Пошук цивілізаційного сенсу метафізики соціокультури громади в європейському просторі

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Пошук цивілізаційного сенсу метафізики соціокультури громади в європейському просторі

Скловський Ігор Зінов'євич, Аксьонова Віра Ігорівна

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми

Соціокультурні засади трансформацій в Україні ціннісної сфери життєдіяльності суспільства, дуже різноманітні та різнокольорові, зокрема зараз, об'єктом пошуку національної ідеї виступає громадська сфера суспільства, сутністю - патріотична особистість, з усіма явищами й процесами, що відбуваються у ній. Предмет пошуку фіксується в її методологічних поняттях, законах, категоріях, принципах. Сьогодні в епістемології виділяють основні методологічні принципи пізнання та дослідження цивілізаційно - гуманітарної галузі, торкається комплексного використання методів дослідження синергетики, альтернативності оцінок діалектики і метафізики, рівноправності суспільного суб'єкта як цивілізованої особистості, так і сучасні епістемологічні запозичення обумовлюють свої методи дослідження з: гносеології, логіки, аксіології, праксеології, онтології, соціології, ноосферології, історії, культурології, педагогіки та психології, також деяких версій наукології, антропології, спеціальних засобів осмислення етико - етносоціальних здобутків політичної науки тощо. Віхи цивілізації у національно - локальній інтерпретації обумовлює класифікацію українського досвіду (часу) входження в європейський простір.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

електоральний європейський цивілізаційний громадський

Ідеали цілісності Людини та Природи, етносу і держави є в основі цивілізаційних атрибутів європейської цивілізації, культурно - освітнього простору тощо.

Трансформація патріотичних змін буття: в європейських реаліях обумовлює пріоритети громада і особистість, створюють сукупність адекватних важелів подолання фізичного і духовного забруднення, - міфологемами антигромадської свідомості (Платон, Аристотель) [1; 2]. Цивілізаційні віхи постнекласично - метафізичного пошуку істини в Україні є в основі культурного освоєння поступу чеснот цивілізованої людини, громади, гуманітарної освіти і націєтворення, з його захистом духовності, довкілля, оскільки у ціннісній сфері відроджуються дух і сила ідеалів історичного народу, поступово допомагає розкривати культуру толерантності, як синтез вищих ідеалів соціуму, козакофільства і трансцендентність феномену держави.

Інобуття Абсолютного Розуму лише підтверджує прогнозні оцінки Т. Г. Шевченка. Про метафізику національних ідеалів засвідчує моральний імператив, оскільки спочатку українська людина не бажала бути ні рабом природи, ні хохлом, ні малоросом; українець, як суб'єкт політичної нації діє через громаду, потім намагається номінувати лицарство, як козакофільство, щоб протистояти правлячим класам, за створенням здобутків громадянської культури тощо. «Зараз вона (політична нація - авт.) хоче опанувати ірраціональні суспільні сили, щоб не бути під деспотією організованого насилля» [5, с. 156].

Мета статті полягає у з'ясуванні метафізичного та демократично - патріотичного змісту паради ноосфери.

Виклад основного матеріалу дослідження

Революційна енергія демократизма і демократичний патріотизм, що помірно торкається традиційних етноконфесійних звичаїв релігії, держави, соціуму, зміцнюють солідарність політичної нації; і не лише в плані критики активних русифікаторських дій імперської влади, основний аспект, запобіжний сенс філософського діалогу виглядає як просвітницько - освітній прояв Шевченкового спадку, тобто втілення спеціального філософського дискурсу, - виявляє предмет нової онтології, але в футурологічному контексті сенсів козакофільких позицій електорату, щоб з'ясовувати своє еволюційне завершення тривалої соборної боротьби за суверенітет України, зокрема з богоборською моделлю, наслідками суцільного малоросійщення тощо.

Козакофіли, однак, критично сприйняли принциповий антихристиянський нігілізм деяких російських нігілістів - бунтівників, навіть революціонерів - демократів; як деякий прояв модерної «бісовщини», - ситуативний сплеск аморалізму, зокрема так званого «радикального кола націократів» - суперрадикалізм суперечив козакофільському революціонізму серед духовних нащадків Кобзаря.

Однак, суперрадикалізм не прижився (ситуативні перемоги навіть сталіністів, попри Голодомори, депортації, лише відкривали «ящик Пандори»), бо козакоф іли продовжили протиставляти стереотипам державного (і втручання у церковні справи) богоборства європейський шлях та досвід демократизму. Процеси, що відбуваються в Україні в галузі реформування освіти перехрещуються з підходами постнекласичної філософії д о гуманітаризації суспільствознавства, оскільки націокультурний простір Європи має оптимальні наміри акумулювати наш цивілізаційний досвід.

Простір гуманітарної освіти в Україні - торкається проблем метафізики української ідеї, як на рівні середньої, так і вищої школи, зокрема її нової галузі - вищої професійної освіти, як соціального знаряддя фахової підготовки спеціалістів середньої та вищої ланки. Метою є створення, оновлення та з'єднання в цивілізований спосіб шляхетних однодумців - запорука творчого ос мислення української ідеї в молодих генераціях, хоча у деякій мірі, поверхова філософська підготовка призводила і до проявів ситуативно - локального її недооцінювання. Тобто недооцінювання суто ліберальних метаморфоз національної ідеї, так і - ролі в просвітницькому діалозі звичайного суб'єкта націєтворенні, - «маленького українця» - проявив свій колективний розум (вибори 2019 р.) зокрема під час щільних перешкод процесу еволюційного становлення політичної нації. Так, у соціально - філософській розробці основ патріотичного світогляду велике значення має осмислення «руху метафізики історії» до нового типу суспільства (О. Халапсис), потрібно розглядати, наприклад, в цій системі координат соціально - освітній синдром «передкризової людини»: відтворює дух цивілізовано ї особистості навіть попри ситуативні невротичні стресові стани, що відтворювали деякі амбітні вожаки олігархічних груп. Соціально - гуманітарне забезпечення філософсько-історичних чинників комунікативно - антропологічної безпеки колективного розуму постмодерної особистості (Є. Борінштейн), впливає на співвідношення ноосфери, порядку і хаосу.

В. Вернадський, великий футуролог, мав всі підстави сподіватися на вихід України із затягнутої «фарисейською машкарою» духовної кризи, малоросійської меншовартості, що де - факто перекреслює духовні підстави оптимістичного сценарію «світлого майбутнього». Наукові та філософські спадкоємці наших великих співвітчизників вдало осмислюють сучасний світретродемократичних інновацій «духовних батьків» української «великої родини» (Т. Шевченко, В. Липинський, В. Чорновіл), бо є «життєві носії» соціокультурних трансформацій (Є. Боринштейн, В. Кізіма) вважали, оскільки в освітньо - гуманістичний простір» й цю постмодерну концепцію сучасного націєгенезу, збагачується доробок також В. Верна дського та інших представників метафізики «ноосферного космізму».

Інформаційно - комунікаційний соціум позитивно сприйняв «електоральну революцію», що розгортається в українському європейському просторі, також визначає «соціокультурно - метафізичне» розуміння, чи як його називають гуманістичні обрії «суспільства суцільного знання», де ціннісний вплив європейського простору виправдовується і досвідом культурно - освітнього колективізму, і моделюванням ідеалів європейського гуманізму. Саме в процесі становлення демократично - патріотичного протистояння стереотипам деспотичних режимів, що має бути осмислено під час переходу постіндустріального соціуму на рейки ноосферно - екологічної доби.

Дух соціокультурної комунікації неодмінно є імпліцірованним в конкретно - готівкову освітню реальність, і, може генерувати філософські знання про світ, соціум, континуум. Мова соціокультурної комунікації у «сім'ї великій, вільній, новій» (Т. Г. Шевченко) є мультиінструментаріем етнонаціональних менталітетів і полімоделей цивілізованої рефлексії в цивілізаційній екзистенції українського буття, зокрема в колективістсько - козакофільській моделі (А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський). Спадок видатних європейських гуманістів, серед яких видатні освітяни - козакофіли стає одним з універсальних критеріїв розвитку історичних можливостей українського соціуму, оскільки для постмодерних часів освітньо - етнонаціонального самовизначення, необхідні, як стала громадська персоніфікація, так і поступове подолання стереотипів дикунства і варварства минулої доби деспотичного приниження історичного етносу, громади, особистості, держави тощо.

Сучасна «філософія серцевої єдності» (Г. Сковорода) є потрібним феноменом кордоцентризму у колективістській моделі гуманітарної освіти. Дух самоорганізації основ еволюційної до би, що суттєво допомагає збагнути пошук всесвітніх проявів цивілізаційних протиріч, висвітлює гуманістично - ціннісне розуміння національного буття, як засіб втілення лицарського духу (донкіхотство) козакофілів.

Громаді необхідна когорта носіїв колективного розуму, як номінація цивілізованих етносоціальних сил, щоб подолати ситуативну відчуженість постмодерної особистості від природних важелів, зберігаючи козацький дух націєтворення в глобальному стратегічному плані. Тим самим, українська ідея постмодерного д ержавотворення за гуманістикою соціокультурних змін бачить ключове поняття «свободи людини», як для патріотичного розуміння сучасного «буття», так і - створення відповідного патріотичного духу, щоб вдало впливати на перехід цивілізованої особистості від сліпої підтримки «бунту мас» до ноосферного виміру гуманізації політичної трансформації української нації, культурно - освітнього простору тощо.

Зрозуміти через ноосферу закони персоніфікації постмодерної особи, як еволюційної метаморфози української ідеї, є кроком цивілізаційно - трансцендентного виявлення кордоцентрично - козацьких обріїв свободи націєтворення, має зумовити активізацію справжніх патріотів («зелених»), оскільки вони діяли і діють у дусі громадського захисту довкілля та постмодерного трансцендентного осмислення природофобії, національного егоїзму, нігілізму і шовінізму (К. Войтила - Іван - Павло ІІ). Ретельне вивчення культури міжнаціонального спілкування в Україні переконує в перспективності гуманітаризації освіти і виховання «шляхетного типу особис тості».

Адже історичне становище після електоральної «тихої» революції (2019 р.) створює принциповий момент у тому, що спочатку цим соборним розумінням критеріїв цивілізованості хліборобського народу (і нації) займався Т. Шевченко, зокрема його нащадки вдало використали електоральний привід для подальшої гуманізації нашої освіти. Вони змогли конкретизувати дух софіологічного показу того, що не можна «творити зло, заради добра», «хотіли як краще, а вийшло...». Софія, як езотеричне поняття персоніфікації електоральної соборності в освітньому просторі, ототожнює свій потаємний сенс в Логосі історії [3; 4], що відкриває таємниці громадського почуття, як цивілізованого патріотизму, романтизму й лібералізму: вітасофія козакофільства часто несе риси суб'єктивного за вершення сенсової якості Розуму за «мудрим громадським активізмом». Він має бути «замішаним» на духовному результаті, як номінант духовного існування, і, софійного розуміння патріотичного захисту Батьківщини, і цивілізованого виявлення «духу істини» проти войовничого невігластва (Я. Корчак). Серед байдужих до громадської справи передусім слід виокремити обсяг осіб і прихильних до суверенітету України, тобто носіїв новітніх етносоціальних умов і метаморфоз буття: поширення знань і підготовки кваліфікованих фахівців, як цивілізованих патріотичних осіб, так й операторів складних систем управління.

Зміст сучасного реформування України вимагає історіософського розв'язання основних світоглядних проблем, оскільки гуманітарне викладання філософем свободи, як аспекту гуманістичної адекватності матеріального та ідеального, конкретизує дух змін в профільних і непрофільних закладах освіти.

Так чи інакше, торкається якісного входження України в глобально - комунікативний сенс, попри пасивних носіїв української ідеї, оскільки філософія свободи не є лише поверхове вдосконалення пам'яті історичної нації (така модель є лише аналогом схоластики за рівнем бездуховності). Еволюційні засоби пострадянської доби применшують інерцію носіїв так званої націоналістичної «деструкції», вияв ляючи цілісність постнекласичного цивілізованого проекту громадського суспільства (Є. Борінштейн, О. Скловська, О. Халапсіс).

Еволюція філософем соборності відтворює і консенсусний статус буття історичної нації (Аристотель, Платон) у контексті екософського поля метафізичного дискурсу, в контексті козакофільства тощо. Цивілізація європейського типу, яка формує політичну націю, не може миритися з стереотипами політичної дикості й варварства (правовий і національний егоїзм), тому що їх штучне збереження в істо ричній пам'яті принижує гідність цивілізованих захисників рідного краю, і, ситуативно «нервує» (стресові ситуації) громаду; породжуючи хаос і збій системи громадського порядку; а сигнали небезпеки, як правило, кволо реанімують архетипи «індивідуального і к олективного несвідомого» (З. Фрейд, К. Юнг).

Великий Кобзар, як відомо, історичну необхідність «сім'ї великої, вільної, нової» пов'язував із збереженням пам'яті про «дух козакофільства» і політичною нацією, з поняттям поступова модернізація «історичної пам'яті». У «Заповіті», рефлексуючи над цими поняттями, він рішучо відкидає дух вульгарного соціологізму, що відтворює «повзучу» деструкцію в провінційних «уламках» гетьманату, перетворює «маленького українця» - з хохла - малороса в носія антиплебейства. Перехід до «іншої духовної ланки» - футурологічної духовної площини у формі гуманітарного навчання, висвітлює дух соборності, відбивши необхідність поєднання метафізики соціокультурного простору і «закону єдності й боротьби протилежностей», також моральної екзистенції - закону любові, «любові до ближнього», поєднується - з любов'ю майбутнього, істеблішменту до фахівця - носія ознак «історичного етно - і націєгенезу». (Г. Сковорода, В. Стефаник, Л. Українка, М. Гоголь, І. Франко, Т. Шевченко).

Нова постмодерна політична нація, як громадянська спільнота європейського простору ставить таке надзавдання, що пов'язане з поступовим перетворенням інерції «варварських проявів» (українофобія, русофобія, західнофобія, полонофобія, антисемітизм) масового політичного неуцтва, оскільки перед нащадками Великого Кобзаря філософський оптимізм з'являється як в проявах цивільного національно - етнічного відродження, так і чіткого сенсу майбутніх носіїв сенсу буття, професіоналізму за поставленою громадою соборною метою в процесі пошуку європейських громадянських форм.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Футурологеми персоніфікації кроків політичної нації проявили себе як гуманістичні сподівання громади (її електорату) не лише на моделювання оптимальних можливостей для творчого самовизначення самоідентифікації людини. Пострадянська особливість електоральної неоднорідної і неочікуваної (для хохла і малороса) зміни конфігурації буття, є персоніфікацією часу існування влади в процесі швидкого втілення європейсько-орієнтовних історіософем громадських міркувань. Неоліберальна влада починає думати про те, щоб звичайну людину слід помістити в конкретну цивілізаційну реальність, відкривши комунікактивно - особистісне «вікно» в «інший» світ, який пізнає цивілізований індивід за допомогою глобально - інформаційних мовних знаків і символів на користь рідній землі, тобто ноосферного середовища.

Література

1. Аристотель. Метафизика. Соч. Т. 1. / Аристотель. - Ред. В.Ф. Асмус. - М.: Мысль, 1975. - 550 с.

2. Платон. Диалоги / Пер. с. Др ев.греч. Сост., и авт. Вступит. Статьи А. Ф. Лосев. Авт. Примеч. А. А. Тахо - Годи. - М.: Мысль, 1986. - 607 с.

3. Аксьонова В. І., Скловський І. З. Футурологія - філософія прогнозування політичного майбутнього України. Соціальне прогнозування та проектування політичних ситуацій. / В. І. Аксьонова, І. З. Скловський. - Запоріжжя: КСК - альянс, 2012. - С. 83 - 89.

4. Аксьонова В. І. Міжкультурна комунікація як атрибут соціокультурної життєдіяльності суспільства / В. І. Аксьонова // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: Зб. наук. Пр. За ред. Проф. В. Г. Воронкової. - Запоріжжя: Вид - во ЗДІА. 2011. - Вип. 45. - С. 128 - 141.

5. Бердяев Н. А. Самопознание (Опыт философской автобиографии). / Н. А. Бердяев. - М.: Книга, 1991. - 447 с.

References

1. Aristotle. Metaphysics. Op. Vol.1. / Aristotle. - Ed.By V. F. Asmus. Moscow: Mysl publ., 1975, 550 P.

2. Plato. Dialogs / Trans. S. Drev.Greek. Comp., and auth. will enter. Articles By A. F. Losev. Author's Notes. A. A. Tahoe-Gody. Moscow: Mysl publ., 1986, 607 P.

3. Aksenova V. I., Sklovsky I. Z. Futurology - philosophy of predicting the political future of Ukraine. Social forecasting and designing of political situations. / V. I. Aksenova, I. Z. Sklovsky. Zaporozhye: KSK - alliance publ., 2012, pp. 83-89.

4. Aksenova V. I. intercultural communication as an attribute of sociocultural life activity of society / V. I. Aksenova // humanitarian Bulletin of the Zaporozhye State Engineering Academy: collection. Nauk. PR. Edited by Professor V. G. Voronkova. - Zaporozhye: ZGIA publishing house. 2011. - Issue 45. - Pp. 128-141.

5. Berdyaev N. A. Self-Knowledge (Experience of philosophical autobiography). / N. A. Berdyaev. Moscow: Kniga publ., 1991, 447 P.

Размещено на Allbest.ru