Основи інноваційної теорії трансформації систем

Мета. Метою статті є обґрунтування теоретичних основ та методологічних засад трансформації систем під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників.

Методи. Результати дослідження отримані за рахунок застосування таких методів: аналізу, синтезу, дедукції, індукції при дослідженні систем, теорії самоорганізації і наукових концепції, що складають основу сучасного дослідження самоорганізації систем живої чи неживої природи штучного або природного, органічного чи неорганічного, соціально-економічного, технічного, гуманітарного, військового, політичного та іншого походження; системний метод - при обґрунтуванні: закономірностей і принципів трансформації систем, загального закону трансформації систем; моделювання - при розроблені математичної моделі системи.

Результати. Автором обґрунтовано закономірності та принципи трансформації систем, визначено зовнішні та внутрішні чинники цього процесу, розкрито їх об'єктивність і суб'єктивність; визначено та сформульовано загальний закон трансформації систем; запропоновано підхід щодо математичного моделювання систем на основі комплексного врахування та застосування зовнішніх і внутрішніх чинників.

Наукова новизна. Вперше сформульовано загальний закон трансформації систем, який об'єктивно враховує всі існуючі теорії і концепції щодо трансформації, самоорганізації та модернізації систем, тобто кількісних, якісних і функціональних змін, що відбуваються з ними. Математична модель системи у загальному вигляді представлена функцією дії та взаємодії об'єктивних та суб'єктивних зовнішніх і внутрішніх чинників.

Практична значимість. Отримані результати дослідження дозволяють вже на теперішньому етапі розвитку науки створити універсальний підхід та відповідний апарат (інструментарій) для моделювання, аналізу та оцінки ступеню трансформації систем будь якого походження, визначення їх продуктивності, стійкості, запобігання хаосу, дисипації та відповідних коригувальних дій, в залежності від місії і цілей, дій, які при цьому переслідуються та здійснюються або мають місце. Як свідчить дослідження, шлях до вирішення зазначеної проблеми лежить у площині найбільш оптимального відображення дії зовнішніх і внутрішніх чинників за фізичною, соціальною чи будь-якою іншою природою, математичними, функціональними, статистичними, експертними методами на основі відповідних представлених функцій і кваліметричних підходів.

Ключові слова: система, теорія самоорганізації, трансформація, термодинаміка, еволюція, взаємодія, зовнішні чинники, внутрішні чинники, модель.

Приходько Ю.И.

кандидат педагогических наук, доцент, Глобальный союз ученых за мир

Основы инновационной теории трансформации систем

Цель. Цель статьи заключается в обосновании теоретических и методологических основ трансформации систем под воздействием внешних и внутренних факторов.

Методы. Результаты исследования получены в результате применения таких методов: анализа, синтеза, дедукции, индукции при исследовании систем, теории самоорганизации и научных концепций, которые составляют основу современных исследований самоорганизации систем живой, неживой природы искусственного или естественного органического или неорганического, социально-экономического, технического, гуманитарного, военного, политического и другого происхождения; системный метод - при обосновании: закономерностей и принципов трансформации систем, формулировании общего закона трансформации систем; моделирования - при разработке математической модели системы.

Результаты. Автором обоснованы закономерности и принципы трансформации систем, определены внешние и внутренние факторы этого процесса, раскрыты их объективность и субъективность; сформулировано общий закон трансформации систем; предложено математический подход к моделированию систем на основе комплексного учета влияния внешних и внутренних факторов.

Научная новизна. Впервые сформулировано общий закон трансформации систем, который объективно учитывает все существующие теории и концепции относительно трансформации, самоорганизации и модернизации систем, а именно - количественных, качественных и функциональных изменений, которые происходят с ними. Математическая модель системы в общем виде представлена функцией действия и взаимодействия объективных и субъективных внешних и внутренних факторов.

Практическая значимость. Полученные результаты исследования позволяют уже на современном этапе развития науки создать универсальный подход и соответствующий аппарат (инструментарий) для моделирования, анализа и оценки степени трансформации систем любого происхождения, определения их продуктивности, устойчивости, предупреждения хаоса, дисипации и соответствующих корректирующих действий, в зависимости от мисии и целей, действий, которые при этом преследуются и осуществляются или возникают спонтанно. Как свидетельствует исследование, путь к решению рассматриваемой проблемы находится в плоскости наиболее оптимального представления действий внешних и внутренних факторов физической, социальной или любой другой природы математическими, функциональными, статистическими, экспертными методами на основе соответствующим образом представленных функций и квалиметричес- ких подходов.

Ключевые слова: система, теория, самоорганизация, трансформация, термодинамика. эволюция, взаимодействие, внешние факторы, внутренние факторы, модель.

Yu.I. Prikhodko

сапдідаїе of pedagogical sciences, associate professor, Global Union of Scientists for Peace

Foundations of the innovative theory of systems transformation

Purpose. The purpose of the article is to justify the theoretical basis and methodological foundations of the systems' transformation in the context of the influence of external and internal factors.

Methodology. The results of the article were obtained through the application of such methods: analysis, synthesis, deduction, induction in the study of systems, the theory of self-organization and scientific concepts. These methods form the basis of a modern study of the self-organization of systems of living or inanimate nature of artificial or natural organic or inorganic, socio-economic, humanitarian, military, political and other origins. Systematic method - for substantiating the laws and principles of the transformation of systems, the general law of transformation of systems; modeling - for developed mathematical model of the system.

Results. The author substantiates the regularities and principles of system' transformation, determines the external and internal factors of this process, reveals their objectivity and subjectivity; the general law of transformation of systems is defined and formulated; An approach to mathematical modeling of systems is proposed on the basis of complex consideration and application of external and internal factors.

Originality. The general law of systems transformation is definite for the first time. The law objectively takes into account all existing theories and concepts concerning transformation, self-organization and modernization of systems, that is quantitative, qualitative and functional changes taking place with them. The mathematical model of the system is represented by the function of the action and interaction of objective and subjective external and internal factors.

Practical value. The obtained research results allow at the present stage of development of science to create a universal approach and the corresponding equipment for modeling, analysis and evaluation of the degree of transformation of systems of any origin. The determination of their productivity, stability, prevention of chaos, dissipation and corresponding corrective actions, depending on missions and goals, actions that are being persecuted and carried out or are taking place. According to the research, the way to the solution of this problem lies in the field of the most optimal representation of the action of external and internal factors by physical, social or any other nature by mathematical, functional, statistical, expert methods on the basis of the corresponding presented functions and qualimetric approaches.

Key words: system, theory of self-organization, transformation, thermodynamics evolution, interaction, external factors, internal factors, model.

Вступ

Постановка проблеми. Природні, політичні, суспільні, технічні, технологічні явища та події, об'єкти та суб'єкти живої та неживої природи являють собою певним чином структуровані утворення, тобто системи. Саме тому, мабуть, цілком слушним буде визнання того, що макро- та мікро світ людської діяльності, функціонування глобального земного середовища представляються безліччю систем різного походження та призначення, що в цілому визначають стан нашої планети та життєдіяльність людства. Зазначене спонукало до пошуку ефективних та оптимальних методів дослідження, синтезу складних систем, управління ними. Основою такої теоретико-методологічної бази стала теорія систем і системний аналіз (тектологія). Вперше значний внесок у становлення та розвиток системного підходу до вивчення складних систем зробив О. Богданов (1913 р.). Його теоретичні положення сприяли розвитку таких сучасних наукових напрямів як синергетика, менеджмент у царині природничих і суспільних наук. Подальшим розвитком теорії систем стали дослідження Л. Берталанфі (30-ті роки XX ст.). Вчений довів, що методологія системного підходу є більш широкою, може застосовуватися в різних галузях знань і складає методологічну основу дослідження для всіх наук.

Як показує перебіг планетарних, історичних подій, наукові дослідження, функціонування систем різного походження мають спільні ознаки, характеризується позитивними та негативними результатами: розвиток, успішність, занепад, хаос, дисипація тощо, тобто системні утворення з часом змінюються, функціонуючи в оточуючих середовищах під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників. Водночас, механізми змін, що при цьому в них відбуваються, не знайшли глибокого наукового висвітлення і продовжують залишатися проблемними та актуальними для науковців і в умовах теперішнього часу - прогресу науки з пізнання світу, зростання обсягу знань, формування глобального інформаційного простору, розроблення та запровадження новітніх технологій у широкому спектрі знань на основі інноваційних наукових досягнень, зростання дії інформаційних, психологічних, кібернетичних, економічних, воєнно-політичних, терористичних, екологічних, релігійних, міграційних та інших гло- балістичних чинників, накопичення матеріально-технічних і фінансових ресурсів як інструментів впливу на стан, стійкість та розвиток систем.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню систем присвячено значну кількість теоретико-методологічних праць вітчизняних і зарубіжних учених з різних галузей знань (Р. Акофф, В. Афанасьев, Л. Берталанфі, І. Блауберг, О. Богданов, Н. Вінер, Г. Гегель, В. Глушков, І. Джалладова, Ф. Енгельс, М. Згуровський, І. Кант, О. Куценко, В. Кремень, Т. Прокопенко, У. Ешбі Росс, В. Садовський, Т. Сааті, Я. Такахара, В. Флешмен, А. Уємов, В. Шинкарук, Е. Юдін та ін.), у яких ґрунтовно висвітлено загальну теорію систем, системний підхід, системний аналіз. Виходячи із зазначених досліджень, можна констатувати, що зміст поняття «система» дає нам змогу окреслити широке коло різнорідних явищ, які мають щось спільне та створюють необхідні передумови перетворення його на філософську категорію, увібравши в себе суть таких важливих категорій як порядок, організація, цілісність і, водночас, не зводячись за своїм об'єктивним змістом повністю до жодного з них.

Другою важливою комплексною проблемою, над дослідженням якої зосередились думки вчених, постало визначення стійкості систем, спрямованості до самоорганізації, аналізу чинників, що впливають на їх функціонування. Цьому сприяли, на думку вчених, два видатні досягнення з природничих наук протилежної спрямованості: наукові основи еволюційної теорії Ч. Дарвіна та нерівноважна термодинаміка (С. Грот, Н. Карно, П. Мазур, І. Пригожин, Ж. Фур'є та ін.). Перше обґрунтувало розвиток живої матерії від нижчих форм до вищих, тобто ускладнення структурної організації у процесі еволюції. Друге передбачає дезорганізацію чи руйнування первісної структури при еволюції до рівноваги. Обидва досягнення мають безпосереднє відношення до теорії самоорганізації систем, бо відображають її сутність у двох протилежних формах - створення структур і руйнування структур, що характерно для систем як живої, так і неживої природи. У процесі подальшого розвитку теорії самоорганізації у природничих науках її положення виявилися універсальними і з успіхом використовуються в соціальних, економічних, політичних та інших процесах людської діяльності.

Фундаментальні основи теорії самоорганізації з позиції термодинаміки знайшли відображення в працях І. Пригожина, І. Стенгерс, Г. Хакена, X. Форстера. Окремі положення прикладних аспектів теорії самоорганізації в соціально-економічній сфері містяться в наукових публікаціях В. Василькової, С. Капіци, Є. Князевої, Б. Кузнецова, С. Курдюмова, Г. Малинецького.

Синергетика в освіті в контексті людиноцентризму стала предметом фундаментальних досліджень В. Кременя, В. Ільїна [8]. З позиції філософії синергетична парадигма як методологічна основа формування світоглядів ХХІ століття висвітлена в праці В. Лутая [10].

Проблемні питання трансформації систем знайшли чільне місце в ряді наукових публікацій в Україні та за кордоном: методологічні аспекти (А. Гальчинський, [4]); українське суспільство (М. Михальченко, [12]); суспільство, державне управління (В. Цветков, І. Кре- сіна, А. Коваленко, [21]); економічні системи (В. Журавльов, [6]); трансформація системи охорони здоров'я Великобританії (нарада експертів, [25]); вивчення COVID-19 для перетворення глобальних систем охорони здоров'я (Д. Клавсон, Д. Келлар, С. Ларссон, [26]).

Метою статті є обґрунтування теоретичних основ та методологічних засад трансформації систем під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників.

Методи дослідження

Результати дослідження отримані за рахунок застосування таких методів: аналізу, синтезу, дедукції, індукції при дослідженні систем, теорії самоорганізації і наукових концепцій, що складають основу сучасного дослідження самоорганізації систем живої чи неживої природи штучного або природного, органічного чи неорганічного, соціально-економічного, технічного, гуманітарного, військового, політичного та іншого походження; системний метод - при обґрунтуванні: закономірностей і принципів трансформації систем, загального закону трансформації систем; моделювання - при розробленні математичної моделі системи.

Виклад основного матеріалу

Предметом дослідження є як закриті, так і відкриті системи різного функціонального походження, тобто системи, які знаходяться під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників. Тому, в першу чергу, зупинимося на окремих категоріях і поняттях, що мають безпосереднє відношення до проблеми, що розглядається.

Провідне місце в системних дослідженнях належить категорії «система» (від грецьк. - ціле, складене з частин; поєднане). Важливою при цьому є думка видатних філософів. І. Кант під системою розумів «єдність різноманітних знань, об'єднаних однією ідеєю» [7, с. 680]. Г.В. Гегель вважав, що будь-який предмет дослідження представляється системою, що сама розвивається, бо являє собою тільки момент розвитку ідеї [3]. Узагальнене філософське визначення системи сформульовано Ф. Енгельсом: «Уся... природа становить певну систему, певний сукупний зв'язок тіл, розуміючи під словом тіло всі матеріальні реальності...» [11, с. 392]. Відповідно до Міжнародних стандартів серії ISO 9000:2015, система (system) - сукупність взаємопов'язаних або взаємодійних елементів [5, с. 12].

Досліджуючи структурну сутність систем, закономірності, умови та етапи їх розвитку, О. Богданов виділяв такі етапи: «комплексы» (система являє собою механічне об'єднання елементів, між якими не існує взаємодії); «кон'югації» (відбувається співробітництво між окремими елементами системи); «інгресії» (перехід системи до нової якості); «дегресії» (процес деградації системи, її розпад як цілісного утворення) [1]. Автор загальної теорії систем Л. Берталанфі критеріальною ознакою будь-якої системи вважав комплекс елементів, що вступають у взаємодію [24].

У «Філософському енциклопедичному словнику» - система - сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія; якісні характеристики цих елементів становлять зміст системи, сукупність закономірних зв'язків між елементами - внутрішню форму або структуру системи..., за природою елементів і характером структури системи поділяють на матеріальні, що існують в об'єктивній реальності (неорганічні, органічні), та ідеальні, що є виразом людської свідомості (поняття, гіпотези, теорії, лінгвістичні та логічні побудови, психічні утворення тощо [18, с. 583].

На необхідності відзначення в системі цільової та функціональної компонент наголошує Т. Сааті. Поняття системи, вважає дослідник, може бути визначено у термінах її структури, функцій, цілей, які закладені в її конструкцію [16, с. 16].

У системних дослідженнях доцільним є представлення всього масиву системних понять кількома групами, кожна з яких є специфічною для певного кола проблем, що при цьому аналізуються. На думку Е. Юдіна [23, с. 183], весь масив таких понять доцільно розбити на групи.

Перша група понять охоплює опис внутрішньої побудови системних об'єктів: елементу, структури, зв'язку, відношення, середовища, цілісності, організації.

Друга група системних понять передбачає опис функціонування системних об'єктів: функції, стійкості, рівноваги, регулювання, зворотного зв'язку, гомеостазису (від грецьк. - однаковий стан), управління, самоорганізації та ін.

Третя група системних понять характеризує процеси розвитку системних об'єктів: генезису, еволюції, становлення та ін.

Автори посібника-словника «Професійна освіта» систему визначають як порядок, зумовлений правильним розташуванням частин; сукупність принципів, засадових для певного вчення; форма устрою; спосіб побудови; сукупність частин, пов'язаних спільною функцією тощо [13, с. 314].

Узагальнюючи та доповнюючи думки вчених, поняття «система» може бути представлене таким чином: 1) система обов'язково містить у собі сукупність елементів; 2) елементи системи певним чином пов'язані між собою; 3) пов'язані елементи системи створюють своєрідну цілісність; 4) елементи системи знаходяться у постійній взаємодії шляхом обміну енергією; 5) функціонуванню системи притаманні певні закономірності, принципи, суперечності; 6) властивості системи відмінні від властивостей окремих елементів сукупності; 7) система знаходиться під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників; 8) система, залежно від умов, обставин, впливу може набувати стану розвитку, руйнації, хаосу тощо.

Вище відзначалось, що обґрунтування та розвиток теорії самоорганізації пов'язані з теорією еволюції і природничими науками, зокрема, нерівноважною термодинамікою. Адже саме вона доповнила класичну термодинаміку шляхом обгрунтування теорії «створення структури», як фундаментального досягнення природничих наук.

Зупинимося стисло на деяких основних поняттях теорії самоорганізації в контексті законів нерівноважної термодинаміки, теорії еволюції, а також її концептуальних засад, що мають безпосереднє відношення до впливу на самоорганізаційний процес зовнішніх і внутрішніх чинників.

Класична термодинаміка у загальному розумінні - знання про енергію, яка досліджує різноманітні природні явища, спираючись на притаманні їй об'єктивні закони. Коло досліджуваних термодинамікою явищ досить широке за своєю природою: фізичні, хімічні, технічні, фізіологічні, біологічні, космічні тощо. Для нашого подальшого дослідження, з точки зору термодинаміки та розповсюдження її законів на більш широке коло систем, важливими є два положення: 1) термодинамікою передбачається дезорганізація чи руйнування первісної структури при еволюції до рівноваги; 2) енергетична природа термодинаміки.

Теорія еволюції є науковою теорією, що пояснює механізми зміни форм біологічних організмів та причини їх багатоманіття, що виникають з часом у процесі їх історичного розвитку, функціонування, існування. Спираючись на численні спостереження за розвитком живих і неживих біологічних організмів (рослинний світ, тваринництво), Ч. Дарвін дійшов висновку, що зміни в них відбуваються під впливом двох чинників: 1) спадкової мінливості; 2) добору. Мінливість вчений розглядав як фактор еволюції. У боротьбі за існування в природному середовищі (добор) Ч. Дарвін виділив такі три основні форми: 1) залежність від середовища; 2) внутрішньовидова боротьба; 3) міжвидова боротьба. Слід відзначити, що наприкінці своєї надзвичайно плідної наукової діяльності Ч. Дарвін висловлював думку про гіпотетичність своєї теорії, що ним не була врахована низка зовнішніх факторів.

Водночас, як відзначають дослідники, слід розрізняти поняття «еволюції» та «теорії еволюції». Поняття еволюції, як явище, є незаперечним і не викликає у науковців жодних сумнівів. Що стосується теорії еволюції, тобто механізмів, що призводять до еволюційних змін, науковці до цього часу не дійшли єдиної думки, пропонуючи різні концепції, гіпотези, підходи. Це стосується, в першу чергу, природи, механізмів впливу на процес еволюції, їх різноманітність, дієвість та пріоритетність, на що класична еволюційна теорія вичерпної відповіді, як і підтвердження, не дає.

Найбільш визнаним науковцями поглядом на еволюційний процес є синтетична теорія еволюції (сучасна еволюційна теорія), яка є синтезом різних галузей знань, перш за все - генетики та дарвінізму. Синтетична теорія еволюції також спирається на палеонтологію, молекулярну біологію, систематику та ін. Синтетична теорія в її нинішньому вигляді утворилася в результаті переосмислення ряду положень класичного дарвінізму з позицій генетики початку XX століття. У наукових колах вважається, що основи синтетичної теорії еволюції були закладені С. Четверіковим [22]. Вчений показав (1926 р.) сумісність принципів генетики з теорією природного відбору, що дало поштовх розвитку еволюційної генетики. У подальших дослідженнях автори синтетичної теорії еволюції суттєво розходилися в думках з ряду фундаментальних проблем і працювали в різних секторах біології (Ф. Добржанський, С. Райт, Н. Тимофеєв-Ресов- ський, Р. Фішер, Дж. Холдейн-молодший та ін.). Водночас, усі дослідники були практично згодні з трактовкою таких основних положень синтетичної теорії еволюції [2; 22]:

- елементарною одиницею еволюції вважається локальна популяція (суб'єкт як система - авт.);

- матеріалом для еволюції є мутаційна та рекомбінаційна мінливість (зміна якостей системи під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників - авт.);

- природний відбір розглядається як головна причина развитку адаптацій, утворення видів і надвидів (фактори зовнішнього впливу, перехід системи в інший стан - авт.);

- вид є система популяцій, репродуктивно ізольованих від популяції інших видів, і кожний вид екологічно відокремлений (обо- собленість системи - авт.);

- дрейф генів виступає причиною формування ознак видів (внутрішня взаємодія елементів системи - авт.);

- видоутворення полягає у виникненні генетично ізолюючих механізмів і має місце переважно в умовах географічної ізоляції (середовище системи - авт.).

Еволюційні процеси в діалектиці відображаються законом переходу кількісних змін в якісні. Відповідно до цього закону, радикальні зміни відбуваються не самі по собі, а за рахунок поступових кількісних нарощувань. Разом з тим, радикальні зміни, що відбуваються при цьому, визначають подальші кількісні процеси. Зміст закону, тобто його сутність, відображається в категоріях якості, кількості, міри, скачка та їх взаємозв'язку і в цілому характеризує лише спрямованість розвитку матеріального світу (систем, що його складають - авт.), його дискретність та неперервність, але не визначаються при цьому механізми, чинники, що призводять до змін.

До універсальних законів діалектики відноситься закон єдності та боротьби протилежностей. Дія закону проявляється в системних структурах, що мають місце в природі, суспільстві та мисленні. Сутність закону полягає в тому, що він пояснює розвиток як саморух і саморозвиток, але, як і попередній закон, не визначає при цьому механізми, чинники, що призводять до динамічних змін.

Термодинаміка незворотніх (нерівноважних) процесів визначає швидкості нерівноважних процесів в залежності від зовнішніх умов.

Стаціонарні нерівноважні стани системи надуваються під впливом так званих граничних умов, зокрема, зовнішного впливу на систему. Відповідно до теореми І. Пригожина (про мінімум виробництва ентропії), у стаціонарному нерівноважному стані виробництво ентропії мінімальне. Загальною теорією стійкості (О. Ляпунов) доведено, що стаціонарні нерівноважні стани з мінімальним виробництвом ентропії є стійкими. Водночас, внаслідок зовнішнього впливу, в таких системах мають місце флуктуації. У стійкій системі флуктуації, що виникли, з часом самі по собі (спонтанно) зменшуються. Такі внутрішні процеси не ведуть до посилення флуктуацій (розгойдування системи). І навпаки, в нестійкій системі починається наростання амплітуди відхилень (так зване посилення) і система спонтанно, чи з високою вірогідністю, виходить за межі стаціонарного не- рівноважного стану. При аналізі нестійких систем використовується теорія турбулентності. Перехід системи в стан турбулентності характеризується виникненням хаосу - зростанням ентропії. Нестійкі структури, які з часом зі стану стаціонарного нерівноважного стану переходять у нерегулярний нерівноважний стан і спонтанно утворюють нову систему, дістали назву дисипативних структур [14; 151].

Синергетична концепція вважається вченням про взаємодію. Відповідно до неї, в системах досліджуються проблеми виникнення порядку з хаосу, тобто переходу системи в новий стан [19; 20].

Концепція детерміністичного хаосу відображає виникнення хаосу з порядку. При цьому система, що знаходиться повністю в нерегулярному, нерівноважному, непередбачуваному стані, класифікується як хаотична. Це твердження характерне як для динамічних систем з природничих наук, так і для соціальних систем, що особливо чутливі до впливів. Відповідно до цієї концепції вважається, що при застосуванні впливу на соціальні системи необхідно враховувати, що будь-яке вторгнення в них може призвести до повністю непередбачуваних, хаотичних розвитків і наслідків.

Конструктивізм. Конструктивістська теорія пізнання, здебільшого, використовується в дослідженні питань впливу на соціальні та гуманітарні системи. Якщо такі системи досліджуються як організаційно закриті та самореферентні, приходять до висновку, що прямий зовнішній вплив, як правило, не досягає мети, що ставилася, або виникла спонтанно. Прихильники конструктивізму вважають, що зовнішній вплив при цьому сприймається системою виключно як завада і «переробляється» нею у відповідності з її власними механізмами. Таке твердження, з огляду на викладене вище, на нашу думку, може бути як частковий випадок. Розрізняють такі види конструктивізму: соціальний, когнітивно-теоретичний (радикальний), емпіричний, комунікативно-теоретичний.

Інтерпретативна теорія організації (системи). Сутність її полягає в тому, що дослідники враховують у ній соціальні чинники, на відміну від функціоналістської теорії, де система розглядається в якості «чорної скриньки». При цьому ігнорується фактор людської поведінки в системі, зумовленість її стабільності. Метою дослідження в інтерпретативній теорії є пояснення людської дії в організації (системі) і навпаки - пояснення дій (реакції) системи через дії людей (персоналу). В основу теорії покладена така ідея: персонал організації (системи) діє в межах реальності, яку він сам собі створює. Значення інтерпретативної теорії у дослідженні соціальних, гуманітарних систем полягає в тому, що дозволяє отримати відповіді на такі проблеми: реалізація зовнішніх приписів; позитивні чи негативні наслідки щодо структурних чи функціональних змін у системі; якість взаємодії елементів, підсистем у цілісній системі; заходи з підвищення ефективності функціонування системи; схильність до самоорганізації тощо.

Психотерапія - система лікувального впливу на психіку і через психіку на організм людини; часто визначається як діяльність, спрямована на позбавлення людини від різних проблем (емоційних, осо- бистісних, соціальних). При цьому людина, як суб'єкт, знаходиться під зовнішнім впливом медичного працівника (бесіда, обговорення, когнітивні, медикаментозні методики тощо), очікуючи, внаслідок внутрішніх нервово-енергетичних механізмів, позитивних результатів від зовнішнього впливу та внутрішньої сомоорганізації.

Нова онтологічна парадигма розвитку людини в системі формування особистості [9]. На основі аналізу останніх наукових досягнень квантової фізики та космології, а також критики світоглядних основ сучасного «наукового реалізму» стверджується, що вихід зі світоглядної кризи сучасної науки слід шукати в розробці нової Духовної парадигми мислення. У традиційній системі людина розглядається як суб'єкт і об'єкт лише одного - матеріального світу, що представлений у науці як однозначна структура - «матерія-енергія». В інноваційній системі людина розглядається як суб'єкт і об'єкт двох світів: енергоінформаційного, що функціонує в межах запропонованої онтологічної моделі «Свідомість - Інформація - Енергія - Матерія», та фізичного світу [9, с. 107].

Квантова психологія [17]. Квантова психологія, ґрунтуючись на квантовій механіці та квантовій фізиці, найбільш точно описує через субатомний світ картину цілого, частиною якого є кожен з нас, і спрямована на вивчення процесів свідомості людини та навчання, управління своїм життям. Основою квантової психології є такі міркування: все в світі складається з молекул і атомів, включаючи думки і мову людини; говорячи, людина випускає імпульс у Всесвіт, який відбиваючись, повертається назад, але вже не до самої людини, а до молекул, які оточують її; в результаті такого руху простір навколо індивіда починає змінюватися відповідно до посланого імпульсу, і ми в будь-який момент можемо отримати інформацію, яка суттєво змінить нашу власну модель світу.

Епігенетика - це напрям біологічної науки. Під нею розуміють розділ генетики, що вивчає спадкоємні зміни активності генів під час розвитку організму або ділення клітин. Спадкоємний апарат людини міститься в головній молекулі ДНК (геномі). Гени - це окремі ділянки, що займають лише невелику частину генома (до 3 %). Переважна частина генома (орієнтовно 97%) знаходиться в стані експресії - впливу на гени. Цей процес дістав назву метиліру- вання, тобто впливу на гени під дією різних факторів (образ життя, освіта, виховання, фізична активність, харчування, вітаміни, мікроелементи, стреси, лікування, соціум, духовне середовище тощо). Стан експресії генів призводить до змін людини, придбання нею нових рис, якостей, хвороб і т. ін., які в подальшому можуть бути спадково передані потомству. Важливим в посиланні на епігенетику є саме вплив зовнішніх чинників на людину та перетворювальні фізіологічні процеси внаслідок дії та взаємодії завнішніх і внутрішніх чинників.

Аналіз теорій, наукових напрямів, парадигм, концепцій, викладених вище, дозволяє зробити певні узагальнення, визначитися із закономірностями та принципами трансформації систем.

Узагальнення, що мають основоположне значення для дослідження трансформації систем:

- синергетична концепція систем вважається вченням про взаємодію, при цьому в системах досліджуються проблеми виникнення порядку з хаосу, тобто переходу системи в новий стан;

- хаос є наслідком переходу системи в стан турбулентності;

- людський фактор, як комбінація певних дій на систему, має суттєвий вплив на стан та динаміку їх функціонування;

- система змінюється під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників;

- основні положення теорії самоорганізації, що були започатковані у природничих науках, виявилися універсальними і з успіхом використовуються в соціальних, економічних, гуманітарних, політичних та інших процесах людської діяльності, що представляються системами чи комплексними рішеннями.

Таким чином, можна стверджувати, що системи змінюються, по- перше, під впливом середовища, в якому знаходяться, по-друге, під впливом чинників, які це середовище продукує, по-третє, під впливом внутрішньої системної взаємодії, викликаної внутрішніми чинниками; по-четверте, - під впливом внутрішньої системної взаємодії, викликаної зовнішніми чинниками. Тобто зміни у системах, що перебувають у певних середовищах, відбуваються під впливом зовнішніх чинників та двопорядкових внутрішніх чинників, викликаних, по-перше, власною внутрішньою взаємодією, по-друге, - внутрішньою трансформаційною взаємодією під впливом зовнішніх чинників. Наведене твердження може бути підставою для заміни поняття «самоорганізація систем» на поняття «трансформація систем», яке, на нашу думку, більш точно характеризує сутність змін, що відбуваються в системах, та їх функціональність. Адже самоорганізаційні процеси, з точки зору термінологічного визначення, пов'язані, переважно, з дією внутрішніх чинників.

Визначимося із загальними закономірностями та принципами трансформації систем, притаманними в тій чи іншій мірі системам будь якого походження - живої та неживої природи (біологічні, технічні, економічні, соціальні, гуманітарні, військові тощо).

Закономірності трансформації систем зумовлені:

- чинниками космогенезу;

- квантовою теорією поля, квантовою психологією;

- об'єктивними процесами еволюції;

- енергетичною природою системних змін;

- середовищем знаходження системи;

- людським фактором;

- впливом зовнішніх і внутрішніх чинників;

- взаємодією внутрішніх чинників;

- взаємодією внутрішніх чинників під впливом зовнішніх чинників;

- рівнем знань, притаманних середовищу, де знаходиться система;

- фізичними явищами різної природи.

Із закономірностями трансформації систем тісно пов'язані їх принципи - як певна система засад, на основі яких у системах відбуваються трансформаційні процеси. Принципи, випливаючи із закономірностей трансформації систем, визначають їх загальну спрямованість, процесуальність та результат, якого при цьому може набути система.

До основних принципів трансформації систем можна віднести такі:

- науковості; обособленої автономності; процесуальної системності; взаємодії; взаємовпливу; функціональності; об'єктивності; суб'єктивності; керованості; діагностичності; забезпеченості; корегуваль- ності.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в системах, досліджуються, переважно, шляхом побудови узагальнених моделей (математичних, функціональних, ієрархічних, статистичних, комбінованих тощо), що відображають всі чинники, зв'язки, взаємозв'язки реальної ситуації, які можуть проявитися у процесі здійснення змін, визначеного чи прийнятого рішення тощо, що можуть скластися. Отримана модель досліджується з метою висвітлення близькості результату тієї чи іншої з альтернативних дій до бажаного результату, оцінки ступеня чутливості системи до різних зовнішніх і внутрішніх впливів.

Разом з тим, як свідчать теорія та практика, жодна із зазначених моделей, що представляє певні види діяльності, процеси, матеріальні субстанції, не відповідає ні очікуваним, ні практичним результатам, що апріорі на них покладалися. Зокрема, всім добре відомо, що інженерно-технічні, технологічні моделі потребують суттєвих коригувань протягом багатьох років і численних випробувань. Гуманітарні, соціальні, економічні, політичні, військові моделі взагалі можуть виявитися результатами, протилежними тим, що передбачалися суб'єктами дій, проектів, рішень. У контексті викладеного, на нашу думку, модель будь якої системи є складним, багатовимірним функціоналом зовнішніх і внутрішніх чинників, що відображає її прогнозовану практичну результативність. Урахування зазначених чинників в якості комплексного функціоналу є складною проблемою, яка потребує ґрунтовних теоретичних та прикладних досліджень, в першу чергу, щодо точності моделювання. Загальне твердження про точність свідчить, що вона має бути мінімальною, що забезпечує відображення всіх важливих особливостей системи. Вважається при цьому, що відхід від деталізації - це економія часу, ресурсів, зменшення кількості вхідних і вихідних даних і навіть зростання надійності моделі, пов'язане зі зменшен- ням її складності. З іншого боку, надто проста модель не передасть суттєвих якісних особливостей системи і може призвести до хибних висновків щодо її поведінки, а також до наступних згубних наслідків - втрат часу, значних ресурсів, занепаду тощо. Знайти межу розумної складності часто нелегко, і вона остаточно визначається, як свідчить практика, у процесі налагодження моделі на практичних зразках, так званих уточненнях і підгонках ітераційного характеру, що мають емпіричну спрямованість. Інша справа, коли мають місце теоретичні та методологічні напрацювання в різних галузях знань, що дозволяють побудувати модель системи з достатньо високим ступенем достовірності процесу, що покладено в її основу. На теперішній час, на жаль, рівень наукових знань не дозволяє реалізовувати такі підходи, але це має тільки спонукати до подальших фундаментальних і прикладних досліджень у різних галузях знань - природничих, інженерних, соціальних, економічних, гуманітарних, військових, психолого-педагогічних тощо, що, як показує дійсність, динамічно розвиваються.

У нашому дослідженні розглядається узагальнений процес трансформації систем різного походження, що ґрунтується на комплексному врахуванні впливу на систему зовнішніх і внутрішніх чинників. Цілком очевидно, що формування моделей систем, що відображають їх трансформацію на основі визначених чинників, буде мати відмінності (притаманність тим чи іншим системам видів чинників), в залежності від того, яка це система за природою - біологічна, соціальна, економічна, гуманітарна, військова тощо.

Модель системи у загальному вигляді може бути представлена функцією дії та взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників:

інноваційний трансформація система

До чинників впливу на систему можна віднести такі:

- природні: біологічні; кліматичні; метеорологічні; географічні; радіаційні; хвильові (електромагнітні, космічні, гравітаційні тощо);

- генетичні: дрейф генів; спадкоємні; видові; міжвидові;

- радіаційні: мутаційні; рекомбінаційні;

- людські: структурно-особистісні; інтелектуальні; медичні; мі- сійні; цільові; ступінь використання знань; психологічні, в т.ч. - нейронне програмування; технологічні; інструментальні; інтереси; мотиви тощо;

- рівень наукових знань (теорія і практика);

- ресурси: матеріально-технічні, фінансові; технологічні; інформаційні;

- ступінь взаємодії складових.

Чинники, у свою чергу, за дією мають зовнішню та внутрішню природу.

Зовнішні чинники: природні; генетичні, радіаційні, людські; рівень знань; ступінь взаємодії складових; ресурси. Зовнішні чинники можуть мати комплексний характер, тоді їх вплив має розглядатися як результат взаємодії сукупності впливів. У цьому випадку зовнішній вплив, окрім викладеного вище, набуває характеру, притаманного складовим внутрішнього впливу, в першу чергу, - ступеню взаємодії складових.

Внутрішні чинники: природні; генетичні; радіаційні; людські; рівень знань; ступінь взаємодії складових; ресурси.

Зовнішні та внутрішні чинники за формальними ознаками співпадають, але їх дія в трансформаційних процесах має свої особливості. Окремі чинники, зокрема, природні, радіаційні можуть мати подвійну дію. Наприклад, вплив на людський чинник, який, у свою чергу, впливає на стан системи, її стійкість, адаптивність чи дисипацію.

Зазначені чинники за своєю сутністю та дією є носіями категорій об'єктивності та суб'єктивності.

До об'єктивних чинників відносяться такі: природні; генетичні; рівень знань; ступінь взаємодії складових.

Суб'єктивні чинники: людські; ступінь володіння знаннями; ступінь використання знань; ресурси.

Багатоманітність визначених чинників зовнішнього та внутрішнього впливу на системи, їх об'єктивний і суб'єктивний характер, взаємодія на теперішньому етапі розвитку знань при застосуванні для моделювання структурованих систем, їх трансформації, переходу в іншу якість та функціональність, вочевидь, складуть надзвичайно велику наукову проблему. Але наука не стоїть на місці, про що красномовно свідчить історія та практика її розвитку. В кінцевому рахунку, і зазначена проблема поступальним чином з часом буде вирішуватись. Шлях до її вирішення лежить у площині відкриття механізмів, що спричиняють трансформацію систем, тобто найбільш оптимального відображення дії наведених вище зовнішніх та внутрішніх чинників за фізичною, соціальною чи будь-якою іншою природою математичними, функціональними, статистичними, експертними методами на основі відповідних представлених функцій і кваліметричних підходів, а також в подальшому пошуку інноваційних інструментів на основі штучного інтелекту.

Важливим суб'єктом живої природи є людина як система, зважаючи на її особистісні структурні складові та роль, яку в системних процесах і діях різного походження відіграють особистості. На що людина здатна? Який має комплексний інтелектуальний потенціал, його складові та напрями реалізації? Яка цілеспрямованість, лідерські та вольові якості людини? Чи володіє людина системним, критичним мисленням? Чому і як змінюється в процесі розвитку та професійної діяльності? Як поводиться в критичних ситуаціях? Що таке моральність і послідовність дій людини? Як апріорі уникнути помилкових призначень і ризиків, що нерідко при цьому призводять до жахливих наслідків? Такі і множина інших питань часто виникають апостеріорно, тобто після набуття певного досвіду (в нашому випадку - негативного). Як запобігти негативним наслідкам в діяльності людини? Жодні підходи щодо діагностування якостей лю- дини за допомогою психологічних тестів, психофізіологічної апаратури, набутої освіти, проходження трудової діяльності, примарних успіхів, лобістських рекомендацій тощо не відзначаються ефективністю, про що яскраво свідчить численна національна та світова практика, що, здебільшого, свідчить про використання процедури проб і помилок.

Відповіді на поставлені питання щодо людини, на нашу думку, знаходяться в площині теорії трансформації систем, зокрема, як окремого суб'єкта зазначеної теорії - людини як біологічної системи. Дієвими інструментами в цьому мають стати зовнішні та внутрішні чинники епігенетики, синтетичної теорії еволюції, квантової психології, нової духовної парадигми розвитку людини та інші механізми, як складові загальної теорії трансформації систем, тобто інструментальні дослідження людини на клітинно-молекулярно-атомному рівні за допомогою штучного інтелекту, здатного «читати» думки, помисли, напрями дій людей в реальному просторі і часі. А на теперішньому етапі розвитку науки можемо лише констатувати, що людський чинник, акумулюючи зовнішні та внутрішні впливи, стає суттєвим фактором у трансформаційних процесах, що відбуваються в різних сферах діяльності людства, тому має бути максимально відкритим, об'єктивізованим і контрольованим з ознаками відповідальності як органами влади, так і громадським середовищем.

Практично вичерпний перелік зовнішніх і внутрішніх чинників впливу на систему, їх об'єктивний і суб'єктивний характер дозволяють дійти висновку, що трансформаційні процеси притаманні як відкритим, так і закритим системам будь-якого походження.

На основі викладеного вище представляється можливим сформулювати загальний закон трансформації систем, який об'єктивно враховує всі існуючі теорії і концепції щодо трансформації, самоорганізації та модернізації систем, тобто кількісних, якісних і функціональних змін, що відбуваються з ними.

Системи чи комплексні структуровані утворення будь-якого походження трансформуються (змінюються) за сутністю та функціональністю внаслідок виникнення стану турбулентності під впливом дії та взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників (природні, генетичні, радіаційні, людські, знанневі, ресурсні, ступінь взаємодії складових тощо), які є носіями категорій об'єктивності та суб'єктивності.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Світ живої та неживої природи органічного чи неорганічного, політичного, соціально-економічного, технічного, гуманітарного, військового та іншого походження являє собою певним чином структуровані утворення, тобто системи. Перебіг глобалістичних, історичних подій, наукові дослідження свідчать, що розвиток та функціонування зазначених систем відзначаєься різними позитивними та негативними результатами, тобто системні утворення з часом змінюються (трансформуються), функціонуючи в оточуючих середовищах під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в системах, досліджуються, переважно, шляхом побудови узагальнених моделей (математичних, функціональних, ієрархічних, статистичних, комбінованих тощо), що відображають всі чинники, зв'язки, взаємозв'язки реальної ситуації, які можуть проявитися у процесі здійснення змін, визначеного чи прийнятого рішення. Механізми змін, що при цьому відбуваються в системах, не знайшли глибокого наукового висвітлення, особливо в частині методології, закономірностей, принципів і продовжують залишатися проблемними та актуальними для науковців і в умовах теперішнього часу.

Розвиток теорії трансформації систем створює можливості розроблення універсального наукового підходу та відповідного апарату (інструментарію) для моделювання, аналізу та оцінки ступеню трансформації систем будь якого походження, визначення їх стійкості, запобігання хаосу, дисипації та відповідних коригувальних дій, в залежності від місії і цілей, дій, які при цьому переслідуються та здійснюються або мають місце. Шлях до вирішення зазначеної проблеми лежить в таких напрямах: 1) у площині найбільш оптимального відображення дії наведених вище зовнішніх та внутрішніх чинників за фізичною, соціальною чи будь-якою іншою природою математичними, функціональними, статистичними, експертними методами на основі відповідних представлених функцій і кваліметричних підходів; 2) у сфері наукових інструментальних досліджень людини (як системи) на клітинно-молекулярно-атомному рівні за допомогою штучного інтелекту, здатного «читати» думки, помисли, напрями дій людей в реальному просторі і часі. Зазначені напрями мають стати предметом подальших теоретичних і прикладних досліджень.

Література

1. Богданов А.А. Тектология: всеобщая организационная наука. Издание третье, заново переработанное и дополненное // Электронная публикация: Центр гуманитарных технологий. 2013. URL: https://gtmarket.ru/library/ basis/5909/5910

2. Воронцова Н.Н. Синтетическая теория эволюции: её источники, основные постулаты и нерешенные проблемы // Журн. Всесоюзного. хим. общества им. Д.И. Менделеева. 1980. Т. 25. № 3. С. 293-312.

3. Гегель Г.В. Соч.: В 14 т. М.: Соцэкгиз, 1932. Т. 9. 440 с.

4. Гальчинський А.С. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи: Методологічні аспекти. К.: Либідь, 2006. 312 с.

5. ДСТУ ISO 9000:2015 (ISO 9000:2015, IDT). Системи управління якістю. Основні положення та словник термінів. Київ: ДП «УкрНДНЦ», 2016. 45 с.

6. Журавльов О.В. Сучасні підходи щодо дослідження трансформацій економічних систем // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 122. Частина II (у двох частинах). К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. 2014. С. 116-122.

7. Кант И. Соч.: В 6 т. М.: Мысль, 1964. Т. 3. 799 с.

8. Кремень В.Г., Ільїн В.В. Синергетика в освіті: контекст людиноцентриз- му: [монографія]. К.: Педагогічна думка, 2012. 368 с.

9. Крутов В.В. Возвращение к себе. Основы развития сознания и управления мышлением. Киев: Генеза, 2014. 400 с.

10. Лутай В.С. Синергетична парадигма як філософсько-методологічна основа формування світоглядів XXI століття / / Філософія освіти XXI століття: проблеми і перспективи. Методологічний семінар: 36. наук. пр. /За ред. В.П. Андрущенка. К.: Знання, 2000. Вип. 3. С. 99-103.

11. Маркс К. и Энгельс Ф. Соч.: В 30-ти томах, 2 изд. М., 1954-1961. Т.20. 826 с.

12. Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы. К.: Институт социологии НАНУ, 2001. 440 с.

13. Професійна освіта: Словник / Уклад. С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн, Н.Г. Ничкало та ін. / За ред. Н.Г. Ничкало. К.: Вища школа, 2000. 380 с.

14. Пригожин И., Стенгере И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. Пер. с англ. / Общ. ред. В.И. Аршинова, Ю.Л. Климонтовича и Ю.В. Сачкова. М.: Прогресс, 1986. 432 с.

15. Пригожин И., Стенгере И. Время, хаос, квант. М.: Прогресс, 1999. 268 с.

16. Саати Т.Л. Принятие решений. Метод анализа иерархий. Пер. с англ. М.: Радио и связь, 1993. 320 с.

17. Уилсон Р.А. Квантовая психология. Управление сознанием. Практично, остроумно, увлекательно. М.: София, 2016. 224 с.

18. Філософський енциклопедичний словник. Київ: Абрис, 2002. 742 с.

19. Хакен Г. Информация и самоорганизация: Макроскопический подход к сложным системам. М.: Мир, 1983. C. 38-50.

20. Хакен Г. Синергетика. Пер. с англ. М: Мир, 1980. 246 с.

21. Цветков В., Кресіна І., Коваленко А. Суспільна трансформація і державне управління в Україні. К., 2003. 496 с.

22. Четвериков С.С. О некоторых моментах эволюционного процесса с точки зрения современной генетики / С.С. Четвериков // Классики современной генетики. М., 1968.

23. Юдин Э.Г. Системный подход и принцип деятельности. М.: Наука, 1978. 391 с.

24. Bertalanffy L. (1950). An outline of general system theory. / Brit. J. Phil. Sci., vol. 1, № 2.

25. Leading health system transformation to the next level. Expert meeting

Durham, United Kingdom (2017). URL: https://www.euro.who.int/ data/

assets/pdf_file/0008/369971/Leading-health-systems-transformation-to-the- next-level-report-eng.pdf.

26. Jennifer Clawson, Josh Kellar, and Stefan Larsson (2020). Learning from COVID-19 to Transform Global Health Systems URL: https://www.bcg.com/ publications/2020/learning-from-covid-transforming-health-systems

References

1. Bogdanov A.A. (2013). Tektologiya: vseobshchaya organizacionnaya nauka [Tectology: A General Organizational Science.]. Izdanie tret'e, zanovo pererabotannoe i dopolnennoe / Elektronnaya publikaciya: Centr gumanitarnyh tekhnologij. URL: https://gtmarket.ru/library/basis/5909/5910 (in Russian).