Міфологічна свідомість: просторово-часовий континуум

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міфологічна свідомість: просторово-часовий континуум

Шавріна І.В.

кандидат філософських наук, доцент

доцент кафедри релігієзнавства

філософського факультету

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (Україна, Київ)

Анотація

філософський осмислення свідомість людина

Стаття присвячена філософському осмисленню свідомості людини, зокрема міфологічної. Аналізується особливий просторово-часовий континуум, який містить у собі міф і міфологічна свідомість. В сучасному українському релігієзнавстві відсутні методологічні підходи щодо дослідження міфологічної свідомості, яка є ознакою й ХХІ ст. Виявлені базові положення щодо міфу, міфології, часу-простору, а також розмаїття філософських пошуків на різних етапах становлення людства. Висновком є те, що міф - це концептуалізація, тобто процес інтелектуального кодування ідей, у яких висвітлюються певні культурні смисли, значення та образи. Особлива увага приділяється єдності простору й часу в міфологічній свідомості, єдності профанного і сакрального у міфі. Міфотворчість виступає ознакою ХХІ століття - «міф про країну», «міф про людину», «міф про світоустрій» та ін.

Ключові слова: міф, міфологія, міфологічна свідомість, релігія, час, простір, смисл, людина, буття, вимір, соціум, культурний код, концептуалізація

Mythological consciousness: spacetime continuum

Shavrina I.V., candidate of Philosophical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Religious Studies of the Faculty of Philosophy of the Kyiv National University of Taras Shevchenko (Ukraine, Kyiv)

Abstract

The article is devoted to the philosophical understanding of human consciousness, in particular, mythological consciousness. A special space-temporal continuum, which contains myth and mythological consciousness, is analyzed. The research methodology provides clear definitions of «myth», «mythology», «mythological consciousness», etc. In modern Ukrainian religious studies, there are no methodological approaches to the study of mythological consciousness, which is also a feature of the 21st century. The main task of the article is to characterize the mythological consciousness, which contains specific time and space, in their unity. The results of the research are the revealed basic provisions regarding myth, mythology, time-space, as well as a variety of philosophical searches at different stages of the formation of humanity. The conclusion is that a myth is a conceptualization, i.e., a process of intellectual coding of ideas that highlight certain cultural meanings, meanings, and images. Special attention is paid to the unity of space and time in mythological consciousness, the unity of the profane and the sacred in myth. Mythmaking is a feature of the 21st century - «myth about the country», «myth about man», «myth about the world system», etc.

Keywords: myth, mythology, mythological consciousness, religion, time, space, meaning, man, existence, dimension, society, cultural code, conceptualization.

Вступ

Сьогоднішній світ розвивається настільки швидко, що мало хто з найвидатніших умів сучасності здатен цілком надати характеристику усім тим процесам, що відбуваються кожної хвилини, й які, безумовно, впливають на людину, її душу і дух. Нинішньому мінливому світові характерне знецінення духовних ідеалів, розмивання духовних орієнтирів, що в свою чергу, веде до «загубленості людини», яка щоразу вдається до нових пошуків духовних і душевних цінностей. Ми знаходимось у досить складній ситуації - з одного боку, економічна криза, соціальна криза, що стосується усіх шарів суспільства, а з іншого, - криза духовна, яка розпочалася ще в ХХ столітті. Усі цивілізаційні досягнення роблять людину майже богом - для неї можливо майже все, але чи готове людство і що ще більш важливо - чи може кожний індивід окремо взяти на себе відповідальність за свої вчинки, чи готовий він духовно до всіх цих глобальних змін, чи дасть він усьому цьому ради і чи використає на благо усі свої здобутки? Навряд. Як пише український філософ С. Кримський: «цивілізація робить людей богами раніше, ніж вони стають гідними статусу людини» [9, с. 14].

Багато сучасних людей відчувають справжній «духовний голод», серед нескінченних клопотів мінливого світу людина забуває про саме головне - про свою душу, про тимчасовість і плинність власного життя, про прагнення до духовності як такої.

Мета дослідження полягає в осмисленні проблеми часово-просторового континууму як однієї з головних компонент людської свідомості, зокрема міфологічної.

Методологія дослідження

Найважливішою основою методології філософсько-релігієзнавчого пізнання є порівняльно-культурні, тобто компаративний або крос-культурний методи дослідження, завдяки яким проводять порівняльний аналіз культурних явищ, цінностей, ідей і виділяють як загальні їх властивості, так і особливе, специфічне в кожному з них. Традиційним методом в дослідженні проблеми міфологічної свідомості, часово-просторових характеристик цієї свідомості виступає порівняльний аналіз. Завдяки зіставленням різних дискурсів ми можемо показати, в чому полягає значення світової думки, виявити наявність загальнолюдських проблем й цінностей в її самобутньому досвіді. По-друге, різні філософські школи спочатку складаються як утворення амбівалентне, гетерогенне: вкорінені в традиціях світової, головним чином, західноєвропейської культури, але в той же час усвідомлюють і культивують власну приналежність до фундаментальних локальних засад. Звісно ж, що найбільш адекватним терміном для визначення сутності просторово-часових характеристик людської свідомості у сучасній філософії, з арсеналу сучасної наукової лексики, є поняття «глокалізації» - феномен глокальний в його філософському розумінні. Ми можемо говорити про «глокалізацію», як про певний тип свідомості, для якого властиво: 1) осмислення рідного місцевого локусу як центру всього космосу, глобального світу; 2) затвердження цього локусу як єдино можливої умови і підстави для осягнення існуючої реальності.

Проблема часу є однією з найактуальніших проблем філософії, релігієзнавства, психології, культурології та ін. Актуальність цієї проблеми полягає в тому, що вона має світоглядний характер, саме ставлення людини до часу власного буття й виявляє її смисли як суто духовної істоти. Загальновідомим є положення Аврелія Августина про існування тільки сучасного часу, який містить у собі минуле і водночас - поглинає майбутнє. На нашу думку, такий підхід висвітлює досвід певних переживань, який забарвлений такими ідеями, як ідея щодо плинності часу й ідея неминучості кінця життя людини. Тому і виникають питання щодо міри руху часу, існування певних зон, де не існує часу та ін.

Проблемою міфологічної свідомості займалися такі видатні західноєвропейські мислителі, як П. Бергер [2], Ж. Бодрійяр [1], Ф. Гватарі [4], М. Еліаде [5], К. Лукман [10], К. Леві-Брюль [11], З. Фройд [12], К.-Г. Юнг [13] та ін. Що стосується сучасного українського релігієзнавства, то небагато існує праць, які розглядали би вищезазначену проблему. Але нашу дослідницьку увагу привернула монографія українського дослідника В. І. Воловика «Філософія релігійної свідомості» [3], яка видана у 2009 році. Автор аналізує проблему релігійного простору й наголошує, що це - така категорія філософії релігійної свідомості, яка означає частину соціального простору, параметри якого фіксують місце, спрямованість, глибину і протяглість діяльності релігійних суб'єктів, яка спрямована на осягнення потойбічного, небесного, надприродного світу, в реальність існування якого вони повірили і наблизились завдяки виконанню релігійних норм у процесі їх земної життєдіяльності [3, с. 75].

Автор також виділяє ознаки соціального простору - об'єктивність, багатовимірність, зв'язок з часом та ін. Ці ознаки, на думку українського дослідника, наслідуються релігійним простором, переломлюючись під кутом затвердження Божественної волі (християнство) або потенціалу людини (буддизм). Автор також вирізняє специфіку релігійного простору - йдеться про взаємозв'язок людини з реальними й ірреальними об'єктами, непоясненність просторового знаходження надприродних об'єктів та ін. Важливим для нас є те, що український дослідник наголошує на мінливості релігійного простору, він є антропним і має суто людські виміри. На жаль, автор більш детально не звернувся до просторово-часових характеристик релігійної свідомості, але принципово важливим є те, що він обґрунтував власний підхід до поняття «релігійного простору». На нашу думку, однією з важливих ознак релігійної свідомості є її орієнтація на події, що відбуваються в конкретному часі й просторі.

Основна частина

Час як такий визначається змінами. Зміни виступають тією єдністю, що об'єднує таке, що зникає; таке, що існує; таке, що виникає. Тобто, йдеться про минуле, теперішнє й майбутнє. Водночас об'єктивні зміни актуалізуються тільки тоді, коли їх помічає суб'єкт. Але сам суб'єкт, який помічає зміни, що інкорпоровані у часовий континуум, співвідносить його з самим собою, тому що минуле-теперішнє-майбутнє не існують самі по собі, поза проекцією на стани і переживання самої людини. В такий спосіб, слід висвітлити два онтологічних потоки - зміни буття і зміни людини. Звідси й виникають неспівпадіння часу у різних народів, у різних культурах і у різних людей. В одних час тече повільно, тягуче, а життя вимірюється суто природними характеристиками - зміна пори року, народження дитини та ін. Спільнота, суспільство базуються на традиціях (як світських, так і релігійних), право спирається на прецедент, життя вибудовується за загальною схемою. Час вимірюється змінами, а зміни - враженнями. Враження людини - це відбитки тих подій, що створюють ландшафт свідомості. Ландшафт свідомості людини - це її особиста міфологія, яка оформлює простір суб'єктивного життя. Це відбувається таким же чином, як в «сивій давнині» пригадування про сакральну подію формувало фізичний простір - гора або зірка виступають як застиглий культурний герой, який закінчив власне земне життя, переміг хаос. Фактично, для людини існує тільки теперішній час, час її дійсного життя. Особливо важливою є характеристика свідомості людини в аспекті її ставлення до Абсолюту, єднання з Ним. Відома українська дослідниця Н.С. Жиртуєва в своїй дисертації, з приводу особливостей розгляданого феномену, зазначає: «Запропоновано відносити до універсальних характеристик містичного феномену «єднання» з Абсолютом наступні: 1) визнання реальності Абсолюту; 2) заперечення можливості раціонального пізнання Абсолюту та його позитивного визначення (апофатизм); 3) визнання можливості містичного «єднання» з Абсолютом, що призводить до «зняття» суб'єкт - об'єктних відносин; 4) визнання, що містичне «єднання» з Абсолютом досягається за допомогою психопрактик, спрямованих на подолання егоцентричної свідомості (перший етап - «розщеплення свідомості»), що робить містичний досвід транс-егоцентричним; 5) містичний досвід супроводжується досвідом містичного Світла, що надає адепту статусу «просвітленого» («пробудженого») і «призводить до якісної трансформації його психічного життя» [6, с. 9].

Сучасне є концентрацією до однієї точки множинності часових ліній, є констатацією динамічних змін у самому бутті та його пунктуацією. Поєднання множинності причин в одній точці надає новий причинно- наслідковий вектор. У кожне «тепер» інкорпоровано минуле; кожне «тепер» - це проект майбутнього, у якому закладений могутній потенціал можливостей та їх розгортання в часі. «Теперішнє» - не тільки точка у часі, «теперішнє» виступає й як вузол відчуттів, вражень, переживань. Отже, ми й підійшли до наступного - до пригадувань. Пригадування - це не акт розуму, пригадування - це переживання, які прагнуть постати рефлексією, але лякаються цього, тому що рефлексія - це смерть почуттів, втрата динаміки. Призупинити миттєвість означає заморозити її, витягти з контексту (загального й інтимного), який тільки й надає смислу тому, що відбувається в житті людини. Пригадування підгодовують життя людини, як і релігійні переживання Бога, Абсолюту, Вищої Реальності. Але водночас, як це обґрунтовують герменевтика і семіотика, повного співпадіння смислів не буває, можливою є тільки актуалізація певних смислів.

У порушенні природної темпоральності часу, в його згущенні - пригадування виступає як сон, сновидіння. Для людини суб'єктивна дійсність сновидіння перетворюється на об'єктивну, яка дозволяє розшифрувати втаємничену природу її переживань і, в такий спосіб, визначити стратегію майбутнього життя, тому що прояснення втаємниченого в людині й є одкровенням, знанням, що спрямовує наше життя. Не випадковим є й те, що міфологічна свідомість інтерпретує сновидіння як час отримання певних вказівок, доленосних для людей, спільнот і спільностей; як вихід поза межі профанних кордонів, як наближення до вищих світів, до духовності. Відомі дослідники міфологічної свідомості П. Бергер [2], Ж. Бодрійяр [1], Ф. Гватарі [4], М. Еліаде [5], К. Лукман [10], К. Леві-Брюль [11], З. Фройд [12], К.-Г. Юнг [13]. та ін. наголошують, що найбільше надійним джерелом міфів й іншого стародавнього «знання» є сновидіння. Ще Платон відмічав особливу сутність міфу. Міф може бути й прикрашеною дійсністю, і злетом уяви, і вигадкою чистої води. Дійсно, як міг по-іншому характеризувати міф Платон, мислитель який до самої смерті протистояв пануючій ідеології, що зараз називається «старогрецькою філософією». Міфологічні вигадки мають як позитивний, так і негативний сенс. Так, у праці «Держава» Платон наголошує на особливій значущості міфу, у якому правда і неправда «щасливо співіснують», що наділяє міф великим можливостями впливати на душу і уяву - сугестивними, атараксивними. Міф, зазначає Платон, є системою метафор, засобом для освоєння істини та її пояснення. Міф - це образ, синтеза знання та уяви, проникнення в сутність Буття в цілому. Міф є й тим ґрунтом, на якому виростають і отримують свою власну смислову наповненість абстрактні поняття. Саме тому міф має чаклунську силу, заповнює розум і бере душу в полон. Міф фіксує події, де зливаються сакральна і профанна сфери, завжди розгортається в особливому просторово-часовому континуумі. Платон зазначає, що міф - це завжди подія, він має свій дійсний або вигаданий сюжет, дійових осіб, декорації, - все те, що дозволяє розкрити його зміст. Але, в такому випадку, міф не мав би позачасового і поза-конкретного значення. Отже, за конкретним міфом проглядається і через нього розгортається об'єктивне і трансцендентне «щось». Міф відігравав і відіграє концептуальну роль. Слід погодитися з положенням української дослідниці Л. Конотоп, що «Саме концепт як такий містить у собі образний, понятійний і аксіологічний елементи. Концептуалізація являє собою процес інтелектуального кодування ідей, у яких висвітлюється смисл розуміння культури в конкретній мовній сфері. На нашу думку, необхідно розрізняти концепти «природні», тобто такі, які є при- належними до конкретної культури, а також концепти «запозичені», тобто такі, які привнесені з інших культур, з іншої мовної традиції, з іншої філософської традиції. Концепт є результатом індивідуального і колективного пізнання. Концепт містить у собі, по-перше, смисли, які є приналежними до Реальності, а по-друге, він відкриває можливості для пошуку та інтерпретації цих смислів. У такому плані неможливо надати концепту якогось універсального визначення. Концепт є таким, який усвідомлюється іншою людиною, якщо та ідея, що міститься в концепті, співвідноситься з досвідом конкретної людини. Концепт також обов'язково містить у собі ціннісний потенціал. Отже, структура концепту - це образ (візуальний, тактильний, смаковий), поняття і цінність» [8, с. 11]. В такий спосіб, філософською функцією міфу та його аналогією з філософією є надання концепції загальних законів буття та його певних станів природи, людини, її місце в світі, сутність її життя на Землі.

Слід зазначити, що мистецтво теж є своєрідним підтвердженням пригадування- сновидіння. Так, наприклад, італійський музикант Дж. Тартіні «почув» сонату і записав її під назвою «Диявольські трелі». Видатний ірландський поет С.Т. Кольрідж [7, с. 9] «побачив» уві сні свою майбутню поему «Кубла Хан, або видіння уві сні». Інтерпретація сновидінь, повернення до пригадувань пов'язані з особистісним зростанням, з вантажем пригадувань, з втратами життєвих орієнтирів. Пригадування це завжди томління, це пошуки «психе-душі» «втраченого часу власного життя» (М. Пруст), це прагнення осмислити проблеми минулого і одночасно переживання щастя в минулому, а також прагнення до нового гармонійного майбутнього. Людина прагне розірвати замкнене коло тих спогадів, які не приносять їй позитиву, намагається «стерти» негатив. Пригадування - це сон, примара, псевдо-життя, але жодна людина не відрікається й не може відректися від власного минулого. Переживання не дозволяє минулому зникнути, навіть, біль, страждання, горе виступають як необхідне забарвлення нашого буття. Колишнє буття виявляється таким, якого не існує, але воно вже не може змінитися. Колишнє буття перетворюється на постійну величину, з якою й «працює» психіка людини - «переносить» події, переживання, взаємовідносини до іншого контексту, по-іншому забарвлює ті чи інші події та переживання. Час постає корелятом події, що пригадується. Пригадування передбачає досвід чужого знання і переживання; чужого життя, яке прожите в цьому ж духовному просторі. А це й означає, що персональне переживання (пригадування) підгодовується енергією чужого життя. Таке життя формує контекст, проходить певним тлом, насичує колоритом, а також перетворюється на суспільну міфологію, яка й транслюється завдяки каналам культури. Разом з тим, інсталяція зовнішніх міфів ґрунтується на освіті й вихованні, а освіта означає не тільки інформованість людини, але й вміння відчувати й переживати інший досвід - філософський, релігійний, літературний. Відтворення будь-якого міфу не розпочинається з нульової точки відліку людської свідомості, воно надається зовнішнім світом - мовою, образами мислення, культурним кодом. Культурний код оформлюється завдяки відомим парадигмам, що одночасно є «тропами» - тим, що інтенційно оформлює зміст і характер відтворення.

Висновки

Духовна культура є, фактично, міфологією - пригадуванням про події, що постали теорією. Багато генерацій надали нам, сучасним людям, цей досвід. Забути - означає перервати досвід не тільки знання і мислення, але й інтерпретації та інтерполяції, які співвідносяться з досвідом особистості, тому що знання є транс персональним буттям особистості й світу.

Час закінчується пам'яттю, застигає у пригадуванні - випадає з часу, постає часом поза часом. Таким чином, пам'ять є й смертю часу, й його безсмертям. Пригадування - це вічне «теперішнє». Окрім того, пам'ять - це збереження міфології людини, її особистісного міфу. Її ландшафт є аналогічним до ландшафту стародавніх часів - він містить у собі всі знаки, застиглі події. Пригадування - це квазі-міф, реактуалізація власної міфології. Міф є пригадуванням певної події, потенційною можливістю відтворення цієї події як предмета інтерпретації. Отже, міф є вічним «теперішнім». Щодо визначення поняття «міф», то воно має багато смислів. Античність вважала, що це - вигадка, обман, казка. Але ми використовуємо це поняття й в ХХІ столітті - «міф про країну», «міф про людину», «міф про світоустрій» та ін. Міфотворчість виступає ознакою ХХІ століття. Міф є якістю світу, яка надана нам у події. Концентрація цих якостей на мові релігії позначається як «сакральний світ». Сакральне у міфологічній свідомості існувало перед профанним і в особливому просторово- часовому континуумі. Сакральне - це перше буття, яке й породжує сам світ - Універсум, земне буття, профанний час і простір.

Список використаних джерел

1. Baudrillard J. L'echange symbolique et la mort/J. Baudrillard. - SD.: Paris, 1990. - P. 12-67.

2. Berger P.L., Luckmann T. The Social Construction of Reality: A Treatise in the Sociology of Knowledge. /P.L. Berger. - Doubleday & Company, New York, 2000. - P. 28-110.

3. Воловик В.И. Философия религиозного сознания. Монография. Запорожье: Просвіта, 2009. -- 216 с.

4. Guattari P.-F. Molecular Revolution: Psychiatry and Politics. /P.-F. Guattari, - Trans. Rosemary Sheed. - Harmondsworth: Penguin, 1984. P. 23-90.

5. Eliade M. Images and Symbols: Studies in Religious Symbolism (trans. Philip Mairet), Princeton University Press, - Princeton, 1991. -P. 23-79.

6. Жиртуєва Н.С. Компаративний аналіз містичних традицій Сходу та Заходу. / Н.С. Жиртуєва. // Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук/ Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка, кафедра релігієзнавства. - Київ - 2009. - C. 8-89.

7. Coleridge, Samuel Taylor (Coleridge, Ernest Hartley (ed.). The Poems of Samuel Taylor Coleridge./ S.T. Coleridge. - Oxford University Press. P. 34-78.

8. Конотоп Л.Г. Концепт і концептуалізація: методологія дослідження культури й релігії. Л.Г. Конотоп. - Вісник НАУ, - Збірник наукових праць. - Серія: Філософія. Культурологія. - № 1 (35). - 2022. - С. 11-14.

9. Кримський С.Б. Заклики духовності ХХІ століття: (зциклу щоріч. памят. Лекцій ім. А. Оленської-Петришин, 2002р)/С.Б. Кримський. - К.: Вид. Дім «КМ Академія», 2003. - 32 с.

10. Luckmann T. The Social Construction of Reality: A Treatise in the Sociology of Knowledge. Berger P.L. - Doubleday & Company, New York, 2000.

11. Levy-Bruhl L. L'experience mystique et les symboles chez les primitifs./ L. Levy-Bruhl. - Ten: Paris, 2019. - P. 48-130.

12. Freud Z. Complete Psychological Works of Sigmund Freud. Translated from the German under the general editorship of James Strachey, in collaboration with Anna Freud, assisted by Alix Strachey, Alan Tyson, and Angela Richards. - 24 volumes, - London: Hogarth Press and the Institute of Psycho-Analysis, ( 1953-1974).

13. Jung C.-G. The Gnostic Jung: Including.. --/ C.-G. Jung. - Hoboken: Taylor and Francis, 2013. -- P. 1-49.

References

1. Baudrillard, J. L'echange symbolique et la mort/J. Baudrillard. - SD.: Paris, 1990. - P. 12-67.

2. Berger P.L., Luckmann T. The Social Construction of Reality: A Treatise in the Sociology of Knowledge./P.L. Berger. - Doubleday & Company, New York, 2000. - P. 28-110.

3. Volovyk V.Y. Fylosofyia relyhyoznoho soznanyia. Monohrafyia. Zaporozhe: Prosvita, 2009. 216 s.

4. Guattari P.F. Molecular Revolution: Psychiatry and Politics./P.-F. Guattari, - Trans. Rosemary Sheed. - Harmondsworth: Penguin, 1984. P. 23-90.

5. Eliade M. Images and Symbols: Studies in Religious Symbolism (trans. Philip Mairet), - Princeton University Press. - Princeton, 1991. - P. 23-79.

6. Zhyrtuieva N.S. Komparatyvnyi analiz mistychnykh tradytsii Ckhodu ta Zakhodu. / N.S. Zhyrtuieva. // Dysertatsiia na zdobuttia naukovoho stupenia doktora filosofskykh nauk/ Kyivskyi Natsionalnyi Universytet imeni Tarasa Shevchenka, kafedra relihiieznavstva. - Kyiv - 2009. - C. 8-89.

7. Coleridge, Samuel Taylor (Coleridge, Ernest Hartley (ed.). The Poems of Samuel Taylor Coleridge./ S.T. Coleridge. - Oxford University Press. - P. 34-78.

8. Konotop L.H. Kontsept i kontseptualizatsiia: metodolohiia doslidzhennia kultury y relihii. - L.H. Konotop. - Visnyk NAU, - Zbirnyk naukovykh prats.- Seriia: Filosofiia. Kulturolohiia. - № 1 (35). 2022. - S. 11-14.

9. Krymskyi S.B. Zaklyky dukhovnosti XXI stolittia: (ztsyklu shchorich. pamiat. Lektsii im. A. Olenskoi-Petryshyn, 2002r)/S.B. Krymskyi. - K.: Vyd. Dim «KM Akademiia», 2003. - 32 s.

10. Luckmann T. The Social Construction of Reality: A Treatise in the Sociology of Knowledge./ Berger P.L. - Doubleday & Company, New York, 2000.

11. Levy-Bruhl L. L'experience mystique et les symboles chez les primitifs./ L. Levy-Bruhl. - Ten: Paris, 2019.

12. Freud Z. Complete Psychological Works of Sigmund Freud. Translated from the German under the general editorship of James Strachey, in collaboration with Anna Freud, assisted by Alix Strachey, Alan Tyson, and Angela Richards. - London: Hogarth Press and the Institute of PsychoAnalysis, 1953-1974. - 24 volumes, Jung C.-G. The Gnostic Jung: Including. --/ C.-G. Jung. - Hoboken: Taylor and Francis, 2013. -- P. 1-49.

Размещено на Allbest.ru