Ціннісна енергія як складова цивілізаційної боротьби України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ціннісна енергія як складова цивілізаційної боротьби України

Сіверс Валерій Анатолійович,

Сьогодні, коли перший шок особистісної і масової свідомості від безпрецедентного за період з часів Другої світової війни факту нападу росії на Україну вже переплавлений у все більш чіткі обриси перемоги нашої країні в цій цивілізаційній боротьбі, надважливого значення набуває питання, що саме потрібно зробити, щоб насправді убезпечити передусім саму Україну та й весь цивілізований світ, що піднявся її боронити, від повторення вже скоєних на теперішній час жахіть. Кроки, які роблять на цьому шляху уряд і власне організаційні структури самого суспільства та світової спільноти, дають надію на випрацювання дійсно нових, не бачених до сьогодні підходів у запобіганні таких чи подібних ситуацій. Водночас, крім практичного питання радикального оновлення міжнародних регулюючих структур, відшкодування колосальних збитків, завданих економіці України й інших держав, не оціненій ні в яких вимірах морально-психологічній шкоді, постає питання не менш важливе й актуальне, яке переносить сам дискурс у науково-гуманітарну площину та потребує не тільки морально-філософського осмислення глибинних витоків і самої природи зла, але вже розгляду його з позицій конкретно-історичних. А саме, чому це відбулося в росії - країні, що донедавна пишалася своєю духовністю та претендувала на роль месії всього людства? Можна, звісно, знайти в новітній історії світу вражаючі приклади тривалого терору, жорстокостей та нелюдського нищення і навіть геноциду цілих народів: Кампучія і Чилі, Еритрея і Конго, навіть Китай - становлять неповний перелік кривавих сторінок історії людства у ХХ столітті. Але вони часто, і, можливо, це стало причиною їх поширення і повторення, були приховані за лаштунками так би мовити "відсунутого" географічного чинника, адже йшлося про захист демократії, а насправді свободи та гуманізму на "дальніх підступах". Але тепер цього чинника немає, і при найближчому розгляді виявиться, що не останню сходинку в цьому переліку займе не тільки сучасний геноцид самої росії в Україні, що вже фактично визнаний світовою спільнотою, але й аналогічні історичні прояви проти багатонаціонального складу народів самої російської федерації. Ці зауваження надають підстави вважати прихід нового фашизму- рашизму на територію Європи та, зокрема, посягання на територіальну цілісність, свободу та навіть існування самої Української нації не просто актуальним, а й вкрай гострим світоглядним питання сучасності вже безпосередньо для Європи та всього світу. Але саме у формулюванні та розумінні його прояву як російського національного феномену й полягає суть питання. Водночас наголосимо, що в такому вигляді це не тільки залишає його в царині науково-теоретичних і культурно-практичних проблем, але й додає чинник чуттєво-емоційний, пристрасть, без якої насправді не рухається жодна людська справа. У такому разі тут при розгляді мають бути задіяні не суто об'єктивно-безпристрасні, але й ціннісно-суб'єктивні складові аналізу. Саме ця теза, сформульована в словах "ціннісно-емоційні чинники аналізу". Такий посил може викликати несприйняття з огляду на головну вимогу та фактично фундаментальний постулат сучасної науки - об'єктивність і неупередженість, фактично відстороненість від процесу, за яким спостерігають і який вивчають. До цього примикає і давнє правило, що йде ще з античності та стосується заклику до історії - без гніву та пристрасті - sine ira, як до цього закликав ще Тацит. Але спробуємо розібратись, чи не час подивитись на цю вимогу критично.

Фактично ця аргументація, хоча вона й буде наведена вже із застосуванням висунутої пропозиції уведення у розгляд чинника емоційного, суб'єктивного, базується на декількох вже доведених об'єктивно положеннях. По-перше, чи можна вважати, що абсолютне позасуб'єктивне, тобто суто об'єктивне спостереження чи то дослідження можливе? Відповідь - ні. Адже всі потуги науки щодо створення так званої об'єктивної картини світу розбиваються очевидними аргументами самої науки: участь у досліді спостерігача змінює його результати, що вже давно доведено експериментально. Зауважимо, а його відсутність позбавляє дослід смислу та значущості. По-друге, сам спостерігач, неявно присутній у будь-якому досліді, незалежно від усвідомлення цього ним самим, обнулює вимогу об'єктивізації як абсолютну і робить всю науку тільки великою ілюзією, що поглиблюється. Нарешті, третє, емоційно-суб'єктивна складова постає початком всякого пізнання, і спроба спрямувати його в інше річище так званими розумними зусиллями в напрямі об'єктивності є тільки мірою його викривлення. Але який стосунок усі ці міркування мають до російського рашизму, який ми збирались обговорювати на початку дискурсу. Ідеться про переформатування ціннісної енергії спротиву рашистській навалі в певні вербально-смислові форми, які допоможуть цю емоцію каналізувати та спрямувати на знищення сили, що сам рашизм породжує.

У нещодавньому інтерв'ю український мислитель, письменник і дослідник феномену фашизму Олег Покальчук аналізував щоденник російського окупанта, швидше за все нетипового, бо він вів щоденник, але в силу саме цього є власним спостерігачем, про вплив якого йшлося вище. Запис у щоденнику доносить нам суб'єктивно емоційну правду станів і водночас дає підставу для певних узагальнень. На думку письменника, "людина вихована в тоталітарній системі слухняності, але вона виключає можливість кооперації в малій групі, пригніченій умовами виховання. ... Ми маємо справу з класичним проявом жертви тоталітарного режиму. Причому жертви, яка на рівні свідомості не підозрює про власну психічну деформацію. На підсвідомому рівні базові характеристики цієї особистості, а також її соціальні установки перебувають у дуже сильному конфлікті. Як людина слухняна, він [автор щоденника] (уточнення наше - В. С.) іде на війну та намагається сам собі довести, що поводиться правильно, але всі обставини реальності, з якими він стикається, не породжують у ньому жодного раціонального висновку стосовно того, що насправді відбувається в цій реальності, як буває в критично мислячих людей. ... Розумієте, слухняність і дисциплінованість - це абсолютно різні речі. У нього є слухняність, і це, безумовно, слухняність вишколена. Він звик до того, що завжди є хтось "над ним", хто скаже йому, як і що робити. ... Люди такого типу сприймають у діалозі лише аргумент переважаючої сили, все інше для них є ознакою слабкості і нижчості співрозмовника. Щоб стати аргументом, який долає ціннісні установки, сила має бути такою переконливою і очевидною, як описано в щоденнику" [1].

Тож у наведених міркуваннях у контексті вже висловлених положень головним вбачаємо не апеляцію до способу колективного пригнічення, маніпуляції та зомбування свідомості пересічного насельника території, що перебуває під впливом ідеологічного тиску та способу промивання мізків, яке сягає історичних глибин історії цієї території і цієї державності. Головна проблема, на наш погляд, в іншому: що саме стає підґрунтям і дає можливість певним силам формувати таку систему влади, яка підкорює та робить жертвою на тривалий, навіть за історичними мірками, час цілі покоління людей на цій території, її народ і відтворюється від покоління до покоління як певні патерни поведінки та сприйняття. Адже питання не в тому, щоб у черговий раз констатувати таку собі ущербність російської людності. Питання в тому, щоб вийти на аналіз умов, що породжують появу цих станів.

І можливим напрямом виходу за ці межі є саме таке розуміння спостерігача-дослідника, який здійснює його в той самий спосіб, емоційний і пристрасний, але вже з іншою і свідомою ціннісною установкою, чим користувались ворожі людській гуманістичній природі ще поки не названі й тому не впізнані наразі сили, що отримали таку необмежену жорстоко руйнівну владу над свідомістю цілих поколінь цілого народу. А те, що ці сили допоки є невпізнаними, свідчить епізод, який наводить Олег Покальчук далі зі своїх розвідок. Ідеться про лікаря- психіатра Нюрнберзького процесу підполковника Дугласа Келлі. Під час суду над воєнними злочинцями йому доручили виявити в нацистських лідерів психічні порушення чи хвороби, через які вони вчиняли злочини проти людяності. Для людей здорового глузду здавалося цілком очевидним, що тільки психічно хворі могли знищити мільйони цивільних людей. Для Дугласа Келлі стало шоком те, що ці абсолютні воєнні злочинці виявилися психічно здоровими людьми. Він не витримав усвідомлення цього факту й добровільно пішов із життя.

Головний висновок письменник не робить. Він констатує звичне положення: нелюд і звір може бути психічно нормальним гомо сапієнсом. Так, є такий парадокс. І це не патологія, це людина з такими світоглядними установками, закладеними в її голову пропагандою і вихованням. Але ж проблема в тому, що сили, які цю людину так сформували і, в разі якщо вони діяли свідомо чи навіть у смислі їх "проникнення" у свідомість інших людей, що в результаті теж ставали начебто "свідомим" знаряддям створення системи такого виховання та антилюдської маніпуляції, мають бути впізнані та випалені єдиним прийнятним для цього способом - світлом гуманістичного розуму і позитивної емоційної, тобто ціннісної енергії. А саме цей аспект маніфестації людської психіки не отримав наразі гідної уваги дослідників. рашизм маніпуляція антилюдський

Література

1. Покальчук О. Психіка росіян сприймає лише аргумент переважаючої сили - психолог. URL: https://sprotyv.info/obshchestvo/psihika-rosiyan-sprijma%d1%94-lishe-argument-perevazhayucho%d1%97 - sili-psiholog/ (дата звернення: 07.05.2023).

Размещено на Allbest.ru