Мотивація як підґрунтя легітимації: антропологічний та психологічний, правовий та освітній підходи (філософська оцінка)

Размещено на http://allbest.ru

Мотивація як підґрунтя легітимації: антропологічний та психологічний, правовий та освітній підходи (філософська оцінка)

Наталья Фіалко

Мотивація є ключовим чинником залучення до освіти так само, як і до іншої справи. Адже наявність об'єктивних передумов для освіти є лише необхідною підставою для її успішності, але використання цих умов належним чином значною мірою залежить саме від адекватної мотивації учасників освітнього процесу. Тому належна мотивація є достатньою підставою для докладання зусиль щодо досягнення кращого результату. Однак, докладання зусиль також потребує їх коректного спрямування: мало чогось пристрасно бажати, треба ще робити це у спосіб, прийнятний для оточуючих і зрозумілий для них. Тому мотивація неминуче більшою чи меншою мірою пов'язана з легітимацією, тобто наданням діяльності нормативного характеру. Для кожної справи є краща для неї мотивація і належна легітимація. Мотивація стосується виявлення базових цінностей певного типу діяльності, легітимація потребує чіткого розуміння і визнання певних норм, які є загальноприйнятими у цій діяльності. На різних етапах дорослішання особистості почергово пріоритетну роль відіграють то мотивація, то легітимація її діяльності, хоча обидві вони тією чи іншою мірою наявні на всіх етапах становлення особистості. Тому хибними є як надмірне протиставлення мотивації і легітимації, так і спроби розглядати одне як частину іншого це відносно самодостатні механізми забезпечення досягнення успіху поведінки особистості. Мотивація і легітимація тісно взаємопов'язані з прийняттям особистістю на себе певних зобов'язань і відповідальності, які є основою набуття особистістю певних прав. Неуспішна мотивація і неналежна легітимація поведінки особистості є ознакою її неуспішної соціалізації, що має своїм ризиком втрату зв'язку особистості з основними соціальними інститутами суспільства передусім з державою. У разі їх успішного здійснення мотивація і легітимація виступають важливим засобом ефективного включення особистості у функціонування соціальних систем, а також в удосконалення і розвиток такого функціонування.

Ключові слова: мотивація, легітимація, освіта, філософська антропологія, психологія, філософія права, цінності, норми.

мотивація легітимація освіта

Вступ

Антропологічне і психологічне розуміння мотивації: філософська оцінка

Адже і психологія як наука, так само як і антропологія, теж вивчає насправді об'єктивні характеристики мотивації але вже її необхідні суб'єктні прояви, а не типові антропологічні характеристики. Показовою є відмінна оцінка цими науками цінностей як основи мотивації: психологія вважає ціннісні структури характеристиками системи особистості, тим, що формується на певній стадії становлення особистості [Выготский Лурия 1993], тоді як антропологія схильна вбачати у цінностях щось більш фундаментальне. Так, Макс Шелер, засновник філософської антропології, взагалі вважав цінності апріорними, тобто надісторичними, необхідними передумовами людського існування і діяння [Шелер 1994]. І психологи, і антропологи при цьому праві вони просто розглядають один і той же об'єкт під різними кутами зору: індивідуального розвитку, онтогенезу психологи і видового розвитку, філогенезу антропологи. У обох випадках цінності та зумовлена ними мотивація поведінки людини, відіграють об'єктивно дуже важливу і необхідну роль.

Мотивація під кутом зору філософії права та філософії освіти

Можливо, корінь зла криється не у обсягах прав індивіда чи прав держави, а у некоректності постановки питання про право як виняткове і незаперечне джерело мотивації? Так, у закордонних авторів зустрічаємо як обґрунтування виняткової значущості права як джерела мотивації [Frohlich 2018], так і аргументацію прямо протилежної точки зору, яка якраз акцентує увагу на тому, що саме право ще потребує легітимації у тому числі через звернення до реальної мотивації поведінки індивідів [Schwartzman 2019]. Такою мотивацією нерідко виявляється саме моральна мотивація [Rosati 2016; Sampaio da Silva 2018]. Втім, не можна стверджувати, що мотивація у праві може підмінити собою легітимацію чи поглинути її у себе це дві сфери, які суттєво перетинаються, але ніколи не збігаються повністю. Морально можна суттєво посилювати право, однак пояснити право з позицій моралі, політики, економіки чи будь-якої не-правової логіки і аргументації, а тим більше замістити право чимось іншим на практиці неможливо у принципі. Мотивація створює необхідні передумови для виникнення легітимації, а також сприяє імплементації її наслідків (передусім саме завдяки тому, що є її передумовою), однак сам зміст мотивації є специфічною невідчужуваною сферою, яка не підлягає чіткій формалізації і уніфікації, а тому й не виходить на нормативний рівень легітимації, а лише створює для неї основу.

У сфері освіти мотивація також, хоч і надзвичайно важлива, але не може бути використана як панацея від усіх проблем організації і здійснення освітнього процесу. Зокрема, сучасні дослідники чітко вказують на обмеження можливостей емоційно і ціннісно навантаженого навчання [Duncan, et al. 2021], а також на певну специфіку мотивації фахової роботи педагогічного працівника [Filgona, et al. 2020]. Особливу роль у формуванні мотивації у освіті відіграє її гуманітарна складова [Онкович та ін.. 2007; Онкович та ін. 2012]. Важливу роль відіграє формування належної мотивації і у соціальному та емоційному навчанні, однак таке формування у сучасній педагогіці не виносять навіть у назви розділів і підрозділів підручників з відповідної дисципліни [Durlak et al. 2017].

Формування мотивації справа тонка, особливо якщо вона прямо виводить на завдання посилення легітимації. Її не можна здійснювати масово, під певний шаблон, наприклад ідеологічний, як це було за тоталітарних режимів. За таких режимів формування «правильної» мотивації під час навчання було важливою складовою легітимації цих режимів: чим раніше починати і чим методичніше здійснювати ідеологічне «промивання мізків», тим ефективніше воно постачатиме лояльних режиму громадян. Зрозуміло, що така практика абсолютно неприйнятна, хоча вона більшою мірою неприхована і хоча у цьому відношенні у певному сенсі чесна. А от як бути з патріотичним вихованням у сфері освіти за демократичних режимів? Свого часу німецькі теоретики Макс Горкгаймер і Теодор Адорно вказували, що і за демократії можливі приховані тоталітарні практики [Хоркхаймер & Адорно 1997], зокрема і у сфері освіти [Адорно 2020]. Це не означає, що будь-яке патріотичне виховання є тоталітарним чи обов'язково несе у собі загрозу тоталітаризму, але це однозначно означає, що таке виховання не повинно бути зорієнтованим на вироблення певного стандарту чи нормативу патріотичної мотивації.

Яким же чином правильно підійти до патріотичного виховання? Це могло би стати найбільш яскравим і дуже важливим прикладом того, як може бути успішно створена стійка громадянська мотивація, яка при цьому буде коректною з погляду ліберальних та демократичних цінностей.

Отже, є глибинна і сутнісна взаємопов'язаність і взаємна обумовленість мотивації поведінки та її легітимації. І все ж, що є первинним, визначальним легітимація чи мотивація? Суспільні очікування від людини чи людські запити до суспільства? Вочевидь, на різних етапах становлення людини переважає поперемінно то одне, то інше. До такого припущення схиляють зокрема дослідження французького психолога Жана Піаже [Обухова & Бурменская 2001] і американського етика і теоретика освіти Лоуренса Кольберга [Kohlberg 1981]. Їхні ідеї розвивають сучасні дослідники, такі як [Babakr, Mohamedamin, & Kakamad 2019; Mathes 2021]. Ці дослідники доволі точно періодизують становлення основних когнітивних здатностей дитини, однак щодо змін когнітивної, емоційної чи психомоторної сфери дорослої людини їхні дослідження вже не мають такої чіткості і однозначності.

Якщо творчо переосмислити цей підхід, тоді можна припустити, що приблизно до 11-12 років, коли у дитини ще не сформована її власна вольова сфера, її мотивація зумовлена переважно її чуттєвими запитами, задоволеннями. У такій ситуації говорити про якесь самостійне самовизначення у цінностях ще доволі складно, тим більше про стійкі прояви патріотичної позиції, які є виявом зрілої, соціально відповідальної особистості. На цій стадії дитина знаходиться під сильним впливом зовнішніх чинників мотивації і краще, щоби це була освіта, аніж умовна «вулиця». Освіта при цьому виконує функцію легітимації, яка активно втручається і коригує природні схильності особистості. З 12 років і до здобуття соціального повноліття приблизно у 21 рік молода людина вже бере активну участь у формуванні власних мотиваційних чинників, інколи навіть взагалі розриваючи зв'язки із зовнішніми, передусім легітимаційними чинниками (так званий «юнацький максималізм». І уже у віці після 21-25 років настає стадія свідомої і раціональної легітимації власного життя через діяльну адаптацію до суспільства активне включення у функціонування основних соціальних інститутів політичних, економічних, правових. Через деякий час і це дуже індивідуально, у когось і в 30 років, у когось навіть раніше, але як правило після 40 років настає соціальна зрілість, коли особистість починає пропонувати суспільству власні уявлення щодо адекватної мотивації поведінки людини, які можуть стати основою для змін у легітимації, поширеній у певних спільнотах, до яких ця людина причетна. Ці процеси до певної міри вже аналізували сучасні українські філософи під кутом зору аналізу обґрунтованих передбачень [Boychenko, et al. 2019].

Якщо людина не почне сама здійснювати активне коригування власної мотиваційної структури, а буде лише покладатися на зовнішні легітимаційні чинники її визначення, тоді вона має усі шанси стати учасником нескінченних і абсурдних для неї процесів, які для самої неї будуть сприйматися як череда несправедливих, але невідворотних поневірянь. Подібну ситуацію у крайніх формах її вияву представляє роман Франца Кафки «Процес» [Кафка 2017]. Однак, якщо людина займеться мотиваційним само-менеджментом (тайм-менеджментом, менеджментом своїх цілей і засобів їхнього досягнення тощо), тоді вона матиме усі шанси коригувати також і власний легітимаційний порядок денний тобто зможе сама визначати, які зовнішні чинники (починаючи від окремих виконавських завдань від місця роботи, приписів від держави тощо і аж до базових соціальних норм і цінностей тощо) вона прийматиме повністю чи частково, виконуватиме одразу чи згодом. Легітимація може і повинна узгоджуватися з мотиваційною структурою особистості, але лише якщо це зріла особистість, яка здатна бути самоорганізованою.

Висновки

Посилання:

Агамбен, Дж. (2011). Homo sacer. Суверенная власть и голая жизнь /пер. с итал. Москва: Издательство «Европа».

Адорно, Т. В. (2020). Табу на покликання вчителя /пер. з нім. М. Бойченка і В. Брижніка. Філософія освіти 26(2), 168-187. https://doi.org/10.31874/2309-16062020-26-2-12

Бауман, З. (2002). Индивидуализированное общество / пер. с англ. Москва: Логос.

Бауман, З. (2013). Плинні часи. Життя в добу непевности/пер. з англ. Київ: Критика. Бек, У (2000). Общество риска: На пути к другому модерну / пер. с нем. В. Седельника и Н. Федоровой. Москва: Прогресс-Традиция.

Берлін, І. (1994). Дві концепції свободи / пер. з англ. І. Берлін. Чотири есе про свободу. Київ: Основи, 177-231.

Бойченко, М. & Руденко Ю. (2020). Джерела суверенітету держави та ідея національної ідентичності. Політологічний вісник (85), 158-173. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2020.85.158-173

Выготский, Л.С., & Лурия, А.Р. (1993). Этюды по истории поведения: Обезьяна. Примитив. Ребенок. Москва: Педагогика-Пресс.

Геґель, Ґ. В. Ф. (2004) Феноменологія духу / з нім. пер. П. Таращук. Київ: Вид-во Соломії Павличко «Основи».

Горбунова, Л. (2017) Самість у просторі лімінальності: до обгрунтування трансформативних стратегій вищої освіти. Філософія освіти. Philosophy of Education 2(21), 71-97.

Дєдяєва, І. (2003). Поняття “індивідуалізації” у філософії Мішеля Фуко. Філософські обрії (10), 1-6.

Зиммель, Г. (2014). Индивидуальный закон (К истолкованию принципа этики) / пер. с нем. Зиммель Г. Избранные работы. Київ: Ника-Центр, 11-60.

Кафка, Ф. (2019). Замок / пер. з нім. О. Логвиненко. Харків: Фоліо.

Кафка, Ф. (2017). Процес / пер. з нім. П. Таращук, Н. Сняданко. Харків: Фоліо.

Нозик, Р. (2008). Анархия, государство и утопия / пер. с англ. Б. Гинскера. Москва: ИРИСЭН.

Обухова, Л. Ф. & Бурменская, Г. В. (ред.). (2001). Жан Пиаже: теория, эксперименты, дискуссия. Москва: Гардарики.

Онкович, Г., Андрущенко, В., Бойченко М. та ін. (2007). Гуманітарна педагогічна парадигма вищої освіти: монографія. Київ: Педагогічна думка.

Онкович, Г. В., Бойченко, М. І., Демяненко, Н. М. та ін. (2012). Теоретико-методологічні засади інтеграції змісту гуманітарної освіти у вищих навчальних закладах негуманітарного профілю: монографія. Київ: Педагогічна думка.

Рогожа, М. (2009). Соціальна мораль: колізії мінімалізму. Монографія. Київ: Парапан.

Розанвалон, П. (2009). Демократична легітимність. Безсторонність, рефлексивність, наближеність / пер. з фр. Київ: КМА.

Фукуяма, Ф. (2006). Сильное государство: Управление и мировой порядок в XXI веке / пер. с англ. Москва: ACT, ХРАНИТЕЛЬ.

Хоркхаймер, М., & Адорно Т. (1997). Диалектика просвещения: Философские фрагменты / пер. с нем.. Москва-СанктПетербург : Медиум. Ювента.

Циппеліус, Р. (2000). Філософія права /пер. з нім. Київ: Тандем.

Шелер, М. (1994). Ordo amoris / пер. с нем. Шелер М. Избранные произведения. Москва: Гнозис, 339-396.

Элиас, Н. (2001). Общество индивидов / пер. с нем. Москва: Праксис.

Ясперс, К. (2012) Философия. Книга вторая. Просвеление экзистенции / пер. с нем. А.К.Судакова. Москва: Канон+.

Alkaabi, S. A. R., Alkaabi, W., & Vyver, G. (2017). Researching Student Motivation. Contemporary Issues in Education Research (CIER) 10(3), 193-202.

https://doi.org/10.19030/cier.v10i3.9985

Babakr, Z. H., Mohamedamin, P., & Kakamad, K. (2019). Piaget's Cognitive Developmental Theory: Critical Review. Education Quarterly Reviews 2(3), 517-524. https://doi.org/10.31014/aior.1993.02.03.84

Boychenko M., Yakovleva O., & Kushnir O. (2019). Normative and performative aspects of social predictions in the context of philosophy of education. Perspectives of Science and Education 38(2), 25-37. https://doi.org/10.32744/pse.2019.2.2

Dichek, N. (2018). The individualization of education in secondary school of Ukraine and pedagogical psychology (the second half of the 20 century). Education: Modern Discourses, 1, 32-41. https://doi.org/10.32405/2617-3107-2018-1-4

Duncan C., Kim, M., Baek, S., Wu, K. Y. Y., & Sankey, D. (2021). The limits of motivation theory in education and the dynamics of value-embedded learning (VEL), Educational Philosophy and Theory, 1-25, (forthcoming). https://doi.org/10.1080/00131857.20 21.1897575

Durlak, J. A., Domitrovich, C. E., Weissberg, R. P., & Gullotta, T. P. (Eds.). (2017). Handbook of social and emotional learning: Research and practice. New York-London: The Guilford Press.

Edgar, S., Carr, S.E., Connaughton, J. et al. (2019). Student motivation to learn: is self-belief the key to transition and first year performance in an undergraduate health professions program?. BMC Med Educ 19, 111. https://doi.org/10.1186/s12909-019-1539-5.

Filgona, J., Sakiyo, J., Gwany, D. M., & Okoronka, A. U. (2020). Motivation in Learning. Asian Journal of Education and Social Studies 10(4): 16-37. https://doi.org/10.9734/ ajess/2020/v10i430273.

Frohlich, J. (2018). Law as Reason for Action. In: Sellers M., Kirste S. (eds) Encyclopedia of the Philosophy of Law and Social Philosophy. Dordrecht: Springer. https://doi.org/10.1007/978-94-007-6730-0_215-1

Kohlberg, L. (1981). The Philosophy of Moral Development: Moral Stages and the Idea of Justice. San Francisco: Harper and Row.

Mathes, E. W. (2021). An evolutionary perspective on Kohlberg's theory of moral development. Curr Psychol 40, 3908-3921. https://doi.org/10.1007/s12144-01900348-0

Rosati, C. S. (2016). Moral Motivation. Stanford Encyclopedia of Philosophy. https://plato.stanford.edu/entries/moral-motivation/

Rui Sampaio da Silva, R. (2018). Moral motivation and judgment in virtue ethics. Philonsorbonne, (12), 107-123. https://doi.org/10.4000/philonsorbonne.993

Schunk, D. H., Meece, J. R., & Pintrich, P. R. (2020). Motivation in Education: Theory, Research, and Applications, 4th edition. Boston: Pearson.

Schwartzman, M. (2019). Must Laws Be Motivated by Public Reason?. Langvatn, S., et al. (Eds.). Public Reason and Courts. Cambridge University Press, 2020, Virginia Public Law and Legal Theory Research Paper No. 2019-41, https://ssrn.com/abstract=3432637

Shemshack, A., & Spector, J. M. (2020). A systematic literature review of personalized learning terms. Smart Learning Environments 7(1), 33. https://doi.org/10.1186/ s40561-020-00140-9

Steinmayr, R., Weidinger, A. F., Schwinger, M., & Spinath, B. (2019). The importance of students' motivation for their academic achievement--Replicating and extending previous findings. Frontiers in Psychology 10, 1730. https://doi.org/10.3389/ fpsyg.2019.01730

Tenenbaum, S. (2021). Duality of motivation and the guise of the good in Kant's practical philosophy. Philosophical Explorations 24(1), 75-92. https://doi.org/10.1080/13869 795.2020.1868116

Natalia Fialko.

Motivation as a basis for legitimacy: anthropological and psychological, legal and educational approaches (philosophical assessment)

Motivation is a key factor in getting involved in education, as well as in other things. After all, the existence of objective prerequisites for education is only a necessary basis for its success, but the use of these conditions properly depends to a large extent on the adequate motivation of participants in the educational process. Therefore, proper motivation is a sufficient basis for making efforts to achieve a better result. However, efforts also need to be directed correctly: there is not enough to be passionate about, something must be done in a way that is acceptable to others and understandable to them. Therefore, motivation is inevitably more or less related to legitimacy, i.e. the provision of normative activities. For each case there is the best motivation for it and proper legitimacy. Motivation refers to the identification of basic values of a certain type of activity, legitimation requires a clear understanding and recognition of certain norms that are generally accepted in this activity. At different stages of adulthood, the motivation and legitimation of its activities alternately play a priority role, although both of them are more or less present at all stages of personality development. Therefore, both the excessive opposition of motivation and legitimacy and attempts to consider one as part of the other are wrong these are relatively self-sufficient mechanisms to ensure the success of individual behavior. Motivation and legitimacy are closely linked to the individual's acceptance of certain obligations and responsibilities, which are the basis for the individual's acquisition of certain rights. Unsuccessful motivation and inappropriate legitimation of an individual's behavior is a sign of his unsuccessful socialization, which risks losing the connection of the individual with the main social institutions of society especially with the state. In the case of their successful implementation, motivation and legitimacy are an important means of effective inclusion of the individual in the functioning of social systems, as well as in the improvement and development of such functioning.

Key words: motivation, legitimation, education, philosophical anthropology, psychology, philosophy of law, values, norms.

Размещено на Allbest.ru