До питання про ідентичність філософської теології А. Шептицького з томістичною філософією

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДО ПИТАННЯ ПРО ІДЕНТИЧНІСТЬ ФІЛОСОФСЬКОЇ ТЕОЛОГІЇ А. ШЕПТИЦЬКОГО З ТОМІСТИЧНОЮ ФІЛОСОФІЄЮ

Валерій Стеценко

Розглянуто особливості розвитку томістичної традиції в творчій спадщині представників української греко-католицької філософської та богословської думки пер. пол. ХХ ст. Проаналізовано специфіку концептуального змісту їх рефлексії в цьому напрямку як оригінального національного феномену. Досліджено особливий внесок у розвиток української томістичної філософії філософської теології видатного релігійного мислителя ХХ ст. А. Шептицького.

Ключові слова: томізм, неотомізм, українська томістична філософія, А. Шептицький, ідентичність.

The question of identity of a. sheptytskyy's philosophical theology with thomistic philosophy

Valerii Stetsenko

The article considers the peculiarities of the development of Thomistic tradition in the creative legacy of representatives of Ukrainian Greek Catholic philosophical and theological thought of the first half of the 20^th c. Specific features of the conceptual contents of their speculations in this respect as an original national phenomenon have been considered. The autfor investigates the special contribution in the development of Ukrainian Thomistic philosophy philosophical Theology of outstanding religious thinker of the 20^th c. A. Sheptytskiy.

Key words: Thomism, Neo-Thomism, Ukrainian Thomistic Philosophy, A. Sheptytskiy, identity.

шептицький томістичний філософія

Надзвичайно цікавим самобутнім явищем української релігійної філософії ХХ ст. виступає філософська теологія, репрезентована греко-католицькими богословами і філософами у пер. пол. ХХ ст. У цей час найбільш авторитетною і знаковою постаттю УГКЦ, її богослов'я та філософської теології стає очільник українських греко-католиків, митрополит Андрей Шептицький (1865-1944 рр.), який відрізнявся не лише особистою харизмою, плідною працею в розбудові Церкви, активною громадсько-політичною діяльністю, а й своїм особливо великим внеском у розвиток української богословської науки та релігійної філософії [7; 8; 14; 15; 19]. Тому цілком логічно, що з поміж інших представників греко-католицької релігійної філософії пер. пол. ХХ ст. творчість саме цього українського релігійного мислителя вимагає особливо ретельного аналізу.

Зокрема, з величезної за обсягом й надзвичайно різноманітної за змістом теологічної спадщини митрополита А. Шептицького вирізняються своїми цікавими релігійно-філософськими ідеями його аскетично-моральні та морально-пасторальні твори, що стали вагомим здобутком української богословсько-філософської думки [26; 27]. Це значною мірою стосується й багатьох інших богословсько-філософських ідей, сформульованих Митрополитом у своїх працях, які вийшли окремими публікаціями або у великій кількості пастирських послань та листів, зібраних у численних збірках його творів [21; 22; 23; 24; 25; 28].

Вивчення богословської й релігійно-філософської спадщини А. Шептицького вже знайшло, певною мірою, своє місце в науковій літературі [1; 2; 5; 9; 10; 11]. Однак, проблема дослідження творчості цього видатного українського релігійного мислителя, аналізу її богословського й релігійнофілософського змісту і надалі залишається актуальною. Зокрема, метою даної розвідки є з'ясування питання стосовно того, з яким напрямом історичного розвитку європейської філософії найбільш помітно у концептуальному відношенні прослідковується ідентичність філософування митрополита Андрея у пер. пол. ХХ ст.

З цього погляду, у дослідженні богословсько-філософської думки А. Шептицького особливу увагу, на нашу думку, привертає те, що він дотримувався характерної загалом для провідних мислителів УГКЦ того часу томістичної традиції. Як вказують деякі вітчизняні дослідники, значною мірою це викликалось обставинами еволюції тогочасної західноєвропейської богословської й філософської думки, передусім теології й філософії Римо-Католицької Церкви, з якими була тісно пов'язана богословська й філософська творчість західноукраїнських греко-католицьких мислителів. Зокрема, відомо як негативно сприйняла офіційна богословська наука (томізм) РКЦ появу на поч. ХХ ст. такої модерністської філософської течії, як аналітична філософія (неопозитивізм), а особливо - виникнення спочатку у середовищі католицьких (під впливом неотомізму), а згодом і протестантських (під впливом екзистенціалізму) теологів релігійного (богословського) модернізму. У свою чергу, боротьба з філософським та богословським раціоналізмом (неопозитивізму та релігійного модернізму в католицизмі), а почасти - і з деякими тенденціями в неотомізмі, відродила схоластичну течію в католицькій теології і томізм знову зайняв провідне місце у богословській науці РКЦ [13, с.165]. Зрозуміло, що вказані обставини пожвавили інтерес і до релігійно-філософського томізму.

Що ж стосується впливу на українських греко-католицьких мислителів особливо популярної у пер. пол. ХХ ст. філософії неотомізму, то, як підкреслюється в історико-філософській та релігієзнавчій літературі, його популярність серед католицьких теологів і філософів обумовлювалась потребою звернення релігійних мислителів тієї доби до гуманізму у поєднанні з апеляцією до абсолютних цінностей, здатних об'єднати «розділений світ», надати йому цілісність і гармонію. Не дивно, що неотомізм, який поставив це собі за мету, продовжуючи водночас томістичну традицію примирення розуму і віри, поєднання науки і релігії, став у підсумку одним з найвпливовіших напрямів католицької й загалом західноєвропейської філософії пер. пол. ХХ ст. [12, с.213; 17, с.212-213].

Цілком закономірно, що і українська релігійно-філософська думка пер. пол. ХХ ст., яка була органічною складовою європейського філософського процесу, увібрала в себе ідеї неотомізму. Зустрічаємо їх і в концепціях релігійних мислителів УГКЦ. На цьому особливо наголошує у своєму дослідженні О. Ліщинська [12, с.213-220]. По-суті, її розвідка є чи не єдиною на даний час спробою узагальнюючого розгляду особливостей, ідей та головних представників досить потужної течії в богословсько-філософській думці релігійних мислителів УГКЦ, яка склалась у пер. пол. ХХ ст. під впливом томістичної традиції. Зокрема, О. Ліщинська визначає цю течію у греко-католицькій теології та філософії (філософській теології), до якої у пер. пол. XX ст. відносить А. Шептицького, Й. Сліпого, Г. Костельника, М. Конрада, а у др. пол. XX ст., окрім Й. Сліпого, - також М. Любачівського, С. Мудрого, П. Біланюка, як «український неотомізм». Як вказує дослідниця, ці українські греко-католицькі релігійні мислителі XX ст., перебуваючи під впливом арістотелівсько-томістичної філософії, висловлюють не лише співзвучні із .західноєвропейськими філософами-неотомістами погляди, але й такі оригінальні ідеї, які містять певні концептуальні особливості, що дає змогу тлумачити їхні концепції як особливий вияв неотомізму, дозволяє розглядати цей український неотомізм як оригінальний національний феномен [12, с.213-214].

Поряд з цим, незважаючи на монографічні праці А. Базилевича [1], О. Гриніва [3], І. Гриньоха [4], М. Кашуби та І. Мірчук [6], В. Ленцика [9], І. Музички [16] Ю. Тамаша [18], присвячені дослідженню творчості деяких з вищезгаданих релігійних мислителів, зокрема, і творчості А. Шептицького, проблема розвитку томістичної традиції в українській (греко-католицькій) богословській та релігійно-філософській думці пер. пол. XX ст. залишається ще малодослідженою, потребуючи більш ґрунтовного, всебічного і системного вивчення. Очевидно, що назріла потреба уточнення як того, до якого напряму філософії слід віднести цю релігійно-філософську творчість західноукраїнських богословів і філософів, так і персонального внеску у розвиток томістичної традиції такого визначного діяча УГКЦ, як А. Шептицький.

Зокрема, на наш погляд, розвиток томістичної традиції у богословсько-філософській думці цього видатного українського релігійного мислителя швидше заслуговує назви не «український неотомізм», а - «українська томістична філософія», через особливо помітний вплив на неї саме традиційної арістотелівсько-томістичної манери філософування (хоча й зустрічаються у ній і окремі ідеї неотомізму). Недаремно, зусилля прихильників «універсального українського християнства» у пер. пол. XX ст. очолив саме митрополит Андрей Шептицький, який, як і багато хто з його попередників серед предстоятелів УГКЦ, прагнув до об'єднання християнських конфесій України на основі католицької (тобто, томістичної) теології і філософії [20, с.12-14].

Незаперечним залишається те, що саме томізм і розвиток томістичної традиції, тобто арістотелівсько-томістичної манери (стилю) філософування з властивим йому концептуальним змістом (а не неотомізм як повністю оновлене й модернізоване вчення Томи Аквінського - автор), є провідним лейтмотивом у філософуванні А. Шептицького. Власне це, на нашу думку, і дає підставу більш адекватною для його філософування вважати назву «українська томістична філософія», а не «український неотомізм».

Аналіз духовної спадщини - релігійно-філософських концепцій А. Шептицького дозволяє виявити найбільш питомі риси та провідні ідеї української томістичної філософії, допомагає вичленувати низку питань, які трактуються у томістичному дусі. Серед них розроблений ще Томою Аквінським класифікаційно-підпорядковуючий метод впорядкування і розміщення окремих знань. Він знайшов свій особливий вияв в універсальності (як і у Аквіната) релігійно-філософського вчення Шептицького. Але найбільш помітною ознакою філософування цього мислителя у томістичному дусі і манері є його особлива увага до гносеології та онтології Томи, зокрема, до сформульованих ним ідеї (принципу) «гармонії віри і розуму» (науки і релігії) та кредо «філософія - служниця богослов'я» («природна теологія» - філософська теологія як пропедевтика «надприродної теології» - богослов'я), а також - до його обґрунтувань теоцентризму, доказів Бога, положень христології, філософсько-антропологічних (сутність людини і людської душі) та етичних (свобода, щастя особистості) питань, проблеми суспільства і особи тощо. Все це й об'єднується в межах розгляду головної для томізму універсальної богословсько-філософської проблеми «Бог - світ - людина».

Так, дослідники вказують на важливе значення трьох понять в універсальному богословсько-філософському вченні митрополита А. Шептицького: «Теос, космос, антропос», які об'єднують теоцентричну світонастанову - Бог як незримий центр світу з уявленнями про сотворений Ним універсум (Всесвіт) і людину як його зримий центр. Завдяки динамічному зв'язку «Теос, космос, антропос», що є серцевиною його вчення, Митрополит і з'єднує у ньому «нетварне» з «тварним»: трансцендентну, сакральну сферу з природою, Бога з людиною [10, с. 35; 12, с. 214].

Водночас дослідники звертають увагу і на доволі помітні національні особливості томістичної філософії греко-католицького мислителя. Для неї, як і загалом для української релігійної філософії, прикметним залишається домінування морально-етичних та антропологічних питань, проблеми людини у світі та суспільстві у зв'язку з особливим акцентом на національних і загальнолюдських гуманістичних цінностях [10, с. 35; 12, с. 214]. Приміром, орієнтуючись у своїй гносеології на томістич- ну традицію, Андрей Шептицький пріоритетного значення серед внутрішніх орієнтирів особистості надає розуму, знанню, мудрості, пов'язуючи їх з ознаками, притаманними українцям. У своїй праці «Божа мудрість» він особливо вказує на глибоке «поціновування мудрості» як національну прикмету й водночас найважливішу потребу українського народу [21, с.6].

Шляхом християнської інтерпретації гносеології, де головною домінантою стає віра, спрямована на пізнання єдиної (Божественної) Істини, греко-католицький мислитель наводить місток від понять розум, мудрість, наука до віри і релігії [2, с. 69-73]. Вирішується ця проблема співвідношення та зв'язку між ними цілком у томістичній манері, як гармонія віри і розуму, при зверхності першої. Ця ідея гармонії, віри і розуму (що стосується і відповідного витлумачення гармонії релігії та науки - В.С.), відзначають дослідники, є однією з провідних у творчості А. Шептицького [5, с. 64-68; 12, с. 214]. Зокрема, для Шептицького, як наголошує дослідник його творчості А. Базилевич, «ідеал науки є по ідеалі святости найвищим ідеалом людства» [1, с. 101].Так само й існуючі суперечності між релігією і наукою тлумачаться мислителем як результат непорозумінь [26, с. 168].

Таке обґрунтування гармонійного співвідношення віри і розуму (релігії і науки) забезпечує А. Шептицькому як українському послідовнику томістичної традиції й адекватне відображення онтологічної картини світу. Як і гносеологія, онтологія А. Шептицького значною мірою була викликана томістичним впливом. Зокрема, він вважав, що поза світом слід розумом шукати когось, від кого все походить, тобто першопричину, першорушія - Творця світу [28, с. 189]. Як бачимо, у цих міркуваннях Митрополита спостерігається аналогія з каузально-космологічними (каламічними) доказами існування Бога у Т. Аквінського. Згідно з уявленням українського релігійного мислителя, Бог є початком (джерелом) і причиною всього існуючого.

Визначальним для української томістичної, як і загалом для української християнської філософії, є «конечний Богоцентризм». Перебуваючи в межах такого теоцентричного світогляду, властивого для християнського віровчення, А. Шептицький відповідним чином витлумачує онтологічну картину світу. Згідно з його вченням про буття, світ є єдиною всеосяжною системою, порядком, де все влаштовано розумно і доцільно Богом-Творцем. Відтак, Бог є найдосконалішою реальністю, вершиною онтологічної структури Всесвіту. На думку А. Шептицького, звідси цілком логічно виходить, що в основі всього сущого знаходиться абсолютне божественне буття, яке породжує все багатоманіття світу [28, с. 189-190].

Християнське віровчення, на яке спирається А. Шептицький як релігійний мислитель, також органічно поєднує теоцентризм з ідеєю людинолюбства. Цей синтез, як відомо, набуває форми християнського гуманізму. Його ідеями просякнуті і філософія Т. Аквінського, і неотомістів І. Бохеньського, Ж. Марітена та інших. Таке поєднання християнського віровчення з гуманістичними вартостями є давньою традицією і в українській релігійній філософії. Звідси стає зрозумілою особлива наповненість християнським гуманізмом греко-католицької філософської теології пер. пол. XX ст., зокрема, томістичної філософії А. Шептицького. Розвиваючи томістичну традицію він, як доводить зміст його творів, прагне за допомогою гуманістичного християнського світогляду гармонізувати відносини людини зі світом, розглянути їх у контексті головної для нього богословсько-філософської проблеми «Бог - світ - людина» [21; 22; 23; 24; 25; 26; 27; 28]. Тож таке гуманістичне «звучання» богословської та релігійно-філософської думки видатного греко-католицького мислителя, безумовно, зближує його не лише з томізмом, а й з неотомізмом у контексті оновленого християнського гуманізму останнього.

Важливе місце в обґрунтуванні онтологічної картини світу А. Шептицький відводить христології, де відчутно виявляє себе томістична ідея органічної єдності, синтезу сакрального і мирського. Так, згідно універсального вчення А. Шептицького, поєднання трансцендентного і природного, Божественного і людського уособлює Ісус Христос, який, за визначенням Митрополита, є “пречудним твором теоандричним” (Боголюдиною), в чиїй особі поєднується сакральний і природний світ, з якого «з плодом людського ума лучиться плід Божого слова» [25, с. 133]. Ісус Христос-Спаситель виконує особливу місію, рятуючи людей й об'єднуючи їх своїм законом любові, огортаючи, за словами А. Шептицького, «найніжнішою, найсердечнішою, вітцівською, материнською любов'ю» [27, с. 197]. У такий спосіб низька людська природа підноситься до гідності синівства Божого. Ці міркування, підкреслюють дослідники, характеризують вчення видатного українського мислителя як глибоко гуманне [10, с. 36-37].

На думку А. Шептицького, як й інших представників томістичної філософії, завдяки Ісусу Христу та християнству людська особистість не губиться у світі й водночас не розчиняється в Абсолюті. За допомогою Христового вчення людина отримує можливість опанувати світом і собою, пізнати світ і себе, своє внутрішнє єство. Нарешті, дарована людям Богом-Отцем через свого Сина-Христа любов налагоджує гармонію між особистістю і Творцем. Як неодноразово наголошував у своїх творах А. Шептицький, любов - це першооснова життя, яка звеличує й освячує душу, скеровує у бік добра, об'єднує людей й водночас підносить особистість до трансцендентних першооснов світу [25, с. 179, 223; 26, с. 269; 28, с. 37].

Як бачимо, онтологічна картина світу у вченні А. Шептицького нагадує його ієрархічну впорядкованість у Т. Аквінського: неорганічна і органічна природа, людина і людське суспільство, царство «чистих духів» і Бог як вершина світу. Продовжуючи думку Аквіната, що кожне Боже створіння складається з пасивного начала - матерії та актуалізуючої її певної духовної форми, звідки і постає багатоманіття сотвореного Богом світу, Митрополит, як й інші українські послідовники Томи, наголошує, що саме дух є творчою причиною всього існуючого. Від духовного начала походить матерія і її закони, життя і його доцільність, людина та її розум [12, с.215].

Отже, вже у межах онтологічних міркувань А. Шептицького, як й інших українських томістів, можна прослідкувати акцент на антропологічній проблематиці. Релігійні мислителі УГКЦ значне місце у своєму філософуванні відводять осмисленню сутності людини, її природного і духовного начал. Основою їх антропології, як типово християнської, є теза про єдність духовного і матеріального, невидимого і видимого, Бога і людини. Людина, згідно цього погляду, є складною субстанцією, що містить душу і тіло. При цьому греко-католицькі мислителі відводять душі вагомішу роль, вважаючи її основою особистості. Так, А. Шептицький стверджував, що людська душа - це «промінчик з неба», у якому міститься духовне життя особистості [25, с.88].

Таким чином, у своїй інтерпретації християнського гуманізму А. Шептицький шукає розкриття істинної людяності через вияв у ній духовного, вічного, Божественного. Власне, у своїй концепції християнського гуманізму Митрополит особливо наголошує на тому, що людина є творінням, а отже - сином Бога, який своєю благодаттю наблизив її до вічного життя та особистого щастя, наділив високою гідністю. Так цілком у дусі християнського гуманізму Т. Аквінського, де ідея людинолюбства нерозривно пов'язана з теоцентризмом, А. Шептицький розглядає особистість крізь призму її безпосереднього зв'язку з Богом, а тому трактує її життя як святиню. Мислитель особливо підкреслює те, що людина - найдосконаліше Боже творіння. Творець наділив її безсмертну душу розумом і свободою, чим наблизив до своєї абсолютно досконалої сутності. Саме розум і свобода роблять людину віддзеркаленням безмежної Божественної досконалості [28, с.183].

Звідси, на думку дослідників, походить й характерний для української томістичної філософії засновок, що людина, наділена Творцем розумом і свободою, здатна обрати праведний шлях морального вдосконалення [12, с.215]. Тобто, й у осмисленні морально-етичних проблем А. Шептицький як послідовник томістичної традиції в УГКЦ також тяжіє до їх арістотелівсько-томістичного витлумачення з домінуючою орієнтацією на розум і мудрість, даровані людині її Творцем [11, с.112]. У свою чергу, вічний і безмежно досконалий Абсолют (Бог), який виступає синтезуючим чинником віри, розуму і моралі, як саме втілення вищої Мудрості, Правди і Добра, проголошується А. Шептицьким найвищою моральною метою, до якої повинен прямувати кожний християнин [22, с.50].

У підсумку, як видається, цілком коректним буде висновок, що, розглядаючи гносеологічні, онтологічні, антропологічні та етичні проблеми, А. Шептицький, безперечно, перебував у силовому полі томістичної традиції, з характерним для неї впливом інтелектуалізму. Разом з тим, співзвучним західноєвропейському неотомізму є розвиток цим видатним українським релігійним мислителем концепції християнського гуманізму. Висловлені ним оригінальні ідеї поєднують загальнолюдський гуманістичний потенціал християнського віровчення з національними вартостями, наповнені пріоритетом особистості, наділеної розумом і свободою, гідністю синівства Божого.

Література:

1. Базилевич А. Введення в твори митрополита Андрея Шептицького. Львів: Свічадо, 1993. 236 с.

2. Бліхар В.С. Філософсько-богословський аспект пізнання у творчій спадщині Андрея Шептицького. Історія релігій в Україні: [наук. щорічник. 2007рік]. Львів: Логос, 2007. Кн. ІІ. С. 68-74.

3. Гринів О.І. Йосиф Сліпий як історик, філософ, педагог. Львів: Місіонер, 1994. 160 с.

4. Гриньох І. Введення до творів Кардинала Йосифа, Верховного Архієпископа. Львів: Сучасність, 1988. 205 с.

5. Дарморіз О. Питання співвідношення віри і розуму в богословсько-філософській концепції митрополита Андрея Шептицького. Історія релігій в Україні: [наук. щорічник. 2009 рік]. Львів: Логос, 2009. Кн. ІІ. С. 64-68.

6. Кашуба М., Мірчук І. Гавриїл Костельник: філософські погляди. Дрогобич: Вимір, 2002. 140 с.

7. Красівський О. За Українську державу і Церкву. Громадська та суспільно-політична діяльність Митрополита Андрея Шептицького в 1918-1923 рр. Львів: Свічадо, 1995. 86 с.

8. Лаба В. Митрополит Андрей Шептицький. Його життя і заслуги. Люблін: Свічадо, 1990. 62 с.

9. Ленцик В. Визначні постаті Української Церкви: митрополит А. Шептицький і патріарх Й. Сліпий. Львів: Свічадо, 2001. 608 с.

10. Ліщинська О. Концепція християнського гуманізму в релігійній філософії А. Шептицького. Релігієзнав- чі студії. Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007. Вип. 2. С. 32-40.

11. Ліщинська О. Моральна концепція Андрея Шептицького. Історія релігій в Україні: [тези повідомлень VIIміжнародного круглого столу (Львів, 12-14 травня 1997року). Львів: Логос, 1997. С. 112-113.

12. Ліщинська О. Український неотомізм: особливості, ідеї, представники. Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. 2001. Вип. 3. С. 213-220.

13. Макух У. Журнал «Богословія» в українській богословській думці ХХ століття. Історія релігій в Україні: [наук. щорічник, 2007рік]. Львів: Логос, 2007. Кн. ІІ. С.165-173.

14. Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність: [документи і матеріали (1899-1944)]: в 3 т. Львів: Свічадо, 1995. Т.1. Церква і церковна єдність. ХХХІІ, 521 с.

15. Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність: [документи і матеріали (1899-1944)]: в 3 т. Львів: Свічадо, 1999. Т.ІІ. Кн. 2. Церква і суспільне питання. 986 с.

16. Музичка І. Початки української богословської науки в двадцятому століттю і Блаженніший Патріярх Йосиф. Рим, 1978. 198 с.

17. Релігієзнавчий словник. [за ред. проф. А. Колодного і Б. Лобовика]. К.: Четверта хвиля, 1996. 392 с.

18. Тамаш Ю. Гавриїл Костельник медзи доктрину и природу. Нови Сад, 1986. 351 с.

19. Цегельський Л. Митрополит Андрій Шептицький. Короткий життєпис і огляд церковно-народної діяльності. Львів: Вид-во Отців Василіан “Місіонер”, 1995. 77 с.

20. Чубатий М. Митрополит Андрей та його ідея католицької України // Патріархат. 2007. № 3. С. 12-14.

21. Шептицький А. Божа мудрість. Львів: Бібльос, 1932. 123 с.

22. Шептицький А. Божа сійба. Жовква: Печатня оо. Василіян, 1913. 133 с.

23. Шептицький А. Пастирські послання 1899-1914 рр. Львів: Артос, 2007. Т. 1. L+1014 с.

24. Шептицький А. Пастирські послання 1918-1939 рр. Львів: Артос, 2009. Т. 2. ХІІ+1248 с.

25. Шептицький А. Письма-послання (1939-1944). Львів: Фонд духовного відродження ім. Митрополита Шептицького, 1991. 454 с.

26. Шептицький А. Твори (аскетично-моральні). Львів: Свічадо, 1994. 493 с.

27. Шептицький А. Твори (морально-пасторальні). Львів: Свічадо, 1993. 547 с.

28. Шептицький А. Твори: пастирські послання до духовенства й вірних Станиславівської єпархії (18991904). Львів: Бібльос, 1935. 252 с.

Размещено на Allbest.ru