Аспекти дослідження змісту та форми галицької родини в історичній ретроспективі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аспекти дослідження змісту та форми галицької родини в історичній ретроспективі

Лисак Віра Миронівна доктор філософії, кандидат педагогічних наук, доцент, Львівський торговельно-економічний університет, м. Львів,

Дубравська Дося Михайлівна доктор філософії, кандидат психологічних наук, доцент, Львівський торговельно-економічний університет, м. Львів

Кость Соломія Степанівна кандидат філологічних наук, доцент, Львівський торговельно-економічний університет, м. Львів

Анотація

В історико-педагогічному дослідженні проаналізовано аспекти становлення та розвитку галицької родини як осередку формування української нації. Висвітлено сутність галицької родини - берегині національних традицій, спадкоємиці багатої матеріально- духовної культури та осередку високого патріотизму. У багатовекторному вимірі форми організації родини визначають її християнську сутність та духовні цінності.

Родина - унікальний феномен, що супроводжує людину від народження до смерті впродовж усього життя. Значення ролі матері, батька та інших єдинокровних родичів в житті дитини - неоціненне. У триєдиному компоненті: подружжя - батьківство - родинність можна говорити про конструювання сім'ї як системи, шо складається з підсистем. Первинні підсистеми, шо входять до складу родини: подружні, батьківські, особистісні, які виникають між дітьми.

Аспектно досліджується велика та мала групи галицької родини. Важливо, що велика родина в Галичині існувала в таких формах: дворище, кумівство, побратимство (посестринство), приймацтво. Для обох типів галицької родини характерна особлива роль голови двору - батька, старшого сина (брата) або матері (вдови), а родинні традиції були патріархальними. Зокрема, голова родини сам брав участь у виконанні всіх основних польових і господарських робіт, розподіляв основні види робіт між іншими членами родини, передбачав витрати на потреби господарювання. Місія глави родини полягала в тому, щоб регламентувати сімейні порядки, забезпечити беззаперечну репутацію кожного члена спільноти, відтак передавати за власним бажанням спадок. галицька родина національна ідея патріотизм

Прослідковується історична ретроспектива становлення та розвитку цілісного осередку із доброчесними християнськими цінностями, світоглядними переконаннями, національно-патріотичним спрямуванням. Вісторико-педагогічному ракурсі розглядається порівняльна характеристика селянських та інтелігентських родинах, визначається їхній зміст, форми спілкування та особливості дітей у великих та малих родинах.

Галицька родина - це соціальний інститут, який об'єднує три види взаємодії: подружжя, батьки-діти, діти-діти, в якому реалізуються завдання забезпечення фізичного, соціального, психологічного розвитку усіх її членів

Ключові слова: галицька родина, національна ідея, патріотизм, велика та мала галицька родина, історична ретроспектива.

Lysak Vira Myronivna Doctor of Philosophy, Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Lviv University of Trade and Economics,Lviv

Dubravska Dosya Mykhaylivna Doctor of Philosophy, Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor, Lviv University of Trade and Economics,Lviv,

Kost Solomiya Stepanivna Candidate of philological sciences, associate professor, Lviv University of Trade and Economics, Lviv

ASPECTS OF RESEARCHING THE CONTEXT AND FORM OF THE GALICIAN FAMILY IN A HISTORICAL RETROSPECTIVE

Abstract. The general purpose of this historical and pedagogical research is to analyze the foundations and development of the Galician family as a unit of the formation of the Ukrainian nation. The essence of the Galician family as the keeper of national traditions, heiress of rich material- spiritual culture, and a cell of high patriotism is highlighted. In the multivector dimension, the forms of a family organization determine the Christian essence and spiritual values.

The family is a unique phenomenon that accompanies a person from birth to death throughout their life. The importance of the role of mother, father and other single-blood relatives in the life of the child is invaluable. In the triple component of marriage, parenthood, and kinship, we can talk about the construction of the family as a system composed of subsystems. The primary subsystems of the family are the marital, parental, and personal subsystems arising between children.

The large and small groups of the Galician family are studied in detail. It is important that a large family in Galicia existed in the following forms: courtyard, nepotism, brotherhood (sisterhood), and foster. Both types of Galician family have a special role as the head of the court - father, eldest son (brother), or mother (widow), and family traditions were patriarchal.

In particular, the head of the family himself participated in all major fields and economic work, distributed the main types of work among other family members, and provided expenses for the needs of the household. The mission of the head of the family was to regulate the family order, to ensure the indisputable reputation of each member of the community, and then to transfer the inheritance at his will, to allocate the heir.

The historical retrospective of the formation and development of a coherent unit with virtuous Christian values, worldview beliefs, and national- patriotic direction is traced. From the historical and pedagogical point of view, the comparative characteristics of peasant and intellectual families are examined, their content, forms of communication and peculiarities of children in large and small families are determined.

The Galician family is a social institution that unites three types of interaction: spouses, parents-children, children-children, in which the physical, social, and psychological development of all its members is ensured.

Keywords: Galician family, national idea, patriotism, large and small Galician family, historical retrospective.

Постановка проблеми

Українська родина є складним багатовимірним соціально-педагогічним осередком, яка не лише утворює ядро нації, а й безпосередньо впливає на розвиток ціннісних вартостей та демократичних засад. Саме у час повномасштабної російсько-української війни родинні стосунки набули якісно нового вияву самоствердження, об'єднання та згуртування заради життя, справедливості та існування української держави. За даними Генштабу України, серед десяти воїнів ЗСУ, дев'ять захисників є вихідцями із Галичини і презентують Західну частину України, як патріотично налаштовану та національно сконцентровану українську спільноту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми сім'ї, шлюбу, функції родини, її моделі розкриваються в працях соціологів С. Голод, Ю. Семенова, А. Харчева; філософів Ф. Арісса, К. Юнга; етнографів І. Кона, М. Мід, В. Наулко; психологів Е. Ейдеміллера, Е. Еріксона, М. Мацьковського; істориків Т. Антонюк, М. Грушевського, М, Костомарова; педагогів В. Кравця, А. Кузьмінського, В. Омеляненка, Постового, С. Харченка.

Українські дослідники (Л. Бучинська, І. Гавриленко, В. Кравець, Харченко), зарубіжні вчені (О. Антонов, В. Дружинін, А. Харчев, М. Плопа) сходяться на тому, що саме функції родини вирізняють її ознаки як соціального інституту серед інших інституцій спільноти. Історія становлення інституту родини засвідчує змінність її функцій, еволюційний розвиток сімейно-шлюбних стосунків та родинних традицій, які визначаються задоволенням духовних та матеріальних потреб кожного члена родини.

Системний аналіз науково-методичної літератури з проблем родини, родинно-шлюбних стосунків (В. Кравець, А. Харчев) засвідчує те, що в історії української родини, зокрема на теренах Галичини змінювалися різні форми стосунків між чоловіком і жінкою, матір'ю та батьком, батьками та дітьми. Історично шлюб вирізнявся різновидами, зазнав конкретних модифікацій, певних табу, а шлюбно- родинні відносини розумілися як групові, парні, моногамні. Відповідно до того родина на кожному етапі еволюції реалізувала свої завдання через конкретні функції.

Мета статті - аспектно проаналізувати зміст та форми галицької родини якберегині та продовжувачки національних традицій, спадкоємиці багатоїматеріально-духовної культури та осередку високого патріотизму. У становленні та розвитку галицької родини прослідковуютьсяпсихолого-соціальні передумови, своєрідна класифікація та відповідні функцій.

Виклад основного матеріалу

Українська родина - невід'ємна складова соціальної структури нації, народності, етносу, а відтак суспільства. У родині як соціальному осередку відбувається формування ціннісних орієнтацій дітей та молоді, закладаються світоглядні націоцентричні уявлення та системно організовується побут.

Галицька родина як найважливіша національна працездатна та споживчаодиницяпоєднує всобіякості глибоко патріотичної організації, суспільної структури, інституції та малої групи. Витоки галицької родин, як і української загалом, простежуються ще з доби ранньогопалеоліту(приблизно200тис. роківдо н.е.), а, за дослідженнями М. Грушевського, чіткі форми родинної спільноти відслідковуються в індоєвропейську епоху. Хліборобське життя галичан,осідлість,стабільністьназемельнихділянках, якими займалися жінки, спричинили до того, що матір - основа родини. З давніх-давен галичанка - не просто жінка, а горда жінка, яка не терпіла невірності чоловіка, була берегинею релігійної духовності.

У філософському аспекті шлюб та родина, як семантично споріднені поняття, розглядаються у площині тенденцій соціального розвитку та структури суспільства в цілому. Наукові знання із соціології, етики,соціальноїпсихологіїбудуються на загальнотеоретичних позиціях філософії, а фізіологічні та соціально- гігієнічні аспекти шлюбно-родинних відносин та їхні наслідки вивчаються медичними науками. Демографи розглядають родину як найважливіший механізм відтворення населення у широкому змісті слова, а також її формування у взаємозв'язку із соціально-економічним розвитком.

Феномен родини є невід'ємною складовою соціальної структури народу, народності, етносу, а відтак суспільства. Дослідження родини, що історично та територіально сформувалася в Галичині, культурно- етнографічному регіоні України (Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська області) потребує комплексного розгляду в історико- педагогічному аспекті. Варто зазначити, що в межах Галичини виділяють територіально обмежені та етнографічно забарвлені місцевості (регіони): Західне Поділля, Опілля, Наддністрянщина, Підгір'я, Покуття, Надсяння, а також північні частини Бойківщини, Гуцульщини та Лемківщини ізіндивідуально-етнографічною специфікою функціонування родини як соціокультурного осередку.

Лексеми ,,рід”, „родина” - поняття спорідненні, як родові та видові, однак рід розглядають як сув'язь поколінь, що походить від одного предка, а родина є окремою спільнотою, що складається з кровно споріднених осіб, які живуть разом. Поняття „громада” - значно ширше, оскільки об'єднує родини та роди, що проживають на одній території та культивують національні традиції, християнські звичаї та обряди, висувають власну громадянську позицію (думку). Галицька родина - це соціальний інститут, що об'єднує три види кровної взаємодії: подружжя,батьки-діти, діти-діти, які пов'язані взаємною моральною відповідальністю, національно усвідомленою ідеєю та спільністю побуту.

Нуклеарна галицька родина найчастіше побутує в таких різновидах: подружня пара - чоловік та дружина, без дітей; повна - батьки та діти; неповна - один із батьків та діти. Згодом дуже поширеною була двопоколінна родина, яка спільністю побуту, звичаєвістю та традиційністю поєднувала батьків та неодружених дітей, а також вирізнялася різною чисельністю дітей серед світської інтелігенції та селянства.

Батьківська складова визначається вихованням дітей у широкому родинному змісті слова: задоволення фізичних, духовних та психічних потреб молодшого покоління, сприяння загальному національно усвідомленому та інтелектуальному розвитку, систематичній соціалізації. Міжособистісні стосунки між дітьми передбачають надання один одному взаємної допомоги та моральної підтримки на рівнях побуту та в умовах соціальної адаптації.

Коли в 1867 роціАвстро-Угорщина реорганізувалася на двоєдину конституційну монархію, Східна Галичина дістала автономні права, але польська верхівка-аристократія узурпувала усі юридичні, майнові, геополітичні права та жорстоко розправлялася з українським національним рухом. Українці (називали себе русинами) були більмом в оці для поляків, які загалом заперечували їхнє існування. Відтак права українців-галичан обмежувалися та нівелювалися незаперечно: жодного не допустили в крайові чи повітові установи, уряд намісництва у Львові. Навіть у повітах, де українців було більше 90 % населення, урядовою мовою була польська, усі державні посади контролювала польська адміністрація.

А „представника народу” у львівський сойм чи віденський парламент (райстрат) обирали усіх, лише не-українця. До прикладу, в 1895 році до парламенту балотувався Іван Франко, однак австрійські власті та польські шовіністи всіляко суперечили проти обрання ,,неблагодійного хлопського” кандидата. Пізніше політична ситуація дещо змінилася, і вже в 1908 році відомий письменник-експресіоніст Василь Стефаник був обраний депутатом до Віденського райстрату, у якому самовіддано захищав інтереси гуцульських родин аж до розпаду Австро-Угорщини. Більшість галицьких родин кінця XIX- початку ХХ століття ставали національно свідомими, релігійно стійкими та емоційно незалежними всупереч польській дискримінації, насильству чи іншим провокативним діям.

Уся Галичина поділялася на 79 повітів, з яких 50 припадало на Східну Галичину, де українці становили однозначну більшість, окрім Львова, де проживала майже половина поляків. На теренах української Галичини проживало лише 3 % поляків, попри те вирізнялася могутня та впливова верства польської аристократії - дідичів (шляхти), яким належало від 40 % до 50 % землі та стільки ж євреїв (жидів), що займалися торгівлею. До прикладу, українцям відмовляли в отримані посад в урядових установах, інтелектуальну еліту (зокрема, поета Івана Франка) цькували морально в польській пресі, змушували робітника чи селянина змінити метрику, перейшовши на римо-католицький обряд чи голосувати за польського кандидата. Однак висока духовна складова, твердість національних переконань, глибинні патріотичні почуття передавалися від покоління до покоління, тому галичани не асимілювалися у сполонізованому тогочасному суспільстві. Однак щораз більше галицьких родини виїжджали спочатку тимчасово, а відтак на постійно до Канади, Аргентини, Америки. Під час парцеляції галицькі селян з 275. 000 га панської землі отримали лише 38 тис. га, залишаючись бідними та безземельними.

Галицька родина у кращому своєму вияві є скарбницею ціннісних духовних орієнтацій та твердих національно-патріотичних переконань, організованим осередком побуту. Практично на всіх етапах історичного розвитку родина виступала найважливішою національною одиницею, в якій поєднуються ознаки суспільної структури, своєрідної соціальної інституції та малої групи.

Тому традиційно родина поділялася на два основних типи: велику і малу. До великої родини належали різноманітні види складних багатопоколінних структур - сімейна община, патронімія, неподільна община, які вирізнялися походженням, часом та місцем поширення, характером внутрішніх взаємин, кількісним складом. Мала родина складалася лише з подружньої пари, яка не мала одружених дітей.

Для обох типів характерна особлива роль голови двору - батька, старшого сина (брата) або матері (вдови), а родинні традиції були патріархальними. Зокрема, голова родини сам брав участь у виконанні всіх основних польових і господарських робіт, розподіляв основні види робіт між іншими членами родини, передбачав витрати на потреби господарювання. Його місія полягала в тому, щоб регламентувати сімейні порядки, забезпечити беззаперечну репутацію кожного члена спільноти, відтак передавати за власним бажанням спадок, виділяти синів на окреме господарство, давати благословення на одруження дітей.

Від непрацездатного глави родини влада переходила до старшого сина, натомість жінка також відігравала ключову роль у родинному гнізді та вирішенні усіх сімейних справ. Водночас робота у веденні домашнього господарства розподілялася на „чоловічу” та „жіночу”, про те були і спільні роботи, однак громада не схвалювала втручання жінки в чоловічі справи.

Велика родина в Галичині існувала в таких формах: дворище, кумівство, побратимство (посестринство), приймацтво.

Дворище - сімейний та територіально-господарський устрій, що складався з кількох господарств, що належали близьким родичам. Упродовж розвитку дворище поповнювалося на рівноправних засадах сторонніми особами - потужниками, поплічниками. Дворище як форма господарювання містило у собі орні землі, ліси, луки, пасовища, мисливські та рибальські угіддя, борті. ,,Борть (і, ж. і я, ч., заст.)- найпростіший вулик -- видовбана колода, яку навішують на дерево, або дупло в дереві, де живуть бджоли”[5, 222 ]. З часом дворище поступово розпадалося на індивідуальні господарства малих сімей.

Найбільш поширеною формою колективної взаємодопомоги в Галичині, як загалом й в Україні, була толока (у росіян -- поміч, толока; білорусів -- талака; болгар -- тлака; поляків -- тлука). Недаремно в народі казали: ,,Без толоки як без руки: ні хати не зробиш, ні сіна не скосиш”. Галицька толока - складний звичай, який передбачав обряд запрошення, сукупність спільної праці, в поєднанні з розважальними елементами, церемонією пригощання, ритуалом прощання та проведенням розваг. Більше того, було прийнято приходити на толоку і без запрошень; найчастіше це практикувалося на молодіжних толоках, наприклад, при лущенні кукурудзи:дівчат зазвичай запрошували, а хлопці приходили самі.

Кумівство - вид духовної спорідненості, при якому новонародженій дитині обирали хресних батьків - її опікунів та покровителів. У дохристиянський час, коли роль батька не була такою значимою, брат матері зобов'язувався берегти, захищати на навчати дитину. У християнський період церква виробила обряд хрещення дитини, тобто прилучення її до віри батьків за допомогою хресних. Хрестини відбувалися в церкві, а в разі хвороби дитини - у хаті. Рідні та обрані батьки називали один одного кумами (на Бойківщині - нанашками, на Гуцульщині - матка, батько), на інших поселеннях - прикумками, підкумками. Залежно від порядку обрання кумів поділяли на таких:кликані (запрошували хлібом-сіллю, відмова вважалася

гріхом); відкупні (брали на заміну кликаних у випадку хвороби дитини, яку передали через поріг або вікно в обмін на отримані від них гроші, аби запобігти дитячій смертності), здибані (стрічені) куми - це перші зустрічні люди, запрошені родинами, в яких часто помирали діти. Позатим стрічені куми вважалися ріднішими за кликаних, а відкупні були найбільш шанованими й поважними. Зазвичай куми вступали в супряжні спілки: купно приходили на толоку, свідчили при укладанні угод (могоричники).

У кумівстві важливо виділити обряд - пострижини (на Гуцульщині це називалося обтинанням, рубанням, обрубуванням), який проводився двічі: через місяць від народження, а також у рік як знак прилучення до роду та соціалізації у родині, громаді, спільноті. Таким чином, у кумівстві прослідковувалися особливості обопільного родинного виховання: похресники вшановували хресних та дякували своїм за турботу, а відповідно батьки брали на себе моральні, а відтак й матеріальні обов'язки.

Побратимство (посестримство) - особливі звичаї духовного споріднення та безкорисливої взаємодопомоги, які здавна відомі в Галичині, широко побутували в чарівних казках про Котигорошка, Вернигору, Вирвидуба, народних віруваннях і легендах та збереглися у повсякденному житті аж до початку XX ст.

У первинному вигляді акт братання відбувався в хаті майбутніх побратимів (посестер) у присутності односельців. Обряд супроводжувався символічними примовляннями, молитвою, цілуванням ікони, перев'язуванням рушниками. Попри те, побратими обмінювалися святими образами, хрестами, відтак практикувалося взаємне пиття вина чи горілки (горілчані братії). Побратими обмінювалися різними дарунками, зокрема живністю (худобою), вуликами, а жінки - головно рушниками. Подібну спілку, зазвичай, укладали бідні одинокі люди з метою матеріальної допомого чи моральної підтримки.

У такій формі церковного і світського об'єднання побутували назви: брати (сестри) у хресті, названі брати (сестри), побратим, посестра, посестриця, брататися, сестритися, породатися. Ці особливі стосунки вважалися священними, дорівнювалися до родинних, і тривали упродовж усього життя. Зрада побратимства, як і посягання на честь посестри чи дружини побратима, вважалися тяжким гріхом, подібно як і гріх між кумами.

Приймацтво - традиційне явище сімейних і господарських відносин, пов'язане з особою приймака, тобто сторонньої людини, прийнятої на певних умовах в ту чи іншу родину. Приймацтво здійснювалося кількома шляхами: укладанням шлюбу, у якому чоловік переходить до батьків дружини, договором чи звичаєм усиновлення. Мотиви цього родинно-побутового явища найрізноманітніші: морально-жертовні - допомогти самотнім, одиноким людям в житлово-побутових потребах та родинному затишку; меркантильні - набути в господарстві додаткової робочої сили й покращити його економічне становище(через відсутність синів чи смерті годувальника-батька); особистісно-психологічні - взяти в бездітну повну чи неповну родину дитину. Саме тому в приймацтві виокремлюють:приймаків родинних, приймаків-зятів, годованців, вихованців.

Остаточний розпад великої родини відбувся саме в середині ХІХ ст., тому остання стадія цього процесу - автономізація як відокремлення подружніх пар не тільки від розширених, а й від простих родин. У цей процес Галичина вступила приблизно наприкінці ХІХ ст., орієнтовно на 30 років пізніше ніж Західна, Північна та Південна Європа, на думку польського дослідника К. Заморського.

Наприкінці XIX - 30-х років XX ст. серед представників освіченої верстви найпоширенішою була двопоколінна родина (включала батьків і неодружених дітей), яка й становить основу нашого дослідження. Саме на підставі її вивчення можна простежити специфіку родинного життя інтелігенції, порівнюючи її із селянською родиною.

Особливо чітко простежується відмінність між родинами інтелігенції та селян на основі чисельності їх членів, бо зазвичай світська інтелігенція здебільшого була малочисельна (дітонароджуваність у них становила 2-3 особи, у той час як у селян - 57 осіб). Зокрема, згідно зі статистичними дослідженнями у першому десятилітті XX ст. на Прикарпатті на один шлюб припадало 5,2 дітей (не враховуючи мертвонароджених).

Інша ситуація спостерігалася у священичих родинах, де середній показник народжуваності, як правило, зберігався на рівні 4-5 немовлят. Не рідкістю були родини, в яких налічувалося десять, а то й більше дітей. До прикладу, парох Жаб'є-Слупейки Косівського повіту, радник єпископської консисторії Т. Коржинський мав тринадцять дітей, десять дітей виховувалося в родині отця Й. Абрисовського.

У 30-х pp. XX ст. показник смертності немовлят серед греко- католицького населення Галичини становив приблизно 20 випадків із 100, у той час як серед православних - 18,7, римо-католиків - 17, євангелістів та євреїв відповідно - 15,3. Архівні джерела засвідчують значно нижчу смертність серед дітей освіченої верстви, аніж серед широкого загалу, яка визначалася певними знаннями батьків про особливості догляду за дітьми, значно кращими умовами побуту, ширшим доступом до кваліфікованої медичної допомоги. До слова, в багатьох інтелігентних родинах для догляду за дітьми наймали няньку, тоді як у селян вихованням молодшого покоління здебільшого займалися старші за віком діти.

Галицькі родини, які складалися тільки із самої подружньої пари, траплялися вкрай рідко (приблизно, за твердженнями А. Пономарьова, наприкінці XIX ст. становила в Україні тільки 7 %). Втім такі особливі родини здебільшого брали на виховання сиріт чи дітей із незаможних родин. А серед греко-католицьких родин досить розвиненим було опікунство, коли бездітна пара приймала дівчину з бідної сім'ї священика та зобов'язувалося дати їй належне виховання і видати заміж із відповідним посагом.

В архівних джерелах та історико-педагогічній літературі знаходимо докази упередженого ставлення до наречених, які представляли світські професії. Наприклад, М. Шлемкевич писав, що у другій половині XIX ст. доньки священиків для одруження із світськими інтелігентами таємно залишали батьків [8, 48]. Однак педагоги все-таки ставали членами родин духовенства, натомість рідкісними були подібні випадки серед селян і навіть дяків.

Предметно, що особливу специфіку мала також система родинних взаємин в інтелігентній родині. В історико-педагогічній літературі галицькі священичі родини зазвичай називали „патріархальними”, які розглядалися як виняткове та абсолютне розпорядне право господаря, і визначали традиційність сімейного укладу. Патріархальність влади була відносною і, подібно до селянської родини, в основному виявлялася на побутовому рівні: послух дітей - батькам, дружини - чоловікові, усіх членів - її голові.

Досліджуючи родини вчителів, зокрема їхній тип авторитету, цілком справедливо можна назвати їх егалітарними (з франц. ,,egalite” - рівність). Бо саме дружина вносила у родинний бюджет однакову чи майже рівносильну частку із чоловіком, тому вважалася його рівноправним партнером.

Загалом становище жінки в інтелігентній родині та жінки- селянки мало суттєві відмінності, оскільки навіть незаможна інтелігентна родина наймала жіночу прислугу, яку підбирали або з числа місцевих мешканок, або через газетні оголошення. Тому, звільнившись від хатніх та господарських робіт, жінка освіченої верстви мала більше часу на дозвілля та самоосвіту. Між тим в традиційній селянській родині, окрім повного обсягу домашніх справ, мати змушена була виконувати спільно з чоловіком також значну частину господарської праці (наприклад, заготівля сіна, збір урожаю тощо).

У тогочасній галицькій спільноті чітко пропагувалася ідея матеріальної незалежності жінки, що мало звільнити її від необхідності вимушеного заміжжя У творі феміністичного спрямування - повісті Ольги Кобилянської „Царівна” яскраво простежується образ сильної незалежної жінки - Наталки Веркович. З цього приводу висловилася також педагог О. Дучимінська, бо письменниця на перший план вивела ,,жінку-людину, яка вже мала в душі свій світ, а не тільки відбитку ,,його” (чоловіка) ...” [2, 173].

Боротьба жінок-інтелігенток за матеріальну та духовну рівність мала велике суспільне гендерне значення, бо фінансова самостійність визначалась здобуттям певного фаху та пропагандою жіночої освіти. Активна громадська праця галицьких жінок в культурно-освітньому та господарському житті спричинила розбудову національно зорієнтованої спільноти, національно-патріотичного виховання дітей та юнацтва.

Відмінними в інтелігентних та селянських родинах були світоглядні погляди на виховання молодого покоління. На відмінну від родини інтелігентної, народження дитини в селян сприймалося як поява ще одного помічника або помічниці, згодом - майбутнього господаря чи господині. Дітей з раннього віку залучали до виробничого процесу: з п'яти років виконували хатню роботу, пасли гусей, допомагали в догляді за худобою. Натомість в інтелігентних родинах малолітні діти практично не займалися фізичною працею, бо їхнім обов'язком вважалося сумлінне навчання, ретельне засвоєння християнських чеснот та світоглядних уявлень. У родинах духовенства діти найчастіше прислуговувати батькові у церкві, а досягнувши старшого віку, доньки священника починали допомагали матері у веденні господарства.

Специфіка відносин у кожній галицькій родині своя, проте закономірно, що в селянських родинах фізична праця вважалася однією із незамінних складових виховання молодшого покоління, а коло господарських обов'язків дітей інтелігенції було набагато вужчим, аніж їх ровесників із селянського середовища.

Таким чином, родина галицької інтелігенції кінця XIX - 30-х років XX ст. відрізнялася від традиційної селянської родини за соціальними, національними та іншими чинниками. Бо система взаємин між членами родини, визначалася гендерними ознаками, різним становищем жінки та чоловіка, особливостями вихованням дітей. Водночас, архівний та історіографічний матеріал дає підстави виділити факти відмінності між родинами світської інтелігенції та духовенства, зокрема рівня коефіцієнта народжуваності, віку одруження, ставлення до шлюбів із представниками іноетнічної спільноти тощо.

На нашу думку, дуже важливим є філософський аспект інтерпретації родини, який полягає у взаємній любові, терпінні, взаєморозумінні, єдності поглядів щодо виховання своїх спадкоємців.

Батьківська (виховна) підсистема виконує завдання. пов'язані з вихованням дітей (задоволення фізичних, психічних, духовних потреб, підтримка всебічного розвитку, соціалізація). Виконуючи ці завдання, батьки підтримують дитину на кожному етапі її життя і урахуванням збереження рівноваги між батьківським контролем і зростаючою необхідністю автономії дитини. Завдання підсистеми дітей включають надання один одному підтримки і взаємодопомоги в побутових умовах і в розвитку соціальних умінь Якщо підсистеми, відповідно до структурної моделі, ієрархічно організовані, то і сім'я ефективно функціонує і має чіткі відміннім і між рівнями підсистеми. Зазначимо, що особливість сім'ї визначається опікою батьків над дітьми Тому сім'я не цілком демократичною системою, і діти не рівні батькам, але водночас батьки прислуховуються до дітей, враховують їхню думку, схвалюють позитивні дії. заохочують відповідно до віку, досвіду і батьківської відповідальності. Рішення, які стосуються сім'ї та її членів батьки приймають самостійно. Це с основою батьківського авторитету за якою діти навчаються з повагою ставитися до батьків і дорослих . взаємодіяти в ситуаціях, в яких простежується владна нерівність.

Висновки

Проаналізувавши різні визначення родини, з огляду на предмет та методологію нашого дослідження, вважаємо доцільним таке визначення: родина - це соціальний інститут, який об'єднує три види взаємодії: подружжя, батьки-діти, діти-діти, в якому реалізуються завдання національно-патріотичного,фізичного, соціального,

психологічного розвитку усіх її членів.

Тому родина - об'єднання людей, засноване на шлюбній чи кревній спорідненості, які пов'язані спільністю побуту та взаємною відповідальністю. В основі справжньої родини галичани вбачали національно-патріотичну, оральну та господарську основу правильного способу життя.

Галицька родина - унікальний феномен, що супроводжує людину від народження до смерті впродовж усього життя. Значення ролі матері, батька та інших єдинокровних родичів в житті дитини - неоціненне, бо саме вони формують християнські цінності та виховують палку любов до рідної землі.

Література:

1. Центральний державний історичний архів України у м. Львів (далі - ЦДІАУ у м. Львів), ф. 348, оп. 1, спр. 6768. - 14 арк.

2. Дучимінська О. Весняні дні //Дучимінська О. Сумний Христос. - Львів, 1992. - С. 152-218.

3. З голосів преси: Школа й вчитель у щоденній пресі //Учительське слово. - 1936. - Ч. 9. -С 165-167.4 Заярнюк А. Соціальні аспекти статі в дискурсі греко- католицького духовенства Галичини другої половини XIX століття // Україна модерна. - Львів, 2000. - Ч. 4-5. - С. 50-80.

5. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1970-1980. - Т. 1. - С. 222.

6. К. Д. Ушинський про сімейне виховання // К. Ушинський. - К., 1974. - С. 59

7. Франко І. Жіноча неволя в руських піснях народних // Зібр. тв. у 50 томах, т. 26, с. 210).

8. Шлемкевич М. Г аличанство // М.- Шлемкевич. - Львів: За вільну Україну, 1997.

References:

1. Central'nij derzhavnij istorichnij arhiv Ukraini u m. L'viv (dali - CDIAU u m. L'viv) [Central State Historical Archive of Ukraine in the city of Lviv (hereinafter - Central State Historical Archive in the city of Lviv)]. [in Ukrainian].

2. Duchimms'ka, O. (1992). Vesnjarn dm [Spring days]. Sumnij Hristos - Sad Christ, 152-218 [in Ukrainian].

3. Z golosU presi: Shkola j vchitel' u shhodenrnj presі [From the voices of the press: School and teacher in the daily press]. Uchitel's'ke slovo - Teacher's word, 9, 165-167 [in Ukrainian].

4 Zajarnjuk, A. (2000). Sodal'm aspekti stati v diskura greko-katolic'kogo duhovenstva Galichini drugo'i polovini XIX stoHttja [Social aspects of gender in the discourse of the Greek-Catholic clergy of Galicia in the second half of the 19th century]. Ukraina moderna - Modern Ukraine, 4-5, 50-80 [in Ukrainian].

5. BUodMa, І. K. (1970-1980). Slovnik ukrains'ko'i movi [Dictionary of the Ukrainian language]. (vol. 1-11). K.: Naukova dumka [in Ukrainian].

6. Ushins'kij, K. D. (1974). Pro simejne vihovannja [On family education]. K. Ushins'kij. - K. [in Ukrainian].

7. Franko, І. Zhinocha nevolja v rus'kih pisnjah narodnih [Female bondage in Russian folk songs]. (vol. 1-50). [in Ukrainian].

8. Shlemkevich, M. (1997). Galichanstvo [Halychanstvo]. L'vU: Za vU'nu Ukrainu [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru