Генезис світоглядного сприйняття часу: філософсько-юридичний аспект

Е. Гуссерль визнавав інструментом пізнання не саму науку, а її позитивістську інтерпретацію, або фетишизовану науку: він вказував, що різниця між іманентним і трансцендентним сприйняттям відображає різницю між тим, як показує досвід і буття, та свідомість [15, с. 133]. Іншими словами, за головний онтологічний принцип тут приймається суб'єктивність: суб'єктом є трансцендентальна свідомість, від якої редуційоване все об'єктивне [16, с. 86]. Відтак на перший план виходить концепція підвищення значення «Я» в кожному акті пізнання як абсолютного вихідного пункту. У цьому, зокрема, полягала антиметафізична спрямованість у з'ясуванні сутності людини як творчої істоти. З іншого боку, об'єкт розуміється як інтенціональне явище, що підкреслює його зв'язок із суб'єктом. Отже, об'єктивність характеризується як продукт духовності, витвір життєво діючої суб'єктивності, а об'єкт є предметом свідомості [17, с. 410-411].

Як бачимо, за даною концепцією взаємини між об'єктом і суб'єктом зводяться до визначення першого останнім, і ступінь даного конституювання залежить від рівня осягнення у формі всезагальності, що, зрештою, створює відрив від категорій «зараз» і «тут» досвіду, що міститься в терміні «об'єктивність мислення». Тож вищим ступенем логічної активності інтелекту визнається інтуїція [18, с. 384]. Проте інтуїтивна теорія має ту ваду, що вона зосереджується головним чином на спогляданні існуючого і не враховує елемент історичності в бутті матерії. Сучасні дослідники, як правило, не підтримують ідею пізнання сущого як універсального прояву чистої свідомості та тлумачення інтенціональності як всеохоплюючого явища, що відбувається у сфері взаємин актуальних та потенційних вражень. Не тільки пізнання існуючих, чи уявлених як існуючі, предметів охоплює процес вивчення сущого. Маємо враховувати й інший досвід, передовсім не інтенціональний, тобто не спрямований на сущі предмети [19, с. 131]. Знаходження істини в процесі інтуїції ніяк не зумовлюється суспільно-історичними чинниками. Насправді ж істина могла бути явлена як сьогодні, так і тисячу років тому. Як образно зазначає Є. М. Причепій, абсолютизована істина перетворюється на відчеканену монету, яку випадково підбирають. Так, необхідність і абсолютність феноменологічних істин повертається випадковістю їх осягнення [16, с. 52]. Йдеться про пізнання буття в контексті його руху, а це означає, що мусимо враховувати всі фактори поступу матерії, в тому числі темпоральні. Буття рухається в просторі і часі, щось відбулося та припинило своє існування, щось продовжується, існує одночасно, спільно чи окремо з чимось іншим, дещо тільки настане. Та навіть якщо певне явище вже скінчилося, воно все одно містить якийсь залишок буття, що проявляється у його накладенні на сучасне та майбутнє, а коли подія ще не настала, вона теж є складовою частиною цілого універсуму, хоча вага впливу її на минуле і нинішнє дещо слабша, дефіцієнтна [20, с. 197]. Тому досвід пізнання має охоплювати все суще, в тому числі й те що вже зникло, або ще не виникло.

Слід розуміти, що минуле та майбутнє як темпоральні прояви руху мають значення лише для формування реалій сучасності. Усі три модуси часу - минуле, сучасне і майбутнє - проявляються назовні та пізнаються лише завдяки їхньому прояву зараз - у конкретний момент нинішнього часу. Вони мають свої особливості відтворення у свідомості, як відповідно елементи пам'яті, спостерігання та діяльної участі і творче очікування. Людина в процесі своєї діяльності здатна досить точно встановлювати конкретні мікрота макроінтервали часу. Це відбувається шляхом задіяння рефлексу, що ґрунтується на усталених навичкових процесах, які ускладнені набутою часовою екстраполяцією. Дана підсвідома здатність, моделюючись та зіставляючись із можливістю людини усвідомлено оцінювати час, становить властивість застосовувати темпоральні прояви, вимірювані людиною, та екстраполювати їх на реальні відносини, що відбуваються у просторі.

Висновки

Попри те, що час як явище найбільш поширений об'єкт оцінки з боку науковців, він одночасно є тим явищем, усвідомлення якого найбільш ускладнене, а результати досліджень максимально неоднозначні. Справді, маємо констатувати наявність серйозних труднощів процесу пізнання часу. На перший погляд, здавалося б, час є повсякденна, значною мірою побутова категорія, яка є звичною та буденною у нашому житті. Однак більш прискіпливе його дослідження із виявленням характерних ознак і властивостей неодмінно наштовхується на очевидні складності: час не піддається детальному розгляду, як інші властивості предметів. Дійсно, в обчисленні та встановленні часових характеристик об'єкта у різних сферах дослідження, у тому числі і тих, що стосуються темпорального регулювання правовідносин, є певні проблеми, позаяк наші уявлення про абсолютний час не узгоджуються з реальністю: час має набагато тісніший зв'язок з різноманітними чинниками, що зумовлюють існування тіл у просторі, ніж це зазвичай постулюється. Разом із тим для вирішення тих завдань, які ставить перед собою право, і зокрема цивільне, такого темпорального уявлення цілком досить: саме абсолютний час та об'єктивні закономірності його перебігу опосередковують розвиток матеріальних правовідносин у суспільстві.

Список використаних джерел

1. Філософія і релігієзнавство. URL: https:// tureligious.com.ua/fales-miletskyj/

2. Bhaktivedanta VedaBase: Bhagavad-gt As It Is 11.32. URL: http://vedabase.net/bg/11/32/en.

3. Глоба П.П. Концепция времени в зороастрийской космогонии. URL: http:// zoroastrian.ru/node/86 (дата звернення: 12.03.2020).

4. Глоба П.П. Зерванизм - сокровенное учение зороастризма: материалы 1-го Международного Зороастрийского Конгресса, СанктПетербург, 28.05.2000 г. URL: http://www. asha-piter.ru/03_02_statji/03_02_ppg_zervanizm_ na_kongresse_01.htm. (дата звернення: 12.03.2020).

5. Чистяков М. Зерванизм и зороастризм. Митра. № 1. URL: http://zoroastrian.ru/node/1272.

6. Абасов А.С. Пространство. Время. Познание. Баку: Элм, 1986. 122 с.

7. Солдатов А.В. Понятия пространства и времени в структуре естественнонаучной теории. Л.: Изд-во ЛГУ, 1981. 72 с.

8. Ажимов Ф. Е. Онтолого-метафизические проекты современной западноевропейской философии. Вопросы философии. 2007. №» 9. С. 145-153.

9. Plato. Timaeus. Opera. Vol. 4. Ed. J. Burnet. Oxf., 1900. 38 р.

10. Антология мировой философии, В 4-х т., Т. 1, часть 1, Москва: Мысль, 1969. 936 с.

11. Киссель М.А. Критика феноменологического метода Є. Гуссерля. Вопросы философии. 1969. № 11. С. 67-76.

12. Kant Immanuel. Prolegomena zu einer jeden kunftigen Metaphysik, die als Wissenshaft wird auftreten konnen. Philipp Reclam jun. Stuttgart, Meiner, F 2001., Taschenbuch Neuware. 200 s.

13. А. Длительность и одновременность / пер. с фр. Петербург: ACADEMIA, 1923. 154 с.

14. Кант И.. Сочинения: в 6 т. Т. 3. Москва: Мысль, 1964. 799 c.

15. Husserl Е, Ideas: General Introduction to Pure Phenomenology, translated by W.R. Boyce Gibson (London: George Allen & Unwin Ltd., 1931). 465 р.

16. Причепій Є.М. Феноменологічна теорія свідомості Е.Гуссерля. Київ: Наукова думка, 1971. 104 с.

17. Gurwitsch A. Der Begriff des Bewusstseins bei Kant und Husserl. Kantstudien, 1964. Bd. 55. H. 4. S. 410-427.

18. Husserl E. Erfahrung und Urteil. Untersuchungen zur Genealogie der Logik. Hamburg. Claassen Verlag 1964. 477 s.

19. Хайдеггер М. Кант и проблема метафизики. Пер. с нем. О.В. Никифорова. Москва: Русское феноменологическое общество, 1997. 176 с.

20. Ingarden, Roman: Der Streit um die Existenz der Welt Bd. I. Existenzialontologie. T bingen: Max Niemeyer, 1964. 267 s.