Віртуальна реальність: філософсько-антропологічна оцінка впливів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Волинського національного університету імені Лесі Українки

Віртуальна реальність: філософсько- антропологічна оцінка впливів

Богданець І.М.,

аспірант кафедри політології та публічного управління

Україна, Луцьк

Анотація

Досліджено характер взаємодії людини з віртуальною реальністю. Проаналізовано ризики та негативні наслідки використання віртуальної реальності. Сформовано оцінку характеру взаємоіс- нування людини та віртуальної реальності.

Мета. Дослідити взаємодію та взаємовплив людини й віртуальної реальності, окреслити та переосмислити коло проблем спричинених існуванням цього феномену.

Методи. Використано аналітико-синтетичний метод, абстрагування, узагальнення, порівняльний та системний методи, а також принципи науковості: історизму, всебічності, суперечності, об'єктивності та конкретності.

Висновки. Негативні чинники впливу на людську свідомість, такі як: імерсивність, поглинання реальності гіперреальні-стю, втрата ідентичності, зниження рівня соціалізації, нагромадження симу- лякрів та розширення симуляції у площині віртуальної реальності переосмислено за допомогою фізіологічних потреб, «тривоги», просторово-часових параметрів, смертності/народжуваності та прототипів наявних у віртуальній реальності. Необхідною є переоцінка віртуальної реальності, як додаткового простору середовища існування людини, що за умови усунення проявів інформаційної експансії втратить свої негативні конотації.

Ключові слова: віртуальна реальність, людина, філософська антропологія, віртуальний конструкт, знак, симулякр, симуляція, прототип.

Abstract

VIRTUAL REALITY: A PHILOSOPHICAL AND ANTHROPOLOGICAL ASSESSMENT OF IMPACTS

Bohdanets I.M.,

postgraduate of the Department of Political Science and Public Administration of Volyn National University named after Lesya Ukrainka (Ukraine, Lutsk)

The nature of human interaction with virtual reality has been studied. The risks and negative consequences of using virtual reality are analyzed. An assessment of the nature of human and virtual reality coexistence has been formed.

Goal. To investigate the interaction and mutual influence of a person and virtual reality, to outline and rethink the range of problems caused by the existence of this phenomenon.

Methods. The analytical-synthetic method, abstraction, generalization, comparative and systematic methods, as well as the principles of scientificity: his- toricism, comprehensiveness, contradiction, objectivity and concreteness are used.

Conclusions. Negative factors of influence on human consciousness, such as: immersiveness, absorption of reality by hyperreality, loss of identity, decrease in the level of socialization, accumulation of simulacra and expansion of simulation in the plane of virtual reality are reinterpreted with the help of physiological needs, «anxiety», spatio-temporal parameters , mortality/birth rates and prototypes available in virtual reality. It is necessary to re-evaluate virtual reality as an additional space of the human habitat, which will lose its negative connotations if the manifestations of information expansion are eliminated.

Keywords: virtual reality, man, philosophical anthropology, virtual construct, sign, simulacrum, simulation, prototype.

Після періодів космоцентризму, антропоцентризму, теоцентризму, раціоцентризму та техноцентризму, в епоху Постмодерну відбулася чергова трансформація світу у такий, що залежний від віртуальної реальності або ж у «інфоцентричний» світ.

Така трансформація зумовлена зміною загальнолюдських цінностей, відкриттям нових об'єктів дослідження і, як наслідок, зміною наукових парадигм під впливом прогресу.

Одним з головних об'єктів дослідження з початку другої половини ХХ ст. до наших днів є комп'ютерна техніка та створена за її допомогою віртуальна реальність. віртуальний реальність свідомість

Основні філософські дослідження феномену віртуальної реальності належать А. Арто, Р. Берроузу, Ж. Бодріяру, В. Брікену, Б. Вулі, Дж. Гібсону, Ж. Дельозу, Г Рейнгольду, Р. Куперу, Ж.-Ф. Ліотару, Дж. Сулеру, М. Хайдеггеру, М. Хайму, Ф. Хеміту, та іншим. Сучасні трансформації явища представлені у працях Дж. Бейленсона, Ф. Брея, Ф. Біокка, Дж. Ліклай- дера, Т Метзінгера, О. Олліхано, Р. Ерншоу та інших.

Вперше термін «Віртуальна реальність» у сучасному значенні вжив Дж. Ланьє (80-ті рр. ХХ ст.) і визначив його як «...створений технічними засобами світ, який передається людині через її відчуття: зір, слух, дотик і інші» [5, с. 7]. М. Хейм визначив віртуальну реальність, як реалізацію філософської ідеї множинності світів [4, с. 22]. Г. Рейнгольд схилявся до характеристики цього феномену, як «нової паралельної дійсності» [7, с. 11]. На погляд Ж. Бодріяра, віртуальна реальність є «реальністю симульованою» [11, с. 45]. Ж. Дельоз характеризує це явище негативно через експансію симулякрів [2, с. 52]. Б. Вулі говорить про те, що «штучна реальність - автентичний стан постмодерну, а віртуальна реальність - його точне технологічне втілення» [10, с. 113]. В. Брікен стверджує, на противагу іншим, що віртуальна реальність більш ніж реальна, адже цифрова інформація змінює наші уявлення про обчислення, символи, сен- си, метафізику культуру та навіть про самих себе [1]. О. Олліхано називає це явище «зоною первинної актуальності» за допомогою якої ми можемо хоча б частково домінувати (що недоступно нам у реальному світі) [6].

Точки зору і позиції різняться, але оцінка цього феномену здебільшого негативна, адже якщо вважати свідомість віртуальною реальністю, яка відтворює у нашому мисленні навколишній світ, то дублювання - це своєрідне відтворення світу за допомогою комп'ютерного обладнання об'єднанням знаків, які функціонують за правилами логіки у межах регламентованих певною мовою програмування і є копією копії, а отже - симулякром. Тобто, відірваним від прототипу конструктом, який є втіленням віртуальної реальності й становить небезпеку для користувача, адже загрожує імерсивними станами (надмірним заглибленням, що супроводжується зміною особистого сприйняття часу та простору), інформаційною експансією, поглинанням реальності гіперре- альністю, втратою власної ідентичності, зниженням рівня соціалізації тощо.

З огляду на вищенаведене, можна констатувати, що віртуальна реальність, опосередкована комп'ютерними технологіями, на сучасному етапі розвитку стрімко трансформується і розширює область свого впливу, однак її осмислення є однобоким, і тому, цей феномен вимагає сутнісного осягнення та розуміння його основ.

Основою віртуальної реальності є знак - відкритий до чуттєвого сприйняття об'єкт, що виконує функцію заміщення та є результатом симбіозу об'єктивних і суб'єктивних характеристик замінюваного предмета чи явища.

Сукупність знаків у віртуальній реальності утворює віртуальні конструкти. Віртуальні конструкти - це об'єкти віртуальної реальності що є актуалізованими за допомогою комп'ютерного обладнання об'єднанням знаків, які функціонують за правилами логіки у межах регламентованих певною мовою програмування.

Отже, віртуальна реальність є системою віртуальних конструктів, які наділені певними функціями та існують згідно з сукупністю правил встановлених людиною для виконання ряду поставлених завдань.

Слід зауважити, що віртуальна реальність, як феномен не має прямого відношення до системи взаємозв'язків «Людина-Природа», скоріше підкреслює відокремлення людини від природи.

Позаяк людина не спроможна керувати світом у власній свідомості, але, імовірно, потребує цього контролю, бо відтворює цей світ за допомогою комп'ютерних технологій у віртуальній реальності. До того ж не повністю копіює його, а створює лише «ілюзію відповідності», адже віртуальна реальність через усунення рамок параметрів часу та простору [4, с. 53] й репрезентованість об'єктів та суб'єктів за допомогою знакових систем [11, с. 56] є «пластичною», тобто відкритою до управління та домінування [6].

Якщо ми розглянемо феномен віртуальної реальності ширше, у контексті часу періоду її створення, то ми зауважимо, що ХХ століття - це період коли великої популярності набули ніцшеанська «Надлюдина», волюнтаризм А. Шопенгауера, «Підсвідоме» З. Фройда, «Постав» М. Гайдеггера і т.д. Мислителів того часу турбувало підпорядковане становище людини, її залежність від природи, життєвих обставин тощо. Їх філософські концепції є квінтесенцією антропологічних проблем тогочасного суспільства. У ХХ ст. виникає і філософська антропологія, яка знаходить свій початок у творі М. Шелера «Місце людини у космосі» (1928 р.). Шляхом узагальнення ми можемо відзначити тенденцію, що всі ці твори містили заклик до подолання підпорядкованого становища, заклик до ідентифікації, до встановлення власної ідентичності та до набуття влади.

Інструментом досягнення цих цілей повинні бути раціональні підходи та методи, однак, жодна з наявних методологій не здатна створити цілісну картину реальності. Теоретична база, якою ми послуговуємося не спроможна вивести загальні закономірності світу. Без усвідомлення сутнісних закономірностей реальності домінування неможливе.

Натомість віртуальна реальність побудована за допомогою віртуальних конструктів є «пластичною» та відкритою до маніпуляцій. І як спрощене віддзеркалення світу певною мірою реалізує запит.

Окрім того, віртуальній реальності властиве певне структурування, що теоретично унеможливлює хаотичність і непізнаваність властиві породжуючій реальності. Тенденція упорядкування структури віртуальної реальності, спричинена також корегуванням з урахуванням дій інтерактивних партнерів у конструюванні бажаних взаємодій [12, с. 213].

Висхідною точкою віртуального конструювання є наслідування онтологічних закономірностей творення матеріальних об'єктів, як прототипів.

Людина актуалізує річ у матеріальному просторі з власної свідомості шляхом реалізації стимульованої потребами потенції. Слід зауважити, що конструкти реальності «опред- мечені», тобто, вони є матеріальними. Таким чином, механізм створення реальних об'єктів долучає до циклу існування об'єктів природну саморегуляцію (нове заміщує старе).

Однак, структурною одиницею віртуальної реальності є знак, а це означає, що продукти віртуального конструювання уникають матеріалізації. Позбавлені матерії вони уникають природної саморегуляції та стають необмеженими у своєму існуванні. Без фізичного втілення, вони функціонують поза часом та простором. Навіть після втрати актуальності ці об'єкти продовжують своє буття, як пасивні частинки загального потоку. «Відірвані» від свого прототипу вони стають частиною симуляції - симулякрами.

На думку Ж. Бодріяра цей процес спричинений чотирьохступеневою «девальвацією знаку». Первинно наділений символічною природою знак відображає певну частину реальності. На другому етапі філософ фіксує викривлення та спотворення реальності. Третій етап - це етап зникнення висхідної реальності. Завершується описаний процес перетворенням знаку у симулякр і переходом його до симуляції [11, с. 45].

Автор підкреслює: «...симулякр не є знаком, але він сам може бути референтом по відношенню до знаку-симулякра наступного порядку, який його репрезентує. Симулякр починається там, де закінчується подоба. Там само і починається віртуальна реальність, яка є не що інше, як простір симулякрів». Також, слід зауважити, що симулякр як частина віртуального буття, стає референтом, зразком [13, с. 41], тобто він виконує роль прототипу у віртуальній реальності.

Ж. Дельоз заперечує раціональність системи «прототип-копія», адже у нескінченній кількості симулякрів прототип нівелюється. Філософ стверджує, що: «Все стало симуля- кром. Але під симулякром мається на увазі не проста імітація, а, скоріше - дія, в силу якої сама ідея зразка або особливої позиції спростовується, відкидається. Симулякр - інстанція, яка включає в себе відмінність як (меншою мірою) відмінність двох рядів, які розходяться, якими він грає, усуваючи будь-яку подобу, щоб з цього моменту не можна було вказати на існування оригіналу чи копії» [2, с. 52].

Через те, що у віртуальній реальності час замінюється актуальністю, за твердженням Ж. Дельоза відбувається «вічне повернення» (циркуляція віртуального й актуального): «. минуле і те, яке вже настає - подільних миттю, яка рухається вздовж тієї лінії» [2, с. 53]. Такий підхід усуває дуалізм буття та небуття та висвітлює прерогативу віртуальної реальності як проміжної [2, с. 76].

На думку багатьох дослідників симулякри та симуляція віртуальної реальності є явищем негативним. Віртуальна реальність з неперервною циркуляцією сукупності інформаційних потоків, здатна провокувати імерсивні стани (тобто, ця технологія здатна утримувати увагу користувача заміщуючи реальний світ його репрезентованим варіантом) і, таким чином утримувати свідомість та впливати на неї.

Якщо основним об'єктом впливу віртуальної реальності є свідомість, то її провідником та інструментом виступає наше тіло. Воно стає точкою сполучення машини й людини [1]. І віртуалізація тіла перетворює його у си- мулякр.

На сучасному етапі розвитку комп'ютерних технологій віртуальні конструкти володіють високим рівнем деталізації й при глибокому «зануренні» точно імітують ситуації, які викликають сильні психоемоційні реакції. Оскільки, в імерсивному стані тіло не спроможне відрізнити реальність від продукту репрезентації, то результати реакцій будуть тотожними.

Окрім того, нині ведеться активна розробка та випробування персоналізованих аватарів [3] (втілені інтерфейси користувачів і їх проксі у штучно створеному середовищі), які дублюють фізичні параметри користувачів до такої міри, що в імерсивному стані провокують ілюзію володіння віртуальним тілом (ідентифікація користувача з віртуальним аналогом) [8].

Отже, після того, як людина репрезентувала об'єктивну реальність, настала черга репрезентувати саму людину.

З використанням комп'ютерних технологій ми можемо створити віртуальний дублікат свого «Я», що значною мірою посилить наші характеристики, адже знак не є обмеженим просторово чи темпорально. Він перманентно втілює наш образ відповідно до наших побажань. Фактично, віртуальна реальність створює для нас віртуальну тілесність.

Віртуальний та реальний виміри доповнюють одне одного, адже цілі для віртуальної реальності встановлює свідомість, центром відчуттів є тіло, а задоволення потреб за обставин неможливості їх втілення в об'єктивній реальності перенесено до віртуального виміру.

Можна узагальнити, що більшість дослідників розглядає віртуальну реальність однобоко, як певну «імерсивну пастку», адже ми заглиблюємося у віртуальні ігри, комунікацію, інформацію тощо. Але якщо абстрагуватися від віртуальної реальності й розглянути «імер- сивні стани» у нашому житті, то аналогічне занурення ми відчуваємо під час робочих процесів, перегляду кіно або занять творчістю. Фокусування змінює індивідуальне сприйняття часу та простору. При розгляді цього питання, імовірно, необхідно зосередитися на такому аспекті як увага.

«Повне злиття» людини з віртуальною реальністю об'єктивно неможливе, незалежно від ступня імерсивності чи автентичності аватара. Окрім фізіологічних потреб, як слушно зауважив М. Хейм існує ще три структури реальності, яких не існує у віртуальному світі - це тривога, темпоральність та народжуваність/смертність) [4, с. 53].

Окрім того, слід поставити запитання, наскільки релевантними є поняття «симулякр» та «симуляція» у контексті сучасного дискурсу. Ж. Бодріяр визначає ці поняття таким чином: «Приховувати значить робити вигляд, що не маєш того, що маєш насправді. Симулювати значить робити вигляд, що маєш те, чого насправді немає. Одне спрямовує до присутності, а інше - до відсутності. ... Симуляція ставить під сумнів відміну «істинного» від «хибного», «реального» від «уявного»» [11, с. 18].

Якщо симулякр трактувати як «копію копії» відокремлену від прототипу, то як ми можемо проігнорувати той факт, що на сьогодні віртуальна реальність може виступати середовищем створення прототипів? Високий рівень технологічного розвитку зобов'язує розробників створювати креслення, графіки, розрахунки, макети тощо. Якщо раніше прототипом можна було вважати фінальний результат розробки, то нині прототип стає «багатошаровим» (наприклад, дизайн створений на графічному планшеті може передувати твору мистецтва або бути самодостатнім твором чи, навіть нести певне символічне значення тощо). Таким чином, у симуляції опиняються не тільки симулякри, а й прототипи. І хоча Дельоз заперечує їхнє значення у контексті незліченної кількості симулякрів віртуальної реальності, але не слід забувати, що за допомогою неї ми не лише комунікуємо та розважаємося, а й організуємо, оптимізуємо та провадимо робочі процеси, зокрема, й процеси створення. Об'єктивно небезпечною є не критична кількість симулякрів, а інформаційна експансія. У цьому контексті більш імовірним є футурошок, як: «.. .психологічна реакція людини й суспільства на стрімкі та радикальні зміни в його оточенні, викликані прискоренням темпів технологічного та соціального прогресу» [9]. Нині важливо не стільки володіти інформацією, скільки бути спроможним нею керувати (розрізняти її, перевіряти, систематизувати тощо). Пришвидшення темпу життя скорочує і спрощує подачу інформації (наприклад, регулярний моніторинг соціальних мереж), що призводить до «дофамінових гойдалок», а отже, негативно впливає на наші когнітивні процеси.

Отже, у контексті вищезазначеного існує необхідність переосмислення віртуальної реальності, як додаткового простору середовища існування людини, що за умови усунення проявів інформаційної експансії втратить свої негативні конотації.

Список використаних джерел

1. Bricken W. Virtual Reality: Directions of Growth. Notes from the SIGGRAPH'90 Panel. [Available online] / Bricken W.

2. Deleuze G. (2004). Difference and repetition. London: Continuum.

3. Embodying an Extra Virtual Body in Augmented Reality [Electronic resource]. IEEE Xplore. Mode of access: https://ieeexplore.ieee.org/ab- stract/document/8798055/authors#authors.

4. Heim M. (1993) The Metaphysics of Virtual Reality. New York: Oxford University Press.

5. Lanier J. (2010). You Are Not A Gadget. New York: Knopf Doubleday Publishing Group.

6. Ollinaho O. (2018). Virtualization of the Life- World. Human Studies, 41(2), 193-209.

7. Rheingold H. (1991) Virtuelle Welten und Rei- sen im Cyberspace. New York.

8. The Impact of Avatar Personalization and Immersion on Virtual Body Ownership, Presence,and Emotional Response [Electronic resource]. ResearchGate.

9. Toffler A. (1984). Future Shock. Bantam.

10. Woolley B. (1992). Virtual Worlds. A Journey in Hype and Hyperreality. Oxford, Cambridge: Blackwell.

11. Бодрійяр Ж. (2004) Симулякри і симуляція. Київ: Основи.

12. Власенко Ф. П. (2014a). Віртуальна реальність як простір соціалізації індивіда. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. (Вип. № 56), с. 208-218.

13. Михальчук І. (2018). Симуляція реальності людини у віртуальному просторі. Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. С. 38-43.

References

1. Bricken W. Virtual Reality: Directions of Growth. Notes from the SIGGRAPH'90 Panel. [Available online] / Bricken W.

14. Deleuze G. (2004). Difference and repetition. London: Continuum.

15. Embodying an Extra Virtual Body in Augmented Reality [Electronic resource]. IEEE Xplore.

16. Heim M. (1993) The Metaphysics of Virtual Reality. New York: Oxford University Press.

17. Lanier J. (2010). You Are Not A Gadget. New York: Knopf Doubleday Publishing Group.

18. Ollinaho O. (2018). Virtualization of the Life- World. Human Studies, 41(2), s. 193-209.

19. Rheingold H. (1991) Virtuelle Welten und Rei- sen im Cyberspace. New York.

20. The Impact of Avatar Personalization and Immersion on Virtual Body Ownership, Presence,and Emotional Response [Electronic resource]. ResearchGate.

21. Toffler A. (1984). Future Shock. Bantam.

22. Woolley B. (1992). Virtual Worlds. A Journey in Hype and Hyperreality. Oxford, Cambridge: Blackwell.

23. Bodriiiar Zh. (2004) Symuliakry i symuliat- siia. Kyiv: Osnovy.

24. Vlasenko F. P. (2014a). Virtualna realnist yak prostir sotsializatsii indyvida. Humanitarnyi visnyk Zaporizkoi derzhavnoi inzhenernoi aka- demii. (Vyp. № 56), s. 208-218.

25. Mykhalchuk I. (2018). Symuliatsiia realnosti liudyny u virtualnomu prostori. Naukovyi visnyk Skhidnoievropeiskoho natsionalnoho universyte- tu imeni Lesi Ukrainky. S. 38-43.

Размещено на Allbest.ru