Синкретична єдність соціальної та екологічної відповідальності в традиційній культурі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Синкретична єдність соціальної та екологічної відповідальності в традиційній культурі

О.А. Матюхіна

Анотація

етичний традиційний культура філософський

У статті з філософсько-культурологічних позицій розглядаються особливості розуміння такої етичної категорії як відповідальність, у традиційній культурі. Підкреслюється її всеосяжний характер, синкретична єдність відповідальності соціальної та екологічної. Підкреслюється, що дослідження та використання надбань традиційної культури є необхідною умовою утвердження відповідальності як базової цінності сучасного суспільства, що передбачає концепція сталого розвитку.

Ключові слова; екологічна проблема, екологічна відповідальність, соціальна відповідальність, міфологічна свідомість, традиційна культура, календарні обряди.

Аннотация

Синкретическое единство социальной и экологической ответственности в традиционной культуре

А.А. Матюхина

Аннотация. В статье с философско-культурологических позиций рассматриваются особенности понимания такой этической категории как ответственность в традиционной культуре. Подчеркивается ее всеобъемлющий характер, синкретическое единство социальной и экологической ответственности. Подчеркивается, что исследование и использование наследия традиционной культуры является необходимым условием для утверждения ответственности как базовой ценности современного общества, что предполагает концепция устойчивого развития.

Ключевые слова: экологическая проблема, экологическая ответственность, социальная ответственность, мифологическое сознание, традиционная культура, календарные обряды.

Abstract

Introduction. The peculiarities of understanding the ethical category of «responsibility» in traditional culture from the philosophical and cultural standpoints are studied. Its all-encompassing nature and syncretic unity of social and environmental responsibility are emphasized. The aim and tasks are the relations of the norms of social and environmental responsibility in traditional culture. Therefore, the heritage of traditional culture in this direction acquires special significance in a new round of historical development. Research methods. To implement this task, a cultural-historical methodological approach and analytical and descriptive methods areused. Research results. The author notes that traditional society provided a high level of social responsibility. Social responsibility was extended to nature. Its compliance was ensured by strict adherence to time-tested norms and rules turned intotraditions. Social and environmental responsibility act as a syncretic whole in traditional culture. Folk traditions preserve it and fix it in the individual and social consciousness. It is emphasized that the study and use of traditional cultural heritage is a necessary condition for the establishment of responsibility as a basic value of modern society, which provides the concept of sustainable development. Discussion. In the late XX and early XXI centuries, the problem of environmental responsibility attracts much attention from philosophers, sociologists, culturologists, and other humanities. It is noted that the decisive role in the implementation of the problems of environmental responsibility in the scientific community was played primarily by the works of A. Schweizer, K. Mayer-Abiha, the concepts of G. Jonas, E. Levinas, E. Fromm. An important stage in the study of traditional cultural heritage in the field of ecology is the formation and development of ethnic ecology. Conclusion. The experience of theinteraction of man andsociety with nature, accumulated in the traditions of culture is able to help find solutions to the environmental problems of today.

Keywords: ecological problem, ecological responsibility, social responsibility, mythological consciousness, traditional culture, calendar rites.

Основна частина

Глобалізація світу породила нове явище - глобальні проблеми, що охоплюють усе людство. Вперше на існування цих проблем та їхню небезпеку вказали члени Римського клубу. З того часу глобальні проблеми стали об'єктом уваги не лише вчених, але й міжнародних організацій. Розроблені довгострокові програми дій боротьбі з їхнього подоланню або хоча б обмеженню їхнього впливу на розвиток людства. З кінця ХХ ст. світове співтовариство на перший план висуває проблему екологічну, яка розцінюється як найбільша загроза для людства.

У нашій попередній статті наголошувалось, що система законодавчих актів, які спрямовані на вирішення екологічної проблеми, спрацьовують лише частково. «Можна ще збільшувати і збільшувати перелік міжнародних документів, спрямованих на подолання екологічної кризи. Проте результати їхні є набагато скромнішими від очікуваних. Якщо і простежується покращання екологічної ситуації в окремих країнах та регіонах, проте загалому світі криза продовжує поглиблюватись. Хоча все ширше і ширше поле взаємовідносин людство-природа регулюється законодавчими актами як на державному, так і на міжнародному рівнях, мети вони досягають лише частково. І причина полягає не тільки в окремих недосконалостях чи проблемах реалізації законів. Для реалізації прийнятих законів, угод, концепцій необхідна зміна екологічної парадигми кожного мешканця планети Земля. Екологічно відповідальна повсякденна поведінка в сучасному світі стає необхідністю» (Матюхіна, 2021: 42).

Проте екологічна проблема виступає не ізольовано - це одна з низки тісно взаємопов'язаних глобальних проблем, які охоплюють усі сфери життя людства (Клешня, 2021). Тому на міжнародному рівні розробляються програми, спрямовані на комплексне вирішення глобальних проблем. У цьому відношенні треба відмітити прийняту на конференції в Ріо-де - Жанейро Програму стратегії сталого розвитку. Власне, в ній чітко окреслено антропо - та соціоморфний підхід до вирішення глобальних проблем. «Зокрема у Звіті Комісії ООН під керівництвом Гро Харлем Брутланд (1987 р.) під сталим розвитком розуміється такий розвиток суспільства. який задовольняє потреби нинішніх поколінь і не ставить під загрозуможливості наступних поколінь задовольнити свої потреби. Тобто сталий розвиток відносять до такої моделі людського розвитку, в раках якої використання ресурсів спрямоване не лише на задоволення людських потреб, а й на одночасне забезпечення сталості природних систем та навколишнього середовища» (Скиба, 2020: 129).

Тому екологічна відповідальність за своєю сутністю тісно пов'язана із соціальною відповідальністю, оскільки вони разом становлять синкретичну єдність. «Основним світоглядним принципом має стати принцип гармонії людини та природи, як двох відносно самостійних, таких, що розвиваються за своїми власними законами, але в той же час нерозривно пов'язаних частин однієї системи» (Москаева, 2006: 47). Усвідомлюючи екологічну загрозу, розуміємо, що екологічна відповідальність є відповідальністю соціальною, тому що порушення екології знижує рівень життя суспільства, зменшує його можливості і загрожують життю людського суспільства. Водночас, особливості соціального розвитку, відносини в суспільстві, науково-технічний прогрес чітко окреслюють способи і межі вирішення екологічних проблем. «Специфічні в кожній суспільній системі соціально-економічні відносини зумовлюють різні форми розгортання та цілі оволодіння науково - технічним прогресом, різну практичну спрямованість цього процесу» (Шоріна, 2021: 79), що проявляється і в екологічному аспекті. Стрімкий науково-технічний прогрес, ускладнення суспільного життя в інформаційному суспільстві вимагають підвищення рівня як особистої, так і суспільної ініціативності, нерозривно пов'язаною з відповідальністю. Тому природним є в сучасних умовах звернення до надбань традиційної культури. Власне, в ній представлено синкретичний зв'язок екологічної та соціальної відповідальності. Тому норми традиційної культури, що спрямовані на формування і утвердження у людини й спільноти екологічної та соціальної відповідальності як цілого, є актуальними й у наш час.

Метою дослідження є здійснення філософсько-культурологічного аналізу синкретичної єдності норм соціальної та екологічної відповідальності в традиційній культурі. Окреслюється вагомість надбань традиційної культури в цьому напрямі та їхні значення для синтезу соціальної й екологічної відповідальності на новому витку історичного розвитку.

Звернення до надбань культури минулого зумовило й необхідність використання культурно - історичного методологічного підходу, аналітико - описового методу. Також для досягнення поставленої мети використані загальнонаукові методи аналогії, аналізу та синтезу, історизму та ін.

Екологічна і соціальна відповідальність у їхній синкретичній єдності як складова етичної парадигми особистості виступають як нагальна потреба сучасності. Якщо поняття соціальної відповідальності виражає характер зв'язків, взаємин людини й суспільства, його соціальними групами, по поняття екологічної відповідальності виражає характер взаємин людини й суспільства з природою. Соціальна та екологічна відповідальність як синкретична єдність передбачають дотримання комплексу принципів, вимог, правил, які спрямовані на збереження буття кожної людини, суспільства, природи.

Необхідним стає звернення до надбань минулого, до традицій етнічних культур людства, коли ця синкретична єдність існувала й функціонувала як складова суспільного світогляду та парадигми ставлення до світу. Традиційне суспільство забезпечувало високий рівень соціальної відповідальності також стосовно природи шляхом суворого дотримання перевірених часом норм та правил, що стали традиціями. Соціальна та екологічна відповідальність виступають як синкретичне ціле в традиційній культурі. Народні традиції зберігають, закріплюють в індивідуальній та суспільній свідомості накопиченні тисячоліттями знання, визначають шанобливу й водночас турботливу поведінку людини й спільноти стосовно природи.

Традиційна культура є динамічною системою, що охоплює не тільки окремих людей і їхню спільноту загалом, але також елементи ландшафту, культурні традиції, відносини з іншими спільнотами Тому в традиційній культурі простежується цілий комплекс традицій, спрямованих на збереження природи, ландшафту, в якому існує етнос. Основою екологічного потенціалу традиційної культури виступають міфологічні вірування. В традиційній культурі, що базується на міфологічній свідомості, людство не виділяє себе з світу природи, сприймає себе як його інтегральну частину. Окрема людина сприймає себе як частину спільноти, спільнота ще не виділяє себе зі світу природи, інтуїтивно сприймає себе як частину цілого. Частиною цілісного Космосу виступає як окрема людина, так і суспільство загалом. Існує інтуїтивне світовідчуття, що дії як людини, так і соціуму спрямовані на природу, визначають його подальшу долю. Якщо вплив, дії порушують встановлені норми, порядок, то наслідки можуть бути фатальними. Тому поняття соціальної та екологічної відповідальності виступають у синкретичній єдності. «Народне бачення світу є джерелом невичерпного універсального прагнення надавати всім явищам сенс, до пошуку формули, що пояснювала би виникнення світу, людей і всього, що існує; є виразом глибокої потреби розуміння оточуючої людини реальності» (Тотіска, Тотіскі, 1975: 22).

На рівні міфологічного світогляду людина й спільнота усвідомлюють себе як частину природи, інтуїтивно відчувають нерозривний зв'язок з світом природи. В тотемістичних віруваннях віддзеркалилось, знайшло свій прояв усвідомлення глибини і нерозривності цього зв'язку, який розуміється за аналогією з відносинами в родині як зв'язок кровної спорідненості. Світ природи в міфологічній свідомості є вищим від людського, є джерелом гармонії та порядку. Тільки люди, що живуть у згоді з природою, дотримуються її ритмів, діють як її інтегральна складова, не порушуючи без потреби своїми діями її порядку, здатні встановити й підтримувати лад у суспільстві. Таке розуміння відносин людини зі світом природи збереглися в казках, які є, як писав В. Пропп, останньою стадією міфу (Пропп, 1986). Герої багатьох казок різних народів завжди з пошаною й турботою ставляться до кожної живої істоти. Їхнє ставлення до світу природи допомагають пройти складний шлях випробувань, стати мудрими володарями. Тісний зв'язок зі світом природи виступає запорукою їхньої здатності керувати суспільством, підтримувати мир і гармонію в ньому. Достатньо згадати такі казки, як українська казка «Іванко-цар звірят», німецька «Два брати», болгарська «Три брати та золоте яблуко» та багато інших. Рівновага суспільства й рівновага природи сприймаються як одне.

Події в суспільстві набували космічного виміру, що на міфологічному рівні осмислювалось як особливий, сакральний зв'язок між космічним та суспільним ладом. А. Ковалик у праці «Космологія давніх слов'ян» пише: «Складання угоди треба розуміти як створення нового порядку, тобто дії рагехсеїіепсе космогонічне у вимірі суспільному, встановлення соціального зв'язку, що розуміється як поєднання йводночас обмеження, що зобов'язує всіх вільних членів даної спільноти. Не тільки германські лексичні джерела свідчать на користь зв'язку Сварога (бога сонця та вогню слов'ян - А.М.) з присягою, відомо також. що присяга у слов'ян мала зв'язок із сонцем та вогнем» (Kowalik, 2004: 355). Дотримання чи порушення суспільних зобов'язань сприймались на міфологічному рівні безпосередньо пов'язаними з світом як Космосом. Їхнє порушення приводило до хаосу, дисгармонії, кари з боку вищих сил, а дотримання - зміцнювало лад, забезпечувало допомогу богів, у тому числі і в господарчій діяльності. В цьому проявляється інтуїтивне передчуття взаємозв'язку всіх форм буття, розуміння, що наслідки дії в будь-якій сфері поширюються на всі інші.

В культурі кожного етносу представлені норми та традиції, що визначали відносини людини й суспільства зі світом природи. Вони служили орієнтиром для реалізації нормативного способу життя - в гармонії з природою, відповідно її законів та ритмів. Як правило, вони були пов'язані з народним календарем.

«Свята ї пам'ятні дні народного календаря пов'язувались із уважними спостереженнями за явищами природи, атмосферними змінами і різними прикметами, на основі яких робилися спроби заглянути в майбутнє, дізнатися сприятливі чи несприятливі умови чекають селянина в особливо відповідальні періоди його праці: якими будуть урожай, приплід і відгодівля худоби тощо. Такі прогнозування опиралися значною мірою на віками нагромаджувані спостереження за певними характерними для даної місцевості прикметами» (Бойківщина, 1983: 220).

Багатовіковий досвід дозволяв визначити дії, що наносили шкоду навколишній природі й загрожували добробуту спільноти. Наприклад, суворо заборонялось полювання, риболовля навесні, визначались терміни випасу худоби, зміни пасовиськ тощо. На календарі базувалась система заборон, обмежень певних видів праць у певні періоди, що легітимізувалась силою традицій, звичаєвим правом. Важливе місце в системі традиційних вірувань займали календарні обряди, що сакралізували початок і кінець різних видів господарчої діяльності відповідно до ритмів природи (Дванадцять місяців, 1993)

Через календарні обряди, вироблені впродовж віків норми господарювання в даному ландшафті, принципи екологічної поведінки легітимізувались авторитетом вищих сил і набували силу закону. Кожна людина в традиційному суспільстві з раннього дитинства залучалась до участі в календарних святах та обрядах, разом з усіма членами спільноти урочисто вшановувала творчі сили природи. Це також сприяло шанобливому, відповідальному ставленню до природи (Борейко, 1998)

Відповідальне ставлення до природи передбачало й свідоме обмеження втручання в її життя, навіть тимчасове обмеження господарчої діяльності. Особливо це було притаманним етносам, що мешкали в крихких екосистемах, наприклад, напівпустелях. Підвищена господарча активність людини могла стати причиною непоправного порушення рівноваги, що несло в собі пряму загрозу для спільноти. Показовою в цьому відношенні є заборона на землеробство в традиційній монгольській культурі. Багатий екологічний зміст заборони будь-якої фізичної праці в суботу, яка закріплена в іудаїзмі, розкриває Е. Фромм у праці «Забута мова»: «Праця, як розуміється в Біблії та розвивається в Талмуді, - це не просто фізичне зусилля. Її можна визначити у такий спосіб: «робота»

- це будь-яке втручання людини, не важливо, творче або руйнівне, у світ природи, «відпочинок» - це стан миру між людиною та природою. Людина повинна залишити природу недоторканною, ніяк не змінювати її - ні творячи, ні руйнуючи, навіть найменша зміна, внесена людиною в життя природи, є порушенням суботи. Субота - це час миру між людиною та природою, праця - це будь-яке порушення рівноваги між ними» (Fromm, 1976: 47).

У такий спосіб спільнота підтримувала природню рівновагу. Методи підтримання екологічної рівноваги в традиційній культурі є досить різноманітними, від прямих заборон і табу, дотримання яких забезпечується всіма засобами впливу, які має спільнота, до внутрішніх переконань, позиції людини, які визначають її соціально-екологічну відповідальну поведінку. Також важливу роль відігравало виховання

- норми поведінки стосовно природи, прийняті в спільноті, закріплювались як імперативні. Вони були орієнтиром для людини в реалізації нормативного способу життя - в гармонії й мирі з природою, відповідно до її законів та ритмів. Тільки суспільство є інтегральною частиною слідуючи їм, людина могла забезпечити свою життєдіяльність і життєдіяльність суспільства, реалізувати свою сутність.

Навіть побіжне знайомство з народною педагогікою свідчить, що у дитини з ранніх років формувалось відповідальне ставлення до навколишнього світу. Дії, вчинки, що шкодили природі, рослинам і тваринам, птахам, розцінювались як такі, що будуть мати негативні наслідки для всієї родини чи навіть громади. На інтуїтивному рівні розумілось, що людське природного світу. Тому дії, спрямовані на світ природи, рано чи пізно відгукнуться на суспільстві. В міфах, переказах, казках описувались фатальні наслідки їхнього порушення, кари, які настигали порушника. Наприклад, у карельській народній казці «Як море стало солоним» розповідається, як жадібність, порушення міри приводить до невідворотних змін у природі (Игла, белка и рукавица, 1960: 31-35). Обов'язком кожного та спільноти загалом вважалось підтримання існуючого традиційного порядку речей в суспільстві й слідування йому в природі. «Знати своє оточення, знати, нащо воно є, зрозуміти мету, якій має служити - значило в давнину жити в освоєному світі, там, де панує порядок та лад» (Simonides, 2010: 9). Дії, що відходили від традиції, приводили або могли стати причиною порушення порядку речей, сприймались і розцінювались як соціально безвідповідальні. Відповідальність людини стосовно соціуму, стосовно природи, світу загалом сприймалась як єдине ціле. Її метою виступало завдання запобігання фатальним для спільноти наслідків. Гармонія забезпечується як підкорення частини цілому, тобто людини й спільноти природі. Синкретичне розуміння відповідальності в традиційній культурі виступає як парадигма особистої та суспільної поведінки.

В кінці ХХ - початку ХХІ століть проблема екологічної відповідальності привертає значну увагу філософів, соціологів, культурологів та представників інших гуманітарних наук «Філософи зазначають, що відповідальність - це відношення залежності людини від чогось (від іншого), що сприймається нею (ретроспективно або перспективно) як визначальна підстава для прийняття рішень і здійснення дій, прямо або побічно спрямованих на збереження іншого або сприяння йому. Об'єктом відповідальності (тобто іншим) можуть бути інші люди, у тому числі майбутні покоління, спільноти, а також тварини, навколишнє середовище, матеріальні, соціальні й духовні цінності й т.д.» (Безрукова, 2015: 25). Вирішальну роль у впроваджені проблеми екологічної відповідальності до наукового обігу відіграли перш за все праці А. Швейцера, К. Маєр-Абіха, концепції Г. Йонаса, Е. Левінаса, Е. Фромма. Аналізуючи це поняття, вчені не обмежувались вузькими екологічними рамками. Вони розглядали екологічну відповідальність як складову соціальної відповідальності, в контексті базової проблеми філософії - «людина-світ». Маєр-Абіх писав: «Сфера відповідальності тепер є настільки вагомою, що ніщо більше не може існувати тільки заради іншого: ні частина людства тільки заради якоїсь іншої частини, ні інші живі істоти тільки заради людей, ні стихія життя тільки задля живих істот» (Маєр-Абіх, 2004: 96-97). Поняття відповідальності поступово набирало всеохоплюючого характеру, включаючи в себе світ природи. Тому природним стало звернення до надбань традиційної культури. Вже в другій половині ХХ ст. стала розвиватись етнічна екологія. Велику роль в її розвитку відіграли дослідження В. Алексеєева, С. Арутюнова, В. Козлова, Н. Чебокса - рова та інших вчених. В. Борейко в праці «Екологічні традиції, повір'я, релігійні погляди слов'янських та інших народів» виділяє відповідальність як одну з провідних цінностей традиційної культури. Екологічні традиції як основа екологічно відповідальної поведінки розглядаються в працях О. Дубового, Й. Украженко. А. Єрмоленко, Ю. Осокіна, досліджуючи із соціально-філософських позицій етику відповідальності, також відмічають її особливе місце в системі моральних норм українського народу. Навіть найзагальніший аналіз літератури з даної теми показує значний інтерес до неї в науковому світі та необхідність її всебічного подальшого осмислення.

Досвід взаємодії людини, суспільства з природою, накопичений у традицій культурі, є здатним допомогти знайти вирішення екологічних проблем сучасності. Його цінність полягає в тому, що, по-перше, він пройшов випробування часом; по-друге, пропонує інший, відмінний від технократичного, спосіб вирішення цих проблем. Екологічні традиції, норми, що формувались у традиційній культурі на основі інтуїтивного усвідомлення нерозривної єдності людини й природи, зберігають свою значимість і для сучасного світу. Збагачені сучасними науковими знаннями, гуманістичними принципами, ідеями, вони здатні стати основою виховання у сучасної людини соціальної та екологічної відповідальності як інтегральної цілісності. Синтез у суспільній свідомості філософського осмислення поняття екологічної відповідальності з надбаннями культури традиційної здатний стати важливим імпульсом цивілізаційного розвитку.

У концепції сталого розвитку відповідальність виступає як ключове етичне поняття, закладена У самий зміст концепції. Відповідальність за життя як сучасного людства, так і наступних поколінь, є і відповідальністю за збереження біосфери Землі як місця і умови життя людства

Список літератури

1. Artur Kowalik Kosmologia dawnych Stowian / А. ^waNk - Krakow, Zaklad Wydawniczy «NOMOS», 2004 - 543 c.

2. Fromm Erich. The Forgotten Language: AnIntroductionto the Understanding of Dreams, Fairy Talesand Myths/ Erich Fromm // Hardcover, HenryHolt&Co.: 1976. - 263 s.

3. Joanna Tomicka, Ryszard. Tomicki. Drzewo zycja. Ludowawizia swiataicztowieka / Tomicka Joanna, Tomicki Ryszard // Warszawa, Ludowa spoldzielnia wydawnicza, 1975. - 225 с.

4. Simonides Dorota. Dla czego drzewaprzestatymowic? Ludowawizja swiata / Dorota Simonides - Opole, Wydawnictwo NOWIKS. 2010. - 168 с.

5. Безрукова О.А. Соціальна відповідальність в сучасному українському суспільстві: соціологічна концептуалізація та досвід емпіричного дослідження. Текст дисертації на правах рукопису /

О.А. Безрукова. - Київ: 2015. - [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://virtuni.education.zp.ua/info_cpu/sites/default/files/diser taciya_dodatk_bezrykova.pdf

6. Бойківщина. Історико-етнографічне дослідження. - Київ, Наукова думка, 1983 - 304 с.

7. Борейко В.Е. Экологические традиции, поверья, религиозные воззрения славянских и других народов / В.Е. Борейко - Т. 1. - М.: 1998. - 494 с.

8. Дванадцять місяців. Народний календар. Авт.-упорядник Ю.С. Коваленко. - Київ, Вид «Україна», 1993. - 154 с.

9. Игла, белка и рукавица / М. ГИДЛМП РСФСР, 1960. - 158 с.

10. Клешня Г.М. Коєволюція системи «людина-природа-суспільство» / Г.М. Клешня // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія: Збірник наукових праць. - Вип.2 (34). - К.: 2021. - С. 32-38.

11. Маєр-Абіх К.М. Повстання на захист природи. Від довкілля до спільносвіту / пер. з нім. А. Єрмоленка / К.М. Маєр - Абіх. - К.: Лібра, 2004. - 196 с.

12. Матюхіна О.А. Категорія «екологічна відповідальність» в етичному вченні католицької церкви / О.А. Матюхіна // Вісник Національного авіаційного університету. Серія.:Філософія. Культурологія: Збірник наукових праць. - Вип. 2 (34) - К.: 2021. - С. 42-46

13. Москаева О. Философские аспекты гармонизации человека и природы в условиях глобальных экологических процес сов / О. Москаева // Гуманітарний часопис, 4 - М.; 2006. - [Електроний ресурс] Режим доступу http //nbuv.gov.ua/UJPN/ gums/2006_4.7

14. Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки / В.Я. Пропп. - Л.:Изд. Ленинградского университета, 1986. - 365 с.

15. Скиба І. П. Сталий розвиток як соціокультурний розвиток / І. П. Скиба // Вісник Національного авіаційного університету. Серія.:Філософія. Культурологія: Збірник наукових праць. - Вип.1 (32) - К.: 2020. - С. 128-134.

16. Шоріна Т.Г. Поняття сучасної екології в фокусі соціально-філософського та наукового знання / Т.Г. Шоріна // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія: Збірник наукових праць - Вип.2 (34) - К.: 2021. - С. 76-78

References

1. Bezrukova, O.A. 2015. «Sotsialna vidpovidalnist v suchasnomu ukrainskomu suspilstvi: sotsiolohichna kontseptualizatsiia ta dosvid empirychnoho doslidzhennia» [Social responsibility in the modern Ukrainian society: social conceptualization and experience of empirical study]. Doctor diss., Kyiv: Instytut sotsiolohii. http://virtuni.education.zp.ua/info_cpu/sites/default/files/disertaciya_do datk_bezrykova.pdf.

2. Boltarovych, Z. Ye., A.F. Budzan, R.P. Harasymchuk, and T.O. Hontar et al. 1983. Boikivshchyna. Istoryko-etnohrafichne doslidzhennia [Boykivshchyna. Historical and ethnographic research]. Edited by Yu.H. Hoshko. Kyiv: Nauk. dumka.

3. Boreyko, V.E. 1998. Ekologicheskie traditsii, poveria, religioznye vozzreniia slavianskikh i drugikh narodov [Ecological traditions, beliefs, religious beliefs of Slavic and other peoples]. Vol. 1. Kiev: Kiev. ekologo-kulturnyytsentr.

4. Kovalenko, Yu.S. 1993. Dvanadtsiat misiatsiv. Narodnyi kalendar [Twelve months. Folk calendar].Kyiv: Ukraina.

5. Igla, belka i rukavitsa. Karelskie narodnye skazki [Needle, squirrel and mitten. Karelian folk tales]. 1960. Moscow: GIDLMP RSFSR.

6. Kleshnia, H.M. 2021. «Koievoliutsiia systemy «liudyna-pryroda - suspilstvo» [«Coevolution of the system «man-nature-society»]. Visnyk Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu. Seriia: Filosofiia. Kulturolohiia, Proceedings of the National Aviation University. Series: Philosophy. Cultural Studies 2 (34):32-38.

7. Maier-Abikh, K.M. 2004. Povstannia na zakhyst pryrody. Vid dovkillia do spilnosvitu [Uprising to protect nature. From the environment to the community]. Translated by A. Yermolenko. Kyiv: Libra.

8. Matiukhina, O.A. 2021. «Katehoriia «ekolohichna vidpovidalnist» v etychnomu vcheni katolytskoi tserkvy» [«The category of «environmental responsibility» in the ethical teachings of the Catholic Church»]. Visnyk Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu. Seriia: Filosofiia. Kulturolohiia, Proceedings of the National Aviation University. Series: Philosophy. Cultural Studies 2 (34):42-46.

9. Moskaeva, O. 2006. «Filosofskie aspekty garmonizatsii cheloveka i prirody v usloviiakh globalnykh ekologicheskikh protsessov» [«Philosophical aspects of harmonization of man and nature in the context of global ecological processes»]. Humanitarnyi chasopys, Humanitarian Journal 4. http //nbuv.gov.ua/UJPN/ gums/2006_4.7.

10. Skyba, I.P. 2020. «Stalyi rozvytok yak sotsiokulturnyi rozvytok» [«Sustainable Development as a sociocultural phenomenon»]. Visnyk Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu. Seriia: Filosofiia. Kulturolohiia, Proceedings of the National Aviation University. Series: Philosophy. Cultural Studies 1 (32):128-134.

11. Propp, V. Ia. 1986. Istoricheskie korni volshebnoy skazki [The historical roots of fairy tales], Leningrad: Leningrad.un-t.

12. Shorina, T.H. 2021. «Poniattia suchasnoi ekolohii v fokusi sotsialno-filosofskoho ta naukovoho znannia» [«The concept of modern ecology in the focus of socio-philosophical and scientific knowledge»]. Visnyk Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu. Seriia: Filosofiia. Kulturolohiia, Proceedings of the National Aviation University. Series: Philosophy. Cultural Studies 2 (34):76-78.

13. Fromm, E.1976. The Forgotten Language: An Introduction to the Understanding of Dreams, Fairy Tales and Myths. Henry Holt & Co.

14. Kowalik, A. 2004. Kosmologia dawnych Stowian [Ancient Slavic cosmology], Krakow, NOMOS.

15. Simonides, D. 2010. Dla czego drzewaprzestatymowic? Ludowawizja swiata [Why did the trees stop talking? People's vision of the world].Opole, WydawnictwoNOWlKSp.j.

16. Tomicka, J., and R. Tomicki. 1975. Drzewo zycja. Ludowa wizia swiata icztowieka [Tree of Life. People's vision of the world and man].Warszawa: Ludowa spoldzielnia wydawnicza

Размещено на Allbest.ru