Філософська антропологія у контексті інтеграційних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра політології та публічного управління

Волинського національного університету імені Лесі Українки

Філософська антропологія у контексті інтеграційних процесів

Богданець І.М., аспірант

Досліджено особливості філософської-антропологічної методології у контексті змін методологічної свідомості постмодерної науки. Розглянуто ризики методологічної гібридизації. Проаналізовано позитивні та негативні наслідки інтеграції наук. Запропоновано шляхи розв'язання проблеми інтеграційних процесів. Мета. Дослідити феномен методологічної гібридизації, окреслити коло проблем спричинених існуванням цього феномену та запропонувати способи їх вирішення. Методи. Використано аналітико-синтетичний метод, узагальнення, порівняльний та системний методи, а також принципи науковості: історизму, всебічності, суперечності, об'єктивності та конкретності. Висновки. Інтеграція філософської антропології з іншими науками є продуктивною у контексті здобуття часткових істин, однак, щоб негативних наслідків такої взаємодії синтетично створеним дисциплінам, що стануть закономірним результатом цієї інтеграції необхідно володіти власним методологічним апаратом та здійснити розширення царини науки до якої більшою мірою належить синтетично створена дисципліна теорією сутнісно спрямованими саме на філософську антропологію.

Ключові слова: філософська антропологія, наука, метод, методологія, інтеграція.

PHILOSOPHICAL ANTHROPOLOGY IN CONTEXT INTEGRATIVE PROCESSES

Bohdanets I., postgraduate of the Department of Political Science and Public Administration of Volyn National University named after Lesya Ukrainka

Peculiarities of philosophical and anthropological methodology in the context of changes in the methodological consciousness of postmodern science are studied. The risks of methodological hybridization are considered. The positive and negative consequences of the integration of sciences are analyzed. Ways to solve the problem of integration processes are proposed. Goal. To investigate the phenomenon of methodological hybridization, to outline the range of problems caused by the existence of this phenomenon, and to propose ways to solve them. Methods. The analytical-synthetic method, generalization, comparative and systematic methods, as well as the principles of scientificity: historicism, comprehensiveness, contradictions, objectivity and concreteness are used. Conclusions. The integration of philosophical anthropology with other sciences is productive in the context of obtaining partial truths, however, in order to avoid the negative consequences of such interaction for synthetically created disciplines, which will become a natural result of this integration, it is necessary to have its own methodological apparatus and expand the field of science to which the synthetically created discipline belongs to a greater extent by theory essentially aimed specifically at philosophical anthropology.

Keywords: philosophical anthropology, science, method, methodology, integration.

Сучасна наука вже тривалий час переживає зміну методологічної свідомості. Відмова від метафізики у пошуках «істинного» знання, змінила установку «ототожнення думки та речі» (мова йде про спробу осягнення сутності об'єкта дослідження) на установку узгодження «того що ми мислимо у висловлюванні з річчю». Такий підхід не долає суб'єктивність натомість дає можливість переосмислити фактаж науки та віднайти нові вектори дослідження. Водночас, внаслідок відмови від істинності висловлювань на користь відносності «культивується життя без істин, ідеалів, норм та будь-якої узвичаєності, людина опиняється беззахисною перед множинністю ймовірностей та плинністю множинностей» [9, с. 49].

Ми опиняємося у складному становищі, з однієї сторони ми «маємо недовіру і скепсис до класичних цінностей, які прийнято називати метанаративами, а з іншого - є виражена потреба в них» [12, с. 81]. Шляхом вирішення цієї дилеми наукова спільнота обрала генерування гібридних методологій, що формально породжують нове знання, а отже претендують на місце самостійних дисциплін або, принаймні, на статус міждисциплінарних напрямків у постнекласичній науковій картині світу.

Філософська антропологія є продуктом контексту пізнього модерну, результатом синтезу філософського вчення з науковими здобутками гуманітарних і природничих наук. Проєкт цього вчення ми можемо вичленити вже у науковому доробку Л. Феєрбаха, однак, точкою відліку існування філософської антропології є «антропологічний поворот», якому дали початок роботи М. Шелера, Х. Плеснера, М. Бубера, А. Гелена та інших. У праці «Положення людини у Космосі» (1928) М. Шелер обґрунтовує існування філософської антропології існуванням у свідомості людини трьох несумісних між собою кіл ідей: філософського, наукового та теологічного [13, с. 31]. Взаємодія між цими антропоцентричними системами відсутня, тому, філософська антропологія за його задумом повинна була перейняти на себе роль умовного модератора між цими системами, що буде синтезувати цілісне знання про людину.

Хоча цей напрямок є самостійним у системі філософії він активно послуговується методологією та науковими здобутками феноменології, екзистенціалізму, персоналізму, гносеології, герменевтики, онтології, культурології тощо. У пошуках «власне людського» [8, с. 54] філософська антропологія інтегрує досягнення конкретних різновидів антропології (соціальної, культурної, біологічної, медичної, педагогічної, юридичної тощо), набуває все більших міждисциплінарних зв'язків з соціальною філософією, філософією культури, філософією права, історією, біологією, психологією, культурологією, етикою, політологією, естетика, соціологією тощо [12, с. 82].

Засадами її існування є: 1) відмова від догматичного та консервативного сприйняття людини; 2) творча інтеграція здобутих знань у цілісний філософський образ людини; 3) пріоритетними є феноменологічний та екзистенційний напрями [2, с. 15].

Взаємодія різнорідних методологій споріднених антропологічним знаменником здатні пропонувати часткову істину. Ми можемо спостерігати результати такої взаємодії - біофізику, біохімію та інші, але таким колабораціям передують проведення досліджень у суміжній дисципліні з використанням відповідних методів та підходів та за умови дотримання міждисциплінарних кордонів [8, с. 32].

За Г. Хакеном природа і суспільство мають схожі принципи самоорганізації, тому допустимим є використання напряму синергетики у своїх дослідженнях. У рамках синергетики досліджуються процеси перетворення хаосу на порядок за допомогою синхронізації підсистем у нелінійних середовищах. Цей напрям враховує фактор нестабільності, феномен невизначеності, ідею самовпорядкування та широку варіативність сценаріїв розвитку подій [8, с. 32-34].

Т. Адорно у своїй «Негативній діалектиці» використовував принцип взаємодоповнення. За його допомогою він розглянув мистецтво та філософію як форми, що у діалектичному синтезі здатні давати нам доступ до часткової істини [1, с. 363].

Н. Хамітов поділяє погляди Адорно та додає, що для того, щоб осягнути людське буття як трансцендування необхідне «філософське мистецтво» (наприклад: ілюстрації, есеї тощо) [11, с. 19].

С. Вільчинська стверджує, що гуманітарні науки здійснили багато важливих відкриттів послуговуючись, на перший погляд несумісними методами: рентгеноструктурним аналізом чи, наприклад, математичним аналізом [5, с. 88].

О. Пунченко у своїй статті «Методологічні новації у сучасному науковому пізнанні» перераховує «нові методи, що є обґрунтованими сучасною методологією. До них можна віднести: метод абдукції; метод комп'ютеризації; метод ведення досліджень за принципом «case studies» (метод кейсів); метод дослідження ку- матоїдних об'єктів та інші» [9, с. 32-34].

Такий контекст створює враження інтенсивного розвитку наук від їх взаємодії, від інтеграції з мистецтвом, але разом з тим чи не є ці процеси, принаймні частково, методологічною гібридизацією? Хіба «метод кейсів» не є за своєю суттю аналізом? А «метод куматоїдних об'єктів» не є похідним від спостереження? «Метод комп'ютеризації» полягає у використанні комп'ютера у ході дослідження. Чи змінюють сутнісно, щось ці методи й чи спроможні вони розв'язати ті проблеми, які не змогли розв'язати більш класичні методи?

Окрім того, слід зазначити, що зворотною стороною інтеграції є нівелювання ролі окремих напрямів, зокрема філософської антропології. Оскільки вона виконує роль «посередника» між людинознавчими дисциплінами, що перебуває за межами науки, яка власне і послуговується її ідеями та методологіями, то цілком природною може здатися певна «оптимізація» методологічного апарату дослідження шляхом «...об'єднання, розширення або заміщення традиційних філософських дисциплін за рахунок створення нефілософських за методологією і постановкою питань теорій середнього рівня - від різних версій прикладної епістемології та межових концепцій до новітніх псевдофілософських напрямків, у яких слово «філософія» вживано безпідставно» [7, с. 10].

Ми можемо констатувати, що науки системно пов'язані, вони можуть мати спільний напрямок дослідження, але чи робить це їх «взаємопроникними»? Якщо ми згідно заперечуємо метафізику, то ми автоматично заперечуємо і «річ-у-собі» І. Канта, як таку, що не має сенсу і є лише недосяжною «ілюзією» мислення. Тобто об'єктом нашого дослідження може бути лише «річ-для-нас», тобто наше суб'єктивне. Кожен вчений є носієм суб'єктності, кожна наука володіє власними ідеями, методами та підходами й якщо ми не намагаємося ототожнити різні одиничні пізнавальні досвіди, то відповідно, не можемо ототожнити й досвіди різних наук. Науковець завжди працює у межах своєї науки і навіть у контексті взаємодії наук він шукає шляхів розв'язання проблем своєї дисципліни, просто запозичивши інший інструментарій. Можливо для більшості наук такі «запозичення» непомітні, але філософська антропологія з її високим ступенем інтеграції не тільки з іншими філософськими напрямами, а й з рештою гуманітарного знання може припинити своє існування, оскільки цілісне знання неможливе, а часткову істину надають і інші науки.

Збільшення кількості наук об'єктом яких виступає людина позаяк віддаляють нас від людини, приховують її сутність. М. Гайдеггер стверджував, що дослідження філософської антропології марні, адже, його ідеї ґрунтувалися на тезі про те, що сущому для існування необхідне буття, а буття неможливе без сущого. Тому, дуалізм сущого і буття є «Dasein» або ж «присутність» чи «екзистенція». Якщо людину вважати сущим, то вона належить буттю. Однак, людина не зможе вивчити ні власну сутність, ні сутність буття поки не знайде метод, що дозволить дослідити з'єднання буття та сущого [10, с. 294].

М. Бубер також заперечував можливість цілісного осягнення людини. Виявленню сущого передує пошук, але будь-яке відкриття, повертає нас до пошуку [4, с. 24].

Натомість О. Кульчицький слушно зауважив: «Філософія більше проявляється у теоретичних прагненнях і намаганнях, аніж у своїх висновках». Існування філософської антропології виправдане прагненням об'єднати частини у ціле. Нові ж дисципліни, що постануть внаслідок інтеграції методологій різних наук рівноправними та самостійними дисциплінами можна, вважати лише за умов створення та використання власного методологічного апарату.

Для прикладу, питання про методологію філософської антропології не вичерпується феноменологічними методами та філософсько-антропологічним аналізом. Першим, що необхідно відзначити є запитування що має конкретне спрямування на об'єкт досліджень: ««Що таке людина? (...) суворо визначений метод, по якому кожна людина - ким би вона не була - може знайти «свою» метафізичну істину» [13, с. 5].

Г. Плеснер сформулював методичний принцип філософської антропології, що розкрив О. Больнов у своїй чотирикомпонентній концепції методу: 1) принцип «відносності усіх позачасових смислових сфер людини як їхній виток в історичному обрії» (оскільки держава, мистецтво, релігія та ін. існують для задоволення людських потреб, то їх не можна вважати «в-собі-перебуваючими предметними галузями»; фактично, це повернення до відкинутої предметності); 2) антропологічна редукція (відокремлення від об'єктивних образів, людині доступне безпосереднє самоспостереження, але тільки шляхом самооб'єктивації); 3) принцип виокремлення всіх проявів людського життя та їх узагальнення: 4) принцип «картини людини» (поєднання феноменів і проявів людини; направлена на минуле, бо у теперішньому і майбутньому ми перебуваємо у розвитку) [3].

Філософська антропологія має хороші перспективи власного розвитку власної методології, якщо зможе зберегти власну автономність. Ще одним варіантом нівелювання негативних наслідків методичної наукової інтеграції є концепція Ю. Іщенка у якій йдеться про необхідність створення незалежних теорій у синтетично згенерованих дисциплінах, що сутнісно будуть орієнтовані саме на філософську антропологію, і хоча «поділ науки на наукові дисципліни порушує проблеми, які не можна вирішити в рамках окремої дисципліни. Втім, ця обставина не означає, що необхідна субстантивна інтеграція теорій. У багатьох випадках достатньо якихось певних видів периферійної інтеграції» [6, с. 234]

У підсумку ми можемо стверджувати, що інтеграція філософської антропології з іншими науками є продуктивною у контексті здобуття часткових істин, однак, щоб уникнути ризиків такої взаємодії синтетично створеним дисциплінам, що стануть закономірним результатом цієї інтеграції необхідно володіти власним методологічним апаратом та/або здійснити розширення царини науки до якої більшою мірою належить синтетично створена дисципліна теорією/теоріями сутнісно спрямованими саме на філософську антропологію.

методологічна гібридизація постмодерна наука

Список використаних джерел

1. Adorno T. (1973). Negative dialectics. New York: Herder and Herder.

2. Trajtelova J. (2016). Philosophical anthropology: selected chapters. Slovakian: Frankfurt morning.

3. Больнов О. (без дати). Філософська антропологія та її методичні принципи [онлайн]. http://www.philsci.univ.kiev.ua. [Дата звернення 21 серпня 2022]. Режим доступу: http://www.philsci. univ.kiev.ua/biblio/bolnov.htm

4. Бубер М. (1999). Два образа веры. Москва: АСТ.

5. Вільчинська С. (2019). Філософська антропологія: ризики інтеграційних процесів. Multiversum. Philosophical almanac [онлайн]. 5-6, с. 80-93. [Дата звернення 22 серпня 2022]. Режим доступу: doi: 10.35423/2078-8142.2019.5-6.06.

6. Іщенко Ю. А. (2010). Біогносис: подвійний топос життя. Житомир: Волинь.

7. Лой А., Бистрицький Є., Єрмоленко А., Бойченко М. (2017). Практична філософія: реальність і можливість. Філософська думка. 3, с. 6-23.

8. Пунченко О. П. (2014). Методологічні новації у сучасному науковому пізнанні. Гуманітарний вісник ЗДІА. 57, с. 27-37.

9. Тарнашинська, Л., (2009). Літературознавча антропологія: новий методологічний проекту дзеркалі філософських аналогій. Слово і час. 5, с. 48-61.

10. Хайдеггер М. (1993). Время и бытие. Москва: Республика.

11. Хамітов Н. В. (2018). Філософська антропологія: актуальні проблеми. від теоретичного до практичного повороту. 2-ге вид. Київ: КТН.

12. Хамітов Н. В. (2021). Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти. Visnik National noi academii nauk Ukrai ni [онлайн]. 5, с.

78-91. [Дата звернення 21 серпня 2022]. Режим доступу: doi: 10.15407/visn2021.05.081.

14. Шелер М. (1988). Положение человека в Космосе. У: Проблема человека в западной философии. Москва: Прогрес. с. 31-95.

References

1. Adorno T. (1973). Negative dialectics. New York: Herder and Herder.

2. Trajtelova J. (2016). Philosophical anthropology: selected chapters. Slovakian: Frankfurt morning.

3. Bolnov O. (bez daty). Filosofska antropolohiia ta yii metodychni pryntsypy [onlain]. http://www.phHs- ci.univ.kiev.ua. [Data zvernennia 21 serpnia 2022].

Rezhym dostupu: http://www.philsti.univ.kiev.ua/bib- lio/bolnov.htm

4. Buber M. (1999). Dva obraza verbi. Moskva:AST.

5. Vilchynska S. (2019). Filosofska antropolo- hiia: ryzyky intehratsiinykh protsesiv. Multiversum.

Philosophical almanac [onlain]. 5-6, р. 80-93. [Data zvernennia 22 serpnia 2022]. Rezhym dostupu: doi:10.35423/2078-8142.2019.5-6.06.

6. Ishchenko Yu. A. (2010). Biohnosys: podviinyi topos zhyttia. Zhytomyr: Volyn.

7. Loi A., Bystrytskyi Ye., Yermolenko A., Boichenko M., (2017). Praktychna filosofiia: realnist i mozhlyvist. Filosofska dumka. 3, р. 6-23.

8. Punchenko O. P. (2014). Metodolohichni novat- sii u suchasnomu naukovomu piznanni. Humanitarnyi visnyk ZDIA. 57, р. 27-37.

9. Tarnashynska L. (2009). Literaturoznavcha antropolohiia: novyi metodolohichnyi proektu dzerka- li filosofskykh analohii. Slovo i chas. 5, р. 48-61.

10. Khaidehher M. (1993). Vremia y bbitye. Moskva: Respublyka.

11. Khamitov N. V (2018). Filosofska antropolohiia: aktualni problemy. vid teoretychnoho do prak- tychnoho povorotu. 2-he vyd. Kyiv: KTN.

12. Khamitov N. V (2021). Filosofska antropolohiia: svitovyi ta vitchyznianyi konteksty. Visnik Nacio- nal noi academii nauk Ukrai ni [onlain]. 5, р. 78-91.

[Data zvernennia 21 serpnia 2022]. Rezhym dostupu: doi: 10.15407/visn2021.05.081.

13. Sheler M. (1988). Polozhenye cheloveka v Kosmose. U: Problema cheloveka v zapadnoi fyloso- fyy. Moskva: Prohres. s. 31-95.

Размещено на Allbest.ru