).

Висновки

Предметом філософських пошуків Алексіуса Майнонґа був пошук засобів об'єктивного пізнання, що мислиться у подоланні суперечностей між суб'єктом, психологією, логікою та мовною семантикою.

Історична ґенеза філософської концепції Майнонґа загалом може бути розділена на три періоди (або етапи становлення): філософсько-психологічний, дескриптивно-феноменологічний та логіко-семантичний. Філософський розвиток концепції Майнонґа характеризується її поступовою емансипацією від психологічної концепції Франца Брентано та інших сторонніх впливів, здобуття нею власної самобутності й завершеного вигляду - від критики номіналізму та суб'єктивізму, через уточнення понять «зміст» та «предмет» до оформлення цільної, завершеної системи, що претендує на статус окремої науки.

Внеском Алексіуса Майнонґа у розробку філософської герменевтики стала розробка предметної теорії, що долала обмеженість як наукового (здебільшого позитивістського), так і філософського (ідеалістично-номіналістичного) дискурсів, використовувала міждисциплінарний інструментарій, в основі якого лежало поєднання методів психології, логіки, філософського, математичного та мовно- семантичного аналізів. Цей внесок наразі здається недослідженим належною мірою, а отже й недооцінений.

Філософська концепція Алексіуса Майнонґа, безперечно, має певний потенціал у колі герменевтичних можливостей сучасних філософських досліджень, про що, хоча й не прямо, але свідчить незгасаюча увага й професійна цікавість дослідників до його філософського та наукового доробку - бібліографія його досліджень постійно зростає. А цілий ряд ідей, які Майнонґ турботливо виплекав більше ста років тому, ще чекають на тих, хто дасть їм справжню професійну оцінку, якої вони насправді варті.

Список використаних джерел

1. Bergmann, G. Realism. A Critique of Brentano and Meinong, Madison: University of Wisconsin Press, 1967. 383 s.

2. Chrudzimski, A. Gegenstandstheorie und Theorie der Intentionalitдt bei Alexius Meinong, Dordrecht: Springer, 2007. 386 s.

3. Findlay, J. Meinong's Theory of Objects and Values (2nd, enlarged ed), Oxford: Clarendon Press. 1963. xxiv, 353 p.

4. Grossmann, R. Meinong, London: Routledge & Kegan Paul, 1974. 262 p.

5. Hцfler, A. Logik, Wien: Tempsky Verlag. 1890. 244 s.

6. Husserl E. 1901. Logische Untersuchungen, Bd. II., Teil 1/2, Halle 1901. 571 s. of Non-Being (Synthese Library, Volume 360), Cham: Springer, 2015. 468 p.

7. Lambert, K. Meinong and the Principle of Independence, Cambridge: Cambridge University Press, 1983. xvi + 175 p.

8. Meinong, A. Hume Studien I: Zur Geschichte und Kritik des modernen Nominalismus. Gesamtausgabe, 1877, Bd. I, S. 1-76.

9. Meinong, A. Hume Studien II: Zur Relationstheorie. In: Gesamtausgabe, 1882, Bd. II, S. 1-183.

10. Meinong, A. Ьber Gegenstдnde hцherer Ordnung und deren Verhдltnis zur inneren Wahrnehmung. Gesamtausgabe, 1899, Bd. II, S.377-480.

11. Meinong, A. Ьber Annahmen, 1. Auflage, Leipzig: Johann Ambrosius Barth [Teilnachdruck Gesamtausgabe, 1902, Bd. IV, S. 385-489]

12. Meinong, A. Ьber Gegenstandstheorie. Gesamtausgabe, 1904, Bd. II, S. 481-535

References

1. Bergmann, G. (1967). Realism. A Critique of Brentano and Meinong, Madison: University of Wisconsin Press. [In English].

2. Chrudzimski, A. (2007). Gegenstandstheorie und Theorie der Intentionalitдt bei Alexius Meinong, Dordrecht: Springer. [In German].

3. Findlay, J. (1963). Meinong's Theory of Objects and Values (2^nd. Ed.), Oxford: Clarendon Press. [In English].

4. Grossmann, R. (1974). Meinong, London: Routledge & Kegan Paul. [In English].

5. Hцfler, A. (1890). Logik, Wien: Tempsky Verlag. [In German].

6. Husserl, E. (1901). Logische Untersuchungen, Bd. II., Teil 1/2, Halle. [In German].

7. Jacquette, D. (2015). Alexius Meinong, The Shepherd of Non-Being (Synthese Library, Volume 360), Cham: Springer. [In English].

8. Lambert, K. (1983). Meinong and the Principle of Independence, Cambridge: Cambridge University Press. [In English].

9. Meinong, A. (1877). Hume Studien I: Zur Geschichte und Kritik des modernen Nominalismus. Gesamtausgabe, Bd. I, S. 1-76. [In German].

10. Meinong, A. (1882). Hume Studien II: Zur Relationstheorie. In: Gesamtausgabe, Bd. II, S. 1-183. [In German].

11. Meinong, A. (1899). Ьber Gegenstдnde hцherer Ordnung und deren Verhдltnis zur inneren Wahrnehmung. Gesamtausgabe Bd. II, S. 377-480. [In German].

12. Meinong, A. (1902). Ьber Annahmen, 1. Auflage, Leipzig: Johann Ambrosius Barth. Teilnachdruck Gesamtausgabe, Bd. IV, S. 385-489. [In German].

13. Meinong, A. (1904). Ьber Gegenstandstheorie. Gesamtausgabe Bd. II, S. 481-535. [In German].

Размещено на Allbest.ru