Стратегічне управління у сфері охорони здоров’я України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стратегічне управління у сфері охорони здоров'я України

Бугро Валерій Іванович професор кафедри управління охороною здоров'я та публічного адміністрування, декан деканату по роботі з іноземцями, Національний університет охорони здоров'я України імені П.Л.Шупика, 9, вулиця Дорогожицька, Київ

Дакал Алла Василівна доктор наук з державного управління, доцент, завідувач науково- організаційного центру здобувачів наукових ступенів, Національний університет охорони здоров'я України імені П. Л. Шупика, вулиця Дорогожицька, 9, Київ

Стаття присвячена розгляду особливостей запровадження стратегічного управління у сфері охорони здоров'я України в умовах сучасних глобалізаційних викликів та загроз. Обґрунтовано, що загальному вигляді управління охороною здоров'я є процесом цілеспрямованого впливу суб'єктів публічного врядування на створення, розподіл та споживання медичних послуг шляхом вирішення взаємопов'язаних медичних, соціальних економічних та екологічних проблем охорони здоров'я з метою підтримки та зміцнення здоров'я населення, зниження захворюваності, збільшення тривалості життя населення та позитивної динаміки демографічного відтворення суспільства як людської популяції країни. Це є стратегічна мета, яка вимагає стратегічного підходу та стратегічного управління.

Зроблено висновок про триєдину сутність стратегічного управління системою охорони здоров'я, яка передбачає загальне розуміння філософії людиноцентризму та охороноздоровчої функції держави як трьох взаємопов'язаних підсистем:1) людських, суб'єкт-суб'єктних та суб'єкт-об'єктних відносин, їхнормативно-правовогой адміністративно-організаційного регулювання, формування людиноцентричної філософії організації та надання медичної допомоги громадянам та розуміння здоров'я людини й суспільства в цілому як найвищої цінності держави; 2) інституційної мережі, її структурно-функціональної розбудови, з відповідною системою цілеспрямованих впливів держави на організаційну структуру (її належне інтелектуальне,науково-технологічне,фінансове,матеріально-технічне, кадрове, освітнє тощо забезпечення); 3) процесів, механізмів та інструментів безпосереднього менеджменту йпублічного -управлінняорганами, лікувальними закладами та установами охорони здоров'я, моніторингу й контролю їх фінансового, матеріально-технічного та кадрового стану й кадрової політики з метою коригування у бік найбільш ефективного функціонування.

Ключові слова: публічне управління, стратегічне управління, охорона здоров'я, охороноздоровча державна політика.

Bugro Valeriy Ivanovych Professor of the Department of Health Care Management and Public Administration, Dean of the Dean's Office for Work with Foreigners, PL Shupyk National University of Health of Ukraine, 9, Dorogozhytska Street, Kyiv

Dakal Alla Vasylivna Doctor of Science in Public Administration, Associate Professor, Head of the Scientific and Organizational Center for Applicants for Degrees, PL Shupyk National University of Health of Ukraine, 9, Dorogozhytska Street, Kyiv

STRATEGIC MANAGEMENT IN THE FIELD OF HEALTHCARE OF UKRAINE людиноцентризм стратегічне управління філософія

Постановка проблеми

Охорона здоров'я є однією з ключових функцій будь-якої держави та одним з головних пріоритетів державної соціальної політики, а здоров'я населення виступає найважливішою ланкою в соціально - політичному та економічному потенціалі країни, що забезпечує сталий розвиток суспільства. Особлива важливість зазначеної функції в усьому світі загострилася від початку пандемії COVID-19, коли виявилися неспроможними протистояти глобальній загрозі коронавірусу ледь не усі охороноздоровчі системи нашої планети. Протягом 2020 - 2021 рр. Усім стало зрозуміло, що збереження людського життя й здоров'я на планеті потребує всебічного вдосконалення систем надання медичної допомоги на основі стратегічного підходу з наголосом на інтенсифікацію інноваційного розвитку, поглибленої уваги до фундаментальної медичної, біологічної, генної тощо науки, запровадження нових ефективних лікувально-діагностичних технологій.

В цілому сьогодення характеризується ускладненням процесів публічного управління охороною здоров'я, які внаслідок специфіки охороноздоровчої діяльності істотно відрізняються від інших видів управління, що обумовлює необхідність врахування всіх факторів впливу ендогенного й екзогенного середовища та, за О. Рогачевським, перетворення в цілому загальної філософії стратегічного управління у медичній сфері на основі стратегічного управління [6, с. 74].

Дійсно, в загальному вигляді управління охороною здоров'я можна визначити як процес цілеспрямованого впливу суб'єктів публічного врядування на створення, розподіл та споживання медичних послуг шляхом вирішення взаємопов'язаних медичних, соціальних економічних та екологічних проблем охорони здоров'я з метою підтримки та зміцнення здоров'я населення, зниження захворюваності, збільшення тривалості життя населення та позитивної динаміки демографічного відтворення суспільства як людської популяції країни. Це є стратегічна мета й вона, очевидно, вимагає стратегічного підходу та стратегічного управління.

Зазначене є надзвичайно для України, адже за визначеннями фахівців і експертів сучасна система охорони здоров'я нашої держави знаходиться у вкрай складному стані. Тому - зазначає В. Яценко - на часі нові підходи до стратегічного управління в системі охорони здоров'я. Стратегія розвитку охорони здоров'я повинна мати засоби, стимули, методи, для розвитку відповідної сфери, перетворення її на комплексну систему альтернативних та інноваційних рішень щодо реалізації функцій та забезпечення оптимального розподілу ресурсів [13, с. 78-79].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематика охороноздоровчої політики та публічного управління в галузі охорони здоров'я є предметом наукового інтересу доволі широкого кола вітчизняних дослідників, зокрема лише у 2019-2021 рр. розкриттю різноманітних аспектів управління охороною здоров'я та охороноздоровчої політики України присвячено роботи таких науковців як О. Вівсяник [1], С. Книш [2], Л. Криничко та А. Ватанов [3], М. Мамчин, М. Колядич та І. Фуртак [4], Р. Моісеєнко та О. Набхан [5], О. Рогачевський [6], Л. Рудакова та В. Михальчук [7], Т. Сабецька та Л. Стефанишин [8], Л. Сазоненко та О. Толстанов [9],Ю. Самойлик та Л. Погребняк [10], Л. Соколенко та С. Линник [11], В. Яценко [13] та ін. Розглядаючи під різними кутами наукових підходів сучасні проблеми й перспективи розвитку охороноздоровчих процесів ці дослідники розкрили особливості реформування державного управління системою охорони здоров'я в Україні в аспектах залучення міжнародних організації до інституційного механізму державного управління системою охорони здоров'я, соціальної безпеки та децентралізації, впровадження нових технологій стратегічного управління діяльністю закладів сфери охорони здоров'я, в т.ч. - заходів антикризового управління та цифрового управління, механізмів та інструментарію стратегічного управління тощо. Водночас, на нашу думку, все ще потребує системного розгляду проблематика запровадження стратегічного управління в системі охорони здоров'я та охороноздоровчої державної політики в Україні, що й становить мету даної наукової розвідки.

Виклад основного матеріалу дослідження

За останній час як в цілому по системі державного й управління України, так і в галузі публічного управління в галузі охорони здоров'я спостерігалося наростання різноманітних деструктивних факторів, зокрема, фактичної відмови від стратегічного та постійного планування в охороні здоров'я, втрата адміністративних важелів управління мережею медичних організацій, зменшення фінансування галузі та окремих лікувальних закладів, їх масове закриття в сільських районах і, як наслідок, дезінтеграція зусиль різних відомств та установ, пов'язаних з проблемами медицини й охорони здоров'я, оскільки негативні зміни в окремих ланках будь-якої системи неодмінно призводить до наростання дисбалансу у всій системі.

Таку точку зору відстоюють, зокрема, Л. Сазоненко та О. Толстанов, які наголошують, шо "діяльність вітчизняних закладів охорони здоров'я характеризується фінансовою розпорошеністю та ресурсною деформованістю структури медичних послуг. В умовах фінансової кризи це сприяє погіршенню проблем медичного обслуговування населення та потребує трансформації системи охорони здоров'я щодо забезпечення зростаючого попиту населення у медичній допомозі й стримуванні зростання витрат на охорону здоров'я" [9, с. 88]. З ними погоджуються й Л. Рудакова та В. Михальчук, котрі констатують, що в націй країні "відбувається хаотичне та неконтрольоване збільшення особистих витрат громадян на медичну допомогу. Державні гарантії безоплатної медичної допомоги для громадян країни носять декларативний характер і не отримують належної фінансової підтримки. Медичні заклади та медичний персонал не бажають покращувати якість послуг, раціональніше використовують кошти та беруть на себе відповідальність за охорону здоров'я. Оскільки конкуренція між постачальниками медичних послуг практично не існує, керівництво також не зацікавлене в організації ефективної якості система контролю та пошуку шляхів зниження витрат на медичну допомогу та послуги" [7, c. 108].

Подібний стан, на думку, С. Книша, зумовлюється тим, що "на відміну від держав-учасниць Європейського Союзу, які успішно реалізували перехід від бюджетної системи охорони здоров'я до системи державного медичного страхування (Латвія, Литва, Естонія), в Україні досі немає концептуального бачення системи, що має бути утворена замість діючої сьогодні. Впровадження окремих елементів страхової медицини в сукупності зі змішаним фінансуванням закладів охорони здоров'я негативно впливає на загальну ефективність адмініструючого впливу суб'єктів владних повноважень, зокрема Міністерства охорони здоров'я. До того ж замість державного медичного фонду, який міг би стати інституцією на кшталт Пенсійного фонду України, утворено Національну службу здоров'я України, що фактично виконує функції посередника між державою та закладами охорони здоров'я" [2, с. 56].

Отже, можемо констатувати, спираючись на наведені вище точки зору й інші численні публікації, що на даний момент в Україні реформування системи охорони здоров'я перебуває лише на початковій стадії, адже реальне реформування завжди становить собою суттєву зміну інститутів, політики та самої філософії суб'єкт-суб'єктних та суб'єкт-об'єктних відносин, чого ми поки що не спостерігаємо. В цілому метою реформи системи охорони здоров'я, за Л. Криничко та А. Ватановим, є зміна парадигми державної політики, управління, забезпечення переходу до суспільства, де рішення виробляються відкрито, прозоро, демократично, згідно із законами, правилами, нормами і процедурами, що відповідають міжнародним стандартам [3, с. 60].

Додамо, що насамперед, така реформа як продукт стратегічного бачення має будуватися на основі стратегічного підходу, як сучасного й перспективного інструменту управління. У загальному бачення стратегічне управління системою охорони здоров'я держави можемо визначити як сукупність цілеспрямованого впливу суб'єктів публічного управління на відкриту систему надання медичної допомоги в державі за рахунок раціонального використання наявних ресурсів й оптимізації управлінських структур і процесів даної системи для досягнення стратегічних цілей підтримки та зміцнення здоров'я населення, зниження захворюваності, збільшення тривалості життя населення та позитивної динаміки демографічного відтворення суспільства як людської популяції країни.

Саме такий підхід демонструє В. Яценко: "впровадження стратегії має створити належні умови задля забезпечення здоров'я населення, доступної медицини, які будуть реалізовані на принципах верховенства чинного законодавства та рівності громадян" [13, с. 78-79]. Таку точку зору поділяють Ю. Самойлик та Л. Погребняк: "основні напрями стратегічного управління розвитком закладів охорони здоров'я в умовах глобалізаційних змін охоплюють політико-правову, організаційну, фінансово-економічну, соціально-медичну сфери. Водночас галузь охорони здоров'я має бути інтегрованою з усіма сферами національної економіки, а глобальною метою ефективного стратегічного управління закладами охорони здоров'я - зменшення захворюваності та продовження тривалості життя, що в кінцевому підсумку сприятиме і економічному зростанню через підвищення продуктивності та якості праці" [10, с. 166]. У свою чергу Т. Сабецька й Л. Стефанишин додають, що "стратегія розвитку медичного закладу має відповідати вимогам суспільства щодо досягнення високого рівня громадського здоров'я, тому основним орієнтиром під час її розроблення має бути загальнонаціональна стратегія розвитку медичної галузі, яка визначає основні орієнтири й напрями розвитку ресурсного потенціалу сфери охорони здоров'я, а також стратегії розвитку системи охорони здоров'я на регіональному та муніципальному рівнях, які враховують інфраструктурні й ресурсні можливості того чи іншого регіону та орієнтовані на специфічні потреби населення в медичному обслуговуванні" [8, с. 58].

На нашу думку, можна говорити про триєдину сутність стратегічного управління системою охорони здоров'я, яка передбачає загальне розуміння філософії людиноцентризму та охороноздоровчої функції держави як трьох взаємопов'язаних підсистем:

- людських, суб'єкт-суб'єктних та суб'єкт-об'єктних відносин, їх нормативно-правовогойадміністративно-організаційногорегулювання, формування людиноцентричної філософії організації та надання медичної допомоги громадянам та розуміння здоров'я людини й суспільства в цілому як найвищої цінності держави;

- інституційної мережі, її структурно-функціональної розбудови, з відповідною системою цілеспрямованих впливів держави на організаційну структуру (її належне інтелектуальне, науково -технологічне, фінансове, матеріально-технічне, кадрове, освітнє тощо забезпечення);

- процесів, механізмів та інструментів безпосереднього менеджменту й публічного-управління органами, лікувальними закладами та установами охорони здоров'я, моніторингу й контролю їх фінансового, матеріально - технічного та кадрового стану й кадрової політики з метою коригування у бік найбільш ефективного функціонування.

Водночас, на думку Р. Моїсеєнко та О. Набхана "оскільки розвиток системи охорони здоров'я безпосередньо впливає на найважливіші показники життя, то остання має розглядатися як стратегічна складова соціальної безпеки держави з урахуванням державного економічного потенціалу та пріоритетів соціальної політики, що забезпечують сталий розвиток держави" [5, с. 111]. Отже, можемо говорити про четверту складову стратегічного управління системою охорони здоров'я - безпекову, основною метою якої є боротьба за здоров'я громадян.

Варто відзначити, що сучасний підвищений інтерес суспільства до медичної сфери, яка традиційно мала дотаційний і бюджетний характер фінансування спричинений, серед іншого, й такими обставинами:

- повна трансформація галузі, що передбачає створення якісно нової управлінської конструкції (моделі);

- зміна системи фінансування галузі та механізму закупівлі лікарських засобів;

- перегляд мережі закладів охорони здоров'я на всіх рівнях;

- зміна та впорядкування правовідносин «лікар - пацієнт»;

- оновлення клінічних протоколів в медичній практиці;

- впровадження електронного документообігу та телекомунікаційних засобів зв'язку тощо [2, с. 54].

Слід відзначити, що основні стратегічні цілі в сфері охорони здоров'я нашої країни конкретно визначено й закріплено в Цілях Сталого розвитку, взятих на себе Україною в контексті імплементації затверджених Самітом ООН зі сталого розвитку 2015 р. загальносвітових Цілей Сталого Розвитку. Відповідно до цього документу наша держава зобов'язалася виконати до 2030 року дев'ять основних завдань, зокрема: знизити материнську смертність; мінімізувати смертність, якій можна запобігти, серед дітей віком до 5 років; зупинити епідемії ВІЛ/СНІДу та туберкульозу, у тому числі за рахунок використання інноваційних практик та засобів лікування; знизити передчасну смертність від неінфекційних захворювань; знизити на чверть передчасну смертність населення, у тому числі за рахунок упровадження інноваційних підходів до діагностики захворювань; знизити рівень отримання тяжких травм і смертності внаслідок ДТП, у тому числі за рахунок використання інноваційних практик реанімації, лікування та реабілітації постраждалих унаслідок ДТП; забезпечити загальну якісну імунізацію населення з використанням інноваційних препаратів; знизити поширеність тютюнокуріння серед населення з використанням інноваційних засобів інформування про негативні наслідки тютюнокуріння; здійснити реформу фінансування системи охорони здоров'я [12].

На думку О. Вівсяника, у відповідності до світових інтеграційних вимог та разом з міжнародними організаціями МОЗ України зробило низку успішних кроків в напрямі посилення громадського здоров'я, зокрема:

- прийнято політичне рішення щодо повернення функцій епіднагляду до Міністерства охорони здоров'я України;

- створено Центр громадського здоров'я, обрано його генерального директора та забезпечується приєднання до нього лабораторних центрів;

- розроблено і погоджено проект концепції реформування системи громадського здоров'я;

- проведено оцінку Європейською Комісію та Європейським центром контролю за захворюваннями з питань системи епіднагляду за інфекційними захворюваннями;

- проведено оцінку сфери безпеки крові (за проектом Світового банку);

- відбулося приєднання до міжнародної ініціативи "Глобальний порядок денний з питань здоров'я", напрацьовується дорожня карта імплементації;

- відновлено співпрацю з США щодо програми з питань біобезпеки, розпочалася підготовка до впровадження електронної інтегрованої системи спостереження за захворюваннями;

- ініційовано відновлення розробки нової Концепції розбудови системи біобезпеки та біозахисту [1, с. 107--111].

Визначення сутності та змісту процесів публічного управління системою охорони здоров'я варто виокремити такі стратегічні елементи як суб'єкт та об'єкт управління (з урахуванням думки, що в цілому "медична сфера країни - це соціально-економічна система, яка одночасно є суб'єктом і об'єктом стратегічного управління, що постійно знаходяться у взаємодії та підлягають цілеспрямованому впливу один на одного під впливом внутрішньогалузевих факторів" [6, с. 68]). Отже, в якості суб'єктів публічного управління системою охорони здоров'я пропонуємо розглядати: на центральному рівні - Верховну Раду України (суб'єкт законодавчого регулювання відносин в сфері надання медичних послуг) та Кабінет Міністрів України в цілому й МОЗ зокрема (як центральний виконавчий орган, що реалізує державну охороноздоровчу політику), профільні медичні навчальні заклади, політичні партії, міжнародні та загальнодержавні громадські організації охороноздоровчої спрямованості (напр. Червоний хрест), провідні фармацевтичні кампанії; на регіональному та місцевому рівні - відповідні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, державні та муніципальні органи й структури медичної галузі, адміністрації державних, муніципальних та приватних лікарень, аптечної мережі тощо.

В якості об'єктів публічного управління охороною здоров'я пропонуємо розглядати:в найбільшому узагальненні - власне систему охорони здоров'я

України; в інституційному плані - державні, муніципальні та приватні лікувальні й лікувально-профілактичні заклади, фельдшерсько-акушерські пункти, наукові медичні інститути й лабораторії, фармацевтичні кампанії та підприємці-виробники медичного обладнання й інструментарію, аптеки тощо; в процесуальному плані - суспільно-відносини в цілому та безпосередньо відносини між суб'єктами й об'єктами управління щодо створення, розподілу і споживання медичних послуг, бюджетні процеси формування і розподілу коштів галузі, формування та реалізації кадрової політики в медичній галузі, інформаційно-комунікаційна взаємодія МОЗ, лікувальних закладів та громадян і організацій громадянського суспільства тощо.

Ці відносини в сучасній Україні обтяжуються низкою негативних суб'єктивних та об'єктивних факторів, зокрема:тривалою всесвітньої

пандемією COVID-19; старінням населення і скороченням кількості громадян працездатного віку, що посилює попит на медичні послуги й спричиняє додатковий тиск на лікувальні заклади; перманентним зростанням цін на медичні послуги та лікарські засоби на фоні постійного зниження купівельної спроможності населення, особливо вразливих й соціально незахищених верств; падіння дохідної та видаткової частини державного бюджету в цілому та зменшення фінансування медичної сфери зокрема; зневіра та розчарування громадян в розпочатому реформуванні медичної галузі; зростання диспропорцій щододоступностімедичнихпослугяк наслідку

ліквідації/реструктуризації мережі закладів охорони здоров'я у сільській місцевості в рамках загальної оптимізації охорони здоров'я на рівні об'єднаних територіальних громад.

З урахуванням зазначених факторів запровадження стратегічного управління у сфері охорони здоров'я має посприяти:

- стратегічному розвитку медичного закладу з урахуванням його перспективних можливостей та загроз, ресурсного потенціалу й фінансового забезпечення що дозволить досягти реальної автономізації медичних закладів, переходу від жорсткого до гнучкого управління та командної роботи;

- стимулюваннюінноваційноїдіяльності, проявам індивідуальної

ініціативи та, як наслідку - підвищенню якості медичної допомоги й медичних послуг, покращенню рівня обслуговування пацієнтів;

- мотивації та розвитку медичного персоналу, підвищенню його якості фаховості, формуванню корпоративної культури й корпоративної етики, роботі над іміджом та репутацією медичного закладу, протидії корупційним проявам [8, с. 61];

- поширенню логістичного підходу у системі охорони здоров'я який передбачає перехід від управління об'єктами до управління процесами та надає можливість впливати на стратегію і тактику роботи лікувально- профілактичного закладу щодо створення нових конкурентних переваг на ринку медичних послуг [4, с. 107];

- створенню передумов для наукової й науково -технічної діяльності медичних установ, впровадження їх результатів в медичну практику;

- запровадженню інноваційної моделі розвитку закладів охорони здоров'я, підвищенню їх конкурентоспроможності;

- розробці нових стандартів і процедур надання медичної допомоги та медико-соціальної реабілітації населенню;

- удосконаленню методів діагностики, сучасних технологій лікування та реабілітації пацієнтів, профілактики соціально обумовлених та інфекційних захворювань;

- активізації інформаційно-комунікаційної взаємодії закладів охорони здоров'я та громадянами з формування культури здорового способу життя населення тощо.

Висновки

Таким чином, проведене дослідження надає підстави для твердження, що розвиток системи охорони здоров'я в сучасних умовах вимагає запровадження стратегічного управління, нових інструментів і важелів публічного правління закладами, установами та організаціями медичної галузі, нових підходів регулювання суспільних відносин фізичних та юридичних осіб, які споживають медичні послуги.

Ключовими ж стратегічними пріоритетами закладів охорони здоров'я вітчизняні дослідники називають:

- підвищення рівня якості медичного обслуговування та приведення його до європейських та міжнародних стандартів;

- розширення асортименту медичних послуг;

- підвищення продуктивності та доступності надання медичної допомоги;

- розширення джерел фінансового забезпечення поточної діяльності та розвитку медичного закладу;

- удосконалення організаційно-управлінської структури та розвиток кадрового потенціалу [8, с. 60].

При цьому головною метою запровадження стратегічного публічного управління в галузі хорони здоров'я є підвищення рівня підтримки та зміцнення здоров'я населення, зниження захворюваності, збільшення тривалості життя населення та позитивної динаміки демографічного відтворення суспільства як людської популяції країни.

Перспективи подальших досліджень полягають у необхідності проведення актуальних досліджень щодо детального розкриття методології та особливостей використання інструментарію стратегічного публічного управління у сфері охорони здоров'я України.

Література:

1. Вівсяник О. М. Міжнародні організації в інституційному механізмі державного управління системою охорони здоров'я. Інвестиції: практика та досвід. 2020. № 15-16. С. 162-167.

2. Книш С. В. Удосконаленім публічного управління сферою охорони здоров'я в Україні: аналіз реформи та європерспективи. Актуальні проблеми правознавства. 2019. Вин. 1. С. 54-59.

3. Криничко Л. Р., Ватанов А. Р. Особливості реформування державного управління системою охорони здоров'я в Україні. Вісник ХНАУ. Серія : Економічні науки. 2020. № 4(1). С. 59-74.

4. Мамчин М. М., Колядич М. М., Фуртак І. І. Управління системою охорони здоров'я України на сучасному етапі її реформування. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія : Проблеми економіки та управління. 2019. Вип. 4. С. 104-111.

5. Набхан О. В., Моісеєнко Р. О. Державне управління сферою охорони здоров'я як складова соціальної безпеки держави. Інвестиції: практика та досвід. 2021. № 5. С. 110-116.

6. Рогачевський О. П. Методи стратегічного управління у галузі охорони здоров'я. Актуальні проблеми інноваційної економіки. 2020. № 3. С. 67-75.

7. Рудакова Л. О., Михальчук В. М. Децентралізація управління системою охорони здоров'я на місцевому рівні (на прикладі київської області). Інвестиції: практика та досвід. 2021. № 8. С. 105-112.

8. Сабецька Т. І., Стефанишин Л. С. Технологія стратегічного управління діяльністю закладів сфери охорони здоров'я. Бізнес-навігатор. 2020. Вип. 1. С. 56-62.

9. Сазоненко Л. В., Толстанов О. К. Заходи антикризового управління закладом охорони здоров'я. Інвестиції: практика та досвід. 2021. № 16. С. 86-92.

10. Самойлик Ю. В., Погребняк Л. О. Стратегія управління розвитком закладів охорони здоров'я в умовах глобалізаційних змін. Інвестиції: практика та досвід. 2020. № 19-20. С. 161-166.

11. Соколенко Л. Ф., Линник С. О. Впровадження засобів цифрового управління в сфері охорони здоров'я. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2020. № 8. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Duur_2020_8_8

12. Цілі Сталого Розвитку: Україна. Національна доповідь. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Київ : Мінекономрозвитку, 2017. 174 с.

13. Яценко В. Стратегічне управління системою охорони здоров'я в контексті сучасних реформ в Україні. Теоретичні та прикладні питання державотворення. 2019. Вип. 25. С. 77-85.

References:

1. Вівсяник О. М. (2020). Міжнародні організації в інституційному механізмі державного управління системою охорони здоров'я [Modernization]. Investytsiyi: praktyka ta dosvid- Investments: practice and experience. Vol. 15-16. 162-167. [in Ukrainian]

2. Knysh S. V. (2019). Udoskonalennya publichnoho upravlinnya sferoyu okhorony zdorov"ya v Ukrayini: analiz reformy ta yevroperspektyvy [Improving public health management in Ukraine: an analysis of reform and the European perspective]. Aktual'niproblemy pravoznavstva - Current issues of jurisprudence. Vol. 1. 54-59. [in Ukrainian]

3. Криничко Л. Р., Ватанов А. Р. (2020). Особливості реформування державного управління системою охорони здоров'я в Україні [Philosophical]. Вісник ХНАУ. Серія : Економічні науки. Vol. 4(1). 59-74. [in Ukrainian]

4. Мамчин М. М., Колядич М. М., Фуртак І. І. (2019). Управління системою охорони здоров'я України на сучасному етапі її реформування [in]. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія : Проблеми економіки та управління. Vol. 4. 104-111. [in Ukrainian]

5. Nabkhan O. V., Moiseyenko R. O. (2021). Derzhavne upravlinnya sferoyu okhorony zdorov'ya yak skladova sotsial'noyi bezpeky derzhavy [Public administration of health care as a component of social security of the state]. Investytsiyi: praktyka ta dosvid - Investments: practice and experience. Vol. 5. 110-116. [in Ukrainian]

6. Rohachevs'kyy O. P. (2020). Metody stratehichnoho upravlinnya u haluzi okhorony zdorov"ya [Methods of strategic management in the field of health care]. Aktual'ni problemy innovatsiynoyi ekonomiky - Current issues of innovative economy. Vol. 3. 67-75. [in Ukrainian]

7. Рудакова Л. О., Михальчук В. М. (2021). Децентралізація управління системою охорони здоров'я на місцевому рівні (на прикладі київської області). Investytsiyi: praktyka ta dosvid - Investments: practice and experience. Vol. 8. 105-112.

8. Sabets'ka T. I., Stefanyshyn L. S. (2020). Tekhnolohiya stratehichnoho upravlinnya diyal'nistyu zakladiv sfery okhorony zdorov"ya [Technology of strategic management of health care institutions]. Biznes-navihator - Business navigator. Vol. 1. 56-62. [in Ukrainian]

9. Sazonenko L. V., Tolstanov O. K. (2021). Zakhody antykryzovoho upravlinnya zakladom okhorony zdorov'ya [Measures of anti-crisis management of the health care institution]. Investytsiyi: praktyka ta dosvid- Investments: practice and experience. Vol. 16. 86-92. [in Ukrainian]

10. Samoylyk YU. V., Pohrebnyak L. O. (2020). Stratehiya upravlinnya rozvytkom zakladiv okhorony zdorov'ya v umovakh hlobalizatsiynykh zmin [Strategy for managing the development of health care facilities in the context of global change]. Investytsiyi: praktyka ta dosvid - Investments: practice and experience. Vol. 9-20. 161-166. [in Ukrainian]

11. Sokolenko L. F., Lynnyk S. O. (2020). Vprovadzhennya zasobiv tsyfrovoho upravlinnya v sferi okhorony zdorov"ya [Introduction of digital management tools in the field of health care]. Derzhavne upravlinnya: udoskonalennya ta rozvytok - Public administration: improvement and development. Vol. 8. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Duur_2020_8_8 [in Ukrainian]

12. Tsili Staloho Rozvytku:Ukrayina. Natsionalna dopovid (2017) [Sustainable

Development Goals: Ukraine. National Report]. Ministry of Economic Development and Trade of Ukraine. Kyiv: Ministry of Economic Development. 174 p. [in Ukrainian]

13. Yatsenko V. (2019). Stratehichne upravlinnya systemoyu okhorony zdorov"ya v konteksti suchasnykh reform v Ukrayini [Strategic management of the health care system in the context of modern reforms in Ukraine]. Teoretychni ta prykladni pytannya derzhavotvorennya - Theoretical and applied issues of state formation. Vol. 25. 77-85. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru