Постметафізичний характер культурфілософії Е. Кассірера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постметафізичний характер культурфілософії Е. Кассірера

Печеранський І. П.,

доктор філософських наук, професор, професор кафедри філософії та педагогіки Київського національного університету культури і мистецтв

Аналізуючи особливості «семіотичного повороту» в культурологічному дискурсу, хотілося б звернути увагу на обґрунтування культурно - семіотичного підходу в філософії Ернста Кассірера (1874-1945) переважно з метою виділення постметафізичного стилю мислення вченого навколо проблем культури, на що майже не звертають уваги українські дослідники, коли звертаються до аналізу його культурфілософії. Важливість цього аспекту не варто недооцінювати, адже він, на нашу думку, відіграє ключову роль в ході розкриття специфіки позиції автора.

Відштовхуючись від вихідних положень й антиметафізичної спрямованості кантового та неокантіанського критицизму, Кассірер розглядає буття й зміни (становлення) як умови та передумови нашого емпіричного знання, тобто не онтологічно, а логічно. Хибність ототожнення природи з незмінним «буттям», а історії з мінливістю та змінами, переконує філософа у правильності твердження «Людина має історію саме тому, що має природу» [1, с. 644-645], а дистанціювання від субстанціалізму класичної філософії та антисубстанціалізму поступово дає змогу йому змістити акценти з критики розуму до критику культури: «Завдання критики пізнання розширюється... до завдання критики культури» [3, с. 72].

Концентрація інтересу на осмисленні фундаментального формотворчого принципу в культурі, що Кассірер називає «символічною формою», перетворює філософію не лише на критику культури, але й на філософію символічних форм, що для нього набуває статус «першої філософії». Будь-які спроби осягнути дійсність поза символічним універсумом культури німецький вчений кваліфікує як «містицизм», вважаючи їх абсурдними й безперспективними. Звідси і критика натуралізму та психологізму під час спроб, слідуючи за Г. Ріккертом, довести та обґрунтувати автономність історичного, а відповідно гуманітарного, пізнання, неможливість його редукції до природничо- наукового. Семіотично орієнтована філософія культури та історії Кассірера ігнорує розгляд традиційних питань спекулятивної філософії, виводячи на перший план проблему переосмислення «сутності» людини шляхом звернення до специфіки історичного пізнання, яке дозволяє заглибитися у витоки людської природи та поглянути на людину як на «Animal Symbolicum», тобто як на того, хто творить, розуміє та інтерпретує символи культури.

На відміну від геолога чи фізика історик не використовує емпіричні методи (спостереження та експеримент), а вдається до реконструкції минулого на основі «слідів» (джерел), під якими Кассірер розуміє не матеріальні об'єкти, а знаки та символи: «В історії інтерпретація символів передує збиранню фактів, а без такої інтерпретації наблизитись до історичної істини не можливо» [1, с. 670]. Таким чином, основним об'єктом історичного дослідження постає символічний універсум людської культури, а специфіка історичного пізнання полягає не в емпіричній, а в символічній реконструкції.

Переконання дослідника у тому, що історичне значення джерела (певного тексту/артефакту) не лежить на поверхні, а розкривається в процесі інтерпретації, тобто означає інтеграцію у контекст символічного універсуму культури, свідчить про відмінність його позиції від ріккертової та прояснює основну інтенцію його культурфілософії: «Культура (культурно-історичний світ) у концепції Кассірера - не особлива сфера дійсності, реально існуюча поруч зі світом природи, непросто специфічний предмет пізнання, конструйований з допомогою індивідуалізуючого методу й віднесення до цінностей. Культура - це знаково-символічний універсум, який не протистоїть світові природи, що вивчається природознавством, але в певному сенсі включає його в себе» [4, с. 90].

Постметафізична деконструкція метанарацій класичного субстанціалізму, яку здійснює Кассірер, передбачає фіксацію та вирішення важливої методологічної дилеми: «Якщо ми будемо дотримуватися вимоги логічної єдності, то в кінцевому рахунку нам загрожує стирання особливостей кожної окремої сфери та самобутності її принципу в межах загальної логічної форми; якщо ми, навпаки, поринемо в індивідуальну своєрідність форм й обмежимося її спогляданням, то ризикуємо заблукати та не знайти зворотного шляху до загального» [2, с. 20]. Іншими словами, це дилема між абсолютною єдністю та нескінченним різноманіття, або між відмінністю та тотожністю, виходом з якої, на думку філософа, є виокремленням моменту в кожній формі духу, на основі якого можна стверджувати ідеальні взаємозв'язки між окремими сферами - мовою та пізнанням, естетичним й релігійним, не втрачаючи при цьому унікальності кожної. Якщо вдається знайти таку посередню ланку, тоді можна зі всіма формами духу зробити те, що трансцендентальна критика зробила лише стосовно чистого пізнання [2, с. 21].

Запитуючи про таку сполучну ланку, Кассірер використовує розроблений Кантом концепт про примат функції над предметом. Конструктивний потенціал «Animal Symbolicum» полягає у тому, що функції чистого пізнання, мовного мислення, міфологічно-релігійного мислення чи художнього світогляду є основними інструментами формування об'єктивної смислової взаємозв'язку та об'єктивної цілісності бачення, формування світу (Gestaltung zur Welt). Тобто це ті акти «об'єктивізації», які конституюють світ культури та виступають спільним тлом для інших рядових і автономних сфер людського духу: «При всій своїй внутрішній відмінності такі напрями духовної культури, як мова, наукове пізнання, міф, мистецтво, релігія, стають елементами єдиної великої системи проблем, різноманітними методами, які так чи інакше ведуть до однієї мети - перетворення світу пасивних вражень (Eindrucke), де дух спершу нудиться в ув'язненні, на світ чистого духовного вираження (Ausdruck)» [2, с. 16].

У такий спосіб світ з його автономністю й субстанційністю поступається місцем у постметафізичній культурфілософії Кассірера «творчій спонтанності» на засадах законів символічного формування дійсності, обумовлених людською активністю. Культура як результат перетворення й трансформації віддаляє нас від первинності життя, неминуче призводить до відчуження від безпосередності існування й завдання філософії тут полягає у поверненні до сфери інтуїтивного споглядання, намагаючись пізнати фундаментальний формотворчий принцип, або ж знайти у різноманітті проявів духу єдність його сутності [2, с. 46]. Цікаве пояснення таких постметафізичних культурфілософ- ських інтенцій Кассірера дав М. Бьош: «...систематична вимога його філософії культури виявляється при цьому методичною спробою реконструкції перехідної динаміки культурного життя, що розвивається, і в той же час розумінням умов цієї динаміки і тому спробою розуміння трансцендентальної ґенезикультури...Процесуальний зв'язок культурної мережі повинен аналізуватися на підставі герменевтичної реконструкції культурних смислових форм у поєднанні з феноменологією культурної свідомості. Цей зв'язок постає. як систематика трансцендентальної феноменології культури» [5, s. 9-10]. критицизм кантовий семіотичний поворот

Список використаних джерел:

1. Кассирер Э. Опыт о человеке. Введение в философию человеческой культуры. Избранное. Опыт о человеке. Москва : Гардарика, 1998. С. 640-709.

2. Кассирер Э. Философия символических форм. Т. 1. Язык. Москва ; СПб. : Университетская книга, 2001. 271 с.

3. Свасьян К. А. Философия символических форм Э. Кассирера. Ереван : АН АрмССР, 1989. 238 с.

4. Семиотический поворот в социально-гуманитарном познании: истоки, предпосылки, культурный контекст / отв. ред. И. В. Дёмин. Самара : Самар. гуманит. акад., 2018. 270 с.

5. Bosch M. Das Netz der Kultur: Der Systembegriff in der Kulturphilosophie ErnstCassirers. Wurzburg, 2004. 311 s.

Размещено на Allbest.ru