Д. Чижевський та Г.-Г. Гадамер: до проблеми інтеграції філософських традицій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Д. Чижевський та Г.-Г. Гадамер: до проблеми інтеграції філософських традицій

У статті охарактеризовано шляхи рецепції та особливості інтерпретації основних положень герменевтичної філософії Г.-Г. Гадамера у вченні визначного українського мислителя Д. Чижевського з огляду на сьогоденний національний філософський контекст. Аргументовано, що інтеграція окремих герменевтичних ідей у вчення мислителя є одним із прикладів функціонування національної філософської традиції як динамічної, самореферентної, відкритої системи. Виокремлено і проаналізовано основні герменевтично інспіровані аспекти вчення Д. Чижевського, як-от: розгляд питань інтерпретації культурного і художнього тексту; його розуміння шляхом осягнення «духу часу»; осмислення інтерпретації як нової актуалізації і прирощення текстуальних смислів; створення герменевтичних моделей стилістичної ідентифікації, зокрема українського бароко; увага до особистості інтерпретатора; застосування принципів герменевтичного кола; утвердження зв'язку філософії і мови.

Ключові слова: герменевтична концепція Г.-Г. Гадамера, герменевтичні аспекти вчення Д. Чижевського, інтерпретація, розуміння, герменевтичне коло.

Eduard Hnatyuk

D. CHYZHEVSKY AND H.-G. GADAMER: THE PROBLEM OF INTEGRATION OF THE PHILOSOPHICAL TRADITIONS

The article describes the ways of reception and features of interpretation of the main provisions of hermeneutic philosophy H.-G. Gadamer in the teachings of the prominent Ukrainian thinker D. Chyzhevsky in view of today's national philosophical context. It is argued that the integration of individual hermeneutic ideas into the teachings of the thinker is one example of the functioning of the national philosophical tradition as a dynamic, self-referential, open system. The main hermeneutically inspired aspects of D. Chyzhevsky's teaching are singled out and analyzed.

It is proved that the hermeneutic «marker» of the Ukrainian thinker's search is the consideration of the interpretation of cultural and artistic text, its understanding by comprehending the «spirit of the time». It is emphasized that the assertion of D. Chizhevsky's hermeneutic conception is related to the statement that each of his new readings and interpretations actualizes its content in a new way and leads to "increment" of meanings and new creation of meanings. It is noted that an important hermeneutic echo in the teachings of the philosopher is the creation of hermeneutic models of stylistic identification, in particular the Ukrainian Baroque. It is emphasized that the hermeneutic inspiration of D. Chyzhevsky's work is indicated by the attention to the personality of the interpreter and the delegation to him of the authority to «add» textual meanings. Emphasis is placed on D. Chizhevsky's fruitful use of the principles of the hermeneutic circle. It was found out that D. Chizhevsky's judgments about the connection between philosophy and language and the availability of the text for interpretation are connected with the reception and creative comprehension of hermeneutic ideas.

Key words: hermeneutic concept of H.-G. Gadamer, hermeneutic aspects of the teachings of D. Chizhevsky, interpretation, understanding, hermeneutic circle.

Вступ

Постановка проблеми. Національні філософські школи є самореферентними, здатними до саморозвитку складноорганізованими системами, відкритими до інтеграції інокультурних філософських традицій та їх закорінення в автентичний ментальний ґрунт. Оригінально осмислені в структурованому, «інформаційно» щільному інтелектуальному філософському полі рецептовані елементи філософських систем набувають нової контекстуалізації, розкривають вихідні і нові аспекти своїх змістів і каталізують інтелектуальний процес.

Першочергового значення останнє набуває у періоди «інституційної відкритості», в які вільна територіальна міграція, інформаційна відкритість, формування спільного інтелектуального поля зумовлюють плідне зростання ідей.

Не випадково, з огляду на сьогоденну інтеграцію України у світове інформаційне поле, інтерес викликають відтинки національної інтелектуальної історії, неповторний облік яких формував культурний діалог.

Одним із важливих аспектів останнього є рецепція та оригінальна інтерпретація філософських ідей, зокрема герменевтичних, у вченні визначного українського мислителя Дмитра Чижевського, що засвідчує не лише національну культурну відкритість, а й дозрілість, структурованість національної філософської школи, її здатність до сприйняття.

Аналіз останніх досліджень. У сучасному світовому та українському філософських дискурсах у різних концептуальних площинах висвітлено різноманітні аспекти герменевтичної теорії Г.-Г. Гадамера. Так, засадничі проблеми раннього гадамерівського вчення проаналізовано у класичній праці К.-О. Апеля [14]. Окремі положення концепції Г.-Г. Гадамера охарактеризовано К. Докхорном [16] та І.М. Фехером [17; 18].

Інтерпретації положень етапної праці німецього мислителя «Істина і метод» присвячено розвідки Р. Бернасконі, Р. Дж. Досталя, Е. Макінтайра, П.С. Сміта.

Чимало наукових праць присвячено естетичним аспектам теорії Г.-Г. Гадамера (О. Бекер [15], Ж. Гронден [19-21], Ю.В. Перова [8], І. Фехер [17;18], Г.-Р. Яусс [22]).

На другу половину 1990-х - початок 2000-х рр. припадає осмислення доробку Г.-Г. Гадамера у низці фундаментальних монографічних робіт. Так, у розвідці Ж. Грондена «Вступ до філософії Гадамера» [21] охарактеризовано основні структурні частини вчення німецького філософа і здійснено їх критичний аналіз. На дисертаційному рівні засадничі положення гадамерівської теорії розглянуто Х. Гафаровим [1], О. Косолаповою, Н. Лопхановою [5], І. Філімоновою, О. Фоміною. Становлення та еволюцію концепції Г.-Г. Гадамера та осмисленням ним традиції досліджено В.С. Малаховим [6; 7].

Компаративістський розгляд вчення Г.-Г. Гадамера містять праці Ж. Грондена, Р.Е. Пальмера, Е.К. Тісельтона, Г. Фігаля, Е.Д. Хірша, М. Хофера, Дж. ді Ченсо.

Водночас, герменевтична теорія Г.-Г. Гадамера у її віддзеркаленнях в українській філософській думці, в аспекті породжуваних нею нових філософських смислів, потребує подальшого наукового вивчення.

Мета статті - охарактеризувати шляхи рецепції та особливості інтерпретації основних положень герменевтичної філософії Г.-Г. Гадамера у вченні визначного українського мислителя Д. Чижевського з огляду на сьогоденний національний філософський контекст.

Основні результати дослідження

Вчення Дмитра Чижевського (1894-1977) демонструє початки герменевтичного дискурсу в українській філософській традиції та його плідний розвиток на перехресті філософських підходів й ідей.

Звернення Д. Чижевського до герменевтичного досвіду спонукали безпосередні комунікативні контакти з Г.-Г. Гадамером за часів перебування у Гейдельберзі та Фрайбурзі, куди український мислитель потрапив після еміграції з охопленої революцією батьківщини влітку 1921 року. Так, за свідченням Г.-Г. Гадамера, Д. Чижевський дійсно був його давнім другом з часів Фрайбурга [9]. У травні 2001 року, менш ніж за рік до смерті, в інтерв'ю журналу «Ї» Г.-Г. Гадамер так згадував про свого товариша: «З Дмитром Чижевським я познайомився на початку 20-х років минулого століття у Фрайбурзі, де ми слухали лекції Гуссерля, Гайдеґґера та ще кількох відомих тогочасних німецьких філософів <...>. Від самого початку нашого знайомства, яке згодом переросло у справжню дружбу, я відразу побачив, наскільки багатогранно обдарованим і наполегливим є цей чоловік. Володіючи неабиякими організаторськими здібностями, він умів згуртовувати довкола себе людей, які прагнули почерпнути в нього знання. З року в рік наші стосунки міцнішали й не переривалися навіть тоді, коли Чижевський кілька років працював у Гарвардському університеті. Але відчуваючи, що моєму українському колезі ведеться там не так, як йому того хотілося б, я запропонував Чижевському повернутися до Німеччини, і він погодився. Приїхавши до Гейдельберга, Чижевський поселився неподалік від філософського факультету. Часто я приходив до нього в гості <.>. Нашу дружбу, яка тривала понад півстоліття, обірвала смерть Чижевського» [2].

Також варто зауважити, що і Г.-Г. Гадамер, і Д. Чижевський були учасниками дослідницької групи «Поетика і герменевтика» - грандіозного міждисциплінарного дослідницького проекту, який на три десятиліття об'єднав теологів, філософів і науковців-гуманітаріїв, переважно німецьких, довкола теоретичних, методологічних та емпіричних проблем інтерпретації фактів культури та мистецтва. Його особливістю стало поєднання лінгвістичного і літературознавчого структурного вивчення тексту та інтертектуальності з філософською інтерпретацією смислу, умов його створення і сприйняття.

Ініціаторами проекту були філософ Г. Блюменберг, філолог-германіст К. Хезельхаус і філолог-романіст Г.-Р. Яусс з Гессенського університету, до яких згодом приєднався філолог-англіст В. Ізер. Вони звернулися до представників гуманітарних факультетів університетів Німеччини з пропозицією створення робочої групи з теоретико-методологічних проблем досліджень культури. Перше її зібрання відбулося 17-19 червня 1963 року в Гессені. З часом її платформою стали Центр міждисциплінарних досліджень університету в Білефельді, Константський університет та деякі інші. З 1963 по 1994 рік група організувала десятки колоквіумів і випустила 17 тематичних збірників, присвячених дискутивним питанням сучасних гуманітарних наук. герменевтичний філософія гадамер

Показово, що саме Г.-Г. Гадамер консолідував у межах проекту більш молодих філософів, серед яких був і Юрген Габермас, а ідеї його філософської герменевтики слугували якщо не фундаментом для теоретичних і методологічних шукань учасників групи, то однією із головних відправних точок, яка визначила весь подальший дослідницький шлях.

З огляду на безпосередню дружню комунікацію Д. Чижевського і Г.-Г. Гадамера та їхню участь у спільних дослідницьких програмах не видається випадковим віддзеркалення позицій українського філософа у низці герменевтичних ідей. Так, саме Д. Чижевський вказав німецькому колезі на взаємозв'язок творчості М. Гоголя з фольклорною традицією, редукування якого при перекладі призводить до збіднення змісту твору. Також український мислитель звернув увагу Г.-Г. Гадамера на відмінності у прочитанні творів Ф. Достоєвського в оригіналі і в перекладах німецькою мовою, що певною мірою відобразилось у гадамерівських міркуваннях про інтерпретації чужомовного тексту.

У свою чергу, для розуміння інтерпретації Д. Чижевським ідей Г.-Г. Гадамера посутніми є їхня рецепція у часі становлення і розвитку, як актуального філософського наробку, та інтеграція у поліфонічний континуум власного вчення.

Одним із важливих аспектів спадку українського філософа, інспірованих герменевтичною концепцією, є питання інтерпретації культурного і художнього тексту. Так, Д. Чижевський стверджує, що «навколо творів класиків нагромадилися гори забобонів. Щоб звільнитися від них, потрібно читати твори як щось цілком нове, невідоме, ніколи не читане. Втім, у цьому, можливо, полягає провідний принцип правильного сприйняття художніх творів - не тільки словесних - узагалі: ставитися до художнього твору як “нова людина”, як наново народжений глядач і слухач. Варто духовно “знову народитися»” щоб отримати право й можливість доступу до скарбниці мистецтва» [13, с. 402]. У цьому пасажі, як відзначає С. Квіт, знаходимо не лише заклик до наукової пильності, а й вказівку на феноменологічну редукцію, яка змушує зосередитися на сутності твору, знехтувавши домінуючою риторикою та власними преференціями.

Також Чижевський підкреслює, що «розкриття ідейного змісту твору звемо “інтерпретацією” або “вищою інтерпретацією” твору, бо “інтерпретацією” звуть іноді опис тих формальних та змістовних елементів твору, що про них ми говорили вище. Тільки з'ясувавши формальний бік і зміст твору та розкривши його ідейний зміст, ми можемо перейти до того, щоб визначити для твору та автора певне місце в історичному процесі розвитку літератури. Це є мета “синтетичного” зображення літературного розвитку. При цьому чималої ваги набуває питання про періодизацію цього розвитку» [13, с. 403].

З герменевтичною традицією у її дільтеївській та гадамерівській репрезентації теорію Д. Чижевського споріднює намагання розуміння художнього тексту шляхом осягнення «духу часу». Так, за зауваженням Д. Чижевського, «з уламків можна настільки зрозуміти “дух” минулих часів, щоб судити про літературний смак та вміння письменників тих часів» [13, с. 7]. Показовим видається намагання українського філософа поєднати реконструкцію смислового і світоглядного континуумів минулого з віднайденням нових текстуальних смислів.

Герменевтичним по суті є переконання Д. Чижевського, що кожне нове прочитання та інтерпретація тексту інакше, по-новому актуалізує його зміст та інтегрує у нові культурні контексти, що призводить до «прирощення» смислів і новостворення сенсу повідомлення.

У пізнанні історичної еволюції культурних феноменів герменевтичним елементом вчення Д. Чижевського є створення герменевтичних моделей стилістичної ідентифікації, зокрема українського бароко [4, с. 8].

Зв'язок із традицією герменевтичної філософії проявляється у Д. Чижевського при розгляді окремих філософських та літературних доробків, зокрема символіки, якою насичена творчість Сковороди [12, с. 49-52].

Гідне уваги й те, що згідно традицій романтичної герменевтики Д. Чижевський відстоює цінність особистості інтерпретатора, надає читачеві художнього твору значних смислотворчих повноважень, які уможливлюються «шляхом методу повільного читання, єдино правильного методу читання класиків» [13, с. 385]. Відзначимо, що методологія роботи із літературним текстом, яку використовував Д. Чижевський, співвідноситься із принципом герменевтичного кола. Так, філософ «спочатку виявляє та описує ті риси твору, що відносять до певної доби, домінуючих стилістичних традицій, а потім уже виокремлює риси індивідуального стилю, які, у свою чергу, лягають в основу нових традицій та хронологічних принципів» [3, с. 103]. «Д. Чижевський створює герменевтичні моделі для стилістичної ідентифікації та розуміння культурного контексту певної епохи чи національної культури, в яких працює письменник і з'являється художній твір. У такий спосіб він також створює сенс повідомлення, а не лише відтворює його» [3, с. 105].

Важлива вказівка С. Квіта на те, що історія стилів Д. Чижевського «тісно пов'язана із історією ідей, що фактично робить історію літератури та історію філософії однією спільною історією» [3, с. 109].

З рецепцією і творчим осмисленням герменевтичних ідей пов'язані твердження Д. Чижевського про зв'язок філософії і мови та доступність тексту для інтерпретації. Так, за твердженням філософа, «сутність Слова в тому й полягає, що воно підлягає тлумаченню! І тим більш багатоманітному, чим більшою мірою Слово обтяжене Думкою. Філософія загалом є суцільним тлумаченням, герменевтикою буття і традиції» [11, с. 293]. Принагідно відзначимо, що таке розуміння проблеми характерне й для Г.-Г. Гадамера, який постулював засадничість інтерпретації для існування і розгортання в бутті філософії, необхідність ставити нові питання на здавалось би відомі відповіді, піддавати сумніву усталену традицію.

Отже, можна констатувати не лише особисту близькість Чижевського до представників герменевтичної філософії, а й значну ідейну спорідненість їхніх дослідницьких настанов. Наведені міркування та розгляд у працях Д. Чижевського засадничих питань герменевтики дозволяє констатувати її оригінальний, бодай й фрагментарний, розвиток в українській філософсько-естетичній традиції.

Висновки

Отже, можемо зробити висновок, що інтеграція окремих герменевтичних ідей у вчення Д. Чижевського є одним із прикладів функціонування національної філософської традиції як динамічної, самореферентної, відкритої системи.

Герменевтичним «маркером» шукань українського мислителя є розгляд питань інтерпретації культурного і художнього тексту, його розуміння шляхом осягнення «духу часу». З герменевтичною гадамерівською концепцією вчення Д. Чижевського споріднює твердження, що кожне його нове прочитання та інтерпретація по-новому актуалізує його зміст і призводить до «прирощення» смислів і новостворення сенсів. Важливим грмневтичним відлунням у вченні філософа є створення герменевтичних моделей стилістичної ідентифікації, зокрема українського бароко. На герменевтичну інспірованість творчості Д. Чижевського вказує увага до особистості інтерпретатора та делегування йому повноважень «прирощення» текстуальних смислів. Не підлягає сумніву плідне використання Д. Чижевським в аналізі літературних текстів принципів герменевтичного кола.

З рецепцією і творчим осмисленням герменевтичних ідей пов'язані судження Д. Чижевського про зв'язок філософії і мови та доступність тексту для інтерпретації.

Література

1. Гафаров X. С. Философская герменевтика Г.-Г. Гадамера: становление и развитие: дис. ... д-ра филос. наук: 09.00.03. Санки-Петербург: 2003. 345 с.

2. Інтерв'ю Г.-Ґ. Ґадамера. Незалежний культурологічний часопис «Ї». URL Режим доступу: http://www.ji- magazine.lviv.ua/inform/info-ukr/gadamer.htm

3. Квіт С. М. Герменевтика стилю. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія». 2011. 143 с.

4. Квіт С. М. Герменевтична стратегія Дмитра Чижевського. МАҐІСТЕРІУМ. Вип. 39. Історико-філософські студії. С. 4-11.

5. Лопханова Н. И. Проблема понимания и интерпретации в герменевтике Г.-Г. Гадамера и в культурно-исторической теории языка JI. С. Выготского: дис. ... канд. филос. наук: 09.00.01. Москва, 2003. 125 с.

6. Малахов В. С. Герменевтика Г.-Г. Гадамера и проблемы историко-философской интерпретации текста. Идеологические и методологические проблемы буржуазных историко-философских исследований. Москва, 1985. С. 33-47.

7. Малахов В. С. Проблема традиции в философской герменевтике Г.-Г. Гадамера: автореф. дис. ... канд. филос. наук. Москва, 1986. 34 с.

8. Перов Ю. В. Герменевтика и эстетика. История эстетической мысли. В 5 Т Т 5. Москва, 1990.

9. Пріцак О., Шевченко І. Пам'яті Дмитра Чижевського (23 березня 1894 p. - 18 квітня 1977 р.). Кіровоградська універсальна наукова бібліотека ім. Дмитра Чижевського. URL. Режим доступу: http://library.kr.ua/ elmuseum/chizhevsky/pritsak.html

10. Ушкалов Л. В. Дмитро Чижевський та його книга про філософію Сковороди. Чижевський Д. Філософія Г С. Сковороди. Харків: Прапор, 2004. С. 3-22.

11. Чижевский Д. И. Гегель в России. Санкт-Петербург: Наука, 2007. 411 с.

12. Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди. Харків: Прапор, 2004. 272 с.

13. Чижевський Д. Філософські твори у 4 т. Т. 2. Київ: Смолоскип, 2005. 263 с.

14. Ареї К.-О. Regulative Ideen oder Wahrheitsgeschehen? Zu Gadamers Versuch, die Fragenach den Bedingungen der Moglichkeit gUltigen Verstehens zu beantworten. Auseinandersetzungen in Erprobung des transzendentalpragmatischen Ansatzes. Frankfurta. M., 1998. S. 569-607.

15. Becker O. Zur Fragwiirdigkeit der Transzendierung der asthetischen Dimension der Kunst II Philosophische Rundschau. 1962. № 10. S. 225-238.

16. Dockhorn K. Hans-Georg Gadamer: Wahrheit und Methode II Cottingsche Gelehrte Anzeigen. № 218, 1966. S. 169-206.

17. Feher I. M. Gadamers Destruktion der Asthetik im Zusammenhang seiner philosophischen Neubegriindung der Geisteswissenschaften II Denkwege I von D. Koch. Tubingen: Attempto, 1998. S. 25-54.

18. Feher I. M. Hermeneutik und Philologie. Verstandnis der Sachen, Verstandnis des Textes II Berliner Beitrage zur Hungarologie. Berlin/Budapest, 1999. S. 11- 25.

19. Grondin J. Einfuhrung zu Gadamer. Tubingen: Mohr Siebek, 2000.

20. Grondin J. Hans Georg Gadamer II Asthetik und Kunstphilosophie von der Antike bis zur Gegenwart inEinzeldarstellungen I J. Nida-Rumelin und M. Betzier. Stuttgart: Kroner, 1998. S. 294-302.

21. Gronden, J., Plant, К. The Philosophy of Gadamer. Montreal: McGill-Queen's University Press, 2003. 180 p.

22. Jauss К. R. Asthetische Erfahrung und literarische Hermeneutik. Frankfurta. M.: Suhrkamp, 1982.

Размещено на Allbest.ru