Програмно-цільові дослідження: "внутрішньо" та "зовнішньо" орієнтована наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України»

Програмно-цільові дослідження: «внутрішньо» та «зовнішньо» орієнтована наука

Л.В.Рижко,

доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник

Анотація

В статті здійснено компаративний і аксіологічний аналіз «внутрішньо» орієнтованої науки, яка спрямовується, передусім, когнітивними чинниками, та «зовнішньо» орієнтованої науки, яка стимулюється чинниками соціального, економічного, виробничого, політичного, технологічного та іншого характеру. «Внутрішньо» орієнтована наука - це так звана класична наука, що спрямовується пізнавальними інтересами дослідника, емпіричними та теоретичними засобами відкриває закони об'єктивного світу. Для «зовнішньо» орієнтованої науки (науки некласичної) характерні особливі форми організації досліджень, способи взаємодії науки із соціальними інститутами, трансформація мотиваційних, ціннісних установок вчених, форм вираження результатів дослідження та способів їх оцінки. Розглянуто концепції українських і зарубіжних учених, які мають прикметні назви - «проблемноорієнтовані дослідження», «наука на замовлення», «програмно-цільові» дослідження, дослідження, орієнтовані на виконання певної «місії», дослідження, які є реакцією на «виклики», перед якими опинилося людство. Їх характерними рисами є: міждисциплінарна та транс - дисциплінарна організація; інструментальність, алгоритмічність, контекстуальність знань; практично-орієнтований інтерес дослідників; увага до етичних питань, врахування можливих ризиків, пов'язаних із наслідками впровадження новітніх технологій; особливі стандарти оцінки результатів наукових досліджень.

Зроблено висновок, що «зовнішньо» орієнтована наука характеризується значною практичною ефективністю. Водночас їй притаманні певні ризики: якщо наука цінується лише як засіб для створення матеріальних цінностей, то втрачаються певні функції пізнання, такі як формування картини світу, стимулювання раціонального мислення, підготовка кваліфікованих кадрів і незалежних експертів. Програмно-цільові дослідження мають поєднувати «внутрішню» та «зовнішню» орієнтацію і робити свій внесок у реалізацію вищих культурних цінностей.

Ключові слова: програмно-цільові дослідження, проблемно-орієнтовані дослідження, транс - дисциплінарність, фундаментальні дослідження, прикладні дослідження.

Abstract

Targeted research: «internally» and «externally» oriented science

L.V. Ryzhko, Dsc (Philosophy), professor, leading researcher,

Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine

The article provides comparative and axiological analysis of an «internally» oriented science, driven primarily by cognitive factors, and an «externally» oriented science stimulated by the factors of social, economic, industrial, political, technological or other origin. «Internally» oriented science is a so-called classical science, driven by researcher's cognitive interests; it discovers the laws of the objective world with empirical and theoretical means. «Externally» oriented science, non-classical science, is characterized by particular forms of research organization, ways to engage science with social institutions, transformation of scientists' motivation and values, recording of research results and ways of their assessment. A review of specific concepts is made, proposed by Ukrainian and foreign scientists: «problem-oriented research», «research on demand», «targeted» research, «problem-oriented research», «mission-oriented» research or research as a response to the «challenges» faced by the mankind. Their characteristic features are: interdisciplinary and transdisciplinary organization; knowledge instrumentality, algorithmicity, con - textuality; researchers' practical interest; ethical awareness, addressing the possible risks of implementing the advanced technologies; specific standards for research results evaluation.

It is concluded that «externally» oriented science is considered to be practically efficient. But it is also subject to certain risks: when science is considered only as a mean for wealth creation, cognitive functions such as making a picture of the world, fostering of rational thinking, training of skilled personnel and independent experts will be lost. Targeted research has to combine both «internal» and «external» orientation and contribute to implementing the higher cultural values.

Keywords: targeted research, mission-oriented research, transdisciplinarity, basic research, applied research.

Основна частина

Вступ. Будь-яка людська діяльність має мету, яка відображає як особистісні уподобання, так і суспільно-легітимовані цілі конкретного історичного періоду. Це стосується і наукових досліджень. Виходячи з цього факту американський філософ науки Д. Стоукс [1] запропонував поділяти наукові дослідження не на фундаментальні та прикладні, а відповідно до мотиваційних інтересів учених. Він виділив чотири квадранти, кожен з яких назвав іменем найбільш показового представника відповідного типу досліджень: квадрант Бора - пошук відповіді на фундаментальні питання без будь-яких міркувань про їх подальше використання; квадрант Едісона - конструювання практично корисних засобів без намагання знайти фундаментальні пояснення принципів їх функціонування; квадрант Пастера - пошук відповідей на фундаментальні питання з метою їх подальшого практичного використання. Четвертий квадрант у Д. Стоукса залишився не персоналізованим: тут дослідження проводяться без будь-яких спрямувань як на практику, так і на відкриття фундаментальних законів, а пов'язані з таксономічною роботою, класифікацією, упорядкуванням здобутих знань. Останній квадрант виявився проблематичним, виникли пропозиції щодо іншого його наповнення - пошук перспективних напрямків - візіонерство - квадрант І. Маска [2, с. 13]. «Візіонерство» тут означає передбачення і розроблення технологій, які є неочевидними наразі, але, ймовірно, перспективними в майбутньому.

Такий підхід вочевидь може бути корисним у розумінні взаємозв'язків між фундаментальними та прикладними знаннями. Водночас тенденція науки до отримання практично корисних знань сприяла поширенню досліджень із прикметними назвами - «проблемно-орієнтовані дослідження» [3], або дослідження, орієнтовані на виконання певної «місії» [4]. Відповідно до вищесказаного вони знаходяться в квадранті Пастера, і навіть іноді - І. Маска. В НАН України здійснюються програмно-цільові наукові дослідження (ПЦНД) і використовуються конкурсні засади в організації досліджень, які стимулюють реалізацію «академічних цільових комплексних програм». За даними звітів про діяльність НАН України, частка ПЦНД і досліджень, проведених на конкурсних засадах, у загальній кількості тем, що виконувались установами НАН України, останніми роками має тенденцію до збільшення: 2015 р. - 38 %, 2016 р. - 47,5 %, 2017 - 45,5 %, 2018 - 48,5%. Щоправда, з 2018 року установи НАН України виконують лише академічні цільові програми, хоча раніше успішно виконувалися державні цільові наукові програми. Наприклад, у 2014 році науково-технічна продукція НАН України становила 70,2 % від загального обсягу НТП, створеної в рамках державних цільових програм. В цьому році «організаціями НАН України створено 74,3 % технологій; 100 % матеріалів» [5, с. 75].

Діяльність вчених як виконавців ПЦНД спрямована на створення високотехнологічного продукту у відповідних сферах виробництва. Ефективність такої діяльності досягається передусім завдяки використанню сучасних інформаційних технологій, які дають можливість проєктувати інтелектуальні та практичні дії, моделювати шляхи досягнення цілей. Саме цим забезпечується соціальний і когнітивний запит на ПЦНД, або, образно кажучи, науковий тренд сьогодення.

Водночас постає питання стосовно раціональності зведення наукової творчості тільки до ПЦНД. Тим паче коли йдеться про філософське розуміння теоретико-пізнавального і прагматичного плану розвитку науки, їх витоків та джерел. Безумовно, наука включає як теоретичні (когнітивні), так і соціальні джерела. Перші називатимемо «внутрішніми» джерелами, а другі - «зовнішніми». їх співвідношення є основною проблемою дослідження.

Метою статті є аналіз особливостей наукових досліджень, які стимулюються пізнавальним інтересом, і досліджень, які обумовлюються потребами практики, соціальної сфери; обґрунтування ідеї, що провідними на сучасному етапі розвитку науки стають програмно-цільові дослідження; виявлення можливих позитивних і негативних наслідків когнітивного і соціального характеру при наданні пріоритетів «внутрішній» чи «зовнішній» орієнтації розвитку науки.

Результати дослідження. Звичною є думка, що результати наукових досліджень приносять практичну користь суспільству. Але впродовж багатьох століть, аж до середини минулого століття, наукові дослідження спрямовувала так звана внутрішня «логіка науки», тобто «логіка пізнавального процесу», чи інтерес до пізнання як до розкриття законів існування світу безвідносно до практичної користі знань. У такий спосіб отримані знання спорадично давали можливість рухатись від фундаментальних до прикладних досліджень і далі до розробок та інноваційних впроваджень. Починаючи від другої половини XIX ст. такий алгоритм розуміння «користі» науки був провідним, його можна назвати «внутрішнім» стимулом розвитку науки.

Питання «внутрішнього» розвитку науки є надто важливими, оскільки вони стосуються науки як особливого знання, що розкриває закони світу, буття людини тощо. В ХХ ст. ці питання активно досліджувалися, включаючи логіко-методологічний аналіз наукових текстів, способи обґрунтування наукових знань, визначення детермінант наукового пізнання. В зарубіжній філософії науки цей напрям представляли К. Поппер, Т. Кун, І. Лакатос та ін., в українській - П.В. Копнін, В.І. Шинкарук, М.В. Попович, С.Б. Кримський та ін. Зупинимося лише на окремих аспектах трактовки «внутрішнього» чинника розвитку науки у деяких щойно названих авторів.

«Внутрішній» розвиток науки для англійського філософа К. Поппера - це буття «третього світу», яке уособлюється в об'єктивному змісті мислення, наукових ідеях та проблемах, теоретичних системах, творах мистецтва, тобто знання об'єкта без суб'єкта. Безсуб'єктність, або об'єктивність, знання К. Поппер пов'язує з дедуктивним доведенням, пріоритетом фальсифікації та еволюційної епістемології. Він вважав, що слід віддати перевагу дедуктивному способу міркування, адже індуктивний метод доведення нічого не обґрунтовує, оскільки висновки робляться на основі обмеженої кількості даних, що не дає можливості отримати універсальні теоретичні судження. К. Поппер замінив верифікацію як принцип визначення істинності наукового висловлювання чи теорії критерієм фальсифікації, тобто спростування, і сформулював це в такий спосіб: «Основна роль спостережень та експериментів у тому, щоб довести хибність деяких теорій і тим самим стимулювати створення кращих теорій» [6, с. 249]. Основне кредо К. Поппера полягало в тому, що не можна довіряти жодній теорії, бо не можна довести її істинність, потрібно віддавати перевагу теорії, яка більше відкрита для перевірки. Загалом розвиток науки за К. Поппером відбувається як перехід від старих проблем до нових за допомогою пропозицій і заперечень.

«Внутрішні» чинники розвитку науки за Т. Куном - це перехід від однієї парадигми до іншої завдяки еволюції чи революції. Наукова парадигма визначає діяльність наукового товариства. Вона задає правила, схеми дослідження в рамках «нормальної» науки, а коли прийняті схеми не спрацьовують, наступає період «наукової революції» і перехід до нової парадигми [7]. І. Лакатос розвиток науки розглядав як змагання дослідницьких програм: при цьому деякі програми рекомендують методи та правила, які потрібно використовувати, інші, навпаки, вказують, яких шляхів потрібно уникати. Програми містять «недоторканні» гіпотези, які складають їх ядро і відображають сутність. Дослідницька програма має успіх, якщо вона ефективно розв'язує проблеми, наприклад передбачає події та факти, і деградує, якщо вона нездатна це робити [8]. Тобто йдеться про розвиток пізнавальних можливостей науки. Наведені та інші міркування мали важливе значення, оскільки вони уточнювали проблему «внутрішніх» стимулів розвитку науки.

Українські філософи цього періоду висунули цілу низку істотних ідей, які стосуються «внутрішніх» чинників розвитку науки. Прикметною є колективна праця «Логіка наукового пізнання», підготовлена під керівництвом П.В. Копніна. Вона вийшла друком у 1965 р. і була перекладена на ряд іноземних мов, видана в декількох країнах світу. Основна ідея праці полягає в тому, що наукове пізнання - це система взаємодії логічних, когнітивних, психологічно-творчих і світоглядних процесів. «Внутрішніми» чинниками розвитку науки визначаються наукові ідеї, проблеми, факти, теорії. Тобто українські філософи істотно доповнили розуміння особливостей «внутрішнього» чинника розвитку науки і водночас теоретично проклали шлях до розуміння умов утілення наукових знань у практичну діяльність. Зокрема, П.В. Копнін підкреслював, що наукова ідея - це знання, яке несе в собі можливість його реалізації в практиках [9]; В.І. Шинкарук розкривав значення волі (свободи) як необхідної складової практичної діяльності [10]; М.В. Попович, С.Б. Кримський писали, що «сучасне наукове пізнання перейшло на нову операційну стадію розвитку. На цій стадії об'єкти пізнання розглядаються як деякі структури, над якими здійснюються операції» [11, c. 332-333].

Філософські теоретико-гносеологічні дослідження розвитку науки з 70-80_х років минулого століття збіглися в часі з дослідженнями в сфері наукознавства, спрямованими на розроблення принципів науково-технологічної політики, формулювання пріоритетів на основі багатоваріантних прогнозних досліджень, використання методу проблемно-орієнтованої оцінки науково-технічного потенціалу [12, 13, 14, 15, 16]. Наукознавчий доробок було використано при реалізації «Державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України на 2004-2006 роки» (керівники - академік НАН України А.П. Шпак та академік АПН України А.М. Гуржій), в результаті якої на основі прогнозно-аналітичного дослідження, експертних оцінок, міжнародних зіставлень було обґрунтовано систему науково-технологічних та інноваційних пріоритетів держави, розроблено довго- і середньострокові прогнози науково-технологічного та інноваційного розвитку України на 2004-2006 роки [17].

Узагальнюючи щойно згадані зарубіжні та українські дослідження, слід підкреслити, що їх автори висловлювали думки щодо необхідності доповнення внутрішніх чинників розвитку науки зовнішніми чинниками. І це невипадково, бо в середині ХХ ст. з'являється нова організаційна форма наукових досліджень - дослідження, орієнтовані на реалізацію певних програм. Для прикладу варто згадати відомі програми - космічну програму із запуску першого в світі штучного супутника Землі та людини, міжнародні мегапроекти «Геном людини», концепцію сталого розвитку, термоядерний експериментальний реактор (ITER), Великий андронний колайдер (LHC), іонний колайдер ОІЯІ в м. Дубна, Європейський рентгенівський лазер на вільних електронах (European XFEL) та ін. Ці програми поєднують наукові, соціальні та економічні чинники. Інакше кажучи, поступово складається та реалізується нова форма організації наукових досліджень - програмно-цільові наукові дослідження.

В програмно-цільових, або орієнтованих на «місію», дослідженнях провідним джерелом все більше стає «зовнішня логіка». У зв'язку з цим виникає потреба в розмежуванні між прикладними та програмно-цільовими дослідженнями: «прикладні дослідження» співвідносяться з фундаментальними, вони орієнтовані на їх застосування у сфері виробництва (промисловості), а програмно-цільові дослідження можуть бути і фундаментальними, і прикладними. Вони орієнтовані на безпосередні потреби соціального, економічного і політичного характеру, загалом є реакцією на так звані суспільні виклики. Зазвичай це надзвичайно гострі суспільні проблеми, наприклад пошук ліків від небезпечних хвороб, або амбітні проекти, скажімо, в сфері космосу. Тому в Постанові Президії НАН України «Про нову редакцію Порядку формування тематики та контролю за виконанням наукових досліджень в Національній академії наук України» № 111 від 13.04.2011 р. зазначено: «Цілеспрямовані фундаментальні дослідження - фундаментальні наукові дослідження, які тематично і за часом проведення пов'язані з відповідними прикладними науковими дослідженнями і розробками та передбачають одержання наукових і науково-прикладних результатів, що можуть стати основою створення принципово нової техніки та технології, реалізації перспективних інноваційних проектів» [18]. Тобто проблемно-орієнтовані дослідження е наслідком запитів від економічної, політичної, соціальної сфери і для реалізації можуть потребувати і фундаментальних, і прикладних досліджень.

Наприкінці ХХ ст. орієнтація досліджень на практичні цілі та конкретні замовлення стимулювала появу у філософській та соціологічній літературі кількох узагальнюючих концептуальних підходів, які звертали увагу на проблеми «зовнішніх» чинників розвитку науки: постнекласична наука (В.С. Стьопін); нова наукова раціональність як утвердження духовності (С.Б. Кримський); технонаука (Б. Латур, Г. Башляр, Б. Барнс), фіналізація науки чи постакадемічність науки (Дж. Зімен,), наука модусу 2 (М. Гібонс, Х. Новотни, С. Лімож), «постнормальна наука» (С. Фунтович, Д. Равец). Незважаючи на термінологічну відмінність, ці підходи мають значно більше спільного.

Узагальнюючі риси науки, спрямованої на «внутрішні» та «зовнішні» проблеми, наведено в таблиці. В ній показано особливості розвитку «внутрішньо» і «зовнішньо» орієнтованої науки, складність цього процесу, а також варіанти оцінки наукових знань у першому і другому випадках. Подальший текст статті стосується розкриття змісту наведеної таблиці.

Характерними рисами «зовнішньо» орієнтованої науки, показаними в таблиці, є: людиномірність отриманих знань, що виражається в симбіозі науки і технологій, які або створено відповідно до потреб суспільства, запитів замовника, або загалом є реакцією на «виклики», перед якими опинилося людство; підвищена увага до етичних питань, врахування можливих ризиків, пов'язаних із наслідками впровадження новітніх технологій. У зв'язку з цим, вважав С.Б. Кримський, нагальною є потреба в новій раціональності як в утвердженні духовності, долученні до вищих сенсів людського світу. Нова раціональність включає різні види і типи освоєння світу: науковий, художній, практичний. Це дозволяє здійснювати оцінку на істину і хибу, добро та зло, правду та кривду, красу та потворність тощо. Врахування всіх оцінок дає можливість сформувати узагальнену раціональність. С.Б. Кримський писав: «Узагальнена раціональність сьогодні може бути пояснена як така, що орієнтується на мірки розуму, здатність до мотивованого вибору (рішень, можливостей, дій, альтернатив) відповідно до певних порогових (міровизначених) чи нормативних (якісних) обмежень, які можуть бути сформульовані у вигляді певної системи принципів раціональності» [19, с. 98].

Порівняння основних рис «внутрішньо» і «зовнішньо» орієнтованої науки