Античні витоки театральності філософських дискусій та поведінкових практик

Размещено на http://www.allbest.ru/

Античні витоки театральності філософських дискусій та поведінкових практик

Лада Прокопович

доктор філософських наук, доцент, професор кафедри культурології та філософії культури, Національний університет "Одеська політехніка", м. Одеса, Україна

Анотація

Актуальність теми дослідження зумовлена фіксацією випадків привнесення у сучасні публічні філософські практики (лекції, "круглі столи" тощо) елементів театральності. Проте ці випадки не є винятковими, якщо розглядати їх у контексті історії філософії. Тому виявлення історичних витоків та встановлення соціокультурних засад цієї практики є актуальною науковою проблемою. Метою даного дослідження є виявлення історичних витоків та соціокультурних засад проявів театральності у філософських дискусіях та поведінкових моделях філософів. В результаті дослідження античних (переважно - давньогрецьких) філософських практик та теорій виявлено різні поведінкові моделі та методи пізнання із елементами театралізації. Вони вказують на те, що театральність як складова філософського методу пізнання світу почала формуватися з часів античності. Цей процес розвивався одночасно із формуванням театру як виду мистецтва, в якому, як і у філософії, діалог був основною формою не лише комунікації, а й пізнання світу, осмислення основних законів буття. Не менш важливими у філософських практиках були й публічні виступи, які передбачали володіння ораторським мистецтвом та артистизм. Елементи театральності в таких виступах дозволяли філософам робити свої теорії більш зрозумілими для широкої "публіки", що сприяло популяризації філософської думки та наукового знання в цілому. Порівняння деяких античних філософських "перформансів" та теоретичних методів осмислення дійсності із культурними практиками сьогодення (іміджева складова субкультур, використання метафор в наукових концепціях) доводить, що найбільш вдалі новації античної культури залишаються актуальними й у XXI столітті.

Ключові слова: історія філософії, Давня Греція, концепція театральності соціокомунікативних проявів культури, діалог, філософський перформанс. філософ історичний театралізація

Lada Prokopovych

Doctor of Philosophy Sciences, Associate Professor,

ANCIENT ORIGINS OF THEATER OF PHILOSOPHICAL DISCUSSIONS AND BEHAVIORAL PRACTICES

The urgency of the research topic is due to the fixation of cases of introducing elements of theatricality into modern public philosophical practices (lectures, "round tables", etc.). However, these cases are not exceptional when viewed in the context of the history of philosophy. Therefore, identifying historical origins and establishing socio-cultural foundations of this practice is an urgent scientific problem. The aim of this study is to identify the historical origins and socio-cultural foundations of theatrical manifestations in philosophical discussions and behavioral models of philosophers. As a result of the study of ancient (mainly ancient Greek) philosophical practices and theories, various behavioral models and methods of cognition with elements of theatricalization have been established. They indicate that theatricality as a component of the philosophical method of cognition of the world began to take shape since antiquity. This process developed simultaneously with the formation of theater as an art form, in which, as in philosophy, dialogue was the main form of not only communication, but also knowledge of the world, understanding the basic laws of being. No less important in philosophical practices were public speaking, which assumed the possession of oratory and artistry. Elements of theatricality in such speeches allowed philosophers to make their theories more understandable to the general public, which contributed to the popularization of philosophical thought and scientific knowledge in general. Comparison of some ancient philosophical "performances" and theoretical methods of understanding reality with the cultural practices of our days (the image component of subcultures, the use of metaphors in scientific concepts) proves once again that the most successful innovations of ancient culture remain relevant in the 21^st century.

Keywords: history of philosophy, Ancient Greece, the concept of theatricality of socio-communicative manifestations of culture, dialog, philosophical performance.

Постановка проблеми. Публічність різних форм філософських дискусій передбачає певну театральну складову. Тому не дивно, що на початку XXI століття все частіше спостерігаються випадки привнесення у публічну філософію (навчальні та публічні лекції, "круглі столи", наукові читання тощо) елементів театральності. Проте чи є ця практика новою, характерною лише для сучасної філософії'? Зважаючи на те, що філософія (насамперед, європейська) як одна із форм інтелектуальної діяльності зароджувалася в Давній Греції, то й витоки її театральності слід шукати в античній культурі. Тож виявлення історичних витоків та встановлення соціокультурних засад практики театралізації публічної філософії є актуальною науковою проблемою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До випадків прояву театральності в публічній філософії можна, віднести, наприклад, лекції з філософії, які слухачам Військової Академії США (у Вест-Поінті) читала робот-професорка Bina48 [1]. Ця подія обговорювалася не лише у дискурсі розвитку технологій штучного інтелекту, а й у зв'язку із ефектом "лялькового театру", який виникав через присутність людиноподібного робота-ляльки [2].

Привертають також увагу культурно-філософські події, які останнім часом відбувалися в Україні. Наприклад, в Одесі 21 травня 2021 року професорки різних одеських університетів влаштували філософський перформанс "У колі світла. Імпровізація в античному стилі". У форматі давньогрецького симпосіону учасниці вели дискусію про античні витоки культури та науки, про вічні питання філософії, про позитивні сценарії майбутнього. Задля візуалізації теми бесіди учасниці нарядилися у костюми дизайнерки Олени Годіс, представши перед публікою в образах давньогрецьких богинь. Посилювався ефект "присутності в античності" відповідним інтер'єром: перформанс проходив в одному із залів Музею західного та східного мистецтва, серед експонатів, що демонструють особливості античного мистецтва [3].

Треба зазначити, що такий філософський перформанс був проведений в Україні вперше. До того практикувалися інші форми публічної філософії, зокрема, дискусії у кав'ярнях - у Києві, Одесі, Дніпрі, Львові. Витоки таких дискусійних філософських проєктів Іламі Ясна бачить у Le cafephilosophique або Cafe-filo - відкритих неформальних філософських дискусій у кав'ярнях або інших публічних місцях, традиція яких була започаткована Марком Соте в 1992 році в Парижі [4], а Марина Препотенська вбачає більш глибоке історичне коріння - саме в античних симпосіонах (ou^nooiov) - застільних бесідах, описи яких зустрічаємо в діалогах Платона (насамперед у "Бенкеті"), та ще раніше - в "Одісеї" Гомера, елегіях Ксенофонта тощо [5]. Та, власне, й інші формати, якими користуються сучасні публічні інтелектуали - участь у радіо- та телевізійних шоу, ведення блогів в Інтернеті тощо [6] - є варіаціями давніх форматів філософських дискусій.

Втім, прагнення філософії до театральності проявлялося не лише у різних формах публічних дискусій, а й у поведінці та способу життя окремих філософів.

Мета статті - виявлення історичних витоків та соціокультурних засад проявів театральності у філософських дискусіях та поведінкових моделях філософів.

В дослідженні застосовано декілька методів: аналізу та синтезу (для аналізу та узагальнення виявленого фактичного матеріалу); історико- порівняльний (при виявленні спільних рис та відмінностей у театралізованій поведінці деяких античних філософів, схожості методів пізнання цих філософів із методами сучасних науковців, а також схожості деяких культурних практик античності та сьогодення); евристичний та біографічний (поєднання яких дозволило виявити найбільш значущі факти з життя античних філософів в контексті теми, що досліджується). Емпіричним матеріалом тут є життєписи та праці античних філософів, переважно - давньогрецьких.

Теоретичною базою дослідження є концепція театральності соціокомунікативних проявів культури [7], яка дозволила встановити роль діалогу як театральної складової різних форм філософських рефлексій (текстів, дискусій).

Виклад основного матеріалу. Витоки театральності філософії слід шукати в античності, коли майже одночасно відбувалося становлення театру як виду мистецтва та філософії як форми пізнання світу.

Як феномен європейської культури театр з'явився у Давній Греції. Він виріс з містерій, які присвячувалися богам землеробства і плодючості землі - Деметрі, Персефоні, Діонісу. Проте, якщо у форматі містерій переважав ритуальний перформанс, то при переході на сцену основним елементом драматургії став діалог (між діючими особами, між головним героєм і хором, тощо) [8].

В той же час діалог набував актуальності й в давньогрецькій філософії, де він виступав одночасно і як форма, і як спосіб пізнання світу.

Саме в цій формі викладав свої роздуми Сократ, який не вважав за потрібне записувати їх, фіксувати та зберігати у книгах. Генріх Волков пояснював це тим, що "в книгах живе слово та думка умертвляються, стають чимось незмінним, даним раз і назавжди, а це суперечить діалектичному чуттю Сократа" [9, с. 48]. Так, зафіксувати, затвердити певні постулати та принципи - важливо. Але не менш важливим для Сократа був процес їх народження - у дискусії із конкретним співрозмовником, бажано - із опонентом. Бо опонент може заперечувати, викривати слабкість аргументації і, як наслідок, спонукати до пошуків інших доводів, побудови нових логічних конструкцій. Іншими словами, для Сократа діалог на філософські теми - це не просто бесіда, а поєдинок. Або - конфлікт, як обов'язковий елемент гарної драматургії. Недарма ж пізніше Людвіг Вітгенштейн написав, що філософ, який не бере участі у дискусіях, схожий на боксера, котрий ніколи не виходить на ринг [10]. В цьому сенсі давньогрецькі філософи завжди підтримували "спортивну форму", користуючись будь-якою нагодою вступити у суперечки, включаючи виступі у суді. Неперевершено виступав у суді Біант, і, на думку Гіппократа, був сильнішим за всіх у суперечках [11, с. 89]. Красномовно та переконливо виступали у судах Перикл (на захист Анаксагора), Есхін та багато інших філософів [11, с. 107, 120].

Філософська ж "драматургія" Сократа ще й посилювалася ефектним прийомом - іронією. Дослідники сократівської іронії надають їй різних визначень, називаючи "протиотрутою від догматизму" [12, с. 171], "поліфункціональною іронією" [13, с. 28] тощо.

Але поєднання іронії із діалогом та дискредитацією догматів вказує ще й на функції трикстера - міфологічно-архетипного персонажу, для якого іронія, артистизм (вдавання, перевтілення) є основними інструментами для підвищення ефективності комунікації із публікою [7, с. 115-126]. На це звертає увагу Ілля Беспалов, зауважуючи, що "у всіх діалогах Сократ одягає на себе маску довірливого простака, який відкрито зізнається в тому, що він нічого не знає" [14, с. 36]. Про іншу "маску" Сократа писав Олексій Лосєв: "...Його посмішки доводили до сказу, його на вигляд несподівані аргументи дратували і нервували найбільш моторних та напористих. Така іронія нестерпна. Чим можна осадити такого невловимого, крученого перевертня? Це ж сатир, смішний і страшний синтез бога і козла" [15].

Порівняння філософа із сатиром - це не лише ще один штрих до картини перетворення містерій на нові культурно-смислові форми, а й спроба привнести в процес осмислення філософської спадщини Сократа провокативну образність, яка завжди притаманна гарній театральній драматургії.

Проте, якщо філософська "драматургія" Сократа посилюється уявою його дослідників, то в іншого античного філософа - Діогена - театральність була майже іманентною частиною і методу, і образу життя. Він теж вдавався до діалогу та іронії задля надання своїм думкам більшої виразності.

Принаймні, про це свідчать його суперечки із Платоном: і тоді, коли він топтав циновку, вигукуючи: "Топчу спесивість Платона!", і тоді, коли на твердження Платона про те, що людина - це істота "двонога без пір'я", приніс до Академії общипаного півня зі словами: "Ось людина Платона!"... І навіть якщо це - лише анекдоти, сам факт їх наявності "театралізує" образ Діогена і посилює його метод затвердження своєї філософії власним образом життя. Наприклад, ідею аскетизму він затверджував, мешкаючи у піфосі, зводячи до мінімуму всі побутові потреби.

Втім, не лише Діоген, а й решта кініків вдавалися до певної театралізації задля маніфестації основних ідей своєї філософської школи. Відмову від матеріальних благ, від розкоші, вони демонстрували через свій зовнішній вигляд - короткий плащ, надягнутий на голе тіло, довга борода, посох та жебрацька торба. Завдяки такому "іміджу" їх легко відрізняли від представників інших філософських шкіл.

Ще далі в цій практиці пішов кінік Менедем, який, захопившись містикою та всілякими дивами, до довжезної бороди та посоху додав темний довгий хітон із пурпуровим поясом та аркадський ковпак, розшитий дванадцятьма небесними знаками. Цей костюм мав всіх переконати, що Менедем вийшов з Аїду для дозору за грішниками, щоб потім доповісти про них богам [11, с. 267].

Пізніше до такої практики почали вдаватися представники різних субкультур (від денді до хіпі, панків та інших молодіжних субкультур XX - XXI ст.) задля наочної маніфестації (через одяг, зачіски, аксесуари тощо) своїх ідеалів, принципів та цінностей.

Публічність, яка є умовою існування будь-якого театру, була важливою складовою античної філософії. Адже філософи вважали за потрібне висловлювати свої думки не лише перед учнями та колегами, а й доносити їх до широкого загалу. Наприклад, Діоген Синопський, попре те, що залишив чотирнадцять праць та дві трагедії, часто читав філософські лекції на площах, ведучи, таким чином, діалог не лише із "колегами по цеху", а й із суспільством.

Практикував публічні виступи й Стільпон. В Афінах він так привертав до себе увагу, що люди збігалися з майстерень подивитися на нього. Одного разу хтось йому зауважив: "Тобі дивуються, як рідкісному звіру!" На що філософ відповів: "Не звіру, а як справжній людині" [11, с. 141].

Ця відповідь давньогрецького філософа є гарною ілюстрацією до теорії культуролога Юрія Лотмана про те, що біографія, на відміну від життєпису, складається саме з відхилень від загальних правил поведінки. Біографія утворюється тоді, коли індивід демонструє свободу вибору моделі поведінки, коли проявляються його неповторні особистісні риси. Саме винятковість поведінки надає індивідуального характеру життєпису, перетворюючи його на біографію [16, с. 366].

Такий погляд набув розвитку в дослідженнях Інни Голубович, яка осмислює феномен біографії в контексті взаємодоповненості індивідуально- особистісного та об'єктивно-надіндивідуального вимірів соціокультурного

буття, як "мерехтливу", "пульсуючу" точку перетину двох вимірів [17]. Саме такими "мерехтливими" точками перетину індивідуально-біографічного та соціального є прояви театрального у поведінкових моделях античних філософів, одним із яких були публічні виступи.

До публічних виступів як способу популяризації філософської думки вдавався й Платон, публічні виступи якого іноді перетворювалися на театр у буквальному сенсі. Точніше - на ляльковий театр. Адже Платон був одним з тих філософів, які, розмірковуючи про природу людини та суспільства, порівнювали людей із ляльками (і ляльок - із людьми). "Уявімо, - пропонував Платон, - що ми, живі істоти, - чудесні ляльки богів, яких вони зробили чи то для забавки, чи то з якоюсь серйозною метою, адже це нам невідомо; але ми знаємо, що внутрішні наші стани, про які ми говорили, подібно мотузкам або ниткам, тягнуть нас кожен у свій бік, і тому, що вони протилежні, тягнуть нас до протилежних дій" [18, с. 93]. Таке порівняння однозначно вказує на ляльку- маріонетку. Для більшої наочності філософ часто виступав з маріонеткою в руках [19, с. 31]. Бо так йому легше було пояснити свою думку про те, що людина мусить підкорюватися одній єдиній нитці, умовно називаючи її "золотою ниткою розуму і закону". Ця нитка має бути найміцнішою, "твердою, мов залізо", мати незмінну постійну форму та керувати усіма іншими, другорядними нитками, які відповідають за різні людські чесноти та пороки. Через цю алегорію філософ намагався затвердити поняття головного життєвого принципу, ціннісної інтенції.

До цієї метафори, як до вдалого риторично-філософського прийому, охоче звертався Марк Аврелій, про що свідчить його праця "На одинці з собою". В цій праці, яка вважається пам'яткою моралістичної літератури, він продовжує порушену Платоном тему, застерігаючи сучасників від небезпеки піддаватися владі пороків, які мов дроти направляють людину, неначе ляльку. І робить песимістичний висновок про те, що земне життя людини підвладне цим дротам, і лише смерть зупиняє нещасний стан маріонетки, в якому людина знаходилася все своє життя [20].

Інші філософи не лише порівнювали життя людей, соціуму із театром, а й підкреслювали зв'язок філософії із театром, фіксуючи різні аспекти цього зв'язку. Зенон, наприклад, порівнював публічну філософію із театром, зауважуючи, що для суперечки філософу потрібно мати голос і силу не менші, ніж у актора. Вони, у купі із вмінням гарно говорити, потрібні філософу для того, щоб не давати слухачеві передишки, щоб захоплювати слухача, не залишаючи йому часу на роздуми [11, с. 275]. Інший аспект полягає у тому, в Давній Греції театральні вистави були не лише розважальними заходами, а й інтелектуальними подіями, в яких сценічні діалоги ані трохи не поступалися діалогам філософським. Це витікає хоча б з відповіді Ари стіппа на запитання, навіщо його синові освіта. "Принаймні, він не буде сидіти у театрі як камінь на камені", - пожартував філософ [11, с. 126].

Втім, не жартома, а цілком серйозно звертався до аналогій із театром для пояснення своїх теорій стоїк Арістон. Він заявляв, що філософ має бути байдужим до всього, що лежить між чеснотами та пороком. Мудрець, на його думку, має уподібнюватися гарному актору, який може надягнути маску як Агамемнона, так і Ферсита, й обох зіграти належним чином [11, с. 317].

Можна припустити, що були й інші прояви театральності в античних філософських теоріях та практиках. Їх виявлення, аналіз та систематизація є предметом подальших досліджень. Але й розглянуті приклади дозволяють зробити певні висновки.

Висновки

Виявлені історичні приклади поведінкових моделей різних філософів показують, що театральність як складова філософського методу пізнання світу почала формуватися з часів античності. Цей процес розвивався одночасно із формуванням театру як виду мистецтва, в якому, як і у філософії, діалог був основною формою не лише комунікації, а й пізнання світу, осмислення основних законів буття.

Не менш важливими у філософських практиках були й публічні виступи, які передбачали певне володіння ораторським мистецтвом та артистизм. Елементи театральності в таких виступах дозволяли філософам робити свої теорії більш зрозумілими для широкої аудиторії, що сприяло популяризації філософської думки та наукового знання в цілому.

Порівняння деяких античних філософських "перформансів" та теоретичних методів осмислення дійсності із культурними практиками сьогодення (іміджева складова субкультур, театралізовані філософські "симпосіони") доводить, що найбільш вдалі новації античної культури залишаються актуальними й у XXI столітті.

Література

1. LeVine, Stive. Robot professor at West Point. AXIOS, October 17, 2018. URL: https://www.axios.com/newsletters/axios-future-d691a7d6-12ec-4cbc-bff5-0b426ae79a54.html

2. Прокопович Л.В. Людина у новому, біотехнокібернетичному, "театрі" буття. Науково-теоретичний альманах "Грані", 2019, Т. 22, № 7. С. 21-29. DOI: 10.15421/171970.

3. Prokopovych L. Reflecting the theatralization of life in the prospects of transhumanism. EUREKA: Social and Humanities, 2021, 4, 3-8. DOI: 10.21303/2504-5571.2021.001972.

4. Ясна І. Форми сучасного публічного філософського дискурсу. Частина 1. Література, медіа, діалог, освіта. Науково-теоретичний альманах "Грані", 2021, Том 24, № 11. С. 94-105. DOI: 10.15421/1721124.

5. Препотенська М. Позаінституційний філософський діалог в урбопросторі: cafe- filo. Вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Серія: Філософія. Психологія. Педагогіка. 2015. № 2. С. 81-88.

6. Грабовський С. Чи потрібні Україні публічні інтелектуали? День, 05.06.2015. URL: https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/chy-potribni-ukrayini-publichni-intelektualy

7. Прокопович Л.В. Театральність в соціокомунікативних проявах культури: соціально-філософське дослідження: монографія. Одеса: Екологія, 2019. 336 с. ISBN 978617-7046-78-2.

8. Прокопович Л.В. Дослідження генезису театру та театралізації життя як феноменів європейської культури. Evropsky filozoficky a historicky diskurs, 2018, V.4, Iss.3. P. 112-117.

9. Волков Г.Н. Три лика культуры. Москва: Молодая гвардия, 1986. 335 с.

10. Wittgenstein, L. On Certainty (Uber Gewis-sheit), 1969.

11. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. Москва: Мысль, 1986. 571 с.

12. Мальцева О.В. Метаморфозы философской иронии: от Сократа к постмодерну. Наука. Релігія. Суспільство, 2010, № 1. С. 169-185.

13. Лебедев, С.П. Место иронии в философии Сократа. Вестник Санкт-Петербургского университета, 2010, Сер. 6, Вып. 3. С. 28-32.

14. Беспалов І.О. Сократ - його філософія та діалогічний метод. Вісник Харківського Національного університету імені Каразіна. Серія "Теорія культури і філософія науки", 2019, № 59. С. 34-40. DOI: 10.26565/2306-6687-2019-59-05.

15. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Софисты. Сократ. Платон. Москва, 1969.

16. Лотман Ю.М. Литературная биография в историко-культурном контексте (к типологическому соотношению текста и личности автора). Избранные статьи. В 3 т. Таллинн, 1992. Т. 1. С. 365-377.

17. Голубович И.В. Биография: силуэт на фоне Humanities (Методология анализа биографии в социокультурном знании). Монография. Одесса: Фридман, 2008. 372 с.

18. Платон. Законы. Соч. в 4 т. Москва: Мысль, 1994. 830 с.

19. Голдовский Б. Энциклопедия куклы. Москва: Время, 2004. 496 с.

20. Аврелій, Марк. Наодинці з собою. Львів: Апріорі, 2021. 184 с.

21. References:

22. LeVine, Stive (2018). Robot professor at West Point. AXIOS, October 17. URL: https://www.axios.com/newsletters/axios-future-d691a7d6-12ec-4cbc-bff5-0b426ae79a54.html

23. Prokopovych, L.V. (2019). Liudyna u novomu, biotekhnokibernetychnomu, "teatri" buttia [Human in the new, biotechnocybernetic, "theater" of being]. Scientific and theoretical almanac "Grani", 22 (7), 21-29. DOI: 10.15421/171970 [in Ukrainian].

24. Prokopovych, L. (2021). Reflecting the theatralization of life in the prospects of transhumanism. EUREKA: Social and Humanities, 4, 3-8. DOI: 10.21303/2504-5571.2021.001972.

25. Yasna, I. (2021). Formy suchasnoho publichnoho filosofskoho dyskursu. Chastyna 1. Literatura, media, dialoh, osvita [Forms of Contemporary Public Philosophical Discourse. Part 1. Literature, Media, Dialogue, Education. Scientific and theoretical almanac "Grani", 24, 11, 94-105. DOI: 10.15421/1721124. [in Ukrainian].

26. Prepotenska, M. (2015). Pozainstytutsiinyi filosofskyi dialoh v urboprostori: cafe-filo [Non- institutional philosophical dialogue in urban space: cafe-filo]. Visnyk of National Technical University of Ukraine "Kyiv Polytechnic Institute ". Philosophy. Psychology. Pedagogics, 2, 81-88. [in Ukrainian].

27. Hrabovsky, S. (2015). Chy potribni Ukraini publichni intelektualy? [Does Ukraine need public intellectuals?]. Den, 05.06.2015. URL: https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/chy-potribni- ukrayini-publichni-intelektualy [in Ukrainian].

28. Prokopovych, L.V. (2019). Teatralnist v sotsiokomunikatyvnykh proiavakh kultury: sotsialno-filosofske doslidzhennia: monohrafiia [Theatricality in the socio-communicative manifestations of culture: socio-philosophical research: monograph]. Odessa: Ecology, 336. ISBN 978-617-7046-78-2 [in Ukrainian].

29. Prokopovych, L.V. (2018). Doslidzhennia henezysu teatru ta teatralizatsii zhyttia yak fenomeniv yevropeiskoi kultury [Study of the genesis of theater and theatricalization of life as phenomena of European culture]. European philosophical and historical discourse, 4, 3, 112-117 [in Ukrainian].

30. Volkov, H.N. (1986). Tri lika kulturyi [Three faces of culture]. Moscow: Molodaya gvardya, 335 [in Russian].

31. Wittgenstein, L. (1969). On Certainty (Uber Gewis-sheit).

32. Diogenes Laertius (1986). O zhizni, ucheniyah i izrecheniyah znamenityih filosofov [About the life, teachings and sayings of famous philosophers]. Moscow: Mysl, 571 [in Russian].

33. Maltseva, O.V. (2010). Metamorfozyi filosofskoy ironii: ot Sokrata k postmodernu [Metamorphoses of Philosophical Irony: from Sokrat to Postmodern]. Science. Religion. Society, 1, 169-185 [in Russian].

34. Lebedev, S. (2010). Mesto ironii v filosofii Sokrata [The place of irony in the philosophy of Socrates]. Bulletin of St. Petersburg University, 6, 3, 28-32 [in Russian].

35. Bespalov, I.O. (2019). Sokrat - yoho filosofiia ta dialohichnyi metod [Socrates - his philosophy and dialogical method]. The Journal of V.N. Karazin Kharkiv National University. Series "Theory of Culture and Philosophy of Science", 59, 34-40. DOI: 10.26565/2306-66872019-59-05 [in Ukrainian].

36. Losev, A.F. (1969). Istoriya antichnoy estetiki. Sofistyi. Sokrat. Platon [History of ancient aesthetics. Sophists. Socrates. Plato]. Moscow [in Russian].

37. Lotman, Yu.M. (1992). Literaturnaya biografiya v istoriko-kulturnom kontekste (k tipologicheskomu sootnosheniyu teksta i lichnosti avtora). Izbrannyie stati. V 3 t. [Literary biography in the historical and cultural context (towards the typological relationship between the text and the author's personality). Selected articles. In 3 t.]. Tallinn. T. 1, 365-377 [in Russian].

38. Golubovich, I.V. (2008). Biografiya: siluet na fone Humanities (Metodologiya analiza biografii v sotsiokulturnom znanii). Monografiya [Biography: a silhouette against the background of Humanities (Methodology for the analysis of biography in sociocultural knowledge). Monograph]. Odessa: Friedman, 372 p. [in Russian].

39. Plato (1994). Zakonyi [Lows]. Moscow: Mysl, 830 [in Russian].

40. Goldovskiy, B. (2004). Entsiklopediya kuklyi [Encyclopedia of the doll]. Moscow: Vremya, 496 [in Russian].

41. Aurelius, Mark (2021). Naodyntsi z soboyu [Alone with yourself]. Lviv: Apriori, 184 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru