Трансформація смислових вимірів концепту уваги в сучасному інформаційному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформація смислових вимірів концепту уваги в сучасному інформаційному суспільстві

Оксана Онищук, Олеся Паньків; Національний університет “Львівська політехніка”

Авторки статті аналізують феномен уваги у людському бутті, який зазнав й продовжує зазнавати змін під впливом інформаційних технологій. Подається короткий історико-філософський огляд підходів до аналізу феномену уваги в різні епохи: від Античності і до ХХ ст. На основі цього огляду авторки висновують, що у філософській інтерпретації від Античності до ХХ ст. увага визначається як турбота про себе. Показано, що в сучасному суспільстві через потужний розвиток інформаційних технологій, надлишковість інформації, поверховість сприйняття, відсутність зосередженості й рефлексії, відбувається перетворення уваги на цінний ресурс сфери економіки, політики, інформаційних воєн тощо. Крім цього, авторки з'ясували, що в інформаційному суспільстві екзистенційні характеристики уваги заміняються операційно-функціоналістськими, які нівелюють особливості людського буття.

Окрім історично-компаративістського підходу, в даній статті використовувався етимологічний підхід, який дозволив глибше зрозуміти зміни у значеннях поняття уваги, виходячи з трьох його ключових характеристик: концентрації, турботи про себе і «вбирання в себе».

Ключові слова: увага, турбота, інформаційне суспільство, медіареальність, мережеві технології.

Transformation of semantic dimensions of the concept of attention in the contemporary information society

Oksana Onyshchuk, Olesia Pankiv, Lviv Polytechnic National University

In this article, authors focus on the concept of attention, which is presented in the discourse of history of philosophy, undergoes transformation in the contemporary society under the influence of information technologies. Authors argue that from the Antiquity until the 20th century the philosophical interpretation of attention was presented as care for oneself. In contemporary society, due to the powerful development of information technologies, superfluous information, superficial perception, lack of concentration, and reflection, attention transforms into a valuable resource in the spheres of economy, politics, information wars etc.

Existential characteristics of attention are substituted by operational and functionalist ones, which counterbalance the features of human being. The study is based on etymological, historical, and comparative approaches, which made it possible to understand more deeply the concept of attention due to its three key characteristics: concentration, care for oneself, and self-absorption.

Key words: attention, care, information society, media reality, network technologies.

Вступ

Філософське осмислення такого цінного й важливого поняття як увага, котре містить в собі онтологічне, антропологічне й гносеологічне значення, дозволяє глибше зрозуміти основи людської екзистенції за умов світоглядних змін, спричинених інформаційними технологіями.

У даній статті аналізується вплив однієї із складових інформаційного суспільства, а саме: соціальних мереж, які впливають на увагу тих людей, котрі активно користуються ними для навчання, спілкування та комунікації. Варто також зазначити, що в Україні філософське осмислення уваги та її трансформацій за умов широко використання людьми соціальних мереж, фактично, відсутнє.

Метою нашого дослідження є трансформації змісту уваги під впливом розвитку соціальних мереж. Треба зауважити, що, на відміну від тлумачення уваги у психології, як зв'язку свідомості та предмету, що нею усвідомлюється, нас цікавитиме історико-філософський розгляд питання, де увага розуміється як регулятивний механізм когнітивних та аксіомогічних процесів життя людини (з акцентом на експлікації ідей деяких сучасних західних дослідників феномену уваги в мережевому суспільстві) у поєднанні з лінгвістично-семантичним аналізом, який дозволить згадати призабуті значення цього поняття.

Деякі аспекти лінгвістично-семантичного аналізу та короткий історико-філософський огляд поняття уваги. Смислове наповнення поняття уваги та її роль в мисленнєвому процесі очевидно є важливою. “Академічний тлумачний словник української мови” та “Етимологічний словник української мови” пояснюють значення уваги в двох аспектах: як зосередження та спрямованість думки на будь-який об'єкт і як здатність фіксувати щось, як бажання зрозуміти щось. І ще одне ключове значення: увага - це турбота про щось [Словник української мови 1976; Етимологічний словник української мови 2012: 13]. В англійській мові слово увага означає здатність розумової концентрації, турботи, старанності, обережності [Chambers' Etymological Dictionary of the English Language 1874:26]. Німецьке значення уваги (Aufmekrsamkeit) - це концентрація на об'єкті, сприйняття розумом з подальшим збереженням у свідомості [“Aufmerksamkeit, die” n.d; Kluge 2011: 307]. У турецькій мові слово увага (dikkat) означає зосередження емоцій та думок, турботу, догляд, усвідомленість [вціешоу 2007: 282].

Таким чином, завдяки навіть доволі неглибокого лінгвістично-семантичного аналізу можемо виокремити три ключові характеристики поняття уваги: зосередженість, турбота та усвідомлювання чогось чи когось.

Звичайно, що в певних аспектах поняття уваги аналізується у працях, як класичних, так і некласичних філософів. Наприклад, в таких відомих філософів як Платон, Аристотель, Августин, Дж. Лок, Г. Ляйбніц, І. Кант, Н. Мальбранш, Е. Гусерль, М. Мерло-Понті, М. Фуко та ін., а також в окремих філософських школах, наприклад, неопіфагорействі, неоплатонізмі, епікуреїзмі та стоїцизмі.

Серед сучасних філософів найбільші здобутки у названій царині належать німецькому філософу Б. Вальденфельсу 2004] та російському досліднику А. Шевцову [Шевцов 2019].

Особливого значення проблема уваги набуває в сучасному інформаційному суспільстві (у його класичному розумінні, яке спирається на ідеї Д. Белла, М. Кастельса, О. Тофлера та ін.) [Філософський Енциклопедичний словник 2002: 248].

Для нас важливими є напрацювання сучасних вчених західного світу, зокрема, Дж. Вільямса, Т. Гарріса та Б. Штиґлера, на праці яких ми покликатимемося у цій статті.

Детальне витлумачення векторів розгортання експлікації концепту уваги крізь призму історичних епох знаходимо у вже згаданого Б. Вальденфельса.

В історико-філософському аспекті феномен уваги знаходить своє тлумачення вже у античній філософії. Платон в діалозі “Федон” пише, що істинну сутність речей людина здатна пізнати лише за допомогою концентрації всіх душевних сил на собі самій за допомогою уваги (лросохД): «Так ось, повторюю, люди, які прагнуть пізнання, добре знають у якому стані перебуває їхня душа, коли філософія бере її під свою опіку й спокійними умовляннями намагається визволити її, ...і радить... зосередитись, зібратися [курсив - наш] в собі самій та вірити тільки собі, коли, сама в собі, вона думає про те, що існує саме собою» [Платон 1999: 259-260].

Так самой Аристотель тлумачить увагу, як опіку, турботу. Вальденфельс зазначає, що “у пізній античності, увага (гр. лросох чи латиною advertere апішиш) відіграє центральну роль в етико-релігійному житті, що знаходить своє вираження у відразі до мирських розваг й поверненні до себе. Увага, таким чином, означає найперше увагу до себе, яка вимагає постійної пильності та регулярного самоконтролю” [Вальденфельс 2012: 66]. Схожі ідеї знаходимо у неопіфагорійців та неоплатоніків. Вони вважають, що увага до себе тотожна турботі про себе.

У філософії Августина увага посідає особливе місце у тлумаченні проблеми часу. Августин вважав, що час, який є суб'єктивною психологічною характеристикою, вимірюється увагою. Саме увагою людина переводить мить у тривалість, розгортаючи останню у час.

Увага народжує і спрямовує нашу думку. Саме увага є чинником самозаглиблення та самопізнання. Увага разом з пам'яттю й очікуванням є дією душі: “Вивчення того, ...що бачимо в нас самих без допомоги образів, яким воно є в дійсності, - це не що інше, як збирання в думці того, що міститься в нашій пам'яті, розсіяне й невпорядковане, а ми силою зосередженої уваги змушуємо його завжди бути під рукою.” [Св. Августин 1999: 180-181]. Бачимо, що увага прямо пов'язана з волею і розуміється як скерованість волі [Вальденфельс 2012: 66].

Німецький дослідник справедливо зауважує, що в епоху Нового часу увага розглядається у двох проекціях: дуалістичній (Р. Декарт) та континуальній (Г. Ляйбніц). Серед інших мислителів, в ідеях яких присутня аналітика уваги, він звертається до Е. Гусерля та М. Гайдеґера, В. Джеймса та ін. Так, наприклад, за Е. Гусерлем увага розглядається як така, що пов'язана з опредметненням, а також зі суб'єктивним досвідом інтуїтивного схоплення сутності [див.: Вальденфельс 2012: 71-73], а у В. Джеймса - з вибірковістю свідомості. Внеском В. Джеймса у розвиток розуміння уваги є його класифікація видів уваги на основі критерію її спрямованості назовні та всередину; спрямованість уваги всередину пов'язує її з внутрішньою мотивацією Детальніше про визначення поняття “увага” у названих та інших філософів можна дізнатися у німецькомовному виданні [Шашепїек 2004]. [див.: Вальденфельс 2012: 73-74].

М. Гайдеґер вважав, що перевага теперішнього над минулим і майбутнім виражає несправжнє буття На його думку, західно-європейська філософія надто абсолютизує теперішнє, забуваючи про минуле і майбутнє., коли світ речей ховає від людини скінченність її існування та втілює безликість. Безликість гарантує безпеку та спокій, проте є втратою власної унікальності. Людина розчиняється в інших (це добре виражено у насолоді продуктами масової культури, уніфікації смаків, стереотипності некритичних суджень). Турбота, що виражається через увагу, може переходити в допитливість чи зацікавленість, які є неглибокими й швидко плинними³ Це те, що М. Гайдеґер називає “дефективними модусами турботи”. Наприклад, байдужість, ігнорування, або коли в людини домінує тенденція бути в курсі справ багатьох речей, не заглиблюючись в їх сутність.. Він пише про це так: “.допитливість (цікавість) захоплюється баченням, проте, не для того, аби зрозуміти побачене, тобто, увійти в його буття, а лише аби бачити. Вона лише шукає нове, щоб від нього перейти до знову нового. Для турботи це можливість забутися в світі. Тому цікавість і шукає неспокою та хвилювання крізь постійно нове та його зміни” [Heidegger 1967: 172]. За такій ситуації симптоматичним стає те, що увага переноситься у площину зовнішньої предметності та оперування речами на зразок захоплення тілесними практиками без вникання у їх суть, надмірною увагою до їжі, одягу, зовнішнього вигляду тощо.

Мислення людини в медіареальності стає спрощеним та поверховим, бо візуальні способи подачі інформації забезпечують її зчитування шляхом об'єднання свідомості з емоціями. Медіа- реальність можна в такому аспекті визначити, як відволікання уваги від себе самого чи самої за рахунок гіперекспресивної та гіпердинамічної (у порівнянні з реальним повсякденним життям) екранованої чуттєвості.

Отже, бачимо, що у філософській інтерпретації від Античності і до ХХ ст. тлумачення уваги втілює окреслену вище семантичну експлікацію аналізованого концепту як турботи про себе, своє буття, зануреності в себе. Ситуація змінюється за умов існування людей в інформаційно-мережевому суспільстві.

Трансформація уваги в інформаційно-мережевому суспільстві. Надлишковість інформації, поверховість сприйняття без розуміння, відсутність зосередженості та рефлексії спричиняють заміну турботи і концентрації на байдужість, неуважність та загубленість, спричиняють зміни екзистенції (людини) під впливом інформаційних технологій.

Якщо ми звернемось до експлікації проблем, які пов'язані з увагою в інформаційно-мережевому суспільстві, то найперше на чому акцентують дослідники є те, що величезна кількість інформації є причиною розсіяності, тобто, втрати уваги.

Дж. Вільямс розглядає увагу в контексті активізму (увага до дії), сенсотворення (увага до смисложиттєвих цілей) та епістемологізму (увага до знання, саморефлексії, метапізнання) [Williams 2018b]. За Дж. Вільямсоном, мета розроблення сучасних технологій не в тому, аби інформувати людину, а в тому, щоб спонукати її до певної дії.

Проте, тут закладено акт епістемічної несправедливості. Дж. Вільямс показує, що відволікання уваги шляхом послаблення волі та зменшенням концентрації людини зрештою дегуманізує саму людину. Це означає, що вона все менш здатна концентруватися на досягненні високих цілей та цінностей, обмежуючись задоволенням в основному базових потреб. Дослідник наголошує на тому, що через надмірну інтегрованість цифрових технологій у майже всі сфери повсякденного життя, воно постає своєрідним полем битви в політичній, економічній та інших сферах. За його словами, “ринок соціальних мереж” ґрунтується на примусовому односторонньому притягуванні уваги до себе. Тому соціальні мережі винні у послаблені здатності людини до рефлексії, саморегуляції та критичного мислення. Саме вони заохочують примітивні цілі. На думку Дж. Вільямса, сучасні технологічні платформи скеровані на завоювання якомога більшої уваги та часу людини. Наші смартфони, ноутбуки тощо є операційною системою нашого життя. Вони змушують нас шукати і клацати (“клікати”). Це призводить до ослаблення певних здібностей, наприклад, сили волі, зниження IQ до 10 балів (що є удвічі більше, ніж від довготривалого вживання марихуани). Коли ж інформації стає дуже багато, то людині пропонуються критерії відбору чогось важливого (наприклад, статті) за кількістю уподобань (“лайків”). Це працює як примана. Тому навіть найкращі організації з благородними цілями змушені таким чином конкурувати [Williams 2018a: 90].

Майже так само міркує ще один відомий дослідник етики та моральних аспектів новітніх технологій Т. Гарріс. Він зауважив, що відповідальність та сила волі людини при використанні технологій насправді доволі обмежена і не залежить від неї суттєво (наприклад, 70% того, що люди дивляться на YouTube, базується на рекомендаціях алгоритму) [Thompson 2018].

Ті, хто використовує інформаційні технології, намагаються контролювати нас, борючись за нашу увагу. Технології керують думками двох мільярдів людей і мають вплив більший, аніж світові релігії чи уряди. Важко знайти рівноцінний державний чи релігійний механізм, який можна порівняти зі старт-фоном і соціальними мережами в сенсі привернення уваги [Bosker 2016].

Т. Гарріс пропонує так званий етичний дизайн новітніх технологій, який передбачає повагу до споживачів, їхнього часу, цінностей та одночасно закликає до перегляду засад “економіки уваги” провідних компаній світу в галузі технологій. Що стосується окремої людини, то сьогодні як ніколи є актуальним та життєво важливим заклик Сократа: “Пізнай самого себе!”. Щоб уникати мережевих маніпуляцій, найперше треба визнати, що ми вразливі та піддаємось маніпуляціям. Пізнавати себе можна багатьма способами, а саме: від медитацій та занять спортом до занять мистецтвом та філософією [ТЬошрєоп 2018].

Розін закликає “ввімкнути духовну навігацію”; для нього вона є спостереженням за собою, продумування власного життя та призначення, знаходженням його сенсу, осмисленням життєвого досвіду [Розин 2006]. В межах таких органічних практик людина постає вже не “духовним техніком”, не адептом “духовних технік”, а особистістю. Таким чином, увага звертатиметься на власні не лише фізичні, але й екзистенційні структури.

Французький філософ Б. Штиґлер також звинувачує цифрові мережі в “індустріалізації свідомості”, яка спричиняє нівелювання людського потенціалу. Завдяки стандартизації спогадів, наприлад, завдяки хронологічності, яка подається у вигляді стрічок новин, нескінченним спискам рекомендацій “топ-10 найкращих....”, щорічних оглядів тощо, усвідомлення минулого, теперішнього і майбутнього часто подається вже готовим, але у відчуженій від індивідуального життя формі. Руйнація та фрагментація уваги спричиняє узалежнення, яке дозволяє контролювати поведінку [2010: 10-19].

Під впливом комп'ютерних технологій формується особливий тип мислення, а саме: “кліпове”. Як підкреслює Г. Бахтіна, поширення “кліпового мислення” спричиняє масовий синдром розсіяності, нездатності бути уважним. З однієї сторони, це своєрідна реакція на суспільну динаміку та інформаційний бум, що допомагає людині у самозбереженні та адаптації. Однак, цей процес мислення, сприйняття тут і тепер, важко назвати мисленням, а радше це є миттєвою реакцією на якийсь об'єкт, що заважає людині бути цілісною [Бахтіна 2011: 2].

Високошвидкісні темпи технологічних змін разом з надлишковістю інформації посилюють проблеми уваги й саморегуляції. Доволі актуально звучать слова О. Тофлера про проблему надлишкової інформації: “Щоб впоратися з тиском щоденного життя нам необхідно все більше інформації з приводу іноді навіть тривіальних питань. і тому ми відчуваємо тривожність, тиск, самотність.” [Тоїйег 1970: 163].

Людина живе у стані постійної адаптації до все нових і нових взаємодій. За надмірну увагу до інформаційних технологій вона платить власним спокоєм, вільним часом, фізичним та психічним здоров'ям. В такому ракурсі проблема уваги постає вже не питанням турботи про себе, а проблемою свободи свідомого вибору та вільного керування власним життям (себто, не так, як показують у мережі, а так, як хоче сама людина).

Слід зазначити, що мережеві технології, які використовуються для утримання та контролю уваги, в основному скеровані на задіяння зовнішніх чинників стимулювання уваги, а саме: інтенсифікація фізичних стимулів (яскраве світло, голосний звук), збільшення розмірів об'єктів, багаторазова повторюваність, рух для стимулювання реакції, контрастність (найперше з навколишнім середовищем), структурна організація тощо. Проте, внутрішні чинники стимулювання уваги (ті, що залежать від неповторної індивідуальності, інтересів, цінностей, стилю мислення тощо) часто ігноруються. Це звертає нас до більш гострої та складної проблеми визначення не лише того, як мережеві технології керують нашою поведінкою та взаємодіями, але й, що ще важливіше, як наші внутрішні особливості та соціальні структури регулюють використання цих технологій та їхніх функції, які структурують наші соціально-пізнавальні схеми.

увага турбота античність інформаційний

Висновки

Можна виснувати, що увага постає умовою проектування й трансформації буття людини, а в гносеологічному аспекті вона тісно корелюється із самопізнанням та пошуком істини. Це та ключова екзистенційна якість, завдяки якій людина визначає пріоритети у житті. Людська увага постає своєрідним способом турботи і комунікації, засобом пошуку смислів. Уважна людина прагне розуміння, розкриття та витлумачення буття та власної екзистенції. Навіть відштовхуючись від доволі узагальненої історико-філософської перспективи, ми можемо стверджувати, що увага в класичній філософії та культурі постає найперше як турбота про себе і внутрішня практика свого розвитку (бажання розкрити себе, пізнати, зрозуміти).

Увага ж у сучасних інформаційно-технологічних та мережевих вимірах реальності стає зовнішнюю, об'єктивованою, розсіяною. Це перетворює її на цінний ресурс у сфері реклами, економічної конкуренції, інформаційних воєн тощо. Цифрові медіа модифікують та, навіть, ігнорують базові екзистенціали людського буття, розвиваючи лише споживацькі інтенції завдяки послабленню уваги.

Увага в мережі не має екзистенційних та особистісно-індивідуальних характеристик; вона стає операційно-функціональною та базується на взаємодіях, які вигідні різноманітним компаніям.

У світі омережевлення уваги людина постає перед вибором, який є наслідком суперечності між антропоцентричною і техніко-інформаційною парадигмами, а саме: залишитися людиною чи стати гвинтиком машини, забуваючи про свої екзистенційні потреби.

Література

1. Бахтіна Г. (2011). Інформатизація суспільства та проблема “кліпового мислення”. Київський політехнік, 2, 24.

2. Вальденфельс Б. (2012). В поисках внимания. Топос, 2, 62-77.

3. Етимологічний словник української мови. (2012). У 7-ми т. Т. 6. Київ: Наукова думка.

4. Платон. (1999). Федон. В Діалоги, 234-292. Київ: Основи.

5. Розин В. (2006). Как можно помьіслить тело человека, или на пороге антропологической революции. Философские науки, 5, 33-54.

6. Св. Августин. (1999). Сповідь. Київ: Основи.

7. Словник української мови. (1979). В 11-ти томах. Т. 10

8. Філософський енциклопедичний словник. (2002). Київ: Абрис.

9. Шевцов, А. (2019). Теории внимания. Иваново: Роща.

10. “Aufmerksamkeit, die”. (б.д). В Digitale Wцrterbuch der deutschen Sprache.

11. Bosker, B. (2016). The Binge Breaker. The Atlantic, November Issue.

12. Chambers' Etymological Dictionary of the English Language. (1874). London: W. & R. Chambers

13. Gьlensoy T. (2007) Tьrkiye tьrkfesindeki Tьrkte sцzcьklerin kцken bilgisi sцzlьдь. Ankara: Tьrk Dil kurumu.

14. Heidegger M. (1967) Sein und Zeit. Tьbingen: Max Niemeyer Verlag.

15. Husserl E. (2009). Logische Untersuchungen. Felix Meiner Verlag: Hamburg.

16. James W. (1981). The Principles of Psychology. Cambridge, MA: Harvard University Press.

17. Kluge F. (2011). Etymologisches Wцrterbuch der deutschen Sprache. Berlin: De Gruyter.

18. Stiegler B. (2010). The Age of De-Proletarianisation. Art and Teaching Art in Post-Consumerist Culture. Amsterdam: ELIA.

19. Thompson N. (2018). When Tech Knows You Better Than You Know Yourself. Wired, 10^th April.

20. Toffler A. (1970). Future Shock. New York: A Bantam Book.

21. Waldenfels B. (2004). Phдnomenologie der Aufmerksamkeit. Frankfurt/Main: Suhrkamp Verlag.

22. Williams J. (2018a). Stand out of our Light: Freedom and Resistance in the Attention Economy. Cambridge: Cambridge University Press.

23. Williams J. (2018b). Technology is driving us to distraction. The Guardian, 27^th May.

References

1. Aufmerksamkeit, die”. (n.d). In Digitale Wцrterbuch der deutschen Sprache.

2. Bakhtina, H. (2011). Informatization of Society and the Problem of “Clip Thinking”. [In Ukrainian]. Kiev Polytechnic, 2, 2-4.

3. Bosker, B. (2016). The Binge Breaker. The Atlantic, November Issue.

4. Chambers' Etymological Dictionary of the English Language. (1874). London: W. & R. Chambers

5. Dictionary of the Ukrainian Language. (1979). [In Ukrainian]. In 11 Volumes. Vol. 10. Kyiv: Naukova Dumka.

6. Encyclopedic Dictionary of Philosophy. (2002). [In Ukrainian]. Kyiv: Abrys.

7. Etymological Dictionary of Ukrainian Language. (2012). In 7 Volumes. Vol. 6. [in Ukrainian]. Kyiv: Naukova dumka.

8. Gьlensoy, T. (2007) Tьrkiye tьrkfesindeki Tьrkte sцzcьklerin kцken bilgisi sцzlьgь. Ankara: Tьrk Dil kurumu.

9. Heidegger, M. (1967). Sein und Zeit. Tьbingen: Max Niemeyer Verlag.

10. Kluge, F. (2011). Etymologisches Wцrterbuch der deutschen Sprache. Berlin: De Gruyter.

11. Plato. (1999). Fedon. In Dialogues, 234-292. [In Ukrainian]. Kyiv: Osnovy.

12. Rosin, V. (2006). How One Can Think of the Human Body, or on the threshold of the anthropological revolution. [In Russian]. Philosophical Sciences, 5, 33-54.

13. Shevtsov A. (2019). Theories of Attention. [In Russian]. Ivanovo: Roshcha.

14. St. Augustine. (1999). Confession. [In Ukrainian]. Kyiv: Basics.

15. Stiegler B. (2010). The Age of De-Proletarianisation. Art and Teaching Art in Post-Consumerist Culture. Amsterdam: ELIA.

16. Thompson N. (2018). When Tech Knows You Better Than You Know Yourself. Wired, 10^h April.

17. Toffler, A. (1970). Future Shock. New York: A Bantam Book.

18. Waldenfels B. (2012 ). In Search of Attention. [In Russian]. Topos, 2, 62-77.

19. Waldenfels B. (2004). Phдnomenologie der Aufmerksamkeit. Frankfurt/Main: Suhrkamp Verlag.

20. Williams J. (2018a). Stand Out of Our Light: Freedom and Resistance in the Attention Economy. Cambridge: Cambridge University Press.

21. Williams J. (2018b). Technology is driving us to distraction. The Guardian, 27^th May.

Размещено на Allbest.ru