Поняття "акме мортале" як альтернатива трансгуманізму

Размещено на http://www.allbest.ru

Поняття «акме мортале» як альтернатива трансгуманізму

Сіверс Валерій Анатолійович,

доктор філософських наук, професор, професор кафедри культурології та міжкультурних комунікацій Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Однією з нагальних, але наразі неусвідомлених проблеми сучасності є використання покладів людської ціннісної енергії - смислів, всотаних і розкритих свідомістю, смислів, які стали частиною єства самої особистості. Протягом життя вони накопичуються в людській свідомості, символічно пакетизовані позначками віку їх носія, однак, якщо придивитись до сутності культури, розпорошеної у своїй історії, можна стверджувати що вся вона є пошуком способів закріплення та передачі означених смислів. Водночас ці смисли практично втрачаються при переході людини в потойбіччя, якщо не враховувати, звісно, той самий доробок, який залишає по собі людина у культурі взагалі та в пам'яті інших зокрема.

Природнича наука прямо чи ні б'ється над завданням подальшої переробки та використання цих покладів при переході людини за межу земного існування. Непрямо, але дуже промовисто про цікавість та перспективність такого напряму свідчить сплеск міждисциплінарного інтересу до проблеми походження та сутності свідомості. Але підходи до її розуміння будуються, як і має бути, згідно з діалектикою, з різних, тобто протилежних сторін. Демонстрацією одного з них є дослідження нейробіолога К. Анохіна, який намагається пояснити природу свідомості в дусі сучасного фізикалістського підходу до розуміння свідомості, де йдеться про пошук її матеріального субстрату. Вочевидь, що такий підхід перебуває в традиційному природничо-науковому річищі, яке не припускає дослідження і розуміння «неспостережуваного». При цьому не зважають на те міркування, що математичний апарат нейробіології, який застосовується для створення моделі свідомості в редукціоністському прийомі під назвою «когнітом», власне намагається досягти тієї самої пізнавальної мети, на яку вже декілька століть свідомо зазіхає природнича наука - вичерпно пояснити характер функціонування свідомості - і марно. І тут виникає питання: що має бути досягнуто наукою в результаті таких досліджень? Здатності її штучно відтворити свідомість і так вибити з фундаменту людського існування весь попередній доробок культури, проголосивши можливість його такого собі клонування? Науковий поступ не заборониш. Але, здається, у моделі науковця пошук «когнітома» як аналога розуму на шляху до свідомості породжує певну дилему. Щоб її сформулювати, потрібно окреслити її соціоприродний «бекграунд». У літературному варіанті він може бути окреслений мемом чесько-французького письменника М. Кундери, що в авторському перекладі може звучати так: «Нестерпна легкість буття». Одну сторону дилеми становить, можливо, досить смілива, але зовсім не нова теза. Це теза про можливість виконання суспільством функції позбавлення людських істот тягаря існування, яке значно ускладнюється лихами «некомфортного» перебування в тілі, фізіологія якого вже не виконує свою підтримувальну та розвивальну функцію. Мотивацією такого настрою «необхідності добровільного уходу» є втрата смисложиттєвих орієнтирів, коли довгострокові цілі існування або виконані, або ж не мають шансів на їхнє досягнення і так створюють додаткове морально-психологічне і власне світоглядне навантаження. Отже, ідеться про соціальну необхідність усвідомлення добровільного уходу із життя, а також про умови такого рішення. акме мортале трансгуманізм добровільний ухід

Одразу в цьому контексті зазначимо, що сполучення «необхідність добровільного уходу» слід розуміти в діалектиці розвитку думки пропонованого поняття «акме мортале». Під ним можна розуміти вищу точку розвитку власного усвідомлення готовності до потойбічного переходу. Такий стан не прийнято виділяти на шляху людського життя в прийнятій парадигмі соціальної схваленості віталістичного потягу як безумовної цінності. Однак зважимо на таке міркування: допоки людина ще вважає себе володарем власної долі у вигляді земного існування, рішення про припинення умов її існування буде залишатись і має залишатися результатом її власного вибору. Водночас, розмивання умов цього вибору в найширшому розуміння в дусі сучасного стану культурного всмоктування людини в добу метамодерну робить цю проблему чи не найактуальнішою. Її численні відлуння можна спостерігати не тільки в різножанрових творах культури, але й у певній тенденції, що сьогодні фіксується досить чітко і може претендувати на назву культурної практики.

Водночас, і це друга сторона дилеми, процес пізнання, яким всупереч Божої заборони йде людство, диверсифікує усвідомлення людиною тупиковості і конечності свого земного існування. Сьогодні воно отримує альтернативу в пошуках продовження існування у спектрі пропозицій трансгуманізму. Але справа в тому, що в усіх цих пропозиціях фактично йдеться про збільшення тривалості існування того самого типу і способу існування (модусу вівенді), який особистість реалізовувала протягом свідомого життя, про всяк випадок певної його частини. Тому розвиток технологій трансгуманістичної альтернативності, що створює матеріальний базис для чи не нескінченого продовження життя і, як наслідок, підтримки ціннісної системи цього носія біологічного каркасу існування актуалізує проблему штучного відбору ціннісних систем їх носіїв. Катастрофічний стрибок накопичення інформації, необхідної індивідові для опанування не тільки набором необхідних соціотехнічних навичок існування в сучасному суспільстві, але й визнана вже проблема обмеженості здатності окремої людини до їх опанування природним чином ставить питання організації відбору в цій вітально важливій сфері людського життя.

Зміна ситуації стосовно умов цього вибору та взагалі його можливості назрівала давно. Можна навіть стверджувати, що ця проблема переслідувала людство або стояла перед ним з тих часів, коли сама людська істота змогла за правом вважати себе такою, що володіє атрибутом самосвідомості. (За певною філософською традицією ця здатність і становить сутність свідомості, але, на жаль, ця понятійна еквілібристика нічого не пояснює). Водночас моделювання цієї «опції» стало за короткий проміжок часу чи не головною метою науки у зв'язку з конгруентним поширенням іншого, позірно зовнішнього напряму розвитку - прагненням стати володарем світу, богом, місце якого людина самовпевнено зарезервувала за собою в не далекий від сьогодення історичний момент. Так вона вивільнила місце чи то утворила підґрунтя і базис для розміщення іншої, тепер уже родової проблеми - як піти із життя.

Размещено на Allbest.ru