Концепт ідеї миру: історичні засади формування та сучасне розуміння

Размещено на http://www.allbest.ru/

Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука»

КОНЦЕПТ ІДЕЇ МИРУ: ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ

Лопацька Наталія Миколаївна кандидат

історичних наук, доцент, доцент кафедри

історії, завідувач кафедри історії

Анотація

ідея мир кант філософський

Ідея миру заслуговує на увагу щодо її наукового осмислення в сучасних історичних дослідженнях, з метою окреслення головних засад еволюції, ґенези, трансформування, теперішнього розуміння. У статті здійснено спробу вибудувати історичний аналіз концепту ідеї миру, беручи до уваги змістовні положення праці німецького філософа, родоначальника німецької класичної філософії І. Канта «Вічний мир: філософський нарис» (1975 р.), порівнюючи із сучасними підходами дослідників до осмислення і трансляції поняття «ідеї миру». Проаналізовано, яким чином поняття «війна» і «мир» між собою співвідносяться. Окреслено найважливіші пріоритети у потенційному досягненні миру і чи він можливий у досягненні, як найважливішої складової у існуванні людства. Генеруючи ідеї І. Канта продемонстровано, яку роль мають відігравати міжнародні відносини у практиці реалізації мирного співіснування держав. На прикладі теоретичних міркувань німецького філософа схарактеризовано, які форми правління держави мають бути пріоритетними для побудови внутрішньої і зовнішньої політики на засадах миру. Схарактеризовано, яке значення відіграє наукове пізнання і порівняння поняття «ідеї миру», яке вивчалося дослідниками минулого та як сучасна наука співвідносить феномени «миру» та «війни». Обґрунтовано, яка роль права та яке значення в нього заклав філософ І. Кант. У роботі проаналізовано сучасні наукові досягнення вчених у пізнанні та осмислення ідеї миру. На прикладі окремих змістовних положень монографічного дослідження Б. О. Парахонського та Г. М. Яворської «Онтологія війни і миру: безпека, стратегія, смисл» (2019 р.) пояснено сучасні підходи до розуміння проблем понять і явищ «мир» та «війна». Розкрито теперішні парадигми до утвердження і практики міжнародних відносин, які мають теж бути націлені на досягнення миру у стосунках між країнами.

Ключові слова: мир, ідея миру, «вічний мир», культура миру, миротворчість, феномен війни і миру

Annotation

Lopatska Nataliia Mykolayivna Candidate of historical sciences, associate professor, associate professor of the Department of History, head of the Department of History, Private Higher Education Establishment «Academician Stepan Demianchuk International University of Economics and Humanities»

THE CONCEPT OF THE IDEA OF PEACE: HISTORICAL BASIS OF FORMATION AND MODERN UNDERSTANDING

The idea of peace deserves attention in terms of its scientific understanding in modern historical studies, with the aim of outlining the main principles of evolution, genesis, transformation, and current understanding. The article attempts to build a historical analysis of the concept of the idea of peace, taking into account the substantive provisions of the work of the German philosopher, the founder of German classical philosophy I. Kant «Eternal Peace: A Philosophical Essay» (1975), comparing it with modern approaches of researchers to the understanding and translation of the concept «ideas of peace». It is analyzed how the concepts of «war» and «peace» are related to each other. The most important priorities in the potential achievement of peace and whether it is possible to achieve it as the most important component in the existence of humanity are outlined. Generating the ideas of I. Kant, it is demonstrated what role international relations should play in the practice of peaceful coexistence of states. On the example of the theoretical reasoning of the German philosopher, it is characterized which forms of state government should be prioritized for the construction of domestic and foreign policy on the basis of peace. The importance of scientific knowledge and the comparison of the concept of the «idea of peace» studied by researchers of the past and how modern science compares the phenomena of «peace» and «war» are characterized. The role of law and the significance of it by the philosopher I. Kant have been substantiated. The work analyzes modern scientific achievements of scientists in the knowledge and understanding of the idea of peace. The modern approaches to understanding the problems of the concepts and phenomena of «peace» and «war» are explained on the example of individual substantive provisions of the monographic study of B. O. Parakhonskyi and H. M. Yavorska «Ontology of war and peace: security, strategy, meaning» (2019). The current paradigms for the establishment and practice of international relations, which should also be aimed at achieving peace in relations between countries, are revealed.

Keywords: peace, the idea of peace, «eternal peace», culture of peace, peacemaking, the phenomenon of war and peace.

Постановка проблеми

Як у минулому, так і у сучасності надзвичайно актуальною й вагомою науковою проблемою дослідження є ідея миру. Людство, на жаль, у своєму розвитку перманентно випробовує виклики, які зумовлені фактором війни. Хоча з розвитком економіки, соціальної складової, культурних тенденцій, інтелектуальних потенціалів, формування особливостей і визначення векторів внутрішньої і зовнішньої політики як України так і світу в цілому головним пріоритетом з усіх перелічених засад існування держав і націй - має бути ідея дотримання мирного існування та співіснування на Землі. Однак, світ практично щодня отримує нові виклики, які зумовлені військовими конфліктами.

Для детального вивчення проблеми концепту ідеї миру сучасна історична наука потребує глибокого її наукового осмислення. Ще з часів античності і до сьогодення філософи, дослідники, науковці звертали і звертають увагу на проблеми миру, розглядаючи її як окремий феномен, так і у поєднанні з поняттям «війна». Завдання історичної науки полягає у тому, щоб дослідити і пояснити розуміння «ідеї миру» у минулому і транслювати її як певний концепт у підходах до осмислення в сучасності. Усвідомлення, реконструкція й дослідження «ідеї миру» сприятиме не лише науковому пізнанню поняття, а й практичної реалізації її у побудові і дотриманні міждержавних стосунків, розвитку людства на засадах мирного співіснування - миру, що є головною цінністю існування людства на Землі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Історіографія заявленої проблеми доволі широка. Однак в сучасних умовах світового порядку, глобальних процесах в порівнянні і співставленні з історичною спадщиною, ідея миру заслуговує на детальне і подальше вивчення. Кожна історична епоха залишала у спадок комплекс праць філософського, наукового характеру, де порушувались проблеми: миру, «вічного миру», мирного співіснування, онтології миру тощо. Ще давньогрецький мислитель - Платон у своїй праці «Держава» [1] обґрунтовував «потреби» до ідеальної держави, яка б забезпечувала існування суспільства без війни. Досить вагомі дослідження щодо проблеми миру заявлені у книзі німецького філософа Іммануїла Канта «Вічний мир: філософський нарис» (1975 р.) [2]. Сучасна історична наука в поєднанні з політологічними, економічними, культурологічними, філософськими студіями також піддає науковому осмисленню і розумінню теперішні засади щодо пізнання ідеї миру, а саме у працях і публікаціях таких дослідників як: В. І. Гусєва [3, С. 8-16], І. О. Панафідіна [4, С. 345-355], Б. О. Парахонського та Г. М. Яворської [5]. Однак саме історична наука сьогодні потребує подальших систематизованих досліджень щодо осмислення ідеї миру.

Мета статті - дослідження проблеми концепту ідеї миру та визначення її особливостей щодо історичних засад формування та сучасного розуміння.

Виклад основного матеріалу дослідження

Сучасна Україна змушена сьогодні відстоювати свій суверенітет, територіальну цілісність й непорушність кордонів, що зумовлено прямим й опосередкованим застосуванням збройної сили Російською Федерацією проти суверенітету і територіальної цілісності України в рамках російсько-української війни, яка бере початок ще з 20 лютого 2014 року і триває дотепер. Відкритими складовими російської збройної агресії проти України, що розпочалася 2014 року є:

- російське збройне вторгнення в Крим у лютому-березні 2014 року (з подальшим початком тимчасової окупації півострова Росією 20 лютого 2014 р.);

- війна на сході України (на Донбасі) з квітня 2014 року, яка розпочалася зі створення під прикриттям «народних» виступів спецслужбами Російської Федерації терористичних так званих Донецької і Луганської «народних республік» та тривала до початку широкомасштабного вторгнення;

- широкомасштабне вторгнення Росії в Україну з 24 лютого 2022 року, яке розпочалося після тривалого військового нарощування та визнання Росією своїх маріонеткових утворень ДНР та ЛНР як незалежних держав [6].

Російська Федерація, в якій очевидно, вже тривалий час спостерігалася системна кризи державності, вирішила у військовий спосіб, найстрашніше - шлях війни - відновити «російську імперію», розширивши контроль над певною частиною світу. Це, на думку російського політикуму, мало б утримати за їхньою державою світову гегемонію, адже остання вже з часів розпаду СРСР та поетапним економічним занепадом цілком втрачена. Російська Федерація не має і не буде мати жодних підстав для виправдання використання військового шляху щодо досягнення своїх амбітних планів. У рамках міжнародного правового поля збройна агресія Російської Федерації проти України відбулася з порушенням Російською Федерацією гарантій, які були надані Україні, в тому числі Російською Федерацією, що було пов'язано з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум - меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, укладений 5 грудня 1994 р. між Україною, Російською Федерацією, Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії та Сполученими Штатами Америки). Ще з 2014 р.: Рада безпеки ООН, Генеральна Асамблея ООН, Парламентська асамблея Ради Європи у ході низки засідань дипломатичних представництв, прийняття відповідних резолюцій чітко констатували, що Російська Федерація надіслала в Україну регулярні війська (2.10.2014 р. Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, в якій визнала, що Російська Федерація надіслала в Україну регулярні війська).

27 березня 2014 р. - Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію зміст якої передбачав, що вона підтримала територіальну цілісність України, визнавши Крим і Севастополь її невід'ємними частинами. За вказану резолюцію проголосували 100 країн-членів ООН зі 194, а проти проголосували - 11 країн, 58 країн - утрималися, решта не брала участь у голосуванні [7].

Вочевидь, для нашої України сьогодення - це важкий етап функціонування країни, що пов'язаний із російсько-українською війною (початок з 20 лютого 2014 р.). Російська Федерація, порушивши діючі міжнародні домовленості, резолюції тощо розпочала і до сьогодні здійснює збройну агресію проти України. Попри порушення міжнародного правового поля документів, Російська Федерація відверто демонструє нівелювання принципами мирного співіснування. Вважаємо, що вагомим аспектом для наукового пізнання та дослідження є засади формування концепту ідеї миру в історичному поступі, а також трансляція її та сприйняття у сучасності.

Виклики війни у сучасному світі дедалі частіше спонукають наукову спільноту звертатися до витоків і розуміння найціннішого для людства - ідеї миру. Вважаємо, що історичне осмислення і розуміння засад концепту ідеї миру сприятиме появі наукових праць, де системно і конструктивно досліджуватиметься проблема. З іншого боку, історична наука сприяє й формулюванню причинно-наслідкових зв'язків, що, безумовно, важливо у осмисленні ідеї миру, а найголовніше - такі наукові ревізії можуть бути підґрунтям до усвідомлення людством вагомості миру та мирного співіснування без збройної агресії і війни.

Людство і у минулому, і у сучасності, на превеликий жаль, вдається до війни як способу вирішення різного характеру питань. Останні, з найдавніших часів, епохи середньовіччя, нового часу, і, навіть, у новітній час пов'язувались і пов'язані із аспектом захоплення територій, перерозподілу сфер впливу на рівні певних регіонів та світу. У статті ми звернемося до теоретичних обґрунтувань філософів, істориків - дослідників проблеми миру, з метою визначення пріоритетів і головних рушіїв, які пояснюють «ідею миру», а також транслюють її у сучасність задля розуміння того, як цей підхід у історичному феномені може вибудовувати політичні, економічні, соціальні відносини як на рівні регіонів, так і у міждержавних стосунках без використання війни - як способу вирішення певних цілей.

Хоча ідея миру, як вказувалося вище, представлена ще у філософському спадку епохи античності, але, насамперед, основну увагу зосередимо на теоретичних обґрунтуваннях відомого німецького філософа Іммануїла Канта. У 1975 р. він написав працю «Вічний мир: філософський нарис» [2]. Вивчення проблеми ідеї миру І. Кантом - це кульмінація попередніх теоретичних обґрунтувань. Дослідник різнобічно і ґрунтовну опрацював у своєму дослідженні поняття «мир», як феномен «вічного миру». Напрацювання філософа згодом транслювалися у поняття «демократичного миру», «комерційного миру», «інституційного миру». Перший розділ праці І. Канта містить попередні статті про досягнення «вічного миру» між державами, що окреслюється у шести сформульованих ним засадах-статтях, які мають обов'язково бути реалізовані, а саме:

- «Жоден мирний договір не поширюється на той, який був укладений із таємним збереженням матеріалу для майбутньої війни»;

- «Жодна існуюча держава (мала чи велика...) не повинна бути придбана іншою державою шляхом успадкування, обміну, покупки чи дарування»;

- «Постійні армії (miles perpetuus) з часом повністю припиняться»;

- «Не повинно бути національних боргів щодо операцій іноземного уряду»;

- «Жоден штат не має права насильницько втручатися в конституцію та уряд іншого штату»;

- «Жодна держава не повинна дозволяти собі такі ворожнечі у війні з іншою, яка повинна зробити взаємну довіру в майбутньому мирі неможливою: як є наймання вбивць (percussores), отруйників (venefiti), порушення капітуляцій, підбурювання до зради., у воюючій державі тощо» [2, С. 5-12]. Зазначені твердження філософа цілком слушні і, дійсно, сьогодні вони транслюються у засади міжнародного права.

Слушним є те, що «... на відміну від своїх попередників, Кант був переконаний у тому, що в принципі не може існувати такого міжнародного права, яке б виправдовувало війну у будь-якій можливій формі» [4, С. 352].

У поясненні до шостої статті першого розділу у праці І. Кант формулює: «... війна на винищення, де винищення обох частин одночасно,.. лише дозволила б запанувати вічному миру на кладовищі людського роду. Таким чином, така війна, а отже, і використання засобів, які до неї призводять повинні бути абсолютно заборонені» [2, С. 14]. Згадує філософ і про «спосіб мислення ворога» у стосунках між державами: «... деяка довіра до способу мислення ворога все ще повинна залишатися в середині війни, тому що інакше мир також не може бути укладений, а порожнеча в одному війна на винищення; оскільки війна є лише сумним засобом у природному стані (де немає трибуналу, який міг би винести остаточний вирок), щоб відстоювати свої права силою, де жодна з обох частин не може бути оголошена несправедливим ворогом (бо це вже передбачає вирок судді), але рішення того самого (як перед так званим божим судом) вирішує, на чиєму боці право» [2, С. 13].

Вочевидь, І. Кант спонукає до вирішення конфліктних ситуацій між державами, звісно, без використання такого засобу як війни, але й наголошує, що аби уникнути непорозумінь у дипломатичних відносинах (які можуть провокувати стан війни і надалі), варто обом конфліктуючим сторонам вдаватись так званої «політичної довіри» (авт.), яка ставала б гарантом для подальшого мирного співіснування.

Те, що І. Кант розумів, аби досягти «вічного миру» насправді надто складно, дійсно, ми можемо зрозуміти з його обґрунтувань: «стан миру між людьми, що живуть поруч один з одним, не є природним станом (status naturalis)», а радше станом війни, тобто, хоч і не завжди спалах військових дій, але постійна загроза їх» [2, С. 18].

Дослідник О. І. Панафідін слушно зауважує, щодо цієї тези філософа «... на його думку (І. Канта, авт.) вічний мир необхідно розглядати як «мету, котру людині ставить в обов'язок її власний розум». До речі цю ідею Кант обґрунтовує за допомогу ж своєї теоретичної філософії: він доводить, що мир є ідеалом чистого розуму, який має регулювати теоретичну і практичну діяльність» [4, С. 352].

У процесі історичного витку часу у різних країнах по-різному складались їхні форми державного правління. І Кант пропонує у праці «Про вічний мир: філософський нарис» своє бачення щодо форми державного правління, яка б гарантувала мир. У другому розділі праці, яка містить остаточні статті про вічний мир між державами, вчений акцентує увагу на республіканській формі правління та понятті «громадянської конституції». І. Кант наголошує, що «громадянська конституція в кожному штаті має бути республіканською. Перший за принципом свободи членів суспільства (як людей); по-друге, за принципами залежності всіх видів єдиного спільного законодавства (як суб'єктів); і по-третє», конституція, заснована на законі рівності (як громадян) - єдина, яка виходить з ідеї первісного договору, на якому повинно базуватися все правове законодавство народу - є республікою» [2, С. 21-22]. І. Кант і зауважує: «але республіканська конституція, окрім чистоти свого походження, що виникла з чистоти джерела правової концепції, все ще має перспективу бажаного результату, а саме вічного миру» [2, С. 24]. Також дослідник наголошує, що саме республіканська конституція врахує й бажання громадян у вирішенні питання війни і миру: «.потрібна згода громадян для того, щоб вирішити «чи повинна бути війна чи ні», то немає нічого більш природного, ніж це, оскільки вони перебувають над усіма труднощами війни повинні були б вирішити самі (як є: воювати самим, витрати на війну давати з власного багатства;.нарешті, до міри зла. Щоб взяти на себе тягар боргу, який озлоблює сам мир і ніколи не буде повернений (через неминучість нових і нових війн)) [2, С. 23-24].

Дійсно, І. Кант детально у своїй праці розглядає республіканську форму правління, наголошуючи на її пріоритетних складових і те, що в такій організації держави може спонукати і утверджувати «вічний мир». При цьому не оминув родоначальник німецької класичної філософії і обставини, які не визначають республіканські уряди як достатні для того, щоб забезпечити досягнення миру.

Таким чином, І. Кант у праці «Про вічний мир: філософський нарис» розглянув доволі вагому проблему, яка транслюється на сучасність і є важливою для усіх історичних епох в контексті її досягнення - це ідея миру, яку окреслює як «вічний мир». В сучасних умовах світової політики, геополітичних аспектів важливо враховувати теоретичне обґрунтування таких підходів до розуміння миру, як гаранту до збереження не лише стосунків між країнами, а формування засад для миротворчості і її практичної реалізації. Теоретична «модель миру» І. Канта спонукає до правового устрою усередині держав, а право, на засадах якого вони мають вибудовувати свою внутрішню організацію - зобов'язує до встановлення миру, а, відтак, це виключатиме в майбутньому стан війни.

Сучасні історичні, філософсько-історичні, політичні, культурологічні наукові дослідження теж транслюють проблему «ідеї миру». Звісно, що розуміння цієї ідеї сьогодні, в порівнянні із підходами, які були сформульовані філософами, вченими у античний час, добу середньовіччя, новий час відрізняється. Проте головна складова, а саме розуміння, що миротворчість і засади миру мають бути ключовими у побудові міждержавних стосунків та геополітичній діяльності - зберігається. Звернемося до сучасного пояснення ідеї миру та її трансляції з огляду на історичний аспект ґенези проблеми.

Ґрунтовним і фахово підготовленим дослідженням щодо проблеми онтології війни і миру - це монографічна праця дослідників Б. О. Парахонського та Г. М. Яворської [5]. Складність ситуації в Україні, що зумовлено відкритим воєнним нападом Російської Федерації на Україну, який розпочався 24 лютого 2022 р. - як третій етап російсько-української війни, а остання триває дотепер, зумовлює науковців дедалі активніше звертатися до проблеми ідеї миру.

Автори згаданої монографії розглядають: фундаментальні складові осмислення понять «війни» та «миру»; окреслюють концептуальні засади і настанови політичного мислення, яке вагоме і може бути використано для «побудови стратегічного бачення реалій сучасного світу» [5, С. 8]. Вище у статті ми розглядали ідеї І. Канта щодо розуміння понять «мир» та «війна» у площині міжнародних відносин і визначали ключові позиції бачення їх філософом. У монографії Б. О. Парахонського та Г. М. Яворської «Онтологія війни і миру: безпека, стратегія, смисл» [5] також аналізуються підходи і розуміння проблеми війни у контексті міжнародних відносин. Дослідники проводять паралель і з тлумаченням І. Канта, та визначають сучасні парадигми утвердження: «У міжнародних взаємодіях дипломатія зазвичай асоціюється із мирними засобами вирішення суперечностей, тоді як збройні операції віднесені до переважної сфери війни. Але, оскільки війна і мир лише аспекти одного цілого, можна також і певні елементи дипломатії відносити до сфери війни. Перемовини можуть вважатися засобом ведення воєнних дій у ситуації, коли потрібно взяти паузу для накопичення сил або для обманного маневру з метою нанесення несподіваного удару. У той же час військові операції можуть використовуватись з метою «примусу до миру», тобто мають функцію елементу переговорного процесу» [5, С. 340]. У згаданій монографії підіймається питання щодо смислової реальності миру. У праці вказано: «загальна політична мета війни полягає в досягненні миру. Стратегічна політика держави має пріоритетне значення у визначенні смислу війни, її цілей і характеру, а також у визначенні смислу миру. Мир може бути встановлений як перемир'я, стан рівноваги у період між війнами, але також як і певний порядок, вигідній одній зі сторін. Ідея «вічного миру» полягає у встановленні справедливого порядку, який влаштовує усіх» [5, С. 343]. Якщо у кантівський час ідея «вічного миру» формулювалась з перспективою реального способу його досягнення, хоча й з певними упередженнями, на жаль, сьогодні парадигма «ідеї миру» як фундамент до миротворчості, встановлення справедливого порядку, засвідчує, що на практиці її реалізувати надто складно. Історія стосунків між державами демонструє, що постійно з'являються невдоволені країни, які «... мають намір підлаштувати мир «під себе». Загальної інституції, яка б була спроможна встановити справедливість у взаєминах між державами, людством поки що не створено» [5, С. 343].

Один із розділів монографії Б. О. Парахонського та Г. М. Яворської «Онтологія війни і миру: безпека, стратегія, смисл» [5] присвячений проблемі прагматики війни і ціни миру. Слушним є звернення вчених до цього аспекту, адже в історії були і залишаються сьогодні ряд чинників, які або спонукають до розгортання військового конфлікту - тобто провокують появу війни, або ж, навпаки - стримують конфліктні суперечки й досягається мир. Автори монографії ці проблеми пояснюють з точки зору політики міжнародних відносин, стратегічних інтересів представників країн, а саме: «колізії прагматики і цінностей знаходять своє втілення у двох головних трендах світової політики у міжнародних відносинах: політиці реалізму, заснованій на прагматичних міркуваннях, бізнесових інтересах або національному егоїзмі, та політиці ідеалізму, яка обґрунтовує свої кроки міркуваннями вищого ґатунку: захист справедливості, загальнолюдських цінностей та прав людини [5, С. 471]. Таким чином, при вирішенні певних питань на міждержавному рівні лідери країн, представники урядів тощо можуть міркувати і з точки зору захисту ідеалів та цінностей або ж суто з метою обґрунтування власних прагматичних переконань. Такі підходи і породжують проблемні ситуації, які потенційно можуть нівелювати миром і ідеєю миру - як складової у досягненні миротворчості. У вище вказаній монографії її автори зауважують: «... якщо стратегічні інтереси і побудована на них політика переважають у довгостроковій перспективі, то на рівні тактичному, сьогодення, політики схильні зневажати цінностями на догоду кон'юктурним вигодам» [5, С. 471].

Тривалий час, а саме після двох світових війн та процесів глобального протистояння в умовах холодної війни, у геополітиці набула пріоритету пацифістська парадигма мислення. Звісно, «. бажання миру є закономірним для політики демократичних країн» [5, С. 492]. Ідея миру ставала ключовою, а мир - як гарант до мирного світового співіснування демократичного представництва. Однак слушним є твердження, сформульоване авторами монографії «Онтологія війни і миру: безпека, стратегія, смисл» [5], а саме, що «... у сучасній історії можна знайти багато прикладів, коли нерішучість керівників держави, небажання дотримуватись елементарної логіки та острах відповідальності призводять до катастрофічних наслідків.» [5, С. 493]. Політики, очільники держав зобов'язані володіти навиками стратегічного мислення, оскільки від його рівня залежатиме чи буде їхня країна реалізовувати мирні засади існування чи вдасться до військових конфліктів.

Історія наводить приклади, коли «... у 30-ті роки ХХ ст. після приходу до влади в Німеччині нацистів, які явно проголошували реваншистські наміри, західні політики, маючи здебільшого пацифістський спосіб мислення, не спромоглися розгледіти масштаби загрози, котра насувалася на їхні країни, і вважали, що можна зберегти мир шляхом поступок амбіціям Німеччині, виявляючи певне «розуміння» позиції Гітлера, тобто деяку справедливість аргументів нацистів» [5, С. 493]. У той час пацифістська парадигма мислення політичних еліт західноєвропейського представництва сформована була на кількох базових позиціях: «а) мир понад усе; небажання воювати, тобто приносити нові жертви у війні заради Версальської системи світового порядку; відчуття деякої несправедливості, допущеної щодо Німеччини; б) національний егоїзм, коли власні інтереси та безпека вважаються більш важливими, ніж спільна, і переважає думка буцімто загроза війни обмине стороною; в) жупел більшовизму; посилення страху перед комуністичною загрозою, яка пов'язана із пролетарськими рухами, діяльністю Комінтерну та радянських агентів.» [5, С. 494]. На жаль, пацифістська схема часто маскує те, що застосувавши такі підходи у геополітиці, не врахувавши істинні наміри у досягнення політичного консенсусу між країнами, це може сприяти розгортанню війни.

Цілком обґрунтованими і слушними є твердження, сформульовані авторами монографічного дослідження «Онтологія війни і миру: безпека, стратегія, смисл» [5], а саме щодо сучасних підходів до коригування стратегічного мислення, оскільки після Другої світової війни воно концептуально змінилося. У згаданій праці наголошується, що «стереотипи усталеної моделі безпекового мислення полягають у визнанні провідної ролі глобальних і регіональних міжнародних організацій з питань безпеки та стабілізуючих функцій воєнно-політичних альянсів та економічних інтеграційних угрупувань» [5, С. 501]. Впливові світові держави по завершенню світових війн формували ключову роль у забезпеченні безпеки, ініціювали відповідальність за підтримку стабільності та безпеки у світі, але це все вибудовувалось на їхньому бажанні, але не зобов'язанні. Сучасність, в рамках подій, які пов'язані із російсько-українською війною (початок з 20 лютого 2014 р. і триває дотепер), коли весь світ має можливість побачити нехтування Російською Федерацією принципів міжнародного права, зумовило світових лідерів переглянути свої власні засади щодо реакції на такі порушення. Зокрема, політика Сполучених Штатів Америки «...почала схилятися до більш жорстких протидій російському експансіонізму - введення економічних санкцій проти Російської Федерації та її лідерів, припинення воєнного співробітництва, надання військової допомоги Україні, збільшення військової присутності в регіоні тощо» [5, С. 504]. Коли ми обґрунтовуємо вагомість розвитку людської цивілізації в сучасних умовах, однозначно, що базовими засадами до її існування має бути примат права. Гуманні цілі і заходи - це пріоритетні складові, з огляду на які людство не має обирати шлях війни для досягнення цілей. Сучасна міжнародна система має базуватись на консолідуючих складових і сприяти «гуманній моделі єдиного світу» [5, С. 518].

Висновки

Таким чином, на прикладі історичного, філософсько-історичного осмислення здійснено спробу наукового аналізу проблеми історичних засад формування та сучасного розуміння концепту «ідеї миру». Праця І. Канта «Про вічний мир: філософський нарис» XVIII ст. і сучасні підходи до обґрунтування ідеї миру мають багато спільного, водночас різняться з позиції тих історичних подій, які вже відбулися і щодо теперішніх викликів у світі, і Україні, зокрема. Уявлення різних країн буде завжди неоднаковим щодо того, яким має бути мир, особливо, коли одна із них є ініціатором війни і продовжує здійснювати військову агресію з потенційним захопленням територій. Важливим і головним завданням в сучасних умовах розвитку людства є побудова засад для мирного його співіснування, оскільки життя - це є найбільша цінність. Такий підхід для світових лідерів має стати вектором до досягнення кантівського «вічного миру», тому важливо докладати усіх зусиль до розуміння і практичного втілення побудови політики між державами на засадах мирного врегулювання конфліктів, що й забезпечуватиме людству життя в умовах миру.

Література

1. Платон. Держава. Київ: Основи, 2000. 355 с. URL: http://litopys.org.ua/plato/ plat.htm (дата звернення 06.07.2023).

2. Kant I. Zum ewigen Frieden. Ein philosophischer Entwurf. Project Gutenberg eBook. 2014. URL: https://www.gutenberg.org/cache/epub/46873/pg46873-images.html#Pg003 (дата звернення 06.07.2023).

3. Гусєв В. І. І. Кант: філософське обґрунтування ідеї світу // Наукові записки НаУКМА. 2000. Т. 18: Філософія та релігієзнавство. С. 8-16.

4. Панафідін І. О. Філософська ідея миру: становлення та еволюція // Актуальні проблеми духовності: зб. наук. праць / відп. ред. Я. В. Шрамко. Кривий Ріг, 2011. Вип. 12. С. 345-355.

5. Парахонський Б. О., Яворська Г. М. Онтологія війни і миру: безпека, стратегія, смисл: монографія. Київ: НІСД, 2019. 560 с.

6. Російсько-українська війна з 2014 // Вікіпедія. Вільна енциклопедія URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D 1%81%D 1%96%D0%B9%D 1%81%D 1% 8C%D0%BA%D0%BE-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1 %97%D0%BD%D 1%81% D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0_ (%D0%B7_2014) (дата звернення 06.07.2023).

7. Міжнародна реакція на російсько-українську війну (з 2014) // Вікіпедія. Вільна енциклопедія URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%B6%D0%BD%D0% B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BA% D 1%86%D 1%96%D 1%8F_%D0%BD%D0%B0_%D 1%80%D0%BE%D 1%81%D 1%96%D0% B9%D1%81 %D1 %8C%D0%BA%D0%BE-%D 1%83%D0%BA%D 1%80%D0%B0%D 1% 97% D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%83_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D1%83_ (%D0%B7_2014) (дата звернення 06.07.2023).

References

1. Platon, (2000). Derzhava [State]. Kyiv: Osnovy Retrieved from http://litopys.org.ua/ plato/plat.htm [in Ukrainian].

2. Kant, I. (2014). Zum ewigen Frieden. Einphilosophischer Entwurf. Project Gutenberg eBook [To eternal peace. A philosophical draft. Project Gutenberg e-book]. Retrieved from https://www.gutenberg.org/cache/epub/46873/pg46873-images.html#Pg003 [in German].

3. Husiev, V. I. (2000). I. Kant: filosofske obgruntuvannia idei svitu [I. Kant: philosophical justification of the idea of the world]. Naukovi zapysky NaUKMA - Scientific notes of NaUKMA, 18, 8-16 [in Ukrainian].

4. Panafidin, I. O. (2011). Filosofska ideia myru: stanovlennia ta evoliutsiia [Philosophical idea of peace: formation and evolution]. Ya. V. Shramko (Eds.), Aktualniproblemy dukhovnosti: zb. nauk. prats - Actual problems of spirituality: a collection of scientific papers. (Issue 12), (pp. 345-355). Kryvyi Rih [in Ukrainian].

5. Parakhonskyi B. O., & Yavorska H. M., (2019). Ontolohiia viiny i myru: bezpeka, stratehiia, smysl [Ontology of war and peace: security, strategy, meaning]. Kyiv: NISD [in Ukrainian].

6. Rosiisko-ukrainska viina z 2014 [Russian-Ukrainian war since 2014]. Vikipediia. Vilna entsyklopediia - Wikipedia. Free encyclopedia. Retrieved from https://uk.wikipedia.org/wiki/% D0%A0%D0%BE%D 1%81%D 1%96%D0%B9%D 1%81%D 1%8C%D0%BA%D0%BE-%D1 % 83%D0%BA%D 1%80%D0%B0%D 1%97%D0%BD%D1%81 %D1 %8C%D0%BA%D0%B0_% D0%B2%D 1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0_(%D0%B7_2014) [in Ukrainian].

7. Mizhnarodna reaktsiia na rosiisko-ukrainsku viinu (z 2014) [International reaction to the Russian-Ukrainian war (since 2014)]. Vikipediia. Vilna entsyklopediia - Wikipedia. Free encyclopedia. Retrieved from https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%B6% D0% BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D1%80%D0%B5%D0%B0% D0%BA%D 1%86%D 1 %96%D 1%8F_%D0%BD%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D 1%81%D 1 % 96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0% D 1%97%D0%BD%D 1%81%D 1%8C%D0%BA%D 1%83_%D0%B2%D 1%96%D0%B9%D0% BD%D1%83_(%D0%B7_2014) [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru