Генезисні витоки поняття "еліта" у просторі наукового дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Генезисні витоки поняття «еліта» у просторі наукового дискурсу

Ходунова Вікторія Леонідівна кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки і психології дошкільної освіти,

Анотація

Відповідно до суспільних запитів сьогодення, особливо актуальною постає проблема еліти. У статті зроблено акцент на тому, що еліта відображає реалії структури суспільства в певний період історії. З точки зору різноманітних підходів до визначення понятійно-категоріального апарату визначено, що еліта це особи, які є носіями вищого рівня культури та цивілізованості та займають провідне або керівне становище в будь-якій галузі людської діяльності; які досягли вищого рівня компетентності у своїй сфері; які володіють інтелектуальною, моральною перевагою, мають найвище почуття відповідальності; яким притаманні такі соціальні або інтелектуальні властивості, що дають їм можливість відігравати провідну роль у суспільстві чи в певній сфері діяльності. Визначено, що українська філософсько-освітня думка зосереджується на проголошенні еліти носієм культури й цивілізованості вищого рівня, творцем і проповідником свободи, справедливості, культурної самобутності народу. Наголошено на тому, що саме від педагогічної еліти залежить процес динамічних змін сучасного суспільства, збереження культурних традицій, забезпечення просвітництва. В декількох наукових контекстах педагогічна еліта представлена як продуктивна частина фахівців найвищого рівня професійної компетенції, високих інтелектуальних і духовних властивостей, вирізнювана за професійними (професіоналізм на основі високого рівня освіти та досвіду, ерудиція, прагнення до самовдосконалення), діловими (креативність, організаторські здібності) рисами та загальнолюдськими цінностями; частина суспільства, яка спонукає до розвитку його інтелектуального потенціалу; подає приклад, як творити елітарну національну та світову культуру, є взірцем професійності, відповідальності, покликання, вдосконалення себе в процесі педагогічної діяльності, мовленнєвої культури. Окреслено фактори формування еліти, одним із яких є освіта.

Ключові слова: еліта, національна еліта, педагогічна еліта.

Khodunovа Victoriia Leonidivna Ph.D (Candidate of Pedagogical Sciences), Associate Professor, Department of Pedagogy and Psychology of Preschool Education,National Pedagogical Dragomanov University

еліта освіта науковий

GENESIS ORIGINS OF THE CONCEPT "ELITE"

IN THE FIELD OF SCIENTIFIC DISCOURSE

Abstract

In accordance with today's public demands, the problem of the elite becomes especially relevant. It is updated that the elite reflects the realities of the structure of society in a certain period of history.

From the point of view of various approaches to the definition of the conceptual and categorical apparatus, it is determined that the elite are individuals who are carriers of the highest level of culture and civility , they are occupying a leading or managerial positions in any field of human activity; they have achieved the highest level of competence in their field; they have an intellectual, moral advantage, also have the highest sense of responsibility and characterises by social or intellectual properties , that give them the opportunity to play a leading roles in society or in a certain field of activity.

It was determined that the Ukrainian philosophical and educational intention focuses on declaring the elite as carriers of culture and civilization of the highest level, the creators and preachers of freedom, justice, and the cultural identity of the people.

It is emphasized that the process of dynamic changes in modern society, the preservation of cultural traditions, and the provision of enlightenment depends on the pedagogical elite.

In several scientific contexts, the pedagogical elite is presented as a productive part of specialists of the highest level of professional competence, high intellectual and spiritual properties, distinguished by professional (professionalism based on a high level of education and experience, erudition, striving for self-improvement), managing (creativity, organizational skills) traits and common to all mankind values; a part of society that encourages the development of its intellectual potential; provides an example of how to create national elite and world culture, they are constant model of professionalism, responsibility, vocation, self-improvement in the process of pedagogical activity and speech culture. Factors of elite formation are outlined, one of those is an education.

Keywords: elite, national elite, pedagogical elite.

Постановка проблеми зумовлюється сучасною ситуацією в Україні, світоглядною трансформацією суспільства, істотними змінами його цінностей та норм. Вирішення низки соціальних та культурних проблем потребує формування еліти, зокрема педагогічної, здатної намічати перспективи розвитку майбутнього, бути провідниками у зростанні покоління з високим соціокультурним й інтелектуальним рівнем, здатної вийти на світовий рівень. Відповідно, до мінливих вимог суспільства, нашій країні вкрай необхідно забезпечувати якісну підготовку педагогічної еліти, дійсно елітарного рівня, що потребує пошуку нових, ефективних шляхів, засобів і педагогічних технологій, необхідність у новій парадигмі освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Звернення до наукового дискурсу з проблеми еліти засвідчив, що вона не тільки не втрачає своєї актуальності, але й все більше зростає. Проблема еліт розглядається в наукових дослідженнях у таких аспектах: походження, розвиток, історичне існування (Е. Гамільтон, Т. Джефферсон, Дж. Мільтон, Ф. Ніцше та інш.); основні принципи та характерні ознаки політичної еліти (В. Парето, Г.Моска, Р. Міхельс та інш.); еліта як суспільний феномен (М. Вебер, Р.Дал, У. Домхофф, В. Ліпинський, М. Міхновський, Х. Ортега-та-Гассет, А. Тойнбі, Е. Тоффлер та інш.); філософські аспекти еліти (Г. Ашин, Г.Задорожний, О. Криштановська, Н. Ракитянський, В. Федотова та інш.); функції еліти (О. Гаман-Голутвін, У. Кленнер, О. Крюков, Б. Кухта, Л.Мандзій, Т. Мотренко, М. Нарти, О. Понедєлков та інш.); ідентифікація та функціонування національної еліти (С. Вовканич, М.Пірен, С.Серьогін, Г. Щерба та інш.); сутність і зміст понять «управлінська еліта» (В.Андрущенко, Б. Кухта, В. Ніконенко та інш.); процес становлення української еліти та концептуальні засади її розвитку (В. Кремень, В. Ільїн, С. Пролєв, Ф. Рудич, О. Сугоняко та ін.); шляхи формування української еліти (І. Бех, І. Зязюн, О. Майборода, Г. Савоненко та інш.); аспекти інтелектуальної й наукової еліти З. Коробкіна, В. Ломовицька, В.Омельченко, Б. Фірсов та інш.); вплив педагогічної еліти на розвиток особистості й суспільства (В. Бабаєв, Л. Губерський, В. Олійник, М.Розумний, П. Саух, І. Сурай та інш.).

Мета статті - визначити нарощення потенціалу понятійного апарату еліти з позицій наукового дискурсу.

Виклад основного матеріалу. Термін «еліта», походить від латинського «eligere» і французького «elite», що означає «краще», «відібране», «вибране». Великий тлумачний словник сучасної української мови подає кілька значень слова еліта такі як: найкращі екземпляри рослин і тварин, здобуті в результаті селекції й призначені для дальшого розмноження; люди, які виділяються з-поміж інших своїм суспільним становищем, розумом, здібностями та ін. Згідно зі словником іншомовних слів «еліта», - це люди, що виділяються серед інших своїм суспільним становищем, розумом, здібностями та ін.; привілейована верхівка суспільства або якої-небудь його частини; елітарний - вибраний, доступний не для всіх, призначений для еліти; кращий, добірний [1]. Філософський енциклопедичний словник визначає еліту як групу осіб, яка займає провідне або керівне становище у будь-якій галузі людської діяльності: політичній, економічній, науковій, культурній, інтелектуальній тощо. Консервативна соціальна філософія, котра складає основу елітарних концепцій, зазначає, що на вершині вертикально організованих структур перебувають охоронці цінностей даної культури, організатори, творчі особистості, а на нижчих шаблях - виконавці [2].

Погоджуємося з А. Романченко, яка наголошує, що поняття еліта зазнало певної динаміки у філософських та соціологічних працях різних періодів: 1) владна верхівка, що має найбільший престиж, статус, багатство (Т. Дай, Г. Лассуел, С. Келлер, Г. Моска); 2) особи, які досягли вищого рівня компетентності у своїй сфері (В. Парето); 3) люди, які володіють інтелектуальною, моральною перевагою, мають найвище почуття відповідальності (Х. Ортега-і-Гассе); 4) група осіб, яким притаманні такі соціальні або інтелектуальні властивості, що дають їм можливість відігравати провідну роль у суспільстві чи в певній сфері діяльності (В.Ронке) [3].

Підтвердження цієї класифікації, знаходимо у філософських працях Сократа, Платона, Аристотеля, які в своїх оригінальних думках і поглядах визначають ціннісну спрямованість культури, що покликана відповідати потребам аристократії, орієнтаціям та вимогам «кращої влади». Поділяючи людей на керованих і тих, хто керує, ідею еліти Конфуцій вбачав у відповідальності, справедливості і самоповазі, і водночас любові до людей В розумінні давніх мислителів (Ф. Ніцше, Ф. Аквінський та ін.) еліта- це панівний клас або служителі церкви, призначення яких у тому, що краща від інших людина повинна займатись управлінням державою [4].

На початку ХХ століття В. Парето по-новому трактує поняття «еліта» і поділяє її на дві підгрупи: правлячу та не правлячу еліти, яка згодом отримала назву «політична еліта», або просто «еліта» у його вузькому трактуванні. Як пояснює Р. Міхельс «політична еліта» «складається з людей, які вільно переходять від командних ролей у верхах однієї із пануючих ієрархій до подібних ролей в іншій ієрархії». Г. Моска переконує, що до еліти можна віднести людей, які досягли вищого рівня компетентності у своїй сфері, і пропонує три шляхи входження в еліту: на засадах крові, багатства, особистого професійного, духовного рівня. При цьому, Ч. Міллс акцентує на корумпованості, самозбагаченні «владної еліти». На провідну роль в суспільстві чи в певній сфері діяльності вказує В. Ронке. Думка А.Тойнбі дає можливість розглянути еліту як творчу меншість, яка у протилежність масі здатна очолити зміни культур, спрямувати історичний процес. Водночас Х. Ортега-і-Гассет поняття «еліта» пов'язує із інтелектуальною, моральною перевагою, найвищими почуттями відповідальності. «Це не той, хто вважає себе вище за інших, а той, хто до себе самого вимогливіше, ніж до інших». Х. Ортега-і-Гассет доповнює, що головною загрозою для еліти є втрата людяності, відчуття трагізму, перебування у стані самозаспокоєності. Г. Ласуел відмічає, що еліта керується в суспільстві найбільшим престижем, багатством, статусом. За ствердженням Р. Мілс, еліта займає найвищі позиції у соціальній системі діючих інститутів. Дж. Сарторі вказує на те, що еліту відрізняють здібності, розум, передбачливість, рішучість у керуванні суспільством, вирішенням конфліктів та протиріч. Дж. Гелбрейт зауважує, що регулює соціальні відносини науковим впливом. М. Пірен, звертаючи увагу на те, що «справжня еліта» в суспільстві покликана генерувати нові ідеї, ставити та вирішувати розумово-життєві питання, повинна бути інтелектуальною, культурною, духовно розвинутою [5].

Отже, у вимірі зазначених підходів до визначення поняття «еліта» очевидним стає акцент на деяких із них: нормативний (ціннісний); структурно- функційний та інституційний. За ціннісним підходом еліта має бути носієм вищого рівня культури та цивілізованості, творцем та охоронцем таких цінностей, як свобода, справедливість, правовий порядок (стабільність). На наш погляд, нехтування ціннісними критеріями руйнує концепт еліти, бо відкриває можливість вважати елітою будь-яку групу, яка будь-якими засобами здобуває та утримує керівне становище. Структурно-функційний підхід спирається на важливість функцій управління й винятковість людей, які їх виконують. За інституційного підходу елітою вважають групу людей, які обіймають керівні посади у впливових соціальних інститутах [6]. Суттєвим є доповнення С. Вовканич, щодо виконання елітою певних функцій, що зумовлюють еволюційну динаміку суспільства, регулюють адаптаційні суспільні процеси на шляху поступу; поширюють національний досвід та знання [7].

О. Кучеренко зазначає, що на сучасному етапі суспільного розвитку окремо слід виділити такі концептуальні напрямки, як доктрина «соціально-політичного плюралізму» (Р. Даль, П. Бахрах, Р. Холлінгер, Р. Ландберг, А.Роуз); концепція «корпоратизму» (Ф. Шміттер, С. Роккан, Г. Пуле, А.Кавсон); теорія «демократичного елітизму» - Дж.Філд, Дж.Хіглі, Є.Етціоні-Хейлі, Е. Карлтон, Ф. Хантер, Д. Маркус, Р. Девіс, К.Грохолт, М.Бартон, У. Хофманн-Ланге, С. Келлер; нова парадигма еліти, що побудована на соціально-політичних подіях в Центральній та Східній Європі (В. Весоловський, Я. Пакульський, Р.Путмен, І. Тарусіна, Д.Трейман, О. Шкаратан та інш.) [8]. Сьогодні, як зазначає О. Будник, поняття «еліта» замінюється термінами - «кліократія», «технократія», «когнітаріа».

У нашому дослідженні пріоритетним є з'ясування сутності поняття «педагогічна еліта». Важливі положення знаходимо в традиційних цінностях українського національного світогляду, які проголошують педагогічну еліту як особистість, що вирізняється з-поміж інших моральними якостями, талантами й природними здібностями (Г.Сковорода); ментальним світом, високим фаховим рівнем, свободою дій і поглядів (В. Липинський); справедливістю, гідністю, цілеспрямованістю (І. Франко, Л. Українка); наявністю національної ідеї та соціальної справедливості, сформованістю власних духовно-культурних цінностей (М.Грушевський, М. Драгоманов); культурою, звичаями, духом народу та Батьківщини (О. Бочковський, Д. Донцов, С. Рудницький); соціальною спрямованістю (Л. Бевзенко, Є. Головаха, В. Пазенок, Н. Паніна, Г.Сафонова, В. Танчер та інш.).

Л. Ткаченко зазначає, що українська філософсько-освітня думка зосереджується на проголошенні еліти носієм культури й цивілізованості вищого рівня, творцем і проповідником свободи, справедливості, культурної самобутності народу [8]. Найбільш наближеним до нашого розуміння є позиція С. Вовканич, який зазначає, що «до національної еліти може долучитися кожен, хто здатний своїм інтелектом, духом, хистом, творчістю та іншими достоїнствами, особистими якостями збагатити національну скарбницю знань, досвіду, цінностей, здобутків» [7].

Ці характеристики допомогли встановити, що важливою частиною національної еліти є педагогічна еліта, яка у зв'язку з останніми подіями, за словами Н. Пархоменко, стала справжнім освітнім потенціалом. Саме від педагогічної еліти, як зазначає Л. Ткаченко, залежить процес динамічних змін сучасного українського суспільства, збереження української культури, її традицій, забезпечення просвітництва нації [8]. О. Картавов трактує «педагогічну еліту» таку, що володіє високим рівнем соціокультурного й інтелектуального розвитку, усвідомлює національно-культурну специфіку й історію свого народу, рефлексує своєрідність національного духа, мови, культури, традицій, формулює духовні, інтелектуальні, економічні, освітні, релігійні ідеали, інтереси, потреби своїх народів».

Слушною є позиція Г. Васинович, який уважає, що діяльність «педагогічної еліти» ґрунтується на засадах наукового світогляду, гуманістичних цінностях та здійснюється у напрямі духовно-морального, культурно-освітнього і професійного зростання суб'єктів навчально-виховного процесу.

Водночас, з'ясовуючи проблему еліти, М. Кармазіна, Т. Бевз, відмічають, що у вітчизняному соціумі, існує дві полярні думки: Україна - держава, в якій немає еліти: «немає взагалі», «брак еліти» ; «справжньої» «еліти для еліти» (В. Куйдан, В. Самійленко ); друга -- сьогодні, на жаль сам термін «еліта» самочинно привласнили представники владних структур (О.Куроп'ятник, Д. Яневський).

За даними Швейцарського інституту Санкт-Галлена якість української еліти оцінена як «середня», Серед 151 країн Україна знаходиться на 76 місце у рейтингу Elite Quality Report 2021.

У цьому контексті Г. Васинович, О. Будник відмічають, що педагогічна еліта почала втрачати одну із найбільш сутнісних своїх рис - безкомпромісність, почала втрачати своє «Я»; її конформізм став надто відчутним, що мало свої негативні наслідки, одним із яких стало роздвоєння свідомості, деформація світогляду. В. Стець наголошує, що знизився не лише рівень духовності, моральності пересічного громадянина України, а й еліти, педагогічної зокрема, яка за її словами, володіє значним культурним потенціалом.

Питання про еліти суспільства, на думку І. Аракелян, постає саме у кризові моменти для нього. У своїй концепції науковець наголошує, що люди мігрують у пошуках нового місця реалізації свого трудового та освітнього потенціалу, з урахуванням професійної підготовки та рівня кваліфікації. Так, з одного боку, здійснюється двосторонній обмін освітньо-людськими ресурсами, і для обох сторін, як для країни-імпортера, так і для країни-експортера, характерні як «відплив інтелекту» (brain drain), так і «приплив» (brain gain), а з іншого - це розтрата інтелекту, тобто «brain waste». Відплив висококваліфікованих спеціалістів істотно підриває здатність країни до соціально-економічного розвитку, що, в свою чергу, призводить до зниження рівня життя населення [10]. Саме міграція, на погляд «Communication ACM» дозволяє поєднувати міжнародні міграції з подальшим поверненням до своєї країни, але вже з набутим професійним досвідом та знаннями [11].

Важливі завдання «формування еліти» покладено на державні установи. Так, Указом № 217/2021 «Питання проєкту «Президентський університет» стратегічно визначено завдання професійної підготовки еліти для розвитку держави, відповідно до викликів сучасного мінливого світу. При цьому основною умовою визначено освіту, що змінюється, модернізується і наближається до кращих світових зразків.

Слушним є ствердження С. Пролєва, який уважає, що університет є силою, руйнуючою традиційне суспільство, його систему цінностей та соціальні інституції. Дослідник додає, що з появою університету поступово починає формуватися тенденція переходу від «еліти крові» та «еліти багатства» до «еліти знання». При цьому засадниче завдання університету полягає у відстоюванні прав розуму та організації найліпшого використання людської здатності мислення та раціонального пізнання [12].

Оскільки сьогодні найбільш актуальною проблемою для України є формування нової «педагогічної еліти», то її підготовка потребує інноваційних підходів, принципово нових цілей і засобів освіти, нової організації освітнього процесу. На думку О. Романовського ці завдання, з одного боку, повною мірою зумовлюють необхідність підготовки фахівців дійсно елітарного рівня, а з іншого - формування еліти у її справжньому розумінні, яка сьогодні вкрай потрібна нашій країні, неможливе без належної якості цілеспрямованої професійної підготовки її майбутніх представників. Цілком погоджуючись із окресленим О. Романовським системою взаємозв'язків між цими двома вкрай важливими і відповідальними завданнями сучасної освіти, зауважимо, що, якість професійної підготовки фахівців, і процес формування національної еліти взаємно посилюють один одного і збагачують можливості успішного розв'язання цих важливих завдань сучасної педагогічної теорії і практики [13]. Підтримуючи ідею формування педагогічної еліти, В. Стець зазначає, що саме сучасна освіта націлена на реалізацію триєдиного завдання: навчання, дослідження і виховання. У дослідженні В. Стець представлені принципи, за якими повинна формуватися еліта: універсальність і фундаментальність, максимально широке коло дисциплін, постійна націленість на відповідність структури навчальних програм дисциплінарній структурі досягнутого знання;

навчання через посередництво дослідження, представленого науковою діяльністю професорів, і залучення студентів у дослідницький процес; досягнення і постійна підтримка паритету між традиціями та інноваціями в навчальному процесі і дослідницькій діяльності; трансляція цінностей культури, акцент на гуманітарній складовій освіти, що має першочергове значення для формування істинно освіченої еліти. С. Толочко довела, що нині особливого значення набуває інтегроване транснаціональне співробітництво у вищій освіті, дослідженнях та інноваціях заради зростання мобільності педагогічних працівників, студентів і дослідників, а також збільшення кількості спільних освітньо-наукових програм в Європейському просторі вищої освіти. За словами Ю.Прохасько, сьогодні доречніше говорити про «еліти» у множині, «еліти галузевих компетентностей», «еліти кваліфікацій». О. Васинович, О.Будник відмічають, що педагогічна еліта сьогодні має презентувати досконале володіння інформаційними технологіями, іноземними мовами, а головне - прагнути пізнавати і розуміти душу, смисли буття і духовно-моральні цінності свого вихованця, світитися відповідальністю, оскільки йому довірено найдорожче - живі душі дітей. Автори зазначають, що наряду з високим рівнем відповідальності педагога тісно взаємопов'язана його честь і гідність. Справжній педагог, на їх думку, - честь нації, і там, де бракує поваги до педагога, там марно шукати гідно вихованої нації. Концепція педагога, на думку В. Стець, є насамперед людино - і культуроємною, і може реалізуватися в кожній конкретній освітянській ситуації. В. Кузь уточнює, що педагогічна еліта є носієм високої культури, моральності, честі і сумління, які думають найперше про благо народу, всієї країни, людства, своєю креативністю вони вносять найбільший доробок у прогресивний розвиток суспільства.

Суттєвим є висновок О. Криштановської про те, що педагогічну еліту слід формувати, створювати умови для її становлення, становлення її високої культури як важливого елементу підвищення культури всього народу. Уважаємо за необхідне підкреслити, що авангардом у формуванні еліти є освіта. У рамках реалізації стратегії розвитку освіти, як зазначають Г. Дмитренко, Т. Ріктор, є всі шанси органічним чином, починаючи з сім'ї та завершуючи вищими навчальними закладами, готувати елітні кадри. М.Чепіга зазначає, що у третьому тисячолітті особливу роль посідає елітна освіта, яка тісно пов'язана з виробництвом і підготовкою кадрів, які володіють високими технологіями, методологією аналізу наукової інформації, кадрів супер високої кваліфікації, які відкривають нові горизонти перед людством, способом, існування котрого є неперервний і стрімкий розвиток, особливо, якщо знання швидко старіють і тому потрібне їх постійне оновлення і переосмислення, а отже на часі нові підходи, нові ідеї, нові узагальнюючі теорії.

Важливе значення для нашого дослідження має також врахування сутнісних ознак педагогічної еліти. Центральним положенням цього підходу для нас стає орієнтація на особистість педагога, результат і головний критерій його ефективності. Підтримуємо ідею В. Кременя, що педагогічна еліта є складником національної еліти, до якої належить продуктивна частина фахівців найвищого рівня професійної компетенції, високих інтелектуальних і духовних властивостей, вирізнювана за професійними (професіоналізм на основі високого рівня освіти та досвіду, ерудиція, прагнення до самовдосконалення), діловими (креативність, організаторські здібності) рисами та загальнолюдськими цінностями; це частина суспільства, яка спонукає до розвитку його інтелектуального потенціалу, подає приклад, як творити елітарну національну та світову культуру, є взірцем професійності, відповідальності, покликання, вдосконалення себе в процесі педагогічної діяльності, мовленнєвої культури [14]. За словами В. Андрущенко «поняття педагогічна еліта» містить ідею природженої обдарованості людини, наявність у неї таких якостей, які зумовлюють здатність найкращого виконання владних функцій у суспільстві» [15].

Спираючись на позиції дослідників ми з'ясували, що формування національної еліти зв'язано з рядом факторів: якістю життя народу і престижу країни в світі (О. Барвенко); наявним культурним середовищем, духовністю нації, організацією державних інституцій, добробутом громадян (Ю. Конотопцева); підвищенням професійної компетентності представників структур різного рівня, їх освіти, культурних і моральних характеристик, авторитету, легітимності і ефективності їх діяльності (К.Баранцева); інтелектуальними аспектами, що визначають потенціал еліти, і, відповідно, місце у світовій спільноті (К. Михайлова); забезпеченням духовно- інтелектуального підґрунтя самоорганізації та розвитку суспільства (С. Щербина) .

Висновки

Простежуючи нарощення потенціалу понятійно- категоріального апарату еліти з позицій системного наукового дискурсу, відзначимо, що під елітою розумієм людей вищого рівня культури та цивілізованості, що займають провідне або керівне становище в будь-якій галузі людської діяльності; які досягли вищого рівня компетентності у своїй сфері; які володіють інтелектуальною, моральною перевагою, мають найвище почуття відповідальності; яким притаманні такі соціальні або інтелектуальні властивості, що дають їм можливість відігравати провідну роль у суспільстві чи в певній сфері діяльності. Складником національної еліти є педагогічна еліта, до якої належить продуктивна частина фахівців найвищого рівня професійної компетенції, високих інтелектуальних і духовних властивостей, що відрізняється за професійними (професіоналізм на основі високого рівня освіти та досвіду, ерудиція, прагнення до самовдосконалення), діловими (креативність, організаторські здібності) рисами та загальнолюдськими цінностями; це частина суспільства, яка спонукає до розвитку його інтелектуального потенціалу, подає приклад, як творити елітарну національну та світову культуру, є взірцем професійності, відповідальності, покликання, вдосконалення себе в процесі педагогічної діяльності.

Література

Словник іншомовних слів: тлумачення, словотворення та слововживання

[С.П.Бибик, Г.М.Сюта] / ред. С.Я.Єрмоленко. - Харків: Прапор, 2012. - 623 с., c.213

Філософський енциклопедичний словник: довідкове видання / зав. редакцією

М.Т.Максименко. - К.: Національна академія наук України. Інститут філософії

ім. Г.С.Сковороди, 2002. - 742 с, c.194

Романченко А. П. Елітарна мовна особистість у просторі наукового дискурсу: комунікативні аспекти: монографія / А. П. Романченко - Одеса: Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2019.,541 с. с. 113

Григорчак І. Р. Еліта як суспільний феномен [Електронний ресурс] / Ігор Григорчак // Вісник Національної академії державного управління. - 2010. - Режим доступу до ресурсу: http://visnyk.academy.gov.ua/wp-content/uploads/2013/11/2010-4-7. pdf.

Пірен М.І. Політико-управлінська еліта України: соціо-психологічний аналіз: монографія/М.І. Пірен. - Чернівці: Чернівецький нац. унів., с.38.

Філософський енциклопедичний словник / НАН України, Інститут філософії ім.. Г.С.Сковороди / Редкол.: В.І.Шинкарук (голова), Є.К.Бистрицький, М.О.Булатов та ін. - К.: Абрис, 2002. - 746 с.

Вовканич С. Еліта -- найбільш конвертована валюта // Віче. -- 1997. -- № 5. -- С.123--124.

Кучеренко Олексій Юрійович. Концепції елітизму в контексті процесів демократичної трансформації : Автореф. дис... канд. соціол. наук: 22.00.01 / О.Ю. Кучеренк ; НАН України. Ін-т соціол. -- К., 1998. -- 20 с.

Л. І. Ткаченко // Наукова еліта у розвитку держави : зб. матеріалів ІІ МІжнар. наук.- практ. конф. - К. : ТОВ «Праймдрук», 2012. - Вип. 1. - С. 189-194.

Аракелян И. Международная трудовая миграция в свете глобализации [Текст] / И. Аракелян [Електронний ресурс]. - Режим доступу: 2010-1-2 _234_ (sci.am)

Сообщения ACM. Режим доступу: https://cacm.acm.org/news/134947-reverse-brain- drain/fullt [Електронний ресурс].

Покликання університету: Зб. наук. пр. // Відповід. ред. Ольга Гомілко. - К.: Янко, 2005. - 304 с.

13.О. Г. Романовський. Якість підготовки фахівців і формування національної еліти я к проблеми філософії освіти теорія і практика управління соціальними системами №1, 2009, с.3-6

В.Г. Кремень, В.В. Ільїн, С.В. Пролєєв [та ін.]; за ред. В.Г. Кременя. -- К.: Т-во «Знання» України, 2011. -- 527 с.

Андрущенко В.П. Роздуми про освіту: філософія та методологія /

В.Андрущенко. К.: «МП Леся», 2012. 784 с., с. 28

References

Bibik, S.P., Sjuta, G.M. (2012). Slovnik inshomovnih sliv: tlumachennja, slovotvorennja ta slovovzhivannja [Dictionary offoreign words: interpretation, word formation and word usage]. Harkw: Prapor [in Ukrainian].

Maksimenko, M.T. (2002). Filosofskij enciklopedichnij slovnik: dovidkove vidannja [Philosophical encyclopedic dictionary: reference edition]. K.: Nadonal'na akademya nauk Ukrami. !nstitut fdosofn іт. G.S.Skovorodi [in Ukrainian].

Romanchenko, A. P. (2019). Elitarna movna osobistist' u prostori naukovogo diskursu: komunikativni aspekti [Elite language personality in the space of scientific discourse: communicative aspects]. Odesa: Odes'kij nadonal'nij umversitet mem І. І. Mechnikova [in Ukrainian].

Grigorchak, І. R. (2010). Ehta jak suspd'nij fenomen [Elite as a social phenomenon]. Visnik Nacional'noї akademit derzhavnogo upravlinnja - Bulletin of the National Academy of State

Administration. Retrieved from http://visnyk.academy.gov.ua/wp-content/uploads/2013/11/2010-4-7. pdf. [in Ukrainian].

Piren, MU PoUtiko-upravlms'ka etita Ukratni: socw-psihologwhmj anahz [Political and managerial elite of Ukraine: socio-psychological analysis]. Chernivci: Chernivec'kij nac. univ. [in Ukrainian].

Bistric'kij, Є.К., Bulatov, M.O. ta іп (2002). Fdosofs'kij enciklopedichnij slovnik [Philosophical encyclopedic dictionary]. K.: Abris [in Ukrainian].

Vovkanich, S. (1997). Elita -- najbil'sh konvertovana valjuta [Elite -- the most convertible currency]. Vwhe - Viche, 5, 123--124. [in Ukrainian].

Kucherenko, Oleksij Jurijovich. (1998). Koncepcit elitizmu v konteksti procesiv demokratichnot transformacit [Concepts of elitism in the context of democratic transformation processes]. Extended abstract of candidate's thesis. Kiev: NAN Ukratni. In-t sociol [in Ukrainian].

Tkachenko, L. I. (2012). Naukova eUta u rozvitku derzhavi [Scientific elite in the development of the state]. K. : TOV «Prajmdruk» [in Ukrainian].

Arakeljan, I. (2010). Mezhdunarodnaja trudovaja migracija v svete globalizacii [International labor migration in the light of globalization]. Retrieved from 2010-1-2 _234_ (sci.am) [in Ukrainian].

Soobshhenija ACM [Communications of the ACM].cacm.acm.org Retrieved from https://cacm.acm.org/news/134947-reverse-brain-drain/fullt [Elektronnij resurs]. [in Ukrainian].

Gomilko, Ol'ga (2005). Poklikannja umversitetu [Vocation of the university]. K.: Janko [in Ukrainian].

Romanovs'kij, O. G. (2009). Jakist' pidgotovki fahivciv i formuvannja nacional'not eliti ja k problemi filosofit osviti teorija i praktika upravlinnja social'nimi sistemami [The quality of training of specialists and the formation of the national elite to the problem of the philosophy of education, the theory and practice of managing social systems]. 1, 3-6 [in Ukrainian].

Kremen', V.G. , Il'ln, V.V. , Prctev, S.V. (2011). K.: T-vo «Znannja» Ukratni [in Ukrainian].

Andrushhenko, V.P. (2012). Rozdumi pro osvltu: filosofija ta metodologjja [Reflections on education: philosophy and methodology]. K.: «MP Lesja» [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru