Феномен тілесності в перформативній парадигмі: від зібрання до проблематизації політичного

Однак саме прекарність, на думку Дж. Батлер, спричиняє феномен масових зібрань і саме в ній міститься потенціал колективної політичної дії. Прекаріат мислиться авторкою поза логікою класових протистоянь, хоча деякі дослідники дотримуються іншої точки зору, наприклад Г. Стендінг у своїй книзі з характерною назвою «Прекаріат: новий небезпечний клас» [67]. Дослідник вважає, що суспільних небезпек можна уникнути за умови, що «прекаріат стане класом для себе» з ефективним представництвом та буде достатньо могутнім, аби сформувати нову “політику раю”» [67]. Однак утворення союзу між прекарними групами можливе лише за умови виходу з попередньої політичної моделі.

Дж. Батлер трактує прекаріат поза будь-якою ідентичністю, вважаючи його рубрикою, «що поєднує жінок, квірів, трансгендерних людей, бідняків, людей з альтернативними можливостями та таких, що не мають громадянства, а також релігійні та расові меншини» [24, с. 61]. Дослідниця підкреслює: «прекаріат є частиною найрізноманітніших рухів... незалежно від того, хто саме є уразливим у конкретних ситуаціях убиті на війні, позбавлені базових умов життя, ті, хто потерпає від більшого вуличного насильства або потрапив у боргову яму через непомірні побори за освіту. Іноді зібрання відбувається просто в ім'я життя в ім'я тіла, у якого є право жити та розвиватися, а може навіть й процвітати. Водночас незалежно від того, який у протесту предмет, неявно він виявляється. вимогою самої можливості зібратися разом, причому вільно, не побоюючись поліцейського насилля або політичної цензури» [65].

На нашу думку, Дж. Батлер розуміє проблему прекарності, швидше, афективно, ніж структурно. Зокрема, дослідниця пропонує вивчення соціально-економічних аспектів прекаризації доповнити «аналізом впливу прекаріату на психіку, що містить загострене почуття витратності або одноразовості, що в суспільстві розподілене нерівномірно. Що більше ти виконуєш вимогу “відповідальності” за те, аби бути самодостатнім, то більш соціально ізольованим стаєш і невпевненіше почуваєшся; і що менше соціальних структур, які підтримують добробут за тими чи іншими “економічними” причинами, то більш ізольованим відчуваєш себе у своєму власному відчутті тривоги та “морального провалу”» [65]. Отже, для Дж. Батлер прекарність це передусім набір афектів (відчуття повільної смерті, тривоги, тендітності, уразливості, непотрібності), що дозволяють відчути прекарність, навіть якщо суб'єкти зайняті в зовсім різних видах діяльності. За такого розуміння, прекарність не зв'язана безпосередньо з певним видом трудової зайнятості; це відчуття того, як зайняте тіло людини, яким способом залучено в публічну сферу або виключене з неї.

Як було показано вище, прекарність виникає в умовах нерівномірного розподілу уразливості, за якого деякі групи населення стають видатковим матеріалом. Причому відповідальність за таке існування неоліберальна логіка покладає на самі ці групи. Звідси, вважає дослідниця, усі, хто, відчуваючи себе виключеними, виходить на вулицю, є прекаріями (звичайно, тут міститься й відозва до ЛГБТ-спільнот, які є фундаментально прекарними через їхню уразливість).

Отже, поява тіл на вулиці не є випадковістю; це певна та закономірно історична форма політичного, зв'язана з прекарністю. Це дозволяє вважати, що політизація прекарності означає політизацію тіл. Прекаріат, будучи живим підтвердженням нерівного розподілу уразливості в суспільстві, здатний перформативно засвідчити нестачу життя. Щоправда, прекаріат не утворює самостійного політичного суб'єкта: таким стає саме зібрання.

Зазначимо також, що проблематизація прекарності має амбівалентну перспективу: з одного боку, це результат відчуття життя, позбавленого достоїнства; з іншого могутній потенціал, здатний перформативно трансформуватися в позитивну політичну енергію. По суті, це спроба «переглянути лаканіанську онтологічну нестачу в більш афірмативному ключі за допомоги свого роду фукіанської “дбайливості про себе”» [59, с. 217]. Отже, прекарність має не тільки уразливий, а й емансипаторний вимір. У зв'язку із цим, ми солідарні з думкою Г. Стендінга, який пропонує бачити в прекаріаті не стільки жертв уразливості, скільки потенціал майбутньої ефективної політичної моделі. Як зазначає дослідник, прекаріат «це не “утиснутий середній клас” (squeezed middle), не “нищий клас” (underclass) та не “бідніший робітничий клас” (lower working class). Він уже усвідомлює свою уразливість по певному ряду позицій та висуне таке ж визначене число вимог» [67].

Аналізуючи сучасну технологічно-медійну ситуацію, Дж. Батлер зазначає дивний парадокс із локальністю та часом. Дослідниця підкреслює: «Підтвердження того, що певна група людей усе ще існує, оскільки займає простір та вперто чіпляється за життя, саме по собі є виразною дією, політично значущою подією, і воно може відбутися без слів у ході неочікуваного тимчасового зібрання» [65]. Тут, наш погляд, порушений вельми важливий аспект перформативний акт, зв'язаний із тілесністю, не виключає небезпеки або принаймні напруження та може привести до зворотного результату. Так, вихід людей на вулицю через відчуття уразливості або загрози може обернутися для них новою загрозою. Прикладом можуть слугувати ув'язнення або навіть депортація біженців, які виходять на вулиці Європи.

З іншого боку, люди, перебуваючи в якомусь певному місці, мають близьке сусідство та близьке «зібрання»; однак вони перебувають також і в медійному просторі. По суті, люди водночас існують як в локальному, так і в глобальному вимірах. При цьому глобальність просякнута воєнними конфліктами і вельми відчутними тілесними уразливостями. Відповідно, у людей виявляється водночас і локальна, і глобальна уразливість. При цьому сама чутливість переживання пов'язана з рівнем тілесної тендітності.

Розвиваючи категорії альянсів та перформативної множинності, Дж. Батлер переосмислює традиційне розуміння ідентичності. Дослідниця піддає сумніву ефективність лівополітичної стратегії, яка обов'язковою умовою політичних змін вважає творення активної політичної суб'єктності та ідентичності. Ідея Дж. Батлер полягає в тому, що люди є не колекціями ідентичностей, а самі по собі являють зборку, зібрання, асамбляжі (у дельозіанському розумінні). Розуміння людини як множинного альянсу (такий підхід прямо не передбачає феномену індивідуального героїзму, на який іноді розраховують у натовпі або зібравшися разом), закономірно актуалізує питання нової спільної етики існування в політичному просторі.

Як і П. Кропоткін свого часу, Дж. Батлер убачає надзвичайно важливою умовою досягнення переконливих результатів переосмислення самої взаємодії між людьми, а не пред'явлення вимог владній особі. Кропоткін також висловлював сподівання, що аналіз досвіду людства (від долюдського стану до робітничих спілок, материнських груп, медичних самоорганізованих пунктів у селах за витиснення чого Дж. Батлер критикує Х. Арендт) покаже перспективність приватних способів самоорганізації. Саме такі способи, на думку дослідника, здатні утворювати глобальні альянси, що поступово зруйнують національні держави [62]. Так само як і П. Кропоткін, Дж. Батлер активно використовує поняття взаємодопомоги та взаємної підтримки, доходячи важливого висновку: етичне це реакція на відозву іншого, що передує формуванню суб'єктності та вибору та якою просякнуті не тільки людські спільноти, а й взагалі всі способи існування.

Джерелами політизації тілесності можуть також слугувати етичні ідеї Х. Арендт про співіснування поруч із необраним сусідом, також пов'язані з осмисленням уразливості та тендітності [60]. Ідеться передусім про досвід розподіленої єврейської діаспори, що його набуло мігруюче єврейство до виникнення державного сіонізму і згідно з яким утворилася традиція приймати себе та іншого в умовах, які не обираються. Відповідно, у політичному полі слід шукати засіб, який дозволив би людям універсалізуватися в якійсь формі та водночас не бути автоматично включеним у расові, класові, етнічні та інші групи. Для Х. Арендт, так само як і для Дж. Батлер, це дуже важлива стратегія, що претендує на універсальність політичного.

Іншу стратегію Дж. Батлер бере почасти з праць В. Беньяміна, почасти з етичної системи Е. Левінаса. Зокрема, це стосується питання про те, що перебуває за межами політичного права та політичного закону. Ідеться про певну неясну етичну норму, яка не завжди є вимовленою, проте завжди досить конкретно відчувається. У традиції Е. Левінаса це заповіді. Вони не є законами, а багаторазово відтвореними, не зовсім зрозумілими та не зовсім артикульованими нормами спільності. Через їхню абстрактність та водночас конкретність заповіді приймаються особисто, вони не нав'язуються згори: якщо хтось бажає бути вписаним у певну життєву активність за тими правилами, що дозволяють цій особистості бути прийнятою, то треба приймати заповіді. Тобто це форма певним чином протилежна закону.

Коли Дж. Батлер звертається до ідей Е. Левінаса та конструкції початкового підпорядкування та відповідальності перед іншим, зрозумілих як чуйність, володіння тілом уже вказує на неминучу його реактивність можливість реагувати на те середовище, в якому воно перебуває. Така чуйність вказує на те, що індивід є фікцією, бо будь-якому індивіду передує відношення спільності, взаємності, відношення, в яких люди готові реагувати один на одного. На думку Дж. Батлер, зібрання як раз і реалізує цю етичну, якщо і не програму або імператив, то хоча б етично-чуттєву картину світу. Можна сказати, що авторка пропонує варіант, що його В. Беньямін називав месіанізмом без надзадачі, без телеології [61].

У зв'язку з актуалізацією потреби в новій єдності, новій тотальності цікаво згадати про працю Джоді Дін «Натовпи та партія» [63], що вийшла водночас із «Замітками до перформативної теорії зібрання» Дж. Батлер. Проаналізувавши досвід публічних зібрань та рухів 2010-2013 рр. та серйозно розчарувавшись у них через відсутність радикального політичного результату, Дж. Дін намагається вивести нову концепцію партій. Якщо Дж. Батлер переосмислює вуличну тілесну політику в категоріях альянсу, то Дж. Дін намагається переосмислити натовп, зводячи його до категорії партії. При цьому запропоноване нове розуміння партії як розширення натовпу, якому для політичних змін все одно потрібна якась колективна ідентичність, колективна суб'єктність, що не виключає наявності лідера.

Згадані праці доволі різняться за запропонованими політичними стратегіями. На наш погляд, книга Дж. Батлер здебільшого анархічна в багатьох своїх положеннях. Однак авторка не закликає відмовлятися від соціальної держави: зібрання мають відстоювати соціальні гарантії, оскільки неоліберальні системи прагнуть такі залишкові гарантії зруйнувати; з іншого боку, слід зважати, що розмови, наприклад, про права ЛГБТ маскують зовсім інші проблеми воєнні інтервенції, проблему біженців, несправедливу трудову політику тощо. У свою чергу, Дж. Дін тяжіє, швидше, до марксизму, вважаючи, що партія обіцяє утопію, збирає колективність у певній утопічній перспективі. Можливо, така модель є певним чином ретроспективною та відсилає до певних минулих практик. Стратегія Дж. Батлер, осмислена в категоріях альянсів, також містить утопічний вимір, однак для авторки утопічне це не проектування, не конкретна утопія, не конкретне бачення, не план-проект майбутнього, пропонований натовпу та масам, а винахід тут-і-зараз нових видів політики взаємодії в ході публічних альянсів.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Злам попередніх дискурсів потребує теоретичного осмислення з метою віднайти нову мову, здатну описати сучасні політичні практики та впливати на них. Феномен виходу людей на вулицю, спричинений уразливістю та драматизмом персональних історій, змушує брати до уваги такі спонукальні мотиви, а також осмислювати умови та способи прийняття політичної позиції.

Однією з версій нового політичного суб'єкта стає зібрання в його відмінності від множини, партії, народу тощо. Такий суб'єкт постійно перебуває в процесі «зібрання»; дія вбудована в саму модель політичного суб'єкта, що дозволяє говорити про його антиесенціалістську специфіку. Класичний політичний спосіб артикуляції поступається місцем щільності перформативно-тілесного, яка стає новим двигуном енергії політичних процесів.

Джудіт Батлер пропонує оригінальне трактування політичного, описуючи його через перформативність тіл та виділяючи зібрання як те, що потребує надання значення. Для Дж. Батлер тіло, будучи біологічним та дискурсивним вираженням життя, стає початком політичного. По суті, політика тепер там, де відбувається введення нової політичної сцени, де запроваджуються нові розрізнення, де розділяються нові інтереси. Такий підхід задає потужний дослідницький вектор, хоча й не знімає як теоретичних, так і практичних питань.

Так, на нашу думку, подальшого осмислення потребують такі питання: за якими критеріями (при відсутності понятійно-дискурсивного визначення) вихід людей на вулицю має сприйматися як самодостатній факт, гідний уваги? який потенціал тілесних практик у політичному просторі репресивний чи емансипаторний? які фактори знижують ефективність практик текстових повідомлень чи проектів? якими мають бути механізми сприйняття зібрання людей на вулиці? як з негативного зібрання (протесту) перейти до позитивного порядку денного? наскільки зібрання є монолітними і здатними до запровадження нового політичного?

Імовірно, у майбутньому дискурсивно-центрична, іманентно-об'єктивуюча аналітики зміняться принципово новою, здатною охопити нові політичні інструменти та створити нові конфігурації. У світі, що постійно себе «переописує», політична ситуація є вельми динамічною, часто не має заздалегідь встановлених засад, а політика мислиться передусім як процес, а не кінцевий результат.

На разі дослідники роблять спроби описати нову політичну мову для нової політичної ситуації. Можливо, наслідком їхніх зусиль стане зміщення уваги з політичного на практики самовираження людей. Цікавою і плодотворною у зв'язку з цим нам здається ідея Дж. Батлер: «”життя”, що його має вести людина, має більш широкий соціальний, економічний та інфраструктурний світ, він більший за нашу точку зору та локальну модальність етичного вопрошання від першої особи» [65]. По суті, це заклик до перебудови соціуму на нових етичних засадах: аби покласти край конкуруючому індивідуалізму та жити в злагоді, слід стати тілесно-колективними.

ЛІТЕРАТУРА

1. Дин Дж. Толпа и публика. Stasis. 2017. Т 5. № 1. С. 220-246.

2. Жижек Сл. Щекотливый субъект: отсутствующий центр политической онтологии. Москва: Издательский дом «Дело» РАНХиГС, 2014. 528 с.

3. Pire P. Maria Teresa Russo. Corporeitа e relazione. Temi di antropologia in Josй Ortega y Gasset e Juliвn Marias, Armando, Roma 2012, pp. 190. [Book Review]. Acta philosophica. 2014. № 23. Р. 358-371.

4. Helbo A. Semiotics and performing arts: contemporary issues. Social semiotics. 2016. № 26 (4) Р. 341-350.

5. Гумбрехт Х. У. Производство присутствия: Чего не может передать значение. Москва: Новое литературное обозрение, 2006. 184 с.

6. Анкерсмит Ф. Р. Возвышенный исторический опыт. Москва: Европа, 2007. 612 с.

7. Sikes A. The performing genome: Genetics and the rearticulation of the human. URL: https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/10462930216610 (дата звернення: 25.11.2019).

8. Mullis E. C. Performing with robots: embodiment, context and vulnerability relations. URL: https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/14794713.2015.1009233 (дата звернення: 18.10.2019).

9. Mengesha L. G., Padmanabhan L. Introduction to Performing Refusal/Refusing to Perform. URL: https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/0740770X.2019.1574527 дата звернення: 05.10.2019).

10. Argyropoulou G. Performing Publics. URL: https://www.tandfonline.com/doi/full/10. 1080/13528165.2018.1507352 (дата звернення: 17.11.2019).

11. Donnarumma M. Beyond the cyborg: performance, attunement and autonomous computation URL: https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/14794713.2017. 1338828 (дата звернення: 03.11.2019).

12. Latour B. An Inquiry into Modes of Existence. An Anthropology of the Moderns. New-York: Harvard University Press, 2013. 486 р.

13. Нанси Ж.-Л. Corpus. Москва: Ad Marginem, 1999. 255 с.

14. Шелер М. Избранные произведения. Москва: Гнозис, 1994. 490 с.

15. Гадамер Х.-Г Истина и метод: Основы философской герменевтики. Москва: Прогресс, 1988. 704 с.

16. Барт Р. Мифологии. Москва: Академический проект, 2008. 351 с.

17. Рыбаков В. В. Человеческий мир: дискурсивная и трансдискурсивная интерпретация. Контекст и рефлексия: философия о мире и человеке. 2015. N° 6. С. 208-223.

18. Хайдеггер М. Бытие и время. Санкт-Петербург: Наука, 2006. 451 с.

19. Рыбаков В. В. Смысл и присутствие. ВестникМГОУ. Серия «Философские науки». 2011. № 2. С. 62-67.

20. Остин Дж. Л. Три способа пролить чернила. Философские работы. СанктПетербург: Алетейя, 2006. 335 с.

21. Агамбен Дж. Что такое повелевать? Москва: Грюндриссе, 2013. 68 с.

22. Carlson M. Performance: A Critical Introduction. London and New York: Routledge, 2004. 292 р.

23. Butler J., Athanasiou A. Dispossession: The Performative in the Political. Cambridge: Polity Press, 2013. 240 р.

24. Батлер Дж. Заметки к перформативной теории собрания. Москва: Ad Marginem Press, 2018. 248 с.

25. Alexander J. C. Performance and Power. Cambridge: Polity Press, 2011. 232 p.

26. Вульф К. К генезису социального. Мимезис, перформативность, ритуал. СанктПетербург: Интерсоцис, 2009. 164 с.

27. Доманска Э. Перформативный поворот в современном гуманитарном знании. Способы постижения прошлого. Методология и теория исторической науки. Москва: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2011. С.226-235.

28. Alexander J. C., Giesen B., Mast J. L. Social performance: symbolicaction, culturalpragmatics, andritual. Cambridge: Cambridge University Press, 2006. 393 p.

29. Turner V. Dramas, Fields and Metaphors. New York, Ithaca: Cornell University Press, 1974.309 р.

30. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологическую философию. Санкт-Петербург: Владимир Даль, 2004. 400 с.

31. Дьяков А. В. Жан Бодрийяр: стратегии «радикального мышления». СанктПетербург: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2008. 357 с.

32. Деррида Ж. О грамматологии. Москва: Ad marginem, 2000. 511 с.

33. Йоргенсен М. В., Филлипс Л. Дж. Дискурс-анализ. Теория и метод. Харьков: Гуманитарный центр, 2008. 352 с.

34. Барт Р. S/Z. Москва: Академический проект, 2009. 373 с.

35. Laclau E., Mouffe Ch. Hegemony and Socialist Strategy: Towards a Radical Politics. London: Verso, 2001. 240 р.

36. Лакло Э. Невозможность общества. URL: http://www.ruthenia.ru/logos/ kofr/2002/2002_14.htm (дата звернення: 21.10.2019).

37. Laclau E. Subject of Politics, Politics of Subject. Emancipation (s). Р. 47-65, 48-51.

38. Делез Ж. Логика смысла. Москва: Раритет, Екатеринбург: Деловая книга, 1998. 480 с.

39. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. Москва: Искусство, 1991. 367 с.

40. Мерло-Понти М. Феноменология восприятия. Санкт-Петербург: «Ювента»; «Наука», 1999. 608 с.

41. Лиотар Ж.-Ф. Возвышенное и авангард.Метафизические исследования. Культура. Альманах Лаборатории Метафизических Исследований при философском ф-те Санкт-Петербургского государственного ун-та. Вып. 4. Санкт-Петербург: Алетейя, 1997. С. 224-241.

42. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. Москва: Институт экспериментальной социологии; Санкт-Петербург: Алетейя, 1998. 160 с.

43. Лиотар Ж.-Ф. Заметка о смыслах «пост». URL: http://lib.ru/CULTURE/LIOTAR/s_ post.txt (дата звернення: 14.11.2019).

44. Джерджен К. Дж. Социальный конструкционизм: знание и практика. Минск: БГУ 2003. 228 с.

45. Фишер-Лихте Э. Эстетика перформативности. Москва: Play&Play; Канон-плюс, 2015. 374 с.

46. Агамбен Дж. Оставшееся время: Комментарий к Посланию к Римлянам. Москва: Новое литературное обозрение, 2018. 224 с.

47. Агамбен Дж. Царство и слава. К теологической генеалогии экономики и управления. Москва: Издательство Института Гайдара, 2018. 552 с.

48. Agamben G. The sacrament of language: An archaeology of the oath. Cambridge: Stanford University Press and Polity Press, 2011. 414 р.

49. Батлер Дж. Психика власти: теории субъекции. Санкт-Петербург: Алетейя, 2002. 168 с.

50. Haraway D. Anthropocene, Capitalocene, Plantationocene. Environmental Humanities. vol. 6, 2015, Р. 159-165.

51. Pickering A. The Mangle of Practice: Time, Agency, and Science. Chicago: University of Chicago Press, 1995. 296 р.

52. Barad K. Posthumanist Performativity: Toward an Understanding of How Matter Comes to Matter URL: https://pdfs.semanticscholar.org/3846/2c1ed106c55ac6f4a27 29ef639d9b4e83537.pdf (дата звернення: 01.10.2019).

53. Elder G. H., Hitlin S. Time, self and the curiously abstract of concept of agency. Sociological Theory. Hoboken: Wiley, American Sociological Association, 2007. Vol. 25. No. 2. P. 170-191.

54. Mouzelis N. Modern and postmodern social theorizing: Bridging the divide. Cambridge: Cambridge university press, 2008. 311 p.

55. Long Ch., Hitlin S. Agency as a sociological variable: A preliminary model of individuals, situations, and the life course. Sociology compass. Hoboken: Wiley, 2009. Vol. 3. Is. 1. P. 137-160.

56. Рансьер Ж. Десять тезисов о политике. URL: http://left.by/archives/7471 (дата звернення: 08.10.2019).

57. Butler J. Bodies That Matter: On the Discursive Limits of «Sex». New York and London: Routledge, 1993.

58. Фуко М. Воля к истине. URL: http://1576.ua/uploads/files/6350/Istoria_sexualnosti_Tom_1_Volya_k_istine.pdf (дата звернення: 16.11.2019).

59. Симакова М. Альянсы хрупких тел, или Политика уязвимых жизней. Рецензия на книгу: Батлер Дж. (2017) Заметки к перформативной теории собрания. Социология власти. 2018. № 1. С. 215-226.

60. Aschheim S. E. A People Apart: Hannah Arendt and the Modem Jewish Experience. The Times Literary Supplement. 2007. September 26. (no. 5452).

61. Боянич П. Историю пишут побежденные: мессианство Вальтера Беньямина. Логос. 2018. № 1, т. 28. С. 201-216.

62. Кропоткин П. Взаимная помощь как фактор эволюции. URL: https:// ru.wikisource.org/wiki/%D0 %98 %D0 %BD%D0 %B4 %D0 %B5 %D0 %BA%D1 %8 1:%D0 %92 %D0 %B7 %D0 %B0 %D0 %B8 %D0 %BC%D0 %BD%D0 %B0 %D1 %8 F_%D0 %BF%D0 %BE%D0 %BC%D0 %BE%D1 %89 %D1 %8C_%D0 %BA%D0 % B0 %D0 %BA_%D1 %84 %D0 %B0 %D0 %BA%D1 %82 %D0 %BE%D1 %80_%D1 %8D%D0 %B2 %D0 %BE%D0 %BB%D1 %8E%D1 %86 %D0 %B8%D0 %B8_(%D 0 %9A%D1 %80 %D0 %BE%D0 %BF%D0 %BE%D 1 %82 %D0 %BA%D0 %B8 %D0 %BD_1907).pdf (дата звернення: 07.12.2019).

63. Dean J. Crowds and Party. URL: https://www.versobooks.com/books/2802-crowdsand-party (дата звернення: 14.10.2019).

64. Derrida J. The ear of The other URL: https://monoskop.org/images/4/4a/Derrida_ Jacques_Ear_of_the_Other_1985.pdf (дата звернення 29.09.2019).

65. Батлер Дж. Заметки к перформативной теории собрания. URL: https://syg.ma/ @sygma/dzhudit-batlier-zamietki-k-pierformativnoi-tieorii-sobranii (дата звернення: 11.08.2019).

66. Дениско П. Комодифіковане «я» новий тип персональної ідентичності. URL: https://reposit.pntu.edu.ua/bitstream/PoltNTU/4379/1/%D0 %94 %D0 %B5 %D0 %B D%D0 %B8%D1 %81 %D0 %BA%D0 %BE_%D0 %9A%D0 %BE%D0 %BC%D0 % BE%D0 %B4 %D0 %B8%D1 %84 %D1 %96 %D0 %BA%D0 %BE%D0 %B2 %D0 % B0%D0%BD%D0%B5%20%D0%AF.pdf (дата звернення 02.09.2019).

67. Стендинг Г. Прекариат: новый опасный класс. URL: https://e-libra.ru/ read/508982-prekariat-novyy-opasnyy-klass.html (дата звернення 08.12.2019).

68. Шуровьески Дж. Мудрость толпы. Почему вместе мы умнее, чем поодиночке, и как коллективный разум формирует бизнес, экономику, общество и государство. Москва: ООО «И. Д. Вильямс», 2007. 304 с.

69. Фуко М. Око власти. URL: http://riskprom.ru/_ld/0/85.pdf (дата звернення: 13.10.2019).

Коваленко Инна Игоревна, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина

Мелякова Юлия Васильевна, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина

Кальницкий Эдуард Анатольевич, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина

ФЕНОМЕН ТЕЛЕСНОСТИ В ПЕРФОРМАТИВНОЙ ПАРАДИГМЕ: ОТ СОБРАНИЯ К ПРОБЛЕМАТИЗАЦИИ ПОЛИТИЧЕСКОГО

Статья посвящена современным исследованиям проблематики телесности и ее роли в политическом дискурсе. Показано, что в условиях телесной коммуникации перформативный акт становится средством проявления индивидуальности, способом вхождения в коммуникацию, в том числе, политическую. Рассмотрена перспектива проблематизации политического, заданного перформативной парадигмой и продолженного в работах Джудит Батлер, а также других исследователей новой политической реальности. Рассмотрены концепты собрания, власти, прекарности, демократии, источников политизации телесности и пр. Особое внимание обращено на то, что феномен выхода людей на улицу, вызванный уязвимостью и драматизмом личных историй, заставляет принимать во внимание такие побудительные мотивы, а также осмысливать условия и способы принятия политической позиции как таковой.

Ключевые слова: перформативная онтология; телесность; новый политический субъект; прекарность; собрание; Джудит Батлер.

Kovalenko Inna Igorivna, Candidate of Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of Philosophy Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv, Ukraine

Meliakova Yuliya Vasylivna, Candidate of Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of Philosophy Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv, Ukraine

Kalnytskyi Eduard Anatolievich, Candidate of Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of Philosophy Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv, Ukraine

THE PHENOMENON OF CORPOREALITY IN THE PERFORMATIVE PARADIGM: FROM GATHERINGS TO POLITICAL ISSUES

Problem setting. The contemporary sociopolitical reality reflects high dynamics of the cultural development and features uncertainty, insecurity unexpectedness, transfer and fragmentation. These conditions transform the traditional views on social and political practices, revisiting individual understanding of identity. To describe cultural process peculiarities, social and humanitarian sciences actively use the performative approach, which allows researchers to focus on the underlying force of human actions and the way they generate cultural senses.

While studying social and political actors a major theme is the phenomenon of masses, which testifies to significant changes in political discourse, in particular, the destruction of the traditional channels ofpolitical expression.

Recent research and publications analysis. In today's conditions of the crisis in interpretation there is a trend to go beyond the meaning and address trans-semiotic elements of the human existence. The process of rethinking the mankind discursive interpretation and sense genesis opens a way to corporeality theories that enable to reproduce subjective experience in the performative paradigm. The study of performatives and their potential to create socially and politically meaningful effects is a promising and insufficiently developed field of research.

Paper objective. The research discusses the phenomenon of corporeality as a new practice of political self-expression within the performative approach.

Paper main body. The study is devoted to the contemporary research into the problems of corporeality and its role in the political discourse.

Structural and post-structural philosophy understands reality as a text and, respectively, focuses on the communicative role of the language and the interpretational nature of human-world relations. This semiotic discourse substitutes the sense with meaning. It was shown that the discourse approach, based on the link between the world and the language, interpretations, exchange of meanings and their production in the human world building does not consider the opportunities of the trans-semiotic experience.

It was confirmed that the conceptualization of new political practices in the conditions of world rewriting by itself is a most important theme in the modern philosophy and it sets the task to search for new approaches to the issue of a political subject as an agent. It was demonstrated that one of these approaches emerges in the theory ofperformativity. Under the conditions of corporal communication a performance is the means ofpersonality expression, the way to enter communication, which implies certain attitude and understanding from other communicators.

The paper deals with the prospect of considering political issues, given in the performative paradigm and followed in the works by Judith Butler, and other researchers of the new political realm. It was particularly shown that the body as a discursive field always has a political perspective. Therefore, the work dwells on the concepts of gathering, power, precarity, democracy, justice, sources of corporeality politicization etc. It was emphasized that the phenomenon of going out into the street, caused by the vulnerability and dramatism of personal stories, requires considering such motives, and also reflecting on the conditions and ways of accepting political attitude on the whole.

Conclusions of the research. The conventional political articulation is being replaced by the density of corporeality and performance, which is, in turn, becoming a new driver of political processes. One of the versions of the political subject is gathering unlike masses, parties and people. This approach outlines a broadfield of research into the new political language for contemporary political practices.

Keywords: performative ontology; corporeality; new political subject; precarity; gathering; Judit Butler.

Размещено на Allbest.ru