Комунікативно-виховний поступ духовно-символічних кольорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОМУНІКАТИВНО-ВИХОВНИЙ ПОСТУП ДУХОВНО-СИМВОЛІЧНИХ КОЛЬОРІВ

Ільницька Любов Віталіївна, кандидат філософських наук,

докторант, НАПН України

Анотація

Відлуння не до кінця розкритих колірних величин впливає на чіткість творчо-художнього контексту, як результат комунікативні диспозиції впливають на організацію педагогічної роботи по відновленню наскрізних положень основних кольорів на особливому підґрунті духовно-символічного поступу. Теоретичний простір такого дослідження спирається на культурно-історичну канву сакральних ліній комунікативного плину накопичення провідної інформації про зміну в позначенні інкрустованих сутностей провідних кольорів. Подеколи традиційна транскрипція того чи іншого кольору демонструє «комунікативне наслідування», яке в принципі відповідає просвітницькому ставленню до популяризації такого виду знання. Разом з тим, комунікативно-виховна перехресність і паралельність в індексації колірних повідомлень виводить духовно-символічний зміст на більш продуктивний рівень освітнього дискурсу. Комунікативно-виховні площини в культурних наративах різних епох спроможні представляти слушність залучення ідейного розуміння духовної семантики конкретних кольорів на тлі символічного багатоманіття. Втім, поступове художньо-комунікативне ускладнення будь-якого колірного повідомлення лише підкреслює необхідність прискіпливішого розгляду деталізованого колірного сполучника, що завжди зберігається в матеріальних носіях кольорознавчих механізмів занурення у світ духовної символіки. Таким чином, монументально-мозаїчний різнокольоровий блиск фресок часів Київської Русі виховує не лише почуття прекрасного, а і впроваджує пізнавальну можливість через «чуттєву барвисту симфонічність» неймовірно видовищної кольорової кількості винайти духовно-символічне прагнення осягнути верховність істинного провидіння в земному служінні вищій силі небесної милості. Отже, надзвичайна актуальність комунікативно- виховного поступу привідкриває творчі можливості по-іншому налаштовувати духовно-символічну семантику при вивченні багатовимовної виразності кольорів. Перспективність такого підходу сприяє віднаходженню термінологічної складової, яка влучно розкривала би об'єднаний теоретичний ґатунок духовно-символічних колірних позначень в ефективній кореляції комунікативно-виховного поступу.

Ключові слова: колір, кольорознавство, комунікативно-виховний поступ, духовно-символічне значення.

Abstract

Ilnytska Liubov Vitalievna PhD of Philisophical Sciences, Doctoral student at the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine.

COMMUNICATIVE AND EDUCATIONAL SENSE OF SPIRITUAL AND SYMBOLIC COLORS.

The transfer of incompletely revealed color values affects the clarity of creative and artistic context, as a result of communicative dispositions affect the organization of pedagogical work to restore the through positions of primary colors on a special basis of spiritual and symbolic progress. sometimes the traditional transcription of a color demonstrates «communicative imitation», which in principle corresponds to the enlightenment attitude to the popularization of this type of knowledge. At the same time, the communicative-educational cross and the parallelism in the indexing of color messages brings the spiritual and symbolic content to a more productive level of educational discourse. Communicative and educational planes in cultural narratives of different epochs are able to represent the validity of involving the ideological understanding of the spiritual semantics of specific colors against the background of symbolic diversity. However, the gradual artistic and communicative complication of any color message only emphasizes the need for more meticulous consideration of the detailed color connector, which is always preserved in the material carriers of color mechanisms of immersion in the world of spiritual symbolism. Thus, the monumental and mosaic multicolored brilliance of frescoes of Kievan Rus cultivates not only a sense of beauty, but also introduces a cognitive ability through the «sensual colorful symphony» of incredibly spectacular color to invent a spiritual and symbolic desire to achieve the supremacy of true truth. Thus, the extreme relevance of communicative and educational progress opens up creative opportunities to differently adjust the spiritual and symbolic semantics in the study of multilingual expressiveness of colors. The prospects of such an approach help to find a terminological component that would accurately reveal the combined theoretical range of spiritual and symbolic color symbols in the effective correlation of communicative and educational progress.

Keywords: color, color science, communicative and educational progress, spiritual and symbolic significance.

Постановка проблеми

Первинність колірних значень на підґрунті сакральної символізації дозволяє всебічно охопити безпосереднє призначення комунікативного фактору виховного носія культурного світобачення при вивченні кольорознавчої специфіки. Насамперед, в дослідженні цілеспрямовано підкреслюється безперервність світової традиції трактувати знакові повідомлення основних кольорів на підставі духовної інтерпретації ключових символічних значень. Відтак, починаючи від культури Стародавнього Єгипту, Античності, Середньовіччя, Київської Русі, виваженим чином прослідковується ретроспектива духовно-символічної реконструкції комунікативної парадигми як всезагального виховного поступу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В дослідженні використовується ряд теоретичних праць, в яких ефективно аналізується представлена проблематика. Передусім, історична канва колірної символізації активно висвітлюється у праці О. Антоненко [1], антична семантика «колористичної культури» опрацьована Л. Бичковою [3]. Нарешті, духовно-комунікативна символіка християнського світу розкрита у творах Д. Степовика [4], А. Білої [5], Р. Бухінґера [6].

Мета статті полягає у розкритті комунікативно-виховного поступу при розпізнаванні духовно-символічного значення основних кольорів в культурно- історичній динаміці.

Виклад основного матеріалу

Слушність промовистих повідомлень будь-якого змісту залежить від найрізноманітних чинників, в тому числі візуально-кольорового налаштування обраного змісту. «Колірна стратегія» знаходить своє відлуння в різноманітних духовних традиціях перед тим, як своєрідні творчі подачі налаштовували сучасну цивілізацію до культурної нівеляції суттєвих кодових показників. Наразі, невимушений потік колірної енергії в духовному розумінні одвічного плину життя розчинився у всезагальності візуально-комунікативного донесення будь-якої інформації. Пошук безперервних колірних відповідників великим буттєвим напрямкам прокладає шлях до далеких історичних відрізків, де духовна виразність в кольорових відповідниках ще і досі розкриває збережені вищі заповітні пунктири життя.

Якщо порівнювати значення духовно-символічних кольорів з цивілізаційним ускладненням, то невимовне колірне розуміння Стародавнього Єгипту виявляє присутність алегоричного вшанування сил природи, від стихійної енергії якої розпочинається пізнання укоріненості нерозривної єдності кольору та духовно-релігійного тлумачення людського існування. Окрім відомої духовно-історичної тріади чорно-біло-червоної єдності була ще природня зв'язка із зрозумілою повагою до зеленого плодоріддя. «Зелений знаменував собою посилення всіх існуючих благ. Зелень - це і поля заупокійного життя, деяка подоба християнського рая, в якому все є в достатку» [1, с. 14]. Прямий підхід до семантики зеленого простору з очевидною комунікативністю зеленого випромінювання та соковитою флористичністю за добу давньо єгипетського домінування ускладнився напрочуд історичною символізацією зеленого кольору, також розкриває додаткову приналежність цього кольору до божественної природи духовного світу. Саме тоді зелений колір почав супроводжувати позиціонування поклоніння Осирісу - «бог відродження, цар потойбічного світу завжди зображувався в зеленому чи навіть зеленою шкірою. Згідно із міфами, він першим навчив людей землеробству» [1, с. 14]. Отже, в зеленому ототожнювався зміст духовного поклоніння не тільки природнім силам, а і дарам природи. В свою чергу, сенс такого розуміння шанобливого ставлення до зеленуватого оточення перейшло у навички дбайливого підкорення природи з метою виживання - звідси і виникли знання верховного божественного рівня про вдячність всьому тому, що допомагало кожній людині вийти на цивізаційний щабель одухотвореного наповнення змісту кольоровому ґатунку. На той час «колірно-символічне закріплення» культу Осіріса вплинуло на формування комплексного комунікативного бачення широкого колірного відображення.

На виховному рівні всебічний огляд колірної вимови проявляє вміння застосовувати в творчості різноплановість символічного позначення. Осмислюючи відношення до кольору на початку зародження кольорознавчого знання слід порівнювати духовні витоки із сучасним баченням певного кольору. Відтак, Мішель Пастуро виводить відсторонено-обережне ставлення до зеленого ґатунку у французькій культурі. «Зелені вироби продаються гірше, - забобони, якими він оточений: серед чоловіків, а надто серед жінок заведено сприймати цей колір як такий, що призводить до невдачі» [2, с. 139]. Історичне оволодіння симптоматичною недовірою до зеленого перекриває завбачливе сум'яття по відношенню до чорного кольору. Антидуховне бачення провокативного порушення спокою пов'язане з демонічним острахом перед зеленим блиском. Тим не менш, за аналізом М. Пастуро, зелений - це «колір долі». Розуміння цього кольору перейшло у азартну непередбачуваність шансу задля виграшу і підкорення фортуни. «Столи для азартних ігор стали зеленими в 16-му ст.. З часом зелений перетворився на емблематичний колір гравців» [2, с. 142]. На сьогодні, спортивні змагання в більшій мірі асоціюються із зеленим газоном для вирішення результату від емоційної гри. Отже, поступово утворилася «символічна спорідненість між спортивним майданчиком і гральним сукном» [2, с. 142]. Наразі, символіко-асоціативне ставлення до кольору зберіглося, але врешті-решт, підкорюється не першопричинність духовної природи зеленого наповнення життєдайності, а непідвладна людині стихійність азартного виклику невидимим та невловимим силам примхливого щастя.

Антична «семантика кольору» представляє собою більш об'ємний зразок цікавого одухотвореного виявлення колірної багатозначності. Згідно із твердженнями Л. Бичкової, в основі «кольорового світу античної міфології» також знаходяться процеси символізації, як «умовне позначення за допомогою символів, що відображають певні ідеї поняття або почуття» [3, с. 18]. Зв'язок із природою не втрачає своєї духовної сили для античної Греції, проте шлях символізації має більш складну структуру, що пронизана міфологічним перевтіленням всіх сфер життя функціям божественного поклоніння із жертовним відношенням через розмежування кольорів при закріпленні специфічного значення за особливим культом кожного з верховних божеств. Такий розмаїтий світ античної міфології пояснює дещо строкату багатоколірність, як ієрархічну життєствердність. Наприклад, популярне висловлювання почуття любові через червоний колір пов'язується із служінням антропоморфному образу богині кохання Афродиті.

Широка палітра кольорів віднайшла себе і у видатних зразках матеріальної культури. Тому і характер символічного ставлення до життя за античних часів сприймається по сьогоднішній день, як яскравий візерунок багатобарвної обнадійливості, що все вирішить божественна природа, адже в повноваженнях вищої сили надавати розподіл духовної емблематики колірного сенсу та піклуватися за тих, хто надає перевагу не тільки конкретному божеству, а і кольору, як комунікатору, що потужно втілює це божественно- символічне призначення. Відтоді виник інший комунікативний чинник організації колірної взаємодії - «утилітарно-символічний зв'язок» кольору з оречевленням божественних якостей: «приписувалося носити одяг відповідного кольору: червону мантію - для набуття рис жертовності й любові, блакитну - для розуміння істини і дотримання чеснот» [3, с. 24].

Антична колірна комунікативність утилітарно-символічного зразка проявилася найхарактернішим чином у ставленні до білого - аполлонівського кольору. Окрім чистоти та сонячного світла цей колір став органічною приналежністю обраних в ранньому віці весталок. Культ дійства з організацією дотримання церемонії «при ритуалі посвячення у весталки їх урочисто перевдягали в усе біле, подібно до того як вбирали наречену на весілля. Адже весталка - це наречена бога» [3, с. 26]. Відтоді, духовно-сакральна символізація білого кольору через уособлення вищих чеснот в жіночному статусі нареченої і досі залишається мірилом в ортодоксальному розумінні невинного випромінювання білого кольору як церемоніального показника шлюбного святкування. Духовна-символічна комунікативна традиція вшанування білого кольору нареченої зберігається майже на міжнародному рівні поклоніння ідеї започаткування нової сімейної історії.

Окрім того, в античну добу з'являються і нетривіальні кольорові утворення в більш ускладненому духовному позначенні. Таким був культ бога Діоніса з відповідними до нього пурпуровим та фіолетовим кольорами. «Пурпуровий колір граната був символом родючості» [3, с. 26]. Фіолетовий - весняний колір емоційного ставлення до мистецької театралізації. «Фіалка та її колір стали символом цього культу, а водночас і символом мистецтва» [3, с. 28].

В період домінування колірних смаків за часів Римської імперії, так би мовити, встановлюється «колірний стереотип: певний окрас стає символом, з приписаним до нього властивостями» [1, с. 22]. Мова йде про комунікативне закріплення утилітарно-статусної символізації наданих за міфологічними уявленнями вищими сутностями кольорових вимірів-властивостей з послідовною детермінацією прикладного направлення до суто матеріалістичного визначення. Таким чином, не дивлячись на верховність культових значень для кожного з кольорів, їх все ж таки розпочинають символічно сортувати на жіночі та чоловічі. «Жіночими кольорами в Давньому Римі були коричневий, жовтий, помаранчевий і зелений» [1, с. 23]. Жіночі кольори в цілому символізували енергетику родючої землі, але в будь-якому разі, цей первинний утилітарно-комунікативний розподіл закріплювався колірною стратегією божественно-міфологічної основи всього сущого. Відтак, «колірним символом Юпітера був блакитний колір» [1, с. 25], а зелений - жіночий колір - став духовним символом Юнони. Слід також додати, що висока цивілізаційна духовно-символічна традиція наділяти синьо-блакитним спектром головного представника у втіленні міфологічної божественності походить ще з вірувань Давнього Єгипта, адже культ бога сонця Ра теж мав характерне забарвлення цього ж небесного кольору. Схоплення значення такої традиції можна побачити і у сучасній назві «символічного синього кольору», який наразі ідентифікується за номером: 19-4028 tcx.

Структурованість давньо-римського суспільства теж мала свої колірні маркери, адже прикрашатися вищим пурпуровим кольором - це привілей тільки представників знатної вельможності. Зрештою, пурпуровий вказівний акцент духовної містичності, що був природнім для міфологічної символіки давньо грецького бога Діоніса, відпадає перед вже встановленим порядком ієрархічного дотримання особливої статусної ролі шанованої особи. «Імператор Нерон обмежив своїм наказом використання коштовного пурпура для одягу багатих людей, з того часу пурпурові тоги стали виключно одягом імператора» [1, с. 23]. Отже, духовно-комунікативний вектор поклоніння змінює площину - від небесного до земного призначення керівним способом навіть верифікувати верстви населення відповідними кольорами в значенні сегментації суспільства. колір духовна символіка комунікативний

Органічна жіночність білого кольору в Римську античність, окрім духовно-міфологічного маркера, бере на себе комунікативну функцію почесного земного тріумфування - виділення кольором переможно-героїчного наративу воїнського успіху. «Здобувши перемогу у битві полководець виїжджав до радісної публіки на колесниці, запряженою чотирма білими кіньми» [1, с. 24]. Колірний ефект грандіозності - центральності при вивущуванні здобутків людини-переможця, невимовно прирівнювався до міфологічного знамення божественної сили.

Ще однією яскравою колірною визитівкою античного Рима відбулося захоплення групою золотавих кольорів дорогоцінного металу в найпишнішому уособленні владного положення верховної приналежності до божественного рівня. Надалі цей колір буде домінувати в почесній групі духовно-символічних кольорів в християнській культурі середньовічної Європи. Згідно із систематизацією кольорів Пантон можна знайти колір античного золота - 16-0730 TCX, що комунікативно співвідноситься з історичним змістом символічного відкриття. Любов Бичкова вказує на відлуння недосяжної символіки кольору золота з назвою періода античного розквіту - Золотою добою. «Золота доба - омріяна ідеальна пора, коли люди були безсмертними, не знали турбот і не працювали» [3, с. 19]. Фактор такої символіки структуризує суспільство одвічним прагненням досягнути небесних значень на землі, що й закріплювалося на ґатунку стійких та невипадкових колмунікативно-колірних домінант культури.

Зрештою, якщо підсумувати колірно-комунікативні відкриття, як пріоритетні смаки античної символізації, слід розуміти, що в кольорі відобразилося міфологічне світовідчуття, але окрім того, згідно із дослідницьким досвідом Л. Бичкової на той час сформувався «античний колірний канон» [3, с. 28] майбутнього візуального сходження традиції в розгалуженій систематизації символічно-наскрізних повідомлень колірного ґатунку. Зрештою, духовна колірна світобудова християнського мислення в релігійному плані через іконопис теж мала за основу художньої символізації канон закріплених традицій зображувати сходження святості у вимірах світла. На той час розуміння кольору в міфологічних сутностях вже вичерпало себе, але усвідомлення характерної величі у висвітленні покірної вдячності на тлі комунікативного донесення ідеї поклоніння залишилася успадкованою. Адресність кольору в контексті культу божественності ускладнилася середньовічним баченням молитовної відданості. «Символіка кольорів у творах малярства була розроблена християнськими мислителями і на багато століть стала правилом для живописців» [4, с. 45]. Слід взяти до уваги, що однозначне традиційне встановлення символічних властивостей кольорів розмите приблизним співставленням різноманітних культурно-цивілізаційних традицій. В період Середньовіччя відбувається додавання до комунікативно-утилітарного закріплення типових колірних значень невловимих якостей релігійно- аскетичної цілісності. Отже, по сьогоднішній день існує амбівалентність колірних вимірів. Наприклад, червоний - колір кохання та перемоги, за християнським каноном цей же колір, на професійний погляд Дмитра Степовика, символізує «муку, біль, пролиту кров. Синій і блакитний - кольори неба, вічного плину часу. Зелений - юність і сила» [4, с. 45]. В даному разі духовність як абсоліт прояснює не сам по собі колір повноцінного візуальної маркерності, а його семантичне значення, коли по суті символічне походження кольорів стає духовно-символічним знанням. «Нерідко колір промовляв глядачам про суть, про ідейну основу ікони» [4, с. 45]. Що цікаво, транскрипція кольорів йде від духовності, що крокує за образотворчим мистецтвом світових здобутків - комунікативність такого типу відіграла особливу роль при формуванні канонічного символічного відображення художнього виміру просвітленого перевтілення. Основні кольори іконописної символіко-комунікативного прояву духовного повідомлення - це червоний, синій та золотий - умовна тріада кольорознавчого знання. Проте, якщо золотий колір святості - німбу приблизити до пігментованого відомого виразу жовтуватої сутності, то на виході просувається вперед ідейна тріада класичного колірного наукознавства. Наступні кольори - «червоний і синій символізують просторовість землі і небес. Поєднання цих кольорів дає пурпуровий, який символізує єдність небесного і земного, абсолют і вічність» [1, с. 30]. Отже, триєдність провідних кольорів в діалозі холодних і теплих властивостей синього і червоного забарвлюють складність іншого колірного рівня - пурпуровість драматичного представлення характерного духовного відкриття небаченого дива, яке потрібно спромогтися розпізнати в перетині відриву від очевидних - земних колірних тверджень.

Українська духовна спадщина сакрального мистецтва представлена неперевершеним виконанням мозаїчних фресок часів Київської Русі. «Художники малювали кольоровими водяними фарбами. Відтак підбирали потрібну смальту, щоб вапняні проміжки таким чином зливалися з кольором мозаїки» [4, с. 35]. Складна технологія втілення присутності істинної мудрості на землі розгалужена у неймовірній гамі переливів, який важко проідентифікувати у варіативно-кількісній присутності цікавої різнобарвності. «Група зелених кольорів нараховує 35 відтінків! Червоні смальти поділяються на тридцять одну групу... Всього ж у київських мозаїках 18 основних кольорів із 143 відтінками. Окрему групу становлять золоті і срібні смальти» [4, с. 35]. Така вигадливість у колірному мозаїчному гаптуванні лише вказує на малодосліджуваність вітчизняного історичного світу монументальних відкриттів в колірно-символічному переосмисленні прадавнього комунікативного повідомлення. Спектр мозаїчних кольорів наближався до професійного розгорнутої різноплановості в градуйованих переливах створеної перехідної масштабності, але золотий колір виділяє цю палітру від ставлення до кольору в стандартизованому просуванні ідеї гармонічної світобудови. «Дуже поширений в релігійному мистецтві золотий колір, і це не випадково, ірреальність, умовність зображення на іконі підкреслюється саме цим кольором» [5, с. 94]. В порівнянні з античним ставленням до золотого кольору втілення земної ієрархічної надреальності, то християнська семантика кардинально надає пріоритет перевтіленню золотого сяяння духовного пізнання в мистецьких шедеврах.

Варто підкреслити значення того, як духовно-релігійне зосередження роздумів висловлює палахкотливе безмежжя наявних квінтесенцій вузько направленого, але загально зрозумілого комунікативно-виховного поступу. Цінності первинного сенсу вищого знамення поширюються на низку діяльнісних проявів, серед яких кольоровий поклик відрізняється особливою духовною аргументацією. Такі міркування польсько-українського автора Рафала Бухінґера присвячені наближенню широкої громадськості до витоків почуття любові вселенського сходження. Походження автора виявляє схильність розглядати українські кольори в нетиповому контексті релігійного тлумачення любовно-заповітного простору життя. Опорна теза, яка є назвою для видання - «Любов як Бог» [6], покладена на абсолютність засадничих положень надзвичайно духовно-могутнього носія мудрості - енцикліки Папи Венедикта XVI-го «Deus Caritas Est». Рафал Бухінґер коментує сенс первинної основи «Бог є любов», наповненого розлогістю намолених сенсів.

Без сумніву, можна таким чином виводити наратив підготовленої зустрічі зі світом обраних кольорів, як обраних за прагненням сердець, переповнених історичною героїкою. В цьому сенсі, виведення в березні цього року на світову арену нових кольорів, що відповідають канону українського прапора - це підсумок нестримного запиту сучасного глобального виміру сердечної світової підтримки, як вмотивовано очевидної любові українським енергійним прагненням відстоювання своєї свободи. Несподівані та новітні кольори цього року знаково відображають право, по суті майже проіндексованої очевидності, офіційного синього кольору свободи та енергетичного жовтого кольору соняшникових пелюсток. Безпосередньо варто згадати ключовий за цим питанням розділ «Любов як кольори на прапорі». Свій логічний дискурс пан Рафал від канонічності очевидного буття любові виводить на власне відкриття природи двох шляхів - земного і небесного, в яких проявляється не діалог, а єдність любові, навіть в сенсі єдності двоколірної приналежності. Мається на увазі, що «Божа любов містить дві головні течії: ерос і агапе», міцність яких теж обумовлена очевидністю єдності, бо вони «з'єднані між собою нероздільно, як-от нероздільними є синій і жовтий кольори на нашому національному прапорі» [6, с. 55]. Відтак, сонячне світло пронизує через духовну присутність агапе тваринний ерос. Відтак, ці кольори поєднуються умовним принципом взаємоузгодженості, або взаємодоповнення. При такому специфічному погляді на духовно-символічну семантику кольорів стає зрозумілим вкрай очевидна наведена виховна перевага «духовно-праксеологічного змісту» аргументації Рафала Бухінґера стосовно вищого прояву любові в цілісності сонячно-небесних кольорів на прапорі державної єдності.

Висновки

Площина продемонстрованого аналізу провідних значень основних кольорів в структурі комунікативно-виховного поступу спирається на духовно-символічне переосмислення історичного безпервного нарощування та нашарування ускладненого бачення специфічного колірного повідомлення. Семантика духовної символіки в кольорі нерозривно проходила різноманітні комунікативні стадії виховного оприлюднення канонічного знання про гармонійність оточуючого світу. Збережена багатобарвна спадщина культурно-історичних здобутків слугує провідним «комунікативно-виховним ресурсом» для проведення подальших педагогічних досліджень в цій науковій царині.

Література

1. Антоненко Е. Язык цвета / E. Антоненко. - Харьків: Фоліо, 2011. - 155 с.

2. Пастуро М. Кольори наших споминів / М. Пастуро. - Київ: Ніка-Центр; Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2020. - 232 с.

3. Бичкова Л. Колористична культура античного світу / Л. Бичкова. - Київ: Вища школа, 2003. - 135 с.

4. Степовик Д. Скарби України / Д. Степовик. - Київ: Веселка, 1990. - 192 с.

5. Белая А. Колір у природі, бізнесі, моді, живописі, вихованні та психотерапії / А. Бєлая. - Київ: «Андронум», 2021. - 220 с.

6. Бухінґер Р. Любов як Бог / Р. Бухінґер. - Львів: Свічадо, 2011. - 72 с.

References

1. Antonenko E. (2011). Mova tsveta. [The language of color]. Kharkiv: Folyo. [in Ukrainian].

2. Pasturo M. (2020). Kolory nashykh spomyniv. [The colors of our memories]. Kyiv: Nika- Tsentr; Lviv: Vydavnytstvo Anetty Antonenko. [in Ukrainian].

3. Bychkova L. (2003). Kolorestychna kultura antychnogo svitu. [Coloristic culture of the ancient world]. Kyiv: Higher School. [in Ukrainian].

4. Stepovik D. (1990). Treasures of Ukraine. [Skarbu Ukrayiny]. Kyiv: Veselka. [in Ukrainian].

5. Belaya A. (2021). Kolir v pryrodi, modi, guvopisis, vyhovanni ta psyhoterapiyi. [Color in nature, business, fashion, painting, education and psychotherapy]. Kyiv: Andronum. [in Ukrainian].

6. Buchinger R. (2011). Lubov yak Bog. [Love as God]. Lviv: Svichado. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru