Філософія музики (форми і методи осмислення музичного буття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософія музики (форми і методи осмислення музичного буття)

Вікторія Полюга,

Анотація

Мета роботи полягає в осмисленні музики як способу буття людини засобами філософських структур (форм і методів), адже в умовах інтелектуальних викликів сучасного світу значно актуалізується проблема філософської спрямованості музичних знань. Такий підхід переконливо вказує на те, що наука і творчість, істина і духовність повинні йти поряд. Методологія дослідження апелює до використання методу аналізу та синтезу, що дозволяє збагнути зону перетину позицій щодо тотожності людського, сутнісного, музичного, особистісно- го та філософського трактування музичного буття. Компаративний метод використано задля порівняльного вивчення філософувань мислителів: Піфагора, О. Лосєва, А. Шопенгауера, Р. Вагнера, Ф. Ніцше, щодо осмислення феномену музики та музичного буття. Наукова новизна полягає в новому ракурсі дослідження зв'язку музики і філософії, де осмислено форми і методи розуміння музичного буття (крізь призму філософувань Піфагора, О. Лосєва, А. Шопенгауера, Р. Вагнера, Ф. Ніцше) розкриваючи музику як спосіб буття людини. Висновки. В статті представлено розуміння музики як такої, що не лише відігравала особливу роль у філософії, а й слугувала своєрідною зоною перетину теоретичних позицій вищезгаданих мислителів. Встановлено, що до основних питань філософії музики, що розкривають методи осмислення її буттєвісних форм, належать: математичні трактування музики Піфагора, осмислення теорії походження музики О. Лосєва, Р. Вагнера, Ф. Ніцше та відносини музики з іншими видами мистецтва А. Шопенгауера.

Так, проаналізовано філософування Піфагора, в яких математична концепція осмислення музичної форми зводилася до гіпотези "сидеричних гармоній", яка вкладалася у діатонічну шкалу відповідно до швидкості і величини планетарних тіл; О. Лосєв до осмислення абсолютної музики застосовує "діалектико-феноменологічний" метод, що дав можливість позначити простір інтуїтивно-ірраціонального буття музики, а характеристика музичного буття зводиться до тотожності суб'єкта з музичним твором, де істина дорівнює буттю; А. Шопенгауер визначає музику як чисте споглядання вічної ідеї. вона не є відображенням ідей або ступенів об'єктивації волі, на відміну від інших мистецтв, а є висловлюванням самої волі; у науковій творчості Р. Вагнера музика є "художньо- ідеальною подобою світу" та отримує статус суцільного суверенітету, що перетворює її у начало, відображаюче "річ у собі"; музика, у філософії Ф. Ніцше, є втіленням стихійно-несвідомого, інтуїтивно-інстинктивного діонісійського начала, яке втілює буття і відтворює першооснову існування. музика філософський інтелектуальний

Методологічний підхід мислителів і глибина їх філософувань розкриває, що музика це форма буття, ідеальна субстанція, котра пронизує Всесвіт в цілому і людину зокрема.

Ключові слова: музика, філософія, музичне буття, сутність, людина.

Viktoriia POLIUHA,

Ph.D. (Philosophy),

PHILOSOPHY OF MUSIC (FORMS AND METHODS OF UNDERSTANDING MUSICAL BEING)

Main objective of the study is to comprehend music as a way of human existence by means ofphilosophical structures (forms and methods), because in the conditions of intellectual challenges of the modern world the problem of philosophical orientation of musical knowledge is significantly actualized. This approach convincingly indicates that science and creativity, truth and spirituality must go hand in hand. The research methodology appeals to the use of the method of analysis and synthesis, which allows to understand the area of intersection of positions on the identity of the human, essential, musical, personal and philosophical. interpretation of musical existence. The comparative method was used to comparatively study the philosophies of thinkers: Pythagoras, A. Losev, A. Schopenhauer, R. Wagner, F. Nietzsche, to understand the phenomenon of music and musical existence. Originality lies in a new perspective of the study of the connection between music and philosophy, which comprehends the forms and methods of understanding musical existence (through the prism ofphilosophies of Pythagoras, A. Losev, A. Schopenhauer, R. Wagner, F. Nietzsche) revealing music as a means of existence. Conclusions. The article presents the understanding of music as such, which not only played a special role in philosophy, but also served as a kind of intersection of the theoretical positions of the above thinkers.

Thus, the philosophizing of Pythagoras is analyzed, in which the mathematical concept of understanding the musical form was reduced to the hypothesis of "sidereal harmonies", which was embedded in the diatonic scale according to the speed and magnitude of planetary bodies; A. Losev uses a "dialectical-phenomenological" method to comprehend absolute music, which made it possible to mark the space of intuitive-irrational being of music, and the characteristic of musical being is reduced to the identity of the subject with a musical work, where truth is equal to being; A. Schopenhauer defines music as a pure contemplation of an eternal idea. it is not a reflection of the ideas or degrees of objectification of the will, unlike other arts, but is an expression of the will itself; in Wagner's scientific work, music is an "artistically ideal likeness of the world" and receives the status of continuous sovereignty, which turns it into a beginning, reflecting "the thing in itself"; music, in the philosophy of Nietzsche, is the embodiment of the spontaneously unconscious, intuitively instinctive Dionysian principle, which embodies being and reproduces the first principle of existence.

Music is a form of being, an ideal substance that permeates the universe in general and man in particular.

Key words: music, philosophy, musical existence, essence, man.

Постановка проблеми. Філософія була і є рушійною наукою з точки зору забезпечення інтелектуального та методологічного рівня знань. Саме ця наукова галузь відкриває можливість цілісного розуміння відношення між світом та людиною. Мистецтво вирішує цю проблему крізь призму вираження художньо-образними засобами, а філософія робить це теоретичною мовою міркувань, узагальнень, дискусій. Особлива увага звертається на те, що філософія як система ідей, поглядів на світ і місце людини в цьому світі досліджує різні форми відношення людини до світу: пізнавальну, ціннісну, етичну, естетичну, в якій осмислення буття музики дає змогу зрозуміти символічне вираження у музично-звуковому просторі.

Думка, про те що музика - це філософське одкровення, а філософія - це музичний ентузіазм спонукає до осмислення нових наукових концепцій, серед яких дослідження зв'язку музики і філософії. Найчастіше філософія музики керується культурологічним підходом, історичним принципом, феноменологією і соціологією, аксіологічним напрямком, що зосереджується, навколо естетики, музикознавства, культурної антропології. Беручи до уваги те, що філософія музики є науковим напрямком XXI століття, актуальність її проявляється у збереженні та примноженні моральних, культурних, наукових цінностей і досягнень суспільства в освітній, науковій та інноваційній діяльності.

Аналіз досліджень. В сучасних дослідженнях виділяємо науковців які займались осмисленням музики у контексті філософських парадигм, а саме: О. Гомілко осмислювала музику як гармонію сфер чи інструмент культури (Гомілко, 2010); Л. Ігнатова аналізувала феномен творчості як духовний компонент пізнання (Ігнатова, 2010); О. Капічіна розкривала феноменологічні основи проблеми музичного сприйняття (Капічіна, 2012); Г. Макаренко звертався до ірраціональних мотивів в осмисленні творчості Ф. Ніцше, (серед яких основна увага акцентується на музиці як світосприйнятті) та філософських концепцій композитора Р. Вагнера (Макаренко, 1981; 1999); С. Сичова виокремлює естетичні ідеї А. Шопенгауера на прикладі праці "Світ як воля і уявлення", де феномен музики набуває особливого значення (Сичова, 2010); В. Суханцева філософує над категорією часу в музиці (Суханцева, 1990); В. Полюга осмислює ціннісну природу музики як екзистенційну творчість (Poliuha, 2018) ; Е. Гейнінг філософує над музикою з точки зору парадоксу, який поєднує в собі осмислення Всесвіту через музику як форму свідомості (Heyning, 2017).

Методологія дослідження апелює до використання методу аналізу та синтезу, що дозволяє збагнути зону перетину теоретичних позицій щодо тотожності людського, сутнісного, музичного, особистісного та філософського трактування музичного буття. Компаративний метод використано задля порівняльного вивчення філософувань мислителів: Піфагора, О. Лосєва, А. Шопенгауера, Р. Вагнера, Ф. Ніцше, щодо осмислення феномену музики та музичного буття.

Наукова новизна полягає в осмисленні музики як такої, що не лише відігравала особливу роль у філософії, а й слугувала своєрідною зоною перетину теоретичних позицій мислителів. Дослідження пропонує новий ракурс до осмислення зв'язку музики і філософії, де осмислено форми і методи розуміння музичного буття (крізь призму філософувань Піфагора, О. Лосєва, А. Шопенгауера, Р. Вагнера, Ф. Ніцше) розкриваючи музику як спосіб буття людини.

Мета статті полягає в осмисленні музики як способу буття засобами філософських структур (форм і методів) адже в умовах інтелектуальних викликів сучасного світу значно актуалізується проблема філософської спрямованості музичних знань. Такий підхід переконливо вказує на те, що наука і творчість, істина і духовність повинні йти поряд.

Виклад основного матеріалу. Музика Музика (грец. musike - мистецтво муз) - це мистецтво, в якому реальність відображається через звукові художні образи. Розуміння музики, насамперед, зосереджено на емоційній і чуттєвій сферах людини. Основою цього процесу є сприймання, виконання, слухання, оцінювання тощо.

Слухаючи музику, ми моделюємо настрій, а відображення дійсності апелює до своєрідного дежавю, тобто завжди присутнє відчуття минулого, у контакті з реальністю. В основі музики як мистецтва часу лежить циклічний процес становлення - виникнення - зникнення, тож музика є суцільна рухомість, з одного боку, та напруженість і кульмінаційність з іншого. Єдність і синтез свідомого й несвідомого, пізнавального і предметного становить - музичне буття. Музика це форма буття, ідеальна субстанція, в часі, в якому існує число, що пронизує Всесвіт в цілому і людину зокрема.

Як це можливо, що математично організовані уклади звуку спроможні надихнути великі емоції. Ми досі стоїмо перед піфагорійською істиною про те, що музика, ймовірно, єднає душу і тіло, розум і пристрасті, окрему особу із суспільством і світом.

Музична теорія та музична естетика розвивались ще за часів Стародавньої Греції, де найпершим науковцем котрим осмислював питання виникнення, сутності та таємниць музики був Піфагор Мислитель підняв мистецтво до істинно гідного стану, продемонструвавши його математичні підстави. Саме Піфагору належать відкриття діатонічної шкали. Отримавши основну інформацію про божественність музики від жерців різних Містерій, Піфагор провів кілька років у роздумах над законами, управляючими злагодженістю і дисонансом.. Для Піфагора музика була похідною від божественної науки математики, і її гармонії жорстоко контролювалися математичними пропорціями. Піфагорійці стверджували, що математика демонструє точний метод, яким Бог встановив і затвердив Всесвіт. Саме тому, числа передують гармонії, бо їх незмінні закони управляють усіма гармонійними пропорціями. Після відкриття цих гармонійних співвідношень, утвердивши музику як точну науку, Піфагор застосував знайдені ним закони гармонійних відносин всім феноменам природи, пішовши настільки далеко, що встановив гармонійні відносини між планетами, сузір'ями і елементами. Піфагор приділяв значну перевагу струнним інструментам. Він стверджував, що душа мусить бути очищена від ірраціональних впливів урочистим співом із акомпонуванням на лірі : "А песнями, напевам и лирной игрой он унимал и душевные недуги и телесные; этому он научил и своих друзей, сам же умел слышать даже вселенскую гармонию, улавливая созвучия всех сфер и движущихся по ним светил, чего нам не дано слышать по слабости нашей природы" (Диоген Лаэртский, 1986, с. 421).

Найбільш величною і відомою гіпотезою Піфагора були міркування про сидеричні гармонії. Із усіх людей лише Піфагор чув музику сфер. Відповідно, піфагорійці давали імена різним нотам діатонічної шкали, до швидкості і величини планетарних тіл. Кожна з цих гігантських сфер мчала через нескінченний простір, вважали вони, видаючи звук певного тону, який виникав з допомогою безперервного усунення ефірного пилу. Оскільки ці тони були маніфестаціями божественного порядку й руху, то звідси висновок, що вони поділяли гармонію власних джерел.

Піфагорійці вірили, що все, що є, має голос і що це створено для вираження вічної хвали Творцю. Проте, людина не може відтворити у собі ці мелодії, оскільки її душа заплутується в ілюзіях матеріального існування. Коли вона звільнить себе від нижчого почуттєвого світу з його обмеженнями та почуттєвим сприйняттям, саме тоді зазвучить музика сфер.

Так, короткий аналіз відношення музики з наукою подає Брендон Коновал у праці "What does science have to do with music?" (Konoval, 2005). Науковець розмірковуючи, констатує про відсутність чіткого окреслення цього відношення, про відкинуті догми ХУІІІ ст.. щодо походження музики з матерії (Konoval, 2005).

Як бачимо, музика стоїть на стику феноменологічного та онтологічного підходів. Звернімося до концепції діалектико-феноменологічної естетики музики О. Лосєва, котра містить метод до осмислення феномену музики, що поєднує філософсько-естетичне і музикознавче осмислення і дає можливість розкрити справжній феномен музичного буття.

О. Лосєв один з небагатьох вчених, що зумів успішно філософувати на тему музики. Його метод має назву "діалектико-феноменологічний", він синтезує кращі риси феноменології і діалектики на основі ейдетичного пояснення "носіїв" музики, звертаючи свій розум до світу античних категорій, таких, як "логос", "етос", "патос", "меон". Осмислюючи первинні характеристики істиннореального феномену музики О. Лосєв зазначає: "Эйдос музыкального бытия есть эйдос внепространственного бытия" (Лосев, 1990, с. 26).

У філософії О. Лосєва набирає актуальності поняття "гілетичного буття", а саме: "Чистое музыкальное бытие есть бытие гилетическое" (Лосев, 1990, с. 40]. Гілетичне буття уникає якогонебудь наочного оформлення, воно існує у русі та часі, в тотожності логічного та алогічного моментів, збігу суб'єкта і об'єкта. Якщо розум бачить сутність світу крізь схеми, форми та ейдоси, то у музичному сприйнятті гілетичне буття пов'язане з передчуттям у музиці суцільності і нерозчленованості всього у всьому, даністю як діяльним теперішнім часом. Заслуга О. Лосєва в тому, що його феноменолого-діалектичний метод дав можливість позначити простір інтуїтивно-ірраціонального буття музики. За його словами, "Оно - безымянно и беспредметно, неоформленно и темно. Оно - чистое в-себе-бытие, не явившее своего полного лика. Лик его - в безликости, во вселикости. Эйдос его, единственно явившаяся нам сущность, - в неявляемости, в неспособности выявиться. Эйдос музыки явил нам ее сущность, и сущность эта - несказанность, невыявленность и гилетичность" (Лосев, 1990, с. 40). Саме в цій гілетичності полягає всеосяжна сила музики, її здатність передавати будь-які відчуття і емоції людини.

Крім ейдетичного та гілетичного шарів чистого музичного буття, найвищим є логічний. Логічний шар пізнання феномену музики, у феноменологічній концепції О Лосєва, пов'язаний з відвернутосмисловим конструюванням парадигм всякого знання. Музичне знання - не знання про поняття, а музична істинність - це не логічна істинність. Музична думка як одиниця музичного знання - це музика в свідомості. Музичне буття не вимагає для себе жодних підстав, крім самого себе, і породжує норму як музичну істину. Тому, можна сказати, що в музиці істина дорівнює буттю. Музика впливає не якоюсь нормою або законом, а переконує винятково силою музичності. Отже, характеристика музичного буття, одна з найважливіших його підстав - це тотожність суб'єкта з музичним твором, міра суб'єктивно-особистісного у музиці. Визначаючи міру особистісного, людського у музиці, О. Лосєв вводить поняття "коефіцієнту суб'єктивності". Мислитель стверджує, що як не може бути істинної філософії без відчуття своєрідності суб'єктивного буття, так, ще більшою мірою, не знищена суб'єктивна індивідуальність у світі музики: "...чистое музыкальное бытие есть план глубинного слияния субъектного и объектного бытия. То, что было раньше отъединенным и дифференцированным переживанием в нашем субъекте, вдруг становится онтологической характеристикой того, что раньше мы отделяли от себя и называли объектом. Музыкальное переживание становится как бы становящейся предметностью, самим бытием во всей жизненности его проявлений" (Лосев, 1990, с. 98-99). Так відбувається, коли музика ніби входить в наше "Я" та починає жити з ним єдиним життям. Тому, слухаючи музику, ми відчуваємо весь світ у собі та себе в житті всього світу. Відповідно тотожність суб'єкта з музичним твором (тобто об'єктом) - це найважливіший предикат музичного пізнання.

Отже, в інтерпретації О. Лосєва, згідно з його феноменолого-діалектичним методом, музичне буття - це естетичне буття, що має свою чітку структуру, яка дає можливість здійснюватися музичному становленню. Завдяки музичному становленню відбувається те внутрішнє злиття людини з музикою: "Это и есть ratio agendi абсолютной музыки. Воля - становящаяся предметность; предметы - этапы волевого и вообще переживательного самопорождения. Борьба бытия с самим собой и - бессубъектное самочувствие безобъектных обстояний" (Лосев, 1990, с. 100). Тому можна сказати, що в самій сутності музичного буття лежить тотожність людського і музичного, яка визначає особистісне значення музики.

Осмислюючи феномен музики у філософії, важливого значення набувають дослідження німецького філософа ХІХ століття - Артура Шопенгауера.. Мистецтво А. Шопенгауер (1919) називає "кольором життя" (с. 4), де вважає, що воно - творіння генія, яке повторює сприйняте чистим спогляданням вічної ідеї. Мистецтво відрізняється від науки, яка, наслідуючи постійний і беззмістовний потік основ і наслідків, ніколи не досягає кінцевої мети.

З'ясовуючи специфіку мистецтва в порівнянні з наукою взагалі і філософією, зокрема, А. Шопенгауер належну увагу приділяє класифікації видів мистецтва. Ця класифікація побудована на тому, що різні мистецтва з різним ступенем досконалості схоплюють різні рівні об'єктивації волі : "Музыка - это непосредственная объективация и отпечаток всей воли, подобно самому миру, подобно идеям, умноженное проявление которых составляет мир отдельных вещей. Музыка, следовательно, в противоположность другим искусствам, вовсе не отпечаток идей, а отпечаток самой воли" (Шопенгауэр, 1919, с. 3). Відповідно до цього види мистецтва, формуючись від нижчого ступеня до вищого. Класифікація видів мистецтва, запропонована А. Шопенгауером, досить умовна і навіть за термінологією не відповідає традиційній естетиці. Привертає увагу і той факт, що серед видів мистецтва відсутні театр, живопис і, власне музика.

А. Шопенгауер (1919) розглядає музику як особливе мистецтво і надає їй виняткове місце у своїй філософській системі. Її унікальність полягає в тому, що, на відміну від інших видів мистецтва, вона не відображає ідей або ступенів об'єктивації волі, а є вираженням самої волі. У цьому контексті музика представляє нам весь існуючий світ крізь призму музичних образів. Музичне мистецтво відрізняється від усіх інших мистецтв тим, що воно має сильніший, швидший і безупинний вплив на людину. А. Шопенгауер (1919) розмірковує про універсальність музичної мови, її чіткість, яка часто передує мові розуму.

Музикознавчі погляди, що відтворюються у конкретних періодах життя відомого німецького композитора, філософа реформатора мистецтвознавства Ріхарда Вагнера, також позначені впливом особистості А. Шопенгауера. Р. Вагнера приваблює моральнісна орієнтація А. Шопенгауера, його інтерес до таких станів людини, як страждання, егоїстичні імпульси та інше.

Дослідник проблеми світосприйняття у філософії Ріхарда Вагнера Г Макаренко зазначає, що "найбільше зацікавлення Р. Вагнера викликає шопенгауерівське захоплення музикою. Якщо до знайомства з філософією А. Шопенгауера, Р.Вагнер сприймав музику у ролі медіуму, як засіб у створенні драми, то пізніше музика отримує своєрідний статус суцільного суверенітету. Цей статус перетворив її в таємниче, споконвічне, відверте начало, відображаюче "річ у собі", при цьому сам музикант піднімається до рівня "божественого віщуна". Втілення музикою таємничо споконвічного начала, відображення нею "речей у собі" дало змогу Р. Вагнеру відокремити музичне мистецтво від інших видів мистецтв та стверджувати, що музика є "художньо-ідеальною подобою світу"" (Макаренко, 1981, с. 28).

Спадкоємцем, що відтворює специфіку культурологічної атмосфери Німеччини другої половини XIX століття, яка багато в чому визначилася взаємодією двох перших позицій є впливовий німецький мислитель, філософ - Фрідріх Ніцше. Якщо філософія, мистецтво, практична діяльність Р. Вагнера виявили досить складну взаємодію традицій і новаторства то у творчій спадщині

Ф. Ніцше, важко виокремити естетичну, мистецтвознавчу чи проміжну (філософсько-естетичну, естетико-мистецтвознавчу) позицію. Специфічна манера написання, іномовність, звернення до міфологічних символів дозволяє простежити естетико-мистецтвознавчі аспекти у багатьох працях філософа, працях, які безпосередньо естетики чи теорії мистецтва не торкаються (Макаренко, 1999, с. 54).

Естетика Ф. Ніцше розглядається на основі осмислення діонісійського та аполлонічного підгрунтя. Образи божеств Аполлона і Діоніса не повністю узгоджуються з міфічними трактуваннями. Крім того, святкування в честь бога Діоніса відігравали дещо іншу роль в історії Греції, ніж ту, яку пропонує Ф. Ніцше. Аполлон, в трактуваннях філософа, - це бог внутрішнього світу, що панує над ілюзіями краси. Аполлонічне начало - це світ ілюзій, порятунок від повсякденних мук, захоплене перебування у вигаданому світі фантазій і задоволень. По суті, аполлонічне начало - це процес відокремлення людини від природи, це самообмеження, відокремлення себе у щось протилежне іншому світу, фактично початок індивідуалізації.

Музика набуває особливого значення в контексті двох культуро-творчих начал. Саме музику, на думку Ф. Ніцше, доцільно поєднати з таким теоретично важливим поняттям як "естетизація" (Ніцше, 2004, с. 302). Невід'ємним атрибутом естетизації, на думку Ф. Ніцше (Ніцше, 2004), є художнє мислення (c. 303). Поняття "естетизація" несе досить значне теоретичне навантаження і допомагає обґрунтувати роль і значення музики, музичного мистецтва, адже автор роботи "Народження трагедії з духу музики" (Ніцше, 2004) в поєднанні двох художніх начал - природнього, інстинктивно-музичного в особі бога Діоніса і споглядального, штучно-розумового аполлонічного виявив своє світобачення як естетичний феномен, який став підґрунтям розуміння структури мислення, критерієм оцінок і суттю всієї філософії Ф. Ніцше.

У філософії Ф. Ніцше музика найповніше і найточніше виражає основу всього існуючого, уособлює становлення буття у спонтанно несвідомому, інтуїтивно-інстинктивному діонісійському началі. Звідси розроблена раніше ідея виключної ролі музики в ірраціоналістичній філософії XIX століття отримує свій логічний завершальний висновок.

До осмислення цілісності вищевикладених філософських трактувань музичного буття у співвіднесеності з людиною наближується у дослідженні "Star music. The ancient idea of cosmic music as a philosophical paradox" науковець Едуард Гейнінг (Heyning, 2017). Вчений констатує : ".. .turning to the practice of music, the paradox facilitates the reversal of the usual model of reality; music makes us, not the other way around. Actively engaging with music can strengthen stillness and facilitate wholeness" (Heyning, 2017, p. 147)

Висновки

Отже, до основних проблем філософії музики відносимо питання що розкривають методи осмислення її буттєвісних форм, а саме: математичних трактувань музики (Піфагор), осмислення теорій її походження (О. Лосєв, Р. Вагнер, Ф. Ніцше) відносини із іншими видами мистецтва (А. Шопенгауер).

А саме: Піфагор - трактує сутність музики за допомогою математично організованих укладів звуку, що спроможні надихнути людину на емоції. Музичні гармонії жорстоко контролювалися математичними пропорціями оскільки числа передують гармонії і їх незмінні закони управляють усіма гармонійними пропорціями. Піфагорійська математична концепція осмислення музичної форми зводилася до гіпотези сидеричних гармоній, яка вкладалася у діатонічну шкалу відповідно до швидкості і величини планетарних тіл. В антропологічному контексті звільнення людини від матеріально-буттєвісних ілюзій існування дає поштовх до чуття музики сфер.

О. Лосєв до осмислення абсолютної музики застосовує метод "діалектико-феноменологічний", що дав можливість позначити простір інтуїтивно-ірраціонального буття музики. Філософ трактує музику як мистецтво, що володіє художньою формою, виражає естетичні відчуття більш високого порядку. Введення поняття "гілетичного буття" пов'язане з передчуттям у музиці ""суцільності" і нерозчленованості всього у всьому, даністю як діяльним теперішнім часом" (Лосев, 1990, с. 40). Характеристика музичного буття зводиться до тотожності суб'єкта з музичним твором, де істина дорівнює буттю. Саме тому, можна сказати, що в самій сутності музичного буття лежить тотожність людського і музичного, яка визначає особистісне значення музики.

А. Шопенгауер визначає музику як чисте споглядання вічної ідеї. Мислитель звертається до класифікації видів мистецтва за рівнем об'єктивації волі, де музика відсутня. Виключеність музики з класифікатора зумовлена тим, що вона, на відміну від інших мистецтв, не є відображенням волі, а є висловлюванням самої волі.

Р. Вагнер трактував музику як суцільно суверенну, що перетворює її у начало, відображаюче "річ у собі". Втілення у музиці "речей у собі" призвело до її відокремлення від інших мистецтв та стверджувати, що музика є "художньо-ідеальною подобою світу"

Естетичні погляди Ф.Ніцше розглядаються на підґрунті діонісійського та аполлонічного начал, що викладені у праці "Народження трагедії з духу музики". У поєднанні двох начал (аполлонічного та діонісійського) музика у філософії Ф. Ніцше втілює спонтанно-несвідоме, інтуїтивно-інстинктивне діонісійське начало, яке є основою всього існуючого.

В основі музики як мистецтва лежить циклічний процес становлення - виникнення - зникнення, тож музика є суцільна рухомість, з одного боку, та напруженість і кульмінаційність з іншого. Буття у музиці - це єдність і синтез свідомого й несвідомого, пізнавального і предметного. Музика - це форма буття, ідеальна субстанція, що пронизує Всесвіт в цілому і людину зокрема.

Список використаних джерел

1. Бойченко, М. (2018). Ніцше та Вагнер: слава як casus belli. Вагнер і Ніцше: 150-ліття зустрічі: збірник матеріалів міжнародної наукової конференції, Львів, 7-8 листопада 2018 р. Львів, 2018. С. 30-33.

2. Гомілко, О. (2010). Музика. Гармонія сфер чи інструмент культури? Докса, (15), С. 276-285.

3. Gracyk, T. Kania, A. (2011) The Routledge Companion to Philosophy and Music / ed. by T. Gracyk and A. Kania. London and New York. 681 p.

4. Heyning E. (2017). Star music. The ancient idea of cosmic music as a philosophical paradox. Canterbury Christ Church University Thesis submitted for the Degree of Master of Philosophy. 175 p.

5. Ігнатова, Л. (2010). Феномен творчості як духовний компонент пізнання. Збірник наукових праць Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля. Вип. 6. Луцьк. С. 238-247.

6. Капічіна О. (2012) Феноменологічні основи проблеми музичного сприйняття. Вісник Донецького національного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. № 2 (54), Донецьк, 2012. URL: http:// archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ vdnuet/gum/2012_2/Kapichna.pdf (дата звернення: 16.11.2020)

7. Konoval, B. (2005). What does science have to do with music? Annals of science. Vol. 62, No. 1, January 2005, С. 107-120.

8. Лаэртский, Д. (1986). О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. Москва: Мысль, (2-е изд.). 571 с.

9. Лосев, А. (1990). Музыка как предмет логики. Москва: Правда. 388 с.

10. Лосев, А. (1994). История античной эстетики. Софисты. Сократ. Платон. Москва: Ладомир. 716 с.

11. Макаренко, Г. (1981). Пантрагічне світосприйняття в культурологічній філософії Ріхарда Вагнера. Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності (Альманах), (12), С. 25-29.

12. Макаренко, Г (1999). Дух музики - ірраціональна суть філософії, творчості та життя Ф.Ніцше. Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності (Альманах), (48), С. 52-58.

13. Ніцше, Ф. (2004). Народження трагедії з духу музики: повне зібрання творів. Львів: Астролябія. 769с.

14. Poliuha, V. (2018) Existential Value of Musical Creativity (Characteristics and Semantic Orientation). Lubelski rocznik pedagogiczny. T. XXXVII, z. 2. 153-162. URL : http://journals.umcs.pl/lrp/issue/view/492/showToc (дата звернення: 21.07.2021)

15. Розеншильд, К. (1969). История зарубежной музики. (2-е изд.,) Москва: Музыка. 534с.

16. Сартр Ж.-П. Бытие и ничто: Опыт феноменологической онтологии. Москва: Республика, 2000. 639 с.

17. Суханцева, В. (1990). Категорія часу в музичній культурі. Київ: Либідь. 184 с.

18. Сычёва, С. (2010). Эстетические идеи в книге А. Шопенгауэра "Мир как воля и представление". Известия Томського Политехнического университета. 316 (6). Томск, C. 180-184.

19. Шопенгауэр, А. (1919). О сущности музики / Выдержки из соч. Шопенгауэра со вступ. статьей К. Эйгес. Петроград, Музыкальное государственное издательство. URL: http://opentextnn.ru/old/music/interpretation/index. html@id=2431 (дата звернення: 07.06.2021)

20. REFERENCES

21. Boychenko, M. (2018). Nhsshe ta Vagner: slava yak casus belli [Nietzsche and Wagner: Glory as a casus belli]. Vagner і NUsshe: 150-Uttya zustricM: zbnnik materials mіzhnarodnoї naukovoї konferentsn, Lvrv, 7-8 listopada 2018 r. Lvrv, 2018, pp. 30-33. [in Ukrainian].

22. Gomtiko, O. (2010). Muzika. Garmornya sfer chi mstrument kulturi? [Music. Harmony of spheres or an instrument of culture?]. Doksa, (15), pp. 276-285. [in Ukrainian].

23. Gracyk, T., & Kania, A. (2011) The Routledge Companion to Philosophy and Music / ed. by T. Gracyk and A. Kania. London and New York. [in English].

24. Heyning E. (2017). Star music. The ancient idea of cosmic music as a philosophical paradox. Canterbury Christ Church University Thesis submitted for the Degree of Master of Philosophy. [in English].

25. Ignatova, L. (2010). Fenomen tvorchosti yak dukhovniy komponent pUnannya [The phenomenon of creativity as a spiritual component of cognition]. ХЫтйnaukovikhprats S^^nou^. nats. un-tu m. V Dalya. Vip. 6. Lutsk, pp. 238-247. [in Ukrainian].

26. Kapіchіna O. (2012) Fenomenologіchnі osnovi problemi muzichnogo spriynyattya [Phenomenological bases of the problem of musical perception]. Vrinik Donetskogo natswnalnogo umversitetu ekonomM і torgrvU m. M. TuganBaranovskogo. № 2 (54), Donetsk, 2012. Retrieved from http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ vdnuet/gum/2012_2/ Kapichna.pdf [in Ukrainian].

27. Konoval, B. (2005). What does science have to do with music? Annals of science. Vol. 62, No. 1, January 2005, pp. 107-120. [in English].

28. Laertskiy, D. (1986). O zhizni, ucheniyakh i izrecheniyakh znamenitykh filosofov [About the life, teachings and sayings of famous philosophers]. Moskva : Mysl, (2-e izd.). [in Russian].

29. Losev, A. (1990). Muzyka kak predmet logiki [Music as a subject of logic]. Moskva: Pravda. [in Russian].

30. Losev, A. (1994). Istoriya antichnoy estetiki. Sofisty. Sokrat. Platon [History of ancient aesthetics. Sophists. Socrates. Plato]. Moskva : Ladomir. [in Russian].

31. Makarenko, G. (1981). Pantragkhne svіtospriynyattya v kulturologіchnіy filosofn R^arda Vagnera [Panthragic worldview in the cultural philosophy of Richard Wagner]. Aktualm filosofsM ta kulturologіchnі problemi suchasnosti (Almanakh), (12), pp. 25-29. [in Ukrainian].

32. Makarenko, G. (1999). Dukh muziki - ш^шшім sut filosofn, tvorchosti ta zhittya F. Ntisshe [The spirit of music is the irrational essence of Nietzsche's philosophy, creativity and life]. Aktualn filosofsM ta kulturologіchnі problemi suchasnosd (Almanakh), (48), pp. 52-58. [in Ukrainian].

33. Nhsshe, F. (2004). Narodzhennya tragedu z dukhu muziki : povne z^c/mya tvoriv [The birth of tragedy in the spirit of music: a complete collection of works]. Lvtv : Astrolyabya. [in Ukrainian].

34. Poliuha, V. (2018) Existential Value of Musical Creativity (Characteristics and Semantic Orientation). Lubelski rocznik pedagogiczny. T. XXXVII, z. 2. pp. 153-162. Retrieved from http://journals.umcs.pl/lrp/issue/view/492/showToc [in English].

35. Rozenshild, K. (1969). Istoriyazarubezhnoy muziki [History offoreign music]. (2-e izd.,) Moskva: Muzyka. [in Russian].

36. Sartre, J.-P. (2000). Bytie i nichto: Opyt fenomenologicheskoy ontologii[Being and Nothingness: An Experience of Phenomenological Ontology]. Moscow: Respublika [in Russian].

37. Sukhantseva, V. (1990). Kategoriya chasu v muzichnry kulturi [Category of time in music culture]. Kyiv : Lybai [in Ukrainian].

38. Sycheva, S. (2010). Esteticheskie idei v knige A. Shopengauera "Mir kak volya i predstavlenie" [Aesthetic ideas in the book by A. Schopenhauer "The World as Will and Representation"]. Izvestiya Tomskogo Politekhnicheskogo universiteta. 316 (6). Tomsk, pp. 180-184. [in Russian].

39. Shopengauer, A. (1919). O sushchnosti muziki [About the essence of music]. Vyderzhki iz soch. Shopengauera so vstup. statey K. Eyges. Petrograd, Muzykalnoe gosudarstvennoe izdatelstvo. Retrieved from http://opentextnn.ru/old/music/ interpretation/index.html@id=2431 [in Russian].

Размещено на Allbest.ru