Феномен смерті в західноєвропейській філософії екзистенціалістів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен смерті в західноєвропейській філософії екзистенціалістів

Савонова Г.І., доктор філософських наук, доцент кафедри соціально- гуманітарних дисциплін та методики їх викладання Луганський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (Україна, Сєвєродонецьк)

Анотація

У статті аналізується розуміння феномену смерті західноєвропейськими філософами-екзистенціалістами. Дослідження структуровано відповідно поставленій меті та задачам. Окремо аналізується розуміння феномену смерті філософами-екзистенціалістами релігійного та атеїстичного спрямування, що дозволяє виявити спільне для екзистенціалістів бачення феномену смерті та окремі аспекти, характерні виключно атеїстичній чи релігійній позиції філософів. Базовими методами дослідження є метод філософського аналізу та метод компаративного аналізу. У статті зазначається визнання біологічного факту смерті філософами, що на думку прибічників атеїстичної позиції робить життя абсурдним, та смерті, як надрозумового виміру реальності. Осмислення власної смерті виходить за межі свідомості та уяви людини. Зазначається, що екзистенціалісти не заперечують неспроможність людини констатувати власну смерть, а також уявити себе мертвим. Досвід власної смерті не доступний людині, а розуміння власної майбутньої смерті доступне лише через смерть інших людей. Звертається увага на емоційну та метафізичну характеристику смерті, які були визначені та дослідженні філософами-екзистенціалістами. В емоційному плані смерть пов'язана зі страхом перед майбутнім, але також з агресією та жагою смерті іншим. Водночас смерть розглядається екзистенціалістами як процес оновлення світогляду людини й стимул до розвитку. А сам феномен смерті піднімає питання цінності кожного окремого життя, визначення унікальності кожної людини.

Ключові слова: екзистенціалізм релігійного спрямування, екзистенціалізм атеїстичного спрямування, "смерть у душі", абсурд, цінність, воскресіння. смерть філософ екзистенціаліст

The phenomen of death in the western European existentialists' philisophy

Savonova H. I.,

doctor of Philosophy, associate professor of the department of social and humanitarian disciplines and methods of their teaching Lugansk regional institute of postgraduate pedagogical education (Ukraine, Severodonetsk)

The article analyses the understanding of the phenomenon of death by the Western European philosophers-existentialists. The research is structured according to the objectives and tasks. It separately analyses the understanding of the phenomenon of death by the philosophers-existentialists of religious origin and atheistic movement, and that lets to identify the common things in the vision of the phenomenon of death by the existentialists and the certain aspects, that is characteristic only for philosophers' atheistic or religious positions. The basic research methods are a method of philosophical analysis and a method of comparative analysis. The article points the recognition of the biological fact of death by philosophers that makes life absurd according to supporters of the atheistic positions, and the recognition of death as a supernatural dimension of reality. The comprehension of their own death goes beyond human consciousness and imagination. Research suggests that the existentialists don t deny a person's inability to state their own death and imagine themselves dead. A person can t understand a death through their death, but he can through other people's deaths. The article pays attention to the emotional and metaphysical characteristic of death that were noted and studied by the philosophers-existentialists. On an emotional level a death is related not only to the fears about future, but to aggression and wish for other's deaths too. Along with it the existentialists view a death as a process of updating a person's worldview and an incentive for developing. And the phenomenon of death raises and issue about the values of each life and uniqueness of each person.

Keywords: existentialism of a religious movement, existentialism of a atheistic movement, "death in the soul", absurd, value, resurrection.

Постанова проблеми. Те, що все живе на планеті є смертним, а неживе - підлягає руйнації людство визначило з давніх часів, але цікавішим було відкриття того, що лише людина замислюється над своєю смертністю, і що для неї смерть - не пустий звук. Феномен смерті як точки закінчення життя викликає різні почуття в людей: від страху перед власною смертю до радості від смерті ворога, хоча, мабуть, саме страх власної смерті стимулював філософів міркувати з питання відсутності самоконстатації смерті, а тому і відсутності смерті як такої для померлого, а представників релігій міркувати щодо потойбічного життя для людської частини - душі, духа, розуму, свідомості. Страх смерті стимулює віру в запропоновані релігією заспокійливі обіцянки потойбічного життя, але страх смерті також використовується в деяких релігійних віруваннях як стимул до корекції моральноетичної та духовно-моральної поведінки вірян. Наприклад, християни отримують обіцянки не просто потойбічного життя, але й певну його якість, що залежить від заслуг перед Богом та Церквою - намісницею Бога на землі.

Зрозуміло, що атеїсти, які відстоюють свободу людей, як на їхню думку, перед релігійними забобонами, не можуть тішити себе потойбічним життям, а тому їхня увага приділяється безпосередньо екзистенції людини, хоча це і не позбавляє страху перед смертю, але ставить питання щодо самого феномену смерті, коли процес помирання розпочинається з дати народження, а загострене відчуття мінливості та хиткості життя призводить до пошуку нового сенсу екзистенції.

Карколомні події в житті людини змушують оцінювати смерть по-новому, адже в періоди спокійного життя мало хто замислюється щоденно над смертю, і все змінюється тоді, коли такі колективні явища як війна, голод, пандемії перетворюються на частину власного існування. У такі моменти власна смертність чи смерть близьких людей перестає бути відлунням далекого майбутнього. Сумарність карколомних подій стимулює філософів звернутися до теми смерті та її раціонального й ірраціонального сприйняття.

Для західноєвропейських філософів-екзистенціалістів феномен смерті стає однією з головних тем дослідження, і, беззаперечно, філософи кінця XX - початку XXI століття багато в цьому їм завдячують. Сьогодення повертає нас до проблеми феномену смерті та його осмислення попередниками, і особливо важливим є те, що на визначення смерті екзистенціалістами впливає їхні як атеїстична, так і релігійні позиції.

Водночас аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що феномен смерті з точки зору західноєвропейських філософів екзистенціалістів був недостатньо дослідженим та в наукових працях представлена контекстним підходом у роботах Н. Більчук та А. Більчук, В. Мельник та Л. Славової, І. Николаєвої, що, хоча і не знижує цінність роботи дослідників, але не сприяє формуванню цілісної картини осмислення феномену смерті екзистенціалістами.

Отже, в нашому дослідженні, будемо спиратися безпосередньо на твори філософів екзистенціалістів: С. К'єркегора, Н. Аббаньяно, Ж.-П. Сартра, К. Ясперса, А. Камю, М. Гайдеггера, Г Марселя. Також, на нашу думку, дослідження буде цікавішим, якщо розпочати аналіз феномену смерті з точки зору екзистенціалістів релігійного спрямування, а далі - представників атеїстичного спрямування, що дозволить нам виокремити певні тонкості сприйняття феномену смерті в залежності від особистої позиції кожного філософа.

Мета статті - розкрити феномен смерті в західноєвропейській філософії екзистенціалізму відповідно до релігійного та атеїстичного спрямування філософів.

Відповідно до мети можна сформувати такі задачі дослідження: 1) проаналізувати розуміння феномену смерті філософами екзистенціалістами релігійного спрямування; 2) проаналізувати розуміння феномену смерті філософами-екзистенціалістами атеїстичного спрямування; 3) визначити ключові ідеї, характерні до розуміння феномену смерті західноєвропейськими філософами екзистенціалістами.

Виклад основного матеріалу. Основоположником екзистенціалізму вважається данський філософ і теолог С. К'єркегор. Аналізуючи феномен смерті у Святому Писанні, він виокремлює розуміння смерті юдеями як покарання, тоді коли довге життя розуміється як нагорода від Бога. Авраам вірить Богу, хоча навіть йому важко позбутися страху перед смертю, а особливо смертю без продовження роду, коли надію існування у своєму потомстві зникає. Відкинути страх перед смертю та стрибнути над прірвою - є його свободою в Бозі. Але Авраам є юдеєм, а не християнином, тож християнські істини його невідомі, а значить Бог промовляє до нього через ті істини, що є зрозумілими.

Ситуація змінюється в Новому Завіті. Ісус Христос несе нову істину, у тому числі істину про смерть. Смерть визначається як природна, так і метафорична. "Утім для християнина смерть - зовсім не кінець усього, і не простий епізод в одиничній реальності, якою є вічне життя; і вона вміщує звісно більше надії, ніж несе на собі життя, навіть наповнене здоров'ям та силою. Так, для християнина навіть смерть не є "смертельна хвороба", а тим паче не виступає таким, що витікає з тимчасових страждань: біль, хвороба, злидні, голод, ворожість, недуги тілесні та душевні, засмучення та жалоба" [3, с. 289]. С. К'єркегор запитує щодо необхідності воскресіння Лазаря. Ісус Христос не потребує чуда воскресіння мертвого для того, щоб довести своє божественне походження, він не збирає натовп, щоб продемонструвати свою силу, більш того Ісус прагне творити чудеса таємно та закликає учнів до того самого. Лазаря також не потрібне воскресіння. Не має сенсу в повернені до життя, коли все одно доведеться померти. Отже, мова не про воскресіння до життя в біологічному сенсі, мова про воскресіння та життя. Воскресіння до життя повертає до лінії розвитку події, повертає до "хвороби до смерті", натомість Лазар отримує воскресіння та життя, тобто це вже буде не хвороба до смерті. Якщо зіставити воскресіння Лазаря з воскресінням самого Ісуса Христа, то і Христос не повертається до життя у звичному понятті, як повертаються люди після клінічної смерті, він повертається до Царства Божого, яке є справжнє життя, тож і Лазар воскресає

- змінюється та отримає Царство Боже. Смерть Лазаря - не є смертю біологічною, це і не смерть у звичному понятті, смерть Лазаря розуміється С. К'єркегором як "не хвороба до смерті", тобто це є смерть до Царства Божого, але й Царство Боже не є потойбічним царством, деякою нагородою за праведне життя. Ісус Христос повертає Лазаря до життя в реальності, де і знаходиться Царство Боже. Отже, для С. К'єркегора смерть - це оновлення людини, а на прикладі Лазаря Ісус Христос демонструє своїм учням яке оновлення їх всіх чекатиме, адже учні Христа помирають для юдаїзму та отримують нове життя в християнстві.

Метафізичну природу смерті визначає інший філософ-екзистенціаліст Г Марсель. Він зазначає, що в середині речей вже існує двоїстість феномену смерті, адже смерть можна розглядати як "тріумф механізму недбалості" або як прояв "руйнівної волі" [5, с. 23-24]. Руйнівна воля до смерті пов'язана з почуттями людини, агресивністю, що воліє загибелі інших, засмучення, відчуття безнадійності, що воліє до власної смерті. Г. Марсель, що смерть знаходиться в душі людини, і якщо людина піддається руйнівній волі, то вона помирає ще до біологічної смерті. Філософ наполягає, що смерть не може зводитися до збою в комплексу механізмів, які майже не усвідомлюються людиною, як не усвідомлюється робота нирок, кровообіг, оновлення живих тканин. Людина ще може усвідомлено дихати, але точно не може відчувати ріст волосся (радше споглядати результат). Власна смерть не може бути фактом для людини, і людина не може її візуалізувати, інакше як уявити її очима іншої людини, але це не дає власного досвіду. "Абсолютний відчай, на який мене прирікає моя доля смертного, залишиться для мене постійною спокусою, перемогти яку під силу лише свободі, тій свободі, яка виявляє себе аж до самогубства, до абсолютного заперечення себе" [6, с. 113]. Абсолютна свобода розкриває безодню смерті, хоча їхній тандем сприймається як полярність, але насправді питання полягає в тому для Г. Марселя, як через обмеження, що є характерним для абсолютної свободи побачити все багатство вселеної, серед яких є нескінченність. Отже, смерть, з точки зору Г. Марселя, породжується абсолютною свободою, природа якої не може не містити в собі не тільки необмеженість, але й обмеженість.

Н. Аббаньяно також визначає, що смерть

- є лише смерть другого, відповідно смерть

- це такий же факт, як і народження, які стосуються людини, але людина не стосується їх. Наслідуючи С. К'єркегора, Н. Аббаньяно розділяє смерть як можливість і факт, і смерть як факт. Перша пов'язана з усвідомленням людиною, і саме вона цікавить філософа, друга - з неусвідомленням. Для людини "смерть - єдина особиста можливість, тому що в ній ніхто не може замінити її. ... Приймаючи смерть, визнаючи її як власну долю, людина реалізує свою свободу, тобто звільняється від ілюзії та знеособленого життя, від можливостей, які приховують ніщо екзистенції; вона приймає це ніщо, як те, що формує її, як кінцеву межу реалізації" [1, с. 188]. "Хвороба до смерті" С. К'єркегора перетворюється на "свободу до смерті" у Н. Аббаньяно. Можливість смерті переплітається з можливістю життя, і те, і інше складає свободу, але смерть як можливість не повинна усвідомлюватися людиною, як фатум, а, навпаки, сприяє активному включенню в життя, допомагає визначити цінне від химерного. Смерть є фактором, що стимулює для гармонійної коезистенції людини до життя, в період життя, і після життя. Підготовка до народження людини залежить від суспільства, його готовності прийняти та посприяти екзистенції нової людини, усвідомлення власної смерті стимулює людини до збереження пам'яті по собі в коезистенцій, навіть коли людина її полишить, тож нитка смерті в серединні життя - є мотивацією до ефективної коезистенції та власного розвитку заради розвитку всього суспільства.

З погляду К. Ясперса, смерть являє собою надрозумовий вимір реальності. "У житті людини повинно бути відчуття кризи. Ясперс бачить вихід із такої кризи в індивідуальному житті. Комунікація, за допомогою якої реалізується співвіднесення екзистенції між собою, може зайняти центральну позицію в екзистенційній філософії людського життя. Ясперс багато критикує сфери життя, які загрожують свободі людини" [7, с. 123]. Філософ зазначає, що його сучасників як ніколи охоплює страх, і це вже панічний страх. Людина боїться все втратити настільки, що вже не помічає втрати свободи. К. Ясперс називає цей стан людей страхом до життя [12], хоча більшість і переконані, що вони бояться смерті, і це при тому, що кількість суїцидників стабільно зростає, а значна кількість людей звертається до психологів, а подекуди потребують допомоги й психіатрів. Навпроти, стикання людини зі смертю позбавляє страху до життя. К. Ясперс упевнений, що межова ситуація наступає тоді, коли людина зіштовхується з загрозою смерті, і тоді не просто усвідомлює особисту кінцевість, а переживає її. І хоча смерть це не єдина межова ситуація, але вона сенсоутворювальна. Інші межові ситуації: війна, розруха, голод, хвороби виходять з неї. Люди, що доторкнулися до межових ситуацій і змогли пройти через них переоцінюють життя, хто пережив війну, голод, вилікувався від смертельної хвороби стають більш мужніми та більш стійкими перед різними дрібними ситуаціями, але поряд з оціненням власного життя зростає повага до самої смерті.

Отже, філософи-екзистенціалісти релігійного спрямування звертають увагу на феномен смерті як прояв абсолютної свободи та можливість людини до духовного переродження. Смерть для них не є фактом абсурдності життя, а навпаки наповнює сенсом життя людини.

Німецький філософ М. Гайдеґґер феномен смерті пов'язував з всесвітнім владарюванням сутності. Для нього смерть не є подію в суто біологічному значенні. Ні смерть, ні народження, на думку М. Гайдеґґера, не можна включити в лінію подій в житті людини, це радше точки кінцевості, які відбиваються в документах і на надгробках людини. сама людина - є дещо, що перебуває між двома датами, і якщо до народження вона була в Ніщо, а після смерті стала Ніщо, то людиною вона є лише тоді, коли вона не Ніщо. П. Малкович зазначає, що "закиненість для М. Гайдеґера також постає як закиненість у смерть. Вплив присутності смерті значно посилюється, смерть набуває чіткіших ознак реальності, якщо сенс життя не задано. Із невизначеності буття постає феномен смерті, і саме смерть - єдина визначеність. Смерть як факт людського буття відкривається через жах від способу людського буття. Отже, закиненість виявляє ще один свій аспект - "закиненість у смерть": у бутті до смерті жах, який з'являється перед людиною, відкриває людській екзистенції марність і неістотність світу. Водночас закиненість у смерть має й позитивний аспект - змушує людину повернутися до себе. Жах звільняє людину від неістотного й наділяє свободою (свободою для себе). Отже, ситуація закиненості має два модуси: закиненість у життя; закиненість у смерть" [4, с. 118].

Народження, і навіть перші роки життя для людини проходять несвідомо, але смерть стає наближувальною реальністю, такою реальністю, що окреслюється сильніше з відчуттям усвідомленості життя. Усвідомлення смертності стимулює людину до дії, і не має великого значення віра в Бога та потойбічне життя, тим паче, що Церква також закликає до дії вірян, до гідних вчинків, а протестантські священники так взагалі до активної праці й накопичування не лише духовних, але й матеріальних цінностей. Тож віра в Бога для М. Гайдеґґера не має значення, як для філософів релігійного спрямування. Натомість його більше цікавить страх. "Екзистенціальний страх як головну спрямованість людського буття у жодному разі не можна плутати з повсякденною боязкістю, викликаною певними обставинами чи об'єктами. У страху наявне буття підводиться до визнання власної скінченності. Реальна загроза смерті звільняє людину від багатьох ілюзій, включаючи ілюзію байдужості, самовпевненості. Екзистенціальне поняття смерті означає не просте прощання з існуванням, а волю сміливо дивитись смерті в обличчя, тобто до смерті треба ставитися як до вищого прояву волі. У екзистенціалістському вченні про свободу поновому відроджується кантівський категоричний припис, що виявляється під час аналізу екзистенціалістського поняття "вибір"" [7, с. 122-123]. Смерть є суттю самого життя, а страх смерті стимулом до дії, але страх смерті спонукає людину до діяльності лише коли власна смертність усвідомлюється на рівні раціонального та на рівні емоційного одночасно. Смерть руйнує ілюзії, і перша така ілюзії

- позитивність життя. "Відповідно до того як лише втрата дозволяє нам як слід пізнати та зрозуміти те, чим ми володіли, лише смерть проливає світло на сутність життя" [10, с. 403404]. Смерть ставить питання про існування несутності, про існування нічого, яке передувало народженню конкретної людини та продовжує перебувати в житті людини до самої смерті, і в цьому ніщо людина мала іншу сутність та інше мислення. Усвідомлення смерті через екзистенційний страх змінює мислення та поведінку людини, інколи настільки, що цю людину не впізнають навіть родичі, нібито вона вже померла і в середині буття тіла цієї людини народилась і живе інша особистість.

М. Шумка вказує, що для філософів екзистенціалізму "Питання про смерть розуміється як справжня екзистенційна ситуація існування. В А. Камю та Ж.-П. Сартра йдеться про смерть як про знеособлене, згідно з яким смерть втрачає статус оригінальності, позбавляючись будь-якого сенсу та обертаючись в абсолютне, знеособлене нікчемне. У Сартра смерть постає як абсурд, безглуздя і не має значення для формування специфіки людського буття. Ж.-П. Сартр стверджує, що для того, хто вірить у потойбічне життя, смерть - не є абсолютним кінцем усіх можливостей буття, а тільки межею, переходом до майбутнього, справжнього буття. На цій підставі можна вважати, що все життя людини

- є постійним очікуванням" [11, с. 99]. Але це з саме не можна сказати щодо прихильників атеїзму. Для них немає надії на продовження існування за межею власної смерті. Смерть робить життя абсурдним, адже немає жодного значення як ти живеш, коли в будь-який момент можеш померти. До того ж смерть не можна контролювати, ведення здорового способу життя не захистить від падіння бурульки на голову чи п'яного водія на дорозі. Для Ж.П. Сартра смерть феномен людського життя, а саме кінцевості життя. Кінцевість життя - це його форма й сутність, тобто смерть і є сенсом життя. І на думку філософа смерть вже точна не прикраса, вона є межа власного життя, вона є тим феноменом, що робить життя кожного унікальним явищем. Ж.-П. Сартр уважає, що феномен смерті робить життя індивідуальним неповторним явищем, яке неможливо розпочати заново та прожити кимось іншим. Відповідно через феномен смерті людина бере відповідальність за власне життя, але й за власну смерть також. "Не від випадкового та емпіричного факту моєї кончини, але від цієї властивості кінцевості здійснюється те, що моє життя, як і моя смерть, є моє життя" [8, с. 538]. Але в смерті існує суб'єктивне поставання та об'єктивне втілення. Якщо враховувати лише перше, то тоді варто визнати, що власна смерть є явищем унікальним, якщо враховувати й другу, то унікальність смерті зникає, тобто якщо лише я зможу щось зробити і ніхто інший цього не може зробити, тоді те, що я роблю, у тому числі й моя смерть є унікальними, але якщо те, що я роблю не є унікальним, тоді інший може зробити це замість мене, у тому числі померти. Солдат іде на смерть заради збереження Батьківщини, але поряд з ним є ще солдат, який переслідує таку ж мету, тож саме він може померти, тоді, як інший вижити, хоча перший і проходить "смерть у душі" він зберігає своє життя. І це життя може бути унікальним життям того, хто пережив смерть, а може лише розумітися як типове для того, хто вижив. "Смерть витає навколо нього, як запах, що вінчає воскресіння; вперше в житті він відчуває смутну провину. Провину за те, що самотній, провину за те, що думає та живе. Провину за те, що не загинув" [9, с. 268]. Утім, той у кого "смерть у душі" вже і не живе, і його існування не є унікальним також. Структури смерть як такої недостатньо, щоб зробити її виключно власною унікальністю, хоча і достатньо, щоб у свободі розщепити її на власні проєкції.

Ж.-П. Сартр заперечує, що смерть можна чекати, адже смерть - це не розклад руху потягу, вона не приходить за розкладом, і вона не може запізнитися чи прийти раніше. Якби смерть була можлива виключно від старості, то її можна було б чекати, але смерть - несподіваний потяг, що приходить без попередження диспетчера саме в той момент, коли ти перетинаєш колії. Між смертю очікуваної та неочікуваної жодної різниці, з точки зору філософа, вона сліпий випадок, що не залежить від чиєїсь волі, а тому смерть не виступає ні карою, ні благом. Смерть не придає сенсу життю, сенс життя виходить із суб'єктивності, адже смерть може перервати будь-яку очікуваність від життя та позбавити життя значущості. Смерть немовля позбавляє його життя значущості, адже марно уявляти яким могло бути перерване життя. "Якщо ми повинні померти, наше життя не має сенсу, адже її проблеми не отримують жодного рішення і саме значення проблем залишається невизначеним" [8, с. 544-545].

Для А. Камю вся діяльність людини є абсурдом. У своїх повсякденних справах людина забуває про абсурдність реальності, і це є невелика втіха життя, коли людина настільки зайняття різними справами, що в цьому знаходить насолоду не думати про загальний абсурд. Сізіф у А. Камю найбільш щасливий серед усіх душ царства Аїда, адже він має безглузде завдання, і йому є за що триматися - камінь, що він тягне на гору є світом його руху. Думки філософа зосереджені на теперішньому, а відчуття смертності загострюють людські почуття, на думку А. Камю. Відчуття смерті загострює відчуття життя, і саме життю А. Камю надає перевагу. Для нього за порогом смерті немає нічого, тож цінність життя є головною цінністю, навіть якщо це життя розбійника та вбивці. Звісно, А. Камю не виправдовує злочинців, і дотримується думки, що навіть нерелігійна людина повинна жити так, ніби Бог існує, але він також виступає проти смертної кари та помсти. Для А. Камю смерть це нагадування про те, що людина повинна залишатися людяною в теперішньому, а людяність повинна проявлятися не лише в милосерді до злочинців, але й в співчутті до всіх людей. "Хвора жінка, яку кидають, щоб піти в кіно, старий, якого вже ніхто не бажає вислухати, покійниця, яка смертю своєю нічого не викупляє, а з іншого боку - все світло миру, сліпуче світло, так що доводиться приймати все. ... Смерть рівняє всіх, хоча в кожного вона своя. Але зрештою-врешті, сонце гріє кості всім нам" [2, с. 87]. Реальність абсурдна сама по собі, діяльність людини націлена на людяність створює окремий захисний купол від цієї абсурдності. Люди звикли націлювати свою енергію на боротьбу з радикальним злом - тероризмом, нацизмом, глобальними катастрофами, з тим, що лякає та руйнує відчуття власної безпеки, але, на думку А. Камю, звичайне зло залишається майже поза увагою. Воно настільки дріб'язкове, настільки непомітне, що не потрапляє під моральний осуд, але, подекуди, звичайне зло отруює життя людей сильніше радикального зла. До того ж звичайне зло стає колискою зла радикального, - воно виховує терориста з дитини, над якою знущаються батьки, і на яку байдуже дивляться перехожі, коли вона просить кусень хліба, а органи опіки бачать в ній зайвий для себе клопіт і чергову партію звітів. Посіяне зло дає свої плоди, а жадання смерті для терориста сіє смерть у душах інших, спустошує, робить ще більш байдужими та заклопотаними.

На думку А. Камю, людина, яка на диво легко вміє розмірковувати про різні речі, демонструє бідність думки, щойно заходить мова про смерть [2]. Це говорить про те, що смерть настільки проста, що про неї важко розмірковувати. А міркування про смерть відбувається на тлі міркувань про життя. Розум людини безсилий в усвідомлені смерті, але зовсім відкинути думки про власну смертність людина не може. Смерть жахає та приваблює, адже цей досвід є одноразовою акцією для людини, і спроби ототожнити власну смерть зі смертю іншої видаються безглуздими. "Я кажу собі, що маю померти. Але це нічого не значить, тому що я не в змозі в це повірити і можу бути лише свідком смерті інших" [2, с. 127].

На думку філософів-екзистенціалістів атеїстичного спрямування сумнівну надію порятунку від страху перед смертю пропонує релігія, але вона ж відволікає від життєвих миттєвостей, адже релігійна людина живе очікуванням кращого потойбічного життя і часто стає пасивним спостерігачем життя теперішнього.

Висновки

Філософи-екзистенціалісти вбачають у феномені смерті незаперечну істину. Вони розрізняють власну смерть і смерть іншого, а також емоційне ставлення до смерті. Беззаперечною емоцією, яка пов'язана зі смертю є емоція страху. Людина не має досвіду бути мертвою, вона боїться смерті, тобто боїться майбутнього. Натомість екзистенціалісти вбачають у смертності людини цінність життя людини тут і зараз. І це є спільною рисою для екзистенціалістів релігійного та атеїстичного спрямування. Смерть робить життя кожної людини унікальним явищем, а миротворницька діяльність людей стимулює на покращення життя всього людства. Але смерті як факту, що стимулює протистоїть "смерть у душі", і на думку філософів, "смерть у душі" не залежить від релігійних переконань людини. Жадання смерті іншим людям, зневажливе ставлення до потреб навколишніх людей, пасивне спостерігання життя є ознаками "смерті в душі".

Філософи-екзистенціалісти не дають порад щодо переборення страху смерті, але їхні дослідження феномену смерті піднімають питання цінності життя кожної людини, а також позитивної діяльності заради власного та спільного блага.

Разом з тим смерть філософами екзистенціалістами атеїстичного спрямування розглядається як трагічне явище, що робить абсурдним життя людини. Для філософів же релігійного спрямування смерть наповнює життя людини сенсом, а розуміння власної смертності стимулює духовний розвиток людини. У такому разі смерть є феноменом воскресіння нової людини.

Перспектива подальшого дослідження феномену смерті, як на нашу думку, полягає в розкритті сутності смерті в постмодерністській філософії Західної Європи, а також релігійно-філософських практик Далекого Сходу.

Список використаних джерел

1. Аббаньяно Н. Позитивный экзистенциализм. Аббаньяно Н. Введение в экзистенциализм /пер. с итал. А.Л. Зорин. Санкт-Петербург: Алетея, 1998. С. 291-335.

2. Камю А. Собрание сочинений в пяти томах. Т 1. / пер с фр. Харьков: Фолио, 1998. 398 с.

3. Кьеркегор С. Болезнь к смерти. Кьеркегор С. Страх и трепет / пер с дат., 2-е изд, допол. и испр. Москва: Культурная революция, 2010. С. 285-404.

4. Малкович П. Феномен закиненості в філософії екзистенціалізму. Вісник Львівського університету. Серія: Філософські студії. 2009. Вип. 12. С. 116-123.

5. Марсель Г Быть и иметь /пер. с фр. И.Н. Полонская. Новочеркасск: САГУНА, 1994. 160 с.

6. Марсель Г. Опыт конкретной философии / пер. с фр. В.П. Большаков и В.П. Визгин. Москва: Республика, 2004. 224 с.

7. Ніколаєва І. Філософія екзистенціалізму як найбільш особистісно орієнтована течія ХХ століття. Вісник Львівського університету. Серія: Філософсько-політологічні студії, 2020. Вип. 29. С. 120-125.

8. Сартр Ж-П. Буття і ніщо: нарис феноменологічної онтології. Київ: Основи, 2001. 855 с.

9. Сартр Ж.-П. Дороги свободы. III. Смерть в душе. IV. Странная дружба. / ред. А. Волков. Харьков: Фолио, 1997. 415 с.

10. Хайдеггер М. Основные понятия метафизики /пер. с нем. В.В. Бибихина, А.В. Ахутина, А.П. Шурбелева. Санкт-Петербург: ВЛАДИМИР ДАЛЬ, 2013. 592 с.

11. Шумка М. Танатологічна проблема в історії філософії. Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія: Філософія. 2017. Вип. 20. С. 96-101.

12. Ясперс К. Духовная ситуация времени. Ясперс К. Смысл и назначение истории / пер. с нем. М.И. Левин. Москва: Политиздат, 1991. С. 288-416.

13. References

14. Abbanyano N. (1998) Pozitivnyiy ekzistentsializm [Positive existentialism]. Vvedenie v ekzistentsializm [Introduction to Existentialism] / Translated by Zorin A. L. St. Petersburg, Russia, Aleteya, pp. 291-335.

15. Kamyu A. (1998) Sobranie sochineniy v pyati tomah. T. 1. [Collected works in five volumes. V. 1]. Kharkiv, Ukraine Folio.

16. Kerkegor S. (2010) Bolezn k smerti [Sickness to death] Kerkegor S. Strah i trepet [Fear and trembling] / 2-e izd, dopol. i ispr. Moscow, Russia, Kulturnaya revolyutsiya, pp. 285-404.

17. Malkovych P. (2009) Fenomen zakynenosti v filosofii ekzystentsializmu [The phenomenon of abandonment in the philosophy of existentialism]. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia: Filosofski studii. Ed. 12. pp. 116-123.

18. Marsel G. (1994) Byit i imet [To be and to have] / Translated by Polonskaya I. N. Novocherkassk, Russia, SAGUNA.

19. Marsel G. (2004) Opyt konkretnoj filosofii [Experience a particular philosophy]. Translated by Bolshakova V. P. Vizgin V. P. Moscow, Russia, Respublika.

20. Nikolaieva I. (2020) Filosofiia ekzystentsializmu yak naibilsh osobystisno oriientovana techiia XX stolittia [The philosophy of existentialism as the most personally oriented trend of the 20th century]. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia: Filosofskopolitolohichni studii, Ed. 29. pp. 120-125.

21. Sartr Zh-P. (2001) Buttia i nishcho: naiys fenomenolohichnoi ontolohii [Being and Nothingness: An Essay on Phenomenological Ontology]. Kyiv, Ukraine, Osnovy.

22. Sartr Zh.-P. (1997) Dorogi svobodyi. III. Smert v dushe. IV. Strannaya druzhba [Roads of freedom. III. Death in the soul. IV. Strange friendship] / edited by Volkov A. Kharkiv, Ukraine, Folio.

23. Haydegger M. (2013) Osnovnyie ponyatiya metafiziki [Basic concepts of metaphysics] / Translated by Bibihina V. V., Ahutina A. V., Shurbeleva A. P St. Petersburg, Russia, VLADIMIR DALE.

24. Shumka M. (2017) Tanatolohichna problema v istorii filosofii [Thanatological problem in the history of philosophy]. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu "Ostrozka akademiia". Seriia: Filosofiia. Ed. 20. pp. 96-101.

25. Yaspers K. (1991) Duhovnaya situatsiya vremeni [Spiritual situation of the time] Yaspers K. Smyisl i naznachenie istorii [The meaning and purpose of history] / Translated by Levin M. I. Moscow, Russia, Politizdat, pp. 288-416.

Размещено на Allbest.ru