Розвиток ідеології калокагатії у Стародавній Греції

студент фізичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

У статті здійснено аналіз розвитку ідеології калокагатії давньогрецьких філософів. Досліджено історію появи поняття «калокагатія» та пояснено його сутність на основі тверджень та наукових праць філософів Платона, Сократа, Ксенофонта та Аристотеля. Припускаємо, що немає чіткого визначення терміну «калокагатія» через суб'єктивність вчених, міфологічність у давньогрецькій культурі та диференціацію філософських течій впродовж усього існування людства. Вказано, що калокагатія з'явилася через те, що фізична підготовка за відсутності воєнних дій та зовнішньої військової загрози переорієнтовувалася з воєнного в мирний час. Узагальнено, що калокагатія в часи античності була ідеалом, якого слід було досягти через освіту та здоровий спосіб життя, а також однією із найголовніших концепцій ідеології здорового способу життя, які вплинули на спортивний рух у Стародавній Гоецїї. Досліджено появу терміну «калокагатія» у праці Платона «Симпозіум», у якому філософ пояснив суть калокагатії, як адекватне задоволення бажання евдемонії, тобто щастя, яке можна було досягнути за допомогою доброчесності та чеснот. Пояснено власну точку зору античного філософа, письменника та історика Ксенофонта про сутність калокагатії у своїй праці «Симпозіум», яку автор розкрив на основі своїх закоханих персонажів, як гармонію між красою людської душі та досконалою спортивною майстерністю, оскільки для стародавніх греків краса пов'язувалася з добром, або навіть ототожнювалася з ним, що й стало причиною появи вищенаведеного терміну. Розкрито особисту версію поняття «калокагатія» давньогрецького науковця-енциклопедиста, філософа і логіка Аристотеля у своїй титанічній праці «Нікомахова етика», яка полягала в тому, що калокагатію можна досягти, якщо займатися громадянськими діями, тобто використовувати власні блага на користь громадян. Проаналізовано власне тлумачення давньогрецького філософа Сократа калокагатії, як складової такої людської якості як чесноти. Зроблено висновок, що кожен античний філософ пояснив сутність калокагатії на основі суб'єктивних кмітливих тлумачень. Остаточно розтлумачено поняття калокагатії, як баланс між духовними та фізичними якостями людини, гармонійне поєднання фізично та морально розвинутого людського тіла. Констатовано, що калокагатія є актуальним викликом для сучасної педагогіки.

Ключові слова: калокагатія, давньогрецькі філософи, здоровий спосіб життя.

Постановка проблеми. Питання про збалансованість між ментальним та фізичним розвитком особистості актуальне впродовж усього існування людства, та однозначної відповіді немає і донині. В часи сучасних технологій, стрімкого розвитку цивілізованого світу відбувається порушення рівноваги між розумовою та фізичною складовою здорового способу життя людини, що призводить до різноманітних порушень в життєдіяльності людського організму, а також ставить під сумнів саму цивілізованість, оскільки здоров'я (людини, нації, людства) є її визначальним показником.

У залежності від історичного періоду та актуальної на той час філософської течії, вирішували вказану проблему також по-різному. Відбувалося це через прискорену індустріалізацію суспільства у 18-19 століттях, а також різкі зміни в ідеології здорового способу життя. Саме тому пошуки вирішення проблеми внутрішнього та зовнішнього балансу людини є безперечно актуальними в умовах сьогодення.

Античні філософи та педагоги порушували вищезгадане питання, акцентуючи увагу на тому, що ідеалізм вдосконалення тіла був основою здорового способу життя у Стародавній Греції. Тим більше, постійні фізичні тренування в часи античності були громадянським обов'язком. Античні греки вважали, що людина, яка досягла фізичного здоров'я, не може залишатися некрасивою. Власне здорова людина і визнавалася «калос кагатос» (дослівно: «красивою і доброю») [3, с.119].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Наукові дослідження щодо визначення принципів ідеології калокагатії знаходимо в напрацюваннях вітчизняних та закордонних авторів. Зокрема, українські науковці К. Макарова та О. Гончарова розкрили загальні принципи ідеології калокагатії від минулого до сьогодення та визначили три основні дефініції терміну «калокагатія», І. Криворучко та О. Шукатка розкрили загальні особливості системи фізичного виховання Стародавньої Греції. Польські науковці J. Sprutta та M. Zowislo пояснили поняття та роль «калокагатії» в розвитку фізичного виховання згідно з давньогрецьким філософом Сократом. Чеська дослідниця I. Martmkovв звернула увагу на те, що немає єдиної концепції вищенаведеного поняття та пояснила причину цього явища, а також константувала, що калокагатія є викликом актуальної нині сучасної педагогіки. Польська вчена M. Tomecka пояснила імовірне походження грецьких слів, із яких складається сам термін «калокагатія», а хорватський науковець M.A. Dьrrigl означення цих слів, а також їхню сутність. Американські науковці C. Evangeliou та H. Reid проаналізували поняття «калокагатія» згідно з трактуваннями його давньогрецькими філософами Аристотеля та Ксенофонта. Французький вчений P. Destrйe розкрив походження слова «калокагатія» у праці Платона «Симпозіум» та пояснив його сутність так, як стверджував сам філософ Платон.

Мета статті. Основною метою роботи є аналіз розвитку ідеології калокагатії античних філософів у Стародавній Греції.

Виклад основного матеріалу. Термін «калокагатія» належить до культури Стародавньої Греції, а також є викликом для сучасної педагогіки, оскільки це є своєрідне «закріплення» фізичної та моральної досконалості, тобто «консолідація» тілесної та духовної краси [8]. Калокагатія вважається однією з найфундаментальніших концепцій ідеології здорового способу життя, що суттєво вплинули на розвиток спортивного та олімпійського рухів у часи античності, а її ідеал був відображенням любові давньогрецьких громадян до порядку: це супроводжувалося любов'ю стародавніх митців до гармонії та раціональності, особливо в ідеї пропорціональності [12]. Калокагатія цілком відображала ідеали гармонії та єдності, які високо цінували в античній Греції.

На думку польського науковця R. Jajczyk, поява терміну «калокагатія» пов'язана з переходом військового виховання в спортивних закладах у виховання мирного часу [10]. Як відомо із загальної історії фізичного виховання античної Греції, основою виховання молоді в Афінах була фізична підготовка чоловіків від вісімнадцяти до двадцяти років, призваних на військову службу. Щоб вони могли пройти військову підготовку, держава фінансувала створення спеціальних гімнастичних центрів (палестрів), які також були місцем проведення політичних дискусій [2]. Оскільки в Стародавній Греції не було внутрішніх конфліктів, а військових дій із боку ворожих держав не було, то проводилася державна політика, яка не вимагала від громадян військової підготовки і поступово відходила від військового виховання на користь виховання в мирний час [10].

Цілком очевидно, що серед науковців, які досліджують питання калокагатії, очікується єдина концепція цього давньогрецького слова. Однак, як вважала чеська науковиця I. Martmkovв, немає єдиної концепції терміну «калокагатія», оскільки він тлумачився в залежності від обраного періоду. Також однією з головних прогалин у єдиному тлумаченні терміну є міфічність та значна ідеалізація в давньогрецькій культурі та мистецтві, а також суб'єктивність у вирішенні проблеми пошуків остаточної дефініції поняття «калокагатія». На її думку, це спричинило скептицизм серед науковців стосовно визначення вищесказаного терміну [8]. Імовірно, саме тому український науковець К. Макарова надала три основні дефініції терміну «калокагатія»:

1. Це гармонійне поєднання фізичних та духовних якостей.

2. Це красива та гармонійна організація здорового способу життя.

3. Це рівновага між внутрішнім та зовнішнім світом в індивіді [1].

Слово «калокагатія» походить від двох слів: kalos прекрасний, гарний (зовні), порядний, чесний, шляхетний (всередині) та agathos чесний, добрий, шляхетний, мужній, гідний захоплення [5]. Як стверджує хорватський вчений M-A Dьrrigl, слово kalos частково вже включає значення, що містяться в семантичному полі agathos. Саме тому калокагатія, судячи з означення двох слів, з яких складається цей термін, було ідеалом, якого слід було досягти через освіту та здоровий спосіб життя [5]. На думку польського науковця M. Tomecka, походження терміна «kalos» може стосуватися людини на ім'я Калліас, про якого Геродот писав, що він заслуговує на те, щоб його часто згадували. Однак сама людина може бути agathos гідною діяльністю, видимою через чесноту, яка пояснюється як досконалість і яка, згідно з філософією Сократа, визначає духовну красу. Таким чином, частково здається, що для стародавніх греків краса пов'язувалася з добром або навіть ототожнювалася з ним [7],

Суб'єктивні відповіді на сутність поняття «калокагатія» надали: спочатку Платон, згодом давньогрецькі філософи Ксенофонт, Сократ та Аристотель.

Платон вперше висвітлив ідею калокагатії у своїй праці «Симпозіум», де говорить про іронію стосовно Сократа, яка стверджує красу людини, а також про приниження краси як зовнішньої, так і внутрішньої [11]. Платон стверджував, що якщо душа і тіло прекрасні (це і є калокагатія), то тільки тому, що вони нагадують вічне уявлення про красу. Але той факт, що людська душа була прекрасною, визначався чеснотою, оскільки вона виявляла помірність, яка створювала цю красу. Виховним ідеалом для Платона був мудрець, а в центрі буття мудреця була мудрість, що полягала в пізнанні самого себе. Краса також могла бути причиною добра. Усвідомлення добра та прагнення до його ідей, пов'язані з практикою чеснот, уподібнювало людей божеству, тобто здійснювало їхній апофеоз. Ця подібність була в основі тотожності добра і прекрасного. Платон вважав, що важливо також у вихованні проявляти чесноти. Моральний ідеал людини під час її виховання має реалізувати у своєму житті чотири чесноти: мудрість, хоробрість, самовладання і справедливість, перші три з яких відповідали таким частинам людської душі: мудрість розумна частина, хоробрість імпульсивна частина, самовладання чуттєва частина [11]. Доброчесність, навпаки, ґрунтується на знанні добра і зла, пов'язаному зі здатністю діяти належним чином. Під час виховання людини при проявленні вищенаведених видів чеснот та доброчесності з'являлася евдемонія, яка означала блаженство та щастя. Платон суб'єктивно охарактеризував поняття «калокагатія» як адекватне задоволення бажання евдемонії [4].

Ксенофонт розкрив власну точку зору калокагатії у своєму творі «Симпозіум». Філософ користується нагодою, щоб показати різницю між тілесною красою і красою душі, а також двома різними типами любові. У творі фігурує філософ Сократ, який тактовно натякає персонажу Каллію та іншим симпозіастам, що чудовий і атлетичний Автолікос, який був закоханий у Каллія, може наблизитися до прославленого еллінського ідеалу калокагатії за допомогою тих, хто ним захоплюється і любить його. Він зробив би це, якби йому вдалося додати свою спортивну майстерність та підготовленість свого тіла (kalos), красу своєї душі та досконалість свого характеру (agathos), які були б сприятливі належним філософським пошукам [6]. Саме тому, Ксенофонт пояснив термін «калокагатія» як гармонію між красою своєї душі та досконалою спортивною майстерністю.

За Сократом, найважливіше в людини є духовна краса, яка полягає у вираженні душі. В основі цієї краси лежить чеснота. Сократ у своїй філософській діяльності прагнув пробудити у своїх учнів прагнення до чесноти, що було визначальним для духовної краси. Для античного філософа та послідовників його вчення чеснота була вищою людською метою, будучи водночас абсолютним добром і запорукою щастя, тому кожен повинен був прагнути до чесноти. Для її досягнення важливо було знати добро, щоб потім реалізувати його. Сократ вірив, що ніхто не буде робити те, що він знав як зло. Цей філософ мав на увазі моральне зло прирівнювалося до нещастя, а добро до щастя. Моральне зло ранило душу, знищуючи її, і цим злом була, за Сократом, несправедливість, розпуста і невігластво. Говорячи про чесноту, Сократ також ототожнював її зі знанням, пов'язуючи чесноту з мудрістю, пізнанням і пам'яттю. Отже, чесноти, а отже й ідеології калокагатії, як джерело знання можна було б навчитися [11]. Звідси можемо припустити, що Сократ пояснив поняття «калокагатія» як складову чесноти.

Аристотель пояснив сутність калокагатії у своєму знаменитому творі «Нікомахова етика», у якій розповідається про те, що щастя це кінець того, що можна досягти в дії, а людська функція визначається як діяльність душі згідно з розумом. Чеснота, на думку філософа,, «примушує тих, хто нею володіє, бути в доброму стані та добре виконувати свої функції». Здатність людини, яка володіє ідеологією калокагатії, використовувати природні блага «красивим» (kalon) способом є те, що виправдовує його володіння ними, бо саме краса (kalon) перетворює прості блага на доброчесну діяльність, пов'язану не лише з калокагатією, але й з евдемонією (щастям). А використовувати блага «красиво» означає використовувати їх на громадських засадах, або принаймні для чогось іншого, ніж спортивна перемога та особиста вигода. Отже, калокагатія може бути громадянською ідентичністю, але вона не надається при народженні; її потрібно заслужити красивими та громадянськими діями [9].

Проаналізувавши сутність поняття «калокагатії» давньогрецьких філософів, можна зробити важливий висновок, що кожний античний вчений тлумачив дефініцію вищенаведеного терміну в залежності від особистого сприйняття, проте можна знайти спільне між різноманітними версіями, а саме: калокагатія це гармонійне поєднання фізично розвинутого людського тіла, досконалих моральних якостей, доброчесності та чеснот.