Культурологічне знання як антропологічний науково-освітній проект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурологічне знання як антропологічний науково-освітній проект

Доннікова Ірина Анатоліївна - доктор філософських наук, професор, завідувачка кафедри філософії, Національний університет «Одеська морська академія», м. Одеса

Аналізується людиностворювальний потенціал культурологічного знання, зміст і методики викладання культурології, які затребувані особистісно-орієнтованою освітою. Доведено, що розуміння освіти як антропокультурної практики визначає смисл культури як психотерапевтичного концепту і потребує використання людинозберігаючих і людинозбагачуючих науково-освітніх технологій для психологічного супроводу навчального процесу.

Ключові слова: культурологічне знання, антропокультурні практики, освіта, психологічний супровід, людиностворювальні науково-освітні технології. викладання культурології освіта психотерапевтичний

CULTURAL KNOWLEDGE AS ANTHROPOLOGICAL SCIENTIFIC AND EDUCATIONAL PROJECT

Donnikova Iruna - D. Sc. of Philosophy, Professor, Head of the Department of Philosophy,

National University «Odessa Maritime Academy», Odesa

The human-creating potential of cultural knowledge, the content and methods of teaching of cultural smdies, which are in demand in person-oriented education are analyzed in the article. It is proved that the definition of education as anthropocultural practice determines the meaning of culture as a psychotherapeutic concept and requires use thehumau-saving and human-enriching scientific and educational technologies for psychological support of the educational process.

Key words: cultural knowledge, anthropocultural practices, education, psychological support, human-creating scientific

CULTURAL KNOWLEDGE AS ANTHROPOLOGICAL SCIENTIFIC AND EDUCATIONAL PROJECT

Donnikova Iruna - D. Sc. of Philosophy, Professor, Head of the Department of Philosophy,

National University «Odessa Maritime Academy», Odesa

Contemporary anthropological challenges actualize the philosophical and cultural discourse of creativity, associated with the understanding of ways to contain destructive anthropological practices. Reflecting on creative anthropological practices, it is time to recall the «genetic» connection between culture and education, comprehended by the ancient Greeks in the concept of «paideia», which meant a combination of knowledge with skills that leads a human to happiness. In this context education becomes an anthropocultural practice that uses human-saving and human-enriching scientific and educational technologies, including the psychological support of the educational process, educational technologies with a psychotherapeutic component Culturological knowledge can be presented as an anthropological scientific and educational project, which raises and comprehends the questions of the interdependence of the development of human and culture from the standpoint of the creative meanings and practices of human existence. We are talking about the possibilities of cultural smdies as an academic discipline to motivate students and teachers to self-realization through the disclosure of the creative meanings of knowledge - personally significant, rooted in the practice of everyday human life, awakening vitality. The human-forming potential of culturological knowledge is realized through a combination of three components - the content that reveals the interdependence of the existence of culture and the existence of a person (the creative essence of culture); human-saving educational technologies that provide psychological support for learning and have a psychotherapeutic effect; the personality of the teacher, for whom educational anthropological practices become his/her personal cultural practices, and cultural studies become his/her personal scientific and educational project

Key words: cultural knowledge, anthropocultural practices, education, psychological support, human-creating scientific and educational technologies.

Актуальність теми

Але не лише війна, що стала повсякденною реальністю для більшості українців, змушує активізувати практики створювальності. Якщо звернутись, власне, до культури і соціокультурних практик, не складно помітити, що в розмаїтті толерантних форм комунікації, корпоративний етиці, проявах індивідуальних і національних ідентичностей розчиняються онтологічні межі між людяним і антилюдяним, культурою і антикультурою. Культура сприяє різноманітним проявам індивідуальності, відкриває шляхи до самореалізацп людини, де повага до Іншого потребує невтручання в простір його індивідуальних цінностей, але в ньому, тим часом, можуть непомітно визрівати зерна агресії, насильства, ненависті і війни. Людина, що прагне осмислити власне життя в складній соціокультурній реальності і звертається за відповідями до культурологічного знання, на жаль, потрапляє в таку ж ситуацію невизначеності і, загубившись у культурологічному багатоголоссі, залишається під впливом ціннісного релятивізму соціокультурних практик.

Розмірковуючи про створювальні антропологічні практики на часі згадати про «генетичний» зв'язок культури й освіти, адже первісні значення слова «культура» були пов'язані з саме з «пайдейєю», яка в розумінні стародавніх греків означала знання, поєднане з майстерністю і розумілася як шлях людини до щасливого життя, досягнення мудрості, справедливості, досконалості «арете» через досконалість «калокагатії» [17; 24]. В сучасних умовах актуалізується розуміння культурологічного знання як антропологічного науково-освітнього проекту, в якому порушуються і осмислюються питання взаємозумовленості розвитку людини і культури з позицій створювальних смислів і практик людського існування.

Огляд останніх публікацій

Роль культури в осмисленні і формуванні науково-освітніх стратегій, проблеми культурологїзації освіти в цілому обговорюються в численних вітчизняних і зарубіжних дослідженнях [7, 10, 11, 13, 15]. Найчастіше зв'язок культури і освіти розглядається в контексті мультикультуралізму та мультикультурної освіти [7, 10], мета якої - формування у студентів та учнів позитивного сприйняття культури та історії своєї країни, толерантного та поважного ставлення до інших культур; підготовка до структурної рівності в організаціях незалежно від етнічних, національних, релігійних та інших відмінностей [10; 136]. Думка про те, що «історія та культура студентів має бути центральною темою викладацького та навчального процесу» [10; 137] відкриває перспективу дослідження людиностворювальних можливостей культурологічного знання.

Необхідно окремо виділити дослідження зарубіжних колег, присвячених саме освітнім культурним практикам, зокрема, аналізу освітніх цілей культурології, педагогічних та дисциплінарних перетинань культурних досліджень, дослідженню того, яким чином культурологічне знання набуває практичної значущості, може мотивувати критичні наукові практики, стимулювати викладачів і студентів [16, 18-19].

Осмислення культурологічного знання як проекту, орієнтованого на практику, потребує посилення його антропологічної складової, тобто людиностворювального змісту. Перш за все, йдеться про можливості культурології як навчальної дисципліни активізувати творчій потенціал людини, що навчається і навчає, мотивувати її до самореалізації, особистісному становленню, прокладанню власного життєвого шляху через постійну самоосвіту.

Мета дослідження -- аналіз культурологічного знання як антропологічного науково-освітнього проекту та виявлення його людиностворювального потенціалу.

Виклад основного матеріалу

Сучасна освіта є однією з стратегічних сфер розвитку суспільства, а тому висуває особливі вимоги до знання, в тому числі, культурологічного. Йдеться не лише про допомогу учням і студентам визначитися з ціннісними пріоритетами в непередбачуваному і невизначеному світі. Перш за все мається на увазі надання знанню створювальних смислів - особистісно значущих, вкорінених у практику повсякденного людського життя, пробуджуючих творчий потенціал і життєві сили. Сучасна освіта має справу не стільки зі знанням, скільки з людиною, здатного генерувати знання через генерацію смислів власного життя. Знання стає інструментом у становленні освіченої людини, а освіта -- антропологічним проектом.

Культурологічне знання має все необхідне для того, щоб стати його теоретичним і практичним ядром. Зокрема, вітчизняне філософсько-культурологічне знання, що за проблематикою і методологічними підходами відрізняється від «culturalstudies» -- західної гуманітаристики, яка більш оперує поняттями соціальної і культурної антропології і основне завдання якої -- осмислити взаємини людини, природи та суспільства [3; 3]. Предметна спрямованість «culturalstudies» визначає провідну роль у досліджені культури таких наук, як соціологія, структурна антропологія, історична культурологія, семіотика і посткультурна лінгвістика [13; 24]. «Culturalstudies» переважно зосереджуються на дослідженні культурного різноманіття і тому схожі на кластер або дискурсивну формацію ідей, образів і практик, які забезпечують способи обговорення форм знання та поведінки, пов'язаних з певного темою [14].

Австралійські культурологи Г. Білл і X. Ендрю зазначають, що «culturalstudies» починались як педагогічний проект і перші активізації з культурології вкорінені в програмах освіти для дорослих, об'єднаних спільною метою -- «пробудити прагнення до освіти», дослідити, яким чином досвід втілюється у традиціях, системах цінностей, ідеях та інституційних формах [16]. «Culturalstudies» відкрили нові можливості для освіти, «водночас звернувши увагу науковців на зміст, який був у межах розуміння студентів і надавши спосіб зустрічі з цим матеріалом: педагогіку». Автори посилаються на думку Л. Ґросберга про те, що «зв'язок між наукою та викладанням, мисленням і педагогікою є однією з речей, яка робить культурні дослідження унікально потужними та привабливими», і порушують питання: чи можуть культурологічні дослідження продовжувати діяти як педагогічний проект у світлі різких соціокультурних трансформацій перших десятиліть XXI ст.; який «зразок культури» є домінуючим у сучасних реаліях? Вони зазначають -- культурологічні дослідження мають стати «серцевиною» такого педагогічного проекту, «який завжди вимагає визнання непередбачуваності контексту» [16].

Українські дослідники також підкреслюють, що одним з основних завдань культурології є системний аналіз функціонування педагогічної системи. При цьому вони роблять акцент на проектуванні особистісно-орієнтованої освіти, що передбачає розгляд всіх учасників навчального процесу як суб'єктів культури, а освіти загалом -- як процесу оволодіння культурою, спрямованого на розвиток, цілісне перетворення особистості [13; 25].

Зосередженість на формуванні особистісно-орієнтованої освіти в значній мірі пояснюється генетичним зв'язком української культурологічної думки з філософським знанням, що зумовлює осмислення, перш за все, єкзистенційних засад людського буття крізь призму культури. Київська філософсько-антропологічна школа (Є. Бистрицький, І. Бичко, С. Кримський, В. Табачковський, В. Шин кару к та ін.) створила екзистєнційно-особистісну онтологію культури де «екзистенція -- це ми (я, ти, ми) в своєму бутті і небутті в минулому, бутті і небутті в теперішньому і бутті та небутті в майбутньому, в усіх буваннях разом і в кожному зокрема, в трансценденціях кожного з них і в усіх них як таких (трансценденціях у вічне, позачасове)» [8; ЗО]. Якщо екзистенція «репрезентує те в моїм єстві, що виходить за межі всіх моїх бувань, що тотожне моїй самості в усіх буваннях і трансцендентне (потойбічне) кожному з них і всім їм разом [8; ЗО], то культура стає цілісним процесом створення людського буття, в основі якого -- смислогенеруюча діяльність людини. У вітчизняній філософсько-культурологічній традиції культура визначається як спосіб буття, що утворює поле людського існування у всій безпосередності та розмаїтті його виявлень, проживаеться і переживається людиною як природна приналежність до особливого культурного світу, як вкоріненість у рідній культурі, як буття на «цій» землі, серед «ось цих» людей» [2; 8].

Виходячи з онтологічного розуміння культури - як створювального за змістом способу людського буття - до культурних практик слід віднести будь-яку форму людської діяльності, якщо вона сприяє збереженню, захисту та розвитку людини, суспільства і природи. Акцентувавши увагу на створювальній сутності культури, можна погодитись із визначенням культурної практики, запропонованим О. Копієвською, як практики, «пов'язаної зі сферою смислів соціокультурного буття й індивідуального життя людини», яка «мислиться, репрезентується й реалізується в межах доступного їй, персоналізованого ціннісно-смислового горизонту [5; 52]. В такому контексті освіта також може бути представлена як культурна практика, наповнена особистішими створювальними смислами.

Таким чином, у сучасних культурологічних дослідженнях маємо принаймні два образа культури. Перший, що склався під значним впливом утилітаризму і постмодернізму і який домінує у «culturalstudies», пов'язує культуру з різноманітністю способів існування і проявів ідентичності, орієнтований на культурні практики, які унеможливлюють будь-яку універсалізацію, а тому й єдину ціннісну шкалу для різних культур. Другий, що сформувався у вітчизняній філософсько-культурологічній думці, пов'язаний з екзистенційними засадами людського буття і спрямовані на збереження й розвиток людини, суспільства і природи, а тому спонукають людину до творчості й самотворчості, пошуку особистісних і універсальних смислів.

Для освіти зазначені відмінності мають принципове значення. Приєднання України до європейського освітнього простору супроводжується не лише інституціональними змінами, але й узгодженням освітнього контенту. Враховуючи інструменталізм і утилітаризм європейської освіти, необхідно, перш за все, переосмислити місію гуманітарного і зокрема культурологічного знання. Реформа освіти, пов'язана в тому числі і з компетентнішим підходом, з одного боку виявила різницю між «знати», «вміти» й «розуміти», а з іншого - актуалізувала питання про те, яким чином з'єднати результати навчання, зробити освіту дієвим інструментом культури.

Французький дослідник, один із теоретиків складного мислення, Е. Морен у книзі «Шлях за майбутнє людства» наголошував на тому, що «реформа сучасної освіти має знайомити з життєвими, фундаментальними й глобальними проблемами» [9; 130], надавати знання для навчання майбутнього, серед яких - пізнання людського, розуміння іншого (розуміння між людьми, між народами, між етнічними групами), зіткнення з сумнівами (індивідуальними, суспільними, історичними), етична трійця (етика особи, громадянська етика, етика людського роду) [9; 133]. Вочевидь, культурологічне знання, міждисциплінарне за змістом, має відношення до всіх цих предметів, адже культура, представлена у двох основних формах -- індивідуальній та колективній, «пронизує» і об'єднує різні рівні й сфери людського життя, виявляючи їх якість через смислову, ціннісну наповненість. Погоджуємося з П. Герчанівською, яка визначає предметне поле культурології як інтегративне і контекстуальне, як синтез «різних сфер гуманітарного та соціального знання про культуру з прозорими демаркаційними межами» [3; 4].

Дійсно, концепт культури створює основи для взаємодії системно розчленованих наук, при цьому зберігаючи ціннісний та історичний зміст знання, дає можливість порушувати різнопланові питання, звертатись до актуальних проблем наукового знання, майбутньої професії студентів, повсякденного людського життя. Відтворення в культурології онтологічної єдності людини і культури дає можливість простежити зародження культури в людині і становлення «людського в людині», загалом - виявити культуротворчий потенціал людини і обгрунтувати людиностворювальну сутність культури.

На нашу думку, в змісті культурології як навчальної дисципліни через поєднання двох основних форм культури -- індивідуальної і колективної (культур спільнот, культури людства) -- має розгортатися і обгрунтовуватися теза «Людина створює культуру для того, щоб культура створювала людину». Таким чином, в онтологічному і методологічному сенсі маємо постійно відтворювати «рекурсивну петлю» між людиною і культурою, наголошуючи на створювальному «ефекті» їх взаємодії, який виникає і є необхідним саме тому, що існує інший бік людської сутності -- деструктивний, нерозумний, руйнівний. Знов процитуємо Е. Морена, який, наголошуючи на пізнанні людської реальності як трійці «індивід/суспільство/вид», підкреслює, що людина як Homosapiens/demens є суб'єктом, підпорядкованим квазіподвійній програмі -- егоцентричній, замкненій на «спочатку я» і альтруїстичній, інтегрованій в «ми» [9; 135]. Цілком зрозуміло, що культура і народжується в цій програмі, і водночас забезпечує її реалізаціїо.

У зв'язку з цим важливо зазначити необхідність зв'язку культурологічного і психологічного знання, оскільки саме психологія дає можливість об'єднати два погляди на культуру - культуру «зовнішню», представлену в різних соціальних проявах, і культуру «внутрішню», що існує «всередині» людини і надає форму її думкам, переконанням, емоціям і очікуванням, цінностям і бажанням [1; 14,15]. Розвиток такого напряму як культурна психологія освіти підтверджує сучасну освітню стратегію на відновлення міжособистісної та контекстуальної залежності іїадивідів, вкоріненості людини в культурі та суспільстві [19].

Але наголошуючи на діалозі культурологічного і психологічного знання, маємо на увазі не тільки і не стільки додавання до змісту культурологічного курсу певних тем із психології культури або культурально! психології, або акцентування уваги на психологічних аспектах певних культурологічних проблем. Йдеться про психологічний супровід навчального процесу, що здійснюється за допомогою освітніх технологій з психотерапевтичною спрямованістю [11-12, 15]. Нагадаємо, що у, власне, психологічному сенсі психотерапія (грец. '|л>хп ~ душа, Оєралєіа-- «зцілення, медичне ліїсування») передбачає корегувальний та лікувальний вплив фахівця на людину, в якому значну роль відіграє слово, тобто особистісні бесіди та обговорення. В системі освіти функцію «психотерапевта» виконує, перш за все, викладач, що професійно володіє словом як інструментом донесення знання, яке разом із відповідними методиками створює «зцілюючий» ефект.

Слід зазначити, що посилення психологічної складової освіти в цілому є ознакою її антропологізації, оскільки сприяє індивідуалізації навчання «шляхом досягнення психологічної грамотності вчителів та учнів, на вибір освітніх технологій, що дозволяють розвинути особистісні здібності, на активізацію самонавчання, яке сприяє трансформації знання в особистісні смисли. Крім того, врахування психологічних особливостей учасників освітнього процесу дає можливість уникати непорозуміння, запобігати конфліктів, узагалі - перетворити навчання в процес співтворчості» [4; 35]. Мається на увазі психологічний супровід навчального процесу, в ході якого викладач не лише навчає, але й допомагає учням відбутися як особистостям, вчиться сам, постійно оновлюючи зміст і структуру начальної дисципліні, спонукаючи учнів до самонавчання і особистісної самореалізації. Важливим є те, що і сам викладач відчуває «зцілюючий ефект», його педагогічна і наукова діяльність вкоріняються в життєві повсякденні практики, оскільки виявлення і використання психотерапевтичних можливостей знання в значній мірі є справою його самоосвіти як «людини культури», педагогічної культури зокрема, яка «створює умови для засвоєння й трансляції педагогічних цінностей і технологій, що забезпечують творчу самореалізаціїо педагога у професійній діяльності» [13; 21].

Психотерапевтичного «ефекту» знання набуває тоді, коли трансформується в ресурси самогармонізації і самореалізації особистості, що, в свою чергу, активізує засвоєння і генерацію нових знань. У зв'язку з цім доречно знов згадати стародавніх греків, які наголошували на цілющих можливостях знання, зокрема філософського (згадаємо образ Сократа як чарівника-фармакея у «Федрі» Платона, «Тетрафармакон» Епікурата ін.).

Психологічний супровід навчального процесу дає можливість впроваджувати здоров'язберігаючі освітні технології, прикладом яких є авторський методологічно-методичний інструментарій Психологічної філософії трансфесіоналізму (авторка Н. Кривцова), зокрема авторські SMART-моделі, методи та методики,спрямовані напідвищеннязагального рівня особистісноїресурсностіта

самогармонізацію створювальних сил людини: «Метод кодування-декодування», «Метод абсурдизація- дезабсурдизація», «Мапа життя» та ін. [6]. Апробація зазначених методик здійснюється на кафедрі філософії Національного університету «Одеська морська академія» в рамках міжвузівського проекту «Школа-лабораторіяпсихологічного супроводу особистісно-професійногозростання»і міждисциплінарної наукової теми «Створювальне знання: науково-освітні практики 3.0».

Потреба в зазначених методиках значно зросла під час пандемії, а згодом -- під час воєнних дій, коли у кілька разів зросли ризики психоемоційної і фізичної виснаженості студентів і викладачів виявилася практична значущість людинозберігаючих і людинозбагачуючих науково-освітніх технологій, їх використання дало можливість викладачу «побачити» стани, в яких перебували студенти (за допомогою смислових мап); підібрати індивідуальні форми роботи і види завдань для того, щоб «запустити» у студентів механізм самокорекції та самогармонізації; а також згармонізувати і власний психоемоційний стан, поповнити психологічні ресурси. Важливим є і той факт, що вдалося оновити зміст навчальної дисципліни, відправної точкою в якому стала близька кожній людині тема щастя. При цьому слід зазначити, що ефективності використання зазначених методик можна досягти в тому випадку, якщо викладач має особистісний досвід у переживанні тих «ефектів», що виникають при трансформації наукової інформації в знання і ресурси самореалізацй.

Схожу думку висловлюють Г. Білл і X. Ендрю [16], наполягаючи на тому, що культурологічне знання надає засоби для дослідження кон'юнктури у контексті та на основі особистого (індивідуалізованого) контакту (курсів наш). Викладач діє одночасно і як громадський інтелектуал, звертаючись до аналізу мінливих установок і уявлень, отримуючи підказки для власних теоретизацій і, як звичайна людина, що цінує все, що має значення в повсякденному житті, теоретизує свій досвід, робить його універсальним, тобто таким, що стане у пригоді іншим. Вибудовуючи освітній контент як особистісно центрований, отримуємо реальні інновації в освіті - інновації з людиностворювальним ефектом.

Висновки

Людшюстворювальний потенціал культурологічного знання реалізується у поєднанні трьох складових - змісту, що розкриває взаємозумовленість буття культури і буття людини (створювальну сутність культури); людинозберігаючих освітніх технологій, що забезпечують психологічний супровід навчання і мають психотерапевтичний ефект; особистості викладача-педагога, для якого освітні антропопрактики стають його власними культурними практиками, а культурологія - особистішим науково-освітнім проектом.

Список використаної літератури

1. Анолли Л. Психология культуры. Пер. с итал. ІО. С. Вовк. Харків : Изд-во «Гуманитарный центр». 2016. 480 с.

2. Быстрицкий Е. К. Культура, личность, экзистенция. Онтологические проблемы культуры; [зб. наук. пр ]. Киев : Наукова думка. 1994. С. 6-20.

3. Герчанівська П. Е. Тотожність та відмінність культурологічних та антропологічних шкіл. Вісник Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. 2019. № 2. С. З -- 7.

4. Доннікова І. А., Кривцова Н. В. Створювальне знання в мультидисциплінарному освітньому контексті. Вісник Львів, ун-ту. Серія філос.-політолог, студії. Вип. 26. 2019. С. 32-39.

5. Копієвська О. Р. Культурні практики в дискурсі culturalstudies. Вісник Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. № 2. 2019. С. 49 - 53.

6. Кривцова Н. В. Утворювальні сили створювального знання особистості трансфесіонала: SMART-МОДЕЛЬ «МАЛА» як методологічний і методичний інструментарій. Інституціональний Репозиторт Одеськ. нац. мед. ун-ту, 2020 [Електронний ресурс]. Режим доступу:Ьпра:// repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/9723

7. Культурно-гуманітарні стратегії розвитку університетської освіти в умовах динамічних суспільних трансформацій: Монографія / Л.С. Горбунова, М. А. Дебич, В. В. Зінченко, І. М. Сікорська, І. В. Степаненко, О. М. Шипко / За ред. І.В. Степаненко. Київ : ІВО ПАШІ України. 2018. 226 с.

8. Людина в есенційних та екзистенційних вимірах / [В. Г. Табачковський, А.М. Дондюк, Т І. Шалашенко та ін.]: НАН України. Ін-г філософії ім. Г.С. Сковороди. Київ : Наук, думка, 2004. 246 с.

9. Морен Е. Шлях за майбутнє людства / пер. з фр. Є. Марічева. Київ : Ніка-Центр, 2014. 256 с.

10. Сікорська І. М. Мультикультуралізм та його вплив на освіту. Вісник НТУУ «КІП». Політологія. Соціологія. Право. Вип. З (43), 2019. С. 133-138.

11. Створювальна сила знання: монографія. Книга перша / авт. кол.; відп. ред.: І. А. Доннікова, Н. В. Кривцова. Одеса : Фенікс, 2020. 250 с.

12. Утворювальні стратегії науково-освітніх практик 3.0. Матеріали 5 круглого столу «Створювальне знання: науково-освітні практики 3.0», 10 черв., 2022р. / Під ред. Доннікової І. А. Одеса: НУ «ОМА», 2022.45 с.

13. Теоретичні засади культурологічного підходу у підготовці педагога до виховної діяльності. Монографія / С.В. Машкіна, Т. П. Усатенко, Л. О. Хомич, Т. О. Шахрай. ІПООД НАГІН України, 2016.168 с.

14. Barker Ch. (2002). Making Senseof Cultural Studies. Central Problems And Critical Debates. Sage Publications. London-NewDelhi. 255 p.

15. Donnikova I., &Kryvtsova N. (2020). Круглий стіл «Створювальне знання: теоретико-методологічні та практичні аспекти». Фаософія освіти. Philosophy of Education, 25 (2), 169-210. https://doi.org/10.31874/2309-1606-2019-25-2-10

16. Bill Green& Andrew Hickey (2022). Cultural studies andeducation: a dialogueof `disciplines'? Continuum. DOI: 10.1080/10304312.2022.2083583

17. Kryvtsova N.. & Donnikova I. (2020). Anthropologization of science: fromthesubject of cognitiontot

heresearcher'spersonality. Anthropological Measurements Of Philosophical Research, 18,20-33,

http://dx.doi.org/10.15802/ampr.v0i 18.221300

18. Megan Watkins& Greg Noble (2022). Reconstitutingteachers' professional knowledge: using Cultural Studie storethinkmulticulturaleducation. Continuum. DOI: 10.1080/10304312.2022.2049212

19. Xu S., Wu A., &Li, X. (2022). Understan dingthedev elopingsubjectinthe Cultural Psychology of education. Estudosde Psicologia ('Campinas). 39. P. 1-9.

References

1. Anolli L. Psikholohiakultury. Per. s ital. Yu.S. Vovk. Kharkiv: Izd-vo Humanytamyi tsentr. 2016.480 s. [in Russia],

2. Bystritskii E. K. Kultura, lichnost, ekzystentsyia. Ontolohichni problemy kuhuty, [zbirnyk naukovykh prats], Kyev : Naukova dumka. 1994. S.6-20 [in Russia],

3. Herchanivska P. E. Totozhnist ta vidminnist kulturolohichnykh ta antropolohichnyk hshkil. Visnyk Natsionalnoi akademii kerivnykh kadriv kultury і mystetstv. 2019. № 2. S. 3 -- 7 [in Ukrainian],

4. Donnikova I. A., Kryvtsova N. V. Stvoriuvalne znannia v multydystsyplinamomu osvitnomu konteksti. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia Jilos.-politoloh. studii. Vyp. 26. 2019. S. 32 -- 39 [in Ukrainian],

5. Kopievska O. R. Kultumi praktyky v dyskursi culturalstudies. Visnyk Natsionalnoi akademii kerivnykh kadriv kultury і mystetstv. № 2. 2019. S. 49 - 53 [in Ukrainian],

6. Kryvtsova N. V. Stvoriuvalni syly stvoriuvalnoho znannia osobystosti transfesionala: SMART-MODEL «МАРА» yakmetodolohichnyi і metodychnyi instrumentarii Instytutsionalnyi Repozytorii Odeskoho natsionalnoho medycluioho universytetu. 2020 [Elektronnyi resurs], Rezhymdostupu: https:// repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/l 23456789/9723 [in Ukrainian],

7. Kulturno-humanitarni strateliii rozvytku universytetskoi osvity v umovakh dynamiclmyklt suspilnyklt transformatsii : Monohrafiia / L.S. Horbunova, M.A. Debych, V.V. Zinchenko, I.M. Sikorska, I.V. Stepanenko, O.M. Shypko / Zared. I.V. Stepanenko. Kyiv : IVO NAPN Ukrainy. 2018. 226 s. [in Ukrainian],

8. Liudyna v esentsiinykh ta ekzystentsiinykh vymirakh / [V.H. Tabachkovskyi, A.M. Dondiuk, H.I. Shalashenkotainsh.]: NAN Ukrainy. In-t filosofiiirn. H.S. Skovorody. Kiiv: Naukovadumka, 2004. 246 s. [in Ukrainian].

9. Moren E. Shliakh za maibutnie liudstva / per. s fr. Ye. Maricheva. Kyiv : Nika-Tsentr, 2014. 256 s. [in Ukrainian],

10. Sikorska I. M. Multykulturalizm ta yoho vplyv na osvitu. Visnyk NTUU «KPI».Politolohiia. Sotsiolohiia. Pravo.Nyp. 3 (43) 2019. S. 133-138 [in Ukrainian],

11. Stvoriuvalna syla znannia: monohrafiia. Knyha persha / avt. kol.; vidp. red.: I. A. Donnikova, N. V. Kryvtsova. Odesa: Feniks, 2020. 250 s. [in Ukrainian],

12. Stvoriuvalni strateliii naukovo-osvitnikh praktyk 3.0. Materialy 5-ho kruhloho stolu «Stvoriuvalne znannia: naukovo- osvitnipraktyky 3.0», 10 chervnia 2022 r. / Pid red. Donnikovoi I. A. Odesa : NU «ОМА», 2022. 45 s. [in Ukrainian],

13. Teoretychni zasady kulturolohichnoho pidkhodu u pidhotovtsi pedahoha do vykhovnoi diialnosti. Monohrafiia / C.V. Mashkina, T.P. Usatenko, E.O. Khomych, T.O. Shakhrai. IPOOD NAPN Ukrainy, 2016. 168 s. [in Ukrainian]

14. Barker Ch. (2002). Making Senseof Cultural Studies. Central Problems And Critical Debates. Sage Publications. London - New Delhi. 255 p. [in English],

15. Donnikova I., &Kryvtsova N. (2020). Kruhlyistil «Ctvoriuvalne znannia: teoretyko-metodolohichni ta praktychni aspekty». Filosofiia osvity. Philosophy of Education, 25(2), 169 --210 [in Ukrainian].

16. Bill Green& Andrew Hickey (2022). Culturalstudies an deducation: a dialogueof `disciplines'? Continuum. DOI: 10.1080/10304312.2022.2083583 [in English],

17. Kryvtsova N„ & Donnikova I. (2020). Antliropologization of science: ffomthesubjectofcognitiontot

heresearcher'spersonality. Anthropological Measurements jf Philosophical Research, 18,20-33, http://

dx.doi.org/10.15802/ampr.v0il8.221300 [inEnglish].

18. Megan Watkins& Greg Noble (2022) Reconstitutingteachers' professionalknowledge: using Culniral Studies torethinkmulticulturaleducation. Continuum. DOI: 10.1080/10304312.2022.2049212 [inEnglish],

19. Xu S., Wu A., &Li, X. (2022). Understanding the developingsubjectinthe Cultural Psychology of education. Estudosde Psicologia (Campinas). 39. P. 1-9 [inEnglish].

Размещено на Allbest.ru