Про метамову гуманітарної наукової думки

И птицы держатся людского ремесла: Ворона сыру кус когда-то унесла И на дуб села, Села, Да только лишь ещё ни крошечки не ела.

Усе це аж ніяк не гірше ні від лафонтенівських рядків, ні від пізніших криловських. Та й рядок «Какие ноженьки, какой носок» Крилов, трішки змінивши, переніс у свій текст. Вправи М. Хераскова, що з'явилися водночас з сумароковськими, були дещо слабші. Ось початок його «Ворони і Лисиці»:

Ворона негде сыр украла

И с ним везде летала;

Искала места, где б пристойнее ей сесть,

Чтобы добычу съесть. Но на дерьво лишь села

И есть хотела...

Стиль Хераскова - це сумароковська легкість і гнучкість, але обтяжені перечіпливими «тред іаковізмами».

Шедевр І. А. Крилова був надрукований 1808 року. Це був період боротьби архаїстів і новаторів (за термінологією Ю. Тинянова), коли Державін завершував свій шлях велично-елегійним і гордим «Лебедем», коли молодий М. І. Гнедич, майбутній колега Крилова по службі в Імператорській бібліотеці, починав свій переклад «Іліади» (Крилов згодом буде одним із добровільних помічників Гнедича у цій справі), коли К. М. Батюшков створив свої романтичні елегії («Элизий», «Выздоровление»), а Жуковський - елегію «Вечер» і знамениті балади. У цій розкоші поезії високого ґатунку байки Крилова були, так би мовити, найближчим до прози варіантом віршування. Це і закономірно - вийшовши з прози, жанр байки, зберігаючи свою «жанрову пам'ять», завжди до прози тяжіє, хоча і досягає вершин віршової віртуозності. У цьому - одна з «ігрових» особливостей байки. Жанр може залишитися самим собою, тільки зберігаючи у собі напутливість, моралізм. Але це заборонено мистецтву. Звідси внутрішнє протиріччя в жанрі - логіка образів байки може спростовувати її мораль, хоча і не заперечує її відкрито.

Так було у Лафонтена. Ще сильніша ця внутрішня суперечливість у Крилова. Як показав Л. С. Виготський, наші симпатії до спритної, розумної Лисиці й антипатія до дурної Ворони перекривають мораль байки, в якій засуджено підлесливість, її «мерзенність» і «шкідливість». Інакше кажучи, починає діяти логіка мистецтва, яке хотів було (та й то більше в теорії) придушити чи хоча б редукувати в байці Лессінг. Підлесливість «мерзенна». Та якщо вона піднімається до вершин мистецтва (хай навіть не до найвищих), вона вже виправдана. «Тьмы низких истин нам дороже...» Крилов перевищив усіх своїх попередників в «динаміці» образу Лисиці. У Лафонтена, Лессінга, Сумарокова (не кажучи вже про давній варіант) Лисиця відразу береться до промови. У Крилова її монологу передує «ремарка»: «сырный дух Лису остановил», вона «на цыпочках подходит», «говорит так сладко» тощо. А це надає мові персонажа додаткову переконливість і емоційність. Виникає враження, ніби Лисиця сама вірить у свою брехню - адже так хочеться їсти! Тут у поета, безумовно, вихід на психологізм навіть більш тонкий, ніж у Лессінга. І як майстерно створює Лисиця облудний портрет Ворони! За всіма правилами риторики. Спочатку - загальний план («как хороша!»). Далі деталізація - перелік («шейка», «глазки», пёрушки» тощо). Це перша половина промови - перші її чотири рядки. Друга половина, теж чотири рядки, енергійне наростання панегірика, але вже базоване на припущенні - «верно, ангельский быть должен голосок!» (йдуть одні суцільні вигуки). Йде полум'яний заклик: «спой, светик, не стыдись!» Позаяк портретна гармонія першої половини промови «вимагає» умовляння її співом - тільки «спів» може, за словами Лисиці, зробити Ворону «царь-птицей». Пародійність цього «псевдо-портрета» очевидна, та безперечним є й ораторське мистецтво Лисиці. Її перемога забезпечена.

Крилов довів до досконалості закладену у давній байці структуру - «подвійну експозицію» образу Ворони. Птах поданий «очима автора» - це ж, власне, і погляд Лисиці - як істота нерозумна, ласа на лестощі. А у «звабливому» монолозі Лисиці цьому «реальному» вигляду протиставлений, і водночас зіставлений з ним, портрет безмежно ідеалізований, гіперболізовано- пародійний. Автори сюжету, так би мовити, грають інформаційними блоками тексту. «Правда» про Ворону (про її недоумство) найповніше розкривається за допомогою «брехні» Лисиці, причому ця брехня-ідеалізація має в собі власне спростування (заряд іронії), та воднораз породжує і два типи «правди»: 1) за допомогою «облудної» мови розкрита істинна сутність Ворони (ось вона, гайдеґґерівська «справжня Не-істина»); 2) облудна промова Лисиці несе практичну користь (тобто прагматичну «правду») її суб'єктові - інтенція Лисиці - сир дістається Лисиці.

Можна ще багато говорити і про інші парадокси та «ігрові» суперечності ХТ, точніше, його інваріанта. Так, вже в давньому архетипі байки мовчки допускається невідповідність, алогізм, на якому і тримається вся дотепність ситуації: текст передбачає, що обидва персонажа володіють людським розумом і мовою, інакше як би Ворон міг дослухатися до слів Лисиці? Та «мова» птаха виявляється лише неартикульованим пташиним криком-карканням - звідси і жартівливо-філософський висновок античного Лиса про Ворона: «Голос у тебе є, розуму - нема». Поети усвідомлюють цю суперечність - і у Лафонтена, Лессінга Ворон наділений здатністю і до артикульованого мовлення, і до мислення. Проте залишається вихідний парадокс: Лисиця «вільна» у своєму мовленні, Ворон - як і один із персонажів дзен-буддійських коанів - «скутий» неможливістю «сказати» будь-що без втрати бажаного (хоча в деяких варіантах він тримає здобич в кігтях, та загальна структура байки все ж зберігається). Так виникає ще один «ігровий» план у семантиці ХТ - нез'ясовне, але вирішальне для сюжету змішування двох типів умовності в образах здатних говорити звірів, «людського» і «тваринного» начал у кожному з них.

Будемо підбивати підсумки. Найкраще ігрову природу байок і їм подібних первісно міфологічних жанрів розкрив В. Теккерей в «Увертюрі» - першому розділі роману «Ньюкоми» (1855). Це веселе попурі на теми з Езопа і Лафонтена, де байкові персонажі (зокрема і «наші» Ворон з Лисицею) розігрують сценки «за мотивами» старовинних сюжетів і ніби транспонують їх в жанр романний. Потім у дію втягуються і автор -розповідач і розумний критик (варіант «проникливого читача»), які сперечаються про запропонований читачеві твір. Але в одному Теккерей упевнений: «Хіба є нові сюжети? Усі типи всіх героїв проходять у всіх цих байках... історії ці розповідалися за сотні років до Езопа: віслюки у львиних шкурах ревли на івриті, хитрі лиси лестили по-етруськи, а вовки гарчали, звичайно ж, на санскриті». Письменник упевнений - тисячолітні типи художніх образів, що мають міфологічну основу, живуть і будуть жити в мистецтві, бо вони, як усі великі символи, мають нескінченну семантичну й естетичну місткість, вони здатні до численних жанрових, смислових, структурних трансформацій.

Що дає нам, наприклад, та ж байка (чи казка, бо вона відома і в формі фольклорної казки) про Ворона і Лисицю?

Не тільки шаблонізований сюжет, придатний сьогодні хіба що для пародій. Ні, у цій найкоротшій оповіді, як у точці (= художньому атомі тексту), що вирує смислами, відображена і «змодельована» одна з найважливіших граней Буття. Адже Ворона і Лисиця - це люди в масках тварин. Ворона - не просто дурень, а й людина наївна, яка легко вірить «гарному» слову, тим паче що це слово піднімає її буквально до небес. Ворона проголошується «царем усіх птахів», «цар-птицею», «феніксом лісів», «орлом - птахом Зевса» тощо. Вороні здається, що досягнути цього блаженного становища легко - треба тільки «показати» голос! І один лише її крик різко змінить становище: Ворона присоромлена, принижена, лестивець тріумфує. Та подібна ситуація безперервно повторюється у житті, в історії: усі нові і нові покоління людей вступають у життя, що підлещує їм, захоплює їх - звідси і «зачаровані мандрівники», «зачаровані душі» світової літератури, людина починає вдавати з себе «царя землі», володаря космосу. Та майя буття підступна: приходить час «втрачених ілюзій» - людина принижена, посоромлена, її солодкі омани стосовно самої себе і щодо життя розвіюються. Вона втрачає свої ідеали, а часто і свій «шматок сиру», та й своє життя. У кращому разі залишиться їй цей «сир», за який тепер вона буде міцно триматися, як байковий Ворон, навчений досвідом. Але неперебутня драма буття - люди вічно переживають і будуть переживати гру Сущого і Не-сущого, Істини та Не-істини, Буття і Не-буття, в якій нерозривно переплетені комедія і трагедія, низьке і високе. Шопенгауер казав: доля обійшлася так, що «наше життя повинно містити всі жахи трагедії, та ми при цьому позбавлені навіть можливості зберігати гідність трагічних персонажів, а приречені відбувати всі деталі життя в неминучій ницості характерів комедії» [34, с. 333]. Може, не завжди так. Однак у розглянутих нами байках світова трагедія або драма людства дійсно постає перед нами в казково-комічних формах.

метамова гуманітарний науковий

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреева С. В. Иррациональные конструкции в творческом мышлении. Принципы изучения художественного текста: тезисы 2-х Саратовских стилистических чтений: в 2 ч. Саратов, 1992. Ч. 2. С. 70-71.

2. Богин Б. И. Интенциональность и стиль. Принципы изучения художественного текста: тезисы 2-х Саратовских стилистических чтений: в 2 ч. Саратов, 1992. Ч. 1. С. 6-8.

3. Борухов Б. Л. Проблема точности и миф о математике. АРТ Альманах исследований по искусству: сб. науч. трудов / ред. Б. Л. Борухов. Саратов: Сар. гос. пед. ин-т им. К. А. Федина,, 1993. Вып. 1. С. 177-194.

4. Кайюа Р. Что такое игра? Курьер ЮНЕСКО. 1980. № 2. С. 6-7.

5. Христансен Б. Философия искусства / пер. Г. П. Федотова под ред. Е. В. Аничкова. СПб.: Шиповник, 1911. 291 с.

6. Дератани Н. Ф., Тимофеева Н. А. Хрестоматия по античной литературе. Для высш учеб. заведений. Изд. 5-е. Москва: Учпедгиз, тип. «Кр. пролетарий», 1947. Т. I. 632 с.

7. Долинин К. А. Знаковость в степени N как отличительное свойство художественного

текста. Принципы изучения художественного текста: тезисы 2-х Саратовских стилистических чтений: в 2 ч. Саратов, 1992. Ч. 1. С. 22-23.

8. Дымарский М. Я. Норма текстовости и стилевое варьирование. Принципы изучения художественного текста: тезисы 2-х Саратовских стилистических чтений: в 2 ч. Саратов, 1992. Ч. 1. С. 24-25.

9. Эйген М., Винклер Р. Игра жизни. Москва: Наука, 1979. 93 с.

10. Флоренский П. О литературе. Вопросы литературы. 1988. № 1. С. 146-176.

11. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного / пер. с нем. Москва: Искусство, 1991. 367 с. (Серия «История эстетики в памятниках и документах»).

12. Гаспаров Б. М. Борис Пастернак: По ту сторону поэтики. (Философия. Музыка. Быт). Москва: Новое литературное обозрение, 2013. 272 с. URL: https://lit.wikireading.ru/48243.

13. Гаспаров Б. М.. Тартуская школа 1960-х годов как семиотический феномен. Ю. М. Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. Москва: «Гнозис», 1994. С. 279-294.

14. Гаспаров М. Л. Взгляд из угла. Ю. М. Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. Москва: «Гнозис», 1994. С. 299-303.

15. Гиршман М. М. Анализ поэтических произведений А. С. Пушкина, М. Ю. Лермонтова, Ф. И. Тютчева: учеб. пособие для студ. Москва: Высш. школа, 1981. 112 с.

16. Гиршман М. М. Литературное произведение: Теория художественной целостности. 2-е изд., доп. Москва: Языки славянских культур, 2007. 556 с.

17. Горелов И. Н. Верифицируется ли поэтический текст? Принципы изучения художественного текста: тезисы 2-х Саратовских стилистических чтений: в 2 ч. Саратов, 1992. Ч. 1. С. 19-21.

18. Harris J. F. Language, language games and ostensive definition. Syntess. Dordrecht, 1986. Vol. 69. N. 1. P. 41-49.

19. Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге. Москва: Высш. школа, 1991. 192 с.

20. Гермненевтика. Глоссарий. URL: http://germenevtic.blogspot.Com/p/blog-page.html.

21. Киклевич А. К. Семантика художественного текста и возможные миры. Принципы изучения художественного текста: тезисы 2-х Саратовских стилистических чтений: в 2 ч. Саратов, 1992. Ч. 1. С. 29-31.

22. Козаржевский А. Ч. Учебник древнегреческого языка. Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1975. 408 с.

23. Козлик І. Літературознавчий аналіз художнього тексту / твору в умовах сучасної міжнаукової та міжгалузевої взаємодії. Брно, 2020. 235 с.

24. Левин Ю. И. «За здоровье Её Величества!..» Ю. М. Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. Москва: «Гнозис», 1994. С. 309-312.

25. Лозовская Н. В. Принцип моделирования в изучении сказки. Принципы изучения художественного текста: тезисы 2-х Саратовских стилистических чтений: в 2 ч. Саратов, 1992. Ч. 2. С. 124-125.

26. Лосев А. Ф. История античной эстетики. Последние века: в 2 кн. Москва: Искусство, 1988. Кн. 2. 447 с.

27. Mandelbaum M. Philosophy, History, and the Sciences: Selected Critical Essays. Baltimore: Johns Hopkins University Press, 1984. 336 p.

28. Мейзерский В. М. Прагматические аспекты организации текста. Принципы изучения художественного текста: тезисы 2-х Саратовских стилистических чтений: в 2 ч. Саратов, 1992. Ч. 1. С. 41-42.

29. Мокиенко В. М. Образы русской речи: Историко-этимологические и

этнолингвистические очерки фразеологии. Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. 280 с.

30. Norris С. Deconstruction: Theory and Practice. London; New York: Methuen, 1982. 157 р.

31. Пастернак Б. Стихотворения и поэмы / вступит. ст. А. Д. Синявского; сост., подгот. текста и примеч. Л. А. Озерова. Москва; Ленинград: Сов. писатель, 1965. 731 с. (Б-ка поэта. Большая серия. Второе изд.).

32. Пономаренко Е. В., Пономаренко С. В., Офман Г. Ю., Хавкин В. П. Почва как она есть. Природа. 1993. № 3. С. 16-26.

33. Репин В. Дверь в единый мир науки и искусства. Наука и жизнь. 1994. № 3. С. 59-60.

34. Шопенгауеэр А. Мир как воля и представление / пер. Ю. И. Айхенвальда. Москва: И. Н. Кушнерев и К°, 1900. Т. I: кн. 1-4. 552 с.

35. Седов К. Ф. О природе художественного текста. АРТ Альманах исследований по искусству: сб. науч. трудов / ред. Б. Л. Борухов. Саратов: Сар. гос. пед. ин-т им. К. А. Федина,, 1993. Вып. 1. С. 5-15.

36. Шиллер Ф. Статьи по эстетике / пер. А. Г. Горнфельда, Э. Л. Радлова; прим.

А. Г. Горнфельда, А. А. Сидорова. Москва; Ленинград: Academia, 1935. 672 с.

37. Штайн К. Е. Использование феноменологического метода в процессе анализа поэтических текстов. Принципы изучения художественного текста: тезисы 2-х Саратовских стилистических чтений: в 2 ч. Саратов, 1992. Ч. 1. С. 62-64.

38. Sprachspiel und Methode: zum Stand der Wittgenstein-Discussion / herausgegeben von Dieter Birnbacher und Armin Burkhardt. Berlin; New York: de Gruyter, 1985. 211 p.

39. Степанов Н. И. Наука и игра: сопоставление и аналогия. Теория познания и современная физика. Москва: Наука, 1984. С. 75-87.

40. Требик О. Персонажний код кумулятивної казки: Коза. Слов'янський світ. 2018. Вип. 17. С. 143-156. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/slsv 2018 17 12.

41. Вахрушев В. Принципы изучения художественного текста (тезисы 2-х Саратовских чтений), части 1, 2. Волга. [Саратов] 1993. № VIII. С. 158-159.

42. Вовк В. Н. Языковая метафора в художественной речи. Природа вторичной номинации. Киев: Наук. думка, 1986. 143 с.

43. Выготский Л. С. Психология искусства. Изд. 2-е, доп. Москва: Искусство, 1968. 576 с.

44. Ярошевский М. Г. Психология в XX столетии. Теоретические проблемы развития психологической науки. Москва: Изд-во полит. литературы, 1974. 447 с.

45. Егоров Б. Ф. Полдюжины поправок. Ю. М. Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. Москва: «Гнозис», 1994. С. 304-308.

REFERENCES

1. Andreeva, S.V. (1992), “Irrational constructions in creative thinking”, Principles of Studying Literary Text: Abstracts of 2 Saratov Stylistic Readings [“Irratsionalnyie konstruktsii v tvorcheskom myishlenii”, Printsipyi izucheniya hudojestvennogo teksta: tezisyi 2-kh Saratovskih stilisticheskih chteniy], Saratov, pp. 70-71. (in Russian).

2. Bogin, B.I. (1992), “Intentionality and style”, Principles of Studying Literary Text: Abstracts of 2 Saratov Stylistic Readings [“Intentsionalnost i stil”, Printsipyi izucheniya hudojestvennogo teksta: tezisyi 2-kh Saratovskih stilisticheskih chteniy], Saratov, pp. 6-8. (in Russian).

3. Borukhov, B.L. (1993), “The problem of accuracy and the myth of mathematics” [“Problema tochnosti i mif o matematike”], ART Almanakh issledovaniy po iskusstvu: sb. nauch. trudov, Saratov, Issue 1, pp. 177-194. (in Russian).

4. Caillois, R. (1980), “What is a game?” [“Chto takoe igra?”], Kurer YUNESKO, No. 2, pp. 6-7. (in Russian).

5. Christiansen, B. (1911), Philosophy of art, trans. from German [Filosofiya iskusstva, per. s nem.], Shypovnik, SPb., 291 p. (in Russian).

6. Deratani, N.F. and Timofeeva, N.A. (1947), Reader on ancient literature, 5^th ed. [Khrestomatiya po antichnoy literature, izd. 5-ye], Uchpedgiz, Moscow, Vol. I, 632 p. (in Russian).

7. Dolinin, K.A. (1992), “Signity in degree N as a distinctive property of a literary text”, Principles of Studying Literary Text: Abstracts of 2^nd Saratov Stylistic Readings [“Znakovost v stepeni N kak otlichitelnoe svoystvo khudojestvennogo teksta”, Printsipy izucheniya khudojestvennogo teksta: tezisy 2-h Saratovskikh stilisticheskikh chteniy], Saratov, pp. 22-23. (in Russian).

8. Dymarsky, M.Ya. (1992), “Norm of textuality and style variation”, Principles of Studying Literary Text: Abstracts of 2 Saratov Stylistic Readings [“Norma tekstovosti i stilevoe varirovanie”, Printsipy izucheniya khudojestvennogo teksta: tezisy 2-kh Saratovskikh stilisticheskikh chteniy], Саратов, 1992. Ч. 1. С. 24-25. (in Russian).

9. Eigen, М. and Winkler, R. (1979), Game of life [Igra jizni], Nauka, Moscow, 93 p.

10. Florensky, P. (1988), “About literature” [“O literature”], Voprosy literatury, No. 1, pp. 146-176. (in Russian).

11. Gadamer, H.-G. (1991), Relevance of the beautiful, trans. from German [Aktualnost prekrasnogo, per. s nem.], Iskusstvo, Moscow, 367 p. (in Russian).

12. Gasparov, B.M. (2013), Boris Pasternak: On the other side of poetics. (Philosophy. Music. Life) [Boris Pasternak: Po tu storonu poetiki. (Filosofya. Muzyka. Byt)], Novoe literaturnoe obozrenie, Moscow, 272 p., available at: https://lit.wikireading.ru/48243. (in Russian).

13. Gasparov, B.M. (1994), “The Tartu School of the 1960s as a Semiotic Phenomenon”, Yu.M. Lotman and the Tartu-Moscow semiotic school [“Tartuskaya shkola 1960-h godov kak semioticheskiy fenomen”, YU.M. Lotman i tartusko-moskovskaya semioticheskaya shkola], Gnozis, Moscow, pp. 279-294. (in Russian).

14. Gasparov, М.Т (1994), “Looking from the corner”, Yu.M. Lotman and the Tartu-Moscow semiotic school [“Vzglyad iz ugla”, YU.M. Lotman i tartusko-moskovskaya semioticheskaya shkola], Gnozis, Moscow, pp. 299-303. (in Russian).

15. Girshman, M.M. (1981), Analysis of the poetry of A.S. Pushkin, M.Yu. Lermontov, F.I. Tyutchev [Analiz poeticheskikh proizvedeniy A.S. Pushkina, M.YU. Lermontova, F.I. Tyutcheva], Vyssh. shkola, Moscow, 112 p. (in Russian).

16. Girshman, M.M. (2007), Literary work: Theory of artistic integrity [Literaturnoe proizvedenie: Teoriya khudojestvennoy tselostnosti, 2-е izd., dop], Yazyki slavyanskikh kultur, Moscow, 556 p. (in Russian).

17. Gorelov, I.N. (1992), “Is the poetic text verified?”, Principles of Studying Literary Text: Abstracts of 2 Saratov Stylistic Readings [“Verifitsiruetsya li poeticheskiy tekst?”, Printsipy izucheniya khudojestvennogo teksta: tezisy 2-kh Saratovskikh stilisticheskikh chteniy], Saratov, С. 19-21. (in Russian).

18. Harris, J.F. (1986), “Language, language games and ostensive definition”, Syntess, Vol. 69 No.

1, p. 41-49. (in English).

19. Heidegger, М. (1991), [Разговор на проселочной дороге], Vyssh. shkola, Moscow, 192 p. (in Russian).

20. Hermeneutics Glossary [Germnenevtika. Glossariy], available at:

http://germenevtic.blogspot.com/p/blog-page.html. (in Russian).

21. Kiklevich, А.К. (1992), “Semantics of Literary Text and Possible Worlds”, Principles of Studying Literary Text: Abstracts of 2 Saratov Stylistic Readings [“Semantika hudojestvennogo teksta i vozmojnyie miry”, Printsipy izucheniya khudojestvennogo teksta: tezisy 2-kh Saratovskikh stilisticheskikh chteniy], Saratov, pp. 29-31. (in Russian).

22. Kozarzhevsky, А. Ch. (1975), Ancient Greek textbook [Uchebnik drevnegrecheskogo yazyka], Izd-vo Mosk. un-ta, Moscow, 408 p. (in Russian).

23. Kozlyk, I. (2020), Literary critic analysis of fictious text / work in the conditions of modern inter-scientific and interdisciplinary interaction [Literaturoznavchyi analiz khudozhnoho tekstu / tvoru v umovakh suchasnoi mizhnaukovoi ta mizhhaluzevoi vzaiemodii], Brno, 235 p. (in Ukrainian).

24. Levin, Yu.I. (1994), “`For the health of Her Majesty!..'”, Yu.M. Lotman and the Tartu-Moscow semiotic school [“Za zdorovye Eyo Velichestva”,YU.M. Lotman i tartusko-moskovskaya semioticheskaya shkola], Gnozis, Moscow, pp. 309-312. (in Russian).

25. Lozovskaya, N.V. (1992), “The principle of modeling in the study of a fairy tale”, Principles of Studying Literary Text: Abstracts of 2 Saratov Stylistic Readings [“Printsip modelirovaniya v izuchenii skazki”, Printsipy izucheniya khudojestvennogo teksta: tezisy 2-kh Saratovskikh stilisticheskikh chteniy], Saratov, pp. 124-125. (in Russian).

26. Losev, A.F. (1988), History of ancient aesthetics. Recent centuries: in 2 books, Book 2, [Istoriya antichnoy estetiki. Poslednie veka: v 2-kh kn., kn. 1], Искусство, Москва, 447 p. (in Russian).

27. Mandelbaum, M. (1984), Philosophy, History, and the Sciences: Selected Critical Essays, Johns Hopkins University Press, Baltimore, 336 p. (in English).

28. Meyzerskiy, V.M. (1992), “Pragmatic aspects of text organization”, Principles of Studying Literary Text: Abstracts of 2 Saratov Stylistic Readings [“Pragmaticheskie aspekty organizatsii teksta”, Printsipy izucheniya khudojestvennogo teksta: tezisy 2-kh Saratovskikh stilisticheskikh chteniy], Saratov, pp. 41-42. (in Russian).

29. Mokiyenko, V.M. (1986), Images of Russian speech: Historical, etymological and ethnolinguistic essays on phraseology [Obrazy russkoy rechi: Istoriko-etimologicheskie i etnolingvisticheskie ocherki frazeologii], Izd-vo Leningr. un-ta, Leningrad, 280 p. (in Russian).

30. Norris, С. (1982), Deconstruction: Theory and Practice, Methuen, London, New York, 157 p. (in English).

31. Pasternak, B. (1965), Poems and poems [Stihotvoreniya i poemy], Sov. pisatel, Moscow, Leningrad, 731 p. (in Russian).

32. Ponomarenko, Ye.V., Ponomarenko, S.V., Ofman, G.Yu. and Khavkin, V.P. (1993), “The soil as it is” [“Pochva kak ona est”], Priroda, No 3, pp. 16-26. (in Russian).

33. Repin, V. (1994), “The door to a single world of science and art” [“Dver v edinyi mir nauki i iskusstva ”], Nauka i zhizn, No. 3, pp. 59-60. (in Russian).

34. Schopenhauer, А. (1900), The World as Will and Representation, Vol. I, trans. from German [Mir kak volya ipredstavlenie, Т. I: kn. 1-4], I.N. Kushntetv i К°, Moscow, 552 p. (in Russian).

35. Sedov, К.Б. (1993), “ On the nature of artistic text” [“O prirode khudozhestvennogo teksta”], ARTAlmanakh issledovaniypo iskusstvu: sb. nauch. trudov, Saratov, Issue 1, pp. 5-15. (in Russian).

36. Schiller, F. (1935), Articles on aesthetics [Stati po estetike], Academia, Moscow, Leningrad, 672 p. (in Russian).

37. Shtain, KYe. (1992), “The use of the phenomenological method in the analysis of poetic texts”, Principles of Studying Literary Text: Abstracts of 2 Saratov Stylistic Readings [“Ispolzovanie fenomenologicheskogo metoda v protsesse analiza poetichesk”, Printsipy izucheniya khudojestvennogo teksta: tezisy 2-kh Saratovskikh stilisticheskikh chteniy], Saratov, pp. 62-64. (in Russian).

38. (1985), Sprachspiel und Methode: zum Stand der Wittgenstein-Discussion / herausgegeben von Dieter Birnbacher und Armin Burkhardt, de Gruyter, Berlin, New York, 211 p. (in German).

39. Stepanov, N.I. (1984), “Science and play: juxtaposition and analogy”, Theory of knowledge and modern physics [“Nauka i igra: sopostavlenie i analogiya”, Teoriya poznaniya i sovremennaya fizika], Nauka, Moscow, pp. 75-87. (in Russian).

40. Trebyk, О. (2018), “Character code of a cumulative fairy tale: Goat” [“Personazhnyi kod kumuliatyvnoi kazky: Koza”], Slovianskyi svit, Issue 17, pp. 143-156, available at: http://nbuv.gov.ua/UJRN/slsv 2018 17 12. (in Ukrainian).

41. Vakhrushev, V. (1993), “Principles of Studying Literary Text (abstracts of 2 Saratov Stylistic Readings), parts 1, 2” [“Printsipy izucheniya khudojestvennogo teksta: tezisy 2-kh Saratovskikh stilisticheskikh chteniy”], Volga, No. VIII. pp. 158-159. (in Russian).

42. Vovk, V.N. (1986), Linguistic metaphor in artistic speech. The nature of the secondary nomination [Yazyikovaya metafora v khudojestvennoy rechi. Priroda vtorichnoy nominatsii], Nauk. dumka, Kiev, 143 p. (in Russian).

43. Vygotsky, L.S. (1968), Psychology of Art, 2^nd ed., add. [Psihologiya iskusstva, izd. 2-e, dop.], Iskusstvo, Moscow, 576 p. (in Russian).

44. Yaroshevsky, М.Ст. (1974), Psychology in the XX century. Theoretical problems of the development of psychological science [Psihologiya v XX stoletii. Teoreticheskie problemy razvitiya psihologicheskoy nauki], Izd-vo polit. literatury, Moscow, 447 p. (in Russian).

45. Yegorov, B.F. (1994), “Half a dozen amendments”, Yu.M. Lotman and the Tartu-Moscow semiotic school [“Poldyujinyi popravok”, Yu.M. Lotman i tartusko-moskovskaya semioticheskaya shkola], Gnozis, Moscow, pp. 304-308. (in Russian).

Размещено на Allbest.ru