Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом

Гнітюче враження справляють на нього пуристичні замінники і в інших науках. Справжня біда в логіці: тут мало не кожен професор винаходить власну термінологію. Так, філософ Г Е. Шульце у посібнику «Основи загальної логіки» суб'єкт назвав Grundbegriff (букв. «основне поняття»), предикат -- Beilegungsbegriff («приписувати поняття»), висновки в нього бувають Beilegungsschlusse («приписуваний висновок»), Voraussetzungsschlusse («імовірнісний висновок»), Entgegensetzungsschlusse («протилежний висновок»), а судження мають Grofie «кількість», Beschaffenheit «якість», Verhdltnis «відношення» та Zuverldssigkeit «модальність» Schulze G. E. Grundsatze der allgemeinen Logik.-- Helmstadt, 1802.-- 234 S..

Крім упізнаваності, А. Шопенгауер указує ще на дві переваги іншомовних запозичень. По-перше, назване ними наукове поняття вирізняється на тлі побутових слів і позбувається пов'язаних з ними асоціацій. Тож «називати, скажімо, їжу малюків Speisebrei замість chymus, Lungensack замість pleura, Herzbeutel замість pericardium личить радше м'ясникові, ніж анатомові» Шопенгауэр А. Мир как воля и представление...-- С. 207.. Філософ стверджує навіть, що якщо з наук зникне пов'язаний з класичними мовами дух давнини, в усій нашій літературі запанують грубість, вульгарність і заяложеність.

По-друге, для деяких понять лише в одній мові існує точне слово, що закономірно мігрує в інші мови, як-от латинське affectus, французьке naif, англійські comfortable, disappointment, gentleman. «Іноді, -- твердить А. Шо- пенгауер, -- чужа мова передає поняття з таким відтінком, якого наша власна мова йому не надає, але який ми саме маємо на увазі. У таких випадках кожен, хто піклується про точне висловлення своїх думок, уживатиме іншомовне слово, не зважаючи на буркотіння педантичних пуристів» Шопенгауэр А. Собрание сочинений : В 6 т. / Пер. с нем.-- M., 2001.-- Т 5.-- С. 437..

А. Шопенгауер -- один з найбільш яскравих і глибоких мислителів в історії філософії. Проте якщо погортати його праці, нескладно виявити місця, де він висловлює щодо пуризму зовсім інакші, позитивні оцінки, тобто, по суті, суперечить сам собі. Так, у збірнику принагідних записів «Нові paralipomena» він стверджує, що вживати слова без понять німці схильні більше латинською мовою, ніж рідною. «От якби змусити філософів замість Absolute “абсолютне” завжди вживати слово Losgebundene “відчужене” або, простіше Lose “чуже”, то вони менше ляпали б дурниць про der in der Ver- nunft liegenden Idee des Absoluten “закладену в розумі ідею абсолютного”» Там же.-- Т 6.-- С. 187-188.. Цим самим автор фактично стверджує, що передумовою філософської ясності й осмисленості виступає питома термінологія, тоді як запозичена живить ґрунт для пустопорожніх розумувань. Там-таки він високо поціновує німецькі слова Wirklichkeit «дійсність» і wirklich «дійсний» як незрівнянно кращі й виразніші за їхні синоніми-латинізми Realitdt і real: «Перші два властиві виключно німецькій мові, тож вона має привід пишатися ними» Там же. -- С. 188.. Нагадаємо, що іменник Wirklichkeit виник на початку XVII ст. саме як пуристичний замінник до нлат. realitas (род. відм. realitatis).

Як бачимо, одні пуристичні відповідники виявляються для А. Шопенга- уера «незграбними, страхітливими, утертими», інші -- «незрівнянно кращими та виразнішими», причому якогось чіткого критерію «кращості» чи «незграбності» він не наводить. Незрозуміло, чому, наприклад, термін Stickstoff здається йому какофонічним, а Wirklichkeit -- надзвичайно виразним. Гадаємо, критерієм оцінки була попросту сила звички: терміни, які філософ знав здавна, він приймав і охоче вживав, терміни ж нові, незвичні -- критикував і відкидав. Інакше кажучи, несприйняття нової німецької термінології -- наслідок його глибоко консервативних мовних смаків. Не обійшлося тут і без домішки егоїзму. У зрілому віці мовцеві й справді клопітно переходити зі звичних запозичень на питомі замінники. Проте варто ж дбати не лише про свої зручності, а й про потреби освіти, про школярів, студентів, яким утворену на питомій основі термінологію зрозуміти й запам'ятати набагато легше, ніж запозичену. Нарешті, звертає на себе увагу суб'єктивізм А. Шопенгауе- ра, коли він згадує «золотий вік» давнини, ідеалізує минувшину, протиставляючи її грубій і вульгарній сучасності. Навряд чи корисність запозичень можна довести на припущенні, нібито наукове поняття, назване грецьким чи латинським терміном, вирізняється на тлі побутових слів і позбувається пов'язаних із ними асоціацій. Адже для самих давніх греків і латинян ці терміни нітрохи не вирізнялася на тлі їхньої розмовної мови, а проте наука в цих народів успішно розвивалася.

Варто з'ясувати, а яким був лексикон самого А. Шопенгауера. За його власним зізнанням, латинізми та галліцизми він намагався вживати досить часто, вважаючи це принциповою особливістю свого стилю Там же. -- С. 335.. Утім, лексичний аналіз його текстів засвідчує, що попри свої антипуристичні погляди він охоче вдавався до слів, які виникли в німецькій мові саме як пуристичні замінники до запозичень. Так, magnum opus А. Шопенгауера «Світ як воля та уявлення» (1818), за нашими (далеко не повними) підрахунками, містить щонайменше 140 таких замінників -- кальок і відповідників з оригінальною внутрішньою формою:

Abhandlung «наукова праця» (лат. tractatus), Absicht «намір» (лат. intentio), anpassen «пристосовувати» (лат. adapto), Aufmerksamkeit «увага» (лат. attentio), Besinnung «свідомість» (фр. conscience), Beweis «доказ» (лат. argumentum), Durchmesser «діаметр» (плат. diameter), Eindruck «відчуття, враження» (лат. impressio), Empfindung «сприйняття» (лат. perceptio), entfalten «розгортати» (лат. explico), Erfahrung «досвід» (лат. experien- tia), erortern «розбирати, розглядати» (лат. dёtermino), Gewissen «совість» (лат. conscientia), Grundlage «основа» (лат. fundamentum), Kreislauf «коловорот» (лат. circulation, Rechtschreibung «правопис» (дгр. орОоурафіа), Redensart «вислів, мовний зворот» (фр. faqon de parier), Selbstsucht «себелюбство» (фр. egoisme), Sinnbild «символ» (дгр. єцР^цца), Umstand «обставина» (лат. adverbium), Vorsicht «передбачення» (лат. providentia), wahrscheinlich «імовірний; імовірно» (лат. vensimilis) тощо.

У лексиконі А. Шопенгауера знайшлося місце навіть для тих слів, що їх запропонував відомий пурист Ф. фон Цезен: Abstand «відстань» (лат. distantia), Augenblick «мить» (лат. momentum), Entwurf «ескіз, план» (іт. schizzo), Gesichtskreis «обрій» (дгр. брі^оутод), Vertrag «угода» (лат. contractus), Zuschauer «глядач» (нлат. publicum), і тих, що їх утворив або спопуляризував його сучасник пурист Й. Г Кампе: Einzelwesen «особа, індивід» (нлат. indlviduum), Erdgeschoss «перший поверх» (фр. parterre), Mehrzahl «множина» (лат. pluralis), verwirklichen «здійснювати, утілювати» (фр. rea- liser), walten «панувати, керувати» (дфр. regir).

Філософ заперечує новотвір Stickstoff «азот», проте неодноразово вживає однотипний термін того самого словотвірного типу Sauerstoff «кисень», що виник у той же час (наприкінці XVIII ст.) як напівкалька фр. oxygene (eben das war auch Lavoisier's Entdeckung des Sauerstoffs und seiner wichtigen Rolle in der Natur). Він критикує німецькі назви частин мови (Zeitwort, Nenn- wort, Beiwort, Umstandswort) і при цьому послугується назвою числівника, утвореною за тим же зразком, -- Zahlwort (verbinden wir mit jedem Zahlwort und allen algebraischen Zeichen genau bestimmte abstrakte Begriffe).

Як бачимо, заяви А. Шопенгауера -- це одне, а реальна його мовна поведінка як автора -- зовсім інше. У ставленні видатного мислителя і яскравого стиліста до пуризму все ж переважали суб'єктивні смаки, консерватизм, сила звички. Його оцінки великою мірою пов'язані з невірою в багаті словотворчі можливості рідної мови.

Сучасник А. Шопенгауера К. Маркс (1818-1883) теж не тільки не вбачав у запозиченнях нічого поганого, а й був активним їх упроваджувачем. Так, у лексиконі його політичної економії поряд з питомими термінами (Arbeits- kraft «робітнича сила», entfremdete Arbeit «відчужена праця», Gebrauchswert «споживча вартість», Mehrwert «додаткова вартість», Uberbau «надбудова», Wertgesetz «закон вартості») трапляється й чимало запозичених (Kapitalismus, Kommunismus, Revolution, Sozialismus, Diktatur des Proletariats, historischer Materialismus), а також гібридних (Klassenkampf «класова боротьба», Pro- duktivkrafte «виробничі сили») термінів. Напевно, з'явилися вони через те, що К. Маркс, по-перше, широко спирався на праці англійських і французьких економістів і, по-друге, розраховував на всесвітній резонанс свого вчення, сподіваючись викликати ним у майбутньому світову комуністичну революцію (Weltrevolution).

Пурист Е. Енгель затаврував слововжиток К. Маркса як «кухонно-латинську циганську мову» (kuchenlateinischen Zigeunersprache) Engel E. Deutsche Stilkunst.-- Wien ; Leipzig, 1922.--S. 181. і навів можливі варіанти понімечення деяких його термінів. Так, замість Kapital можна було б ужити Hauptgut «головне майно» (цю заміну пропонував іще Г Е. Лес- сінг), замість kapitalistische Produktionsweise «капіталістичний спосіб виробництва» -- hauptguterliche або hauptgeldliche Erzeugungsweise «голов- номайновий або головногрошовий спосіб виробництва», замість konstantes Kapital «постійний капітал» -- bestandiges Hauptgut, замість variabiles Kapital «змінний капітал» -- veranderliches Hauptgut.

Проти перекладу запозичених термінів виступав і Марксів сподвижник Ф. Енгельс (1820-1895): «...Необхідні іншомовні слова, які в більшості випадків становлять загальноприйняті науково-технічні терміни, не були б необхідними, якби вони піддавалися перекладові. Отже, переклад тільки перекручує зміст; замість того, щоб роз'яснювати, він вносить плутанину» Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения : В 50 т.-- 2-е изд.-- М., 1961.-- Т 19.-- С. 322.. По суті, класик ставить під сумнів можливість і доцільність перекладу. Справа навіть не в тому, що іншомовні слова «не піддаються перекладу». Перекладу піддаються: у тогочасній німецькій мові побутував чималий корпус слів і термінів, перекладених (скалькованих) з латинської та французької мов, без яких ні К. Маркс, ні Ф. Енгельс, ні будь-який інший автор не могли б обійтися. Справа в іншому: за таким нігілістичним ставленням приховуються радше мовні лінощі, небажання розвивати власну мову з питомих джерел.

Зовсім інша позиція щодо іншомовних слів прозирає з праць Ф. Ніцше (1844-1900). Передусім варто відзначити його трепетне, побожне ставлення до рідної мови: «Мова -- це спадок, який ми отримуємо від предків і передаємо нащадкам. Перед нею слід схилитися як перед чимось священним, безцінним та недоторканим» Ницше Ф. Полное собрание сочинений : В 13 т. / Пер. с нем.-- М., 2013.-- Т 1. Ч. 2.-- С. 76.. Натомість до іноземних мов філософ ставився скептично й недовірливо, доводив шкоду від опанування кількох мов, яке «заповнює пам'ять словами замість фактів і думок» Там же.-- М., 2013.-- Т. 2.-- С. 202.. Чужі мови, вважав він, уселяють у людину впевненість, начебто вона чогось навчилася, завоювала авторитет. А насправді вони заважають їй здобувати глибокі знання й заслуговувати повагу чесним шляхом. Вивчення чужих мов неминуче занапащає чуття рідної мови. Не випадково народи, які дали світові найкращих стилістів (до них Ф. Ніцше зараховував давніх греків і французів), були переважно одномовцями. І хоч у наш час не знати іноземних мов -- справа безперспективна, філософ пророкував, що колись у майбутньому людство розмовлятиме новою спільною мовою.

Іншомовні слова, твердив Ф. Ніцше, не так позначають нові поняття, як очужують давно відомі, близькі, зрозумілі мовцям речі. Як приклад він наводив пари мудрість -- філософія, мудрець -- філософ. Не кожен наважиться назвати себе мудрецем, а от філософом наректи себе дуже легко. Так само ті, хто мають високий титул доктора, нітрохи не переймаються тим, що це слово передбачає важкий обов'язок думати, бути вчителем. Чи є те, що нині називають філософією, справді любов'ю до істини? Чи завжди можна замінити слово філософія на любов до істини? Чи лишилися в наші дні справжні друзі мудрості? Чи не покликані іншомовні назви облудно приховати брак змісту та порожнечу понять? Такі риторичні питання ставить своїм читачам Ф. Ніцше Там же.-- М., 2007.-- Т. 7.-- С. 671..

Не кращим було ставлення мислителя й до наслідування взагалі. Його він уважав штучним явищем, яке тільки створює видимість того, що воно наслідує. Так, у царині культури можна щось запозичити, щось перейняти, але породити принципово нове наслідування заледве спроможне. Для того, щоб отримати від запозичення новизну, оригінальність, треба бути не наслідувачем, а творцем Там же.-- М., 2008.-- Т. 8.-- С. 191.. Ступінь самобутності вітчизняної культури Ф. Ніцше оцінював не надто високо: «Німецькі звичаї, німецький стиль спілкування, німецьке врядування, представницькі органи -- усе має іноземний присмак

і скидається на бездарне мавпування, обтяжене до того ж нерозумінням того, що воно -- лише наслідування» Там же.-- Т 7.-- С. 525-526.. Рідна мова -- єдиний бастіон, де все ще зберігаються рештки питомого. «У цій біді, -- зізнається філософ, -- я вірю лише в німецьку мову, якій і справді єдиній досі вдалося врятуватися попри всіляке змішування націй, зміну часів і звичаїв. І, гадаю, чарівна метафізична сила перетворювати багатоманітне в єдине, різнорідне в однорідне зако- рінена саме в мові» Там же.-- С. 526..

Щоправда, в іншій своїй праці Ф. Ніцше визнає: німецька мова теж до певної міри збідніла, потьмарилася, що означає захиріння національного характеру, занепад німецької індивідуальності. Філософ заохочує сучасників не опускати руки, а боротися за мову: «Ми потребуємо непохитних охоронців, щоб вони пильнували цю мову, яка об'єднує нас і яка збереже в майбутньому нашу германську сутність» Там же.. Усіх, хто вірить в майбуття німецької мови, він закликає створити школу, скеровану проти тогочасної німецької: «Доведеться змиритися з багатьма невдачами й вимученими новаціями. Головне -- напружити сили, влити в мову нове життя та нову кров» Там же.-- Т 8.-- С. 80.. При цьому Ф. Ніцше не був прихильником ані запозичень, ані активної словотворчості, бо вважав, що слід майстерно використовувати ті виражальні засоби, які вже є в мові. Саме так робили давні греки: «Не важко полічити їхні нечисленні архаїзми й запозичення, та нема кінця здивуванню, якщо вмієш оцінити легкість і віртуозність їхнього поводження з повсякденними і, здавало б, давно затертими словами та висловами» Там же.-- Т 2.-- С. 562..

Найбільш впливовою і водночас суперечливою постаттю в німецькій філософії ХХ ст. був, безперечно, М. Гайдеггер (1889-1976). Свої концепції він розбудовував не так за рахунок розвою доробку попередників, як шляхом радикального переосмислення, навіть спростування їхніх ідей. Оскільки вся дотогочасна філософія, на його думку, дискредитувала себе, він відмовлявся називати себе філософом, ставлячи під сумнів традиційні філософські категорії (буття, реальність, логіка, свідомість). Його цікавило не буття як таке, а мислення про буття. Своє вчення він попервах називав фундаментальною онтологією, а після 1950 р. відмовився й від цього терміна, оскільки за ним тягся шлейф традиційної метафізики, яку мислитель уважав безнадійно застарілою.

Як відомо, М. Гайдеггер розрізняв два буття: несправжнє, яке ототожнював зі світом конкретних, зовнішніх речей та явищ, і первинне, глибинне, істинне, яке тепер геть забуте, майже втрачене. Прослідки останнього збереглися хіба що в першоджерелах культури -- мистецтві, поезії, особливо в мові. Останню він витлумачує (зокрема, у працях повоєнного періоду) як місце, де людина безпосередньо стикається з буттям. Слово не просто позначає те, що вже існує в свідомості людини, а матеріалізує, опредметнює буття, робить його сущим. «Лише там, -- пише філософ, -- де для речі знайдено слово, річ -- це річ. Лише так вона є» ГайдеггерМ. Дорогою до мови / Пер. з нім.-- Л., 2007.-- С. 139.. Слово оприявнює річ. Немає слова -- немає й речі. Тому мова є оселею справжнього буття. Щоб пізнати це буття, треба навчитись уважно прислухатися до того, що «говорить мова», треба «вслухатися в мову».

Людина, на думку філософа, є не творцем мови, а радше посередником, через якого буття промовляє голосом мови. Людина не опановує мову, не підкоряє її собі, а, навпаки, віддає себе в її владу. Не людина мовить мовою -- мова мовить у людині (die Sprache spricht im Menschen). Уявлення, що сформувалися й закріпилися в мові, її лексиці та граматиці, скеровують пізнавальну й практичну діяльність мовця. Звідси випливає, що його світогляд цілком сформований мовою, що світ мови і є той світ, у якому живе людина. Гайдеггерівське вчення, як бачимо, багато в чому перегукується з основними постулатами неогумбольдтіанства. Варто, однак, уточнити, що М. Гайдеггер розуміє мову не лінгвістично -- як природну знакову систему, а онтологічно -- як первісну основу буття. Жодна наука (ні мовознавство, ні логіка, ні філософія, ні будь-яка інша) не спроможна правильно осягти сутність мови. Мова визначає буття, науку, саму людину. А хіба можемо ми пізнати те, що визначає нас самих? Мова -- непізнавана сутність. Годі про неї щось сказати, якщо тільки вона сама про себе щось не скаже. По суті, мислитель ототожнює мову та буття, постулює їхню першопочаткову єдність і взаємозалежність. Проблеми мови в його вченні -- це проблеми буття як такого.

Тексти М. Гайдеггера, особливо повоєнного періоду, перенасичені складною, химерною, заплутаною термінологією, в якій годі розібратися навіть тим, для кого німецька -- рідна мова. Своєрідність цих текстів -- від того, що він намагається говорити «не мовою», а «від імені мови». Оскільки традиційний поняттєво-термінологічний апарат має чимало вад (протиставляє мову та буття, суб'єкт і об'єкт, схиляє до метафізичного стилю філософствування), він не в змозі відтворити «мовлення мови» в усій точності та повноті. Тим-то мислитель рішуче вилучає зі свого словника класичні терміни Bewufitsein «свідомість», Erkenntnis «пізнання», Widerspruch «суперечність», зокрема й іншомовного походження: Subjekt, Objekt, Ontologie, Hermeneutik, Idee, Interpretierung, Person, Phanomenologie, Realitat. Усі вони, на думку філософа, знецінилися, бо втратили справжній зміст. Термін Philosophie він замінює на Denken «мислення», Mensch «людина» -- на Dasein «тут-буття», Technik -- на Gestell «постав».

Більше того, М. Гайдеггер не обмежується заміною окремих термінів, а розбудовує свою філософську мову (власне, філософський ідіолект). Потрібна ця мова як для аналізу, так і для вираження його результатів. Мислитель вільно сполучає корені й афікси, користається з легкості німецького словоскладання, наділяє не тільки новотвори, а й давні слова особливим сенсом, іноді -- шляхом ускладненої метафоризації: Benommenheit «охопленість», Durchschnittlichkeit «усередненість», Erblickbare «те, що можна споглядати», Gotterns «трепет перед божим», Machenschaft «улаштованість буття», Seinsgebundenheit «пов'язаність буттям», Uneigentlichkeit «посередність, не- справжність», Verschweigung «німування», Zeit-Spriel-Raum «просторово-часовий просвіт».

Займенники, прислівники, прийменники та сполучники під його пером субстантивуються. Прагнучи відтворити первісну мовну основу, що криє в собі першоджерела буття, він шукає смислові зв'язки між співзвучними словами, удається до гри слів (термінів). Ключове слово він може вживати в кількох значення -- послідовно чи одночасно. Це неабияк ускладнює роботу перекладачів: передати гайдеггерівські каламбури іншою мовою практично неможливо. Ще одна особливість його письма -- тавтологічне сполучання іменника та дієслова зі спільним коренем. Крім уже згаданого die Sprache spricht, це ще die Welt weltet «світ світує», die Zeit zeitigt sich «час часує», die Dinge dingen «речі речують», das Wesen west «сутність осутнюється», die Nahe nahert «близькість наближається», das Wort wortet «слово ословлюється» тощо.

Прагнучи здолати метафізичний поділ процесу мислення на суб'єкт і об'єкт, філософ удається до складних, синкретичних утворень, де і суб'єкт, і об'єкт подано в злитому, нерозчленованому вигляді: In-der-Welt-sein «бут- тя-у-світі», Sich-vorweg-sein «поперед-себе-буття», schon-Sein-in-einer-Welt «уже-буття-в-певному-світі», Das-sich-an-ihm-selbst-Zeigen «себе-в-собі-са- мому-показування» тощо. Звороти такого роду покликані показати цілісність події, а принципи їх утворення нагадують прадавні мовні стани, коли фрази також відзначалися синтаксичною синкретичністю.

Питома германськість -- важлива риса мови пізнього М. Гайдеггера. Запозичені терміни трапляються зрідка: Evidenz, Faktizitat, Inkubation, Interpretierung, Kontingenz, Negation, ontologische Differenz, Phanomen, Realitat. Типова для філософа термінологія майже завжди складається з питомих морфем: Anwesenheit «перебування», Bodenstandigkeit «закоріненість», Ei- gentlichkeit «справжність», Eigenwelt «справжній світ», Endlichkeit «конечність», Geschick «доля», Innerweltlichkeit «внутрішньосвіття», Innerzeitige «внутрішньочасся», Selbstsein «самобуття», Spielraum «вільний простір», Ursprung «першоджерело», Verlassenheit «залишеність», Vorhandene «наявне», Weltbild «картина світу».

Окремі терміни, слід гадати, М. Гайдеггер свідомо вживав як замінники до латинізмів: замість Existenz -- Bestehen «існування», замість Struktur -- Gefuge «будова, устрій», замість Objekt -- Gegenstand «предмет», замість Garantie -- Gewahr «запорука», замість projektieren -- entwerfen «розробляти».

М. Гайдеггер часто звертається до ідей давньогрецької філософії. Його приваблює те, що її термінологія майже не містить запозичень і практично повністю постала на ґрунті повсякденної мови. Отже, мова еллінів виявилася для потреб філософії вельми придатною, а її народно-розмовна основа забезпечила термінам прозорість і загальну зрозумілість. Чи не звідси повселюдна любов до знань і бурхливий розквіт науки в Давній Греції? Адже навчатися й відкривати нове найкраще засобами рідної, а не чужої мови. Прозора внутрішня форма терміна швидко розкриває суть відповідної речі (явища), дає змогу чітко сприймати поняття, а це збуджує творчу думку, заохочує до роздумів. Не випадково, зауважує О. Б. Ткаченко, оригінальні філософські традиції, потужні філософські школи виникали на базі мов лексично однорідних, у яких переважала питома лексика (санскрит, арабська, китайська, давньогрецька, німецька) Ткаченко О. Б. Мова і національна ментальність : Спроба сучас. синтезу.-- К., 2008.-- С. 15..

У зв'язку з цим привертають увагу численні неологізми, якими М. Гайдеггер позначав спеціальні поняття свого вчення. Створено їх виключно з питомих морфем: Augenblicklichkeit «миттєвість», Entborgenheit «відкритість», Erschlossenheit «розімкненість», Geschichtlichkeit «історичність», Geworfenheit «закинутість (людини у світ)», Machtbereich «поле влади», Mitsein «співбуття», Sachheit «речовинність», Seinsverstandnis «розуміння буття», Selbigkeit «самототожність», Seinsverfassung «будова буття», Uberge- walt «надвладдя», Unverborgenheit «незахованість (істини)» тощо.

Учення М. Гайдеггера дало потужний поштовх для дальшого розвитку філософії, більше того -- започаткувало новий стиль європейського мислення. Він стояв біля витоків лінгвістичного повороту в західній філософії та в гуманітарному пізнанні загалом. Попри незвичну, складну для розуміння манеру викладу, мало хто з філософів має нині таку велику армію учнів, послідовників, тлумачів, критиків, розвінчувачів. Якщо його великі попередники І. Кант, Й. Фіхте, Г Гегель були авторами окремих термінів, то М. Гайдеггер не лише розбудував власну терміносистему, а й створив, по суті, власну філософську мову. Цей факт з усією очевидністю доводить: чим оригінальніше мислить філософ, тим більше в нього народжується нових ідей, тим більше він утворює власних термінів і тим менше потребує іншомовних запозичень.

Як бачимо, протягом XVII-ХХ ст. німецька мова щоразу виявлялася досить придатною для вираження глибокої філософської думки, яку важко уявити без оригінальної термінотворчості. Відіграли позитивну роль гнучкість німецької словотвірної системи, висока розвиненість словоскладання та афіксального словотворення, зокрема можливість легко утворювати віддієслівні та відприкметникові абстрактні назви, узвичаєність механізмів субстантивізації. У цьому плані німецька мова наче продовжила традиції давньогрецької, де також напрочуд легко карбувалися нові слова, що своєю чергою полегшувало породження нових філософських понять, ідей і смислів. Отже, мовне мислення видатних німецьких філософів певною мірою наслідувало мовне мислення філософів Стародавньої Греції. «Словотвірна свобода» стала одним з істотних чинників, що забезпечив німецькій філософії провідне місце в історії світової філософської думки.

Размещено на Allbest.ru