Генезис поняття "простір" та його змістові дефініції

Метою дослідження є аналіз термінологічних витоків поняття «простір», який своєю чергою є однією з фундаментальних філософських категорій. Так, поняття простору використовується у повсякденному та науковому житті, що дає змогу дослідити його багатогранність. Звертаючись до етимологічного аналізу, в пошуку знаходяться аналоги простору: (х (ерец/арец) та чщсб (хора), які водночас теж мають подібні значення, розкриваючись для нас як «країна», «земля народу», «народ», «місце праці», «місце взаємодії», «живе місце» тощо. Розгляд представників неоплатонізму допоміг розширити, уточнити та доповнити понятійний апарат дослідження. Так, звернувшись до Плотіна та Прокла ми спостерігаємо сприйняття хори в якості матерії та пустоти, що край суперечить ідеї платонівської хори. Коли Ямвліх не вбачає у хорі просто матерію, не надає їй негативних якостей, а навпаки сповнює її живими властивостями, підпорядкованості порядку Космосу. Простір, позбавлений колись одухотвореності (сповненості), набуває знов життєвих барв. Так, простір розглядається не як фізична матерія, геометрична площина або протяжність, але як певний відповідник стану взаємодії місця та того, що це місце сповнює.

Ключові слова: простір, ерец, хора, восприємниця, живе середовище.

Існує низка фундаментальних категорій філософії, які не перестають досліджувати продовж багатьох століть. Одним з таких класичних понять філософії є поняття «простір», яке з моменту свого виникнення зазнало значної лінгвістичної трансформації.

Для більш глибинного дослідження феномена потрібно звернутися до етимології поняття «простір», з метою віднайти та освітити його основні характеристики. Так, вперше, в давній єврейській традиції поняття «простір» зустрічається в формі ерец, арец ((аЖшЖ х), та має значення ділянки землі, країни, регіону, землі у значенні нації, землі народу (країна), території, батьківщини [5, с. 90-91]. Згідно з талмудичною літературою, основним значенням слова «ерец» є «земля» як протилежність «Небес»: «... небеса - Господу, а землю (арец) Він дав синам людським [щоб вони, здійснюючи раз по раз вірний вибір, встановили царство Всевишнього на землі]» [19]. Тобто, арец [38] - це місце життя (людей і тварин), суша, країна, наділ.

Своєю чергою, «The Bible Student's Guide» В.Вилсона зазначається, що арец - це земля, країна та народ з посиланням на Книгу Буття (10:20): «П?фпй х?п? Чбм ?н фб?т цхлб?т б?ф?н кбф? глюуубт б?ф?н ?н фб?т чюсбйт б?ф?н кб? ?н фп?т ?инеуйн б?ф?н» (Це сини Хама в своїх племенах, і в своїх народах, і в своїх землях (поселеннях), і в своїх країнах) [7]. Відтак, у грецькому написанні аналогом слова ерец є поняття чюсбйт як «земля», «земля народу», «країна» (що є словоформою від грецького чюсб). Тобто, слова чюсбйт, чюсб та чюсбт зустрічаються в Біблії у значеннях «земля, країна, місце, простір»

У праці «Этюды по Ветхому Завету. Руководство к изучению Священного Писания» Г. Фаста, поняття «арец» використовується у значенні «плід землі» (хшад йшф) - фери ха арец, який з'явиться в очікувані часи, саме у сенсі «країна», «пагін», «гілка», появу якої чекає єврейський народ [37]. У цьому сенсі, ерец несе в собі значення «об'єднання», «спільнота людей», у форматі народу, країни, що сумісно трудяться та мають результати праці.

Водночас, у праці «Библейские смыслы» дослідник Б.І. Берман відзначає, що Старий Завіт розпочинається зі слів: «Бог створив Небо і землю» (мовою оригіналу «Берешит бара Елоким эт hа-шамаім ве-ет hа-арец»).

Дослідник наголошує, що арец - це те місце, та Обитель існування, в якій з великою точністю все розподілено, відділено та виділено в окреме існування. Він також зазначає, що «арец» походить від кореня «руц» зі значенням «бігти, швидко пересуватися», тобто йдеться про місце, «де все рухається», «місце руху в індивідуальності». Так, Б.І. Берман наголошує, що у словах «І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: давайте плід, множтесь, наповнюйте землю (Ііа арец), і її підкорюйте», загальне поняття Землі віддається під владу людини, та заповідається людині для праці та розвитку. В іншому випадку «арец» - це Земля як Обитель проживання з усім, що їй властиво. А у розповіді про синів Ноаха Бог «дає простір» Яфету для освоєння. А отже, у кожного народу своя земля, як колискова народу, яка приймає властивості цього народу. Освоюючи свої землі, плекаючи свою мову, у праці утворилися народності, в яких кожен зосередився на своїх справах [9]. Так, поняття «ерец», що широко застосовується у давніх текстах стає лінгвістичною моделлю для позначення простору для праці, проявлення, співбуття, співпраці, творчості у багатьох індоєвропейських мовах.

У грецький мові аналогом цього поняття є категорія «хора» (чюсб) у сенсі «земна поверхня», «простір», «країна», «місцевість, де проживає народ». Так, в етимологічному словнику Фасмера лінгвістичний аналіз слова «країна» виводить нас до грецького поняття «чюсб» [36, с. 768],

Хора (грец. Хюсб [39]) - це земля, країна, місце, тобто простір. У «Греческо-русском словаре Нового Завета» наводяться такі значення: країна, край, область, селище, поле, земля, суша, нива, мешканці країни чи краю. Похідним від «хора» є слово «чщсещ», що тлумачиться як «готувати місце, вміщати, впускати, розуміти, приймати, містити (в собі)». Тобто поняття «хора» використовувалося у значенні сільськогосподарської околиці, довкілля, яке вміщає в собі поселення з мешканцями [28, с. 228].

Хора займалася виробництвом умов для життя полісу, сільським господарством. Подальший лінгвістичний аналіз дає можливість простежити, що за словом «хора» закріплюється значення «країни, яку населяють люди», що засвідчує важливість «заповнення» людською діяльністю простору, що постає важливою його характеристикою. Незвична аналогія простежується у Дьяченка, де спостерігається така особливість, як життєдайність. Цікаво, що поняття простору - хора у словнику протоієрея Дьяченка зустрічається у сенсі «Пространство въ скорбехъ» [33, с. 515]. Так називають Пречисту Богородицю, саме через те, що хоч би яким широкий був простір скорбот, хоч би скільки було нещасних, Вона усім може допомогти та позбавити від усіх скорбот. Богородиця тут представлена тим простором - хорою, в якому можна проявитися та знайти вихід зі скорботи.

Виявленням, пошуком та розкриттям глибинного змісту «хора» займався Платон. У структурі філософії Платона світ складається з трьох частин, які детально описані в Тімеї. Так, найвище місце посідає Єдине, сповнене вічних ідей, осяяне світлом (сфера парадигм - Батько); за ним йде Благо, яке випромінює своє розмаїття на світи спочатку ідей та зразків, а потім, через Творця, на створений ним космос (сфера образів, копій - Син). Та третя сфера - це загадкова хора, простір, країна, уподібнена Годувальниці та Матері, яку можна пізнати за допомогою «особливого Логосу». Платон вирізняє три роди буття: розумоосяжний першообраз, чуттєвий відбиток та сприймаючий початок (хора, восприємниця, годувальниця) [24, с. 141-142; 4, 50с-51Ь, 52й, 49а, 52Ь]. Нам нібито наголошується на просторовій суті хори, у значенні простору, місця, країни тощо, але це не той простір, що ми звикли уявляти.

Адже, як наголошується, ні відчуттям, ні уявою, ні розумом хора не схоплюється. Речі, що входять та виходять з неї, уподібнюються відбиткам зразків вічносущого, зняті дивовижним способом [13, с. 36; 6, с. 59, 69; 1, с. 56]. Хора є складною для сприйняття розумом, вона сприймається поза чуттєвого досвіду, є феноменом апріорним, що являється нам у снах.

Платон, коли говорить про хору, намагається описати природу поняття, називаючи її восприемницею, годувальницею усілякого народження; вона вічна, дарує обитель усьому роду, всьому що народжується [14, с. 108; 2, с. 40].

В якості фізичного простору ідея платонівської хори відображається як топос сільської місцевості, що протиставлялася полісу. У Тимеї «хора» готує землю до появи поліса. Іншими словами, вона створює, а точніше - готує такий простір, в якому може матеріалізуватися ідея [25, с. 84; 6, с. 65]. І Платон, і інші філософи, які аналізували ідею «хори», розглядати її як особливий стан, який передує народженню будь-якої форми [23, с. 9].

Йдеться про те, що поняття «хора» є суто трансцендентним. Тут вона знаходить свою інтелігібельність, надприродність, надчуттєвість. У трансцендентному понятті здобуває притаманної вічності, частково неосяжності, важкості розуміння пересічному мисленню. Щоб помислити хору варто заглибитися в неї, потрібно застосувати не інтелект, а внутрішній космос. У такий спосіб, хора є поняттям метафізичним, тим, що потребує свого розкриття не раціональним пізнанням.

Неоплатоніки продовжують розгляд платонівського поняття «хора». Проте відзначимо, що ми майже не зустрічаємо ідею платонівської хори, вживання такого слова зводиться майже нанівець. Таке ставлення до поняття «хора» ми спостерігатимемо продовж усієї історії філософських досліджень, аж до Ж. Дерріди. Платон вкладав у поняття «хора» неземну сутність, метафізичність, незрозумілість для пересічного розуму, ймовірно саме тому «хору» на її шляху очікували перипетії. І, як зауважує Д.В. Нікулін, посприяв таким процесам учень Платона, сам Аристотель, котрий розглядав уже не хору, а топос та матерію. Так, Аристотель ототожнює матерію (іТ/л) з грец. деревина, ліс, будівельний матеріал) з просторовою платонівською хорою, за Аристотелем - «те, з чого», а не «те, в чому» [27, с. 120; 22, с. 40]. Уподібнення до матерії, намагання перенести метафізичне поняття у фізичне, призвело до подальшої ще більшої інтоксикації. Також відзначимо, що у перекладах з мови оригіналу були втрачені та змінені поняття, що спричинило деформацію першопоняття.

Зупинимося на кількох філософах-неоплатоніках, що їх імена відомі нам як Прокл, Плотін, Ямвліх. Метафізичність платонівської «хори», що позначає «просторовість», «колиску», «лоно» усього, що народжується, містить у собі можливість до впорядкування [21, с. 53], але у дослідженнях Плотіна зустрічається вже у розумінні матерії. А матерія, на його думку, має тільки негативний характер, ототожнюється з пустотою [ЗО, с. 32]. Так, Плотін наголошує, що матерія зовсім не повинна володіти якостями, тобто має бути безпристрасною, безякісною, безвидною, але не порожньою [35, с. 147]. При цьому, на думку філософа, осягнути її можна роздумом, що виходить не з розуму, цей роздум нібито порожній. Але порожній у сенсі чистий, незатьмарений суб'єктивізмом та власним досвідом. Загалом ідея Плотіна прирівнювати простір до матерії не схожа ні на чюсб Платона, ні на фьрпт Аристотеля. філософський термінологічний етимологічний простір

Загалом, ідея порядку лежить в основі буття у просторі, вона є фундаментальною для античної філософії. Так, Ісомах (персонаж Ксенофонта з «Домострой»), стверджував, що немає нічого більш корисного та чудового, ніж порядок. Будь-який благоустрій, впорядкування, починаючи від домашнього та сільського господарства до благоустрою міста, пов'язані з визначенням для кожної речі свого необхідного місця (чщсб), що відповідає її призначенню [29, с. 32].

Наголошуємо, що з плином часу, перекладами та множинними трактуваннями губиться правильне, доречне вживання поняття «хора», і вже бачимо його варіації у вигляді «місце», «топос», «матерія», «простір». Беручи до уваги цей момент, спостерігаємо у Ямвліха відмінну позицію від його сучасників. Він наголошує на тому, що матерія не є джерелом зла, вона потрібна для існування речей цього світу [20, с. 60]. Філософ розрізняє ідею хори та хору як втілення. Адже його поплічники за втілення хори прийняли матерію, що цілком суперечить платонівському спадку.

До такого самого методологічного кроку вдається і Прокл, який ототожнює чщсб, Платона з холод Аристотеля, і для нього суттєвої відмінності немає, він не бачить різниці між простором, який приймає види та матерією [8, с. 147]. Адже топос - це суто матеріальний термін для відображення місця географічного, тоді як хора - скоріше стан просторовості, стан злагодженості та впорядкованості (не розводить, не уточнює, не конкретизує поняття).

Тобто Плотін та Прокл, беручи за основу близькість простору та матерії розвивають свої вчення про розумоосяжну геометричну матерію, а не хору як таку. Подальші історичні епохи продовжують цю традицію, як от Середньовіччя, - розуміють просторовість слідом за Аристотелем [27, с. 126]. Так, власне Платон не вживав слова ?лз,, що стало після Аристотеля позначати матерію. У нього трапляються такі описові назви як: «годувальниця», «восприємниця», хора, третій вид, уподібнюючи першообраз - батьку, відбиток - дитині, а восприємницю - матері. При цьому, від матері до дитини переходять певні ознаки, але у випадку хори - ні, оскільки вона має приймати відбитки, не викривлюючи їх [34, с. 11]. Хора - це не місце, не фізичний простір і не матерія, це властивість, стан географічного місця-хори, який може бути будь-де і з ким завгодно, залежно від взаємодії з людьми.

Платон не дарма так часто наголошує на дивності цього третього виду, його складності для розуміння, невловимості, нез'ясованості. Складність розуміння виникає через те, що людина користується інтелектуальним пізнанням, відкидаючи інший вид - сердечне пізнання (кордоцентризм, кардіоцентризм). Для наших органів чуттів існує тільки те, що ми бачимо наяву, існування чого можна фізично довести; органи чуттів сприймають тільки матеріальні прояви будь-чого. Та Платон, коли говорить про хору, зауважує, що вона не приймає руйнування, надає місцеперебування- прихисток усьому тому, що виникає, а сама схоплюється поза відчуттями - дивлячись на неї, ми нібито спимо з розплющеними очима [31, с. 455]. Тобто ми можемо побачити, схопити, пізнати чщсб лише коли бачимо ясно - об'єктивно, чітко, не спотворено та не викривлено, по суті. І тільки такий спосіб може допомогти розкрити цей концепт, позбавившись від суб'єктивності, використовуючи сердечний спосіб пізнання споглядати суть.

Повертаючись до Платона відзначимо, що він взяв уже існуюче слово чщсб для позначення своєї ідеї. У сучасності це слово, зазвичай, перекладається як простір, але цього не достатньо. Залежно від контексту ми завжди розуміємо, про що йдеться: про країну або землю, про поліс або селище, контекст завжди вказує, чия вона є та для кого вона своя. Також чщсб [40] у грецькій мові може позначати вид людської діяльності, вид праці, інколи навіть позначає сферу філософії. Так, згідно із семіотичним аналізом дослідниці Т.Ю. Бородай, знаходимо, що чщсб - це не абстрактна порожнина, а мати-годувальниця, обитель, небайдужа до того, що е ній. Вона дає місце Космосу, невидимо присутня в кожній його точці, їй властивий рух і динаміка. Дослідниця важливо зауважила, що чщсб - це не просте місце, а єдиний у світі обмежений простір, від самого початку призначений для даного народу, Богу, роду людей та речей, де вони можуть народжуватися та розвиватися; і варто їм перетнути кордон, як вони припиняють бути самі собою [10, с. 122-130].