Поняття метафізики та його інтерпретація у М. Гайдеґґера

The concept of metaphysics is a problem from the beginning. The word “metaphysics” originated in the 1st century BC as a technical working term for a description of Aristotle's texts about прютц щкоооща written three centuries earlier. The concept of metaphysics established as a term in Scholasticism and, finally, acquires special importance in the philosophy of 17-18th centuries. And since the 19th century the adjective “metaphysical” is also used in the sense of “doubtful”, “unscientific” and “senseless”. This is largely the result of a misunderstanding of metaphysics, especially its classical version of the 1718th centuries. Because at the latest, starting with Christian Wolff, metaphysics is nothing but a science of the first principles of human cognition. Metaphysics is therefore the way of thinking based on the concepts of the soul and its abilities, as well as the concepts of the world and God. From this perspective, the metaphysical thinking really reaches Plato and Aristotle. However, the classical form of metaphysics originates from Descartes. A common trait of the metaphysical thinking is the interpretation of human being as animal rationale, namely being whose soul is endowed with understanding and reasoning abilities. Thus, the dissatisfaction with metaphysics that emerged in the 19th century was also the result of serious attempts to reconsider the idea of human being as animal rationale. These attempts culminated in the first half of the 20th century, and one of the most striking of them is the philosophy of Martin Heidegger. The paper first reconstructs Heidegger's analysis of the concept of metaphysics in its historical context, then analyzes Heidegger's own use of the term “metaphysics”. Finally, the paper discusses the problem of Heidegger's interpretation of metaphysics.

Keywords: metaphysics, Heidegger, cognition, entity, human being.

1. Проблемність поняття метафізики

Проблемність поняття метафізики полягає вже у його виникненні. Це поняття постало у 1 ст. до н. е. як випадкова робоча назва для комплексу текстів, написаних трьома століттями раніше. Утвердившись остаточно як термін у схоластиці, воно набуває особливої ваги у філософії XVII-XVIII ст. Притому до ХІХ ст. майже немає текстів, які називалися б метафізика. Є тексти, назви яких містять прикметник метафізичний, як, наприклад: «Disputati- ones metaphysicae» (1597) - «Метафізичні диспути» Франциско Суареса чи «Meditationes de Prima Philosophia» (1641) Рене Декарта, які в 1647 р. виходять французькою під назвою «Mйditations Mйtaphysiques » - «Метафізичні медитації». Чи не найвідомішим текстом XVIII ст. з назвою «Метафізика» - є «Metaphysica» (1739) Александера Ґотліба Баумґартена. Цей текст був таким популярним, що отримав чотири прижиттєвих та три посмертних видання, а також був підручною книгою Канта продовж його університетського викладання метафізики. І вже з ХІХ ст. поняття метафізики (чи тепер радше означення метафізичний) починає вживатися у сенсі сумнівності, ненауковості та безглуздості.

Останнє є значною мірою результатом поверхового розуміння (а здебільшого - нерозуміння) того, що таке метафізика у її класичному варіанті XVII-XVIII ст. Адже щонайпізніше починаючи з Крістіана Вольфа метафізика є не що інше, як вчення про підстави людського пізнання та загальні предикати сущого. У класичному варіанті метафізики XVIII ст. її поділяють на metaphysica generalis та metaphysica specialis. У metaphysica generalis йдеться про підстави пізнання речей (сущого) в загальному, й вона охоплює онтологію (ontologia) - науку про загальні предикати сущого (ens, res). У metaphysica specialis йдеться про підстави пізнання окремих основних видів сущого (окремих entia), й вона складається з: космології (чи загальної космології, cosmologia generalis) - науки про загальні предикати світу (mundus); психології (psychologia) - науки про загальні предикати душі (anima) та природної або ж раціональної теології (theologia naturalis чи theologia rationalis) - науки про Бога (Deus), наскільки він може бути пізнаний без віри (фактично йдеться про розгляд поняття Бога). Цей поділ приписують Крі- стіану Вольфу. Однак у самого Вольфа термінологічного розрізнення metaphysica generalis та metaphysica specialis ще немає, хоча є чіткий поділ метафізики на онтологію, емпіричну психологію, загальну космологію, раціональну психологію та природну теологію. У «Metaphysica» Баумґартена цей Вольфовий поділ набув вигляду: онтологія, космологія, психологія, природна теологія. Термінологічне ж розрізнення загальної та спеціальної метафізики, ймовірно, є узагальненим поділом метафізики кінця XVIII ст. У першому параграфі «Metaphysica» Баумґартена метафізика визначається як наука про перші принципи людського пізнання («Metaphysica est scientia primorum in humana cognitione principiorum» [1, § 1]). Це визначення можна загалом розглядати як певний підсумок уявлення про метафізику першої половини XVIII ст. Метафізика у її класичному розумінні є не що інше, як доказове знання про підстави (чи перші принципи) людського пізнання. Властивою ознакою метафізики є спосіб думання, в основі якого лежать поняття душі та її спроможностей, а також поняття світу і Бога.

Із цієї перспективи підґрунтя метафізичного способу думання справді сягає щонайпізніше Платона та Арістотеля. Однак класична форма метафізики бере свій умовний початок у Рене Декарта. А загальною ознакою метафізичного способу думання є те, що людина інтерпретується як animal rationale - тобто істота, що її душа наділена спроможностями розуму (intellectus) та рації (ratio).

Тож невдоволення метафізикою, яке постає в ХІХ ст. - й на поверховому рівні призвело до негативних конотацій цього терміна - на ґрунтовному рівні є також результатом серйозних спроб перегляду уявлення про людину як animal rationale. Ці спроби досягають кульмінації у першій половині ХХ ст., й однією з найяскравіших з них є філософія Мартіна Гайдеґґера.

Цікаво, що більшість досліджень на цю тему стосуються передусім Гайдеґґерового розуміння метафізики, але не поняття метафізики у Гайдеґґера в ширшому контексті поняття метафізики загалом (пор. зокрема останні дослідження: Вендель (2002) [2], Діл (2017) [3], Ґутшмідт, Шмідт (2020) [4]).

Для кращої та швидшої ідентифікації Гайдеґґерових текстів їх цитування подаватиметься за абревіатурами та загальноприйнятою формою GA (Heidegger, Martin: Gesamtausgabe, Vittorio Klostermann, Frankfurt am Main) із вказуванням номера тому та сторінки, а саме:

WM, GA 9 = Was ist Metaphysik? (1929) = [5]

KM, GA 3 = Kant und das Problem der Metaphysik (1929) = [6] GbM, GA 29/30 = Die Grundbegriffe der Metaphysik. Welt - Endlichkeit - Einsamkeit (1929/30) = [7]

EfM, GA 40 = Einfьhrung in die Metaphysik (1935) = [8]

ЬM, GA 7 = Ьberwindung der Metaphysik (1936-1946) = [9] NwM, GA 9 = Nachwort zu “Was ist Metaphysik?” (1943) = [10] ElM, GA 9 = Einleitung zu “Was ist Metaphysik? ” (1949) = [11]

2. Гайдеґґеровий аналіз поняття метафізики в його історичному контексті

Аналіз поняття метафізики в його історичному контексті Гайдеґґер здійснює у «Grundbegriffe der Metaphysik» (1929/30) - «Основних поняттях метафізики». Свій аналіз Гайдеґґер цілком логічно починає з факту, що поняття метафізики виникає як інтерпретація першої філософії (лрютп фЛoooф^a) Арістотеля, й зазначає, що в цьому контексті воно має два значення:

1) Технічне значення. Термін метафізика використовується для позначення чотирнадцяти книг (що стосуються проблем першої філософії), які в упорядкуванні творів Арістотеля Андроніком з Родосу розташовані після «Фізики». Термін цєта тут інтерпретується як post, й буквально метафізика - це книги, які на полиці за порядком розташовані після «Фізики».

2) Змістовне значення. Термін метафізика використовується для позначення знання про те, що виходить поза фізику (поза чуттєве). Термін цєта тут інтерпретується як trans та має значення переходу, зміни (des Umschlags): «Metaphysik wird zum Titel fьr die Erkenntnis des ьber das Sinnliche Hinausliegenden, fьr die Wissen- 78 schaft und Erkenntnis des Ьbersinnlichem.» (GbM, GA 29/30, S. 59) - «Метафізика стає назвою для пізнання того, що виходить поза чуттєве, для науки та пізнання надчуттєвого».

Гайдеґґер тут підкреслює, що це змістовне значення поняття метафізики виникає, однак аж ніяк не в результаті справжнього розуміння першої філософії Арістотеля. А навпаки: перша філософія починає інтерпретуватися як пізнання надчуттєвого з огляду на відносно випадкове тлумачення назви “метафізика”. І саме тому поняття метафізики стає а) поверховим (дuЯerlich), b) заплутаним (verworren) та c) безпроблемним (problemlos).

a) Поверхове. Поняття метафізики Гайдеґґер називає поверховим, оскільки у християнській інтерпретації надчуттєве прирівнюється до теологічного пізнання (йдеться про теологію розуму, не віри), а сам Бог як предмет раціонального пізнання постає як визначене (хоч і надчуттєве) суще, а отже - як суще поміж іншого сущого. Тож, зрозуміла у такий спосіб метафізика ставиться, відповідно, нарівні з іншими науками про суще та нарівні з іншими практично-технічними знаннями: «Metaphysik ist nivelliert und verдuЯerlicht in die tдgliche Erkenntnis, nur daЯ es sich dabei um das Ьbersinnliche handelt, das ьberdies durch die Offenbarung und Lehre der Kirche erwiesen ist.» (GbM, GA 29/30, S. 66) - «Метафізику знівельовано та спрощено (verдuЯerlicht) до буденного пізнання, єдине що притому йдеться про надчуттєве, яке на додачу доведене одкровенням і вченням церкви».

b) Заплутане. Поняття метафізики є також заплутаним, бо вже в Арістотеля в окресленні предмета першої філософії знаходимо два напрями розгляду сущого: а) теологія як пізнання справжнього (останнього) сущого, яке християнська інтерпретація саме й розглядає як надчуттєве (Бога як суще поряд іншого сущого) - тобто зовнішньо, поверхово; Я) пізнання сущого як такого, тобто найзагальніші визначення сущого, які виходять поза одиничне.

Гайдеґґер стверджує, що (а) у першому випадку - теологічне пізнання - йдеться про надчуттєве (Ьbersinnliche), у в сенсі, що воно лежить поза (ьber) чуттями; (Я) у другому ж випадку - суще як таке - йдеться про нечуттєве (Unsinnliche), у сенсі, що його не можна осягнути чуттями. Але, згідно з Гайдеґґером, навіть Арісто- тель цієї різниці не бачить, не кажучи вже про поверхову інтерпретацію філософії Арістотеля через Християнство. І таким чином два підставовідмінні способи поза-перебування (Arten des

Hinausliegens) поєднуються в одному понятті, що й робить його заплутаним та нечітким: «Etwas, Einheit, Andersheit,

Verschiedenheit, Gegensatz, sind solche, die ьber jedes Einzelne hinausliegen, aber in ihrem Hinausliegen gдnzlich verschieden sind vom Hinausliegen Gottes in bezug auf irgendein Ding. Diese beiden grundverschiedenen Arten des Hinausliegens werden in einen Begriff zusammengekoppelt. Es wird gar nicht gefragt, was hier das цеха heiЯt, sondern es wird unbestimmt gelassen.» (GbM, GA 29/30, S. 68) - «Щось, єдність, іншість, відмінність, протилежність є такими, що перебувають поза усім окремим, але в своєму поза-перебуванні вони повністю відрізняються від поза-перебування Бога стосовно якоїсь речі. Ці обидва підставовідмінні види поза-перебування поєднуються в одне поняття. Зовсім не ставиться питання, що тут означає цета, натомість це залишається невизначеним» (Пор.: KM, GA 3, S. 7).

с) Безпроблемне. А тому, згідно з Гайдеґґером, те, що історично називали метафізикою, не здатне осягнути цета як проблему. Іншими словами: традиційно зрозуміла метафізика не має себе саму як проблему. У цьому сенсі поняття метафізики є безпроблем- ним. Особливість же новочасної метафізики, на думку Гайдеґґера, полягає у тому, що предметом запитування є не лише суще в цілому, але під питання ставиться також той, хто запитує. Тому метафізика Нового Часу, починаючи з Декарта, відправною точкою має не існування Бога та докази його існування, а свідомість, яка, однак, є радше надійним фундаментом цієї метафізики, а не проблемою. Згідно з Гайдеґґером, метафізику як проблему вперше починає розглядати Кант, однак і він є обмеженим рамками свого способу думання, які значною мірою є метафізичними.

Аналіз поняття метафізики в його історичному контексті Гайдеґґер фактично завершує словами: «Ich versuche Ihnen deutlich zu machen, warum wir zwar den Ausdruck “Metaphysik” gebrauchen, ihn aber dennoch in der ьberlieferten Bedeutung nicht annehmen kцnnen. Warum das nicht der Fall ist, hat seinen Grund in der inneren Unzutrдglichkeit, die in dem traditionellen Begriff der Metaphysik beschlossen ist» (GbM, GA 29/30, S. 75): «Я намагаюся зробити для Вас чітким, чому ми хоч і використовуємо вислів “метафізика”, проте не можемо прийняти його у його традиційному значенні. Те, чому ми цього не можемо, має своєю підставою внутрішній розлад, який вкладено у традиційне поняття метафізики».

3. Гайдеґґерове власне використання поняття метафізики

Тож поняття метафізики у традиційному контексті для Гайдеґґера є незадовільним. Однак водночас Гайдеґґер використовує термін “метафізика” як назву для проблеми самої філософії: «Diese Frage: Was ist die Metaphysik selbst, was ist das Philosophieren, bleibt von der Philosophie unablцsbar, ist ihre stдndige Begleiterin. Sie stellt sich um so schдrfer, je eigentlicher Philosophie geschieht. Wir werden noch mehrfach sehen, daЯ diese Frage, was die Philosophie selbst sei, diese nicht als etwas Nachtrдgliches begleitet, sondern mit zu ihr selbst gehцrt, wдhrend die Frage, was Mathematik, Physik, Philologie sei, im Grunde von diesen Wissenschaften weder gestellt noch gelцst werden kann.» (GbM, GA 29/30, S. 85): «Це питання: Що таке сама метафізика, що таке філософування, залишається невіддільним від філософії, є її постійним супутником. Воно ставиться тим гостріше, чим справжніше відбувається філософія. Ми ще неодноразово бачитимемо, що це питання, що є сама філософія, супроводжує філософію не як щось додаткове, а що воно належить до неї самої, тоді як питання, що є математика, фізика, філологія по суті не може бути цими науками ні поставленим, ні вирішеним».

Метафізику Гайдеґґер розуміє як серцевину філософії - «Kern aller Philosophie» (EM, GA 40, S. 20) і загалом фактично ототожнює філософію та метафізику. Адже, згідно з Гайдеґґером, вся філософія від Анаксімандра до Ніцше розгортається як метафізика, а саме, як метафізичний спосіб запитувати, який властивий усій філософії. Цей метафізичний спосіб запитувати Гайдеґґер означує як Hinausfragen ьber das Seiende (запитування поза суще): «Metaphysik ist da Hinausfragen ьber das Seiende, um es als ein solches und im Ganzen fьr das Begreifen zurьckzuerhalten.» (WM, GA 9, S. 118) - «Метафізика є тут запитування поза суще, щоб знову отримати його як таке та в цілому». Тобто метафізика для Гайдеґґера - це Erkenntnis des Seienden im Ganzen (пізнання сущого в цілому).

А оскільки метафізика - намагання схопити суще в цілому, й оскільки таке намагання передбачає вихід поза суще (поза все, що існує), - то такий вихід може бути лише виходом у те, що не існує, отже - в Ніщо. Саме в цьому контексті у «Was ist Metaphysik» Гай- деґґер, щоб пояснити, чим є метафізика, і розглядає запитування про Ніщо: «Das menschliche Dasein kann sich nur zu Seiendem verhalten, wenn es sich in das Nichts hineinhдlt. Das Hinausgehen ьber das Seiende geschieht im Wesen des Daseins. Dieses Hinausgehen aber ist die Metaphysik selbst. [...] Die Metaphysik ist das Grundgeschehen im Dasein. Sie ist das Dasein selbst» (WM, GA 9, S. 121-122): «Людське Dasein може тільки тоді підступати (sich verhalten) до сущого, коли воно вступає (hineinhдlt) в Ніщо. Вихід поза суще відбувається у сутності Dasein. Цей вихід і є сама метафізика. [...] Метафізика є основною подією у Dasein. Вона є - саме Dasein».

Тож уся філософія - є прямуванням до Ніщо, оскільки продиктована тим способом думання, яким є метафізика. Подолання (Ьberwindung) ж метафізики Гайдеґґер розуміє як її Vollendung - завершення та довершення метафізики. Завершуючи та довершуючи себе, метафізика необхідно впирається у Ніщо. Тому про завершення метафізики Гайдеґґер говорить як про руйнацію (падіння) - Einsturz - створеного метафізикою світу та спустошення землі, яке постає з метафізики (ЬM, GA 7, S. 70). І тому подолання метафізики Гайдеґґер розуміє як переведення метафізики у її істину: «Die Ьberwindung ist die Ьberlieferung der Metaphysik in ihre Wahrheit» (Ebd, S. 77) Ця істина є осягненням метафізикою своєї сутності, чим вона є насправді, а зокрема, осягненням того, що її шлях - шлях у Ніщо. Згідно з баченням Гайдеґґера, завершення метафізики починається з Геґеля. Передостанньою його фазою є - через Шопенгауера - Ніцше. Й остання фаза історично-технічна, а саме, техніка як найвища форма раціональної свідомості, іншою стороною якої є Besinnungslosigkeit - забуття, неусвідомленість (Ebd, S. 85). Гайдеґґер стверджує, що «[d]as Zeitalter der vollendeten Metaphysik steht vor seinem Beginn» (Ebd, S. 78) - «[е]поха завершеної метафізики стоїть перед своїм початком» (Ebd, S. 78). Початок завершення метафізики знаменує воля до волі (Wille zum Wille), попередньою формою якої є воля до влади (Wille zur Macht), чия сутність і стає зрозумілою лише з волі до волі (Ebd, S. 80; NwM, GA 9, S. 303). До того ж епоха завершеної метафізики більше не потребує філософії: «Die vollendete Metaphysik, die der Grund der planetarischen Denkweise ist, gibt das Gerьst fьr eine vermutlich lange dauernde Ordnung der Erde. Die Ordnung bedarf der Philosophie nicht mehr, weil diese jener schon zugrunde liegt. Aber mit dem Ende der Philosophie ist nicht auch schon das Denken am Ende, sondern im Ьbergang zu einem anderen Anfang» (ЬM, GA 7, S. 81) - «Завершена метафізика, яка є основою планетарного способу думання, дає каркас для, вірогідно, довготривалого порядку землі. Цей порядок більше не потребує філософії, бо вона вже лежить в його основі. Але з кінцем філософії не настає вже також і кінець думання, а лише його перехід до іншого початку».

Підґрунтям Гайдеґґерового розуміння метафізики є його вчення про забуття буття (Seinsvergessenheit), у контексті чого можна виокремити три основні тези:

a) Від Анаксімандра до Ніцше філософія розвивається як метафізика, внаслідок чого від неї була прихована істина буття (Wahrheit des Seins) (EM, GA 9, S. 369). Уже Арістотель звужує буття до природи (фпоц).

b) У межах такого способу думання людина інтерпретує себе як animal rationale. Тому доки людина залишатиметься animal rationale, доти вона буде animal metaphysicum, іншими словами: доки людина розумітиме себе як розумну живу істоту, метафізика буде частиною її природи (Ebd, S. 367).

c) Теза Гайдеґґера про необхідність нового (не метафізичного) способу думання, яке буде думати істину буття: перехід від das vorstellende Denken до das andenkende Denken, тобто від думання, яке уявляє, репрезентує (нім. Vorstellung тут відповідає лат. repraesentatio), а саме, метафізичного думання, яке зорієнтоване лише на суще, - до вдумливого думання (das andenkende Denken), яке зможе думати істину буття.

Цю коротку реконструкцію Гайдеґґерового власного тлумачення та використання поняття метафізики доречно завершити цитатою з його певною мірою підсумкового тексту на тему метафізики - “Einleitung zu 'Was ist Metaphysik?'“ (1949): «Wenn nun freilich das Denken, das versucht, die Wahrheit des Seins zu denken und zwar im Herkommen aus der langen Gewohnheit des Vorstellens des Seienden als solchen, sogar selbst sich in diesem Vorstellen verfдngt, dann wird vermutlich sowohl zu einer ersten Besinnung als auch zur Veranlassung des Ьbergangs vom vorstellenden in das andenkende Denken nicht nцtiger sein als die Frage: Was ist Metaphysik?» (Ebd, S. 381) - «Звісно ж, якщо думання, яке намагається думати істину буття, виходячи з давньої звички уявляти суще як таке, навіть саме заплутується у цьому уявлюванні, то, ймовірно, як для першого осягнення, так і для приводу переходу від уявлюваного до вдумливого думання не буде нічого необхіднішого, ніж питання: Що таке метафізика?»

4. Проблема Гайдеґґерового тлумачення поняття метафізики

метафізика інтерпретація гайдеґґер

Тож Гайдеґґер намагається запропонувати альтернативу метафізичному способу думання, наголошуючи тут на необхідності зрозуміти саму метафізику. Однак зрозуміти метафізику - означає для Гайдеґґера зрозуміти основну спрямованість усієї європейської філософії. Для означення цієї спрямованості Гайдеґґер і використовує термін метафізика. Тобто в історичному контексті поняття метафізики Гайдеґґера цікавить мало, лише тією мірою, якою його можна використати для обґрунтування своєї власної теорії. Тому хоча Гайдеґґер і аналізує поняття метафізики в його історичному контексті, однак цей аналіз потрібний йому лише для того, щоб відкинути традиційне розуміння поняття метафізики та надати йому власного розуміння.

Сутність Гайдеґґерового розуміння поняття метафізики ще в середині ХХ ст. влучно висловив Вольфґанґ де Бьор: «Heidegger versteht unter “der” Metaphysik nicht “eine Lehre oder gar nur eine Sonderdisziplin der Philosophie”, er meint damit nicht eines oder mehrere der ьberlieferten ontologischen Systemgebдude, sondern eine in sich geschlossene Grundbewegung der abendlдndischen Geschichte.» [12, S. 500-501]: «Гайдеґґер розуміє під метафізикою не “якесь вчення чи й зовсім лише якусь особливу дисципліну філософії”, він має на увазі під нею не одну чи кілька традиційних онтологічних системних побудов, а один замкнений у собі основний рух західноєвропейської історії». Тож під метафізичним способом думання Гайдеґґер розуміє західноєвропейський спосіб думання загалом, основа якого лежить у західноєвропейській філософії. І саме у цьому сенсі філософія від Анаксімандра до Ніцше є для Гайдеґґера не що інше, як метафізика.

Однак (залишаючи за дужками значення та чинність самого Гайдеґґерового підходу до розуміння західноєвропейської історії та філософії) використання Гайдеґґером поняття метафізики не є безпроблемним.

З одного боку, Гайдеґґер сам підкреслює, що слово метафізика виникає як технічний термін і тривалий час таким залишається; з іншого ж боку, його власне використання цього слова побудоване значною мірою саме на етимологічній інтерпретації цього технічного терміна. Звісно, такий крок Гайдеґґера можна пояснити або тим, що для означення власної теорії йому саме і придався цей технічний термін, історичне використання якого і так було заплутаним та неясним. Або ж також тим, що факт історичного використання слова “метафізика” для позначення певних онтологічних та гносеологічних проблем західноєвропейської філософії може свідчити (свідчить) про намагання західноєвропейської філософії краще зрозуміти та означити саму себе; з такої перспективи Гайдеґґер наче вперше надає поняттю метафізики належного йому значення. Власне, подібним чином Гайдеґґер і обґрунтовує своє використання цього поняття.

Але навіть, якщо прийняти ці пояснення, то все ж ігнорується те, що технічному терміну “метафізика” було надано досить чіткого значення та контексту в XVII-XVIII ст.: метафізика як наука про перші принципи людського пізнання. Гайдеґґер, однак, і це інтерпретує в річищі Hinausfragen ьber das Seiende як загального напряму руху філософії. Зокрема, у «Die Grundbegriffe der Metaphysik», характеризуючи філософію Нового часу та стверджуючи, що у ній з'являється дещо нове, він висловлюється так: «Wenn dieses Neue etwas ist, was zur Metaphysik und nicht zur sogenannten Erkenntnistheorie gehцrt, dann ist zu fragen: Welchen metaphysischen Charakter hat das Neue, das mit der neuzeitlichen Philosophie einsetzt, fьr die Metaphysik ьberhaupt?» (GbM, S. 82): «Якщо це нове є чимось, що належить до метафізики, а не до так званої теорії пізнання, тоді треба запитати: Який метафізичний характер має це нове, яке настає з новочасною філософією, для метафізики загалом?» Цитований фраґмент засвідчує, що для Гай- деґґера те, як розуміли метафізику в XVII-XVIII ст. має мінімальне значення. Протиставляючи метафізику та «так звану теорію пізнання» Гайдеґґер чітко підкреслює, що поняття метафізики, проі- нтерпретоване у контексті теорії пізнання, є для нього не більше, ніж закономірним непорозумінням. (Новим же в новочасній “метафізиці” Гайдеґґер називає зсув акценту від сущого в цілому до того, хто запитує, через що відправною точкою такої “метафізики” стає поняття свідомості.)

Тож Гайдеґґерове тлумачення поняття метафізики є можливим лише у разі, якщо окремі моменти історичного контексту цього поняття розглядати як несуттєві. Зрештою, Гайдеґґер добре це усвідомлює та сам на це вказує. А тому й приділяє досить багато уваги власній інтерпретації філософії XVII-XVIII ст., однак майже не торкається пояснення поняття метафізики у філософії цих століть. Його ж аналіз історичного поняття метафізики концентрується передусім на Томі Аквінському як коментаторі Арістотеля та завершується Франциско Суаресом (GbM, S. 69-84). Тобто, згідно з баченням Гайдеґґера, все найважливіше відбувається з поняттям метафізики на межі переходу від його технічного значення до змістовного, зокрема у масштабних схоластичних інтерпретаціях Арістотелевої «Мєтафиогка», далі ж історичне значення поняття метафізики не має особливої вагомості.

А отже, вже читаючи «Was ist Metaphysik?» (1929), однією з необхідних умов належного сприйняття цього тексту є розуміння, що Гайдеґґер пояснює у ньому не те, чим є метафізика загалом, а те, що він сам означує словом метафізика. Це, однак, зовсім не означає, що Гайдеґґерове тлумачення та використання поняття метафізики не має під собою ніяких підстав. Але нерозуміння принципової нетотожності поняття метафізики у його усталеному історичному значенні та поняття метафізики у Гайдеґґера неодмінно ставатиме тут джерелом різноманітних хиботлумачень не лише Гайдеґґерової філософії, а й передусім метафізики загалом.

Література