Антропологічні засади гостинності: філософська рефлексія у контексті сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Антропологічні засади гостинності: філософська рефлексія у контексті сучасності

Тараненко Галина Григорівна

кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри суспільно-гуманітарних наук, Таврійський державний агротехнологічний університет імені Дмитра Моторного

Анотація

У статті розглядається поняття гостинності як соціального інституту через призму філософського та антропологічного аналізу. Проаналізовано підходи до вивчення гостинності. Етнографічний, що загалом збігається з концепцією «умовної гостинності» Ж.Дерріди, що співвідноситься з історичним контекстом та традиціями та філософський, заснований на дуалізмі «я - інший», який відповідає «абсолютній гостинності» і є порожньою формою для наповнення його історичним змістом, завдяки чому гостинність як інститут може розвиватись. Наголошено на тому, що антропологічними основами гостинності стають способи, за допомогою яких людина підтримує живі відносини із зовнішнім світом та оточенням, її самовизначення, а також чинні межі взаємодії. Крім того, важливою основою гостинності як соціального інституту є попереднє заохочення та подяка за позитивне ставлення до гостя.

Визначено основний шлях вивчення гостинності як філософського поняття - через опозицію «я - інший» (або «свій - чужий»). Показано, що така опозиція є порожньою і здатна лише дати форму, але не зміст. А зміст - історичний контекст, конкретні відносини між людьми, традиції - обумовлює можливість існування та розвитку гостинності як соціального інституту, заснованого на позитивній взаємодії людей. Вважливою підставою для вивчення гостинності виділено способи взаємодії між людьми, кордони та символічне наповнення в цих відносинах, відкритість і спрямованість людини на іншого, що часто пов'язані з невідомістю. Доведено, що попри онтологічну та антропологічну проблематизацію гостинності в масовому «світі», на його певних територіях, особливо на тих, де збереглися символічні інституції, висвітлюються контури феномену гостинності, хоча й в інших «перетворених» формах. Зазначено, що саме аналітика гостинності у культурно-символічній розмірності сучасного світу є найперспективнішою та найцікавішою в дослідному сенсі.

Ключові слова: гостинність, традиції, людське суспільство, опозиція «я - інший».

Abstract

ANTHROPOLOGICAL BASIS OF HOSPITALITY: PHILOSOPHICAL REFLECTION IN THE MODERN CONTEXT

Taranenko Halyna Hryhorivna PhD in Pedagogical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Social Sciences and Humanities, Dmytro Motornyi Tavria State Agrotechnological University

The article is devoted to the concept of hospitality as a social institution through the prism of philosophical and anthropological analysis. Approaches to the study of hospitality are analyzed. Ethnographic approach, which generally coincides with the concept of "conditional hospitality" of J. Derrida, and is correlated with the historical context and traditions, and philosophical approach, which is based on the dualism "I - another", which corresponds to "absolute hospitality" and is a blank form to fill it with historical content, thanks to which hospitality as an institution can develop. Attention is focused on the fact that the anthropological basis of hospitality is represented by the ways in which a person maintains live relations with the outside world and environment, his self-determination, as well as the existing limits of interaction. In addition, an important basis of hospitality as a social institution is prior encouragement and gratitude for a positive attitude towards the guest.

The main way of studying hospitality as a philosophical concept is determined - through the opposition "I - another" (or "my own - someone else's"). It is shown that such an opposition is blank and can only give a form, but not the content. And the content - the historical context, specific relations between people, traditions - determines the possibility of the existence and development of hospitality as a social institution based on the positive interaction between people. Methods of interaction between people, boundaries and symbolic content in these relations, openness and orientation of a person to another one, which are often associated with the unknown, are highlighted as an important basis for the study of hospitality. It is proved that despite the ontological and anthropological problematization of hospitality in the mass "world", in its certain territories, especially in those where symbolic institutions have been preserved, the contours of the phenomenon of hospitality are highlighted, albeit in other "transformed" forms. It is noted that the analysis of hospitality in the cultural and symbolic dimension of the modern world is the most promising and interesting in the research sense.

Keywords: hospitality, traditions, human society, "I - another" opposition.

Постановка проблеми

антропологічний гостинність філософський

Останніми десятиліттями помітно зростає актуальність поняття гостинності та особливий інтерес до дослідницьких сценаріїв у цій галузі, зокрема щодо розуміння гостинності як виключно етнографічного факту чи етикетного епізоду до поняття різноманітних соціальних, соціокультурних аналітичних студій. З іншого боку, у світлі останніх історичних подій, тема гостинності виявилася щільно втягнутою в обговорення міграції, політичного притулку, біженців тощо.

Цілком природно, що в ситуації інтенсифікації міграційних процесів, міжкультурні обміни, коли «інший-чужий» виявляється в «небезпечній» близькості, часто - «віч-на-віч», виникає виклик концептуально суворої артикуляції цієї зустрічі, яка в іншому випадку може обернутися не лише у глобальне «зіткнення цивілізацій», а й у нескінченну серію найдрібніших «зіткнень», руйнівних для всіх вимірів - від соціальних до екзистенційних.

Намагаючись хоч якимось чином пом'якшити, буферизувати цілі серії таких «зустрічей» із «іншими-чужими», їх кодують у термінах гостинності. Однак часто це призводить до змішання того, що спочатку за своєю суттю належало до сакрально-символічних подій, та економічних практик чи феноменів політичної дійсності. Тому нагальною потребою є насамперед окреслити смислові контури феноменальності гостинності.

Крім того, є і вужче, якщо так можна висловитися, - «технічне» завдання, пов'язане зі спробою домогтися більш конкретної артикуляції проблеми «зустрічі» з «чужим». З урахуванням величезної кількості теоретичних студій, присвячених цій проблемі, останні десятиліття можна назвати початком епохи «іншого», «чужого». Проте більшість досліджень, присвячених «чужому», грішить саме абстрактністю опису «дистанції» між «чужими» і «нами». Причому проблема посилюється тим, що абстрактність опису пов'язана з «абстрактністю» соціально-інституційного обрамлення зустрічі з «чужим», що охоплює конкретні людські істоти, конкретні ситуації та трансформує їх на основі інституційних алгоритмів. У цьому тематичному полі аналіз гостинності, по суті, виявляє наявну «сліпу пляму», пропонуючи не абстрактну схему, а «ситуативну» дескрипцію, яка здатна відкрити нові та більш конкретні дослідницькі горизонти у вивченні можливої конкретизації переходу від «Я» до «чужого», в експлікації топологічних, темпоральних, ціннісних аспектів їхньої «зустрічі», що дозволяє розглядати гостинність як антропологічний феномен [1; 3; 4].

Зважаючи також на той факт, що відмінною рисою суспільних наук є прагнення максимально об'єктивно та системно дослідити суспільство і процеси, що у ньому відбуваються, актуальність аналізу соціальною філософією, філософською антропологією або іншими філософськими науками різних проявів людської активності не викликає сумнівів, адже будь-яка дія презентує як процеси в суспільстві загалом, так і людини зокрема.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Гостинність як культурний феномен або як соціальний інститут все частіше стає об'єктом дослідження сучасних філософів та культурологів. Проте більшість досліджень, присвячених вивченню інституту гостинності, залишаються у межах етнографії або туризму. Ґрунтовних досліджень, що аналізують саме гостинність як філософський об'єкт, вкрай мало. Науковці розглядають феномен гостинності з різних точок зору, у різних контекстах. Так, зокрема, історія становлення та розвитку гостинності в Україні стала предметом дослідження у доробках Г. Андрущенка, Л. Артюха, М. Будько, Г. Вишневської, Г. Гарбар, В. Русавської й ін. У працях такі вчені, як Ю. Бергер, М. Будько, Ю. Ватоліна, Ж. Дерріда, С. Зенкін, Х. Хіршфельд й ін. Економічні аспекти гостинності розглядаються у працях О. Варипаєва та Л. Варипаєвої, Ф. Котлер, І. Мініч, Ю. Опанащука, Д. Уокера, А. Федуліна й ін. Особливості гостинності різних народів в історичній ретроспективі висвітлені у розвідках П. Алеппського, А. Гамзатової, С. Герберштейна, М. Конакова, Г. Котошихіна, В. Прими й ін. Однак, варто зауважити, що попри усю наукову важливість результатів згаданих досліджень, в українській філософській та культурологічній думці дотепер цілісно та ґрунтовно не з'ясовано стан наукового осмислення феномена гостинності.

Мета статті. У розвідці здійснено спробу філософської рефлексії антропологічних засад гостинності у контексті сучасності.

Виклад основного матеріалу

Аналіз наукових розвідок феномену гостинності уможливлює виділення суттєвих точок відліку для його ґрунтовного вивчення. Існує два основних підходи до моделювання ситуації гостинності, а отже, і самого феномена. Перший - суто приватний, етнографічний, визначений традиційним суспільством або історичною епохою, але, в загалом - такий, що не претендує на те, щоб проектувати ситуацію на будь-які прояви гостинності, що зустрічається на шляху. Яскравим прикладом такого підходу є (окрім, зрозуміло, етнографічних досліджень, присвячених окремим проблемам гостинності або звичаям окремих спільнот) розгляд гостинності в Е. Бенвеніста, для якого соціальні явища, що характеризують ту чи іншу індоєвропейську спільноту, є скоріше проявами конкретної соціальної практики, ніж залучених та загальних антропологічних конструктів [8, с. 66]. Аналізуючи повну мовленнєву картину розвитку і зв'язків між термінами «гостинність», «чужий», «мандрівник» та іншими, Е. Бенвеніст спирається на загальні шляхи розвитку народів, випускаючи з уваги індивідуальний досвід [8]. З одного боку, він має рацію, адже саме соціальні процеси наводять до тієї чи іншої форми існування інституту гостинності. З іншого - соціальні процеси виступають лише канвою, межею для наповнення їх власним індивідуальним досвідом, тими символами, які є незрозумілими іншим, і одиничними ситуативними соціальними зв'язками.

Другий підхід є більш загальним, філософським. Він будується через опозицію понять «я» - «інший» або, ширше, «я» - «не я» [15]. Вважається, що нею можна пояснити широкий масив знань про людину і людське суспільство як сучасне, так і традиційне. Справді, трактування сучасних соціальних явищ, що здійснюється за допомогою аналізу двоїстості «я» - «інший» допомагає віднайти засадничі принципи цих явищ. Тут можна згадати вивчення феномена сучасних міграцій: як одиничних, так і масових, наприклад політичних біженців або людей, що знаходяться у пошуках заробітку. Зрозуміло, не варто ототожнювати настільки різні ситуації, оскільки вони мають різний фундамент.

Розгляд опозиції «я-інший», окрім геополітичного, історичного та економічного підґрунтя, уможливлює виявлення фундаментальних підстав взаємодії людей, що опинилися в подібних ситуаціях. До означених підстав можна віднести особисті кордони людини, тобто її самоідентифікацію, межі взаємодії її з іншими людьми, способи, за допомогою яких вона взаємодіє з навколишніми тощо. Це стосується й вивчення традиційного суспільства. Незалежно від того, що саме брати за основу у вивченні тієї чи іншої традиційної спільноти - родові, економічні чи релігійні відносини - прийняття опозиції «я-інший» очевидно уможливлює цілісне розуміння суспільства загалом та його основні характеристики зокрема.

З іншого боку, така широка проєкція конкретної людини, конкретної спільноти та особистих відносин на порожню опозицію «я-інший» може привести до некоректного розуміння гостинності.

Гостинність, безперечно, потребує наповнення порожньої форми змістом, що виражається у певному історичному контексті, в родинних, дружніх чи інших соціальних зв'язках. Така порожня форма крім основоположних зв'язків нічого не дає. Гостинність, як і інші соціальні інститути, неможливо вважати сталою, тобто не схильною змін. Саме стала міцна структура соціальних зв'язків уможливлює зміну гостинності в межах певного контексту і певної соціальної реальності. Тобто, на наш погляд, не можна проводити суворий поділ гостинності як етнографічного феномена, що існує лише в описах певних спільнот і культур, та гостинності як філософського поняття. Розвиток гостинності як історично обумовленого явища може проходити лише в тому випадку, якщо є сувора внутрішня структура, в нашому випадку - згадана опозиція «я-інший».

Не можна не враховувати той факт, що взявши за основу широке розуміння гостинності, тобто як будь-якої взаємодії (маючи на увазі саме втручання, проникнення на територію іншого) між «я-інший» безвідносно до часу і конкретних обставин, ми повинні чітко відмежовувати гостинність від інших соціальних зв'язків, що є структурно схожими. До них, зокрема, можна віднести любов, дружбу, які можуть ввести певну плутанину при спробі розмежувати смислові символічні поля. Тож важливо враховувати той факт, що зв'язок між людьми у будь-якій взаємодії (гостинність, кохання тощо) є не тільки зовнішнім, він вирізняється у зазначеній формулі «я-інший». Якби вона вичерпувалась винятково подібною зовнішньою схожістю, то неможливо було б вибудувати чіткої структури в цих зв'язках, оскільки загальна ідея була б занадто порожньою [4].

Тож важливо не обмежуватися певною системою і ретельно досліджувати її наповнення. Чітко структурована система визначає існування соціального феномена, який не може називатися «соціальним», якщо не буде залежати від конкретної спільноти, конкретних історичних умов і парадигм.

Самоідентифікація людини уможливлюється завдяки існуванню у певний період часу у певному суспільстві, тобто, визначається не тільки, наприклад, філософськими роздумами в дусі опозиції трансцендентального і тілесного суб'єкта, але на сам процес самоідентифікації починають впливати історичні (у широкому сенсі) фактори. Кордони та способи, за допомогою яких людина підтримує відносини із зовнішнім світом і людьми, що її оточують, трансформуються в разові справи, обумовлені миттєвим становищем. Вони можуть залишатися суворими лише на рівні знакового та символічного висловлювання, проте насправді є похідними від них.

Зазначене актуалізує розгляд міфологічних, релігійних сюжетів, що поєднують як абстрактну теорію гостинності, так і конкретні приклади порушення закону гостинності або слідування йому. Крім того, ці сюжети є глибоко антропологічними і не існують поза часом, групами людей і цивілізації. Гостинні та негостинні господарі є частими персонажами міфологічних сюжетів і переказів, які залежно від їхнього ставлення до мандрівників (богів, героїв тощо) отримують винагороду або бувають покараними. Особливої важливості цей сюжет набуває завдяки тому, що, з одного боку, тут чітко проглядається взаємозв'язок міфу зі світом звичайних людських взаємин, адже міф виступає як настанови і повчання вчиняти так, a не інакше. З іншого боку, міфологічний сюжет є підставою і поясненням того, чому необхідно вітати гостей і гідно та привітно взаємодіяти з людьми у цілому.

Показовим в означеному контексті є сюжет про подружжя Філемона і Бавкіда, яких за гостинність боги нагородили довголіттям і «можливістю померти в один день» [7]. Якась «нагорода» за гідну поведінку (гостинність в такому випадку) є ключовим образом міфологічних сюжетів. Безкорисливість такої поведінки, звичайно, також враховується: наприклад, коли багатий селянин надає гостинність жебрачці, важливим є не саме запрошення розділити вечерю, але те, що це запрошення походить від чистого серця.

Міфологічні образи породжують роздуми про те, що зв'язок між конкретною дією і загальним законом є взаємним: як одиничний акт гостинності впливає на існування загального правила, так і правило існує тільки там, де воно може впливати на вчинки людей. Вираз як конкретного вчинку, так і загального правила визначається двостороннім зв'язком між акторами, дійовими особами. На рівні конкретного акту гостинності діє закон роду, племені, історичний контекст; на рівні абстрактного акту діє чітке розрізнення «свій-чужий».

Ж. Дерріда визначає ці два рівні поняттями «умовну» і «абсолютну» гостинність. Перше «вписано в право, звичай, в етос, в Sittlichkeit (моральність)» і вибудовується на жорсткій культурно-соціальній визначеності, припускаючи не менш жорсткі практики виключення, завдяки яким обмежується коло людських істот, що охоплюються таким правом. «Умовній гостинності» протистоїть «абсолютна гостинність», яка вибудовується на безумовному прийнятті «іншого-чужого» у його іншому. Поняття «абсолютної гостинності» підкуповує інтелектуальною інтуїцією, яка вимагає проаналізувати «гостинність» у її смисловій граничності і повноті, тобто принципово відмежувати її від понять «спілкування», «діалог», «толерантність», «скандал» тощо [2; 11; 12].

Таке розрізнення дозволяє розглядати конкретні випадки в їх граничній залежності від загального правила (наприклад, в контексті міфологічних сюжетів, хоча, зрозуміло, замість міфу може фігурувати, наприклад, традиційний, обрядовий, сюжет або повсякденна практика). З іншого ж боку, прийняття як зразка поведінки моделі «свій-чужий» уможливлює досить коректне встановлення причинно-наслідкових та поведінкових зв'язків між людьми та спільнотами. Це пов'язано з тим, що, попри те, що модель «свій-чужий» і має певну порожнечу й існує поза контекстом, вона, однак, завжди накладається на теоретичний чи практичний приклад взаємодії людей.

Ж. Дерріда зазначає, що абсолютна гостинність припускає те, що, відкриваючи двері незнайомцю, я запрошую всередину не тільки його самого, а й «абсолютного, невідомо, безіменного іншого» [10, с. 25]. Тобто, крім заданої ситуації, що залежить від контексту, ми завжди маємо справу зі страхом перед незвіданим і невідомим. Варто зазначити, що такий страх трапляється не тільки тоді, коли я стикаюся з незнайомцем або мандрівником, але й тоді, коли в гості приходить добре знайома людина - тому, що вона не є мною, вона не співвідноситься з моїм життєвим простором.

Ідея «абсолютної гостинності», за всієї її практичної неприйнятності, змушує звернутися до певної тематичної зміни феномену гостинності - для її топологічної сутності. Думка про гостинність майже неминуче фокусується саме на процесах топологічного «входження», «проникнення» (Ж.Дерріда), проживання, топологічної сполученості, пов'язаності топосів «гостя» і «господаря»: у господаря має бути місце проживання - властиве йому місце, яке конституційно, нерозривно пов'язане з його сутністю («хазяїна»); «гість» - завжди той, хто приходить з-зовні, з іншого місця. Без урахування топологічних змін та його сполученості «господар» і «гість», перетворюючись на людей неприйнятних, позбавлених властивості [6], стають нерозрізненими, взаємозамінними, і саме тут феноменальність гостинності звертається до абсурду.

Ще однією важливою ідеєю для розуміння гостинності як антропологічного інституту є розуміння гостинності не як ідеальної форми взаємодії людей, а як порожнього конструкта, що змінюється від теорії до теорії і є виразом іншої епохи. Ж. Дерріда наголошує на тому, що у феномені гостинності важливими є учасники, а система служить надбудовою. Він намагається побачити в гостинності філософсько-антропологічні підстави, спираючись на досвід конкретних людей. На його думку, будь-яка гостинність повинна творитися наче її ніколи не існувало: її треба постійно відкривати [10, с. 240-241].

Спроба Ж. Дерріди витлумачити гостинність у межах суб'єкт-об'єктної матриці, нехай і в її інверсованому вигляді, змушує звернутися до аналітики можливостей та меж інтерпретації відносин «я-чужий» в цілому, та «господар-гість», зокрема, в суб'єкт-об'єктні коди. Очевидно, що перетворення «іншого», «чужого» на об'єкт виявляється не тільки інтелектуальною процедурою, а й практичним феноменом, що концептуально витончено вдається показати М.Фуко. Його «археологія» установи інституційних практик і полів висловлювання дозволяє виявити ті соціоантропологічні диспозиції, завдяки яким суцільно трансформуються в «об'єкти» шляхом відхилення «іншого» в його онтологічній самостійності. Подібне перероблювання «іншості» втягує її «всередину» соціальних світів, об'єктивуючи та позбавляючи власного голосу.

Гостинність як це зустріч двох Я, двох конкретностей, двох досвідів, двох життєвих «світів», актуалізує феномени особистої відданості, вірності, що втілюються у символічній даності, відданості та заданості. Значущими для «складання» феномена гостинності є розбіжності у доступі учасників до символічного та способах звернення символічного в життєві стратегії. Залежно від цього складаються і різні типи феноменальності гостинності: є сильно «формалізовані» практики, які у межі вироджуються в етикетний формалізм, але є типи феноменальності, де починає панувати поведінкова недетермінованість, яка вилучає, «виносить за межі» повсякденність і звертає гостинність у ціннісний сценарій, що дає можливість вийти з рутини завдяки символічним арматурам «вгору», піднімаючи тут-буття «учасників» ритуалу.

Гостинність несе в собі турботу про Я, турботу про буття з іншими, а також недеструктивну сполученість тут буття і буття з іншими. При цьому, в процесі тлумачення феномену гостинності, необхідно враховувати відмінність типів людини, брати до уваги неоднорідність, багатовимірність феномену спільноти, а також відмінності у практиках конституювання різних спільнот у досвіді впізнання та визнання «іншого».

Розглядаючи гостинність як форму прояву тут-буття у бутті-з- іншими, необхідно констатувати появу в сучасному суспільстві нового антропологічного типу: починаючи з XVIII століття з'являється нова дійова особа - «людина-маса». Багато в чому це спровоковано відкиданням сакрально-символічних форм і, що важливо, - інтенсивною детопологізацією. Починається «містерія мас» [5, с. 46-61] що розгортає гру позаособистісних та доіндивідуальних афективних та несвідомих сил. Сама маса як феномен новоєвропейського «світу», що відсилає до вогнищ саме соціального несвідомого, позбавленого будь-яких символічних форм, а, у кращому випадку, - «оформлена» у квазісимволічні політичні «пакунки», визначає чіткі політичні межі та явну політичну особу «іншого-чужого», який найчастіше сприймається як єдине можливе. Але політичне приховує, сегментує практики гостинності, - ці дисциплінарні «осади» буквально прибирають із поверхні соціального життя його фундаментальні конститутиви.

Означене втілюється у низці моментів. По-перше, визначальними для філософії гостинності стають координати комуналізму, які постачають поза персональне бачення «іншого», «чужого», хоча, в принципі, і «свій» розпізнається лише в інституційному вигляді. Тому й онтологічно-екзистенційна реальність і «хазяїна», і «гостя» заміщується їх включеністю у ті чи інші інституційні, політичні, етатистські поля.

По-друге, встановлення кордонів між «своїм» топосом, «будинком» і топосами «іншого», топосом, з якого приходить «гість», започаткування «входів і виходів» передається до царини виключно етично-політичних та ідеологічних практик.

По-третє, пов'язаність топосу «вдома» і топосу «гостя» набуває політичного, а точніше, ідеологічного характеру. Наприклад, «свої- чужі», здатні набути статусу «гостей», як і «чужі-чужі» визначаються, як показує XX століття, та й теперішній час, виключно політичними цінностями.

По-четверте, гостинність, наділена політико-дисциплінарними оболонками, передбачає соціально-анонімне почуття «толерантності», «терпимості» або ж неприйняття, що переростає у ненависть. Подібний настрій «упаковує» будь-якого «гостя», навіть одиничного, сингулярного за своєю суттю у розмірність комунально-дисциплінарного «чужого- ворога».

Необхідно зауважити, що ядром інституційно-політичних технологій влади новоєвропейського «світу» є товарно-грошові відносини та ширші - відносини обміну взагалі. «Обмінна» метафора прагне покрити собою всі соціальні «світи» та зрізи їхнього існування: від ціннісно-ідейного до тілесного. Капіталізація комерціалізує саму суть гостинності, яка, з погляду сучасного менеджменту, вибудовується на товарній «Святій Трійці»: наданні їжі, спиртних напоїв та житла.

Сьогодні на туристичному ринку «гості» шукають і чекають певного рівня сервісу і, щобільше, - сервільності лише тому, що вони сплатили за послуги, - купили «гостинність». У сучасному туристичному менеджменті це називається «calculative guesting», «розважливе гостювання», тобто оплата житла, їжі тощо. стають емблематикою «гостя-туриста». Інший термін з менеджменту туризму - «calculative hosting», «обачне господарювання», тобто надання «Святої Трійці» гостинності, але лише за гроші, лише з метою отримання прибутку. У результаті «розважлива гостинність», що спостерігається в комерційній галузі, фактично призводить до ринкової, товарно-грошової тотожності «господаря» та «гостя», де «господар» стає постачальником послуг, а «гість» покупцем та ринковим споживачем речей гостинності: їжі, міцних напоїв та просторів споживання.

З середини XX століття стає повсюдною криза замкнутих і дисциплінарно вивірених просторів різного типу, - починається зсув до «суспільств контролю» [9], збудованих на модульному принципі складання і соціальних, і життєвих «світів», який сьогодні перевизначає також і феноменальність гостинності. Гостинність, з одного боку, набуває тонкої семіотичної артикуляції, що дозволяє чітко диференціювати її як знаковий феномен. Але, з іншого боку, гостинність стає онтологічно симулятивною. Це проявляється і як взаємозамінність «господаря» та «гостя», і як те, що «гість», трансформуючись у модуль, знак підключається до несумісних за природою феноменів (сьогодні зведено говорити про гостинність у політиці, культурі, туристичному бізнесі). Однак модульна стратегія гостинності неминуче наштовхується на те, що лежить за її межами: знакова, симулятивна, модульна форма гостинності, що склалася в сучасному європейському «світі», не витримує зустрічі з «гостями», що приходять із «світів», що мають жорстку символічну визначеність.

Заснування «людини-маси» як антропологічного типу пов'язане з народженням нової логіки мислення. У ситуації відходу символічного, яке поставало скріпою мислення, зберігаючи і несучи у собі потужні онтологічно-екзистенційні інтуїції, роль «охоронця», нехай не цілісності, але, принаймні, пов'язаності свідомості, бере на себе «здоровий глузд», «common sense». По суті свідомість, що відсилає до «sensus communis» і «common sense», «загальним змістом-почуттям» абсолютно є байдужою до досвіду унікального Я. Більш того, точніше тут говорити про «свідомість-без-Я», побудовану на нестримному прагненні до однозначності, що не потребує зусиль, пов'язаних зі складними смисловими утвореннями і, відповідно, з не менш складними формами досвіду мислення. Логіка «здорового глузду», яка не передбачає і не потребує інтенсивного освоєння смислового поля через свою принципову ефективність постає як «кон'юнкція» (Ж. Дельоз - Ф. Гваттарі) смислових утворень, закорінених у конвенційних, принципово неонтичних порядках, що позбавляє порядок «здорового глузду» екзистенційної обов'язковості. Тому по суті «здоровий глузд», пов'язуючи смислові блоки на основі випадковості, фактично засновує «безлад», «anything goes» [13; 14]. Номінації «здорового глузду» продукують не «світ», а сегментоване «довкілля», що вибудовується на «принципі близькодії»; своєю чергою, цей принцип передбачає започаткування дійсності на основі перцептуальної контактності, що дає певну емотивну, хоча і не осмислену даність. В результаті і цілісність індивіда, і його ідентичність набувають форм все тієї ж емоційно- афективної пов'язаності.

Анонімний, доіндивідуальний, безособовий «здоровий глузд» відхиляє тонкі та складні форми пов'язаності сакральної логіки та мислення з надходженням «Я». Десимволізована повсякденна свідомість позбавляється виділених смислових подієвих точок, здатних бути атракторами її поля, і цим, - спонукати до життя «історії із сюжетами». Життєвий шлях індивіда перетворюється на життя, «історію без сюжету», в монотонну серію, - інакше кажучи, фрагментарність повсякденної свідомості пов'язана з її особливою темпоральністю, що центрується на актуалізмі, відхиляючи минуле чи, як пише Ж. Дельоз, - «чисті форми минулого».

Аналітика «здорового глузду» уможливлює низку висновків щодо неминучих трансформацій гостинності у новоєвропейській дійсності. По-перше, логіка «здорового глузду», «common sense», відкидаючи символічне, постає тим типом мислення, який здатний прийняти і сакрально-символічну логіку гостинності. Відкидаючи символічне, «здоровий глузд» просочується повсякденністю, відхиляючи саму феноменальність гостинності як «події». По-друге, логіка «здорового глузду», вибудовуючись на принципі конвенційної «кон'юнкції» смислів, що породжує змістовну «всеїдність», за якою стоїть відсутність виразних дискримінаторних принципів, сутнісно пов'язаних із заснуванням відмінностей. Тому «людина-маса», занурена в тотальну рецептивність, за певних умов готова прийняти «іншого-чужого», але виключно в ізольованих, абстрактних аспектах (їжа, напої, релігійні практики), а не в його конкретній сутності. «Sensus communis», «common sense» у своїй конститутивності не тільки цілком обходиться без унікального «Я», але і створює матриці бачення та артикуляції, що відхиляють можливості впізнання та визнання тієї унікальності, яка лежить в основі тут-буття учасників гостинності. По-третє, «здоровий глузд» функціонує лише у сегментованому «довкіллі», йому не досяжний «світ» з відмінними топологічними формаціями, що і є підставою скасування топології гостинності.

І, нарешті, слід зазначити, що дискурсивним практикам, сутнісно пов'язаним із «здоровим глуздом» як типом свідомості, не властиве почуття власних кордонів. Це позбавляє можливості впізнати, визнати логіку «іншого», яка значущої для феномена гостинності. В результаті гостинність як термін, втративши свою змістовну визначеність, омонімічно застосовується для опису міграційних, економічних, політичних і т. д. процесів, які є дуже далекими від фундаментальних принципів гостинності.

Висновки

Отже, прагнення дати філософсько-антропологічну інтерпретацію феномена гостинності передбачало вирішення подвійного завдання. По-перше, потрібно прочитання гостинності як граничного поняття, яке могло б окреслити смислові контури тлумачення гостинності та експлікувати логіку його дослідження. По-друге, особливістю інтерпретації була необхідність чіткої поняттєвої артикуляції ціннісного зрізу феноменальності гостинності. Версія Ж.Дерріди, що ґрунтується на суб'єкт-об'єктній матриці, стала свого роду концептуальним «стартовим майданчиком» для розгортання дослідження, хоча цілком природно, що для цього було необхідно провести аналітичну ревізію його логіки тлумачення гостинності. Це змусило звернутися до виявлення теоретичних умов можливості філософсько-антропологічного розуміння цього поняття. Зокрема, ідея «абсолютної гостинності» Ж.Дерріди, попри її антропологічну та практичну неприйнятність, переорієнтує аналітичну увагу на топологічний аспект феномену гостинності, що представляє відмінність топосів, «світів» і, тим самим, відсилає до територій існування «чужого».

Ядром феномена гостинності є знамення «іншого», яке відкривається завдяки символіко-онтологічним підставам, що сполучає «відмінні світи». Гостинність, виступаючи саме символічною антропотехнікою, вимагає певний тип людини, яка здатна виконати мету гостинності і розгорнути її феноменальність. Символічне означення гостинності визначає специфіку і темпоральності, і топології феномена. Тому можна стверджувати, що фундаментальні умови гостинності відсилають до сингулярних Я, що існують у різних «світах», але між якими є символічні зв'язки, завдяки чому і складається феномен гостинності, що несе у собі почуття піднесеного.

Якщо говорити про саму сутність феномену гостинності, то можна стверджувати, що у «світі» «людини-маси» базові умови цього феномену відхиляються і в практичному, і в категоріальному полі. Це пов'язано з ерозією сингулярного Я, розгортанням гомогенних топологічних розміток, з темпоральністю, що вибудовується на лінійній монотонній моделі часу, з пануванням десакралізованих знакових конструкцій та з руйнуванням підстав між гетерогенними «світами». Внаслідок цього «інший-чужий» піддається або асиміляції, або знищенню.

Попри онтологічну та антропологічну проблематизацію гостинності в масовому «світі», на його певних територіях, особливо на тих, де збереглися символічні інституції, висвітлюються контури феномену гостинності, хоча й в інших «перетворених» формах. Саме аналітика гостинності у культурно-символічній розмірності сучасного світу є найперспективнішою та найцікавішою в дослідному сенсі.

Література:

1. Андрущенко Г. І. Гостинність як одна із перших форм прояву людської довіри / Г. І. Андрущенко // Соціальні технології, 2011. - № 52. - С. 7-12.

2. Дерріда Ж. Дарувати час / Ж. Дерріда ; пер. з фр.М. Ющенко. - Львів : Літопис, 2008. - 204 c.

3. Дьяконов І. В. Аксіологічні імплікації філософії події А. Бад'ю. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - 2010. - Вип. 40. - С. 104-110. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpgvzdia_2010_40_12

4. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки-про-іншого / Е. Левінас ; [пер. з франц. В. Куринського]. - К. : Дух і Літера, 1999. - 291 с.

5. Московічі С. Стратегії пропаганди і колективного навіювання // Незалежний культурологічний часопис „Ї”. - Львів, 2003. - №30. - С. 46-61.

6. Музіль Р. Людина без властивостей. Книга III / Пер. О.Логвиненко. Київ: Видавництво Жупанського. - 2011. - 512 с.

7. Словник античної міфології. - Київ. - 1985. - 236 с. Режим доступу: http ://litopy s. org.ua/slovmith/slovm10. htm

8. Benveniste Emile. Problems in general linguistics. Univers^ of Miami Press, 1971. 317 p.

9. Deleuze, Gilles, and Claire Parnet. Dialogues. Translated by Hugh Tomlinson and Barbara Habbeijam. Paris: Flammarion, 1977. Reprint, London: The Athlone Press, 1991.

10. Derrida J. Of hospital^ / Anne Dufourmantelle invites Jacques Derrida to respond / transl. Ьу Rachel Bowlbv. Stanford, 2000. 160 p.

11. Derrida, J. Von der Gastfreundschaft. Wien : Passagen- Verlag, 2001. 156 p.

12. Derrida, Jacques. “The Ends of Man.” Philosophy and Phenomenological Research 30, no. 1 (September 1969): 31-57.

13. Feyerabend P. K. Conquest of Abundance: A Tale of Abstraction Versus the Richness of Being, ed. B. Terpstra. -- Chicago, 1999.

14. Feyerabend P. K. Knowledge, Science and Relativism: Philosophical Papers, Vol. 3, ed. J. Preston. -- Cambridge, 1999

15. Phenomenologies of the Stranger. Between Hostility and Hospitality / eds Richard Kearney andKascha Semonovich. New York: Fordham University Press, 2011. 339 p.

References:

1. Andrushhenko Gh. I. Ghostynnistj jak odna iz pershykh form projavu ljudsjkoji doviry [Hospitality as one of the first forms of manifestation of human trust]. Socialjni tekhnologhiji, 2011. # 52. [in Ukrainian].

2. Derrida Zh. Daruvaty chas [Give time]. Ljviv : Litopys, 2008. [in Ukrainian].

3. Djjakonov I. V. Aksiologhichni implikaciji filosofiji podiji A. Badju [Axiological implications of A. Badiou's philosophy of the event]. Ghumanitarnyj visnyk Zaporizjkoji derzhavnoji inzhenernoji akademiji. 2010. Vyp. 40. [in Ukrainian].

4. Levinas E. Mizh namy. Doslidzhennja dumky-pro-inshogho [Between us. Research of thought-about-other]. K. : Dukh i Litera, 1999. [in Ukrainian].

5. Moskovichi S. Strateghiji propaghandy i kolektyvnogho navijuvannja [Strategies of propaganda and collective suggestion]. Nezalezhnyj kuljturologhichnyj chasopys „Ji” . Ljviv, 2003. #30. [in Ukrainian].

6. Muzilj R. Ljudyna bez vlastyvostej. Knygha III [A person without attributes. BookIII]. Kyjiv: Vydavnyctvo Zhupansjkogho, 2011. [in Ukrainian].

7. Slovnyk antychnoji mifologhiji [Dictionary of ancient mythology]. Kyjiv, 1985. [in Ukrainian].

8. Benveniste Emile. Problems in general linguistics. Universit у of Miami Press, 1971. 317 p.

9. Deleuze, Gilles, and Claire Parnet. Dialogues. Translated by Hugh Tomlinson and Barbara Habberjam. Paris: Flammarion, 1977. Reprint, London: The Athlone Press, 1991.

10. Derrida J. Of hospitality / Anne Dufourmantelle invites Jacques Derrida to respond / transl. by Rachel Bowlby. Stanford, 2000. 160 p.

11. Derrida, J. Von der Gastfreundschaft. Wien : Passagen- Verlag, 2001. 156 p.

12. Derrida, Jacques. “The Ends of Man.” Philosophy and Phenomenological Research 30, no. 1 (September 1969): 31-57.

13. Feyerabend P. K. Conquest of Abundance: A Tale of Abstraction Versus the Richness of Being, ed. B. Terpstra. -- Chicago, 1999.

14. Feyerabend P. K. Knowledge, Science and Relativism: Philosophical Papers, Vol. 3, ed. J. Preston. - Cambridge, 1999

15. Phenomenologies of the Stranger. Between Hostility and Hospitality / eds Richard Kearney andKascha Semonovich. New York: Fordham University Press, 2011. 339 p.

Размещено на Allbest.ru