Понятійно-правове мислення у Давній Греції: догматичний платонізм

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Юридична консультація

Громадське об'єднання «Запорізький обласний центр культурного розвитку «Парнас»

Понятійно-правове мислення у Давній Греції: догматичний платонізм

Кучеренко Д.С., консультант

м. Запоріжжя, Україна

На початку І ст. до н.е. освічене грецьке суспільство утомлюється від нескінченних спорів різних філософських шкіл та очікує від філософії насамперед обґрунтування практичного життєрозуміння. Як наслідок виникає прагнення викласти у догматичній формі (грец. dogma - думка; рішення, вчення, від dokeo - вважати) всі достовірні результати, досягнуті загальним розвитком філософії та науки, підвести їм загальний підсумок. Розвивається синтез платонічних вчень із логічними вченнями Аристотеля та стоїків. Посилюються синкретична, еклектична та схоластична тенденції.

Представники догматичного (середнього) платонізму (І ст. до н.е.-ІІ ст. н.е.) Філон Лариський, Антіох Аскалонський, Плутарх Херонейський, Максим Тірський, Альбін та ін. починають вчитися не стільки говорити, скільки читати. Форма філософської та наукової думки стає екзегетичною та алегоричною. Рефлексія спрямовується не безпосередньо на предмети, а на те, як вони тлумачаться Платоном та Аристотелем. Прихильники догматичного платонізму коментують діалоги Платона, у текстах яких намагаються віднайти теорію пізнання, вчення про поняття та визначення. Шкільний характер платонізму проявляється у формуванні догматичного набору текстів і доктринальних меж їхнього розуміння. З метою кращого засвоєння вчення Платона учнями воно оформлюється у вигляді інструктивного систематичного зводу, створюються підручники і словники платонівської філософії. платонічний логічний догматичний грецький

Філон (154/153-84/83 до н.е.) на відміну від Панетія та Посидонія, які реформують стоїцизм у напрямку платонізму, спрямовує платонізм у напрямку стоїцизму і, можливо, навіть аристотелізму. Спочатку він займає сувору антистоїчну позицію, визнає «утримання від судження» та «неосяжність» [мисленням - Д.К.] опозицією стоїчному вченню про «уявлення, що осягає». Філон із скептичної позиції оспорює вчення стоїків про критерій істини, оскільки вважає неможливим абсолютно достовірне знання та осягнення речей у смислі стоїчного «уявлення, що осягає». Проте у подальшому пом'якшує свою позицію та стверджує, що хоча речі не сприймаються згідно із стоїчним критерієм, вони сприймаються відповідно до їхньої природи, чим відкриває шлях до догматизму. Філон поновлює платонівське вчення про пізнаваність речей, які є не просто вірогідними, а взяті самі по собі, є очевидними.

Для нього речі є такими, що не осягаються лише згідно розумного осягнення, мислення з необхідністю відокремлює поняття від речі. Проте вказана межа пізнавального акту ще не означає повної непроникливості речей: як дані самі по собі, а не як предметність мислення, речі очевидні і за своєю природою осягненні. Секст Емпірик зазначає: «Прихильники Філона говорять, що, оскільки справа стосується стоїчного критерію, тобто уявлення, що осягає, - речі є такими, що не сприймаються; оскільки справа стосується природи речей, вони є такими, що сприймаються» [1, с. 256]. Філон доводить, що Аркесілай та Карнеад також не мали наміру заперечувати пізнаваність речей взагалі, оскільки існує очевидність, що дає досліднику міцне, задовільне переконання, хоча вона і не досягає безумовної достовірності поняття. Таким чином, Філон шукає щось середнє між вірогідністю та знанням. Пізніше замість стоїчного «уявлення, що осягає» він починає визнавати в якості критерію «очевидність» (грец. епатеіа - визначеність) та «узгодженість» (грец. homologa - відповідність) даних чуттєвого сприйняття.

Антіох (130-68 до н.е.) наступник й опонент Філона через незадоволеність пустотою академічного скептицизму приймає стоїчну доктрину достовірності (грец.) внаслідок чого відроджує у традиції платонізму відкритий догматизм: «Але й Антіох увів Стою в Академію, так що про нього говорили, що він філософствує, як стоїк; насправді він доводив, що у Платона маються стоїчні догмати» [1, с. 256-257]. Він декларує повернення до істинного вчення Платона та його найближчих послідовників Спевсіппа, Ксенократа, Полемона, Аристотеля і Теофраста та називає свою школу «Давня Академія». За переконанням Антіоха Давня академія визнавала досяжність позитивного знання. Він оспорює вищенаведену скептичну позицію і доводить, що без істини немає вірогідності, а тим більше - очевидності. Якщо ми говоримо, що дещо вірогідне, то для нас це означає тільки те, що певний предмет є істинним, але не зовсім, не цілком, що він може отримати інше значення.

Антіох намагається довести, що обмеженість людського пізнання, яка можливо є первинно природженою, тим не менше ґрунтується на наявності парадигматичного, тобто істинного пізнання. Сам факт пізнання свідчить про те, що істина є і вона досяжна. Очевидність пізнання ставиться Антіохом в один ряд з очевидністю речей. Таким чином, відмінності у пізнавальних оцінках спричинені особливими способами осягання та вираження істини, що внутрішньо притаманна кожному із них. Антіох вважає, що провідні філософські школи, а саме: Академія, Стоя та Лікей, єдині у своїх теоретичних засадах, тому істину необхідно шукати у тому, в чому згодні між собою всі достойні поваги філософи. Таким чином, він визначає новий тип філософствування, який спирається на тлумачення текстів авторитетних філософів, зокрема, Платона. Антіох переконаний, що ті істини, які доводив Платон, вважаються такими і для всіх інших філософів.

Цицерон вказує, що згідно з Антіохом «...існують дві найважливіші речі - критерій істини (грец. kriterion tes aletheias - Д. К.) та вище благо (грец. telos agathon - Д.К.), і не може бути мудреця, який би настільки не знав, із чого починається пізнання чи до чого воно прагне, що йому був би невідомий ні вихідний пункт, ні те, чого він має досягнути» [3, с. 107]. Сущим Антіох, як Аристотель і стоїки, визнає лише одиничне. Проте він не погоджується із тезою стоїків про те, що лише тіла належать до сущого. Вважає, що тіла складаються із сили (форми) та матерії. Форма дає тілу сутність - його якісну визначеність, що осягається у понятті. Антіох визнає, що такі чесноти як розум, пам'ять, тямовитість не залежать від людської волі, а такі як мудрість і справедливість розвиваються лише при свідомій участі людини.

Цицерон повідомляє, що Антіох дотримується вчення стоїків відповідно до якого об'єкти споглядання розуму є його предметом: «Вони вважали, що знання (scientia) виражаються тільки у поняттях і логічних діях розуму (animus). І тому високо цінували визначення речей, звертаючись до них при розгляді будь-яких питань, що виникали в їхніх спорах. Вони займалися тлумаченням слів, тобто пояснювали, чому кожна річ називається саме так. Цю науку вони називали етимологією та використовували її результати як певні символи і знаки речей, що сприяли доказам і висновкам про те, що вони хотіли роз'яснити» [3, с. 71]. Деякі дослідники вважають, що саме Антіох передає Цицерону наступне стоїчне визначення природного закону: «Адже цей віковічний закон був розумом, який походить із природи (спонукаючи до чесних справ і відвертаючи від злочину), був розумом, який починає бути законом не тільки відтоді, коли записаний, а вже тоді, коли виник. А виник він одночасно з божественною думкою» [2, с. 62].

Плутарх (бл. 46-бл. 127 н. е.) сприймає платонічну традицію в єдності та не протиставляє платоніків і скептиків. У творі «Про загальні поняття. Проти стоїків» він критикує стоїків, які звинувачують давніх академіків у підриві філософії нібито через внесення останніми плутанини у первісні поняття та відмову від загальних понять. У стоїцизмі первісні поняття (грец. prolepsis) - природні вроджені поняття, що актуалізуються лише у зв'язку із чуттєвим сприйняттям (ранні стоїки називають їх парадоксальними); загальні поняття (грец. йnnoias, від ennoйo - роздивитися, помислити, букв. ті, що перебувають у мисленні) - загальновизнані поняття, що утворюються мисленням, яких дотримуються всі люди. Плутарх обертає вказані звинувачення проти стоїків, оскільки вони більше за інших спотворюють загальні поняття. У творі «Про народження душі за Тимеєм» філософ зазначає: «Мислення виникає в умосяжному, гадка - у чуттєвому, та в якості посередницьких органів використовуються фантазія і пам'ять, першу з яких породжує відмінність у тотожності, а другу - тотожність у відмінності» [4, с. 77]. І далі підкреслює: «Оскільки душа відразу і практична, і споглядальна, оскільки споглядає загальне, а впливає на 72 одиничне; мислить перше, а відчуває друге, то загальний логос є завжди у зв'язку із відмінністю у тотожності та із тотожністю у відмінності, намагаючись визначеннями і розрізненнями розділити єдине та множинне, неподільне і подільне, проте не може судити ні про одне, ні про інше чисто, адже ці начала були послідовно сплетені та перемішані одне з одним» [4, с. 79-80]. У творі «Про чесноти» Плутарх вказує, що моральну чесноту (грец. ethike arete) необхідно відрізняти від теоретичної чесноти (грец. sopMa), адже перша має справу з емоцією (грец. pathos) в якості матерії та з розумом в якості форми, а друга стосується тільки розумної частини душі. Зазначає, що у порівнянні із моральною чеснотою соціальна або громадянська чеснота (грец. politike arete) є завершальним ступенем. Таким чином, догматичний платонізм синтезує погляди на чесноти Платона, Аристотеля та Стої.

Література

1. Секст Эмпирик. Сочинения в двух томах. Общ. ред. А.Ф. Лосева. Пер. с древнегреч. Т. 2. Москва, «Мысль», 1976. 421 с. (АН СССР. Ин-т философии. Филос. наследие).

2. Марк Туллій Ціцерон. Про закони. Про державу. Про природу богів. Переклад з латини Володимира Литвинова. Львів: Апріорі, 2020. 392 с.

3. Марк Туллий Цицерон. Учение академиков. Перевод Н.А. Федорова. Комментарии и вступительная статья М.М. Сокольской. М.: Индрик, 2004. 320 с.

4. Плутарх. Сочинения. Пер. с древнегреч. Т.Г. Сидаша. СПб.: Изд-во С.-Петерб. Ун-та. 2008. 384 с.

Размещено на allest.ru