Логічні основи організації слідчого експерименту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

Логічні основи організації слідчого експерименту

Гвоздік О.І.,

доктор філософських наук, професор кафедри філософії права та юридичної логіки

м. Київ

Анотація

Актуальність. Як найвагоміший із засобів встановлення об'єктивної істини слідчий експеримент традиційно є об'єктом наукового інтересу. Протягом років учені розглядають не тільки юридичні, а й методологічні, технологічні, психологічні та інші аспекти його організації. Аналіз наукових розвідок у цьому напрямі засвідчує наявність прогалин у дослідженнях логічних підвалин раціоналізації слідчо-експериментальних дій. Метою пропонованої статті є спроба узагальненого формулювання засад побудови слідчого експерименту, окреслення критеріїв доказовості його результатів, а також алгоритму систематизованого застосування логічних засобів оптимізації його проведення. Методологія. Метод порівняльного аналізу використано для виявлення джерел основних суперечностей, що простежуються в найпоширеніших методологічних підходах до розв'язання розглядуваної проблеми в сучасній літературі. За допомогою методу семантичного аналізу визначено умови дієвості різних логіко-методологічних засобів у сфері слідчо-пошукової діяльності. Методи логічного моделювання, узагальнення та формалізації застосовано під час з'ясування логічних засад організації слідчого експерименту й алгоритму його раціональної побудови. Наукова новизна. У статті сформульовано логічні засади раціональної організації слідчого експерименту та критерії доказовості його результатів. Запропоновано принципову модель систематизованого застосування логічних засобів оптимізації слідчо-експериментальної діяльності. Результати дослідження. Алгоритм використання логічних засобів організації слідчих дій має забезпечувати раціональне поєднання дедуктивістських та ймовірнісно-аналітичних підходів, максимально використовуючи конструктивний потенціал і компенсуючи обмеженість кожного з них. У контексті організації слідчого експерименту цей алгоритм передбачає структурування останньої шляхом виокремлення в ній трьох основних етапів: підготовчого, апробаційного та конфірмаційного, для кожного з яких визначено релевантне, найефективніше поєднання логічних і криміналістичних методів дослідження. Практична значущість. Запропонований методологічний підхід надає широкі можливості щодо забезпечення суттєвої об'єктивізації, підвищення результативності й надійності слідчо-експериментальних стратегій та методик.

Ключові слова: слідчий експеримент; логічне моделювання; організація розслідування; логіка розслідування; критерій доказовості.

Вступ

Значущість слідчого експерименту в практиці розслідування правопорушень засвідчує той факт, що, згідно зі статистичними узагальненнями такої практики, до зазначеного різновиду слідчих дій вдаються в 63,8% розслідуваних проваджень, оскільки в більшості випадків він є чи не єдиним засобом перевірки свідчень і встановлення об'єктивної істини [1]. Нині значною є кількість наукових робіт, присвячених дослідженню юридичних, технічних, психологічних й інших аспектів організації та проведення слідчого експерименту в різних сферах його застосування як методу виявлення та перевірки інформації. Зокрема, активно досліджують проблеми модернізації технічних засобів проведення криміналістичних експертиз у процесі слідчих дій [2-4], шляхи вдосконалення тактики слідчого експерименту [5-7] тощо. Водночас доводиться констатувати, що логічні підвалини цього методу, якими насамперед визначають його дієвість і надійність, досі залишаються недостатньо вивченими й систематизованими.

Слушною видається думка британського дослідника І. Еветта, згідно з якою першочерговою є роль практичного досвіду в царині слідчої діяльності та криміналістичних експертиз,

однак суб'єкт такої діяльності має не лише фіксувати факти та свідчення, а й насамперед «бути здатним до логічної, раціональної оцінки їхньої доказової ваги в контексті прозорого набору обставин справи та чітко сформульованих припущень» [8]. Неможливо заздалегідь передбачити всі потенційні варіанти розвитку конкретних ситуацій та мати практичний досвід вирішення проблемних ситуацій, що трапляються в усіх таких випадках; проте можна мати логічний інструментарій для раціонального пошуку рішень, безвідносний до змістовної специфіки аналізованої ситуації. Тож актуальними є питання ретельнішого дослідження логічних основ організації слідчого експерименту й технології використання їх як засобів підвищення його ефективності й надійності результатів, отриманих у процесі аналізованого різновиду слідчих дій. Отже, метою статті є формулювання логічних засад раціональної організації слідчого експерименту та критеріїв доказовості його результатів. Для досягнення цієї мети необхідно проаналізувати основні напрями сучасних наукових пошуків у царині логіко - методологічних засад слідчо-експериментальної діяльності, а також вибудувати алгоритм систематизованого застосування логічних засобів оптимізації останньої.

Під час дослідження зазначеної проблематики було опрацьовано низку найновіших наукових публікацій (як українських, так й іноземних авторів), у яких обговорюють актуальні питання методології організації слідчого експерименту, підвищення її ефективності та забезпечення доказового спрямування результатів її практичного використання. Зокрема, увагу зосереджено на роботах, присвячених вивченню логічних аспектів планування та проведення цього різновиду слідчих дій. Для виявлення змісту та причин концептуальних суперечностей, що простежуються серед найпоширеніших у сучасній літературі методологічних підходів до розв'язання проблеми раціоналізації слідчо - експериментальних дій, було використано метод порівняльного аналізу, а також основи теорії аргументації, на підставі яких здійснено логіко - критичний аналіз таких підходів на предмет їхньої прийнятності та преференції щодо «конкуруючих» альтернатив.

Умови релевантного використання різних логіко-методологічних засобів у сфері слідчо - пошукової діяльності було визначено за допомогою методу семантичного аналізу, що надає можливість встановити залежності між ключовими характеристиками таких засобів і специфікою предметних сфер їх застосування. Зокрема, у такий спосіб уможливлюється подолання головних суперечностей між прибічниками дедуктивістської та ймовірнісно-аналітичної методологічних парадигм у питаннях логіки оптимізації слідчо-експериментальних процедур.

Методи логічного моделювання, узагальнення та формалізації застосовано для визначення логічних засад організації слідчого експерименту й алгоритму його раціональної побудови, оскільки саме ці методи забезпечують можливість виведення чітких критеріальних формул такої побудови та оцінювання ступеня доказовості отримуваних результатів.

Основна частина

Вивчаючи спрямування сучасних досліджень логіко-методологічних підвалин організації слідчої діяльності загалом і побудови слідчого експерименту зокрема, доходимо висновку, що в контексті таких досліджень превалюють дві альтернативні парадигми: дедуктивістська та ймовірнісно-аналітична [9]. Перша пов'язана з визначенням чітких логічних критеріїв доказовості міркувань у процесі такої діяльності; натомість друга, з огляду на переважно редуктивний характер таких міркувань (тобто спрямованість не стільки від заданих підстав до наслідків, що з них випливають, а, навпаки, від зафіксованих наслідків до окреслення можливих

їхніх підстав), передбачає виявлення та формулювання умов раціональності оцінки висунутих версій перебігу досліджуваних подій у контексті наявної доказової бази. Дедуктивна парадигма здебільшого постає перед складнощами її застосування в тих (до речі, найпоширеніших) випадках, коли досліджувані обставини справи мають неоднозначне пояснення та перед-бачають логічну прийнятність декількох версій щодо зумовленості таких обставин [10-12]. З іншого боку, ймовірнісно-аналітичний підхід, задаючи критерії преференції одних версій перед іншими, не гарантує їхньої істинності, оскільки імовірніша (з позицій зібраних доказів) версія все ж таки залишається гіпотетичним, а не обґрунтованим висновком. Водночас такий підхід пов'язаний з низкою парадоксів його практичного застосування (зокрема, під час визначення ймовірнісних стандартів доказування) [13; 14].

Способи вирішення описаної методологічної дилеми слід шукати на шляху побудови такого алгоритму систематизованого застосування логічних засобів організації слідчих дій, за якого уможливлювалося б раціональне поєднання згаданих альтернативних підходів (тобто здатне забезпечити максимальне задіяння конструктивного потенціалу кожного з них та, за можливості, компенсувати їхню методологічну обмеженість).

Зокрема, у контексті вдосконалення організації слідчого експерименту пропонується, по-перше, структурувати її шляхом виокремлення трьох основних етапів: 1) підготовчого;

2) апробаційного; 3) конфірмаційного. По-друге, для кожного з цих етапів визначити релевантне (відповідне цільовим орієнтирам цієї фази слідчо-експериментальної діяльності) і найефективніше поєднання логічних і криміналістичних методів дослідження.

На стадії підготовчого етапу здійснюють окреслення діапазону досліджуваних версій та їх первинний логічний аналіз з позицій прийнятності (на підставі результатів попереднього слідства) та преференції за ймовірнісними показниками. Засобами дедуктивної логіки коло прийнятних версій обмежуватиметься лише тими з них, що узгоджуватимуться з логічними критеріями

сумісності з доказовою базою та обґрунтованості (пояснюваності) такими версіями розглядуваних обставин. У контексті ймовірнісної преференції версій, що належатимуть у це коло, основою логічної моделі такої оцінки здебільшого є теорема Байєса, за якою обчислюють умовні ймовірності гіпотез:

Тут вираз Рг (Н/Е) означає ймовірність підтвердження гіпотези Н за умови емпіричного свідчення Е; Рг(Н) та Рг(Е) - апріорні ймовірності, відповідно, гіпотези Н і свідчення Е; Рг (Е/Н) - умовна (апостеріорна) ймовірність прийнятності Е, якщо підтвердилася б гіпотеза Н. Оскільки, згідно з теоремою множення ймовірностей,

(тобто ймовірності одночасного підтвердження Н та Е),

і визначається часткою тих можливих випадків, у яких одночасно істинними будуть Н і Е, серед множини ситуацій, де підтверджуватиметься свідчення Е. Тим самим імовірність гіпотези Н визначатиметься вже не на універсальній множині всіх можливих ситуацій, а в межах області визначення Е, що звужує та уточнює сферу ймовірнісної оцінки аналізованої гіпотези. Визначаючи ймовірність версії того, що злочинна дія Х вчинена неповнолітньою особою, ми знаходитимемо відносну частоту вчинення такої дії не серед усіх можливих випадків виявлення злочинної поведінки, а лише в контексті підліткової злочинності. І з кожним додатковим свідченням така оцінка набуватиме точніших значень.

В умовах змагального судочинства за цією моделлю пропонується оцінювати перевагу версії обвинувачення (Н_р) чи версії захисту (Н_й) за наявної сукупності доказів І. Критеріальною формулою тут є така пропорція:

Якщо К > 1, то приймають обвинувальний вердикт; в іншому разі рішення має бути виправдним [8, с. 4]. Однак така перевага повинна бути вельми суттєвою, оскільки у випадку незначної різниці між зазначеними ймовірнісними показниками виникають резонні підстави для перегляду справи. У такому разі постає необхідність у додатковому розслідуванні, результати якого (Е) мають схилити перевагу в розглядуваному співвідношенні в певний бік. Алгоритмом такої переоцінки є формула:

Для визначення таких параметрів розробляють спеціальні комп'ютерні програми («баєсівські мережі»), за допомогою яких на підставі статистичної обробки масивної криміналістико-досвідної інформації встановлюють відповідні числові показники ймовірнісних залежностей між фактичними обставинами, з одного боку, та їх можливими причинами - з іншого. Пріоритетними версіями вважають такі, що мають найвищі індекси умовних імовірностей за заданих обставин [15].

У сучасній науковій літературі дедалі ширше аналізують можливості використання числових показників прийнятності версій щодо ймовірних причин, ознак і механізмів розслідуваних подій за відповідних фактичних обставин, а також прогнозування змін таких показників залежно від надходження додаткових свідчень про ці події, навіть коли йдеться про таку нову галузь криміналістичних досліджень, як цифрова судова експертиза, досвід у якій ще не є достатньо напрацьованим. «Такі кількісні виміри, що зазвичай отримують на основі результатів статистичних аналізів чи лабораторних експериментів, є надзвичайно цінними, оскільки вони дають змогу сторонам захисту й обвинувачення оцінити силу (чи вагомість) кожного окремого елементу виявлених доказів, визначити силу (чи правдоподібність) справи, побудованої на підставі сукупності таких доказів» [16].

Навіть у тих випадках, коли немає достатніх підстав для визначення числових показників імовірностей версій V₁ та V₂, статистика та слідчо-практичний досвід майже завжди дають змогу дійти висновку щодо того, яка з них є імовірнішою за розглядуваних умов, а отже, оцінити «рейтинг пріоритетності» їх експериментальної перевірки. Адже, по-перше, імовірніша версія має вищі шанси на підтвердження в процесі такої перевірки; подруге, у разі її експериментального спростування буде забезпечено вищий ступінь звуження пошукового діапазону, ніж за спростування менш імовірної версії. Скажімо, за умови, що шукане число знаходиться в межах від 1 до 10, версія його парності є ймовірнішою за версію його кратності трьом (оскільки в розглядуваному числовому діапазоні трапляються п'ять парних чисел, а кратних трьом - лише три). Тож імовірність підтвердження першої версії становитиме 0,5, а другої - 0,3. Спростування першої з них звузить сферу пошуку вдвічі, натомість під час спростування другої ця сфера зменшиться на 0,3.

Отже, головними цільовими орієнтирами підготовчого етапу організації слідчого експерименту є окреслення кола версій стосовно умов, причин і механізмів виникнення досліджуваних наслідків злочинних дій, а також імовірнісна оцінка таких версій з метою встановлення раціональної пріоритетності їх експериментальної перевірки.

Наступний - апробаційний - етап організації передбачає «первинну фільтрацію» попередньо визначеного кола версій з позицій їх прийнятності в умовах експериментально змодельованих обставин розглядуваної справи, відомості про які є зафіксованими в результатах попереднього слідства. Адже слідчий (як, власне, і будь-який інший) експеримент ґрунтується на методі моделювання, спрямованому на оцінювання можливості чи неможливості існування певних об'єктів, наявності в них певних ознак, відношень до інших явищ, гіпотетичної динаміки їхньої зміни тощо. Експериментальна модель є або спробою реального відтворення «прототипних подій», або їхньою аналоговою репрезентацією в штучно створених умовах. Загалом, залежно від цільової спрямованості слідчо-експериментальних дій, такі експерименти поділяють на основні види: «встановлення можливості сприйняття певної дії або факту, явища; встановлення можливості здійснення якої-небудь дії; встановлення можливості існування певного факту, явища; встановлення механізму події або окремих його деталей; встановлення часу, який необхідно витратити на здійснення певних дій» [1].

Майже в усіх випадках слідчо - експериментального дослідження йдеться про встановлення саме можливості, а не дійсності перевірюваних у такий спосіб гіпотез, оскільки логічна схема такої перевірки не є демонстративною (тобто не гарантує необхідної доказовості апробованих версій, а лише визначає їхню прийнятність з позицій змодельованих обставин). Якщо, наприклад, версія V_k є однією з достатніх підстав для обґрунтування чи пояснення констеляції наслідків ГС, (у логіко-символічному вигляді: V_k ^ ГС) то в разі експериментального підтвердження цих наслідків ми ще не можемо обґрунтовано визнавати істинність саме цієї версії, оскільки вона не є єдино можливим поясненням наслідків. Тож логічна схема міркування Vi^TQ, ГС, | - ~V_k не є доказовою (тут вираз ~V_k означає лише можливість, а не необхідність істинності версії V_k). Однак у разі експериментального виявлення бодай однієї з обставин, логічно не сумісних з наслідками ГС, (унаслідок чого ми матимемо підстави для заперечення системи цих наслідків як синхронно визнаних тверджень -| ГС) версію V_k можна буде обґрунтовано відхилити (у зв'язку з доказовістю логічної схеми: Vi^-ГС, | ГС, |- | V_k: адже за умови хибності наслідку не може бути істинною жодна з достатніх для нього підстав, зокрема й Vk як одна з них). Отже, слідчо - експериментальну діяльність доцільно спрямовувати на виявлення таких обставин, що максимально звужують коло прийнятних версій (аж до лише однієї з них).

Слід зауважити, що навіть у випадку, коли з усіх висунутих припущень прийнятним (сумісним із зафіксованими фактичними даними) залишається тільки одне, не завжди гарантованою є істинність саме цього припущення. Така гарантія може існувати лише за умови «диз'юнктивної замкненості» кола висунутих версій (тобто його вичерпності; коли є обґрунтована впевненість у тому, що за межами цього кола не може існувати жодного іншого прийнятного припущення щодо розслідуваних подій). Однак практичний досвід у сфері слідчої діяльності засвідчує, що не завжди вдається передбачити всі можливі варіанти гіпотетичних пояснень обставин розслідуваної справи. Тому версію, що пройшла через усі «апробаційні фільтри» на предмет її узгоджуваності з доказовою базою, доцільно піддати конфірмаційному етапу експериментальної перевірки, у межах якого відбувається циркулярне взаємоузгодження експериментальної моделі та фактичної інформації стосовно прототипних подій. Цільовим орієнтиром такого взаємоузгодження є досягнення стану логічної еквівалентності між гіпотетичною картиною розслідуваної ситуації та фактичними відомостями про неї (тобто, коли версія побудови такої картини стає не просто одним з можливих варіантів пояснення цих відомостей, а єдино можливим поясненням). У такому разі система зібраних доказів буде достатньою для доведення версії.

З метою досягнення такого взаємоузгодження «під час проведення перевірки показань слідчий сприймає реальне місце, предмети, сліди, а також пояснення й дії особи, показання якої перевіряють. Уявна модель доповнюється сприйнятими образами справжньої обстановки, а також поясненнями й діями цієї особи. Відбувається поступовий перехід від моделі інформаційно-ймовірнісної до моделі інформаційно достовірної. Одночасно слідчий зіставляє отриману інформацію з уявною моделлю події, що перевіряється. У результаті цього остання оцінюється з погляду відповідності дійсній обстановці на місці події. Протиріччя, неточності й незрозумілості в показаннях усуваються» [17, с. 258].

Узагальнюючи алгоритм дій на конфірмаційному етапі слідчо-експериментальної перевірки версії, можна подати його у вигляді такої послідовності процедур. Насамперед на підставі зафіксованих на стадії попереднього слідства фактичних обставин і свідчень вибудовується гнучка із можливістю варіації змінних параметрів) експериментальна модель досліджуваної ситуації. Далі здійснюють уточнення та доповнення даних попереднього слідства новими обставинами, виявленими під час експериментального моделювання, а також «фільтрацію» свідчень, що не можуть бути несуперечливо вписаними в контекст розширеної в такий спосіб базової інформації. Після цього доцільно провести «калібрування» експериментальної моделі (тобто таке її вивірення, що передбачає багатовимірне узгодження гіпотетичної картини розслідуваних подій із системою наявних фактичних даних, зокрема й отриманих у процесі експериментування) аж до якомога повнішої ідентифікації між розслідуваною та експериментально модельованою картинами.

У процесі циркулювання інформації в межах циклу , (де М_е - експериментальна модель, а S_i - розслідувана ситуація) така інформація, по-перше, об'єктивується, по-друге, її доводять до стану, наближеного до взаємооднозначної відповідності між модельованими та розслідуваними обставинами, що забезпечує її доказовість за принципом:

слідчий експеримент логічний

де Гf_i - упорядкована сукупність фактичних обставин, а Н - гіпотетична картина розслідуваних подій.

У сучасній криміналістичній науці метод слідчо-експериментального калібрування привертає пильну увагу як у зв'язку з його розробленням і вдосконаленням, так і в контексті розвитку технології його практичного застосування. Успішно розробляють «біометричні системи для надійного розпізнавання осіб. Нещодавно математичні методи калібрування поширено, щоб забезпечити оцінні підходи до порівняння облич і порівняння мовлення. Широкими є можливості для застосування цих методів в інших сферах, де процес порівняння є ускладненим. Суб'єктивні оцінки ймовірностей залишаються центральним пунктом парадигми криміналістичної науки, однак рушійний принцип її прогресу полягає в тому, що вони мають бути обумовленими не стільки досвідом роботи у справі, скільки калібруванням у контрольованих умовах» [8]. Ідеться про те, що, попри безсумнівну цінність слідчо-практичного досвіду, навряд чи можна відшукати в ньому повний аналог розслідуваної справи чи її окремих обставин. Тож доцільніше, очевидно, зосереджуватися на її специфічних і навіть унікальних аспектах, відтворення яких у процесі проведення слідчо-експериментальних процедур дасть змогу досягти ідентифікації між модельованою та реальною картинами розслідуваних подій.

Наприклад, поширеним є використання лазерної техніки для візуалізації траєкторії куль під час реконструкції стрілянини. Така візуалізація є ефективним засобом визначення позиції стрільців і жертв, а також виявлення ключових предметів речових доказів [2]. Специфіка балістичних і трасологічних параметрів відтворюваної картини робить її експериментальну модель надто чутливою до будь-яких змін, пов'язаних із неправдивими свідченнями, що сприяє з'ясуванню істини в розслідуваній справі, а також доказовому ідентифікуванню такої моделі з прототипними подіями.

Висновки

Однією з ключових проблем у царині логіко-методологічних підвалин сучасної криміналістичної науки є поляризація дедуктивістської та ймовірнісно-аналітичної парадигм. Проте дієвим способом вирішення цієї методологічної дилеми є побудова такого алгоритму застосування логічних засобів організації слідчих дій, що забезпечував би раціональне поєднання згаданих альтернативних підходів, максимально використовуючи конструктивний потенціал і компенсуючи обмеженість кожного з них. Стосовно вдосконалення організації слідчого експерименту цей алгоритм передбачає структурування останньої шляхом виокремлення в ній трьох основних етапів: підготовчого, апробаційного та конфірмаційного, для кожного з яких визначають релевантне й найефективніше поєднання логічних і криміналістичних методів дослідження.

Список використаних джерел

[1] Гусєва В. Характеристика окремих видів слідчого експерименту під час розслідування кримінальних правопорушень. Судова та слідча практика в Україні. 2019. №8. С. 52-56. DOI: http:// 10.32999/ksu2663 - 2713/2019-8-9.

[5] Hryhorenko A., Musiienko O., Boyko-Dzhumelia V., Sakovskyi A., Myrovska A. Reconstruction as a method of crime investigation. Amazonia Investiga. 2021. Vol. 10. No. 45. P. 113-119. DOI: https://dialnet.unirioja.es/servlet/articulo? codigo=8336867 (Web of Science).